ПСИХОЛОГО - ПЕДАГОГІЧНИЙ СЕМІНАР«Психолого-педагогічні проблеми соціалізації особистості в умовах

демократизації суспільства: етапи, види, педагогічні стратегії»

Мета: визначити поняття «соціалізація особистості», «агенти соціалізації», механізми соціалізації, психолого-педагогічні проблеми соціалізації особистості, розкрити етапи, види та педагогічні стратегії соціалізації особистості. Обладнання: аркуші паперу, кольорові олівці, музичний супровід, «пісковий годинник», стікери - «пісчинки»

Структура семінару

І. Вступ. Повідомлення теми, мети, семінару.

1.1. Вправа «Очікування» («Пісковий годинник»). 1І. Теоретичний блок.

2.1. Перегляд м/ф.2.2. Психолого-педагогічні проблеми соціалізації особистості в умовах демократизації суспільства.

ІІІ. Практичний блок

2.1. Анкетування «Соціалізація особистості».2.2. Гра «Енергізатор»2.3. Вправа « Вулкан почуттів» 2.4. Вправа «Рожевий кущ»2.5. Вправа «Сусід справа»

ІV. Заключна частина.

4.1. Релаксаційна вправа «Райдужний настрій».

4.2. Рефлексія . Підведення підсумків.

Хід семінару

І. Вступне слово: Добрий день, шановні педагоги!Повідомлення теми семінару.

Але спочатку давайте з‘ясуємо свої очікування від заняття.Вправа «Очікування» («Пісковий годинник»).

Мета: визначити очікування учасників стосовно даної теми.Хід проведення: ведучий звертається до учасників з проханням на

круглих стікерах (у формі «піщинок») свої очікування стосовно семінару, висловити надії, що покладаються на сьогоднішній день. Потім по черзі усі повідомляють, на що вони сподіваються і прикріпляють «піщинки» у верхню частину символічного піскового годинника. Останніми свої очікування зачитують ведучі.

Повідомлення мети семінаруІІ. Теоретичний блок

2.1. Перегляд м/ф.

2.2. Психолого-педагогічні проблеми соціалізації особистості в умовах демократизації суспільства

Будь-яке суспільство витрачає багато зусиль для того, щоби його члени успішно засвоювали культурні надбання норми, цінності, ідеї, соціальний досвід, використовуючи для цього систему освіти, виховання різноманітні засоби підтримки культурних стандартів життєдіяльності.

Основною причиною і наслідком усіх змін у суспільстві є особистість . Вона водночас виступає об'єктом і суб'єктом соціальних відносин, соціального розвитку. Перше обумовлено прагненням бути належним до соціуму, а друге — прагненням активно взаємодіяти з ним, змінювати його у відповідності до своїх уявлень шляхом виявлення творчої індивідуальності .

Головними завданнями освіти в Україні є виховання громадянина України, формування соціально зрілої, працелюбної, творчої особистості, якій притаманно почуття власної гідності, повага до прав і свобод людини, свідоме ставлення до обов’язків людини і громадянина, гордість за свою Батьківщину, здатність до саморозуміння і самовдосконалення, активної участі у соціальному житті країни. У формуванні означених важливих

якостей, розвитку соціальної компетентності, важливе місце займає середовище - все те, що оточує дитину від народження до кінця життя, починаючи з сім’ї, шкільного оточення і завершуючи середовищем соціальним, у якому створюються умови для її розвитку і виховання.

На жаль, процес соціалізації особистості залишається прерогативою виховання, яке за умови традиційної освітньої моделі набуло характеру другорядності. Як результат,

більшість випускників шкіл мають слабко сформовані життєві компетенції,

нерозвинуті соціальні здібності, через що важко адаптуються до сучасних суспільно-економічних умов,

не здатні до самореалізації в соціумі, проявляють схильність до асоціальної поведінки. Саме тому проблема

соціалізації особистості є актуальною.Самим затягнутим є періодом у житті людини є період підготовки до

дорослого життя. Раніше вважалося, що він обмежується дитинством, сьогодні в нього включають період юності і молодості. Третина свого життя людина навчається жити в самому складному з існуючих світів – у світі суспільних відносин. Такої екологічної ніші немає у жодного з видів. Останнім часом фахівці прийшли до думки, що людина навчається і переучується усе своє життя. Такі вимоги сучасного суспільства. Цей процес одержав назву соціалізації.

. Поняття «соціалізація» було вперше введено в наукову систему понять американським соціологом Ф. Гідінгсоном в кінці XIX століття, який тлумачив це поняття як «процес розвитку соціальної природи людини» . І лише в середині XX століття цей термін набув офіційного статусу теоретичного поняття.

Поняття "соціалізація" еволюціонувало з того часу, охоплюючи різні аспекти цього явища. Так, наприклад, представники структурно-функціонального напряму американської соціології (Т.Парсонс, Р.Мертон) під соціалізацією розуміють процес повної інтеграції особистості в соціальну систему, в ході якого відбувається її пристосування. Останнє традиційно розкривається цією школою за допомогою поняття "адаптація". Тому "соціалізація" трактується як процес входження людини у соціальне середовище і її пристосування до культурних, психологічних та соціологічних факторів.

Представники гуманістичної психології (Г.Олпорт, К.Роджерс та інші) під соціалізацією розуміють процес самоактуалізації "Я - концепції", самореалізації особистістю своїх потенцій і творчих здібностей, як процес подолання негативних впливів середовища, які заважають її саморозвитку і самоствердженню.

Ці підходи не суперечать один одному, а визначають двосторонній характер соціалізації (соціалізція в них розглядається, перш за все, як процес соцальної адаптації, пристосування особистості до середовища шляхом засвоєння заданих суспільством норм правил тощо). Процес соціалізації ніколи не завершується, він продовжується безперервно протягом усього життя.

Поняття "соціалізація" (від лат. Socials - суспільний) процес становлення особистості, поступове засвоєння нею вимог суспільства - норм та культурних цінностей (конструктивних та саморуйнівних), що передбачають включення її у систему суспільних відносин та їх самостійне відтворення Завдяки соціалізації людина залучається до суспільства, засвоюючи звичаї, традиції і норми певної соціальної спільноти, відповідні способи мислення, властиві даній культур.

Освіта – це спеціально спрямована та керована частина соціалізації індивіда; цілеспрямований процес і результат виховання та навчання в інтересах особистості, створення умов для її максимально повної самореалізації.

Виховання – це спеціально організований, цілеспрямований процес формування морально-духовної життєво компетентної особистості, яка успішно самореалізується в соціумі як громадянин, сім'янин, професіонал.

Навчання – це планомірна, організована, спільна і двостороння діяльність учителів і учнів, спрямована на свідоме, міцне і глибоке опанування останніми системи знань, навичок і вмінь.

Отже, можна зробити висновок, що поняття соціалізація є складовою частиною таких понять, як розвиток та формування, і у свою чергу поєднує у собі такі дефініції як освіта, виховання та навчання.

Соціалізація не є одностороннім процесом. Ми вчимося у своїх батьків, одноліток. Під впливом цих людей у нас

формуються інтелектуальні, соціальні та фізичні навички, які необхідні для виконання наших соціальних ролей. Люди і установи, які відповідають за навчання культурним нормам і засвоєння соціальних ролей мають назву агентів соціалізації. Їх можна поділити на агентів первинної та вторинної соціалізації.

Агентами первинної соціалізації є батьки, близькі й далекі родичі, однолітки, вчителі, лікарі, лідери молодіжних угрупувань.

Агенти первинної соціалізації універсальні, вони виконують безліч функцій: батько виконує роль здобувача засобів існування, опікуна, дисциплінатора, вихователя, вчителя, друга. Однолітки виступають в ролі партнерів з ігор і квазібатьків: старші діти опікуються і турбуються про молодших.

Першим у житті агентом соціалізації є сім'я, де відбувається рання

соціалізація. Результати батьківського виховання у значній мірі визначають особистість, її подальше суспільне життя. Чимале значення має також взаємодія з однолітками як засіб формування відповідальної, самостійної, принципової, здатної до співпраці особистості. Від результатів цієї взаємодії залежить вміння у подальшому оптимально вибудовувати взаємини з оточенням.

Процес соціалізації не завершується в дитинстві, а продовжується протягом усього життя, оскільки людина повинна постійно опановувати нові ролі, виконувати нові функції. Зміна умов життєдіяльності викликає необхідність виробляти додаткові вміння та навички, засвоювати нові ефективні зразки поведінки.

Агенти вторинної соціалізації – представники адміністрації школи, університету, підприємства, армії, держави, ЗМІ.

Вторинна відноситься формального оточення і складається із впливу установ і інститутів. Роль первинної соціалізації є великою на дотрудовому періоді і ранній та навчальній стадії, а вторинної — на трудовому і післятрудовому періоді і на стадії соціальної зрілості і завершення життєвого циклу особистості.

Агенти вторинної соціалізації впливають у вузькому напрямі, вони виконують одну — дві функції. Школа дає знання, підприємство — засоби існування, церква — духовне спілкування і т. п..

Види соціалізаціїСоціалізація, що відбувається у дитинстві, називається первинною соціалізацією. Подальший процес засвоєння нових ролей, цінностей, знань, досвіду на кожному життєвому етапі - називається вторинною соціалізацією (ресоціалізацією).

Які ж механізми соціалізації? Уже З.Фрейд виділив психологічні механізми соціалізації: імітацію, ідентифікацію, почуття сорому і провини.

Імітацією називається усвідомлена спроба дитини копіювати визначену

модель поведінки. Зразками для наслідування можуть виступати батьки, родичі, друзі і т.д.

Ідентифікація — спосіб усвідомлення приналежності до тієї чи іншої спільності. Через ідентифікацію діти приймають поведінку батьків, родичів, друзів, сусідів, і т.д., їхньої цінності, норми, зразки поведінки як свої власні.

Імітація й ідентифікація є позитивними механізмами, оскільки вони націлені на засвоєння визначеного типу поведінки.

Сором і провина являють собою негативні механізми, тому що вони придушують чи забороняють деякі зразки поведінки.

Залежно від віку індивіда розрізняють чотири основних етапи

соціалізації:   1. Соціалізація дитини, або стадія адаптації (від народження до підліткового періоду дитина засвоює соціальний досвід некритично, адаптується, пристосовується, наслідує).   2. Соціалізація підлітка (нестійка, проміжна), з'являється бажання виділити себе серед інших, критичне ставлення до суспільних норм поведінки.   3. Тривала (концептуальна) цілісна соціалізація (перехід від юності до зрілості у період від 17—18 до 23—25 років), з'являється бажання знайти своє місце в суспільстві, “вписатися” у суспільство). Інтеграція проходить благополучно, якщо властивості людини приймаються суспільством. Якщо ж не приймаються, можливі такі виходи:

- збереження своєї несхожості і поява агресивних взаємодій (взаємовідносин) з людьми і суспільством;

- зміна себе (стати як всі);- конформізм, зовнішнє угодовство, адаптація. 4. Соціалізація дорослих, соціалізації охоплює весь період зрілості

людини, весь період її трудової діяльності, коли людина не тільки опановує соціальний досвід, але й відтворює його за рахунок активного впливу людини на середовище через свою діяльність.   На кожному етапі існують «критичні періоди».

- для соціалізації дитини — це перші 2-3 роки і вступ до школи; - для соціалізації підлітка — перетворення дитини і підлітка на юнака;- для тривалої — початок самостійного життя і перехід від юнацтва до

зрілості.Соціалізація дорослих націлена на зміну поведінки в новій ситуації,

дітей — на формування ціннісних орієнтацій. Дорослі, спираючись на свій соціальний досвід, здатні оцінювати, сприймати норми критично, тоді як діти спроможні лише засвоювати їх. Соціалізація дорослого допомагає йому набути необхідних навичок (часто конкретних), а соціалізація дитини пов´язана здебільшого з мотивацією.

Метою соціалізації у ранньому віці є формування у дитини мотивації на

прив'язаність до інших людей, що знаходить свій виразу довірі, бажанні зробити їм приємне.

У віці від 3 до 7 років на дитину крім батьків впливають додаткові агенти соціалізації: вчителі, вихователі, лікарі, няні. В цей час не тільки виростає кількість агентів соціалізації, але й змінюється програма їх дій. Все більше робиться наголос на оволодінні навичками пізнання та мислення, дитина вчиться вживати слова та букви, опановує систему правил та норм.

Важливий вплив на соціалізацію дітей здійснює школа. В школі дітей навчають не тільки читати й писати, але й дають уявлення про загально прийняті цінності. Школа являє собою суспільство в мініатюрі — саме тут відбувається формування особистості дитини та її поведінки. Освіта забезпечує спадкоємність та відтворення соціального досвіду

Найбільш інтенсивно процес соціалізації відбувається в дитинстві та юності, але розвиток особистості триває і в середньому, і в похилому віці. Існують певні відмінності між соціалізацією дітей і дорослих:

• соціалізація дорослих виражається головним чином у зміні їх зовнішньої поведінки, в той час як дитяча соціалізація коректує базові цінності;

• дорослі можуть оцінювати норми, діти спроможні лише засвоювати їх;• дорослі не завжди погоджуються з батьками, дітям не дано

обговорювати дії батька або матері;• соціалізація дорослих спрямована на те, щоб допомогти індивіду

оволодіти певними навичками, соціалізація дітей формує головним чином мотивацію їх поведінки.

Не слід вважати, що соціалізація – це процес, який відбувається тільки по висхідній. Процес, зворотний соціалізації, називається десоціалізацією. Унаслідок нього людина може частково або повністю втратити засвоєні норми і цінності. Це може бути зумовлено ізоляцією людини, уніфікацією, обмеженням спілкування та можливостей для підвищення культурного рівня та ін.  Завдяки соціалізації людина залучається до соціального життя, одержує і змінює свій соціальний статус і соціальну роль. Соціалізація — тривалий і багатоактний процес. Адже суспільство постійно розвивається, змінюються його структура, мета і завдання, цінності й норми. Водночас протягом життя багаторазово змінюються людина, її вік, погляди, уподобання, звички, правила поведінки, статуси і ролі.

Завдяки соціалізації люди реалізують свої потреби, можливості й хист, налагоджують відносини з іншими членами суспільства, їх групами, соціальними інститутами і організаціями, з суспільством загалом. Все це дає змогу їм почуватися в суспільстві, соціальному житті впевнено.

ІІІ. Практичний блок

2.1. Анкетування «Соціалізація особистості»2.2. Гра «Енергізатор»2.3. Вправа « Вулкан почуттів» 2.4. Вправа «Рожевий кущ»2.5. Вправа «Сусід справа»

ІV. Заключна частина.4.1. Релаксаційна вправа «Райдужний настрій».Мета: засобами а терапії створити позитивний емоційний фон групи.

Райдужний настрійУяви собі, що зараз чудовий день. І над тобою пропливає сіра хмарина,

на яку ти можеш укласти зараз усі свої прикрості й турботи. Дай усім твоїм турботам просто полетіти з нею…Уяви собі, що небо над тобою яскраво-блакитне, що легкі промені сонця зігрівають тебе. Ти почуваєш себе надійно захищеним – так мирно й спокійно навколо. М'який подих вітру торкнувся твоєї голови, і ти почуваєш себе легко й щасливо, як маленька легка пір*їнка.

Ти думаєш, що ти сьогодні такий же чудовий, як небо, такий же теплий, як сонце, і такий же ніжний, як подих вітру.

Уяви собі, що при вдиху твоє тіло наповнюється золотим світлом – від голови до кінчиків пальців ніг... А коли ти видихаєш, уяви собі, що всі почуття, які не потрібні тобі зараз залишають тебе.

Ти вдихаєш золоте світло. А видихаєш неприємні почуття.Ти – як маленька перинка, яку несе легкий вітер; ти – як промінь сонця, що падає на Землю. Дай ще більше розслабитися своєму тілу, своїм плечам і рукам, своїм ногам, розслаб свої стопи й долоньки. Уяви собі, що ти – як веселка, яка складається з безлічі різних квітів. Немає нікого на світі, хто думав і почував би так само, як ти...

Це просто чудово, що ти можеш бути тут, серед нас... 4.2. Рефлексія . Підведення підсумків. Сподівання очікуваньКожний учасник групи по черзі висловлюється про свої почуття .