Інформаційно-методичний бюлетеньnmc-pto.zp.ua/old/data/0024/18_2011.pdfНауково-методичний центр професійно-технічної

Науково-методичний центр професійно-технічної освітиу Запорізькій області

Інформаційно-методичний бюлетень

№18 2011

НАУКОВО-ПРАКТИЧНА КОНФЕРЕНЦІЯ

ПІДСУМКИ РОБОТИ ЗА ЄДИНОЮ МЕТОДИЧНОЮ ТЕМОЮ "ВИКОРИСТАННЯ СУЧАСНИХ ТЕХНОЛОГІЙ В ОРГАНІЗАЦІЇ

НАВЧАЛЬНО-ВИРОБНИЧОГО ПРОЦЕСУ ДЛЯ ПРОФЕСІЙНОГО СТАНОВЛЕННЯ ОСОБИСТОСТІ В УМОВАХ ОСОБИСТІСНО

ОРІЄНТОВАНОЇ ОСВІТИ"

Запоріжжя2011

Профтехосвіта Запоріжжя №18

УДК 377.1.(477.64) (055)

«Профтехосвіта Запоріжжя», №18, 2011Науково-практична конференціяПідсумки роботи за єдиною методичною темою "Використання

сучасних технологій в організації навчально-виробничого процесу для професійного становлення особистості в умовах особистісно орієнтованої освіти"

Укладач:Нідерман Н.К., методист НМЦ ПТО у Запорізькій області

Відповідальний за випуск:Львов В.М., директор НМЦ ПТО у Запорізькій області

Комп'ютерний набір та верстка, редагування та коректура:Павленко І.М., лаборант НМЦ ПТО у Запорізькій області

2


Зміст1. Організія науково-методичного супроводу роботи ПТНЗ за єдиною

методичною темою.Львов В.М., директор науково-методичного центру професійно-технічної освіти у Запорізькій області

4

2. Система науково-методичної роботи педагогічного колективу професійно-технічного навчального закладу за єдиною методичною темою.Шкарупа Т.О., заступник директора з навчальної роботи ДНЗ "Мелітопольське ВПУ”

18

3. Презентація педагогічно-методичного проекту ДНЗ "Мелітопольське ВПУ" в межах діяльності творчої педагогічної майстерні "Компетентнісно-орієнтований урок як шлях до здобуття якісної освіти та розвитку життєвих компетенцій", 2010-2011 навчальний рік.Шкарупа Т.О., заступник директора з навчальної роботи ДНЗ "Мелітопольське ВПУ”

31

4. Ведуча роль керівника ПТНЗ у запровадженні і розвитку інноваційних процесів.Пересипкін В.М., заступник директора науково-методичного центру професійно-технічної освіти у Запорізькій області

36

5. Погляд на проблемні питання єдиної методичної теми на рівні молодого керівника (бінарна ілюстрація).Руденко В.Р., директор ДНЗ "Запорізький професійний будівельний ліцей"Осипенко С.М., директор ДНЗ Дніпрорудненський професійний ліцей"

45

55

6. Нова єдина методична тема і інновації. Проблемні питання запровадження інновацій у навчально-виробничий процес. Думка фахівця-практика. Прагнення і реалії сьогодення.Ципріанова С.Г., заступник директора з навчально-виробничої роботи ДНЗ "Запорізьке вище професійне училище"Дмитренко М.П., заступник директора з навчально-виробничої роботи ДНЗ "Запорізьке вище індустріально-політехнічне училище"Семенова О.В., заступник директора з навчально-методичної роботи ДНЗ "запорізький центр професійно-технічної освіти водного транспорту"

69

92

97

3


Організація науково-методичного супроводу роботи ПТНЗза єдиною методичною темою

Львов В.М., директор науково-методичного центру професійно-технічної освіти у Запорізькій області

Стрімкі зміни у нашому суспільстві, зумовлені науково-технологічним

розвитком і збільшенням інформаційних потоків, вимагають переосмислення

стратегічних питань оновлення або реформування діяльності ПТНЗ.

Здійснення змін у діяльності професійно-технічного навчального

закладу неможливе без належного науково-методичного забезпечення та

підвищення кваліфікації педпрацівників, удосконалення їхньої майстерності,

впровадження в практику сучасних досягнень педагогічної науки і

перспективного педагогічного досвіду.

Організація науково-методичної роботи здійснюється на основі

принципу толерантності та партнерства, який передбачає, що поведінку

кожного учасника визначає не конфронтація та авторитаризм, а діалог,

терпимість, взаємоповага.

Організація науково-методичної роботи у ПТНЗ саме на діагностичній

основі дає змогу ознайомитися з рівнем методичної кваліфікації кожного

педагога, виявити та з'ясувати, які форми науково-методичної роботи

найдоцільніші для конкретного викладача, майстра виробничого навчання;

ефективно застосовувати, доповнювати, а в окремих випадках - розробляти

нові методики викладання предметів, забезпечити високу результативність

педагогічної діяльності.

Однією з важливих форм трансформації педагогічної науки та

перспективного педагогічного досвіду в практику навчальних закладів є

концепція роботи педагогічних колективів за єдиною науково-методичною

темою.

Організація науково-методичного супроводу ПТНЗ за єдиною

4


методичною темою має забезпечити поінформованість педагогів стосовно

наукових досліджень і перспективного досвіду в галузі педагогіки,

психології, теорії викладання; ознайомлення їх з методами навчально-

виховної роботи; надання оптимальної допомоги в удосконаленні їхньої

професійної підготовки.

Єдину методичну тему педагогічний колектив обирає не довільно.

Аналіз фахової літератури, планів та програм творчих груп дає змогу

сформулювати вимоги та визначити головну науково-педагогічну тему,

актуальну для конкретного педагогічного колективу та співзвучну сучасним

педагогічним ідеям. Ця тема повинна бути спрямована на створення цілісної

структури науково-методичної роботи навчального закладу.

Вивчення якісного складу педагогів - необхідна умова для науково

обґрунтованої розробки головних напрямів, змісту та методів організації

педагогічної майстерності кожного викладача, майстра виробничого

навчання. Педагогічна самооцінка та самоаналіз стосовно науково-

методичної роботи в навчально-виробничому процесі допомагає чітко

визначити програму подальшого самовдосконалення кожного педагога.

Опрацювання нової науково-методичної теми буде ефективним за

умови, якщо педагог не лише науково опрацює, а й усвідомить її, якщо вона

стане його внутрішньою потребою. А це можливо за ретельної психолого-

педагогічної підготовки педагогів.

Впровадження педагогічної науки в практику навчальних закладів

розглядаємо у такій послідовності:

постановка мети — планування — організація — аналіз —

регулювання — контроль — стимулювання — коригування.

Спостереження за діяльністю навчальних закладів дають змогу зробити

висновок: роботу над єдиною науково-методичною темою необхідно

здійснювати за такими етапами:

1) психолого-педагогічна підготовка колективу

5


- аналіз результатів педагогічного процесу для виявлення загальних та

окремих проблем науково-методичної роботи;

- дослідження реального рівня професійної майстерності, фахової

компетентності, творчих здібностей, потреб та інтересів усього колективу;

для цього слід відвідати уроки теоретичного і виробничого навчання,

провести моніторинг навчальних досягнень учнів, аналіз матеріалів засідань

педагогічної ради, атестаційної комісії, методичних комісій;

- ознайомлювати педагогічний колектив з досягненнями психолого-

педагогічної науки, інноваційними технологіями;

2) теоретичне обґрунтування науково-методичної теми

- вибір і формулювання теми на основі результатів підготовчого етапу;

- обговорення методичної теми, планування форм її опрацювання в

кожному структурному підрозділі системи науково-методичної роботи;

- ознайомлення всіх членів колективу з проектом реалізації єдиної

методичної теми, її обговорення та затвердження педагогічною радою

закладу;

3) підготовка до впровадження теми

- теоретична підготовка педагогічного колективу до впровадження в

практику нових наукових ідей, концепцій, рекомендацій;

- лекційно-практичні заняття з питань впровадження науково-

методичної теми (вивчення теоретичних положень загальної дидактики,

питань теорії і досягнень науки в галузі викладання предметів та навчання

професії; освоєння та практичне застосування методів і прийомів активізації

навчальної діяльності учнів; розвиток традиційних і пошук нових

високоефективних форм організації навчально-виховного процесу);

4) творчий етап

- самоосвіта педагогів; осмислення, узагальнення їхньої діяльності та

порівняльний аналіз досягнень;

- використання масових форм методичної роботи (семінари, науково-

6


методичні конференції, відкриті уроки і виховні заходи);

- створення банку інформації щодо впровадження науково-методичної

теми в навчально-виховний процес закладу;

5) реалізація змісту єдиної методичної теми

- аналіз результатів впровадження і використання методів, прийомів, що

впливають на якість знань учнів;

- внутрішній адміністративний контроль роботи колективу над науково-

методичною темою, контрольно-аналітична діяльність методичних служб;

- порівняльний аналіз проблематики теми та поступальної роботи

педагогічного колективу над темою зі станом її розробки в науці та

результатами на практиці;

- стимулювання діяльності педагога.

Без сумніву, кожен навчальний заклад роботу за єдиною методичною

темою планує поетапно. Кожен етап - це сходинка до покращення змісту

методичної роботи, запровадження інноваційних технологій, пошук

оригінальних методик викладання, конструювання педагогічного досвіду,

перевірка його ефективності.

Роботі над єдиною методичною темою підпорядкована мережа

різноманітних форм методичної роботи: педагогічна рада, інструктивно-

методична нарада, методичні комісії, семінари-практикуми і ін.

Важливим етапом організації системи науково-методичної роботи є

пошук раціональних форм і методів залучення педагогів до науково-

дослідницької роботи.

Впроваджуються в роботу нові педагогічні ідеї:

• мозковий штурм, методичний ринг, методичний вернісаж

(допомагають педагогам опанувати конкретні методичні ідеї або знайти

ефективне розв'язання складної навчально-методичної проблеми);

• методичний фестиваль (різнопланова форма пропаганди

перспективного педагогічного досвіду);

7


• педагогічний КВК, турнір - активна форма взаємодії педагогів у

процесі спілкування за різних умов роботи - парної, малих груп, міжгрупової;

• фестиваль педагогічних ідей;

• педагогічна вітальня “Від творчого педагога - до компетентного учня”;

• конкурс педагогічної майстерності;

• ярмарок-виставка педагогічних ідей;

• ділові ігри (форма управління навчанням на заняттях);

• панорама методичних знахідок;

• “круглий стіл”;

• творча лабораторія;

• аукціон педагогічних ідей і творчих проектів “Урок - завжди

пошук”;

• акваріум.

Надзвичайно цінною в науково-методичній роботі є орієнтація на

творчість, на організацію дослідницької, науково-пошукової роботи, на

пошуки ще досконаліших педагогічних технологій.

Успішність педагогічної діяльності багато в чому залежить від уміння й

здатності кожного педагога мобілізувати свої зусилля на систематичну

розумову роботу, раціонально побудувати свою діяльність, управляти

психологічним станом, використовувати особистісний потенціал. Відтак,

особливої актуальності набуває індивідуальна науково-методична робота,

тобто цілеспрямована й безперервна діяльність викладачів, майстрів

виробничого навчання, яка покликана вдосконалювати їхню теоретичну й

практичну підготовку. Робота над методичною темою обов'язково має бути

результативною: це або узагальнення досвіду, або розробка методичних

рекомендацій із теми, або добір дидактичного матеріалу, або виступ на

засіданні МК тощо.

Досвід свідчить, що вдосконалення системи роботи над науково-

8


методичною темою, впровадження інноваційних і використання традиційних

її форм, оцінювання ефективності методичної роботи за критеріями кінцевого

результату (рівень освіченості, вихованості, розвиненості учнів),

спрямування методичної діяльності на розвиток інтелекту і розширення

кругозору педагогів є запорукою ефективності навчально-виховного процесу.

Проблеми вивчення, моделювання, узагальнення та поширення

перспективного педагогічного досвіду стають одними із найважливіших

завдань кожного педагогічного колективу. На мій погляд, у кожному

навчальному закладі доцільно організувати Школу перспективного

педагогічного досвіду.

Мета діяльності Школи перспективного педагогічного досвіду:

• сприяти успішному виконанню основних завдань навчання та

виховання;

• допомагати подоланню труднощів, які виникають у навчально-

виробничому процесі;

• готувати педагогів для сприйняття та використання перспективного

педагогічного досвіду, апробації його на практиці;

• створення необхідних умов для становлення творчого викладача,

майстра виробничого навчання для розвитку педагогічної майстерності;

• опанування педагогами різноманітних засобів, методів і технологій

організації навчально-виховного процесу в контексті компетентнісно

орієнтованої парадигми освіти.

Аналізуючи та досліджуючи досвід роботи творчого педагога, доречно

запропонувати такий механізм фіксації, узагальнення та презентації

досвіду (теж своєрідні сходинки до майстерності):

• на першому етапі - виступ на засіданні педагогічної ради,

методичному заході в навчальному закладі;

• на другому етапі - виступ на районному, обласному рівні; участь у

роботі обласної, Всеукраїнської науково-практичної конференції;на тему

9


• на третьому етапі - виступ на сторінках періодичної преси;

тільки після цього мова йде про узагальнення досвіду творчого педагога.

Безумовно, важливу роль у результативності навчально-виробничого

процесу та виявленні професіоналізму, компетентності викладача, майстра

виробничого навчання відіграє атестація педагогічних працівників. Вона

стає перевіркою його особистісного зростання, можливістю поділитися

своїми здобутками, іспитом на компетентність.

Сучасна парадигма освіти, застосування новітніх технологій

потребують якісно нового підходу до підвищення фахової майстерності

педагога. Неперервна освіта викладачів, майстрів виробничого навчання

- головна проблема, якій підпорядкована вся методична робота з

педагогічним колективом.

Під час атестації з'ясовуються професійні риси педпрацівника, його

сильні й слабкі сторони, рівень загальної культури, визначається вплив

атестації на підвищення результативності роботи навчального закладу,

створюються оптимальні умови для вивчення та впровадження

перспективного педагогічного досвіду найкращих викладачів і майстрів

виробничого навчання.

У процесі роботи над науково-методичною темою здійснюється

підвищення наукового рівня викладача, майстра виробничого навчання, їх

підготовка до засвоєння змісту нових програм і технологій, їх реалізації,

постійне ознайомлення з досягненнями психолого-педагогічних дисциплін і

методик викладання, збагачення новими, прогресивними й досконалими

методами і засобами навчання, вдосконалення навичок самоосвітньої роботи

педагога, надання йому кваліфікованої допомоги в теорії та практичній

діяльності.

Розглянемо провідну роль і завдання науково-методичної роботи в

навчальному закладі.

10


Завдання науково-методичної роботи:

• вивчення відповідних нормативних документів, державна тема

стандартів системи ПТО;

• підвищення педагогічної майстерності, методичного і наукового

рівня викладачів, майстрів виробничого навчання;

• збагачення педагогів новими, прогресивними методами та

забезпечення здійснення інформаційно-методичних зв’язків з Міністерством

освіти і науки, молоді та спорту України, відділенням змісту професійно-

технічної освіти Інституту інноваційних технологій і змісту освіти

Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України; науковими, освітніми

установами, обласною бібліотекою; оперативне інформування педпрацівників

про інноваційні технології навчання (в рамках постійно діючих обласних

семінарів-практикумів);

• удосконалення навичок самоосвітньої роботи педагога, надання

йому кваліфікованої допомоги в підвищенні педагогічної компетентності;

• створення умов для використання в роботі викладачів і майстрів

виробничого навчання діагностичних методик і моніторингових програм з

прогнозування, узагальнення та оцінювання результатів педагогічної

діяльності;

• упровадження новаторського досвіду викладачів і майстрів

виробничого навчання.

Науково-методична робота має певні функції:

• Планування - основна функція системи науково-методичної

роботи, яка передбачає створення умов для формування професійних та

наскрізних якостей педагогів, їхньої творчої самореалізації; організаційно-

методичне забезпечення програм розвитку ПТО, практичного впровадження

державних стандартів з робітничих професій.

• Організаційна функція виявляється в діяльності, пов'язаній з

удосконаленням та координацією структури науково-методичної роботи,

11


змісту різних напрямів діяльності навчального закладу.

• Діагностична функція потребує розробки критеріїв для

вимірювання якості освіти, аналізу досягнутого рівня, стану та

прогнозування наслідків її вдосконалення.

• Моделювальна функція - розробка нових положень навчально-

виробничої роботи, створення та перевірка моделей кращого перспективного

педагогічного досвіду, після яких вони можуть бути використані як зразки

для впровадження.

• Корекційна функція - усунення недоліків у діяльності

педагогічних працівників, пов'язаних із використанням застарілих методик,

які вже не відповідають сучасним освітнім потребам. Ця функція передбачає

поповнення науково-методичної інформації конкретними відомостями з

урахуванням специфіки того чи іншого регіону України.

• Пропагандистська функція - інформування педагогів, залучення

їх до активного впровадження в практику досягнень науки та перспективного

педагогічного досвіду, інноваційних технологій.

Напрями науково-методичної роботи:

• діагностика освітньої діяльності педагогічних працівників

відповідно до нормативних документів з питань професійно-технічної освіти;

• ознайомлення педагогічних працівників із сучасними досягненнями

психолого-педагогічних наук, інноваційними технологіями навчання й

виховання, створення умов для використання набутих знань у професійній

діяльності;

• аналіз стану професійно-теоретичної та професійно-практичної

підготовки, виховної роботи, всіх компонентів науково-методичного

забезпечення навчально-виховного процесу;

• поширення перспективного педагогічного досвіду через професійні

видання, засоби масової інформації (журнали „Професійно-технічна освіта”,

„Завуч”, газети „Міг”, „Обрій”, інформаційно-методичний бюлетень

12


„Профтехосвіта Запоріжжя”, телеканали „Запоріжжя”, „ТВ-5");

• інформаційне забезпечення з проблем педагогіки, психології, з

професійної освіти;

• взаємовідвідування навчальних занять та позакласних заходів з

метою обміну досвідом роботи та вдосконалення навчально-виховного

процесу;

• організація методичних заходів для забезпечення наступності між

окремими освітніми ланками та етапами навчання;

• аналіз результатів діяльності методичної служби в цілому, окремих її

підрозділів, викладачів, майстрів виробничого навчання.

Шляхи реалізації:

• удосконалення інтелектуального та професійного рівня педагогів,

створення творчої атмосфери діяльності як показників модернізації освіти;

• забезпечення інноваційного характеру змісту освіти як необхідної

умови самореалізації особистості;

• досягнення позитивних і високих навчальних результатів учнів у

навчанні;

• спрямування освітньої діяльності на розвиток в учнів

інтелектуальних і творчих здібностей, на створення нових життєвих

цінностей, знань і компетентностей;

• удосконалення моніторингу навчального-виробничого процесу;

• участь у виставках педагогічних інновацій, конкурсах професійної

майстерності;

• поширення перспективного педагогічного досвіду через професійні

видання;

• розробка і публікація методичних рекомендацій, посібників у

педагогічних виданнях.

13


Очікувані результати:

• підвищення рівня фахової майстерності, професійної

компетентності педагогів;

• впровадження інноваційних навчально-виховних технологій,

спрямованих на розвиток життєвих цінностей учасників педагогічного

процесу;

• вивчення, впровадження, пропаганда перспективного педагогічного

досвіду;

• щорічна діагностика і прогнозування розвитку професійної

компетентності педагогічних працівників в умовах застосування

інноваційних технологій навчання;

• організація науково-практичних конференцій, проблемних

семінарів, педагогічних читань з проблем креативності учасників

педагогічного процесу;

• апробація програмних засобів навчання.

Форми методичної роботи в навчальному закладі

Провідна функція методичної роботи - надання оптимальної допомоги

викладачам, майстрам виробничого навчання у процесі розвитку їхньої

педагогічної майстерності, фахової компетентності. Для підвищення

ефективності функціонування системи науково-методичної роботи в

навчальному закладі під час планування роботи враховують вимоги, які

випливають з об'єктивних закономірностей процесів підвищення професійної

компетентності педагогів:

• практичну спрямованість;

• науковість;

• конкретність;

• систематичність та системність;

• оперативність;

14


• оптимальне поєднання різних сучасних форм і методів роботи.

Планування науково-методичної роботи здійснюється на основі

діагностики (двічі на рік); аналізу інформації про стан професійної

компетентності педагогів, їхніх потреб та пропозицій.

Планування внутрішньоліцейної методичної роботи охоплює різні

форми роботи:

• традиційні: масові, групові, індивідуальні;

• нетрадиційні.

Форми організації методичної роботи в кожному навчальному закладі

доволі динамічні. Вибір конкретної з них залежить від педагогічної культури

викладачів і майстрів виробничого навчання, морально-психологічного

клімату в колективі, матеріально-технічних можливостей навчального

закладу, інноваційної відкритості та активності педагогів.

Упровадження інновацій у навчально-виробничий процес є

потребою сьогодення. Зростання соціальних вимог до навчального

закладу потребує систематичного вдосконалення, підвищення

кваліфікації педагога нового типу - викладача, майстра виробничого

навчання - дослідника. Саме тому треба побудувати методичну роботу

так, щоб кожен педагог міг якнайповніше розкривати здібності й талант,

розвивати ініціативу й творчий пошук, самореалізуватися в професійній


Перед кожним навчальним закладом стоїть завдання: забезпечити

економіку держави висококваліфікованими, конкурентоспроможними і

мобільними на ринку праці робітниками, які могли б працювати на новій

техніці та самостійно діяти і приймати рішення в динамічних, нестандартних

умовах, досконало володіти сучасними технологіями виробництва.

Реалізацію цього завдання здійснюють за такими напрямами:

• комплексно-методичне забезпечення предметів і професій;

15


• комп'ютерний супровід професійної діяльності;

• психолого-педагогічна спрямованість навчального, виховного,

виробничого процесу як триєдине завдання.

Досягнення необхідних успіхів неможливе без відповідного науково-

методичного забезпечення, спрямованого на формування професійної

компетентності педагогічних кадрів, вироблення інноваційного, пошукового

стилю їхньої діяльності, залучення до науково-дослідної та

експериментальної роботи, збереження і розвитку творчого потенціалу всього

педагогічного колективу. Пам'ятаймо: які б технології не впроваджувалися в

навчально-виробничий процес, якими б широкими не були можливості

матеріально-технічної бази, головною дійовою особою освітньої галузі був і

залишається педагог.

16


Використана література

1. Бугай Н.І. Роль методичної служби навчального закладу в

технологізації оформлення педагогічного досвіду: Методичні рекомендації

для методичних служб ПТНЗ України.- Вип.1.-К.: НМЦ ПТО України, 2006. -

С.28-36.

2. Василенко О. Методична робота на діагностичній основі // Завуч.-

2004, січень.- № 2. - С.6

3. Волканова В.В. Словник методиста: Методичний посібник.-К., 2008.-

192 с.

4. Єрмола А.М. Технологія організації науково-методичної роботи з

педагогічними кадрами: Науково-методичний посібник /А.М.Єрмола,

О.М. Василенко. -Х.: Курсор, 2006,- 312с.

5. Національна доктрина розвитку освіти. Книга методиста: Довідково-

методичне видання /Упоряд. Г.М. Литвиненко, О.М. Вернидуб. - Х.: Торсінг

плюс, 2006.

6. Організація науково-методичної роботи у професійно-технічному

навчальному закладі: Методичні рекомендації. Упоряд. Л.М. Павлова.- ПтіЗО

МОН України, 2009.-50с.

7. Павлютенков Є.М. Організація методичної роботи /

Є.М. Павлютенков, В.В. Крижко.- Х.:Основа, 2005.-80с.

17


Система науково-методичної роботи педагогічного колективу професійно-технічного навчального закладу за єдиною

методичною темою

Шкарупа Т.О., заступник директора з навчальної роботи ДНЗ "Мелітопольське ВПУ"

Роль методичної роботи відчутно зростає сьогодні у зв’язку з

необхідністю раціонально та оперативно використовувати інноваційні

методики, форми, прийоми навчання та виховання. Методична робота є

найвагомішим засобом підвищення педагогічної майстерності викладачів та

майстрів виробничого навчання. Вона зв’язує в єдине ціле всю систему

роботи училища.

Методична робота над єдиною проблемною темою - це цілісна система

дій і заходів, які спрямовані на підвищення кваліфікації та професійної

майстерності кожного педагогічного працівника, на розвиток творчого

потенціалу всього педагогічного колективу навчального закладу, на

досягнення позитивних наслідків навчально-виховного процесу. Вона має

ґрунтуватися на сучасних досягненнях психолого-педагогічної науки з

урахуванням досвіду діяльності педагогів і конкретного аналізу навчально-

виховного процесу. Важливого значення при цьому набуває комплексний

підхід до організації такої роботи.

Враховуючи рівень навчально-виховного процесу в училищі,

особливості учнівського та педагогічного колективів, адміністрація ДНЗ

"Мелітопольське ВПУ" для початку роботи над єдиною методичною темою

«Використання сучасних технологій в організації навчально-виробничого

процесу для становлення особистості в умовах особистісно орієнтованої

освіти» визначила наступне коло завдань:

1. Вдосконалення педагогічної майстерності викладачів і майстрів

виробничого навчання в організації роботи з різнорівневим контингентом

учнів з метою підготовки їх до професійного самовизначення через:

18


- програму роботи зі здібними та обдарованими учнями;

- впровадження проектного й інтерактивного навчання;

- використання нових видів контролю за успішністю та якістю знань

учнів.

2. Систематична робота з накопичення і узагальнення актуального

педагогічного досвіду через:

- систему роботи методичних комісій;

- проведення науково-практичних та проблемних семінарів;

- наочних тижнів;

- взаємовідвідування уроків;

- оформлення методичних бюлетенів;

- проведення конкурсів педагогічної майстерності;

- участь у педагогічних читаннях, конференціях і т. ін.

3. Вдосконалення змісту освіти через злиття теоретичної і практичної

бази знань, що отримують учні училища при оволодінні вибраною

професією.

4. Підвищення якості освіти учнів з метою підготовки випускників до

ДПА та ЗНО.

5.Розвиток матеріально-технічної бази училища, поповнення

бібліотечного фонду і фонду методичного кабінету довідковою, методичною

літературою, виданнями по інноваціям.

Таким чином, робота всіх науково-методичних структур і підрозділів

ДНЗ «Мелітопольське ВПУ» з реалізації єдиної методичної теми протягом

всіх п’яти років відбувалася за такими напрямами:

- збір аналітичної інформації та характеристика проблем і

суперечностей, що потребують вирішення (2007р.);

- діагностика педагогічного професіоналізму та якості освіти колективу

для роботи над єдиною методичною темою (2007р.);

- інформаційне-методичне обслуговування викладачів та майстрів в\н

19


(2007-2011р.);

- розвиток навчально-методичної та матеріально-технічної бази (2007-

2008р.);

- організаційно-педагогічні заходи, що забезпечують створення різних

методичних структур, рад, розробку механізмів реалізації цілей і завдань

(2007-2009 р.);

- підвищення кваліфікації педпрацівників та робота в до і після

курсовий період (2007-2011р.);

- навчально-методична робота (2007-2011р.);

- науково-методична, інноваційна і пошуково-експериментальна робота

(2009-2011рр.);

- робота по виявленню і узагальненню педагогічного досвіду (2008-

2011рр.);

- розвиток педагогічної творчості (2008-2011рр.);

У систему науково-методичної роботи з педпрацівниками училища

були включені різні структурні форми організації взаємодії педагогічного

колективу зі спеціальними службами училища.

І. Структурні форми організації методичної роботи в 2007-2011 н. р.,

що були спрямовані на особистісно-орієнтоване зростання педагогічної

майстерності педпрацівників ДНЗ «Мелітопольське ВПУ»

СХЕМА 1

20


З метою забезпечення вибору напрямів методичної роботи на початку

роботи над методичною темою з січня по червень 2007 р. в середині

методичних комісій училища було здійснено прогнозування потреб педагогів

у методичному забезпеченні освітнього процесу. На основі діагностики

складений план роботи методичної служби, уточнений план підвищення

кваліфікації викладачів, перспективний план атестації працівників училища,

підбір тем з самоосвіти педагогів.

Під час проведення анкетування педагогів було виявлено орієнтацію на

різні моделі взаємодії педагогів з учнями. В результаті анкетування виявлено,

що з 43 учасників анкетування 12 педагогів (27%) орієнтовано тільки на

дисциплінарну модель взаємодії з учнями; 17 (40%) – помірно на

дисциплінарну модель; 14 (33%) педагогів, – орієнтовані на особову модель

21

Рада керівників МК Педагогічна рада Нарада при директорові

Постійно діючий семінар-практикум

Творча педагогічна майстерня

Індивідуальне наставництво

Директор училища

Інструктивно -методична нарада

Конференції, педагогічні читання

Виставкапедтехнологій

Методичні тижні

МК Предметні класних керівників методичні комісії

Предметні тижні Відкриті уроки

Індивідуальні консультації

Заступник директора

з НВР

Заступник директора

з НР

Викладачі-методисти,старші викладачі

Методичні оперативки

Самоосвіта викладачів


взаємодії.

Підсумки діагностування педагогічних працівників також показали, що

утруднення у деяких викладачів та майстрів виробничого навчання в роботі

викликають такі питання:

1.Сучасний системний підхід при постановці мети уроку та

підготовчого етапу уроку за технологією кооперативного та проектного

навчання.

2. Колективні інтерактивні засоби навчання.

3. Ділова довгострокова гра на уроках і у позаурочній роботі.

4. Особистісно орієнтована спрямованість в організації навчальної і

позанавчальної діяльності.

З метою систематичного проведення теоретичного та практичного

навчання з питань методики, для реалізації перспективних завдань,

поставлених перед навчальним закладом, була спланована на 5 наступних

років загальна тематика засідань «Творчої педагогічної майстерні» та

постійно діючого семінару-практикуму.

Для координації роботи методичних комісій була створена Рада

керівників МК, на засідання якої постійно запрошувались представники

адміністрації, найбільш досвідчені викладачі та майстри виробничого

навчання, бібліотекар училища.

ІІ Системна робота колективу над підвищенням професійної

майстерності в напрямку реалізації єдиної методичної теми

Системна робота колективу над єдиною методичною темою

«Використання сучасних технологій в організації навчально-виробничого

процесу для становлення особистості в умовах особистісно орієнтованої

освіти» передбачає використання нових педагогічних технологій,

інтерактивних методів і створення умів для підвищення мотивації,

самовираження, самореалізації педагогічних працівників та учнів, розвитку

їхньої обдарованості. Тому велика увага приділялася викладачами та

22


майстрами виробничого навчання впровадженню активних форм і нових

методів при викладанні предметів, творчому підході до організації процесу

навчання. У своїй практичній діяльності інженерно-педагогічні працівники

намагалися відійти від шаблонної структури уроку і знайти різноманітні

творчі підходи, використовуючи уроки-лекції проблемного типу, семінари,

конференції, бінарні уроки з об’єднанням теоретичного і виробничого

навчання. У рамках роботи методичних комісій і проведення методичних або

предметних тижнів за 5 років роботи над темою було дано більш 150

відкритих уроків і позакласних заходів, які відвідало 97 % педагогічного

колективу. Всі уроки та позакласні заходи давалися відповідно до вибраних

методичних тем. Викладачі, які мають кваліфікаційні категорії “спеціаліст I

категорії” та “спеціаліст II категорії”, показали достатній рівень володіння

сучасними методиками і технологіями навчання. На уроках чітко

простежувалися і новітні сучасні методи та прийоми, що використовуються в

педагогічної практиці взаємовідносин викладач-учень; учень-учні.

Викладачами кваліфікаційної категорії «спеціаліст вищої категорії» було

проведено 53 уроки «майстер-клас».

Значна увага при реалізації завдань теоретичного навчання приділялася

викладачами поповненню комплексно-методичного забезпечення навчального

процесу, активному упровадженню інтерактивних технологій.

Щорічно на базі кабінету інформаційних технологій викладачем

Безродною О.М проводилися для педагогічних працівників курси

комп’ютерної грамотності.

В 2007 році 14 осіб пройшли обласні курси Intel® «Навчання для

майбутнього» з використання інформаційно-комунікативних технологій при

викладанні навчальних предметів відповідно до Державного стандарту освіти

України, а впродовж останніх 4 років на училищному рівні таки курси

пройшли ще 23 особи. Це значно підвищило результативність роботи

педпрацівників з впровадження інтерактивних технологій у щоденній роботі.

23


Завдяки тому, що комп'ютери кабінету інформаційних технологій та

методичний кабінет підключено до мережі Іnternet, викладачі в своїй роботі

мають можливість використовувати дані ресурсів локальної мережі. Протягом

2007-2011 н.р. накопичено достатній банк нових інтерактивних версій уроків,

презентацій та інших матеріалів, що забезпечують проведення уроків на

більш високому рівні активності учнів.

Комфортне освітнє середовище припускає кабінетну систему, що

відповідає сучасним вимогам. За роки роботи над означеною єдиною

методичною темою всі навчальні кабінети поповнилися новим дидактичним

матеріалом, методичною та наочною літературою, творчими роботами учнів,

устаткуванням і технічними засобами. В училищі на базі методичного

кабінету та навчальних кабінетів №7 (спецтехнологія перукарів), №11

(кабінет історії) продовжує формуватися банк даних CD, DVD, аудіо- і

відеокасет з різних навчальних предметів. Кабінет інформаційних технологій

оснащено в цьому навчальному році системою проектної демонстраційної

роботи, а також необхідними засобами для інтернет-діяльності. Тому

результативність роботи по впровадженню в навчальний процес

інтерактивних технологій постійно зростала протягом усіх 5 років роботи над

єдиною методичною темою.

СХЕМА 2

24


Результативність упровадження інтерактивних технологій навчання

0

0,5

1

1,5

2

2,5

3

3,5

Досягл

и

кращ

іх

резул

ьтатів

в р

оботі

Працю

ють

без з

мін

2010-2011

2009-2010

2008-2009

2007-2008

2006-2007

На засіданнях педрад і інструктивно-методичних нарадах

вирішувалися проблеми, пов'язані з реалізацією проблемної теми і таких

питань, як особливості роботи за державними освітніми стандартами

професійно-технічної освіти, психологічні основи забезпечення

спадкоємності в теоретичному та виробничому навчанні, система

профорієнтації роботи училища, підвищення рівня успішності та якості знань

учнів т. ін. У підготовці таких нарад брали участь усі методичні комісії,

відібравши зі свого складу викладачів та майстрів в\н в ініціативні групи, що

отримали необхідні рекомендації і список літератури від керівника та обрали

відповідального за підготовку і проведення даної педради. Форми проведення

педагогічних рад були різноманітні. Разом з традиційними використовувалися

такі активні форми: ділова гра, робота в творчих мікрогрупах. і т. ін.

Ефективність роботи в цьому випадку була достатньо високою (за наслідками

опитування учасників педрад та інструктивно-методичних нарад).

Підвищенню педагогічної майстерності в умовах «особистісно-

орієнтованого навчання» на практиці сприяли методичні тижні, які

проводилися під час зимових канікул та в останній тиждень червня.

Педпрацівники брали участь у проведенні проблемних семінарів, ділової гри

«Навчання без агресії», семінарах-практикумах:«Професійна компетентність

25


педагогів: можливості, механізми, проблеми» та «Психолого-педагогічні

компетенції викладача», в педагогічної виставці на кращий план-конспект

інноваційного уроку, працювали в творчих групах, обмінювались досвідом

при перегляді кращих відеоуроків.

При проведенні аналізу результативності форм методичної роботи, що

сприяють підвищенню професійної майстерності викладачів та майстрів в\н

ДНЗ «Мелітопольське ВПУ», було встановлено наступне співвідношення:

СХЕМА 3

26

педрадиінстр.-метод.наради

засідання МК

консультаціїї адміністрації

Творча педмайстерня

взаємовідвідування уроків

самоосвіта

творчі групиметодичні тижні

курси підвищення

курси Intel

педагогічні читання

семінари-практикуми

обласні семінари НМЦ ПТО

вивчення ППД

інше

0

0,1

00000000000000000000000000000000

7%7%

6%

6%

10%

6%

6%

6%

9%

6%9%

7%

6%

6%

8%

2%

Форми методичної роботи, що сприяли підвищенню професійної майстерності викладачів та майстрів в\н ДНЗ " Мелітопольське ВПУ " в 2007-2008 н.р.


Тому особливою частиною в структурі методичної роботи училища

була науково-методична робота в «Творчій педагогічній майстерні», яка

включала різноманітні форми і методи, спрямовані на вдосконалення

технологій професійного самовизначення з метою всебічного розвитку учнів

та їх здібностей.

Показниками успішності роботи «Творчої педагогічної майстерні» над

єдиною методичною темою в 2007-2011 роках є повне вирішення завдань,

поставлених перед творчою групою в галузі освіти та розвитку учнів і

впровадження нових моделей організації навчальних занять, а саме:

1. Створення умов для вдосконалення змісту освіти членів творчої

групи, їх самореалізації.

2. Пошук, вивчення і впровадження нових технологій управління

навчально-виховним процесом.

3. Розробка нових моделей організації навчальних занять, спрямованих

на підготовку випускників до майбутньої професії.

До складу "Творчої педагогічної майстерні" увійшли педагоги, що

викладають профільні предмети, найбільш досвідчені майстри в\н,

заступники директора з НР, з НВР, з ВР. Окрім названих осіб до роботи були

залучені викладачі ВНЗ міста, що займаються науковою роботою.

На кожен навчальний рік було розроблено особливий проект.

ІІІ. Професійне зростання педагогічних працівників у період

роботи над єдиною методичною темою

До найбільш затребуваних послуг методичної служби належать

індивідуальні та колективні форми роботи, які оптимально повинні

поєднувати: консультації і тренінги з перспективних технологій навчання і

розвитку учнів, соціологічні й психолого-педагогічні дослідження,

експертизи інновацій, розробка відповідного діагностичного інструментарію,

надання тестових пакетів і методик тестування, проектування програм

розвитку, консультування з методичних питань, формування інформаційних

27


баз даних по запитах установи або педагогів, вивчення освітніх запитів і

забезпечення різноманітності освітніх послуг, інформування про зміни в

нормативно-правовій базі, програмному забезпеченні, консультування з

питань самоосвіти і узагальнення досвіду.

Центром цієї роботи протягом 2007-2011 років був методичний кабінет,

де для педагогічних працівників училища адміністрацією та досвідченими

викладачами і майстрами виробничого навчання систематично проводилися

консультації за вищевказаними питаннями.

Впродовж навчального року велася активна робота з накопичення і

узагальнення перспективного педагогічного досвіду. На конференціях,

семінарах, педагогічних радах узагальнювався передовий досвід викладачів з

питань: організація творчої діяльності учнів на уроках і в позаурочний час;

освоєння сучасних технологій навчання; ефективність формування в учнів

загальноосвітніх умінь і навичок. Велика роль у цьому плані відводилася

засіданням методичних комісій училища, на яких викладачі та майстри в\н

обмінювалися досвідом своєї роботи, результатами застосування нових

методів і технологій навчання. Все це сприяло професійному зростанню

педагогів і позитивно вплинуло на результативність навчання учнів. (На рівні

методичних комісій узагальнений досвід 14 педагогів, на рівні училища - 10)

Завдяки умовам, створеним у нашому навчальному закладі для професійного

зростання педпрацівників, за останніх 5 років відбулися значні зміни в

підвищенні рівня опанування методиками особистісно орієнтованого

навчання.

ТАБЛИЦЯ

Рівень опанування викладачами методики особистісно-орієнтованого навчання

Рівень опанування 2006-2007

2007-2008

2008-2009

2009-2010

2010-2011

володіють на високому рівні

14% 19% 21% 25% 27%

28


володіють на достатньому рівні

31% 35% 38% 40% 42%

мають певний практичний досвід

30% 27% 25% 22% 19%

потребують допомоги 25% 19% 16% 13% 12%

СХЕМА 4

0% 20% 40% 60% 80% 100%

2006-2007

2007-2008

2008-2009

2009-2010

2010-2011

Рівень опанування педпрацівниками ДНЗ " Мелітопольське ВПУ" методики

особистісно-орієнтованого навчання

володіють на високому рівні

володіють на достатньомурівні

мають певний практичнийдосвід

потребують допомоги

СХЕМА 5

Склад педпрацівників училищаза підсумками атестації 2006-2007 н.р.

61%12%

9%

13%3% 2%

спеціалісти

ІІ категорія

І категорія

вища категорія

майстри в\н ІІ кат.

майстри в\н І кат.


53%

11%

17%

14%2% 3%








3%

52%

9%

19%

14%

3%








53%

11%

13%

15%

3% 5%







29



47%

12%

14%

18%

2% 7%







Підводячи підсумки роботи колективу над єдиною методичною

темою, ми водночас виявляємо і свої недоліки:

- 10% викладачів та майстрів в\н все ще проводять відбір змісту, форм і

методів навчання, розрахованих на середнього учня, без урахування

індивідуальних особливостей;

- у деяких викладачів на уроках слабо простежується

диференційований характер завдань з урахуванням індивідуальних

особливостей учнів;

- викладачі загальнотехнічних предметів при індивідуальній роботі з

учнями не в повному об'ємі використовують на уроках ТЗН та наочні

електронні засоби навчання;

- певні недоліки в організації навчально-виховного процесу на уроці

мають фахівці з невеликим стажем роботи.

Тому в наступному навчальному році адміністрація училища та

методична служба ПТНЗ буде продовжувати цілеспрямовану роботу з даною

категорією педпрацівників.

Підсумовуючи сказане та результати педагогічних досліджень, можна

стверджувати, що на рівні особистості педагога методична робота в

ДНЗ «Мелітопольське ВПУ» по реалізації єдиної методичної теми

вирішувала свої основні завдання:

- підвищення загальної і методичної культури педагогічних

працівників;

30


- поєднання, взаємозв’язок, взаємодоповнення і розвиток професійно-

особистісних якостей педагогів, мотивація їх неперервного саморозвитку;

- узагальнення досвіду і створення власної системи роботи кожного

педагога, в якій органічно поєднуються індивідуальні професійні якості та

сучасна педагогічна теорія і практика;

- розвиток особистісних якостей педагога, формування нового стилю

педагогічного мислення, необхідного для професійного самовдосканалення.

Реалізація комплексу цих вимог забезпечила ефективність методичної

роботи, допомогла досягнути оптимальних результатів у вдосконаленні

науково-теоретичної і методичної підготовки педагогічного колективу.

Педагогічно-методичний проект ДНЗ "Мелітопольське ВПУ" в межах діяльності творчої педагогічної майстерності

"Компетентнісно-орієнтований урок, як шлях до здобуття якісної освіти та розвитку життєвих компетенцій", 2010-2011

навчальний рік"

Шкарупа Т.О., заступник директора з навчальної роботи ДНЗ "Мелітопольське ВПУ", автор проекту

У Національній доктрині розвитку освіти, затвердженій Указом

Президента України у квітні 2002 року, ставиться завдання постійного

оновлення змісту навчально-виховного процесу. Він повинен будуватися

відповідно до потреб особистості та індивідуальних можливостей дітей,

зростання їх самостійності і творчої активності, але в кінцевому результаті

повинно зміцнити демократичні основи громадянського суспільства і

прискорити його розвиток.

Це вимагає організації навчання в кожному навчальному закладі

відповідно до здібностей, здатностей до навчання, таланту дитини. Необхідна

переорієнтація на людину, на те, щоб створити можливості кожному стати

31


самим собою. Основи цих значимих змін закладаються в освітньому закладі

безпосередньо на уроці. Яким же повинен бути урок у таких умовах? Як на

уроках закладаються підвалини майбутніх змін?

Аналіз сучасної педагогічної літератури свідчить, що зміни неможливі

без застосування на уроках інтерактивних технологій, які ґрунтуються на

діалозі, моделюванні ситуацій вибору, вільного обміну думками, авансуванні

успіху.

Кардинальні зміни в освіті, що почалися декілька років тому і

торкнулися її глобальних аспектів (зміст освіти, стандарти, комп'ютеризація

та ін.), дещо послабили увагу до уроку, і викладачі знизили рівень підготовки

до нього. Це ще більше посилило небажання сучасних дітей учитися,

послабило інтерес до навчальних предметів, учні стали пасивні і неуважні на

уроках. Звичайно, цьому є конкретні причини. Ми розглянемо їх, спробуємо

виправити та зацікавити через проведену роботу і самих викладачів, і їхніх

учнів такою співпрацею, що зробить кожен урок пізнавальним, цікавим,

активним, перспективним для життя.

Справжній Проект направлений на дослідження і реалізацію проблеми

відтворення колись відомих науково-практичних методів навчання. Ці

методи здатні активізувати роботу із ЗНАННЯМ через різноманітну дослідну

практику і інші види пізнавальної діяльності учнів і викладачів. Настав час

зрозуміти, що ЗНАННЯ, що отримують в сучасній системі освіти, мають

бути не тільки НАУКОВИМИ, а і практичними в використанні. Інших знань

просто не може бути для майбутніх поколінь наших учнів.

Ідея Проекту: направити діяльність викладачів на дослідження і

реалізацію проблеми відтворення колись відомих науково-практичних

методів навчання.

Проект ініційований: творчою групою педагогічного колективу

ДНЗ «Мелітопольське ВПУ»

32


Ключові слова Проекту: інноваційний процес; методи науки в

сучасній освіті; моніторинг: професійна культура викладача; профільне

навчання; наукова освіта; викладач-експериментатор; комунікативність;

співпраця; активність.

Основна мета Проекту: сприяти переходу викладачів на якісно нову

педагогічну систему освіти, засновану на активному навчанні, на формуванні

в педагогічному колективі системи шанобливого відношення до будь-якого

рівня інтелектуально-творчої діяльності колег та учнів

Супутні цілі:

- створення сприятливих педагогічних умов для формування у педагогів

мотивації до активних методів викладання;

- створення єдиного наукового співтовариства з числа викладачів і

учнів, в якому постійно формуються пізнавальні інтереси;

- підвищення професійного рівня і педагогічної культури викладачів

училища.

Завдання Проекту:

- розпочати практичне ознайомлення педагогічного колективу з

принципами наукової освіти;

- переглянути плани організації і управління навчальним процесом в

училищі;

- активізувати інноваційну діяльність викладачів училища;

- надихати викладачів на творчу активність;

-поширити ППД щодо проведення компетентнісно-орієнтованих уроків,

які сприяють розвитку життєвих компетенцій самого викладача та його учнів.

Локальні завдання Проекту:

- організувати інформаційний супровід Проекту шляхом розширення

круга читання викладачів, включивши в нього кращу науково-педагогічну

пресу, інші засоби інформаційно-бібліографічного обслуговування педагогів

училища;

33


- забезпечити психолого-педагогічний супровід Проекту на основі

моніторингу, щоб уникнути дублювання функцій або перевантаження

педагогів ;

- оволодіти методикою соціально-педагогічної корекції поточних

локальних завдань і забезпечити прогнозування процесу переходу училища

на нові пріоритетні методи навчання;

- привернути до експериментальної роботи самих ініціативних

представників педагогічного колективу;

- приступити до створення педагогічної моделі викладача-

експериментатора.

Характеристика Проекту по типових параметрах

Даний Проект належить як до дослідницького, так і до практично

-орієнтованого, оскільки в ньому позначені і теоретичні проблеми, і

практичні цілі, завдання, система наукових методів, конкретні

експериментальні роботи, апріорні результати.

Координація дій його учасників носить голосний, відкритий,

колективний характер.

По термінах проект тривалий і багатоетапний.

Суб'єкти реалізації Проекту:

Автор Проекту:

Шкарупа Тетяна Олександрівна – заступник директора з навчальної

роботі, головний організатор і адміністратор Проекту: здійснює загальне

організаційно-адміністративне керівництво, координує діяльність

педагогічного колективу «Творчою педагогічною майстернею», несе

відповідальність за реалізацію Проекту, як автор коректує його можливі зміни

по ходу роботи, здійснює науково-методичне керівництво учасників Проекту,

34


організовує навчально-методичний контроль, звітність, координує і коректує

діяльність локальних координаторів, керує моніторингом училища, здійснює

наукове керівництво Проектом, аналізує, консультує учасників, формулює

локальні цілі, коректує можливі зміни.

Локальні координатори:

Головач О.Ю., заступник директора з навчально-виробничої роботи

Ковальова В.В., заступник директора з навчально-виховної роботи

- психолог училища;

- викладачі, майстри виробничого навчання, що входять до творчої

групи.

Функції локальних координаторів

1. Організаційно-технічні функції:

* організація всіх видів і форм консультаційної допомоги;

* керівництво додатковою освітою;

* зв'язок з батьківською громадськістю;

*організація інтелектуального дозвілля, проведення олімпіад,

конференцій, дискусій і ін.

2. Організаційно-змістовні функції:

- організація робочих груп проекту (викладачі і майстри в/н);

- забезпечення ефективності і повноцінної участі в роботі кожного

члена «Творчої педагогічної майстерні» згідно вибраного профілю;

- консультації і рекомендації при виборі тематики, напрямів і розробці

практичних та дослідницьких завдань.

35


Ведуча роль керівника ПТНЗ у запровадженні і розвитку інноваційних процесів.

Пересипкін В.М., заступник директораНМЦ ПТО у Запорізькій області

Інноваційна за змістом і характером динаміка світових тенденцій

розвитку суспільних процесів вимагає від України вибору випереджувальної

моделі подальшого розвитку та мобілізації суспільних ресурсів. Останнє

суттєво впливає на систему освіти в цілому та на її складову – професійно-

технічну освіту зокрема.

Інновації стають тим механізмом, який дає можливість здійснити в усіх

галузях діяльності процес випереджального розвитку і забезпечить

приєднання України до високотехнологічних держав. Сучасна Україна

вважається країною, яка входить до «ринків, що народжуються».

У Національній доктрині розвитку освіти зазначається, що освіта є

стратегічним ресурсом подолання кризових процесів, поліпшення людського

життя, утвердження національних інтересів, зміцнення авторитету і

конкурентоспроможності української держави на міжнародній арені. В цьому

та інших документах підкреслюється роль гуманітарного чинника у

суспільстві і вперше за довгу історію освітніх реформ за головне

визначається необхідність розвитку особистості як творця і проектувальника

свого життя, освоєння життєвої та соціальної компетентності.

Пріоритетного значення набувають адресні та програмно-цільові

функціональні інвестиції в людину, її творчий, науковий, інтелектуальний та

інноваційний потенціали. Тому політика в сфері освіти спрямована на

підтримку існуючих і створення нових освітніх технологій.

У Національній доктрині розвитку освіти серед пріоритетів державної

політики визначено розробку і здійснення освітніх інновацій, які якісно

змінюють мету, зміст, структуру, форми, методи, засоби, технології навчання,

виховання й управління.

36


Інновації, які суттєво змінюють освітній процес, визначаються як

освітні, ті, які суттєво змінюють педагогічний процес – як педагогічні.

У розв’язанні цих завдань важлива роль належить науково-

методичному забезпеченню розвитку професійно-технічної освіти і навчання.

Дослідження проблем модернізації змісту професійно-технічної освіти

і навчання здійснюється з урахуванням результатів вивчення регіональних

секторів економіки, професійно-кваліфікаційної структури виробництва й

таких чинників, як: прискорене поширення технологій та інновацій,

виникнення нових професій, зростання наукоємності процесів на

виробництві і в сфері послуг, згідно з якими підвищуються вимоги до

професійних навичок і знань з кожної професії. Тому теоретичним

підґрунтям професійної освіти учнівської молоді і професійного навчання

дорослих слугує концепція «Гнучкого працівника», мета якої – підготовка не

з однієї, а з двох – трьох професій з наступним підвищенням кваліфікації

протягом усього трудового життя. Тому виникла необхідність максимально

наблизитись до вимог сьогодення, і такий шлях є. Це розробка та

затвердження регіональних стандартів професійно - технічної освіти.

Попри усій різноманітності завдань, які покладені на систему

професійно-технічної освіти, головними пріоритетами залишаються

особистісно орієнтоване навчання і якість освіти, що нерозривно пов’язані

між собою.

Сучасний навчальний заклад – великий і складний організм, здорова

робота якого забезпечується безліччю служб і участю в них педагогічних

працівників. У повсякденних буднях кожний з них, звичайно ж, по-різному

несе свою міру відповідальності перед суспільством за те, яку освіту дає

даний навчальний заклад. Щоб неповторний індивідуальний досвід зробити

доступним сприйняттю інших, його потрібно висвітлити у матеріалі, знайти

для нього власну неповторну форму.

Той, хто хоче зрозуміти себе і бути зрозумілим іншими, повинний для

37


кожного випадку шукати заново: «Якими засобами виразити це своє»?

Адже виразити себе він хоче так, щоб інші побачили його біль, радість,

сумнів, захват.

Сучасний підхід до стратегії розвитку освітніх систем полягає в

розумінні того, що якість освіти є самим ефективним засобом задоволення

освітніх потреб суспільства, родини, дитини, людини.

Що таке «якість»? У деяких виданнях можна знайти наступні

визначення цього поняття:

Це сукупність характеристик продукту або послуги;

це задоволення вимог споживача; це відповідність предмета як

результату праці деяким заданим стандартам.

А що ми розуміємо під якістю освіти? Давайте спробуємо

сформулювати визначення якості освіти і з’ясувати, що впливає на якість?

Розглянемо твердження, приведене в сучасній педагогічній літературі.

Якість освіти – є якість не тільки кінцевих результатів, але і всіх

процесів, що впливають на кінцевий результат.

Сучасна освіта перетерплює значні зміни, обумовлені відновленням її

змісту, спадкоємним зв’язком програм усіх ступенів освіти, перебудовою

взаємодії в системі «педагог – учень».

Спробуємо розібратися детальніше з поняттям «якість освіти». Кожен

працюючий у сфері освіти відразу може сказати, що основні показники якості

освіти в тому або іншому закладі – це показники ЗВН, незалежного

тестування, результати вступу до ВНЗ, підвищені розряди, дипломи з

відзнакою, підсумки конкурсів професійної майстерності того чи іншого

рівня. Але чи тільки ці параметри визначають якість освіти?

Сьогодні найбільш актуальним є учень, з яким ми працюємо і його

взаємини з викладачами.

Сучасна парадигма освіти орієнтує навчальний заклад на реалізацію

особистісно орієнтованого навчання, коли в центр освіти поставлені

38


розвиток і виховання людини культурної, здатної впливати на власну освітню

траєкторію, співвідносячи її з національними і загальнолюдськими

досягненнями.

Особистісно орієнтоване навчання припускає:

1.Визнання учня суб’єктом навчання і виховання, що реалізує свої

прагнення стосовно зовнішнього світу у процесі суб’єкт – суб’єктивних і

суб’єкт – об’єктивних освітніх впливів.

2.Визнання здатності учня до саморозвитку і його права на

індивідуальну траєкторію освоєння освітніх напрямів.

3.Зміну позиції педагога на супровідну стосовно діяльності учня.

4.Пріоритет внутріособистісного змісту освіти, сформованого в процесі

проходження індивідуальних освітніх траєкторій.

5.Пріоритет продуктивного компонента змісту освіти, що виражається

у творчій функції учня над репродуктивним компонентом, що важливий для

передачі учневі технологій його освітньої діяльності, а не готової інформації і

знань.

Педагог вступає в особливі взаємини з учнем, що засновані на

розумінні його основних інтересів, рівня розвитку й актуального стану.

Завершення роботи над єдиною методичною темою зовсім не завершує

вирішення проблем особистісно орієнтованого навчання, навпаки,

напрацьовані технології, методики, визначення напрямів діяльності

педагогічного колективу в цілому і кожного окремого педагога покладаються

в основу побудови освітнього процесу. Більшість педагогів розуміють, що

виховувати та навчати, розвивати і коригувати поведінку треба без

насильства, поважаючи особистість учня, уважно і чутливо виявляючи та

підтримуючи його здібності та нахили. Але прийшов час говорити правду,

інакше проблеми можуть сконцентруватись до «критичної маси», і тоді вибух

неминучий.

Сучасна дитина попадає під прес несприятливих факторів. Багато дітей

39


живуть і виховуються у неповних сім’ях. У нашому суспільстві оголошений

сигнал «SOS!»: його заполонили пияцтво та наркоманія, злочинність і

насильство. По телебаченню діти дивляться фільми, наповнені сценами

кривавих розправ, бойовики, все більше в наше життя входять комп’ютери, у

яких діти «пропадають». Ігри затягують їх, це стає хворобою. Гіподинамія –

проблема нашого часу. Книжки цікавлять дітей все менше. Знижується їх

пізнавальна активність.

Кожний, хто причетний до виховання та розвитку дитини, повинен

пам’ятати, що кожна дитина індивідуальна, це свічка, запалена на землі.

Заняття у навчальних закладах повинні бути «заняттями». На них учень

повинен отримати те, що не зможе засвоїти без викладача та майстра. Вони

повинні бути навчаючими, повинні вимагати від учня розумових зусиль,

стати проблемними.

Для цього потрібна чітко відпрацьована система занять по кожному

виду діяльності. Кожне заняття повинно мати творчий характер.

Наша мета:

1.Побачити індивідуальність у кожному учневі.

2.Розкрити цю індивідуальність.

3.Дати можливість проявити її у житті.

З чого почати?

1.Знати міру здоров’я кожного учня.

2.Провести психолого-педагогічну діагностику.

3.Визначити диференційований підхід до кожного учня.

4.Відпрацювати педагогічну технологію.

У багатьох дітей потенціал розвитку досить великий, наше завдання –

визначити особисту неповторність кожного учня. Як це вдається здійснити

практично?

При навчанні на одне з перших місць виходить індивідуалізація

40


навчання – процес розкриття індивідуальності людини в спеціально

організованій навчальній діяльності. Її мета складається у тому, щоб

навчально – пізнавальна діяльність учнів забезпечувала їх особисте

самовизначення, розвиток емоційно-духовної сфери, формування якостей,

пов’язаних з запланованою професією (або сферою діяльності), а також

якостей, що дозволяють учням повноцінно жити у існуючому суспільстві.

Безсумнівно, що на якість освітнього процесу впливає зовнішнє

управління.

Воно повинно допомогти навчальному закладу забезпечити можливість

створення тих умов, які відсутні у закладі, допомогти викладачам і майстрам

у підвищенні педагогічної майстерності тощо.

Фундаментальною основою механізму управління якістю освіти

повинен виступати психолого-педагогічний, медичний та соціальний

моніторинг.

Психолого – педагогічна аналітична діяльність педагогів являється

основою їх методичної, викладацької та управлінської діяльності. Викладач,

майстер повинен володіти методикою застосування психолого –

педагогічного стану групи та мати навички коректної мотивації навчальної

діяльності учнів.

Ідеал, до якого ми повинні прагнути, це виховання:

- вільної, самостійної активної молоді, яка проявляє ініціативу у

діяльності і спілкуванні, здібної відстоювати особисту думку, достойність,

індивідуальність;

- інтелектуально розвинутої молоді, маючої особисті пізнавальні

інтереси;

- емоційно реагуючу на стан інших людей, красоти навколишнього

світу та твори мистецтва;

- психологічно підготовленої до переходу до нового життя та участі у

новій ситуації розвитку.

41


Заповітом педагога повинен стати вираз: «Вивчи, зрозумій учня та

допоможи йому вчитися».

Очевидно, що інноваційні напрями у системі професійно-технічної

освіти потребують педагога нового типу. А де ж його отримати? Пошук

найбільш оптимальних, ефективних форм роботи з учнями, прагнення

створити авторитетний та престижний навчальний заклад, який мав би змогу

стати конкурентоспроможним на ринку освітніх послуг, стає підґрунтям для

підвищення якості професійного навчання та виховання молоді. Для цього

потрібні знаючі та творчі кадри.

Професійні вміння педагога в значній мірі мають компенсаційний та

ремесловий характер, тобто сформований не на науковій основі, і з великими

труднощами використовуються у новій педагогічній ситуації та обмежуються

примітивним набором педагогічних методів. Знання та вміння у сфері

управління не сформовані.

Сучасна професійна школа відчуває потребу у педагогах, які не тільки

знають свій предмет або трудові прийоми, можуть пояснити, показати і

організувати свою діяльність але й вміють грамотно управляти навчальною

діяльністю учнів.

Сьогодні завданням системи професійно-технічної освіти є не тільки

доведення навчально-виховного процесу до рівня технології, але й привиття

кожному педагогу культури педагогічної праці з врахуванням специфіки

навчального предмета, професії.

Що ж таке «педагогічна культура»?

Поняття «педагогічна культура» порівняно нове. Воно з’явилось у

професійних виданнях приблизно років десять тому. Одне з таких визначень:

«Педагогічна культура – це культура особистості у сполученні з

професійними знаннями з педагогіки, психології, вікової і соціальної

психології педагогічної праці, фізіології, основ етики та естетики, основ

гігієни, соціології, економіки, політики, філософії та вміння

42


використовувати їх у практиці».

Викладач сприймається та проявляє свою індивідуальність у поглядах,

жестах, міміці, мові, загальному вигляді, у справах, поступках та характері.

Загальна культура створює фундамент для його творчої роботи.

Професіоналізм. Як ми розуміємо його зміст? Можна сказати так:

«гнучкість і мобільність прояви своєї індивідуальності».

Безперечно, інноваційні освітні технології в системі професійно-

технічної освіти потребують педагога нового типу. Одним з шляхів

вирішення цієї проблеми – забезпечення якісної системи підвищення

кваліфікації. Примусова «відсидка», далеко не завжди цікаві програми та

курси – всього цього можна уникнути, якщо суб’єктом підвищення особистої

кваліфікації стане сам педагог.

Як надати йому не тільки право, але й можливість вибирати те, що саме

йому у зв’язку з конкретними проблемами та особистими особливостями

необхідно зараз?

Звичайно, найпростіше вирішення цього питання – це самоосвіта

педагога. Але, по-перше, не всі готові до цього, по-друге, ми так завантажені,

що просто ніколи займатись самоосвітою. Ця проблема потребує вирішення

на рівні міністерства, оскільки вона пов’язана з фінансуванням, але

пропозиції повинні бути наголошені самими педагогами та керівниками

навчальних закладів. Найбільш ефективним, на наш погляд, було б створення

системи підвищення кваліфікації, коли педагог вільно вибирає тематику, час,

форму організації, навчальний заклад, а від нього вимагається лише одне –

результат, який визначається у подальшій діяльності. Ми повинні добре знати

і вміти робити те, чому навчаємо наших учнів.

Якість освіти не можна відокремлювати від інфраструктури: в ній

закладені соціальний, культурологічний, економічний та інші аспекти

компонентів освітнього середовища. І це далеко не всі фактори, що

впливають на якість освіти.

43


Ніхто сьогодні не заперечує, що освіта формує суспільство: його

цінності, цілі, духовний і творчий потенціал. Ось чому принципово повинен

змінитися погляд на професійну освіту: її мета – не тільки оволодіння

знаннями, вміннями, навичками, але й становлення людини, визначення нею

себе, своєї людської суті, неповторної індивідуальності. І це може бути

забезпечено професійною школою, якщо суттєвим напрямом її діяльності

стане якість професійної освіти як системне явище.

44


Погляд на проблемні питання єдиної методичної теми на рівні керівника ПТНЗ

Руденко В. Р., директорДНЗ “Запорізький професійний будівельний ліцей”

В умовах стрімкого соціально-економічного розвитку суспільства

змінюється ринок праці, що вимагає відповідного реагування системи

професійно-технічної освіти на підготовку робітників високої кваліфікації і

компетентності.

Для успішної роботи адміністрація ПТНЗ повинна чітко вирішити та

відповісти на три головних питання: кого готувати? як готувати? для кого

готувати?

Стратегічним завданням навчального закладу є підготовка

висококваліфікованих конкурентоспроможних робітників відповідно до

попиту та пропозиції.

Адміністрація професійно — технічного навчального закладу повинна

відпрацювати та втілити у роботу педагогічного колективу творчий, а не

формальний підхід до вибору та впровадження єдиної (проблемної)

методичної теми.

Робота над єдиною (проблемною) методичною темою включає наступні

розділи:

• Впровадження перспективного педагогічного досвіду.

• Школа передового педагогічного досвіду.

• Школа молодого викладача, майстра виробничого навчання.

• Робота над індивідуальною методичною темою.

• Робота над колективною методичною темою.

• Корекційна робота за допомогою психолого-педагогічної комісії.

Розглядаючи питання єдиної методичної теми, слід насамперед

враховувати перспективний педагогічний досвід (ППД), тобто сукупність

45


знань, умінь і навичок у процесі практичної навчально-виховної роботи.

План впровадження ППД складається на основі аналізу практики і

включає такі питання:

• обґрунтування вибору досвіду для використання;

• розподіл функцій між організаторами впровадження і тими, хто

буде використовувати досвід;

• заходи з розробки проблеми, визначення форм та методів

розповсюдження досвіду;

• здійснення контролю і обміну роботи з впровадження досвіду;

• підведення підсумків, аналіз, узагальнення результатів роботи.

У процесі впровадження ППД слід використовувати такі форми

роботи: творчі групи, науково-практичні конференції, семінари, педагогічні

читання, курси підвищення кваліфікації, захист ППД на засіданні

педагогічної ради, тижні педагогічної майстерності, наставництво, відкриті

уроки.

Найпоширенішими із методів впровадження ППД є бесіда, лекція,

перегляд відеозаписів уроків, плакатів, буклетів, статей, книг.

У школах передового педагогічного досвіду застосовуються

різноманітні форми навчально- методичної роботи:

- відвідування уроків та позакласних заходів у керівника школи

передового досвіду з метою вивчення досвіду;

- практичні заняття з розробки уроків, позакласних заходів,

виготовлення саморобних наочних посібників;

- лекції і семінарські заняття;

- консультації;

- співбесіди;

- відвідування керівником школи передового досвіду уроків та

позакласних заходів у слухачів школи з наступним їх обговоренням;

- виконання слухачами завдань щодо самостійного опрацювання

46


літератури, застосування у навчально-виховному процесі окремих методів,

прийомів, засобів, форм роботи.

Школа молодого викладача (майстра виробничого навчання) є

однією з форм підвищення кваліфікації молодих педпрацівників-спеціалістів,

які мають педагогічний стаж роботи до 3-х років.

Школа молодого педагога створюється на базі навчального закладу,

де працює досвідчений викладач з даного фаху і який має досвід

наставницької роботи. Керівник складає навчальний план і програму занять,

розраховану на 3-5 років.

До занять у школі молодого педагога з періодичністю один раз на

місяць залучаються постійні слухачі (3-8 чоловік) - викладачі одного фаху.

Основними напрямками роботи школи молодого педагога є:

1. Здійснення заходів з поглиблення педагогічних знань, методології

навчання, вивчення директивних матеріалів, документів Міністерства освіти і

науки, молоді та спорту України.

2. Вивчення теорії, практики та методики навчання, виховання,

психології, етики, аналіз програмних документів з питань виховної роботи,

формування у молодих педпрацівників посадових умінь і навичок.

3. Поглиблення науково-теоретичної підготовки з предмета та методики

його викладання, поповнення знань із суміжних предметів.

4. Науково-методична робота з вивчення, узагальнення передового

педагогічного досвіду, визначення шляхів творчого його використання.

5. Здійснення заходів щодо підвищення освітнього, науково-

методичного та культурного рівня викладачів, майстрів виробничого

навчання.

6. Організація проведення семінарів, оглядів, конкурсів, екскурсій,

вечорів відпочинку, спортивних змагань тощо.

Основні форми навчально-методичної роботи в школі молодого

педагога:

47


- відвідування уроків і позакласних заходів у керівника школи (перший

рік навчання), інших досвідчених викладачів і майстрів виробничого

навчання (другий-третій рік навчання);

- індивідуальні консультації;

- практичні заняття, на яких здійснюється моделювання та обговорення

запропонованих моделей уроків, позаурочних заходів, виготовлення зразків

дидактичних матеріалів;

- співбесіди з керівником ШМП, методистом, за “круглим столом”.

Робота над індивідуальною науково-методичною темою

Індивідуальна науково-методична робота - усвідомлена,

цілеспрямована, планомірна робота педагогів щодо вдосконалення їхньої

теоретичної і практичної підготовки, необхідної для практичної діяльності.

Науково-методична тема (проблема) - питання чи комплекс питань,

які об’єктивно виникають в організації навчально-виховного процесу і

розв’язання яких передбачає суттєвий практичний і теоретичний інтерес.

Працюючи над індивідуальною науково-методичною темою

(проблемою), педагог поглиблено і цілеспрямовано аналізує всі джерела

науково-методичної інформації, особливо отриманої в ході курсової

перепідготовки, участі в роботі семінарів, у процесі консультацій, шляхом

читання психолого-педагогічної літератури з проблеми, ознайомлення з ППД.

При цьому педпрацівник набуває навичок аналізу змісту публікацій та

педагогічної практики, навчається прийомам науково-дослідної діяльності,

вчиться оформляти і подавати результати індивідуальної роботи над темою

(проблемою).

Алгоритм роботи педагога над індивідуальною науково-методичною

темою (проблемою) може бути наступним:

1. Вибір теми (проблеми) індивідуальної науково-методичної роботи:

- ознайомлення з літературою;

48


- ознайомлення з нормативними документами;

- вивчення перспективного педагогічного досвіду з проблеми

дослідження.

2. Детальне ознайомлення з проблемою засобами літературних джерел:

- складання картотеки літературних джерел;

- тези з літературних джерел.

3. Уточнення теми і розробка попереднього варіанту плану

індивідуальної науково-методичної роботи:

- обґрунтування вибору теми;

- актуальність і новизна;

- відбір адекватних методів та засобів пошукової діяльності;

- формулювання мети та завдань роботи;

- розробка календарного плану індивідуальної роботи.

4. Формулювання припущень, відбір та розробка моделей, інноваційних

технологій педагогічної діяльності.

5. Впровадження інновацій у практику власної педагогічної діяльності.

6. Аналіз та оцінка результатів індивідуального досвіду роботи над

науково-методичною темою (проблемою), формулювання висновків та

пропозицій.

7. Літературне оформлення роботи, звіт про отримані результати перед

колегами.

Роботу над індивідуальною науково-методичною темою (проблемою)

доцільно розподілити принаймні на два етапи.

На першому етапі викладач, майстер виробничого навчання повинен

всебічно ознайомитись з вирішенням обраної ним теми (проблеми) в науці,

порівняти особистий досвід з досвідом, що висвітлений у літературі чи його

колег.

На основі аналізу різних поглядів на вирішення конкретної проблеми

педагог визначає особисту позицію, а зіставлення власного досвіду

49


викладання з нагромадженими в науково-педагогічній і методичній літературі

ідеями, методами та прийомами надасть йому можливість визначити, що він

вже знає і може робити по даній проблемі, що принципово нове міститься в

його досвіді роботи, в чому він може піти далі зафіксованого в книгах і

статтях і, нарешті, що він не освоїв у своїй практичній роботі.

Другий етап - конструювання нового досвіду на основі кращих

досягнень науки і практики викладання, а також перевірки його ефективності,

аналіз отриманих результатів викладання.

Результативність роботи педагога над індивідуальною науково-

методичною темою (проблемою) може оцінюватись на основі таких

показників:

1. Розвиток навичок навчально-пошукової діяльності (забезпечення

науковості методичної роботи; удосконалення наукової організації праці;

використання довідкової, енциклопедичної літератури, науково-

інформаційних джерел; розроблення програми діяльності, цілей, завдань

науково-методичної роботи).

2. Інформаційні підходи до практичної індивідуальної діяльності

(проведення пошукової роботи з питань удосконалення змісту, методів

роботи; вироблення вмінь аналізувати, осмислювати чужий і власний досвід;

нестандартне, оригінальне розв’язання завдань).

3. Організація роботи над обраною науково-методичною темою

(розроблення теми, її апробація та впровадження, прогнозування можливих

результатів; оновлення змісту, форм та методів навчально-виховної

діяльності; діагностика та аналіз одержаних результатів; пропагування та

поширення прогресивного педагогічного досвіду; видавнича діяльність).

Робота над колективною науково-методичною

темою (проблемою)

Робота педагогічного колективу над єдиною науково-методичною

темою (проблемою) — колективна форма пошукової роботи щодо вирішення

50


актуальної психолого-педагогічної проблеми з метою вдосконалення

навчально-виховного процесу та підвищення професійно-кваліфікаційного

рівня викладачів, майстрів виробничого навчання.

Алгоритм роботи педагогічного колективу над реалізацією науково-

методичної теми (проблеми):

1. Попередня підготовка до впровадження нової педагогічної ідеї

(концепції).

2. Забезпечення теоретичної та психологічної готовності педагогів

ПТНЗ до впровадження нових наукових ідей, концепцій, рекомендацій.

3. Вибір (постановка) науково-методичної теми або проблеми.

4. Ознайомлення з висвітленням проблеми в психолого-педагогічній

літературі.

5. Уточнення теми (проблеми) і складання плану науково-методичної

роботи.

6. Пошукова діяльність колективу ПТНЗ з вирішення завдань

колективної теми; систематичне накопичення матеріалу.

7. Аналіз та узагальнення результатів пошукової діяльності,

формування перспективного педагогічного досвіду з обраної теми

(проблеми).

8. Впровадження в практику роботи педагогів навчального закладу

досвіду реалізації нових педагогічних ідей, концепцій та рекомендацій.

9. Підведення підсумків результатів роботи над науково-методичною

темою.

10. Літературне оформлення результатів колективної роботи.

Вибір теми (проблеми) колективної науково-методичної роботи

визначається:

• поставленими перед навчальним закладом завданнями;

• потребами та творчими інтересами більшості педпрацівників;

• потребою в теоретичній розробці та практичному вирішенні ряду

51


педагогічних проблем.

Вимоги до визначення єдиної науково-методичної теми (проблеми):

1. Актуальність теми (проблеми) для діяльності конкретного

педагогічного колективу; відповідність розвитку колективу щодо реалізації

конкретних завдань, які випливають з науково-методичної теми (проблеми).

2. Співзвучність теми (проблеми) сучасним педагогічним ідеям та

концепціям.

3. Колегіальний вибір теми (проблеми) усім педагогічним колективом, з

урахуванням думок його найавторитетніших членів.

4. Діалектичний зв’язок єдиної теми (проблеми) з темою чи

проблемою, над якою працюють педагогічні колективи району чи області, з

існуючим ППД, з конкретними науково-дослідницькими установами, які

спроможні надати допомогу своїми методичними розробками.

5.Цілісність — охоплення науково-методичною темою (проблемою) як

навчальної, так і виховної роботи.

Умови ефективності роботи педагогічного колективу над єдиною

науково-методичною темою (проблемою):

• аргументований та обґрунтований вибір колективної теми

(проблеми), її актуальність та новизна;

• формування у педагогів інтересу до теми та психологічної

готовності до роботи в творчих групах чи індивідуально;

• підбір адекватних методів вирішення проблеми, чітке планування

роботи;

• знання педагогами місця своєї ділянки роботи в комплексному

предметі дослідження;

• чітке обґрунтування і єдині підходи до структури і змісту

основних понять, визначення сутності педагогічних процесів чи явищ;

• якісний та кількісний аналіз проміжних і кінцевих результатів

колективного творчого пошуку;

52


• обґрунтованість та оптимальність висновків, підготовка за

результатами науково-методичної продукції.

Аналіз результатів роботи над колективною науково-методичною

темою (проблемою) здійснюється на основі:

• аналізу шляхів реалізації науково-методичної теми (проблеми)

навчального закладу;

• визначення конкретних успіхів у роботі над колективною

проблемою та розкриття їх причин;

• виявлення упущень та аналіз їх причин;

• узагальнення результатів вивчення стану викладання навчальних

предметів;

• розкриття зв’язку між підсумками роботи над колективною

науково-методичною темою (проблемою) та якісним складом педагогічних

кадрів;

• аналізу використаних форм та методів методичної роботи, їх

придатність для розв’язання проблеми ПТНЗ;

• аналізу кінцевих результатів методичної роботи в навчальному

закладі;

• конкретністю розроблених за наслідками роботи рекомендацій;

• визначеності завдань роботи на подальшу перспективу.

Психолого-педагогічна комісія

Психолого-педагогічна комісія - одна з основних форм методичної

роботи, яка полягає в ознайомленні з новітніми досягненнями психолого-

педагогічної науки і передового досвіду та в обговоренні слухачами

повідомлень, доповідей, рефератів, виконаних ними за результатами

досліджень самостійно під керівництвом спеціалістів у даній галузі.

Підготовка психолого-педагогічного семінару потребує високої

53


кваліфікації організаторів методичної роботи або прямих зв’язків з ученими,

представниками Академії педагогічних наук, педагогами, кваліфікованими

лекторами інститутів післядипломної педагогічної роботи. Важливою

позитивною тенденцією в роботі психолого-педагогічного семінару є

органічний взаємозв’язок теорії і практики на заняттях семінару.

При проведенні занять психолого-педагогічного семінару необхідно

забезпечити обстановку творчості, неформального спілкування. У деяких

випадках після творчого повідомлення можна організувати дискусію, диспут.

У ході роботи семінару можливе і колективне вирішення навчально-

педагогічних завдань. Психолого-педагогічні семінари можуть бути доброю

формою залучення викладачів, майстрів виробничого навчання до творчої

науково-дослідницької діяльності. Практика показує, що робота такого

семінару протягом ряду років помітно підвищує загальну і педагогічну

культуру учасників семінару.

54


Погляд на проблемні питання єдиної методичної теми на рівні молодого керівника

Осипенко С.М., директорДНЗ “Дніпрорудненськийпрофесійний ліцей”

У Державному навчальному закладі «Дніпрорудненський професійний

ліцей» створені умови для гармонійного розвитку компетентної особистості.

Наш ліцей обрав методичну тему: «Формування і розвиток сучасних

компетентностей і соціалізація учнів як запорука підготовки

висококваліфікованих робітників і свідомих громадян своєї держави».

Ця тема вимагає від усього колективу багато знань з психології,

педагогіки. Треба правильно налаштувати свої сили на розкриття і виховання

в учнів компетентностей:

- вміння навчатися;

- жити в суспільстві;

- вміння спілкуватися;

- вміння прощати;

- комунікативність.

Також треба звертати увагу на інновації в освіті. Поняттям

"інновація" позначають нововведення, новизну, зміну, введення чогось

нового. Стосовно педагогічного процесу інновація означає введення нового в

цілі, зміст, форми і методи навчання та виховання; в організацію спільної

діяльності викладача і учня, вихованця. Інновації самі по собі не виникають,

вони є результатом наукових пошуків, передового педагогічного досвіду

окремих педагогів і цілих колективів.

Сучасний етап розвитку освіти в Україні характеризується відходом від

тоталітарної уніфікації і стандартизації педагогічного процесу, інтенсивним

переосмисленням цінностей, пошуками нового в теорії та практиці навчання і

55


виховання. Цей процес не може бути стихійним. Він потребує управління.

Основу інноваційних процесів в освіті складають дві важливі проблеми

педагогіки - проблема вивчення, узагальнення і поширення передового

педагогічного досвіду та проблема впровадження досягнень психолого-

педагогічної науки в практику. Результатом інноваційних процесів слугує

використання теоретичних і практичних нововведень, а також таких, що

утворюються на межі теорії і практики. Педагог може виступати автором,

дослідником, користувачем і пропагандистом нових педагогічних технологій,

теорій, концепцій.

Управління інноваційним процесом передбачає аналіз і оцінку введених

викладачами педагогічних інновацій, створення умов для їх успішної

розробки і застосування.

Водночас адміністрація навчального закладу проводить

цілеспрямований відбір, оцінку й застосування на практиці досвіду колег,

нових ідей, методик, запропонованих наукою.

Потреба в інноваційній спрямованості педагогічної діяльності в умовах

розвитку освіти спричинена певними обставинами:

по-перше, розбудова суверенної держави викликала необхідність

докорінної зміни системи освіти, методології і технології організації

навчально-виховного процесу у навчальних закладах різного типу: ліцеях,

гімназіях, авторських школах, коледжах, приватних, недільних, духовних

школах тощо. Пошуки, які ведуть колективи навчальних закладів нового типу,

можуть збагатити не лише шкільну практику, а й педагогічну науку;

по-друге, виконання соціального замовлення сучасного етапу

розбудови нашої держави - особистості, здатної засвоювати й творчо

розвивати культуру, потребує постійного пошуку нових організаційних форм,

індивідуального підходу до особистості, нових технологій навчання і

виховання. В цій ситуації суттєво зростає роль і авторитет педагогічного

знання, яке може стати теоретичною базою для нових пошуків, інновацій;

56


по-третє, змінився характер ставлення педагогів до факту засвоєння і

застосування педагогічних нововведень. Якщо раніше інноваційна діяльність

обмежувалася використанням рекомендованих зверху нововведень, то

сьогодні вона набуває дослідницько-пошукового характеру: викладач обирає

нові програми, підручники, використовує нові прийоми і способи

педагогічної діяльності;

по-четверте, створилася реальна ситуація конкурентоздатності

закладів освіти, спричинена входженням загальноосвітніх навчальних

закладів у ринкові відносини, створенням нових типів навчальних закладів, у

тому числі й недержавних.

Інноваційні процеси є механізмом інтенсивного розвитку школи та

педагогіки. Інновації функціонують на рівнях створення, освоєння і втілення.

Дослідниками сформульовано ряд законів перебігу інноваційних процесів.

Закон незворотної дестабілізації педагогічного середовища. Сутність

його полягає в тому, що будь-який інноваційний процес вносить у педагогічне

середовище певні зміни. Цілісна система, що існує, починає руйнуватися і

потребує деякого часу для створення нової системи на базі нових елементів

або асиміляції старої.

Закон обов'язкової реалізації інноваційного процесу. Будь-який

інноваційний процес, в основі якого є педагогічне відкриття, рано чи пізно,

стихійно або свідомо повинен реалізуватися. Достатньо пригадати досвід

видатних педагогів - А.С.Макаренка, В.О.Сухомлинського, С.Т.Шацького,

вчителів-новаторів В.Ф.Шаталова, І.П.Волкова, І.П.Іванова та ін.

Закон стереотипізації педагогічних інновацій. Будь-яка інновація

поступово перетворюється у звичні поняття і дії, отримуючи статус

стереотипної.

Ці закони обумовлюють і певні етапи функціонування інновацій. На

першому етапі інновація сприймається як чужорідний елемент у педагогіці,

часто викликає різку протидію, здається прожектерством. З часом інновація

57


перевіряється практикою, набуває масового визнання. На останньому етапі

новий підхід до навчання чи виховання стає відомим і входить до системи

навчально-виховної роботи.

Нагадаємо, що соціалізація є процесом і результатом засвоєння і

подальшого активного відтворення індивідом соціального досвіду. У процесі

спільної діяльності і спілкування формується його соціальність - культура

мислення і культура почуттів, культура духовного життя і культура поведінки.

Поза людським суспільством духовний, соціальний, психічний розвиток

відбуватися не може. Про це свідчать досить характерні факти.

Упродовж останніх десятиліть у багатьох газетах друкувалася коротка

інформація: «11 років на горищі». В Текумсі (Канада) стало відомо, що одна

жінка тримала замкненими на горищі трьох із своїх шести дітей упродовж 11

років. Вона боялася, що господар вижене її з квартири, якщо дізнається, що

вона має шістьох дітей, а не трьох, як сказала йому, наймаючи квартиру. Діти

не вміють говорити і ходити. Вони недорозвинуті розумово. Тепер Констанса,

Гленда і Гордон Дікерсон проходять лікування в психіатричній лікарні.

Як бачимо, достатньо було дітей, які вже досягли певного рівня

розвитку, позбавити необхідних умов життя, спілкування з людьми, як вони

втратили такі невіддільні від людини особливості: здатність ходити,

говорити, відстали в своєму розумовому розвитку. У статті І. Акімушкіна

«Діти в барлогу звіра» наводились факти про дітей, вирощених різними

тваринами. Характерно те, що такі діти, всі без винятку, набували повадок

тварин, серед яких вони росли, проте ніхто з них не володів такими

характерними для людини властивостями, як ходіння на двох ногах,

членороздільна мова; всі діти були дуже мало розвинуті розумово. Так,

дівчинка Камала, яка була повернена в суспільство людей із вовчої «сім'ї» у

віці 7 років, лише на третій рік навчилася триматися на ногах і пізнала шість

слів. Через сім років вона навчилася самостійно ходити. Проте бігала по-

старому, на рачках, засвоїла лише близько 45 слів, а ще через три роки —

58


близько сотні. Далі мовний прогрес не пішов. За цей період Камала полюбила

суспільство людей, перестала боятись яскравого світла, навчилася їсти

руками і пити зі склянки. Досягнувши сімнадцятирічного віку, Камала за

рівнем свого розвитку прирівнювалася до чотирирічної дитини.

Успадковані задатки розвиваються прямопропорційно тим елементам

середовища, з якими дитина нерозривно пов'язана, активно взаємодіє. Так,

задатки до мовлення самі по собі ще не визначають, чи буде дитина загалом

розмовляти. Це залежить від наявності відповідного оточення — людей. Ці

задатки також не визначають, яка саме мова буде розвиватися. Це залежить

від того, якою мовою розмовляють люди, які безпосередньо оточують дитину.

Мова дитини розвивається у зв'язку з її природною потребою спілкуватися і

намаганням взяти активну участь у діяльності оточуючих її дорослих і

ровесників, шляхом її активних дій з приводу оволодіння мовою. Про вплив

безпосереднього оточення на ступінь засвоєння мови свідчать численні

життєві факти.

Дитина будь-якої національності може знати чи не знати рідну мову,

якщо її сім'я живе в середовищі людей іншої національності. Якщо в сім'ї

розмовляють рідною мовою і спілкуються нею з дитиною, то дитина її

опанує. Тим часом, спілкування з людьми, що її оточують, дає змогу

одночасно засвоїти й іншу мову. Якщо ж у сім'ї з дитиною будуть розмовляти

лише мовою оточуючих, то рідної мови вона знати не буде. Іноземна мова

засвоюється швидше і глибше, якщо людина певний час живе серед людей,

які розмовляють цією мовою. Зрозуміло, що без активної діяльності з боку

людини, яка опановує мову, успіху в оволодінні нею не досягти.

Важливість середовища у формуванні людської особистості визначають

педагоги всього світу. Проте в оцінці ступеня впливу середовища на розвиток

особистості єдності немає. Прихильники так званого біогенного

(біогенетичного) напрямку в педагогіці надають перевагу спадковості, а

соціогенного (соціогенетичного, соціологізаторського) - середовищу.

59


Чимало дослідників намагалися встановити точні кількісні пропорції

впливу середовища і спадковості на розвиток людини. Так, педологи за

допомогою експерименту доводили: 80% природного і 20% соціального. їх

опоненти перевертали це «рівняння», стверджуючи протилежне. Існують і

більш виважені оцінки, які ігнорують крайнощі. Так, англійський психолог

Д.Шаттлеворт (1935) прийшов до такого висновку з приводу впливу основних

факторів на розумовий розвиток: 64% з факторів розумового розвитку

припадає на успадковані впливи; 16% — на відмінності в рівні сімейного

середовища; 3% — на відмінності у вихованні дітей у тій самій сім'ї; 17% —

на змішані фактори (взаємодія спадковості й середовища).

Звичайно, кожен дослідник ставить перед собою мету — бути точним.

Але розвиток людини, як ми зазначили, не складається з двох частин —

біологічного «фундаменту» і соціальної «надбудови». У ході антропогенезу й

історії суспільства людина та її психіка розвиваються не шляхом надбудови

вищих людських потреб і почуттів над нижчими, тваринними інстинктами, а

шляхом перебудови останніх і залучення всієї психіки до процесу

історичного розвитку.

Відповідно до цієї логіки можна стверджувати, що не 80% і не 20%, і не

64%, а все в людині зумовлено її природною суттю і водночас — суспільною.

Усе, що характеризує сформовану особистість, індивідуальність, має

свої передумови в генетичній природі індивіда. Проте ця природа не визначає

якостей майбутньої особистості, індивідуальності. Вони утворюються і

розвиваються як результат взаємодії даної людини з оточуючим соціальним і

природним середовищем, його власною життєдіяльністю і вихованням. У

яких пропорціях переплетуться ці фактори, до якого результату призведе їх

взаємодія, залежить від багатьох причин, дію яких ні врахувати, ні виміряти

неможливо. Тому кожна людина розвивається «по-своєму», і ступінь впливу

середовища на її розвиток у неї також свій.

Зміст поняття "соціалізація" є нестабільним і неоднозначним.

60


Представники структурно-функціонального напряму американської

соціології (Т.Парсонс, Р.Мертон) під соціалізацією розуміють процес повної

інтеграції особистості в соціальну систему, в ході якого відбувається її

пристосування. Останнє традиційно розкривається цією школою за

допомогою поняття "адаптація". Тому "соціалізація" трактується як процес

входження людини у соціальне середовище і її пристосування до культурних,

психологічних та соціологічних факторів.

Представники гуманістичної психології (Г.Олпорт, К.Роджерс та інші)

під соціалізацією розуміють процес самоактуалізації "Я - концепції"",

самореалізації особистістю своїх потенцій і творчих здібностей, як процес

подолання негативних впливів середовища, які заважають її саморозвитку і

самоствердженню.

Ці підходи не суперечать один одному, а визначають двосторонній

характер соціалізації. Особистість засвоює соціальний досвід (етнічні,

класові, групові, професійні та інші соціальні стереотипи і стандарти,

сформовані суспільством) шляхом входження до системи існуючих

соціальних зв'язків. Водночас через природну активність вона зберігає і

розвиває тенденцію до автономії, незалежності, свободи, формування власної

позиції, неповторної індивідуальності. Саме ця тенденція і забезпечує

розвиток та перетворення не тільки особистості, а й суспільства.

Таким чином, єдність процесів адаптації, інтеграції і самореалізації

забезпечує оптимальний розвиток особистості у її взаємодії з середовищем,

що оточує, а їх перетин і є суттю соціалізації.

Процес соціалізації ніколи не завершується, він продовжується

безперервно протягом усього життя. Йому властива внутрішня динаміка

здобутків і втрат (Г.С.Костюк), безмежність саморозкриття особистості.

Соціалізація може бути регульованою і спонтанною. Вона здійснюється

як у навчальних закладах, так і поза ними. При цьому, наприклад, у школі

засвоюються не лише ті знання, які є метою уроку, не тільки правила і норми

61


поведінки, які спеціально формуються в процесі навчання і виховання. Учень

збагачує свій соціальний досвід і за рахунок того, що з точки зору педагога

може здаватися "випадковим". Наприклад, стиль взаємин викладача й учнів,

який може збігатися із завданнями виховання, а може й не збігатися.

Обставини, умови, які спонукають людину до активності, дії називають

факторами соціалізації. У вітчизняній і західній науці є різні класифікації

факторів соціалізації. Найбільш логічною і продуктивною для педагогіки, на

наш погляд, є класифікація, яку запропонував А.В.Мудрик. Основні фактори

соціалізації він об'єднав у три групи: макрофактори, мезофактори,

мікрофактори.

Макрофактори (гр. makros - великий, великих розмірів) -космос,

планета, світ, країна, суспільство, держава - впливають на соціалізацію всіх

жителів планети або дуже великих груп людей, які проживають у певних

країнах.

Мезофактори (гр. mesos - середній, проміжний) - умови соціалізації

великих груп людей, які виділяються за національною ознакою (етнос як

фактор соціалізації"); за місцем і типом поселення, в якому вони живуть

(регіон, село, місто,селище); за належністю до аудиторії тих чи інших засобів

масової комунікації (радіо, телебачення, кіно та інші).

Мікрофактори (гр. mikros - малий) соціальні групи, що безпосередньо

впливають на конкретних людей (сім'я, група ровесників, мікросоціум,

організації, в яких здійснюється соціальне виховання, - навчальні,

професійні, громадські та інші).

Мікрофактори, як зазначають соціологи, впливають на розвиток

людини через так званих агентів соціалізації - осіб, у безпосередній взаємодії

з якими проходить її життя.

Головними трансляторами соціальних і культурних цінностей були і

залишаються батьки дитини. Сила виховного впливу сім'ї зумовлена

характером процесу засвоєння морального досвіду в ній. Цей процес має ряд

62


особливостей: вплив батьків є найпершим впливом дорослих на формування

особистості дитини, а перше сприймання, як відомо, є найсильнішим і має

тенденцію до збереження; воно здійснюється передусім шляхом реального

прикладу життя батьків; торкається багатьох сторін життя дитини, у тому

числі і найпотаємніших, що створює особливу психологічну й емоційну

атмосферу в сім'ї; спирається на традиції слухняності, що панують у

стосунках з батьком і матір'ю.

У підлітковому і юнацькому віці збільшується і стає найбільш дієвим

вплив груп ровесників, у зрілому віці - членів сім'ї, трудового чи

професійного колективу, окремих особистостей.

Спілкування з ровесниками є неодмінною умовою соціалізації дитини.

Воно створюється у таких малих групах, як групи дитячого садка, шкільні

класи, різні неформальні дитячі, підліткові і юнацькі об'єднання.

У дитячих і підліткових малих групах психологи виділяють три види

відношень між ровесниками: функціонально-рольові, що виникають у

специфічних для даної спільності сферах життєдіяльності дітей (навчальної,

трудової, художньої) і розгортаються в ході засвоєння дитиною норм і

способів дій у групі під керівництвом дорослого; емоційно-оцінні

відношення, основною функцією яких є здійснення корекції поведінки

ровесників відповідно до прийнятих норм спільної діяльності; їх наслідком є

симпатії, антипатії, уподобання тощо; особистісно-смислові відношення -

взаємозв'язки в групі, за яких мотив однієї дитини набуває особистісного

смислу для інших ровесників, бо, переживаючи інтереси і цінності цієї

дитини як свої власні мотиви, ровесники виконують різні соціальні ролі і дії.

Міжособовим стосункам дитини з ровесниками властива вікова

динаміка. Так, дошкільники у грі і реальному житті відтворюють взаємини

дорослих, реалізують норми і цінності, які засвоїли у спілкуванні з ними.

Якщо дошкільник дотримується цих норм, то він оцінюється іншими дітьми

позитивно, якщо ж відходить від них, то виникають "скарги" дорослому,

63


викликані бажанням підтвердити норму. Відносини дітей у групах ровесників

характеризуються ситуативністю і нестійкістю. Діти часто сваряться і швидко

миряться. Проте саме в цьому спілкуванні відбувається засвоєння певних

норм взаємодії. Від позиції дитини в групі, уміння спілкуватися,

популярності серед ровесників, інтенсивності спілкування залежить

прискорення процесу соціалізації.

Молодші школярі обирають товаришів, здебільшого орієнтуючись на їх

успіхи чи невдачі у навчанні. При цьому вони погоджуються з думкою

вчителя. Міжособові відносини цих дітей набувають більшої стабільності,

виділяються популярні діти, які вміють спілкуватися, і діти, які не

користуються в класі авторитетом. Процес соціалізації останніх проходить з

ускладненнями.

Спілкування з ровесниками для підлітка є самостійною і значущою

сферою життя. У спілкуванні, як вважають психологи, він реалізує потребу

набути індивідуальності і домогтись визнання людей, які його оточують,

стати схожим на дорослого. Тому особливої цінності набувають такі якості,

як сміливість, кмітливість, уміння зрозуміти товариша і надати йому

допомогу. Невідповідність між поглядами підлітка на себе і ставленнями до

себе, неуспіх у спілкуванні штовхають його на пошук групи, в якій він може

себе ствердити в іншій якості. Виявлення референтної групи ровесників, з

вимогами якої він погоджується і на думку якої орієнтується у значимих для

себе ситуаціях, створює можливість підсилення за допомогою "значимого

кола спілкування" ефекту цілеспрямованої соціалізації.

Намагання визначити своє місце в світі розширює коло спілкування

школярів у ранньому юнацькому віці. Спілкування з ровесниками є умовою

їх становлення, "дорослості", диференційованої і вибіркової побудови

ділових і особистісних взаємодій. Спілкування в юності, як стверджує

І.С.Кон, виконує три функції: воно є важливим каналом інформації, з якого

старші підлітки і юнаки одержують дані, яких дорослі їм не повідомляють; у

64


специфічному виді діяльності міжособових взаємин виникають умови

формування ціннісних орієнтацій; належність до групи сприяє звільненню

від впливу дорослих, відміні обмежень, породжує відчуття психологічного

захисту з боку ровесників.

Протягом усього життя людини діють такі фактори соціалізації, як

етнос, ментальність; регіон, село, місто.

Етнос - це історично складена на певній території стійка сукупність

людей, яка має загальні риси та стабільні особливості культури (включаючи

мову) і психічного складу, а також усвідомлення своєї єдності і відмінності

від інших подібних утворень. Етнічна або національна належність людини, як

встановлено, визначається насамперед мовою, яку вона вважає рідною, і

культурою, що стоїть за цією мовою.

Відомо, що сучасне людство має дві - три тисячі етнічних спільностей.

Держави, які існують сьогодні на Землі (їх біля двохсот), є поліетнічними.

Кожен етнос має специфічні особливості. Вони існують у характері і

традиціях праці людей, в особливостях побуту, уявленнях про сімейці

стосунки і взаємини з іншими людьми, про добро і зло, красиве і потворне і

под. Етнічні особливості найкраще проявляються на рівні буденної

свідомості. Наприклад, гостинність як риса особистості українця, малозначна

для німців; пунктуальність, що має високу оцінку в німців, не актуальна для

жителів Латинської Америки і под.

Етнос як фактор соціалізації поколінь, що підростають, не можна

ігнорувати, але й не потрібно абсолютизувати. Так, порівняльне вивчення

виховання у численних, не схожих одна на одну культурах дало змогу

зробити висновок про те, що в кожній з них батьки прагнуть виховувати одні

й ті самі дитячі риси, що варіюються згідно із статтю. У хлопчиків

насамперед культивують розвиток самостійності й уміння досягати успіхів, у

дівчаток - почуття обов'язку, дбайливості і покірності. Всі народи

намагаються виховувати своїх дітей працьовитими, сміливими, чесними.

65


Відмінності полягають у шляхах вирішення цих завдань.

За способами соціалізації етнічні особливості поділяються на вітальні і

ментальні. Під вітальними (життєво важливими, біофізичними) розуміють

способи фізичного розвитку дітей (характер харчування, спортивні заняття,

охорону здоров'я і под.). Під ментальними - духовний склад етносу, який

багатьма ученими визначається як менталітет.

Суттєвим фактором соціалізації є тип поселення, в якому живуть учні і

дорослі, що їх оточують. Найбільш типовими поселеннями України є міста і

села.

Відмінності у соціально-економічних, соціально-психологічних,

культурних і природних умовах життя міста і села впливають на формування

різних способів життя, різної ментальності.

Сільський тип поселення продовжує залишатись ефективним фактором

соціалізації покоління, що підростає, оскільки в ньому і нині досить сильним

є соціальний контроль за поведінкою людини. Відносно стабільний склад

жителів села, слабка їх соціально-професійна культурна диференціація, тісні

родинні і сусідські зв'язки, "відкритість" спілкування, близьке спілкування

дорослих і дітей, природодоцільний, не поспішний, розмірений ритм життя

та інше є реальними передумовами для появи неповторних рис у поведінці

жителів села.

Іншими є умови соціалізації покоління, що підростає у місті, яке є

осереддям матеріальної і духовної культури суспільства. Міське населення

складається із численних соціальних верств і професійних груп, які мають

найрізноманітніші ціннісні орієнтації і стилі життя. У місті людина одержує

великий обсяг вражень, різної інформації (транспорт, реклама, потік людей,

окремі люди, установи, організації та ін.). Особистість має широкий вибір

кола і груп спілкування, що дозволяє набути досвіду соціальних взаємодій,

краще орієнтуватися у дійсності, що оточує. Всі ці особливості не можуть

бути не враховані в процесі навчання і виховання підростаючого покоління.

66


Особливу роль у процесі соціалізації відіграють засоби масової

комунікації, які є різновидом масового спілкування людей. Серед них перше

місце за своїм впливом на дітей посідають електронні засоби: кіно,

телебачення, відео, що витіснили собою друковані засоби.

Масова комунікація стверджує ідеологію правлячих кіл, здійснює

соціальне регулювання й управління, поширює наукові знання і культуру,

організовує розваги та інше. Вона відіграє велику роль у формуванні

відповідних соціальних уявлень, орієнтації у соціумі, виборі певної групи,

самоствердженні, емоційній розрядці.

Останнім часом все більшого значення у науці набувають

макрофактори соціалізації, у тому числі і природно-географічні умови,

оскільки встановлено, що вони прямо і опосередковано впливають на

становлення особистості. Так, екологічні зміни біосфери, забруднення

навколишнього середовища, порушення екологічної рівноваги у біосфері, що

викликані антропогенною діяльністю людини, спричинили негативний вплив

природних факторів на її здоров'я і діяльність, почали загрожувати самому

існуванню людини. Якісно нові проблеми людства одержали назву

глобальних.

Глобальні проблеми людства не можуть не відбиватися в

індивідуальній свідомості. Вони стали реальністю соціалізуючої психіки

людини, яка почала усвідомлювати свою відповідальність за збільшення

кількості і масштабів глобальних катаклізмів, що відбуваються.

У ролі інтегративного результату всіх факторів соціалізації виступає

спосіб життя. Він формується як наслідок взаємодії людей і навколишнього

природного та соціального мікро-, мезо-, макросередовища і має риси

загального (менталітет країни, форми політичної влади, економічний устрій і

под.), особливого (своєрідність регіону, міста, села тощо) і одиничного (дана

сім'я, школа, колектив, група, людина). Кожен із рівнів цієї ієрархії впливає на

інші, зазнаючи їх впливу. Який би із рівнів ми не розглядали, яке б відповідно

67


до нього педагогічне завдання не вирішували (від розробки основ державної

стратегії соціалізації поколінь до пошуку форм ефективної допомоги

самовихованню конкретного підлітка), успіху ми зможемо досягти лише тоді,

коли будемо враховувати всю ієрархію, охоплюючи якнайширше коло

параметрів способу життя.

68


Нова єдина методична тема і інновації. Проблемні питання запровадження інновацій у навчально-виробничий процес. Думка фахівця-практика. Прагнення і реалії сьогодення.

Ципріанова С.Г., заступник директора з навчально-виробничої роботи ДНЗ "Запорізьке вище професійне училище"

Кожен методист професійно – технічного навчального закладу має

оволодіти досягненнями науки, в першу чергу, педагогіки, психології, вміти

визначити шляхи вирішення проблем діяльності педагогічного колективу;

оволодівати перспективним досвідом, в тому числі роботи з педагогічними

кадрами; усвідомлювати основні вимоги до розробки системи методичної

роботи; чітко визначати шляхи організаційно – методичного забезпечення,

функціонування методичної роботи в закладі. При цьому має враховувати:

1. Вивчення професійної компетентності педагогів та використання

цих результатів при розробці методичної роботи. Аналіз результатів

методичної роботи за минулий рік.

2. Планування методичної роботи на рік: визначення мети та

завдань , змісту та форм, часу і місця проведення, визначення керівників

творчих груп, тощо.

3. Шляхи реалізації завдань: підготовка наказу про організацію

методичної роботи, про затвердження керівників методичних комісій,

розробка програми надання допомоги у плануванні всіх форм методичної

роботи, визначення проблем і практичних завдань діяльності творчих груп,

шкіл перспективного педагогічного досвіду тощо.

4. Забезпечення санітарно – гігієнічних умов, належного рівня

матеріально – технічного стану, стимулювання активності педагогічних

кадрів, достатнього рівня інформаційного насичення методичних заходів,

спрямованості методичної роботи у наданні адресної, диференційованої

допомоги кожному педагогу і достатньої її гнучкості та динамізму.

69


5. Встановлення творчих зв’язків з науковими та методичними

закладами, організаціями, що можуть сприяти підвищенню рівня методичної

роботи в закладі.

6. Сприяння створенню творчих лабораторій керівників творчих

об’єднань, експериментальної роботи тощо.

7. Вивчення процесу методичної роботи та внесення в неї при

потребі відповідних коректив.

8. Оцінка ефективності методичної роботи.

Щоб охопити членів педагогічного колективу методичною роботою,

посилити їх відповідальність, на початку навчального року готується наказ

про організацію навчально – методичної роботи з педагогічними кадрами,

який доводиться до відома усіх керівників методичних комісій. Кожний

педагог повинен працювати у визначеному для себе напрямку,

вдосконалюючи свою педагогічну майстерність. У пошуку форм методичної

роботи, її пріоритетних напрямів важливо використовувати

диференційований підхід, враховувати побажання і запити кожного педагога.

З метою підвищення ефективності методичної роботи у закладі,

адміністрації необхідно посилити контроль, періодично аналізувати стан

роботи з педагогічними кадрами на засіданнях педагогічної, методичної рад,

ширше практикувати проведення творчих звітів керівників методичних

комісій, педагогічних працівників, організовувати виставки творчих доробок,

сприяти науково – методичному росту педагогів, заохочувати творчість,

ініціативу у педагогічній праці, проводити заходи щодо підвищення якості

навчально – виробничого та навчально – виховного процесу.

З метою подальшого піднесення ефективності методичної роботи слід

зосередити увагу на таких питаннях:

1. Забезпечення системи роботи з педагогічними кадрами у закладі.

Охоплення кожного педагога методичною роботою. Створення проблемних

семінарів, динамічних груп, у яких передбачати співпрацю у парах з

70


досвідченими педагогами над певною проблемою. У мало чисельних

педагогічних колективах можливо створювати постійно діючий семінар для

всіх педагогічних працівників, загальною темою якого має стати провідна

науково – методична проблема закладу, актуальні питання організації

навчально – виховного процесу.

2. Організація методичної роботи на діагностичній основі, наближення її до

потреб і запитів педагогічних працівників.

3. Заміна форм педагогічних, методичних, виробничих нарад із традиційно –

інформативних на організаційно – діяльні, де думка кожного є обов’язковою

складовою колективного рішення, що впливає на стратегію і тактику

розвитку колективу.

4. Посилення психолого – педагогічної, етичної, правової підготовки

педагогічних кадрів, а також оволодіння ними комп’ютерною технікою.

5. Практична спрямованість методичних заходів ( моделювання,

конструювання занять, їх окремих етапів, захист планів, розробок складних

нововведень тем, ділові ігри, аналіз ситуації, розв’язання завдань підвищеної

складності).

6. Оволодіння і впровадження у навчально – виробничий, виховний процес

інноваційних технологій, що передбачає створення нових зразків діяльності

педагогів, які б сприяли їхньому професійному зростанню та виводили на

принципово новий, якісний фаховий рівень.

7. Залучення педагогів до участі в різних проектах, експериментах, до

написання авторських програм, методичних розробок, статей та публікацій,

що є безпосереднім виявленням творчого потенціалу кожного, прямим

шляхом самоспостереження і саморегуляції педагогічного працівника.

8. Забезпечення системності у плануванні, організації методичної роботи з

прогнозуванням кінцевого результату (теми занять логічно, послідовно

взаємопов’язані, виходять із науково – методичної проблеми).

9. Розвиток самоосвіти педагогів з метою збагачення, поповнення знань,

71


робота над методичною темою, завершення яких є узагальнені матеріали,

співбесіда, звіт, виступи на педагогічній, методичній радах, конференціях,

педагогічних читаннях, методичному об’єднанні.

10. Піднесення загальнокультурної підготовки педагога, розширенні його

світогляду, інтелекту ( мистецькі дні, літературні кафе і т.і.)

11. Організація своєчасної систематичної педагогічної поінформованості

шляхом:

• проведення оглядів новин фахової, психолого–педагогічної,

методичної літератури;

• ведення картотеки, випуску сигналів, бюлетенів;

• підготовки списків літератури, відповідно до теми занять

методичних заходів, тощо.

12. Тісна співпраця з науково – дослідними інститутами, вищими

навчальними закладами, різними державними центрами психолого –

педагогічного спрямування.

13. Аналіз ефективності навчально – методичної роботи за критеріями:

• розвиток творчої активності педагогічних кадрів ( чи багато

педагогів в творчих групах, майстер – класах, чи з’явились авторські школи,

збільшився інтерес до науки. Змінився якісний склад педкадрів);

• рівень теоретичної і методичної підготовленості педагогічних

працівників, їхньої педагогічної культури;

• запровадження досягнень психолого–педагогічної науки та

перспективного педагогічного досвіду в своїй практичній діяльності, інтерес

до інноваційних педагогічних технологій, удосконалення форм і методів

роботи на заняттях;

• зменшення витрат часу на самоосвіту педагога, уміння педагогів

аналізувати свою роботу;

• підвищення рівня знань, умінь і навичок учнів, високі показники

72


участі у конкурсах фахової майстерності, оглядах, фестивалях.

Інноваційна освітня діяльність ДНЗ «Запорізьке ВПУ» передбачає

розвиток потенціалу учасників навчально – виробничого процесу, зміни у

діяльності та стилі мислення. Сьогодні актуальні питання пошуку

ефективних шляхів самореалізації особистості педагога. Освітня діяльність

на рівні навчального закладу передбачає інновації:

• у змісті навчання і виховання учнів;

• у формах, методах і технологіях навчання та виховання учнів;

• у змісті, структурі і методах управління навчальним закладом

І знову перед керівником виникають питання:

Що сьогодні реально відбувається в освіті? Випереджальний характер

розвитку суспільства щодо освіти чи виперед жальний характер розвитку

освіти щодо суспільства? Місце свідомої діяльності людини (педагога,

керівника навчального закладу, міністра...) в цих процесах? Чи дійсно у

стратегії розвитку освіти немає альтернативи ? І скільки питань виникає... Хто

б дав відповіді?

Таким чином, головною передумовою розвитку закладу освіти є

усвідомлення його необхідності, невідкладності самим керівником.

Чітка, впевнена позиція керівника установи створює ситуацію сприяння

процесам, оновлення навчально-виховної діяльності педагогів.

Перш, ніж розпочати впровадження інноваційних технологій,

керівник повинен зробити аналіз типової ситуації, яка складається

навколо них, з'ясувати: чи потрібні та які саме зміни є нагальними в

навчально-виховному процесі та роботі педагогів? Чому навіть слово

"інновація" відштовхує викладачів? Чому так неохоче педагоги впро-

ваджують нове? Що робити, щоб подолати опір новим технологіям?

На питання про доцільність змін досить обґрунтовану відповідь

можна знайти в колективній роботі московських учених на чолі з

73


М.М.Поташником.

Тут має значення передусім підхід до вибору ідеї:

• Прагнення впроваджувати все, що привернуло увагу,

зацікавило, десь бачили, десь читали чи чули. Як наслідок - відсутність

результатів, аритмія в роботі, хаос.

• Пошук найбільш ефективної технології засобом спроб та

помилок. Наслідок теж легко передбачуваний: даремно витрачений час,

знервовані викладачі, занепокоєні батьки, втомлені учні, невисокі освітні

показники.

• Впровадження того, що впроваджують в інших закладах, щоб

витримати конкуренцію, не відстати від педагогічної "моди". Результатом

такого підходу буде повна зневіра викладачів у ефективність інноваційного

пошуку, бо вони вже у такий спосіб "впроваджували" не одну методику та

досвід.

• Безсилля перед тиском вищих органів управління освітою.

Це найскладніший варіант з огляду на те, що і сам керівник" закладу освіти

не бачить ніякої перспективи цієї кампанії.

Управління діяльністю педагогічного колективу ДНЗ «ЗВПУ»

основане на особистісно орієнтованому підході. Науково-методична робота є

основною складовою системи управління, яка здійснює свої функції

відповідно до поставленої мети та завдань, що стоять перед колективом. Мета

науково-методичної роботи-це забезпечення умов, ретельна систематизація

колективної та індивідуальної діяльності педагогічних працівників, яка

спрямована на приведення їх фахової та методичної компетентності до

належного рівня сучасних вимог розвитку освіти.

Суть методичної роботи полягає в таких словах: "В ногу з часом".

Основним змістом методичної роботи в закладі є:

• оволодіння методичними й теоретичними основами

педагогіки, сучасними методами викладання;

74


• різновиди форм і методів роботи в методичних комісіях:

• розвиток ініціативи і творчого підходу до завдань працівників;

• проведення заходів, спрямованих на вдосконалення навчального

процесу, надання практичної допомоги педагогічним працівникам в

розв'язанні актуальних проблем навчання;

• оцінка результатів методичної роботи педагогічного колективу за

кінцевим результатом.

Важливе значення має планування методичної роботи. Воно

здійснюється таким чином, щоб усі заходи спрямовувались на розвиток

творчої особистості педагогічних працівників, реалізацію особистих

надбань, педагогічних досягнень. Чітко планується і робота з

самовдосконалення кожного члена педагогічного колективу.

У розвитку творчих здібностей викладача, майстра виробничого

навчання використовуються нетрадиційні форми методичної роботи:

• круглі столи,

• школа обміну досвідом,

• школа молодого майстра,

• школа молодого викладача,

• презентації педагогічних ідей (ярмарка ідей).

Зокрема, проведення круглих столів включає в себе методичні ідеї та

напрацювання. Ідеї мають два напрямки - краща методична ідея та краща

методична розробка уроку та виховного заходу.

Методична робота організована таким чином, щоб була надана педагогу

можливість забезпечити системність, послідовність та цілеспрямованість

навчання. Тому для цього використовується індивідуальна, колективна та

групова робота з педагогічними кадрами. Індивідуальна методична робота

спрямована на організацію попереднього вивчення поставленої проблеми

окремими педагогами і апробацію розробок з тих чи інших питань на

практиці.. Відповідно використовується необхідна література.

75


Колективна робота - це комплекс методичних заходів, що об'єднані

темою: "Формування інтелігентної, всебічно розвиненої особистості на

основі індивідуалізації навчально-виховного процесу".

Завданням такого комплексу методів є об'єднання теоретичного

вивчення проблеми, демонстрація розробок в дії, формування умінь, і

навичок, впровадження їх в практику: формування навичок самостійного

аналізу уроку (під час контролю, в результаті перегляду відеофрагментів,

предметності на уроках-практикумах).

Досить ефективними з нашої точки зору є такі форми колективної

методичної праці, як круглі столи, науково-методичні конференції різного

рівня (обласного, міжнародного), педагогічні читання, школи обміну

досвідом.

На сучасному етапі, як і в більшості навчальних закладів нашої

держави, часто застосовуються інтерактивні технології, тобто колективне спів

навчання, в якому беруть участь всі учасники процесу. Інтерактивні технології

більш повно сприяють формуванню в учнів необхідних умінь, навичок,

розвивають інтелект, здатність творчо мислити, збагачують учня знаннями.

Тісне співробітництво є запорукою творчої взаємодії, розвитку пізнавальної

активності, самостійності та відповідальності учнів.

Практика доводить, що застосування інтерактивних технологій у

навчально-виховному процесі є ефективне в тому випадку, коли воно

здійснюється під керівництвом досить компетентного і професійного

педагога, який володіє достатніми теоретичними знаннями та має

належну методичну підготовку, необхідний досвід роботи. Тому одним із

завдань методичної роботи є підготовка викладачів до

використання на практиці інтерактивних технологій.

Заступники директора, методист, керівники методичних

комісій різних дисциплін, творчі групи практикують

різноманітні форми роботи з педагогами, щоб належним чином

76


відпрацювати вміння та навички використання даних технологій:

уроки-практикуми, семінари, тренінги, ділові та рольові ігри, обмін

досвідом при проведенні занять шкіл молодого майстра та

викладача, обмін досвідом, захист методичних розробок з

подальшим обговоренням, взаємовідвідування уроків не тільки

викладачів однієї методичної комісії, а різних.

Нетрадиційні форми організаційно-методичної роботи

активізують творчий пошук та ініціативу викладачів та майстрів

виробничого навчання, сприяють високому рівню засвоєння

сучасних теорій і педагогічної практики, які вони впроваджують на

уроках.

Загальноприйнятим методичним заходом, який забезпечує

показ кращого досвіду, популяризацію нових педагогічних

надбань з актуальних питань методики: відкриті уроки, на яких

викладачі та майстри застосовують інтерактивні технології.

Проблемні питання щодо запровадження інноваційних процесів

Аналіз методичної роботи: що проводився для рішення поставленої

задачі, яка робота проводилась, що і як вплинуло на її рішення.

Синтез – висновки про найбільш ефективні засоби, невикористані

можливості і резерви. Причини зниження результативності методичної

роботи.

Тобто необхідно розчленувати навчально – виховний процес на

складові частини з метою визначення доцільності послідовності дій

колективу або педагога, оцінки ефективності навчальних прийомів. За

результатами аналізу повинно стати зрозумілим що треба змінити, щоб

методична служба могла краще виконувати свої функції.

Загальний алгоритм педагогічного аналізу можна подати у вигляді

ланцюжка операцій, які слід виконувати послідовно:

77


Орієнтовна схема аналізу методичної роботи

1. Окреслити основні цілі, завдання і проблеми, на вирішення яких була

спрямована методична робота. Найскладніше в аналізі виділити об'єкти,

явища, які мають принципове значення для подальшого розвитку і

методичного об'єднання і ПТНЗ.

2. З метою розкриття змісту методичної роботи вичленити із загальної

сукупності взаємно пов'язаних педагогічних фактів і явищ ті, на яких слід

переважно зосередити увагу:

• доцільність обраної структури методичної служби;

• якісний і кількісний аналіз кадрового потенціалу

• планування методичної роботи з обов'язковим урахуванням

змісту аналізу роботи за минулий рік;

• відповідність якості управління методичною роботою вимогам

суб'єктів методичного і освітнього процесів;

• зміст, основні напрями, організаційні форми методичної роботи;

• методичний кабінет, його оформлення, зміст роботи, роль у

зростанні професійної кваліфікації педагогів;

• форми роботи з педагогічними кадрами: колективні, групові,

індивідуальні; наставництво; організація роботи з молодими педагогами;

• організація самоосвітньої діяльності педагогів, керівників;

• організація роботи над науково-методичною проблемою

темою;

• науково-дослідна, інноваційна діяльність педагогів;

• практичне використання педагогами досягнень психолого-

педагогічної науки, передового педагогічного досвіду своїх колег, педагогів

району, області, країни;

• використання у навчально-виховному процесі сучасних

комп'ютерних технологій;

78


• участь викладачів, майстрів виробничого навчання у роботі

науково-практичних конференцій, семінарів, оглядів - конкурсів тощо;

• участь членів педагогічного колективу в обласних заходах;

• наукові та популярно-педагогічні публікації членів педагогічного

колективу;

• проходження педпрацівниками курсів підвищення кваліфікації;

• стан передплати на фахову, методичну, психолого-педагогічну

літературу;

• оснащення бібліотеки фаховою, науково-методичною, психолого-

педагогічною літературою.

За окресленими показниками аналізу оцінити стан педагогічного

явища, з'ясувати позитивні та негативні чинники, що впливають на цей стан,

невикористаний потенціал можливостей, визначення взаємозв’язків

визначених явищ, їх взаємного впливу один на одного, встановлення

причинно-наслідкових зв'язків щодо впливу даного явища на стан методичної

роботи і на поліпшення навчально-виховного процесу та його

результативність, накреслити шляхи вирішення проблем.

Хочу відзначити, що ми розглядаємо проблему не як деяке складне

запитання, що потребує вирішення, а невідповідність між бажаним

(необхідним) і дійсним. До того ж таку невідповідність, яка не задовольняє

нас і спонукає нас до зміни стану справ.

Визначення результатів методичної роботи неможливе без заздалегідь

визначених критеріїв. Необхідно відмітити, що більшість керівників взагалі

не користується жодними критеріями, а ті, хто користується, то (свідомо, а

частіше несвідомо) тільки показниками процесу.

Пригадайте, як на нарадах, у виступах керівники характеризують

(звітують, оцінюють) методичну роботу: «Цього року ми провели стільки-то

конференцій, семінарів; дали стільки-то відкритих уроків; взяли участь в …»,

хоча все це — показники процесу, і тому оцінити вплив всього цього на

79


результати – неможливо. Створюється ілюзія, ніби професійне зростання

учителів від всіх цих заходів очевидне, що, звичайно ж, помилка. І той факт,

що викладачі якогось ПТНЗ не давали відкритих уроків або не брали участь в

якійсь формі роботи з кадрами, ще не говорить про відсутність професійного

зростання, яке залежить не тільки і не стільки від форм, скільки від змісту, а й

від якості їх реалізації.

Критерій — це ознака, на підставі якого виробляється оцінка чого-

небудь; це те, що дозволяє співвіднести, побачити відповідність (або її

відсутність) між метою й результатом. Якщо критерії оцінки якої-небудь

діяльності не названі, то неможливо визначити, чи досягнуті цілі, чи

отриманий запланований результат. У цьому випадку вільно або мимоволі

виникає оцінка своєї роботи по тому, що робилося, по кількості заходів, що,

звичайно ж, є управлінською помилкою. Оголошення (назва) критеріїв оцінки

будь-якої роботи до її початку — свідчення управлінської культури керівника

або вчителя.

Пропонуємо розділити критерії оцінки ефективності роботи з

педкадрами, ефективності методичної роботи на два етапи.

На першому — використовувати критерії власне роботи з кадрами

(критерії проміжного результату), а на другому (через рік-два після її

початку) — показники якості освіти учнів, заради яких, власне, і була

організована вся методична діяльність викладачів, майстрів виробничого

навчання.

Критерії проміжного результату:

1. Критерій результативності. Він визначається по зміні (зменшенню)

утруднень учителів після проведення роботи по підвищенню рівня знань,

майстерності, кваліфікації в порівнянні з тим рівнем, що був у них до початку

роботи з ними. Тут можна використовувати будь-яку діагностичну методику.

2. Критерій раціональності витрачання часу. Користуватися цим

критерієм у нас не прийнято ніде через ментальні причини, через

80


нерозуміння того, що час — це завжди і скрізь хронічно дефіцитний ресурс,

якого всім без виключення не вистачає. Час рухається для кожного з нас

безповоротно і лише в одну сторону (від минулого — до майбутнього), до

економії часу, зрештою, зводиться економія всього і вся (сил, засобів,

ресурсів).

У практиці управління професійним зростанням педагога ми

стикаємося з двома крайнощами. Одні керівники вважають, що всі

організовані ними методичні заходи однаково цікаві й обов'язкові для всіх,

без винятку, педагогічних працівників. Вони вимагають участі (присутність) і

майстрів, і початківців педагогів без розбору в будь-якому заході, пов'язаному

з роботою з кадрами, не дивлячись на те, що для одних те, чому вчать, як то

кажуть, вчорашній день, а для інших — незбагненний поки матеріал, чим

марно розтрачують час і тих, і інших.

Інша крайність — коли керівники пускають усю роботу з педкадрами

на самоплив (тимчасовий критерій взагалі відсутній), що призводить до її

розвалу: у тих, хто професійний, припиняється зростання і починається

«загнивання»; початківців — спочатку спроба компенсувати відсутність

професіоналізму тиском на дітей, загрозами, покаранням, шантажем, а потім

розчаруванням у професії, безсиллям, байдужістю і неврастенією.

Плануючи й організовуючи роботу по забезпеченню професійного

зростання педагогів, потрібно пам'ятати, що викладачі, майстри виробничого

навчання завжди переобтяжені навчальним навантаженням, класним

керівництвом, підготовкою великої кількості документів, звітів, довідок.

Дев'яносто відсотків з них - жінки, на яких лежить домашня робота, яка не

піддається підрахунку часу, по догляду за дітьми тощо. Не можна забувати й

про необхідність хоч якогось відпочинку, перерви при перемиканні на роботу

над собою. Зі всього сказаного виходить, що час на методичну роботу

педагогу знайти важко, і тому керівники повинні берегти його, а ті заходи, які

вони вважають обов'язковими, повинні бути завжди тільки корисними,

81


неформальними і лише високої якості.

Критерій раціональності витрачання часу в оцінці якості роботи з

педкадрами припускає диференціацію цього часу залежно від ступеня

професіоналізму педпрацівника з метою оптимізації (заощадження) цього

часу.

Час завжди є хронічно дефіцитним ресурсом, а принцип оптимізації

діяльності, що забезпечує професійне зростання педагога, припускає

досягнення ефекту за мінімально необхідний час. Це означає, що

організатори методичної роботи повинні виходити не з горезвісного

принципу «чим більше — тим краще», а прагнути саме меншим числом

заходів, з мінімально необхідним часом на їх проведення досягати

запланованого зростання професіоналізму. Звідси випливають вимоги

високого рівня підготовки цих заходів, що максимально гарантують їх

ефективність.

Мабуть, кожен може пригадати відвідані в обов'язковому порядку

численні відкриті уроки: година їзди до місця їх проведення, година назад,

година на вислухування добросовісної, але нудної доповіді, що часто не має

відношення до проблематики відкритих уроків. Далі відвідування відкритих

уроків (причому не оголошено, чому конкретно на цих уроках можна

навчитися), формальне обговорення компліментарного характеру — і цілий

день з життя маси викладачів або майстрів виробничого навчання

витрачений безглуздо.

3. Критерій стимулюючої ролі методичної роботи. Використання цього

критерію дається найважче. Відверто кажучи, про нього найчастіше ніхто не

думає. Йдеться про те, що всі заходи методичного характеру, за великим

рахунком, повинні бути не просто добровільними для педпрацівників, але і

спонукаючими до роботи над собою, педагоги повинні жити в стані

очікування чергового цікавого для їх зростання заходу.

Щоб цей критерій почав працювати, необхідно різко зменшити число

82


методичних заходів у ПТНЗ, методцентрі, істотно підвищивши їх якість.

Керівникам методичних служб необхідно зрозуміти, що будь-які заходи,

призначені для професійного зростання педпрацівників, стають даремними і

тому безглуздими, якщо вони не виконують своєї стимулюючої ролі. Тільки

за наявності мотиву, тільки при стимулюючому характері методичної роботи

вся вона (включаючи і спеціально організовані заходи) перетворюється на

добровільну самоосвіту викладача, майстра виробничого навчання, а в цьому

полягає головна умова забезпечення професійного зростання педагогів.

Отже, зафіксуємо три запропоновані критерії ефективності методичної

роботи:

1. Критерій результативності.

2. Критерій раціональності витрачання часу.

З. Критерій стимулюючої ролі методичної роботи.

Звичайно, наведений комплекс з трьох критеріїв ефективності роботи з

педкадрами є мінімально необхідним. Головне в тому, щоб кожен, хто

безпосередньо або опосередковано управляє роботою по професійному

зростанню викладача, майстра виробничого навчання припинив перед ким би

то не було звітувати по роботі з педкадрами переліком і кількістю проведених

заходів.

Гадаю, буде корисним навести інший приклад визначення критеріїв для

оцінювання результативності методичної роботи, які розроблені нашими

вітчизняними науковцями.

Критерії оцінювання результативності системи методичної роботи

• Позитивні тенденції у стані навчально-виховного процесу,

результатів навчальної діяльності учнів.

• зменшення проблем та недоліків в організації, змісті та методиці

навчально-виховного процесу;

• позитивні зміни характеру навчально-виховного процесу на

83


основі рекомендацій науки та досвіду;

• позитивний психолого – педагогічний клімат;

• поліпшення педагогічної техніки та майстерності;

• постійна увага адміністрації до діяльності педагогів, наявність

системи стимулювання педагогічної діяльності.

• прояви активізації творчої активності (і учнів, і викладачів);

• наявність у педагогів власних методичних розробок, публікацій,

друкованої продукції;

• тенденції до підвищення рівня досягнень учнів у навчальній

діяльності, рівень сформованості загальних умінь і навичок, розвиток

інтелектуальної, емоційної, вольової, мотиваційної сфер учнів;

• ставлення учнів до педагогів, ступінь їх задоволеності процесом

навчання і виховання.

• Динаміка позитивних змін у рівні професійної компетентності

педагогічних працівників.

• оновлення, збагачення та систематизація відповідних знань

(приріст знань відносно до їх рівня на початок методичного циклу);

• засвоєння сучасних педагогічних теорій, перспективного

педагогічного досвіду на рівні практичного використання (технологічний

рівень);

• розширення особистого методичного арсеналу та його

вдосконалення;

• розвиток загально педагогічних умінь, в т.ч. критичного

осмислення і оцінювання власного педагогічного досвіду;

• задоволеність педагогів власною діяльністю;

• висока зацікавленість педагогів у творчості та інноваціях;

• позитивна мотивація педагогів до самоосвіти, професійно-

особистісного розвитку і саморозвитку;

84


• позитивні зміни у загальній та духовній культурі.

• ускладнення запитів викладачів і майстрів виробничого

навчання;

• високий рівень професійної самодіяльності педагогів;

• задоволеність педпрацівників станом методичної роботи, якістю

методичної допомоги в підвищенні кваліфікації, підвищення з їх боку

вимогливості до змісту методичної роботи.

При цьому слід врахувати, що жоден із критеріїв, узятий окремо, не дає

об'єктивного оцінювання. Тільки застосування їх у комплексі може

забезпечити належну об'єктивність та глибину оцінки внутріучилищної

методичної роботи.

Варто звернути увагу і на типові недоліки аналізу результатів

методичної роботи:

• При здійсненні аналізу зовсім не обов’язково використовувати

абсолютно всі наведені критерії, або вичленовувати в системі методичної

роботи саме такі об’єкти і явища і всі їх обов’язково розглядати. Цей процес

має обмежуватися проблемами, які потрібно вирішити за певний час, тобто

задачами, що були поставлені. Крім того, на якість методичної роботи

впливає ціла низка суб'єктивних чинників, які часто-густо неможливо

врахувати. Це і є цілеспрямованість аналізу: абсолютно марно намагатися

проаналізувати всі чинники, що впливають на складний процес, тому при

аналізі необхідно виходити з цілком певного його ракурсу.

• Доцільність використання таблиць, графіків, схем. Найчастіше –

це робочі матеріали, на підставі яких і робиться аналіз.

• Мова (птичий язык и заумность формулировок), грамотність

формулювань і назв.

• Зосередженість переважно на об’єктивних причинах тієї чи іншої

проблеми, не врахування суб’єктивних. Необхідно обирати перш за все те, на

85


що ми можемо вплинути.

• При оцінці діяльності, в першу чергу, оцінюється виконавська

дисципліна, причина проблеми - недбальство педагога. Пам’ятайте, що

проблеми навчання тісно пов’язані з проблемами управління, а ті, в свою

чергу з професіональністю керівників. Тому постійно працюйте над собою,

займайтеся самоосвітою.. І перш ніж обвинувачувати педагога, проаналізуйте

умови, які ви створили йому для виконання завдання.

• Не використовуються матеріали внутріучилищного контролю

(плутаються контроль і аналіз).

• Плутаються види аналізів (аналіз місячний і підсумковий).

• Великий об’єм, що свідчить про відсутність сформованості

навичок аналітичної діяльності, нерозуміння значення аналітичної діяльності.

Підміна аналізу різного роду звітами.

• У висновках часто робиться висновок про той чи інший рівень

методичної роботи (високий, достатній тощо). Проте критерії, за якими той

чи інший рівень визначений відсутні. Тому, перш ніж визначати рівень

функціонування методичної системи закладу, доцільно розробити такі

критерії, обговорити і затвердити їх на педагогічній раді і тільки після цього

використовувати. За основу можна взяти рівні функціонування методичної

роботи як системи.

Рівні функціонування методичної роботи як системи

Для високого рівня функціонування методичної роботи характерні:

• функціонуюча відповідно до вимог система методичної роботи,

яка забезпечується компетентністю, в першу чергу, керівників;

• чітке бачення керівниками прогнозованих проміжних та кінцевих

результатів і шляхів їх досягнення;

• зосередження зусиль на вирішенні актуальних проблем;

86


• приріст професійно необхідних знань та умінь як в окремих

заходах так і в цілому в середньому не менше, як на 25%;

• сподівання педкадрів щодо участі в методичній роботі, за їх

оцінкою реалізуються повністю чи майже повністю не менше у 75%, тобто

задоволення відповідних потреб;

• яскраве чи постійне проявлення зацікавленості до методичної

служби у більшості педагогічних працівників, але не менше як у 50%;

• ускладнення професійних запитів;

стан викладання предметів: стала тенденція до зменшення контрасту

між позитивним і недоліками, існуючі проблеми не є визначальними

чинниками, в тій чи іншій мірі вони вирішуються. Масовий прояв творчості.

В бальній системі рівень оцінюється як “відмінний”.

Достатній рівень за сутністю близький до першого, хоча є деякі

відмінності, як-то: не спрацьовують ефективно окремі методичні заходи чи

заняття, приріст професійно необхідних знань та вмінь не перевищує 25%,

задоволення потреб в методичній роботі повністю, майже повністю чи

частково до 75%; окремі питання викладання предмету практично не

вирішується, хоча зміни є, але сталої тенденції не спостерігається. В бальній

системі цей рівень можна оцінити як “добре”.

Середній рівень функціонування методичної роботи (задовільний

рівень) характеризується:

• система методичної роботи існує формально не як

функціонуюча система. Звідси ряд недоліків, які знижують рівень

результативності;

• методичні заходи не підпорядковані кінцевим результатам,

їх кількісно масовий характер створює ілюзію ефективної діяльності. Хоча

при цьому окремі заходи дають достатню інформацію, більшість же із них

дають неповну чи часткову інформацію;

87


• приріст професійно необхідних знань та вмінь коливається

від 0 до 15%, проте в середньому не перевищує 10%;

• задоволення потреб у методичній роботі (за оцінкою

педкадрів): повністю – до 10%; частково – до 40%;

• запити до методичної служби традиційно прості за

винятком окремих педагогів;

стан викладання предметів: в цілому стан залишається без суттєвих

змін; наявність переважаючої кількості стандартизованих уроків, методика

однотипна та інше. Як виключення – окремі викладачі, але їх діяльність не

пов’язана з впливом методичної роботи. Є ряд проблем, що суттєво

впливають на стан справ.

Низький рівень функціонування (рівень “незадовільний”)

характеризується:

• відсутністю методичної роботи як системи; обмеженістю

цілеспрямованих методичних заходів, чи навпаки, надміром різноманітних

заходів, що перетворюють діяльність закладу в “методичну метушню”;

• приростом професійно необхідних знань та вмінь в цілому важко

визначити, в окремих групах вчителів від 0,5 до 5%;

• задоволенням потреб від методичної роботи: повністю 0 – 0,5%;

частково – до 35%;

• значною групою педкадрів, яка ставиться до участі в методичній

роботі нейтрально чи негативно. Таких педагогічних працівників може бути в

окремі періоди до 60%.

• Нерозуміння поняття «ефективність».

РЕЗУЛЬТАТ – [лат. resultatatus – відображений] це підсумок; те, що

отримали після закінчення якої-небудь діяльності.

РЕЗУЛЬТАТИВНІСТЬ – сукупність підсумків (результатів).

ЕФЕКТ – [лат. effectus – дія, виконання] наслідок від проведеної

88


роботи.

Поняття ефективності, хоча і дуже часто використовується, але воно

одне з найменш розроблених в теорії управління. Не існує загальної теорії

ефективності, і всі спроби створити її поки не привели до бажаного

результату. У різних сферах діяльності використовуються свої показники

ефективності. Але в освіті навіть і таких показників сьогодні немає. Не

дивлячись на це, поняття ефективності дуже важливе і корисне для якісного

орієнтування.

Перш ніж говорити про ефективність, доцільно зрозуміти, що таке

поняття продуктивності діяльності. За Поташником, всяка діяльність

виявляється продуктивною (продуктивної) більшою чи меншою мірою.

Продуктивність — це характеристика діяльності, що показує

співвідношення між корисністю отриманих за якийсь період часу результатів

і пов'язаними з цим затратами.

Хоча продуктивність діяльності і ефективність, безумовно, тісно

зв'язані, але це не одне і те саме.

Під ефективністю ми розумітимемо характеристику, що відображає

відношення між досягнутою і можливою продуктивністю. Це визначення

може бути використане і до управління функціонуванням, і до управління

розвитком. Але в кожному з цих випадків повинні враховуватися різні

результати і різні витрати. Навчальний заклад може забезпечувати

максимально можливу для неї якість освіти, що говоритиме про високу

ефективність управління функціонуванням, але одночасно вона може не

використовувати об'єктивно існуючих можливостей для освоєння новацій і

нарощування свого освітнього потенціалу. Це свідчитиме про низьку

ефективність управління розвитком.

Оцінити ефективність — означає зробити висновок про те, якою мірою

ПТНЗ використовує об'єктивно існуючі можливості для підвищення якості

освіти.

89


• Переважне зосередження уваги в процесі аналізу на діяльності

педагогів (наприклад, на використовуваних вчителями формах і методах), при

якому упускаються як результати цієї діяльності, так і її умови.

• Недостатнє і неадекватне використання психологічних і

соціологічних методів збору інформації.

• Невідповідність спрямованості аналізу управлінським цілям,

відмова (під гаслами об'єктивності і системності) від аналізу якраз тих

результатів освітнього процесу, які задані управлінськими цілями і задачами.

• Невідповідність логіки аналізу внутрішнім закономірностям його

об'єктів, недостатня актуалізація відповідних педагогічних, психологічних,

управлінських знань керівників.

Наші завдання:

• Створення доступної для викладачів та учнів бібліотеки на

сервері закладу.

• Створення каталогу посилань на літературні, технологічні

напрямки, які можна знайти в Інтернеті.

• створення бібліотеки мультимедійних компакт – дисків з курсами,

що викладаються в ДНЗ «ЗВПУ».

• Створення електронного методичного кабінету, який дозволить

молодим і недосвідченим педпрацівникам користуватись наробками

педколективу.

Для успішної роботи у навчальному закладі проводиться робота з

підготовки:

1.Положення про методичний кабінет.

2. План роботи методичного кабінету.

3. Перспективний план ( план розвитку).

4. Річний план роботи.

90


5. План реалізації науково – методичної проблемної теми ( анкети, план

на кожний етап, форми звітів, матеріали досліджень).

6. Наказ «Про організацію методичної роботи».

7. Організаційне забезпечення:

- кадрове забезпечення ( загальні відомості, списки педпрацівників);

- матеріально – технічне забезпечення;

- навчально – методичне забезпечення;

- нормативне забезпечення;

- плани роботи методичних комісій;

- папки педагогічного досвіду;

- банк освітніх інновацій;

- матеріали вивчення етапу навчання, виховання;

- відомості про виховну роботу.

91


Проблемні питання запровадження інновацій у навчально-

виробничий процес. Думка фахівця-практика. Прагнення і

реалії сьогодення

Дмитренко М.П., заступник директора

з навчально-виробничої роботи

ДНЗ "Запорізьке вище індустріально-

політехнічне училище"

Сьогодні, як ніколи раніше, постає необхідність формування

інноваційної моделі розвитку трудового потенціалу, особливості якої

полягають у зосередженні на якісних, а не на кількісних показниках

підготовки робітників, забезпеченні відповідності між попитом у певних

галузях на нові професії, що ґрунтуються на впровадженні сучасних

технологій виробництва.

Про результативність роботи педагогічного колективу судять за

різними критеріями. Але одним із головних показників є результативність

роботи над єдиною методичною темою навчального закладу. Це – головне

завдання для педагогічного колективу , виконання якого дозволяє якісно

навчати дітей, творчо працювати, готувати висококваліфікованого фахівця

для господарства країни.

Як правильно вибрати єдину проблемну методичну тему, щоб вона була

цікавою, посильною, а головне - корисною для кожного викладача, майстра

виробничого навчання та дала б можливість вийти на конкретний результат.

На мою думку, цю роботу необхідно починати з глибокого аналізу

потенціалу кожного педагога, його освітнього рівня, здібностей, творчих

можливостей, практичної направленості педагогогічних дій. Якщо обрана

методична тема буде непосильною для педагогічних працівників, це приведе

92


до негативних результатів та невдоволеності.

Завдання і мета у нас - спонукати викладачів, майстрів

виробничого навчання до творчості, до пошуку, до прагнення

результативності. Необхідно запропонувати педагогам якомога більше

варіантів рішення, щоб можна було вибрати найоптимальніший, напрацювати

проблемні питання. Професійне зростання педагога завжди було і буде

пов’язане з пошуком відповіді на питання «Як?» А в його основі лежать

запитання: що, навіщо, чому? Необхідно викликати у педагогів почуття

творчого невдоволення собою. Саме цей стан дає поштовх до розвитку.

Плануючи роботу над єдиною методичною темою, ми виділяємо на

основі аналізу роботи й залежно від поставленої мети, кілька найважливіших

напрямків підвищення результативності навчально-виробничого і навчально-

виховного процесу, а потім пропонуємо вибрати в порядку значущості три

проблемні теми із запропонованих, ставлячи завдання, що проблемна тема

має бути актуальною (тобто своєчасною і сучасною), нестандартною,

цікавою, перспективною (працювати на майбутнє і відповідати вимогам

наступності).

Слід пам’ятати, що проблемна тема передбачає визначення проблеми,

яка практично значуща і реально досяжна.

Проблемна методична тема, обрана колективом, стає для всіх

педагогічних працівників пріоритетною і повинна виходити із наробок за

попередньою методичною темою.

Так, наш колектив у 2006-2011 роках працював над єдиною

методичною темою «Використання сучасних педагогічних технологій в

організації навчально-виховного процесу для професійного становлення

особистості в умовах особистісно орієнтованої парадигми освіти». На 2011-

2016 роки обрана нова єдина методична тема «Використання інформаційно-

комунікаційних технологій у навчально-виховному процесі як запорука

розвитку творчої особистості учня». Предметно-циклові комісії, методичні

93


комісії обирають для себе тему роботи, виходячи з єдиної методичної теми

училища. Робота над методичною темою реалізується через традиційні

колективні та індивідуальні форми методичної роботи і планується на 5 років.

Робота планується на підставі аналізу діяльності педагогічного колективу у

вигляді самостійного розділу «Єдиний план методичної роботи».

Робота над методичною темою ведеться поетапно:

1 –діагностично-організаційний. На даному етапі реалізації

проводиться:

• аналіз роботи педагогічного колективу над попередньою

методичною темою;

• проводиться діагностування викладачів, майстрів в/н з метою

вивчення рівня їх професійної компетентності;

• визначається і обгрунтовується тематика методичної теми на

наступні 5 років.

2 – практично-прикладний. Даний етап характеризується :

• спрямуванням усіх напрямків навчально-виховної та методичної

роботи на розвиток творчого потенціалу педагога у контексті реалізації

методичної теми;

• організацією дієвої самоосвітньої роботи педагогів із визначеної

теми;

• роботою над обраною темою у рамках предметно-циклових та

методичних комісій;

• апробацією та трансформуванням перспективних педагогічних

технологій, а саме:

• підготовка та проведення відкритих уроків із теоретичного та

виробничого навчання;

• підготовка та проведення майстер-класів;

• підготовка та виступи з доповідями, власними напрацюваннями;

94


• розробка алгоритмів, пам’яток, порад для обдарованих дітей;

• підготовка методичних рекомендацій (із досвіду роботи)

• організація взаємовідвідувань уроків та виховних заходів;

• проведення в училищі конкурсів педагогічної майстерності;

• проведення аналізу стану навчально-методичної та матеріальної

бази кабінетів, майстерень, лабораторій, вжиття заходів до їх поліпшення;

• підготовка та проведення педагогічних рад за визначеною

тематикою;

• організація та заповнення сторінки «методична робота на веб-

сайті училища,

• залучення педагогічних працівників до участі в обласних творчих

групах, засіданнях обласних методичних секцій;

• проведення підсумкових контрольних робіт, тестування та їх

аналіз;

• проведенння моніторингу навчальних досягнень учнів;

• вивчення керівництвом училища стану викладання теоретичних

дисциплін та професійно-практичної підготовки в аспекті реалізації

методичної проблеми.

3.оперативний та результативно-узагальнюючий, який

характеризується:

• складання звіту педагогічних працівників про наслідки роботи

над власною методичною темою в рамках роботи над єдиною методичною

темою училища;

• проведення творчих звітів предметно-циклових та методичних

комісій про наслідки роботи над методичною темою, обраною предметно-

цикловими і методичними комісіями;

• підготовка та проведення ярмарку педагогічних ідей;

• узагальнення та аналіз роботи над єдиною методичною темою,

95


вироблення практичних рекомендацій;

• оформлення результатів роботи у вигляді методичних порад,

розробок;

• створення банку перспективного педагогічного досвіду;

• проведення підсумкової методичної конференції та педагогічної

виставки за підсумками роботи над єдиною методичною темою;

• оформлення довідково-інформаційних матеріалів з єдиної

методичної теми у методичному кабінеті училища;

• визначення форм стимулювання і популяризації кращого досвіду.

Визначаючи єдину методичну тему, очікуємо на такі результати:

• визначення єдиної педагогічної позиції, загальних цінностей,

традицій;

• удосконалення змісту, форм і методів методичної роботи в

училищі;

• підвищення професійної компетентності, творчого потенціалу

педагогів;

• використання набутого досвіду на практиці;

• поширення за межами училища кращого досвіду, створеного в

колективі;

• підвищення рівня навчальних досягнень, вихованості, розвитку

учнів;

• створення сприятливих умов для навчання і розвитку

обдарованих дітей.

96


Нова єдина методична тема та інновації

Семенова О.В., заступник директора

з навчально-методичної роботи

ДНЗ "Запорізький центр професійно-

технічної освіти водного транспорту"

Єдина методична тема - це колективна форма пошукової роботи щодо

вирішення психолого-педагогічної проблеми з метою вдосконалення

навчально-виховного процесу та підвищення професійно-кваліфікаційного

рівня педагогічних працівників.

Алгоритм роботи педагогічного колективу над реалізацією науково-

методичної теми (проблеми):

1. Попередня підготовка до впровадження нової педагогічної ідеї

(концепції).

2. Забезпечення теоретичної та психологічної готовності педагогів до

впровадження нових наукових ідей, концепцій, рекомендацій.

3. Вибір (постановка) науково-методичної теми або проблеми.

4.Ознайомлення з висвітленням проблеми в психолого-педагогічній

літературі.

5. Уточнення теми (проблеми) і складання плану науково-методичної

роботи.

6. Пошукова діяльність колективу ПТНЗ з вирішення завдань ко-

лективної теми: систематичне накопичення матеріалу.

7. Аналіз та узагальнення результатів пошукової діяльності, фор-

мування перспективного педагогічного досвіду з обраної теми (проблеми).

8. Впровадження в практику роботи педагогів ПТНЗ досвіду реалізації

нових педагогічних ідей, концепцій та рекомендацій.

9. Підведення підсумків роботи над науково-методичною темою.

97


10. Оформлення результатів колективної роботи.

Вибір теми (проблеми) колективної науково-методичної роботи

визначається:

• поставленими перед ПТНЗ завданнями;

• потребами та творчими інтересами більшості педагогічних

працівників ПТНЗ;

• потребою в теоретичній розробці та практичному вирішенні низки

педагогічних проблем.

Вимоги до визначення єдиної науково-методичної теми (проблеми):

1. Актуальність теми (проблеми) для діяльності конкретного пе-

дагогічного колективу; відповідність розвитку колективу щодо реалізації

конкретних завдань, які випливають з науково-методичної теми (проблеми).

2.Співзвучність теми (проблеми) сучасним педагогічним ідеям та

концепціям.

3.Колегіальний вибір теми (проблеми) усім педагогічним колективом з

урахуванням думок його найавторитетніших членів.

4.Діалектичний зв'язок єдиної теми (проблеми) навчального закладу

з темою чи проблемою, над якою працюють педагогічні колективи області, з

існуючим ППД, з конкретними науково-дослідними установами, які

спроможні надати допомогу навчальному закладу своїми методичними

розробками.

5.Цілісність — охоплення науково-методичною темою (проблемою) як

навчальної, так і виховної роботи.

Умови ефективності роботи педагогічного колективу над єдиною

науково-методичною темою (проблемою):

• аргументований та обґрунтований вибір колективної теми (проблеми),

її актуальність та новизна;

• формування в педагогів інтересу до теми та психологічної готовності

до роботи в творчих групах чи індивідуально;

98


• підбір адекватних методів вирішення проблеми, чітке планування

роботи;

• знання педагогами місця своєї ділянки роботи в комплексному

предметі дослідження;

• чітке обґрунтування та єдині підходи до структури і змісту основних

понять, визначення сутності педагогічних процесів чи явищ;

• якісний та кількісний аналіз проміжних і кінцевих результатів

колективного творчого пошуку;

• обґрунтованість та оптимальність висновків, підготовка за ре-

зультатами науково-методичної продукції.

Аналіз результатів роботи над колективною науково-методичною

темою (проблемою) здійснюється на основі:

• аналізу шляхів реалізації науково-методичної теми (проблеми) ПТНЗ;

• визначення конкретних успіхів у роботі над колективною проблемою

та розкриття їх причин;

• виявлення упущень та аналіз їх причин;

• узагальнення результатів вивчення стану викладання навчальних

предметів;

• розкриття зв'язку між підсумками роботи над колективною науково-

методичною темою (проблемою) та якісним складом педагогічних кадрів;

• аналізу використаних форм та методів методичної роботи, їх при-

датності для розв'язання проблеми ПТНЗ;

• аналізу кінцевих результатів методичної роботи в навчальному

закладі;

• конкретності розроблених за наслідками роботи рекомендацій;

• визначеності завдань роботи на перспективу.

99


2. Робота над індивідуальною науково-методичною темою (проблемою)

Індивідуальна науково-методична робота — усвідомлена, ціле-

спрямована, планомірна та безперервна праця педагогів щодо вдосконалення

їхньої теоретичної і практичної підготовки, необхідної для практичної


Науково-методична тема (проблема) — питання чи комплекс питань,

які об'єктивно виникають в організації навчально-виховного процесу і

розв'язок яких передбачає суттєвий практичний і теоретичний інтерес.

Працюючи над індивідуальною науково-методичною темою (проб-

лемою), викладач поглиблено і цілеспрямовано аналізує всі джерела науково-

методичної інформації, особливо отриманої в ході курсової перепідготовки,

участі в роботі семінарів, у процесі консультацій, шляхом читання психолого-

педагогічної літератури з проблеми, ознайомлення з ППД. При цьому

викладач набуває навичок аналізу змісту публікацій та педагогічної практики,

навчається прийомів науково-дослідної діяльності, вчиться оформляти і

подавати результати індивідуальної роботи над темою (проблемою).

Алгоритм роботи педагога над індивідуальною науково-методичною

темою (проблемою) може бути наступним:

1. Вибір теми (проблеми) індивідуальної науково-методичної роботи:

• ознайомлення з літературою;

• ознайомлення з нормативними документами;

• вивчення перспективного педагогічного досвіду з проблеми дослі-

дження.

2. Детальне ознайомлення з проблемою за допомогою літературних

джерел:

• складання картотеки літературних джерел;

• виписки з літературних джерел.

3. Уточнення теми і розробка попереднього варіанту плану інди-

відуальної науково-методичної роботи:

100


• обґрунтування вибору теми;

• актуальність і новизна;

• добір методів та засобів пошукової діяльності;

• формулювання мети та завдань роботи;

• розробка календарного плану індивідуальної роботи.

4. Формулювання припущень, добір та розробка моделей інноваційних

технологій педагогічної діяльності.

5. Впровадження інновацій у практику власної педагогічної діяльності.

6. Аналіз та оцінка результатів роботи над індивідуальною науково-

методичною темою (проблемою), формулювання висновків та пропозицій.

7. Літературне оформлення роботи, звіт про отримані результати перед

колегами.

Роботу над індивідуальною науково-методичною темою (проблемою)

доцільно розподілити принаймні на два етапи.

На першому етапі педагог має всебічно ознайомитися з вирішенням

обраної ним теми (проблеми) в науці, зіставити особистий досвід із досвідом

колег, висвітленим у літературі.

На основі аналізу різних точок зору на вирішення конкретної проблеми

педагог визначає особисту позицію, а зіставлення власного досвіду

викладання з нагромадженими в науково-педагогічній і методичній літературі

ідеями, методами та прийомами дасть йому можливість визначити, що він

вже знає і може робити з даної проблеми, що принципово нове міститься в

його досвіді роботи, в чому він може піти далі зафіксованого в книгах і

статтях і, нарешті, що він не освоїв у своїй практичній роботі.

Другий етап — конструювання нового досвіду на основі кращих

досягнень науки і практики викладання, а також перевірка його ефективності,

аналіз отриманих результатів викладання.

Результативність роботи педагога над індивідуальною науково-

методичною темою (проблемою) може оцінюватися на основі таких

101


показників:

• розвиток навичок навчально-пошукової діяльності (забезпечення

науковості методичної роботи; удосконалення наукової організації праці;

використання довідкової, енциклопедичної літератури, науково-

інформаційних джерел; розроблення програми діяльності, цілей, завдань

науково-методичної роботи);

• інформаційні підходи до практичної індивідуальної діяльності

(проведення пошукової роботи з питань удосконалення змісту, методів

роботи; вироблення вмінь аналізувати, осмислювати чужий і власний досвід;

нестандартне, оригінальне розв'язання завдань);

• організація роботи над обраною науково-методичною темою (роз-

роблення теми, її апробація та впровадження, прогнозування можливих

результатів; оновлення змісту, форм та методів навчально-виховної ді-

яльності; діагностика та аналіз одержаних результатів; пропагування та

поширення прогресивного педагогічного досвіду; видавнича діяльність).

102

Documents

Інформаційно-методичний бюлетеньnmc-pto.zp.ua/old/data/0024/18_2011.pdfНауково-методичний центр професійно-технічної