(збірка поезій-присвят Остапові Вишні,

відгуків про митця та його творчість)

2

ЗМІСТ

Воскрекасенко С. Павло Михайлович, привіт!

Гаско М. Над Щелья-Юром юхти хмар

Кругляк Ю. Доля

Малишко А. Вишні

Малишко А. Пісня Остапа Вишні

Масенко Т. Легенда про Остапа Вишню

Підсуха О. Вишневий сміх

Рильський М. Мисливська усмішка

Рильський М. По полях ми з Вишнею бродили

Сосюра В. Умер великий правдолюб

Відгуки про особистість Остапа Вишні та його творчість

3

4

6

8

9

11

12

13

16

17

18

3

Сергій Воскрекасенко

ПАВЛО МИХАЙЛОВИЧ, ПРИВІТ!

Павло Михайлович, привіт!

І не лише від мене,

Віта Вас ніжний гречки цвіт

І житечко зелене.

Безкрайні ниви і поля,

Співучі наші села,

Жива Тарасова земля –

Подвижниця весела.

Де б на Вкраїні я не був,

В селі чи на заводі, -

Теплом зігріте слово чув

Я скрізь про Вас в народі.

Прийміть же щиро ці слова,

Де фальші ані слова!

Сто літ іще б стрічати Вас

Веселим та бадьорим!

4

Мечислав Гаско

НАД ЩЕЛЬЯ-ЮРОМ ЮРТИ ХМАР

П.М.Губенкові

Над Щелья-Юром юрти хмар

І в снігу мареві Печора,

І чорнобривий вечір марить

Сьогодні знову, як учора.

У дебаркадера чардак

Вдивилась кедра біла брила,

Що над ріки пухнастий тракт

Простерла віт-куріпок крила.

Брезент зелений задубів

Снігами вкритого намету.

І скрип саней, під вітру спів

За ним вчувається поету.

На нарах довгих лежимо

І на столі коптить гасниця,

І рідний край, як дальній сон,

Мені ввижається чи сниться…

Горить у грубі скрибок жмут,

А в узголов’ї іней білий.

Хтось вніс совик. Кладуть хомут.

І зайди біля груби сіли.

Один схилився прикурить,

І світло блимнуло на лави:

5

"Павло Михайловичу!" вмить

Почулось разом з "Мечиславе!"

Війнуло начебто теплом,

Чи лиш ятрить болючу рану,

І тужні згадки за столом

Сплелись з квиліннями бурану…

Над Щелья-Юром юрти хмар

І в снігу мареві Печора,

І чорнобривий вечір марить

Сьогодні знову, як учора.

6

Кругляк Юрій

ДОЛЯ

Щось подібну свого часу

Долю дав всевишній

І Шевченкові Тарасу,

І Остапу Вишні.

Перед кривдою не мліли.

Їх не брали дрижні,

Бо в Тараса серце сміле,

І в Остапа Вишні.

Їх палаци не ласкали,

І в палати пишні

Ні Тараса не пускали,

Ні Остапа Вишню.

Ніжні душі на привалах,

Стрепети і крижні

І Шевченку милували,

І Остапу Вишні.

І обидва далеченько

Побували грішні –

Десять літ дав цар Шевченку,

Стільки ж мав і Вишня.

Й не було чинів, їй-Богу,

(Бо ж обидва – нижні!)

Ні в Шевченка рядового,

Ні в Остапа Вишні.

І якось воно так сталось,

7

Що кутки затишні

Ні Тарасу не дістались,

Ні Остапу Вишні.

Й грошенята в ощадкасі

Не водились лишні

Ні в сердешного Тараса,

Ні в Остапа Вишні.

Ні медальок, ні регалій

(Бо ж гріхи колишні)

Ні Шевченку не чіпляли,

Ні Остапу Вишні.

Та обидва вони всюди

Славу мають втішну,

Бо й Тараса люблять люди

І Остапа Вишню.

8

Андрій Малишко

ВИШНІ

Я тебе зустрів не з гіркотою,

Полюбив, як батька, недарма,

Ходить сніг важкою Воркутою,

Завиває вітром Колима.

Ти помер, але квітує небо,

І твої всміхаються світи,

Українське сонце біля тебе

Піднімає золоті щити.

Світ твій вийшов на нові орбіти,

Достигають вишні наливні,

Слава тим, хто вмів полум’яніти,

І згорить у вічному вогні.

9

Андрій Малишко

ПІСНЯ ОСТАПА ВИШНІ

Навкруги багаття любо й мило.

Позбиралися друзі, хоч не всі.

Засиніло вечора вітрило,

Кармінові трави у росі.

Я тобі, в затаєній прикметі,

Все скажу, як другу свойому,

Де шумлять качки на перелеті,

Як шуміли і сто літ тому.

Я тебе, мов на картині, бачу,

Чую слово і веселий сміх,

І твою красиву добру вдачу,

Що ділила помисли на всіх.

Бо у нас на двох одна потуга

І одна дорога, як в огні,

Ти в житті за радника і друга

І за брата видався мені;

Всі мої незлади і печалі,

І шукання, і тривог сувій

У твоєму серці, як в причалі,

Зустрічали зладу й супокій.

10

Щоб з тієї злади линуть вгору,

Де горить веселка молода,

Бо в любові горе - вже не горе.

А бід а із другом - не біда.

Опустіть нестріляні рушниці,

Загудем, затягнем неважку,

Де в багатті тліють зоряниці

І задумавсь Вишня на лужку.

11

Терень Масенко

ЛЕГЕНДА ПРО ОСТАПА ВИШНЮ

Його спитали в дні колишні:

«Чом зло ти словом не добив?»

- Та я ж назвався цвітом Вишні,

- Я світ любив, людей любив.

Питала Північ під вітрами,

Де років з десять - з таборами:

«Чом не писав ти довгих драм?»

- Було життя, як довга драма.

Але я твердо йшов життям.

Спитали друзі потихеньку:

«Чи знов тяжку пройшов би путь?»

І так сказав Павло Губенко,

Якого Вишнею зовуть:

- За правду - й смерті не боявся,

І не писав тріскучих од,

І все життя з біди сміявся,

Як запорізький мій народ.

12

Олександр Підсуха

ВИШНЕВИЙ СМІХ

У кого совісті нема,

Хто має душі чорні й грішні,

Тому казали недарма:

- Нема на вас Остапа Вишні.

І вирушив Остап до них,

І справи в них були невтішні.

На голови їх падав сміх –

Убивчий сміх Остапа Вишні.

Зрадів хапуга, бюрократ,

Синці загоївши колишні.

Що не вернуть старе назад,

Що не вернути сміху Вишні.

Хай випало перо із рук –

Під кожен дах, під кожну стріху

Ще довго линутиме гук

Вишнівського ясного сміху.

13

Максим Рильський

МИСЛИВСЬКА УСМІШКА

Остапові Вишні

в день його 60-річчя

Вітаю Вас, Остапе милий,

В миру наречений Павлом!

Я тисну руку Вам щосили

І перед Вами б'ю чолом.

Ви на вечірнім перельоті —

Гроза чирків і крижаків,

Ви — приклад всім нам у роботі,

Ви — друг усіх нас — юнаків.

Всміхаючися тихо-мирно,

Кашкет насунувши на лоб,

На мушку Ви берете вірно

Головотяпів і нероб.

Старого світу мертві душі,

Що залишились де-не-де,

Немов зайці, ховають уші:

Остап з рушницею іде!

Сухий в порохівниці порох,

Не похитнути сталь руки, —

14

І бракороби в темних норах

Ховаються, як борсуки.

Забувши марні теревені

І прикусивши язика,

Від Вас, бистріше за оленя,

Окозамилювач тіка.

Ви бистрим оком соколиним

Щораз вимірюєте вмить,

Де слід ударить бекасиним,

Де треба і картечі вжить.

А як брехать почне злостиво

На нас заокеанський пан, —

Міркуєте Ви справедливо,

Що не завадить і жакан.

Ви неквапливі. Ви спокійні,

Ви тільки глянули згори —

І враз у «дірці самостійній»

Мерзенні трусяться тхори.

Зате як ніжно і ласкаво,

Любовним поглядом яким

Ви дивитесь на ниви й трави,

Трудом овіяні людським,

15

На наші села і міста,

Як серце Ваше звеселяє

Радянська дійсність золота!

Полохаючи темну зграю,

Живіть для людського добра!

Від серця щирого бажаю

Я Вам ні пуху ні пера!

16

Максим Рильський

По полях ми з Вишнею бродили

Восени, шукаючи зайців,

І бур'ян пожовклий, посивілий

Під ногами срібно хрупостів.

Скільки доброти було в обличчі,

Скільки мудрості в очах було,

Як дивився приятелеві в вічі

Любий наш Михайлович Павло!

Ну, а вмів же бути і суворим,

І безжальним бути Вишня міг,

Як назустріч чорним поговорам

Підіймав свій праведний батіг!

Без гучних прожив він декламацій, —

А в душі поезія цвіла!

Друг людини, друг природи й праці.

Грізний ворог нечисті і зла.

17

Володимир Сосюра

УМЕР ВЕЛИКИЙ ПРАВДОЛЮБ

Умер великий правдолюб,

Син українського народу,

Що так любив народ, свободу,

Й за те народові був люб.

Хай він упав із смертю в герці

В путі до світлої мети,

Та назавжди в народнім серці

Вишневим усмішкам цвісти.

Упала тінь на холод губ,

І серце проказало: годі!

Умер великий правдолюб,

Щоб вічно жити у народі.

Хай в’януть осені сади –

Не спинить час ходу залізну.

Ми ж будемо в труді завжди

Любить, як він любив Вітчизну.

Він жив, боровся недарма,

Його продовжимо діла ми.

Немає Вишні, вже нема… Ні!

Вишня наш завжди із нами!

18

ВІДГУКИ ПРО ОСОБИСТІСТЬ ОСТАПА ВИШНІ

ТА ЙОГО ТВОРЧІСТЬ

Коли ходить про сатиру, то замість Гайне, Свіфта, Рабле, що,

відкидаючи якусь ідею, нищили її цілу, з голови до п'ят, — знаходимо...

Остапа Вишню, дотепного, талановитого, але до дрібничок «літературного

обивателя», як казав Щедрін, «непреклонного облічітєля ісправніковской

нєосновательності і ґородніческого заблуждєнія», протестанта проти

«маленьких вад механізму».

Дмитро Донцов, критик

Усмішки Остапа Вишні я полюбив. Полюбив їх за те, що вони

запашні, за те, що вони ніжні, за те, що вони жорстокі, за те, що вони смішні і

водночас глибоко-трагічні...

Він світив, як сонце, до нього люди тяглись, як до сонця. Він умів і

гриміти, як грім, і того голосу боялись усі плазуни й негідники.

Максим Рильський, письменник

Це український письменник, передовсім український у своїх

пейзажах, у своєму лукавому і добродушному гуморі, у своїй ласкавій і

сором’язливо-ніжній ліриці.

М.Рильський, письменник

Люблю Остапа Вишню. Твори його заражають нас любов’ю до життя.

П.Тичина, письменник

Ви – сміху й гумору до пари,

Ви – укрсатири Головвишня.

Ю.Яновський, письменник

19

Слава Остапа Вишні росла з кожним днем. Люди сміялись, тільки-но

побачивши його підпис під фейлетоном чи гуморескою, наперед смакуючи її

зміст. Величезним успіхом користувались його «Усмішки сільські»,

«Мисливські», «Закордонні» та інші. У ті часи (двадцяті роки) Павло

Михайлович писав дуже багато. Щодня було шось нове. Його фейлетони і

гуморески робили тиражі газетам, у яких друкувались. Він скоро завоював

село, його ім’я стало чи не найпопулярнішим після Т.Шевченка. Адже

півмільйонний тираж книжки в ті далекі тепер часи, кінець 20-х років, щось-

таки значив.

В.Гжицький, письменник

За двадцять три роки праці гумориста Вишня став найбільш знаним

після Шевченка.

Ю.Лаврінено, літературознавець

Гумор можна вважати за синонім свободи – принаймні внутрішньої

свободи людини. Очевидно, Вишня володів секретом внутрішньої свободи за

важких ситуацій, свободи від «нечистої сили» і своєї, і чужої.

Ю.Лаврінено, літературознавець

Розум він мав вольтерівської гостроти, викривач він був

незрівнянний, та все ж визначальним, мені здається, в його вдачі було саме

це: ніжність, душевність, поетичність. Ніякі найстуденіші вітри тяжких часів

не могли остудити в його душі жар любові – невгасної любові до народу, до

Вітчизни, до краси життя й мистецтва.

Олесь Гончар, письменник

Для мене Остап Вишня – це насамперед виняткова душевна

делікатність, чулість, ласкавість.

Олесь Гончар, письменник

20

Талант плюс винятковий мовний слух і висока творча напруга – ось ті

три кити, котрі так високо піднесли Остапа Вишню.

Ф.Маківчук, письменник

Усі ми виросли з Вишневого кореня.

Ю.Вухналь, письменник-гуморист

Сміливо кажемо: Остап Вишня – найвизначніша зоря, що так барвисто

засвітилася на обрії українського... гумористичного неба.

О.Ковінька, письменник-гуморист