Парохіяльний вісник, жовтень 2013

Парафіяльний вісник, жовтень № 10 (33) 2013, Флоренція – Прато

1

ЖОВТЕНЬ № 10 (33) 2013 — РІК ВІРИ ТА СОЦІАЛЬНОГО СЛУЖІННЯ

СВЯТО ПОКРОВА ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ 14 жовтня

«Зійшовшися нині, вірні, ублажім Пренепорочну Всецарицю, Пречисту Діву і Матір

Христа Бога. Вона бо невпинно простягає благальні руки до свого Сина і покриває людей своїм святим покровом». (Вечірня, Стихири на Литії)

Дорогі сестри і брати у Христі! Восени, коли земля вбирається у золотаве листя, приходить світле та радісне свято – Покрова Пресв. Богородиці. З давніх часів воно духовно об’єднує людей і живить їх вірою у велику силу заступництва Божої Матері за її бажання щоб панував мир і добро в родинах та всьому світі.

Як же виникло свято Покрови? Причиною для вста-новлення цього свята стала історична подія, яка трапила-ся у 10 столітті. Місто Царгород (нині м. Стамбул у Ту-реччині), столицю Візантії, оточили араби. У храмі Пресв. Богородиці, де зберігалися її ризи (одежа), правилося богослужіння. Серед парафіян ревно молився за охорону міста св. Андрій Юродивий зі своїм учнем Епіфаном. Коли закінчилася відправа св. Андрій побачив як від вхідних царських дверей храму ішла, осяяна світлом, при співі ве-ликого хору святих, Пресв. Богородиця у супроводі св. Іва-на Хрестителя та св. Івана Богослова. Мати Божа підій-шла до престолу, схилила коліна, довго молилася і вмива-лась сльозами. Встала, зняла зі своєї голови преясну ху-стку-омофор і широко простерла її над народом у церкві. Видіння зникло, і св. Андрій та Епіфан зрозуміли, що Пресв.Богородиця прийшла щоб врятувати місто. І стало-ся диво – вороги відступили... Від цієї хустки-покрову й отримало назву свято, а покров з тих пір став символом опіки і заступництва Преч. Діви Марії.

У це свято, у наших храмах на Службі Божій, читаєть-ся уривок з Євангелія від Луки 10,38-42; 11,27-28, в якому розповідається про зустріч Ісуса Христа з Лазаревими се-страми Мартою і Марією у їхньому домі та згадкою про невідому євангельську жінку, яку Ісус назвав щасливою за те, що слухала і берегла Слово Боже.

У євангельському уривку замальовується, на перший погляд, непомітний зв'язок поміж конфліктом двох типів поведінки, представлених сестрами, Мартою і Марією, та досвідом життя Пресв. Богородиця. Працьовита Марта, мабуть, людині нашого сучасного динамічного світу є в чо-мусь ближча і зрозуміліша. Вона ж бо не чинить нічого гідного осуду. Навпаки, Ісус з громадою своїх учнів, дола-ючи важку гірську дорогу, завітав у її дім, Марта залишила

всі приватні справи й кинулась лаштувати почастунок для подорожніх. Як же нам не поспівчувати її збентеженню, ко-ли рідна сестра Марія кинула її саму й замість того, щоб їй допомагати, прилаштувалася слухати улюбленого Вчите-ля! Але сам Господь спонукає нас утриматися від солідар-ності з Мартою, коли захищає Марію й промовляє, що та «обрала найкращу частку, яка не відбереться від неї». І, може, вслухаючись у ці слова, ми на мить відчуємо, як нам, заклопотаним, сьогодні бракує цієї «найкращої част-ки», коли в постійному, майже завжди оправданому нами, поспіхові ми не встигає зосередитися для молитви, не знаходимо часу для читання Біблії, а в неділю часто від-шукуємо не відкладні заняття або «цілковитий» відпо-чинок, що нібито перевершують за своєю вагомістю Служ-бу Божу і служіння ближнім.

Ось ця внутрішня роздвоєність між потребою духов-ного життя та вимогами заробляння грошей, турботи про родину й господарство. У такому роздвоєнні, спричинено-му порушенням системи вартостей, живуть сьогодні бага-то християн. Однак, підсвідомо, усі ми потребуємо Бога. Хіба не хочеться нам часом зупинитися у вирі повсякден-них турбот, спокійно сісти перед іконою чи Розп’яттям і вслухатися в сповнену Божої величі тишу? Тільки Бог з тієї тиші нам підкаже як знайти спокій, душевну рівновагу, певність у майбутньому. Це Він буде для нас тією «най-кращою часткою» життя, яку від нас ніхто не відбере.

Тією жінкою, яку Ісус похвалив за її слухання і збе-рігання слова, була Його Пречиста Мати Марія. Саме во-на для нас має стати обнадійливим зразком гармонії між молитвою і працею, діяльністю та мовчазним споглядан-ням Божої величі. В ній долається фатальний конфлікт, що відбився у протистоянні Марти і Марії.

Сьогодні Преч. Діва Марія запрошує нас усіх під свою материнську покрову, аби в її затишку ми, ніби Марія, по-ринули у споглядання Бога, а відтак прийнявши Його сло-во, змогли солідарно, жертовно і з посвятою, ніби Марта, змагатися у євангельському служінні один одному, щоб мати гідне життя на землі та вічне життя і радість з Госпо-дом у Його Небесному Царстві. Амінь.


2

«Один Господь, одна віра, одне Хрещення» (Еф. 4,5)

Деякі вислови для роздумів про Віру в Бога і про свідчення віри у житті:

— «Християни-мученики. Дати свідоцтво віри своїм життям – нема більших вартостей у категоріях християнства. І тому, якщо йдеться про передання віри, нема нічого більш приладового і переконливого, а ніж мати справу з людиною, яка віддає життя за віру. І навіть якби ми спробували перекласти слово testimone, свідок, в яких би то мовах не було, йдеться про одне й те ж – хтось дає свідоцтво віри». Ян Мікрут.

— «Можна знищити релігійні символи, можна знищити будинки, можна знищити те, що нагадає про віру, але цінностей не можна знищити. Комуністи мали мільйонні армії, мали атомну зброю, літали в космос, але не змогли знищити віри. І то не внаслідок того, що працювали зле, а внаслідок того, що їхній «противник» є таким великим, що вся система деморалізації і система переслідувань виявилися недієвими». Ян Мікрут.

СИМВОЛ ВІРИ:

7. І вдруге прийде зі славою судити живих і мертвих, а Його царству не буде кінця.

«Нехай твій Символ віри стане для тебе наче дзеркалом: у ньому зможеш побачити, чи ти віриш в усе те, у що ти стверджуєш, що віриш, і кожного дня втішатися своєю вірою». Св. Августин.

• У сьомому члені Символу віри говориться, що Ісус Христос знову прийде на землю, щоб судити усіх людей, як живих, так і мертвих, які тоді воскреснуть; і що після цього Страшного Суду настане Царство Христове, якому вже більше ніколи не буде кінця.

• Про 2-ий прихід Спасителя ясно говориться у Біблії. Так, наприклад, коли Ісус Христос возносився на небо, явились ангели і сказали апостолам: "Цей Ісус, який вознісся від вас на небо, знову прийде (на землю) таким же чином (тобто у тілі людському), як ви бачили Його, коли сходив на небеса".

• Але другий прихід Христовий буде зовсім не такий, як перший був Його прихід. В перше Він приходив у смиренному вигляді людини (дитятка), щоб постра-ждати за нас і цим спасти нас від гріха. Народився Він у печері для худоби, жив, не маючи де голову схили-ти, помер посеред розбійників на хресті.

• Вдруге ж Він прийде як Цар, у всій Своїй величі і рап-тово: "Як блискавиця виходить зі сходу і з'являється аж до заходу, так буде прихід Сина Людського" (Мт.24,27)

• Другий прихід Спасителя буде незвичайним: "сонце померкне, і місяць не дасть світла свого, і зірки спадуть з неба, і сили небесні захитаються. І тоді з'явиться знамення Сина Людського (Хрест) на небі; і заплачуть всі племена земні і побачать Сина Людського, Який гряде на хмарах небесних з силою і славою великою" (Мт. 24, 29–30). І всі святі ангели будуть з Ним. Тоді Він сяде на престолі слави Своєї, і зберуться перед Ним усі народи (що живуть на землі від створення світу)", і буде Він судити всіх людей – всіх нас, і праведних, і грішних (пор. Мт. 25, 31–46).

• Суд цей називатиметься "Страшним", тому що сум-ління кожної людини відкриється перед усіма, і роз-криються не тільки діла добрі і злі, які хто вчинив за

все життя своє на землі, але й усі сказані слова, таємні бажання і думки.

• Після цього суду праведні підуть у життя вічне, а грішники – в муки вічні за те, що творили злі діла, в яких не розкаялись і яких не загладили добрими діла-ми і виправленим життям.

• "Настає час, – каже Сам Господь, – коли всі, хто в гро-бах, почують голос Сина Божого; і вийдуть ті, хто творив добро, у воскресіння життя, а ті, хто чинив зло, – у воскресіння суду" (Ів. 5, 28–29).

• Коли саме прийде Господь вдруге на землю, нікому не відкрито, – це таємниця, якої, за словом Самого Гос-пода, ніхто не знає, не знають навіть ангели Божі, а тільки один Отець Небесний, – тому ми повинні бути готові кожного дня стати на Божий суд.

• Хоч цей час нам і невідомий, однак у Слові Божому (тобто у Святому Писанні) відкриті деякі ознаки набли-ження пришестя Господа. До цього часу Євангеліє буде проповідано усім народам. Євреї у великій кіль-кості навернуться до Христа. Та разом з тим серед людей настане крайнє розбещення: послаблення віри і любові до ближнього, примноження пороків і бід. По-тім з'являться лжепророки; між народами посиляться незгоди і війни; будуть голодування, моровиці (хворо-би) і землетруси. Нарешті, коли зло досягне свого ви-щого прояву на землі, з'явиться Антихрист.

• Антихрист – противник Христа, який з'явиться при кін-ці світу і намагатиметься усіма способами знищити ві-ру Христову на землі.

• Але, з приходом Христа, влада Антихриста закінчить-ся жахливою загибеллю як його самого, так і його по-слідовників і самого диявола.

• Після цього настане вічне Царство Христове. (продовження у наступному числі вісника)


3

Уривки з Послання Патріярха Йосифа Сліпого з нагоди 40-річчя УПА

У свято Покрова Пресв. Богородиці ми складаємо щиросердну подяку усім ветеранам УПА, живим і померлим, які обернули свій неоціненний життєвий досвід для справи творення Української Держави, яка, на превеликий жаль, ще й досі не спромоглася гідно вшанувати цих українських лицарів та зробити все можливе, щоб на їхньому подвигу виховувалися майбутні молоді покоління українців. 14 жовтня 1982 року Слуга Божий Патріарх Йосиф Сліпий написав у Римі своє пастирське послання з нагоди 40-річчя створення УПА. Пропонуємо увазі читача деякі уривки з цього послання, у яких, сподіваємося, кожен віднайде для себе багато корисних думок, які допоможуть глибше застановитися над завжди актуальною темою нашого життя – любов’ю до своєї Матері-Батьківщини.

Цьогорічний Празник Святої Покрови ще тим цінний та особливий, що він співпадає з великою всена-ціональною річницею в останній, ще не завершеній, істо-ричній добі змагань Українського народу за свою на-ціонально-державну суверенність, що випливає з любови до своєї батьківщини. У християн є вона чимсь вищим, святішим, а саме: надприродною релігійною повинністю, що опирається на об'явленій науці. Та релігійна повин-ність походить з заповіді Божої — пошани і любови бать-ків, а остаточно виростає з великої і загальної заповіди любови ближнього, яка домагається, щоб ми любили всіх людей; одначе, щоб особливою любов'ю любили най-ближчих ближніх, яким найбільше завдячуємо мате-ріяльні, духовні і моральні добра, а такими найближчими ближніми є наші батьки і батьківщина. Батьківщина — це наш рідний край, наша мова, наша історія, наша віра, всі наші предки, що впродовж століть будували свою держа-ву. Батьківщина є найбільшим багатством, найвищою моральною силою народу, найбільш плодовитою землею, на якій росте культура. Тільки в батьківщині і через за-конну рідну державу нарід вповні заспокоює свої духовні, моральні і суспільні потреби та й осягає найвищий сту-пень ладу, безпеки і добробуту.

Християнин має радо і щиро завжди і всюди думкою, серцем і ділами давати перше місце Богові, тобто люби-ти Бога і Його найсвятішу волю у своїй батьківщині. Без Бога ми були б нічим, а без батьків і батьківщини ми не були б тим, чим ми є. Ми не мали б духовної і моральної вартости і краси, які ми набули і маємо. І тому по Богові людина найбільше повинна і зобов'язана своїм батькам і батьківщині. Батькам і батьківщині, як заступникам і зна-ряддям Творця і найбільшим по Бозі добродіям, спла-чуємо належний їм довг виявами пошани, вдячности і по-мочі, та цими ділами звертаємо їм хоч частинно добра, які ми від них одержали.

Щоб любити свою батьківщину, треба пізнати красу рідної мови і історію свого народу, і та любов має бути жертвенною. З тої жертвенної любови до своєї батьків-щини-України зродилась Українська Повстанська Армія, що стала живим оплотом, наявним символом і вогненним знаменом на майбутнє для прийдешніх поколінь. Родила-ся вона перед 40 роками, коли здригалася українська земля під полчищами ворожих військ. Родилась вона зі свідомости молодого покоління і готовости зі зброєю в ру-ках і жертвою свого життя боронити свій нарід. І хоч якою нелюдяною є кожна війна, то шануючий себе народ і

свідома своєї приналежности до нього людина мають не тільки право, але обов'язок в обороні найшляхетніших вартостей людства — волі, справедливости, національної незалежности, ісповіді віри в Бога, рідної Христової Церк-ви і Божого миру між народами світу зробити все, щоб відкрити шлях для встановлення Б. закону на всій землі.

Не маючи помочі сторонніх сил, український нарід „на сторожі своєї волі... поставив від карпатських верхів по Дон і Кавказ збройні кадри своїх синів — Українську Пов-станську Армію” і віру в перемогу поклав на двох тривких фундаментах, на зрілості і силі рідного народу і на довір'ї до помочі Єдиного Всемогучого Бога. Це тривкі і незнищимі фундаменти, які дали в дарі українському народові, а то й народам всього світу дотепер небувалий і нерозгаданий феномен: на опанованій варварською ворожою системою, жорстоко пригнічений народ творить власним зусиллям основи свого рідного, єдиного всенаціонального керівництва. І коли після закінчення вій-ни світові потуги браталися на руїнах і горах трупів, коли ділилися сфери впливів, коли безбожницька імперія по-чала відбудовувати свою розхитану невільницьку сис-тему національного і соціяльного поневолення, УПА ще довгі роки бореться, рятуючи несплямлене ім'я свого на-роду і право визнавати і прославляти Бога-Творця. Вона жертвою свого життя та крови освятила українську землю і стала її добривом та заповітом для майбутніх поколінь. І хоч багато воїнів УПА ворог загнав до в'язниць і таборів смерти, як це зробив з ієрархією, священиками і вірними Укр. Церков; хоч ворог намагався знеславити воїнів і му-чеників, нищив намогильні хрести і заорював танками могили воїнів УПА, він не зумів знищити її. Вона існує як жива легенда, бо віддає себе під Покров Богородиці.

Кличу і благаю всіх українців в Україні і на поселен-нях, без різниці релігійних і політичних переконань, по Бо-жому, гідно, в єдності, у взаємному прощенні і братній любові відмітити ці роковини і тим дати доказ нашої хри-стиянської і національної зрілости. І якщо моя просьба і моє благання не траплять до Ваших сердець, щоб зрушити Ваше сумління, тоді нехай до Вас усіх промовлять голосом грому море крови Ваших братів і сестер, їхнє мучеництво і ісповідництво, могили поляглих за волю Батьківщини, тайги Сибіру, засіяні їхніми кістками, замучені, померлі і живі свідки за те, щоб напередодні Ювілею Тисячоліття християнства в Україні знову засяяв хрест св.ап.Андрея в престольному граді Києві. Почуйте цей голос, Брате і Сестро! „Чи чуєш? Відізвися! Рідна Мати Україна плаче”.


4

Якби не було УПА Про героїв УПА, лицарів визвольних змагань початку ХХ ст., які

дали невичерпну наснагу нашій боротьбі за свободу, потенціал

якої ми відчуваємо як спільний скарб ще й досі, розповідає у своїй

статті Володимир В'ятрович, історик, голова вченої ради

Центру досліджень визвольного руху, колишній директор

Архіву Служби безпеки України.

У 70-ту річницю (стаття за 2012 рік) створення УПА як історик можу відповісти на питання, що було сімдесят років тому, і не як історик – спробую уявити, що було б, якби не було УПА.

Історики однаково не люблять обидва питання: “що буде” і “що було б, якби”. Історія має справу тільки з об’єктивною реальністю і тому намагається відповісти лише на питання “що було”. Для цього дослідники вико-пують приховані та забуті факти, намагаються зв’язати їх між собою і таким чином не лише відтворити минуле, але й відповісти на питання “чому було саме так”. У сімдесяту річницю створення УПА як історик можу відповісти на питання, що було сімдесят років тому.

Доведений до відчаю різними окупантами україн-ський народ взявся за зброю, аби захистити себе. Тисячі юнаків і дівчат кидали своє звичне буденне життя і “йшли до лісу” захищати Україну. В цьому слові для них злилися їх рідна хата, село, весь рідний край, врешті, мрія про жи-ття у вільній незалежній державі. Порив підхопили ті, хто не побоявся взяти на себе відповідальність у цей страшн-ий момент — члени Організації українських націоналістів.

Вони багато говорили і писали про необхідність піднятися на боротьбу за створення своєї держави, вони виховали на цьому ціле покоління молоді. І, коли настав час перейти від слів до справ, вони здійснили перехід, який чітко розділяє політикана від того, хто може стати національним провідником. Їх рішучість і організованість перетворили народне збурення у чіткий механізм підпіль-ного руху на передньому краю якого була Українська повстанська армія. Механізм, який діяв ефективно понад десять років і протистояв найпотужнішим імперіям того часу. Сто тисяч вояків УПА, сотні тисяч тих, які забезпе-чували їх боротьбу, мільйони тих, хто їм співчував та під-тримував – це те, що було, те що почалося сімдесят років тому у волинських лісах.

А тепер не як історик спробую уявити, що було б, якби не було УПА. Очевидно, шалена німецька окупа-ційна політика все одно штовхнула б на стихійний спро-тив чимало українців. Проте без розгалуженої підпільної мережі ОУН його швидко зламають: люди без досвіду організаційної роботи та підпільної діяльності — легка мішень для нацистських каральних органів. Придушення спротиву було б по-німецьки страшним, щоб інші на-завжди запам’ятали безглуздість таких спроб. І ті, інші, напевно, таки запам’ятали б: найкращий спосіб вижити – це не висовуватися, найкращий спосіб захистити себе і своїх рідних — це покірність окупантові. А тому здавали б на потребу німцям останній шматок хліба, відібраний у власної

дитини, спокійно сідали у вагони, що відправляли східних рабів на роботи до Райху. Так краще, так можна вижити.

А потім, коли прийдуть інші окупанти, нічого не дове-деться змінювати, адже покірність оцінять і совєти. Для остаточного доведення новій владі своєї лояльності періодично треба буде здавати когось зі своїх, українців. Та хіба ж це проблема? Адже за таких умов вже немає своїх – кожен сам за себе. Тим паче, немає якихось українців, а якщо є, то всі вони зрадники і колаборанти. “А я не такий, я ваш, совєтський! І на доказ своїх слів можу показати вам тих, інших”.

Поодинокі вияви спротиву та особистої гідності легко ламаються репресивною машиною, виправляються все-сильним ГУЛАГом, якому тепер не загрожує страшна бандерівська бацила спротиву. Не було УПА, то ж не бу-де повстань Норильска, Кенгіру, Воркути, які переламали хребет табірній імперії. І “черный флаг с кровавой по-лосою” не майорітиме над табірною вишкою як символ тріумфу силу духу.

Через роки, коли ті ж табори поповняться новим по-колінням інакодумців-дисидентів (якщо вони з’являться), їх буде перемелено у попіл, як їх попередників з генерації Розстріляного відродження. І навіть, якщо у 1991 році Радянський Союз таки розвалиться через внутрішню слабкість і на його руїнах постане незалежна держава під назвою Україна, її сприйматимуть лише як геополітичне непорозуміння, яке слід усунути.

Україна без УПА, без бандерівців, які стримували на-цистський та сталінський терор, а згодом розвалили ім.-перію ГУЛАГу, без дисидентів, які від них підхопили еста-фету боротьби за незалежність, без масового національ-но-демократичного руху кінця 1980-тих – початку 1990-тих, без Шухевича, Стуса, Чорновола – така Україна буде лише тимчасовою країною. Без пам’яті про повстан-ців 1940-вих років до наших днів не дожила б пам’ять про повстанців 1920-тих, про Холодний Яр та спротив напе-редодні Голодомору — ми мали б лише довгу історію по-кори нашого народу. Точніше не мали б ні історії, ні народу.

Тому тим, кому заважає демократична сильна неза-лежна Україна так важливо знищити історію УПА, розір-вати неперервний ланцюг боротьби українців за свободу. Тому так важливо для нас зберегти цю історію. Влада мо-же викреслити повстанців із підручників історії, але якщо вони житимуть в нашій пам’яті, вони не зникнуть з історії. Вони повернуться в країну, яка буде варта їх подвигу. В країну, яку нам ще лише належить збудувати. В країну, яку ми зможемо гордо вітати повстанським привітом

“Слава Україні!”


5

Як ви умирали, вам дзвони не грали... На ваших могилах хрести похилились, Калина нагнулась додолу. Спіть, орли соколи...

Не кожен з них пізнав кохання, бо загинув за Україну раніше, ніж узяв шлюб.

Розповідь про долю одного з вояків УПА

Старі листи на по-жовклому папері збе-рігаються і донині. Їх потайки писав семі-нарист і вояк УПА на

ім’я Богдан. У темних приміщеннях або прямо на вулиці, під світлом місяця і зірок народжувалися поетичні рядки про кохання і любов до України. Юнак загинув, але згадки про нього збереглися не лише в листах, а й у пам’яті мешканців м. Золочів, що на Львівщині.

Ще перед війною, молодий семінарист на ім’я Богдан познайомився з Олею, що мешкала в м. Золочів Львівської області. Невдовзі розпочалася Друга світова війна і юнак пішов у підпілля. У Золочеві теж на базі школи було організовано спеціальні загони. Брали лише тих, хто мав найкращі результати в навчанні і добре здоров’я. Після певного вишколу, юнаки зникали з містечка. Ніхто, окрім хіба-що батьків, не знав куди саме рухалися загони. Богдан теж ніколи не розповідав у якому напрямі має просуватися його загін. Зустрічі ставали дедалі рідшими. Але на великі свята юнак приходив до своєї коханої дівчини. Згадки про це збереглися в листах: «Місяць минає від таких радісних і милих хвилин, якими були Великодні свята. Я не придумав би бути таким щасливим, як то довелося мені пережити в селі, а в першій мірі коло тебе, Олесю. Коли над-ходить субота, мені зараз пригадується Великодня су-бота, коли то я тобі не давав спочити перед Вели-коднем, бо ти докінчувала мені сорочку, яка є для ме-не дарунком від тебе, Олесю…».

Далі Богдан розпитує, що про нього говорять місцеві мешканці і що поробляє сама Оля, хоча в листі він називає її Олесею. А закінчується лист так: «… хочу тебе також запитати, чи ти не будеш гніва-тися, як я щось схочу другий раз до тебе написати і чи як ти згодишся на те – чи написати на твою адресу – чи так як і тепер зробив через Славка. Прошу тебе про цей лист нікому не казати. Дуже радо прийму твій відпис щирий і докладний, а не маючи тобі більше наразі до розповідження прощаюся і пишаюся з милими спогадами зв’язаними з твоєю особою.»

А ось ще один уривок з іншого листа: «Де ти кохана озовись? Хай я почую голос твій. Хоч ти далеко, та всміхнись, бо усміх твій – це спокій мій».

Ольга постійно прохала Господа оберігати Богдана і її родину. Та й сам юнак раніше навчався в духовній семінарії, тому теж молився. Та комуністи вправно відстежували підпільні загони УПА і майже всі, кого знав Богдан загинули від їх пострілів. Більшовицький терор здійснювався також над сім’ями і знайомими всіх, хто був хоч якось причетним до діяльності УПА. Мати Ольги забороняла своїй доньці зберігати листи Богдана, бо це могло обернутися лихом для всієї родини. Незважаючи ні на що, дівчина берегла все, що їй надходило. Деякі листи переписувала і вчила на пам'ять. Але одного разу мати знайшла таку схованку і все спалила. Через це збереглося лише чотири ли-сти вояка УПА Богдана (прізвище якого так і не вда-лося встановити по сьогоднішній день). Таке таємне листування тривало аж до Різдвяних свят 1947 року. Богдан уже просувався до населеного пункту, де мешкала Оля. З-за пагорбів час від часу лунали по-стріли (так описували дорогу до дому інші вояки УПА). Оминати небезпечні місця було не так і легко. Богдан не встиг скористатися зброєю і його застрелили. Прив’язавши до коней його тіло доволокли до села. Мати зачинила Олю в хаті, аби та не змогла нічого побачити. Адже коли до містечка чи села привозили вбитого юнака і запитували в людей хто він, то всі говорили, що не знають хто це і стверджували, що жодного стосунку до їх родини вбитий не мав. Ольга все таки вийшла з хати і пізнала свою вишиту сорочку і Богдана. Зуміла змовчати, але запам’ятала це на все своє життя. Померла п. Ольга 14 жовтня (якраз на день створення УПА) 2010 року.

Скільки їх отих молодих, життєрадісних, сповнених мрій полягло в жорстокій, нерівній боротьбі. І не погладять їх більше теплі ласкаві материнські руки, не почують доброго мудрого батьківського слова, не прийде не поцілує кохана дівчина. Ворожі кулі обір-вали їхнє життя. Хай же вічна буде слава впавшим ге-роям, що склали своє життя на жертівник нації!


6

15 жовтня 1959 року у Мюнхені був застрілений

Степан БАНДЕРА СТЕПАНЕ, СТЕПАНЕ!

Степане, Степане, за що тебе вбито За те, що українцем ти народивсь, За те, що боровся чесно й відкрито

І смерті безстрашно ти в вічі дививсь.

Ти ніжно дивись у вись голубую Під ноги стелилися жовті хліба

А серце стискалось, стискалось від болю, Бо в крові була вся країна твоя.

Ти вишкіл закінчив, щоб поля засівати, А сіяв любов до своєї землі.

Ти вчив як народ із колін піднімати Й хотів, щоб палали серця у вогні.

І став той народ, та під твоє знамено Як боявся москаль нас, та німаки!

За правду і волю йшли в бій ми щоденно Бандерівці, хлопці – УПА вояки.

Видив ти Степане нас в бій за собою Шаленіли від люті наші кати.

Несли тяжкий хрест на Голгофу ми свою Та сили нерівні між нами були.

Пішли в ми в підпілля, щоб знову востати Звільнить Україну, рідну свою,

Бо вільними, вільними мусимо стати Хоч би й загинули всі в бою.

Як підло і низько вони поступали Так можуть зробити лише в КДБ. Убивцю для тебе вони наймили,

Щоб убити, Степане, тебе.

Холодна «гадюка» тебе ужалила Відняла від нас твоє світле життя. Москва цього гада тобі підсадила, Будь проклята тричі на віки вона.

Степане, Степане народ ще повстане І буде ще море щасливих в нас днів.

Степане, Степане ще Бог на нас гляне І буде усе, як ти цього хотів.

п. Лідія Білик-Протасевич, м. Дрогобич

Чи вам відомо хто то є ????повстанці

Чи вам відомо, хто то є повстанці?

Це ті, що їм немає вороття До рідних хат, десь у рові, землянці

Чи під кущем їм місце для життя.

Ні вдень, ні в ніч, ні ввечері, ні вранці Немає для їх долі забуття,

Бо в домах їх замість осель – руїна Й розстріл рідних до п’ятого коліна.

Жадоба помсти за свій тихий рай Сплюндрований у їх гартує дух;

До боротьби їх кличе рідний край, І кожен з них той поклик любо слуха.

Нехай і мало їх, борців, нехай Покірно інші ждуть, як віл обуха, Від ката смерті, тільки не вони, Не страшно їм нерівної війни...

Скільки вас, побитих у Карпатах, Скільки вас, скатованих в снігах, Знає тільки місяць, що на чатах

Вартував у синіх небесах.

Скільки вас без дому, без надії, За морями в муках довгий час?

Діти долі, квіти веснянії, Україна молиться за вас.

В. Самійленко

Дума про самійла кішку

(уривок)

А срібло-золото на три частини паювали: Первую часть брали, на церкви накладали,

На святого Межигорського Спаса, На Терехтемировський монастир,

На святую Січовую Покрову давали – Котрі давнім козацьким скарбом будували,

Щоб за їх, встаючи і лягаючи, Милосердного Бога благали.


7

Священик та вірні укр. громади м.Флоренції вітають своїх братів і сестер з сусідньої укр. громади м.Прато з їхнім храмовим святом Покрови Пресв. Богородиці. У цей святочний день та по всі дні вашого життя нехай Богоматір береже вас у єдності духа, думок і почуттів та допомагає вам стати перед Богом щирими і простими дітьми, братами і сестрами одного Небесного Отця. Нехай Мати Божа навчить вас досконалої молитви, вміння покірно слухати Бога, виконувати Його волю, вірити, надіятись і гаряче любити. Усій вашій парафіяльній спільноті, та кожному з вас зокрема ми щиро бажаємо дорожити і втішатися вашим спільнотним життям та триматися разом під могутнім покровом Преч. Діви Марії, яка готова кожного оповити турботою і любов’ю, щоб ви цілим своїм життям могли прославляти Бога на многії і благії літа!

\

Флоренція, Четвер 3 жовтня, 15:00 год. – Екскурсія до Спедале дельї Інноченті: враховуючи те, що ця установа в неділю є зачинена, екскурсія відбудеться у четвер і триватиме прибл. 1 год. Вхід буде безкоштовний. Екскурсовод розповість нам про історію заснування цієї установи - Притулку для немовлят, яка у 1445р. була 1-им закладом такого типу в Європі. Просимо усіх, хто має можливість, взяти участь в ек-сії. Місце,час зустрічі: площа Сантіссіма Анунціата, 15:00 год.

Прато, Субота 12 жовтня, 18:30 год. – Дитяча катехитична школа: з цієї суботи, в укр. громаді м. Прато, розпочинає діяти суботня катехитична школа для дітей (віком від 6 років) з українських та з італо-укр. сімей. Уроки проходитимуть у Каплиці Мільйораті, де відбуваються укр. богослужіння, у суботу (два рази у місяць) з 18:30 до 19:15 год. На уроках о. Володимир навчатиме дітей головних основ християнської віри, щоб допомагати батькам виховувати їхній дітей духовно багатими і гармонійно розвиненими особистостями. Проситься батьків з належною увагою та відповідальністю прийняти, запропоновані укр.церквою Прато, уроки та докласти усіх зусиль, щоб привести дітей до церкви на заняття.

Прато, Неділя 13 жовтня – Храмове свято в українській громаді: вірні укр. громади Прато запрошують своїх братів і сестер з сусідньої укр. громади Флоренції розділити з ними радість їхнього торжества, яке щорічно відзначають з нагоди свята Покрови Пресв. Богородиці. Святкування відбудуться в укр. церкві (chiesa San Francecso, Cappella Migliorati) за такою програмою: 10:15 – привітальне слово єпископа Прато; 10:30 – Служба Божа, яку очолить Монс. Ґастоне Сімоні, єпископ-емерит Прато; 12:15 – спільний обід (для всіх) і розважальна програма. Розпорядок руху поїздів з Флоренції і з Прато: 09:10 (Firenze SMN)–09:29 (Prato centrale); 16:30 (Prato centrale)–16:50 (Firenze SMN), 16:42 (Prato centrale)–17:13 (Firenze SMN). Усіх з радістю чекаємо на нашому святі.

Прато, Неділя 20 жовтня, 12:00 год. – Свято народів: у цю неділю Пратівська Ц-ва запрошує усі громади різних нац. взяти участь у щорічному Святі народів. О 12:00 год., у церкві Санта Марія делле Карчері, за участю всіх громад, буде служитися Меса, яка закінчиться спільною трапезою. Наша громада також буде брати участь у святі. Тому, з цієї причини, у нашому храмі не буде служитися Служба Божа. Проситься усіх вірних, хто має, одягнути вишиті блузки, сорочки, костюми.

Неділя 27 жовтня. Перехід на зимовий час: з суб. 26 на нед. 27 жовтня стрілку годинника зміщуємо на 1 годину назад.

Прато, Четвер 31 жовтня, 15:00 год. – Екскурсія Музею Дуомо: враховуючи те, що цей музей в неділю відчинений з 10:00 до 13:00 год, тоді коли ми маємо відправу, екскурсія відбудеться у четвер і триватиме прибл. 1 год. Вхід буде коштувати 3 євро. У цьому музею знаходяться рідкісні картини та оригінали скульптур Дуомо. Цікавою особливістю музею є його внутрішній дворик з стародавніми каплицями та залишками поховань. Бажаючим взяти участь у екскурсії, необхідно попередньо записатися у священика.

25―29 жовтня (п’ятниця―вівторок) – Спільна Проща українців Італії і Іспанії до Люрду: Виїзд автобусом з Флоренції у п’ятницю 25.10 о 17:00 год. і з Прато о 17:30. Повернення до Прато/Флоренція у вівторок 29.10 о 7:00 год. Вартість поїздки+готель+харчування – 230 €. Запис проводиться у о. Володимира. Для запису необхідно принести гроші (бодай якийсь завдаток), фотокопію першої сторінки закордонного паспорта з даними і копію пермеса ді соджорно. Прохання до всіх – поширити інформацію про прощу поміж усіма бажаючими поїхати до Люрду.

Флоренція, Неділя 3 листопада, 16:00 год. у церкві – Акафіст до Богородиці: 28 жовтня в італ. Церкві відзначають пам'ять свв. апп. Симона Кананея і Юди Тадея. Ці два апостоли є покровителями храму у Флоренції, в якому наша укр. громада вже 10 років має свої богослужіння. Для молитовного вшанування пам’яті цих покровителів та вдячності їм за безперестанну опіку над нами, у неділю 3 листопада о 16:00 год., наша громада спільно з сестрами монахинями, нашими сусідами та всіма італійськими парафіянами буде служити Акафіст до Богородиці в укр. і італ. мовах. Проситься вірних наших громад з Флоренції і Прато взяти участь у відправі та, по можливості, запросити бажаючих італійців.

НЕ ЗАБУВАЙМО відвідувати хворих і служити бідним у потребі, хто чим може: не один раз нам доводилося чути про знаних чи не знаних нам людей (здебільшого, мабуть, українців але не тільки) у Флоренції, Прато і т.д., яких хвороба або інше якесь лихо-нещастя настільки пригнітило і обезсилило, що вони самі собі вже ніяк не могли дати ради. Таким людям (а на їхньому місці може бути кожен з нас) потрібно простягнути руку і допомогти кожен тим, чим може. Передусім,


8

проситься таких людей (особливо хворих) не соромитися звертатися до священика про допомогу, а відтак тих, які знають про хворих чи потребуючих помочі, також проситься повідомити священика та вірних у громаді.

Флоренція: поступили нові книжки до бібліотеки: Дорогі сестри і браття! Дякуючи Вам за Ваші щирі і щедрі пожертви наша церковна бібліотека і цього року збагатилася різноманітною цікавою літературою. Щиро радіємо, що у нашій громаді збільшується кількість читачів, які віднаходять у книжках світло мудрості, велику втіху і користь для своєї душі, бо той, хто часто читає книги, той веде бесіду з Богом і наймудрішими людьми. Пригадуємо, що кожної неділі, після Служби Божої, у нашому храмі до Вашої ласкавої уваги і потреби відкрита церковна бібліотека, в якій, за порадою нашого бібліотекаря п. Надії, Ви зможете вибрати собі цікаву книжку. Чекаємо Ваших порад та рекомендацій, щодо подальшої закупівлі, Вами запропонованих, книжок.

КНИЖКА ПРО ФЛОРЕНЦІЮ: власними зусиллями священика і вірних громади, вийшла друком книжка «Флоренція, що квітне у віках». Це перше україномовне видання у світі з описом та ілюстраціями найвизначніших храмів і музеїв міста. Бажаючим придбати книжку потрібно підходити до священика або касира громади п. Ольги. Заохочуємо усіх придбати книжку та поширити про неї інформацію і сподіваємося, що вона буде усім цікавою і корисною. Вартість книжки – 20 €.

Кінець березня початок квітня 2014 р. – ПРОЩА до Святої Землі: на наступний рік, у часі великого посту, планується звершити Паломництво до Святої землі, яке триватиме один тиждень. Загальна вартість поїздки, з усіма витратами (крім особистих), прибл. 1100-1200 євро з особи. Бажаючим взяти участь у прощі необхідно вже від тепер звертатися до священика. Оплату за прощу можна буде вносити по частинах. До кінця жовтня мала б бути точна дата і вартість поїздки

РОЗПОРЯДОК БОГОСЛУЖІНЬ І ЗАХОДІВ НА ЖОВТЕНЬ 2013

03.10.13 – Четвер ФЛОРЕНЦІЯ 15:00 – Екскурсія до музею Спедале дельї Іноченті (Piazza della Santissima Annunziata).

15-ТА НЕДІЛЯ ПО ЗІСЛАННІ СВЯТОГО ДУХА. (гл. 6)

ПРАТО 9:30 – Служба Божа. 16:00 – 5-та Біблійна зустріч: «Роздуми над Євангелієм від св. Марка».

06.10.13

Неділя

ФЛОРЕНЦІЯ 12:30 – Служба Божа з Вінчанням Цопи Андрія і Мазур Марії (приїдуть з Києва).

10.10.13 – Четвер ФЛОРЕНЦІЯ 15:00 – †††† Служба Божа за усопших. Панахида. (прибирання у храмі)

16-ТА НЕДІЛЯ ПО ЗІСЛАННІ СВЯТОГО ДУХА. (гл. 7) 13.10.13

Неділя ПРАТО ХРАМОВИЙ ПРАЗНИК ПОКРОВИ БОГОРОДИЦІ В УКРАЇНСЬКІЙ ГРОМАДІ ПРАТО

10:30 – Служба Божа. Очолює Монс. Ґастоне Сімоні, єпископ-емерит Прато. Після відправи, у залі спільний обід для всієї громади і гостей.

ПОКРОВИ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ 14.10.13

Понеділок ФЛОРЕНЦІЯ 14:30 – Служба Божа.

17.10.13 – Четвер ПРАТО 14:30 – †††† Служба Божа за усопших. Панахида.

17-ТА НЕДІЛЯ ПО ЗІСЛАННІ СВЯТОГО ДУХА. (гл. 8) ФЛОРЕНЦІЯ 9:30 – Служба Божа.

20.10.13

Неділя ПРАТО 12:00 – СВЯТО НАРОДІВ: Спільна Служба Божа (Chiesa Santa Maria delle Carceri).

24.10.13 – Четвер ФЛОРЕНЦІЯ 15:00 – †††† Служба Божа за усопших. Панахида.

18-ТА НЕДІЛЯ ПО ЗІСЛАННІ СВ. ДУХА. Свв. Отців VII Всел. Собору (гл. 1) НАЦІОНАЛЬНА ПРОЩА УКРАЇНЦІВ ІТАЛІЇ, ІСПАНІЇ І ПОРТУГАЛІЇ ДО ЛЮРДУ (25 – 29 жовтня)

27.10.13

Неділя ФЛОРЕНЦІЯ 12:30 – Служба Божа.

31.10.13 – Четвер ПРАТО 15:00 – Екскурсія до музею Дуомо.

Свящмч. Теодора Ромжі і 69-та річниця смерті слуги Божого Митр. Андрея Шептицького. ПРАТО 9:30 – †††† Служба Божа за усопших. Панахида за Митр.Андрея Шептицького і всіх померлих

01.11.13

П’ятниця ФЛОРЕНЦІЯ 12:30 – †††† Служба Божа за усопших. Панахида за Митр.Андрея Шептицького і всіх померлих

Documents

Парохіяльний вісник, жовтень 2013