Embed Size (px)
Citation preview
Міністерство освіти і науки України
ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені В. В. Докучаєва
ФАКУЛЬТЕТ ОБЛІКУ І ФІНАНСІВ
«ЗАТВЕРДЖУЮ»
Перший проректор університету
д.с.-г. професор _________ В.В. Дегтярьов
«_____»___________________ 2016 р.
НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ
КОМПЛЕКС дисципліни
«СУЧАСНІ ЕКОНОМІЧНІ ТЕОРІЇ»
Рівень вищої освіти – третій (освітньо-науковий)
Галузь знань 05 – Соціальні та поведінкові науки
Спеціальність 051 – Економіка
Форма навчання денна та заочна
Харків 2016
2
ЗАТВЕРДЖЕНО
Наказ Міністерства освіти і науки,
молоді та спорту України
29 березня 2012 року № 384
(у редакції наказу Міністерства освіти і науки
України
від 05 червня 2013 року № 683)
Форма № Н - 3.04
ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ім. В.В. Докучаєва
Кафедра економічної теорії
«ЗАТВЕРДЖУЮ»
Завідувач кафедри, професор
_________ Г.П. Пасемко
«____» _____________ 2016 р.
РОБОЧА ПРОГРАМА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ
Сучасні економічні теорії
Рівень вищої освіти – третій (освітньо-науковий)
Галузь знань 05 – Соціальні та поведінкові науки
Спеціальність 051 – Економіка
Форма навчання денна та заочна
Харків 2016
3
Робоча програма «Сучасні економічні теорії» для аспірантів спеціальності
051 «Менеджмент» «18» квітня, 2016 року.
Розробники: Пасемко Г.П. д.держ.упр., професор, завідувач кафедри
економічної теорії.
Робоча програма затверджена на засіданні кафедри економічної теорії
Протокол від «18» квітня 2016 року № 7
Завідувач кафедри економічної теорії
_______________________ (Пасемко Г.П. )
Пасемко Г.П., 2016 рік
ХНАУ, 2016 рік
4
1. Опис навчальної дисципліни
Найменування
показників
Галузь знань, напрям
підготовки, освітньо-
кваліфікаційний рівень
Характеристика навчальної
дисципліни
денна форма навчання
Кількість кредитів – 4
Галузь знань
05 – «Соціальні та
поведінкові науки»
Спеціальність:
051 «Економіка»
Модулів – 2
Рік підготовки:
Змістових модулів – 2 1
Семестр
Загальна кількість
годин – 120
2
Лекції
20
Тижневих годин для
денної форми
навчання:
аудиторних –
самостійної роботи
студента –
Освітній рівень:
третій (освітньо-
науковий) рівень
Практичні, семінарські
20
Лабораторні
-
Самостійна робота
80
Вид контролю:
залік
5
2. Мета та завдання навчальної дисципліни
Мета: надання знань про основні напрями розвитку сучасної економічної
думки; систематизація знань про уявлення представників основних, шкіл і течій
економічної науки щодо сутності і механізмів функціонування господарських
систем.
Завдання: вивчення економічних ідей та пропозицій з огляду на їх
належність до певних напрямків сучасної економічної думки; набуття вмінь
аналізувати економічні ситуації з позицій різних сучасних економічних концепцій
та взаємозв’язки економічної політики із сучасними теоретичними поглядами.
У результаті вивчення навчальної дисципліни студент повинен
знати:
- основні напрями розвитку сучасної економічної думки;
- економічні закони, які управляють виробництвом, розподілом, обміном і
споживанням життєвих благ у різних економічних системах;
- механізм дії і використання економічних законів на макро- і мікрорівнях;
- стратегічні тенденції еволюції соціально-економічних систем у ХХІ столітті.
вміти:
- робити аналіз економічних явищ та процесів з метою обґрунтування нових
тенденцій та моделей розвитку національної економіки;
- робити практичні рекомендації на основі здійснення аналізу та оцінки
фінансових, господарських та організаційно-управлінських явищ у національній
економіці;
- оцінювати існуючу економічну кон’юнктуру та прогнозувати стратегічний
розвиток різних секторів та сфер національної економіки, виходячи з критеріїв
екзогенного та ендогенного характеру;
- приймати практичні рішення щодо оптимального застосування набутих знань
при виконанні своїх професійних обов'язків.
6
3. Програма навчальної дисципліни
Тема 1. Розвиток неокейнсіанства як загальної основи
макроекономічного аналізу
Історичні передумови виникнення кейнсіанства. Дж.М.Кейнс – видатний
вчений економіст XX ст. Книга Дж.М.Кейнса «Загальна теорія зайнятості,
процента і грошей». Макроекономічна модель Кейнса.
Поширення кейнсіанства в різних країнах. Неокейнсіанство. Теорії циклу і
економічного зростання. Принципи акселератора. А.Хансен. С.Харріс. Теорії
«економічної динаміки» Р.Харрода (Англія) та «економічного зростання»
Є.Домара.
Посткейнсіанство. Дж.Робінсон, Т.Сраффа (ліве кейнсіанство). Н.Калдор.
Проблеми економічного зростання і розподілу в посткейнсіанських теоріях.
Теорія недосконалої конкуренції Дж.Робінсон. Теорія монополістичної
конкуренції Ед.Чемберліна.
Кейнсіанська теорія та економічна політика.
Тема 2. Неокласичний синтез
Методологічні засади та теоретична система неокласичного синтезу.
П.Самуельсон, Дж.Хікс, Е. Хансен, Л. Клейн. Макроекономічна модель Хікса-
Хансена.
Сучасний етап у розвитку неокласичного синтезу. Послідовники
неокласичного синтезу.
Змістовий модуль 2. Сучасні економічні теорії
Тема 3. Еволюція неокласичних ідей. Неолібералізм
Еволюція неокласичної теорії на початку XX ст. Перегляд неокласичної
концепції ринку. Теорія економічного розвитку Й.Шумпетера.
7
Економічний неолібералізм – провідний напрям сучасної економічної
думки. Виникнення і загальна характеристика неолібералізму. Неолібералізм у
Німеччині. В.Ойкен і його концепція «ідеальних типів господарських систем».
Фрайбургська школа і соціальне ринкове господарство. А.Мюллер-Армак,
Л.Ерхард.
Тема 4. Сучасні неокласичні економічні теорії
Сучасні неокласичні теорії економічного росту. Вчення про виробничу
функцію К.Кобба, П.Дугласа.
Американський монетаризм. Монетарна модель циклу М.Фрідмена. Теорія
«раціональних очікувань». Т.Сарджент, Р.Лукас, С.Фішер. «Економіка
пропозиції». А.Лаффер, К.Мендель.
Тема 5. Неоінституціоналізм
Загальна характеристика інституціоналізму та основні етапи його розвитку.
Предмет дослідження, методологія.
Американський інституціоналізм початку XX ст. та його головні напрямки.
Соціально-психологічний інституціоналізм Т.Веблена. Соціально-правовий
інституціоналізм Дж.Р. Коммонса. Кон’юнктурно-статистичний інституціоналізм
У.Мітчелла. Неоінституціоналізм. Соціально-технологічний інституціоналізм
Д.К.Гелбрейта. Економічна теорія прав власності Р.Коуза.
Теорії трансформації капіталізму. Дж.М. Кларк, А.Берлі, Г.Мінз. Поява
концепцій технологічного детермінізму. Теорія «стадій економічного зростання»
У.Ростоу. Концепція «індустріального суспільства» П.Дракера, «технологічного
суспільства» Р.Арона, Ж.Еллюля (Франція). «Нове індустріальне суспільство»
Дж.К.Гелбрейта.
Футурологічні концепції. «Постіндустріальне суспільство» А.Тоффлера.
Суспільство «нової цивілізації», «цілісної гуманної цивілізації». Футурологія і
глобальне моделювання.
8
4. Структура навчальної дисципліни
Назви змістових модулів і
тем
Кількість годин
денна форма заочна форма
усь
ого
у тому числі усь
ого
у тому числі
л с лаб інд с.р. л с лаб інд с.р.
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13
Модуль 1
Змістовий модуль 1. Макроекономічний аналіз в економічній теорії
Тема 1. Розвиток
неокейнсіанства як
загальної основи
макроекономічного
аналізу
24 4 4 16
Тема 2. Неокласичний
синтез
14 2 2 10
Разом за змістовим
модулем 1 38 6 6 26
Змістовий модуль 2. Сучасні економічні теорії
Тема 3. Еволюція
неокласичних ідей.
Неолібералізм
23 4 4 15
Тема 4. Сучасні
неокласичні економічні
теорії
14 2 2 10
Тема 5.
Неоінституціоналізм
23 4 4 15
Разом за змістовим
модулем 2 60 10 10 40
Усього годин 98 16 16 66
Модуль 2
ІНДЗ 10
Усього годин 108 16 16 10 66
9
5. Самостійна робота
Самостійна робота аспіранта відноситься до інформаційно-розвиваючих
методів навчання і є основним засобом оволодіння навчальним матеріалом у час,
вільний від обов'язкових навчальних занять. Види самостійної роботи аспірантів
за цільовим призначенням:
1. Вивчення нового матеріалу: читання та конспектування літературних
джерел інформації; перегляд відеозаписів; прослуховування лекцій магнітних
записів; інші види занять.
2. Поглиблене вивчення матеріалу: підготовка до контрольних, практичних,
семінарів; виконання типових задач; інші види занять.
3. Вивчення матеріалу з використанням елементів творчості: проведення
лабораторних робіт з елементами творчості; розв’язання нестандартних задач;
виконання розрахунково-графічних робіт і курсових робіт; участь у ділових іграх
і в розборі проблемних ситуацій; складання рефератів, доповідей, інформацій з
заданої теми; інші види занять.
4. Вдосконалення теоретичних знань і практичних навичок в умовах
виробництва: навчальні практикуми, робота на філіях кафедр; усі види практик.
5. Теми семінарських занять
№
Назва теми
Кількість
годин
1 Розвиток неокейнсіанства як загальної основи
макроекономічного аналізу
2 Неокласичний синтез
3 Еволюція неокласичних ідей. Неолібералізм
4 Сучасні неокласичні економічні теорії
5 Неоінституціоналізм
Разом
10
6. Самостійна робота
Самостійна робота аспірантів оцінюється під час проведення поточного та
підсумкового контролю. З цією метою використовуються, термінологічні
диктанти, фронтальне й експрес-опитування, перевірка конспектів лекцій,
відповідей на контрольні запитання й завдання, текстовий контроль,
розв’язування задач.
7. Методи навчання
Під час вивчення дисципліни використовуються наступні методи навчання:
1). Група методів за джерелом інформації і сприйняття навчальної інформації –
словесні (лекція, семінари, бесіда, розповідь); наочні – (ілюстрація,
демонстрація, презентація), практичні (збір інформації, її економічна обробка,
розрахунки, графічно-схематичне зображення інформації).
Лекція - логічно вивершений, науково обґрунтований і систематизований
виклад певного наукового або науково-методичного питання, ілюстрований, за
необхідності, засобами наочності та демонстрацією дослідів. Лекція є однією з
основних організаційних форм навчальних занять і, водночас, методів навчання.
Лекція із застосуванням ігрових методів - застосовуються методи
мозкової атаки, методи конкретних ситуацій та інші, коли аспіранти самі
формулюють проблему, і самі намагаються її вирішити.
Семінари - форма навчального заняття, при якій викладач організує
дискусію навколо попередньо визначених тем, до яких аспіранти готують тези
виступів на підставі індивідуально виконаних завдань. Семінарські заняття
можуть проводитися у формі бесіди, доповідей, дискусій тощо.
Практичні заняття - форма навчального заняття, на якому викладач
організує детальний розгляд аспірантами окремих теоретичних положень
навчальної дисципліни та формує вміння та навички їх практичного застосування
шляхом індивідуального виконання аспірантом відповідно до сформульованих
завдань.
11
Індивідуальне заняття - форма навчального заняття, що проводиться з
окремими аспірантами з метою підвищення рівня їх підготовки та розкриття
індивідуальних творчих здібностей.
Рольові ігри (інсценізація) – форма активізації аспірантів, за якої вони
задіяні в процесі інсценізації певної виробничої ситуації у ролі безпосередніх
учасників подій.
Консультація - форма навчального заняття, при якій аспірант отримує
відповіді від викладача на конкретні запитання або пояснення певних
теоретичних положень чи аспектів їх практичного застосування (проводяться
протягом семестру – поточні консультації, семестрові та екзаменаційні).
2). Група методів за логікою передачі і сприйняття навчального матеріалу:–
індуктивні, дедуктивні, аналітичні, синтетичні;
3). Група методів за ступенем самостійного мислення при засвоєнні знань –
репродуктивні та продуктивні (дослідницькі, пошукові, частково- пошукові);
4). Група методів за ступенем управління навчальним процесом: навчання
під керівництвом викладача, самостійна робота аспіранта з навчальною та
науковою літературою, текстами лекцій, підготовка до семінарських і практичних
занять, робота з комп’ютером, виконання письмових завдань.
8. Методи контролю.
Протягом вивчення курсу «Сучасні економічні теорії» аспірант має брати
активну участь в обговоренні програмних питань на практичних заняттях,
підготувати одну презентацію за обраною темою.
Поточний контроль знань студентів здійснюється за трьома напрямами:
І – контроль систематичності та активності роботи на семінарських
(практичних, лабораторних) заняттях;
ІІ – контроль за виконанням завдань для самостійного опрацювання;
III – контроль за виконанням індивідуальних завдань.
12
Проміжний контроль за опануванням дисципліни здійснюється за
спеціально розробленими завданнями теоретичного й практичного характеру, 14
які оцінюються за 100-бальною системою по кожному з модулів.
Підсумковий контроль, який здійснюється в кінці вивчення курсу.
9. Розподіл балів, які отримують студенти
для заліку
Поточне тестування та самостійна робота Сума
Змістовний модуль 1 Змістовний модуль 2
Т1 Т2 Т3 Т4 Т5 100
20 20 20 20 20
Т1, Т2 ... Т5 – теми змістових модулів.
Шкала оцінювання: національна та ЄКТС
Сума
балів за
всі види
навчальної
діяльності
Оцінка
ECTS
Оцінка за національною шкалою
для екзамену, курсового
проекту (роботи), практики
для заліку
90 – 100 А відмінно
зараховано
82-89 В добре
75-81 С
66-74 D задовільно
60-65 Е
35-59 FX незадовільно з можливістю
повторного складання
не зараховано з
можливістю повторного
складання
0-34 F
незадовільно з обов’язковим
повторним вивченням
дисципліни
не зараховано з
обов’язковим повторним
вивченням дисципліни
10. Методичне забезпечення.
Навчальний процес при підготовці науковців спеціальності «Еконоіка»
забезпечується текстами лекцій, методичними розробками з організації
самостійної роботи, які розроблені викладачами курсу.
13
1. Курс лекцій з дисципліни (електронний варіант та мультимедійні
презентації);
2. Робоча програма навчальної дисципліни;
3. Методичні вказівки до практичних занять і самостійної роботи;
4. Пакет тестових завдань.
11. Рекомендована література
Базова
1. Бартенев С. А. История экономических учений / С. А. Бартенев. -М. :
Экономист, 2005. - Гл. 21, 23.
2. Блауг М. Экономическая мысль в ретроспективе / М. Блауг. — М. : Дело,
1994. - Гл. 16.
3. Бор М.З. История мировой экономики: конспект лекций / М. Бор. - М.:
Дело и Сервис. 2000. 496с.
4. Економічна історія: Лекції / Н. О. Тимочко, О. А. Пучко, Л. М.
Рудомьоткіна та ін. – К : КНЕУ, 2000.
5. Економічна історія Западної Європи та Америки: Навч. посібник /
А.А.Ткаченко. - Запоріжжя: Прем’єр, 1998.- 352 с.
6. История экономики. Учебник. / Под. Ред. Кузнецовой О.Д. и Шапкина
И.Н.. М.: Инфра-М, 2001. 384с.
7. История мировой экономики: Учебник. / Под. Ред. Поляка Г.Б., Марковой
А.Н.. М.: ЮНИТИ, 2001. 727с.
8. История экономических учений. / Под. Ред. Худокормова А.Г.. М.:
Инфра-М, 1999. 733с.
9. Історія економічних вчень: підручник / В.Д. Базилевич, Н.І. Гражевська,
Т.В. Гайдай та ін. – К.: Знання, 2004. – 1300с.
10. Історія економічних учень / Корнійчук Л.Я., Титаренко Н.О., Поручник
А.М. та ін. К.: КНЕУ 2001. 564с.
14
Допоміжна
1. Веблен Т. Теория праздного класса./ Т. Веблен. – М.: Прогресс, 1984.-
356с.
2. Грушевский М. Очерки истории украинского народа./ Грушевский М. -
К., 1990.-896с.
3. Долан Э. Деньги, банковское дело и кредитно-денежная политика / Э.
Долан, К. Кемпбелл, Р. Кемпбелл. – Л., 1991. – 448 с.
4. Долан Э. Рынок: микроэкономическая модель / Э. Долан, Д. Линдсей. –
СПб, 1992.–496с.
5. Економічна енциклопедія: У 3-х т. / редкол.: С.В. Мочерний (відп. ред.)
та ін. – К.: Академія, 2001. – 848с. – Т.2.
6. Економічна енциклопедія: у 3-х т. / редкол.: С.В. Мочерний (відп. ред.)
та ін. – К.: Академія, 2000. – 864с. –Т.1.
7. Економічна енциклопедія: у 3-х т. / редкол.: С.В. Мочерний (відп. ред.)
та ін. – К.: Академія, 2002. – 952с. – Т.З.
8. Економічна теорія: навч. посібник./Ю.А.Полтавський, Г.П. Пасемко,
О.С. Філоненко, та ін./ХНАУ ім. В.В. Докучаєва. – 2009. - 414с.
9. Кейнс Дж. М. Общая теория занятости, процента и денег/ Дж.М.
Кейнс. – М.: Прогресс, 1978.. -568с.
10. Кене Ф. Избранные экономические произведения./Ф. Кене. – М.:
Соцэкгиз, 1960. 156с.
11. Кларк Дж.Б. Распределение богатства./ Дж.Б. Кларк. – М. – Л., 1934.-
253с.
12. Ленин В.И. Империализм как высшая стадия капитализма / В.И Ленин.
Полн. собр. соч. – Т.27. – С.299 – 426.
13. Ленин В.И. О кооперации / В.И Ленин / Полн. собр. соч. – Т.45. –
С.369 – 377.
14. Леонтьев В.В. Экономические эссе. Теории, исследования, факты и
политика / В.В. Леонтьев. – М.: Политиздат,1990.-458с.
15
15. Майовець Є.Й. Теорія аграрних відносин / Є.Й. Майовець. – К.: Центр
навч. літ-ри, 2005. – 276 с.
16. Макконнел К.Р. Экономикс: Принципы, проблемы и политика: в 2-х т.;
пер. с англ. 2-го изд. / К.Р. Макконнелл, С.Л. Брю. – М.: Республика, 1992. – 685 с.
17. Макуха С.М. Україна в міжнародних економічних відносинах в умовах
глобалізації./ С.М. Макуха. – Харків: Легас, 2003. –352 с.
18. Маркс К. К критике политической экономии. / К. Маркс. // Маркс К.,
Енгельс Ф. Соч. – 2-е изд. – Т.13. – М.: Госполитиздат, 1959. – 517 с.
19. Маркс К. Капітал: Т.1 / К. Маркс. // Маркс К., Енгельс Ф. Твори: −2-ге
вид. – К.: Держполітвидав УРСР, 1969. – Т.23. – 601 с.
Інформаційні ресурси Інтернет – джерела
для самостійної підготовки та проведення науково-дослідних робіт
1. Верховна Рада України – http://portal.rada.gov.ua/
2. Президент України – http://www.president.gov.ua/
3. Кабінет Міністрів України – http://www.kmu.gov.ua/control/
4. Національний банк України – http://www.bank.gov.ua/NBU/
5. Фонд державного майна України – http://www.spfu.gov.ua/ukr/
6. Рада національної безпеки і оборони України –
http://www.rainbow.gov.ua/
7. Департамент спеціальних телекомунікаційних систем і захисту
інформації Служби безпеки України – http://www.dstszi.gov.ua/dstszi/
control/uk/index.
8. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини –
http://www.ombudsman.kiev.ua/
9. Верховна Рада Автономної Республіки Крим – http://www.crimea-
portal.gov.ua/
10. Національна академія державного управління при Президентові
України – http://www.academy.kiev.ua/
16
11. Харківський регіональний інститут державного управління
Національної академії державного управління при Президентові України –
http://www.kbuapa.kharkov.ua/
12. Національна бібліотека України В.І.Вернадського –
http://www.nbuv.ua/
13. Харківська державна наукова бібліотека ім. В.Г. Короленка –
http://www.korolenko.kharkov.com/
14. Інститут реформ – http://www.ir.org.ua/docs/Abetka/
15. Кабінет Міністрів України – http://www.kmu.gov.ua - (вихід на всі
міністерства і відомства)
16. Київський центр Інституту Схід - Захід – http://www.ewi.org.ua/
17. Мережа аналітичних центрів України – http://www.intellect.org.ua
17
Анотація дисципліни «Сучасні економічні теорії»
Передбачається вивчення основних напрямів розвитку сучасної
економічної думки; категоріально-понятійного апарату, запропонованого різними
школами, економічних ідей та пропозицій з огляду на їх належність до тих чи
інших напрямків сучасної економічної думки; набуття вмінь аналізувати
економічні ситуації з позицій різних сучасних економічних концепцій та
взаємозв’язки економічної політики із сучасними теоретичними поглядами.
ЄКТС 3/108
Аннотация дисциплины «Современные экономические теории»
Предусматривается изучение основных направлений развития современной
экономической мысли; категориально понятийного аппарата, предложенного
разными школами, экономических идей и предложений, учитывая их
принадлежность к тем или иным направлениям современной экономической
мысли; приобретение умений анализировать экономические ситуации с позиций
различных современных экономических концепций и взаимосвязи экономической
политики с современными теоретическими взглядами.
ЄКТС 3/108
Summary of the discipline «Modern economic theory»
Anticipated study of the basic directions of development of modern economic
thought; categorial-conceptual apparatus offered by various schools of economic ideas
and suggestions because of their affiliation to the different areas of modern economic
thought; necessary skills to analyze economic situation from the standpoint of various
modern economic concepts and relationships of economic policy with modern
theoretical views
ЄКТС 3/108
18
Контрольні запитання для перевірки знань студентів
1. Виникнення і загальна характеристика неолібералізму
2. Економічні погляди Ф.Ліста
3. Історичні умови виникнення кейнсіанства
4. Загальна характеристика інституціоналізму та основні етапи його розвитку.
5. Економічні погляди Б.Гільдебранда.
6. Неолібералізм в Німеччині. В. Ойкен.
7. Неолібералізм в Німеччині. А. Мюллер-Армарк, Л.Ерхард.
8. Економічні погляди Г.Шмоллера.
9. Постіндустріальне суспільство А. Тоффлера.
10. Соціально-психологічний інституціоналізм Т.Веблена.
11. Розвиток нової історичної школи в Німеччині у 70-х роках XIX ст. К.Кніс.
12. Економічна програма державного регулювання Кейнса.
13. Американський монетаризм. М.Фрідмен.
14. Розвиток нової історичної школи в Німеччині у 70-х роках XIX ст В.Зомбарт.
3. Неокейнсіанство. А.Хансен.
15. Соціально-технологічний інституціоналізм. Д. Гелбрейт.
16. Австрійська школа маржиналізму. К.Менгер.
17. Сучасні неокласичні економічні теорії: вчення про виробничу функцію
К.Кобба, П.Дугласа.
18. Теорія економічного розвитку Й. Шумпетера.
19. Австрійська школа маржиналізму. Ф.Візер, Є.Бем-Баверк.
20. Посткейнсіанство. Дж.Робімсон, Т.Страффа.
21. Соціально-правовий інституціоналізм Дж.Р. Коммонса.
22. Американська школа маржиналізму. Дж.Б. Кларк.
23. Розвиток ідей маржиналізму в Україні. М.Туган-Барановський.
24. Концепція неокласичного синтезу. П.Самуельсон, Дж. Хікс.
25. Кембриджська школа. А.Маршалл.
26. Розвиток ідей маржиналізму в Україні. Р.Орженцький, О.Білімович,
М.Столяров.
19
27. Економічна теорія прав власності Р. Коуза.
28. Теоретичні моделі Л.Вальраса, В.Парето.
29. Розвиток ідей маржиналізму в Україні. Є.Слуцький.
30. Кон’юктурно-статистичний інституціоналізм У. Мітчела.
31. Теорія раціональних очікувань Р.Лукас, С.Фішер.
32. Теорія мультиплікатора Кейнса.
33. Неокейнсіанство. Р.Харрод, Є.Домар.
34. Американський інституціоналізм початку ХХ ст. та його напрями.
35. Економіка пропозицій. А.Лаффер, К.Мандель.
20
Самостійна робота над вивченням дисципліни
Необхідним елементом успішного засвоєння навчального матеріалу
дисципліни «Управління інноваційним розвитком» є самостійна робота аспірантів
з вітчизняною та закордонною спеціальною економічною літературою,
нормативними актами, статистичними матеріалами.
Основні види самостійної роботи, які запропоновані аспірантам:
1. Підготовка індивідуального науково-дослідного завдання.
2. Вивчення лекційного матеріалу.
3. Робота з опрацювання та вивчення рекомендованої літератури.
4. Вивчення основних термінів і понять за темами дисципліни.
5. Підготовка до семінарських занять, дискусій, роботи в малих групах,
тестування.
В умовах кредитно-модульної системи навчання, самостійна робота є
основним засобом засвоєння аспірантами навчального матеріалу в час, вільний від
обов’язкових видів навчальної діяльності.
При вивченні курсу «Сучасні економічні теорії» на самостійну роботу
відведено 120 год (67 % академічного часу), і цей час має бути використаний для
самостійного поглибленого вивчення окремих тем курсу за вільним вибором
аспіранта. Одним з елементів самостійної роботи є виконання та захист ІНДЗ.
Викладач визначає обсяг самостійної роботи, узгоджує її з іншими видами
навчальної діяльності аспіранта, розробляє методичні засоби проведення
поточного та підсумкового контролю, аналізує результати самостійної навчальної
роботи кожного аспіранта.
Перелік питань для самостійного опрацювання дисципліни
Тема 1. Розвиток неокейнсіанства як загальної основи макроеко-
номічного аналізу.
1. Центральні проблеми роботи Дж. М. Кейнса ”Загальна теорія зайнятості,
проценту та грошей”.
21
2. Принципи мультиплікатора і акселератора в кейнсіанській теорії.
3. Кейнсіанська програма державного регулювання.
4. Ліве кейнсіанство.
5. Дж. М. Кейнс як засновник нового напряму в економічній науці – теорії
макроекономіки.
Тема 2. Неокласичний синтез
1. Концепція неокласичного синтезу (П.Самуельсон, Дж.Хікс)
2. Модель Хікса-Хансена
Тема 3. Еволюція неокласичних ідей. Необілералізм
1. Теорія соціального ринкового господарства А.Мюллер-Армака, Л.Ерхарда.
2. Структура і основні ідеї роботи Л.Ерхарда ”Добробут для всіх”.
3. В.Ойкен і його концепція ідеальних типів господарських систем.
4. Підприємництво в системі поглядів Й.Шумпетера.
6. Крива Лаффера.
7. Теорія організованих інтересів Ф.Хайєка.
Тема 4. Сучасні неокласичні економічні теорії
1. Причини та сутність економічного неокласицизму
2. Американський монетаризм М.Фрідмена як панівна теорія неокласицизму
3. Економіка пропозицій (А.Лаффер, К.Мандель).
4. Теорія раціональних очікувань (Т Сарджент, Р.Лукас, С.Фішер
Тема 5. Неоінститутціоналізм
1. Особливості американської школи кон’юнктурознавства як різновид
інституціоналізму.
2. Розвиток інституціональних теорій після другої світової війни.
3. Сучасні концепції соціально-інституціонального напрямку в
політекономії.
4. Футурологічні економічні концепції А.Вінера, Г.Кана, О.Флехтайма.
5. Теорія ”трансакційних витрат” Р.Коуза.
22
Індивідуальне науково-дослідне завдання
Індивідуальне науково-дослідне завдання (ІНДЗ) є видом позааудиторної
індивідуальної роботи аспіранта навчального чи навчально-дослідницького
характеру, яке виконується в процесі вивчення програмного матеріалу
навчального курсу.
Мета ІНДЗ. Самостійне вивчення частини програмного матеріалу,
систематизація, поглиблення, узагальнення, закріплення та практичне
застосування знань аспіранта з навчального курсу та розвиток навичок
самостійної роботи.
Зміст ІНДЗ. ІНДЗ – це завершена теоретична або практична робота в межах
навчальної програми курсу, яка виконується на основі знань, умінь і навичок,
отриманих у процесі лекційних, семінарських, практичних та лабораторних
занять, охоплює декілька тем або зміст навчального курсу в цілому.
Структура ІНДЗ:
– вступ – зазначається тема, мета та завдання роботи та основні її
положення;
– теоретичне обґрунтування – виклад базових теоретичних положень,
законів, принципів, алгоритмів тощо, на основі яких виконується завдання;
– методи (при виконанні практичних, розрахункових, моделюючих робіт) –
вказуються і коротко характеризуються методи роботи;
– основні результати роботи та їх обговорення – подаються статистичні або
якісні результати роботи, схеми, малюнки, моделі, описи, систематизована
реферативна інформація та її аналіз тощо;
– висновки;
– список використаних джерел.
Загальний обсяг роботи не повинен перевищувати 15 сторінок.
23
Теми ІНДЗ
1. Предмет дисципліни «Сучасні економічні теорії». Функції, цілі та
завдання курсу.
2. Методологія сучасних економічних досліджень як результат еволюції
науково–дослідницького інструментарію теоретичної економіки.
3. Основні положення кембриджської школи економічної теорії та оцінка
внеску А. Маршала.
4. Внесок представників математичної школи в теорію споживчого вибору.
5. Концепції українських економістів, що стали складовою частиною
сучасної неокласичної теорії.
6. Еволюція неокласичної теорії в першій половині XX століття.
7. Неокласичні теорії економічного зростання. Р.Солоу, Дж.Мід. Функція
Кобба-Дугласа.
8. Неокласичний синтез. П.Самуельсон, Дж.Хікс.
9. Економічні ідеї чиказької школи. Обґрунтуйте висновки, які зробив
М.Фрідмен з аналізу історії грошового обігу США.
10. Порівняльну характеристику поглядів М.Вебера і В.Ойкена як
представників раннього неолібералізму.
11. Економіка пропозиції. Проаналізуйте, які чинники відхилення економіки
від рівноваги визначає А. Лаффер.
12. Основні положення «теорії раціональних очікувань» Р.Лукас,
Т.Сарджент.
13. Характерні риси неокейнсіанства. Неокейнсіанські теорії економічного
зростання Р.Харрода, Є.Домара.
14. Криза кейнсіанства у другій половині 70-х років ХХ століття.
Виникнення альтернативних варіантів кейнсіанства.
15. Особливості методології посткейнсіанства.
16. Неорікардіанське посткейнсіанство. Н.Калдор, П.Сраффа, Дж.Робінсон.
17. Монетарне посткейнсіанство. С.Вайнтрауб, П.Девідсон, Х.Мінскі.
24
18. Нове кейнсіанство. Дж.Стігліц, В.Грінвальд.
19. Інституціоналізм: концептуальні положення та основні течії (20-80 рр.
ХХ століття).
20. Особливості методології сучасних інституціональних підходів.
21. Неоінституціональна економіка. Економічна теорія прав власності
(А.Алчиан, Г.Беккер, Г.Демсець, Р.Коуз).
22. Неоінституціональна економіка. Теорія трансакційних витрат
(О.Вільямс). Теорія суспільного вибору (Д.Бьюкенен, Е.Доунс, М.Олсон).
23. Еволюційна економіка (С.Вінтер, Р.Нельсон, О.Уільямсон).
24. Технологічна парадигма інституціональної теорії.
25. Висвітлення основ сучасної кризи в теоріях представників економічної
думки України.
Система поточного та підсумкового контролю
Система оцінювання знань та навичок аспірантів передбачає виставлення
оцінок за всіма формами проведення занять. Перевірка та оцінювання знань
аспірантів проводиться у наступних формах:
1. Оцінювання роботи аспірантів у процесі семінарських занять;
2. Оцінювання роботи аспірантів під час проведення практичних занять;
3. Проведення проміжного контролю;
4. Проведення модульного контролю;
5. Проведення підсумкового екзамену.
Поточне оцінювання знань та умінь аспірантів здійснюється під час
проведення семінарських та практичних занять і має на меті перевірку рівня
підготовленості аспіранта до виконання конкретної роботи. Об’єктами поточного
контролю є:
- активність та результативність роботи аспіранта протягом семестру над
вивченням програмного матеріалу дисципліни; відвідування занять;
- проходження проміжного контролю;
25
- виконання модульного контрольного завдання.
Оцінювання проводиться за такими критеріями:
- розуміння, ступінь засвоєння теорії та методології проблем, що
розглядаються;
- ступінь засвоєння матеріалу дисципліни;
- ознайомлення з рекомендованою літературою, а також із сучасною
літературою з питань, що розглядаються;
- уміння поєднувати теорію з практикою при розгляді ситуацій, розв’язанні
задач, проведенні розрахунків при виконанні завдань винесених на самостійне
опрацювання та розгляд в аудиторії;
- логіка, структура, стиль викладу матеріалу в письмових роботах і при
виступах в аудиторії;
- вміння обґрунтовувати свою позицію, здійснювати узагальнення
інформації та робити висновки.
Максимальна кількість балів ставиться за умови відповідності виконаного
завдання аспіранта або його усної відповіді всім зазначеним критеріям.
Відсутність тієї чи іншої складової знижує оцінку на відповідну кількість балів.
При оцінюванні практичних завдань увага приділяється якості,
самостійності та своєчасності здачі виконаних завдань викладачу (згідно графіком
навчального процесу). Якщо якась із вимог не буде виконана, то бальна оцінка
буде знижена.
Проміжний тестовий контроль проводиться два рази за семестр. При
проведенні поточного тестування визначається рівень знань аспірантів з
теоретичних питань навчальної дисципліни. Тестові завдання охоплюють провідні
теми, які вивчаються в межах даної навчальної дисципліни та згруповані за двома
модулями, кожен з яких складається з тестових завдань різного рівня складності.
Підсумковий контроль здійснюється у формі екзамену.
26
Розподіл балів, що присвоюються аспірантам
Змістовний модуль Значимість змістовного модуля у
формуванні знань та умінь з
дисципліни, %
Змістовий модуль 1. Макроекономічний аналіз
в економічній теорії 40
Змістовий модуль 2. Сучасні економічні теорії 40
Залік 20
Підсумкове значення показників з дисципліни 100
Критерії оцінки знань аспірантів
Сума
балів за
всі види
навчальної
діяльності
Оцінка
ECTS
Оцінка за національною шкалою
для екзамену, курсового
проекту (роботи), практики
для заліку
90 – 100 А відмінно
зараховано
82-89 В добре
75-81 С
66-74 D задовільно
60-65 Е
35-59 FX незадовільно з можливістю
повторного складання
не зараховано з
можливістю повторного
складання
0-34 F
незадовільно з обов’язковим
повторним вивченням
дисципліни
не зараховано з
обов’язковим повторним
вивченням дисципліни
Оцінка «відмінно» (90 – 100 балів). Аспірант має систематичні та глибокі
знання навчального матеріалу, вміє без помилок виконувати практичні завдання,
які передбачені програмою курсу, засвоїв основну й ознайомився з додатковою
літературою, викладає матеріал у логічній послідовності, робить узагальнення й
висновки, наводить практичні приклади у контексті тематичного теоретичного
матеріалу.
27
Оцінка «добре» (75 – 89 балів). Аспірант повністю засвоїв навчальний
матеріал, знає основну літературу, вміє виконувати практичні завдання, викладає
матеріал у логічній послідовності, робить певні узагальнення й висновки, але не
наводить практичних прикладів у контексті тематичного теоретичного матеріалу
або допускає незначні помилки у формулюванні термінів, категорій, невеликі
арифметичні помилки у розрахунках при вирішенні практичних завдань.
Оцінка «задовільно» (60 – 74 бали). Аспірант засвоїв матеріал не у повному
обсязі, дає неповну відповідь на поставлені теоретичні питання, припускається
грубих помилок при вирішенні практичного завдання.
Оцінка «незадовільно» (менше 60 балів). Аспірант не засвоїв навчальний
матеріал, дає неправильні відповіді на поставлені теоретичні питання, не вміє або
неправильно виконує розрахунки при вирішенні практичних завдань. Аспірант не
допускається до складання іспиту, якщо кількість балів одержаних за результати
успішності під час поточного та модульного контролю (відповідно змістовому
модулю) впродовж семестру в сумі не досягла 35 балів.
Після екзаменаційної сесії декан видає розпорядження про ліквідацію
академічної заборгованості. У визначені терміни аспірант добирає залікові бали.
Аспірант вважається атестованим, якщо сума балів одержаних за результати
підсумкової/семестрової успішності дорівнює 75 балів за поточний і модульний
контроль впродовж семестру (мінімум 20 балів) та мінімально можлива кількість
балів набраних на іспиті - 25 балів.
У випадку, якщо аспірантом набрано менше 35 балів за поточний і
модульний контроль, викладач повідомляє завідувача кафедрою. Витяг із
протоколу засідання кафедри подається декану факультету про недопущення
аспіранта до складання іспиту/заліку. Декан видає розпорядження про
недопущення аспіранта до складання іспиту/заліку, як такого, що не виконав
навчальний план. Відмітка про недопущення до складання іспиту у
екзаменаційній/заліковій відомості успішності робиться при наявності
розпорядження декана. У день складання іспиту, аспіранту у відомості успішності
28
записується – «не допущений». Подальша процедура ліквідації академічної
заборгованості здійснюється відповідно до чинного положення.
Підсумковий контроль включає три теоретичних питання і практичне
завдання (задача). На іспит виносяться ключові питання, типові і комплексні
задачі, завдання, що потребують творчої відповіді та вміння синтезувати отримані
знання і застосовувати їх при вирішенні практичних завдань.
Оцінювання рівня знань при складанні екзамену здійснюється за такими
критеріями.
Оцінка «відмінно» (90 - 100 балів). Аспірант має систематичні та глибокі
знання навчального матеріалу, вміє без помилок виконувати практичні завдання,
які передбачені програмою курсу, засвоїв основну й ознайомився з додатковою
літературою, викладає матеріал у логічній послідовності, робить узагальнення й
висновки, наводить практичні приклади у контексті тематичного теоретичного
матеріалу.
Оцінка «добре» (75 - 89 балів). Аспірант повністю засвоїв навчальний
матеріал, знає основну літературу, вміє виконувати практичні завдання, викладає
матеріал у логічній послідовності, робить певні узагальнення й висновки, але не
наводить практичних прикладів у контексті тематичного теоретичного матеріалу
або допускає незначні помилки у формулюванні термінів, категорій, невеликі
арифметичні помилки у розрахунках при вирішенні практичних завдань.
Оцінка «задовільно» (60 - 74 бали). Аспірант засвоїв матеріал не у повному
обсязі, дає неповну відповідь на поставлені теоретичні питання, припускається
грубих помилок при вирішенні практичного завдання.
Оцінка «незадовільно» (до 60 балів). Аспірант не засвоїв навчальний
матеріал, дає неправильні відповіді на поставлені теоретичні питання, не вміє або
неправильно виконує розрахунки при вирішенні практичних завдань.
29
Питання для підсумкового контролю
1. Виникнення і загальна характеристика неолібералізму
2. Економічні погляди Ф.Ліста
3. Історичні умови виникнення кейнсіанства
4. Загальна характеристика інституціоналізму та основні етапи його розвитку.
5. Економічні погляди Б.Гільдебранда.
6. Неолібералізм в Німеччині. В. Ойкен.
7. Неолібералізм в Німеччині. А. Мюллер-Армарк, Л.Ерхард.
8. Економічні погляди Г.Шмоллера.
9. Постіндустріальне суспільство А. Тоффлера.
10. Соціально-психологічний інституціоналізм Т.Веблена.
11. Розвиток нової історичної школи в Німеччині у 70-х роках XIX ст. К.Кніс.
12. Економічна програма державного регулювання Кейнса.
13. Американський монетаризм. М.Фрідмен.
14. Розвиток нової історичної школи в Німеччині у 70-х роках XIX ст В.Зомбарт.
3. Неокейнсіанство. А.Хансен.
15. Соціально-технологічний інституціоналізм. Д. Гелбрейт.
16. Австрійська школа маржиналізму. К.Менгер.
17. Сучасні неокласичні економічні теорії: вчення про виробничу функцію
К.Кобба, П.Дугласа.
18. Теорія економічного розвитку Й. Шумпетера.
19. Австрійська школа маржиналізму. Ф.Візер, Є.Бем-Баверк.
20. Посткейнсіанство. Дж.Робімсон, Т.Страффа.
21. Соціально-правовий інституціоналізм Дж.Р. Коммонса.
22. Американська школа маржиналізму. Дж.Б. Кларк.
23. Розвиток ідей маржиналізму в Україні. М.Туган-Барановський.
24. Концепція неокласичного синтезу. П.Самуельсон, Дж. Хікс.
25. Кембриджська школа. А.Маршалл.
30
26. Розвиток ідей маржиналізму в Україні. Р.Орженцький, О.Білімович,
М.Столяров.
27. Економічна теорія прав власності Р. Коуза.
28. Теоретичні моделі Л.Вальраса, В.Парето.
29. Розвиток ідей маржиналізму в Україні. Є.Слуцький.
30. Кон’юктурно-статистичний інституціоналізм У. Мітчела.
31. Теорія раціональних очікувань Р.Лукас, С.Фішер.
32. Теорія мультиплікатора Кейнса.
33. Неокейнсіанство. Р.Харрод, Є.Домар.
34. Американський інституціоналізм початку ХХ ст. та його напрями.
35. Економіка пропозицій. А.Лаффер, К.Мандель.
Тестові завдання
Тема 1. Розвиток неокейнсіанства як загальної основи макроекономічного
аналізу
1. З точки зору неокейнсіанців похідні інвестиції – це:
а) інвестиції, які можуть здійснюватися в залежності від величини
національного доходу;
б) інвестиції, які не пов’язані з величиною національного доходу;
в) інвестиції, які можуть здійснюватися за рахунок винаходів, відкриттів;
г) правильно а, в.
2. Як розраховується акселератор в неокейнсіанських моделях економічного
росту:
а) як відношення приросту доходу до приросту інвестицій;
б) як відношення приросту виробничих потужностей до приросту інвестицій;
в) як відношення приросту інвестицій до приросту доходу;
г) як відношення приросту виробничих потужностей до приросту доходу.
3. Гранична ефективність капіталу – це:
а) відношення додаткового прибутку до додаткових вкладень капіталу;
б) відношення прибутку до інвестицій;
31
в) відношення приросту інвестицій до приросту прибутку;
г) відношення приросту споживання до приросту доходу.
4. Поняття мультиплікатора Кейнс вводить, щоб показати, що:
а) споживання зростає повільніше, чим зростає доход;
б) приріст інвестицій та приріст доходу прямо пропорційні;
в) початкові інвестиції обумовлюють приріст зайнятості та доходу;
г) правильної відповіді немає.
5. Згідно кейнсіанській теорії, збільшення зайнятості, яке обумовлене новими
інвестиціями, приводить до:
а) зменшення доходу;
б) збільшення доходу;
в) зменшення інвестицій;
г) зменшення споживання;
д) правильно б, в.
6. Мультиплікатор в теорії Кейнса розраховується як:
а) відношення приросту доходу до приросту інвестицій;
б) відношення приросту інвестицій до приросту доходу;
в) відношення приросту доходу до приросту споживання;
г) відношення приросту споживання до приросту доходу?
7. Хто з перелічених груп економістів є прихильниками посткейнсіанської
економічної теорії:
а) М. Фрідмен, С. Харріс, Д. Хікс;
б) Д. Хікс, А. Хансен, С. Харріс;
в) Дж. Робінсон, Н. Калдор, П. Сраффа.
г) М. Фрідмен, П. Самуельсон, Ф. Хайєк?
8. Відмінності положень кейнсіанської економічної теорії від класичних
економічних положень заключаються (набір букв):
а) у поглядах на процес регулювання ринку праці;
б) у визначенні ролі держави в економіці;
32
в) у підходах до розуміння суті загальної рівноваги;
г) правильної відповіді немає.
9. Гранична схильність до споживання являє собою:
а) відношення споживання до суми доходів;
б) відношення приросту споживання до приросту доходу;
в) відношення приросту доходу до приросту інвестицій;
г) правильної відповіді немає.
10. Гранична схильність до заощаджень являє собою:
а) відношення приросту споживання до приросту заощаджень;
б) відношення приросту заощаджень до приросту доходу;
в) відношення приросту заощаджень до приросту інвестицій;
г) правильної відповіді немає.
Тема 2. Неокласичний синтез
1. Автором теорії економічного зросту є:
а) Дж. Хікс;
б) Р. Харрод;
в) Е. Хансен;
г) усі відповіді вірні;
д) усі відповіді не вірні.
2. Встановіть відповідність :
а) Є. Домар → динамічна теорія циклу
б) Ф. Рамсей, Я. Тімберген → теорія економічної динаміки
в) Е. Хансен → теорія гармонізованого зростання
г) Р. Харрод → теорії оптимального зростання
3. Автором теорії економічної динаміки є -
а) Харрод;
б) Хансен;
в) Сісмонді;
33
4. Що є основою динамічної теорії циклу Хансена :
а) теорія кон'юнктури ;
б) концепція акселератора;
в) теорія недоспоживання;
5. Модель потенційного темпу зростання Р. Харрод представив у вигляді
рівняння:
а) GC = S,
б) GW CR = s,
в) Gn Cr= s,
6. «Нариси теорії економічного зростання» є основною працею вченого-
економіста:
а) Домара
б) Харрода
в) Хансена
г) Сісмонді
7. Автором теорії гармонізованого зростання є :
а) Є. Домар
б) Ф. Рамсей, Я. Тімберген
в) Е. Хансен
г) Р. Харрод
8. Теорії оптимального зростання розробляли :
а) Ф. Рамсей
б) Дж.Нейман
в) Я. Тімберген
г) Р. Солоу
д) Є.Домар
9. Основною працею Є.Домара є :
а) "Нариси теорії економічного зростання",
б) "До теорії економічної динаміки" (1956 p.),
в) "Політика проти інфляції" (1958 р.),
34
г) "До нової економічної політики" (1967 p.).
10. Практична програма Р. Харрода включає:
а) антициклічну політику короткострокового плану, спрямовану проти «втечі
фактичного темпу зросту від гарантованого»;
б) політику тривалого стимулювання наближення темпів зросту до
природного, попередження масового безробіття;
в) усі відповіді вірні;
г) усі відповіді не вірні.
Тема 3. Еволюція неокласичних ідей. Неолібералізм
1.Неокласична економічна теорія базується на дослідженні:
а) сумарних економічних величин;
б) середніх економічних величин;
в) граничних економічних величин;
г) правильної відповіді немає.
2. Пріоритетним методом економічного аналізу неокласичної економічної
теорії вважається:
а) емпіричний;
б) каузальний;
в) функціональний;
г) правильної відповіді немає.
3.Неолібералізм пропагує:
а) вільне ціноутворення;
б) активну державну інвестиційну політику;
в) централізоване державне управління;
г) переважання приватного інтересу і приватної власності
4. Концепцію «ідеальних типів господарства» розробив:
а) М. Фрідмен;
б) В. Ойкен;
в) Ф. фон Хайєк;
35
г) Л. Ерхард.
5. Крива Лаффера відображає залежність:
а) рівнем інфляції і рівнем безробіття;
б) рівнем банківського відсотка і розміром заощаджень;
в) рівнем податкових ставок і величиною надходжень до державного бюджету;
г) рівнем цін та кількістю грошей в обігу.
6. Назвіть представників неоліберального напрямку:
а) Шумпетер і Хайек;
б) В.Ойкен; А.Мюллер-Армак;
в) Кейнс та Міль
7. Який з типів господарства, за В.Ойкеном, не відноситься до ідеального?
а) ринкове господарство;
б) командно-адміністративна економіка;
в)змішане господарство.
8.Виберіть суспільства, які згідно концепції фрейбурзької школи тяжіють до
вільного ринкового господарства:
а)капіталізм досконалої конкуренції;
б)планова економіка;
в)ринкова економіка;
г)капіталізм недосконалої конкуренції.
9.Чи допускає неолібералізм втручання держави в економічне життя?
а) допускає;
б) не допускає;
в) в окремих випадках і сферах.
10.Визначте передумови виникнення неоконсервативних напрямків в
неокласичній теорії:
а) криза ідей кейнсіантва;
б) поява макроекономічного рівня;
в) поява мікроекономіки;
36
г) економічні кризи 70-х - початку 80-х років;
Тема 5. Неоінституціоналізм
1. Термін «Ефект Веблена» характеризує ситуацію впливу споживацької
поведінки на попит коли:
а) споживання товару збільшується відповідно зростання цін на товари;
б) споживання товару збільшується відповідно зниження цін на товари;
в) споживання товару не залежить від цін на товари;
г) споживання товару збільшується відповідно зростання доходу.
2. До методологічних основ інституціоналізму не відноситься:
а) використання описово-статистичного методу дослідження;
б) використання історико-генетичного методу дослідження;
в) використання абстрактного методу дослідження;
г) використання вихідного поняття – інститут.
3. До методологічних принципів історичної школи не належить:
а) заперечення діалектичного характеру суспільного розвитку;
б) визнання еволюційної форми суспільного розвитку;
в) використання методу логічної абстракції;
г) правильної відповіді немає.
4. Термін «інституціоналізм» означає:
а) звичай, заведений порядок;
б) порядок, який закріплений у формі закону;
в) сукупність суспільних традицій, звичаїв, які відображають
загальноприйнятий образ мислення групи людей або народу;
г) моральні та правові норми.
5. Які з перелічених відносин, на думку інституціоналістів, не впливають на
економічну діяльність:
а) сімейні;
б) правові;
в) технологічні;
37
г) правильної відповіді немає?
6. В основі ефекту Веблена лежать:
а) звички представників великого бізнесу;
б) закони ринкової економіки;
в) природні інстинкти;
г) правильної відповіді немає.
7. Хто з економістів історичної школи виступав проти поширення
профспілкового руху:
а) Л. Брентано;
б) Г. Шмоллер;
в) К. Бюхер;
г) В. Зомбарт.
8. Відповідно до теорії Дж. Коммонса в основі вартості товару лежать:
а) витрати праці;
б) співвідношення попиту та пропозиції;
в) корисність;
г) юридична угода «колективних інститутів».
9. Дж. Гелбрейт вважав, що для моделі нового індустріального суспільства не
характерно:
а) переміщення реальної влади в корпораціях від власників капіталу до
техноструктури;
б) переорієнтація виробництва з максимізації прибутку на підтримання міцних
позицій на ринку;
в) переорієнтація економіки вільної конкуренції на систему жорсткого
планування;
г) правильна відповідь відсутня.
10. В основі періодизації народного господарства К. Бюхера лежить такий
принцип:
а) ступінь розвитку технологічного способу виробництва;
б) ступінь віддаленості споживача від виробника продукції;
38
в) ступінь впливу соціальних інститутів на економічний розвиток;
г) правильної відповіді немає.
39
Конспект вступної лекції
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ім. В.В. Докучаєва
ФАКУЛЬТЕТ ОБЛІКУ І ФІНАНСІВ
Вступна лекція
з дисципліни «Сучасні економічні теорії»
Галузь знань – 07 – Управління та адміністрування
Спеціальність 051 – Економіка
Харків 2016
40
РОЗВИТОК НЕОКЕЙНСІАНСТВА ЯК ЗАГАЛЬНОЇ ОСНОВИ
МАКРОЕКОНОМІЧНОГО АНАЛІЗУ
1. Причини та основні напрямки еволюції кейнсіанства
2. Неокейнсіанська теорія економічної динаміки та зростання
3. Неокейнсіанська теорія економічного циклу
1. Причини виникнення та основні напрямки еволюції кейнсіанства
В період після ІІ світової війни кейнсіанське економічне вчення набуло
досить значного поширення, особливо в англомовних країнах (США,
Великобританія, Канада, Австралія) та Японії. Тут воно служило теоретичним
підґрунтям здійснення державної політики з регулювання економічних процесів.
Проте, кейнсіанські методи державного регулювання були призначені в
основному для подолання депресивного стану економіки. І тому, коли в повоєнні
роки на перше місце висунулися проблеми економічного зростання та
антициклічного регулювання, постало завдання подальшого розвитку і
вдосконалення кейнсіанського економічного вчення. Саме це дало поштовх до
виникнення неокейнсіанства.
Неокейнсіанство представлено відповідними напрямками і зазнало певної
еволюції. Перший етап (50 – 70 рр. ХХ ст.) був пов’язаний з формуванням і
розвитком неокейнсіанства. В цей період відбувається подолання певних
обмежень, притаманних безпосередньо кейнсіанському вченню. Це забезпечило
перетворення його в домінуючий напрямок світової економічної теорії. На цьому
етапі відбувається формування основних течій неокейнсіанства : кейнсіанської
ортодоксії (теорія економічної динаміки та економічного зростання, теорія
економічного циклу); теоретичної універсалізації кейнсіанства (кейнсіансько-
неокласичний синтез); неоортодоксального кейнсіанства (ліве кейнсіанство).
Другий етап (середина 70-х – початок 80-х рр. ХХ ст.) означав кризу теорії та
практики кейнсіанства. Кейнсіанство поступово втрачає своє теоретичне
лідерство і переходить в опозицію до сучасної неокласичної теорії. Третій етап
(80-ті рр. ХХ ст. – сучасність). На цьому етапі має місце подальша диференціація
41
основних течій неокейнсіанства та виникнення новітніх – посткейнсіанства та
новітнього кейнсіанства.
2. Неокейнсіанська теорія економічної динаміки та зростання
Велику роль у формуванні неокейнсіанства та у створенні теорій
макроекономічної динаміки і зростання відіграли англійський вчений Рой Форбс
Харрод (1990 – 1978) та американець польського походження Овсій Девід Домар
(1914 – 1997). Вони незалежно один від одного створили моделі економічної
динаміки і зростання, які в силу своєї методологічної спорідненості і однакових
висновків прийнято об’єднувати в єдину модель – модель Харрода-Домара.
У своїх працях („Торговий цикл” (1936), „Нариси теорії динаміки” (1939),
„До теорії економічної динаміки” (1948) ) Р.Харрод та („Нарощування капіталу,
норма зростання, і зайнятість” (1946), „Нагромадження капіталу і кінець
процвітання” (1947), „Нариси з теорії економічного зростання” (1957) ) О.Домар в
першу чергу подолали такі обмеження кейнсіанської теорії як її статичність,
розгляд економічних процесів лише стосовного короткого періоду і фази депресії,
негативне ставлення до заощаджень. Методологія Р. Харрода і О. Домара була
близькою до методології Дж. М. Кейнса. Вона передбачала: дослідження
агрегованих макроекономічних показників (сукупний попит, сукупний доход,
сукупні заощадження, сукупні інвестиції); розуміння пріоритетності проблеми
забезпечення ефективного сукупного попиту; визнання нездатності зрілої
ринкової економіки до саморегулювання та обґрунтування необхідності
державного регулювання. Та послідовники Кейнса пішли далі свого учителя і
поставили собі за мету дослідити чинники, що забезпечують динамічну рівновагу
ринкової економіки та економічне зростання.
Модель Р. Харрода доводить, що темпи економічного зростання залежать
від частки нагромадження (заощадження) в національному доході і відповідно –
величини капіталовкладень (інвестицій). Для щоб в економіці постійно мала місце
динамічна рівновага, повне використання наявних ресурсів і поступальний, без
різких коливань розвиток, необхідно підтримувати відповідні темпи економічного
42
зростання. Необхідною умовою останнього є постійне і систематичне державне
регулювання економіки.
Модель Р. Харрода виходить із рівності інвестицій і заощаджень (приватних
і корпоративних), а також з наявності ефекту акселератора (прискорювача). Дія
останнього полягає в тому, що зростання доходу породжує значно більші обсяги
інвестицій.
Впровадження в практику економічних досліджень поряд із
мультиплікатором принципу акселератора стало суттєвим розвитком
кейнсіанства. Принцип акселерації був висунутий в 1913 р. А. Альтафоном і Дж.
М. Кларком в 1919 р. Вперше ідею взаємодії мультиплікатора і акселератора
запропонував в 1939 р. П. Самуельсон.
Також Р. Харрод поділив всю економіку на два сектори: сектор, де
виробляються споживчі блага і сектор, де виробляються інвестиційні блага.
Але, якщо у Дж. Кейнса ця тотожність є статичною, то у Р. Харрода –
динамічною: ліва частина рівняння (g*c) становить собою накопичувану частину
приросту продукції, що йде на виробничі цілі. Ця частина повинна
забезпечуватися відповідною часткою заощаджень (s).
Гарантований темп зростання (gw) – це той темп зростання, що становить
собою прогнозовану лінію розвитку, на яку налаштовуються підприємці. Її
особливістю є те, що вона робить ймовірний розмір нагромадження капіталу
рівним величині заощаджень. Гарантований темп зростання передбачає повне
використання наявного капіталу, технічних вдосконалень і виражає рівновагу
безперервного поступального розвитку. Саме тому він є лінією динамічної
рівноваги.
Якщо ліва частина рівняння (s) відноситься до минулого періоду, топрава
(gw*cr) – до майбутнього. cr – виражає потребу в новому капіталі, поділену на
приріст випуску продукції і тому називається необхідним коефіцієнтом
капіталомісткості.
Оскільки схильність до заощадження є відносно сталою за певний період
часу величиною, то Р. Харрод робить висновок, що гарантований темп
43
економічного зростання має також відповідний сталий рівень. Сталу величину
має, на думку Р. Харрода, і необхідний коефіцієнт капіталомісткості. При цьому
він виходив з нейтрального характеру науково-технічного прогресу. Р. Харрод
стверджував що капіталозберігаючий ефект науково-технічного прогресу в
інвестиційному секторі виробництва компенсується працезберігаючим в секторі,
де виробляються споживчі блага. Але, якщо дві величини рівняння є сталими, то
сталою є і третя.
Якщо б фактичний рівень економічного зростання співпадав би з
гарантованим, то розвинута ринкова економіка демонструвала б стійке
безперервне зростання. Та на жаль на практиці стійкість відсутня, причому не
лише в короткостроковому (статичному) але і в довгостроковому (динамічному)
періоді. Р. Харрод стверджує, що фактичний рівень темпу економічного
зростання співпадає з гарантованим лише в дужерідких випадках. При цьому
неспівпадіння в бік перевищення (g > gw), або жв протилежний бік – (g < gw)
призводить лише до посилення відхилення фактичної лінії розвитку від бажаної.
Це відхилення відбувається або в бік економічного буму, що супроводжується
значною інфляцією, або в бік економічного спаду і неминучої депресії та
масового безробіття. Така поведінка економіки є результатом поєднання ефекту
мультиплікатора і акселератора.
Ринкова економіка постійно „балансує на вістрі ножа”, їй внутрішньо
притаманна динамічна нестабільність, всередині неї постійно працюють
відцентрові сили.
Відхилення фактичного темпу економічного зростання від гарантованого
пояснює в основному короткострокові циклічні коливання. Природу
довгострокових коливань допомагає зрозуміти природній темп економічного
зростання. Якщо гарантований темп за умови повної завантаженості наявного
капіталу все ж таки передбачає наявність вимушеного безробіття, то природній
темп економічного зростання не допускає його. Природній темп економічного
зростання. є максимально можливим темпом економічного зростання в
довгостроковому періоді за умови повного використання усіх ресурсів і досягнень
44
науково-технічного прогресу. В цілому ж природній темп економічного зростання
визначається темпом приросту населення і темпом науково-технічного прогресу.
Для забезпечення такого темпу економічного зростання наявних заощаджень в
суспільстві може і не вистачити. Тому в рівнянні природного темпу економічного
зростання передбачається відсутність рівності між лівою і правою частинами.
Неспівпадіння фактичних, гарантованих і природних темпів економічного
зростання породжує довгострокові циклічні коливання. На думку Р. Харрода
ринкова економіка не має внутрішніх механізмів подолання економічної
нестабільності. Це під силу зробити лише цілеспрямованому державному
регулюванню, яке покликане забезпечити умови сталого економічного зростання,
довготривалої динамічної рівноваги.
Програма практичних заходів державної політики з підтримки стійкого
економічного зростання у Р. Харрода включала дві групи:
1) державне короткострокове антициклічне регулювання – приведення у
відповідність фактичного і гарантованого темпів економічного зростання;
2) політика довгострокового стимулювання економічного розвитку –
наближення гарантованих темпів економічного зростання до природних і
попередження масового безробіття.
До першої групи заходів відносилися такі традиційні для кейнсіанської
теорії, як організація суспільних робіт, регулювання ставки позичкового
процента, а також нововведення – створення „буферних запасів” сировини,
матеріалів і продуктів харчування, які б поповнювалися в період економічного
спаду і розпродавалися в періоди економічного піднесення. Друга група заходів
включала максимальне зниження позичкового процента, аж до нульової позначки.
Модель Р. Харрода відображає принципову відмінність між
неокласичними та кейнсіанськими поглядами на місце і роль заощаджень в
економіці. При чому, якщо Кейнс відносився до заощаджень в цілому негативно,
вбачаючи в них один із чинників депресії, то позиція Р. Харрода є більш
виваженою. Заощадження є дуже бажаними до тих пір поки gw < gn, але коли gw
> gn вони починають відігравати вже руйнівну роль, і тому є не бажаними.
45
Позиція Р. Харрода відрізняється від позиції Дж. Кейнса іще і тим, що він
звертає увагу на небезпеку інфляційного буму, в той час коли Кейнс в умовах
депресивної економіки фактично ігнорував наявність даної проблеми.
На відміну від моделі Р. Харрода, що виходила із рівності заощаджень і
інвестицій та базувалася на застосовуванні принципу акселератора, модель О.
Домара будується на принципі мультиплікатора і визначає норму приросту
інвестицій, яка забезпечує необхідний приріст національного доходу.
О. Домар доповнив погляди Дж. Кейнса на роль інвестицій тим, що
висунув ідею про подвійну функцію інвестицій. Інвестиції є не лише є фактором
зростання доходу, вони також пов’язані із створенням додаткових виробничих
потужностей. Тому для підтримки стійких темпів економічного зростання
необхідно щоб темпи приросту доходу (тобто попиту) відповідали темпам
приросту виробничих потужностей (пропозиції). Динамічна збалансованість
сукупного попиту і сукупної пропозиції, на думку О. Домара, визначається
динамікою інвестицій, які утворюють нові потужності і нові доходи. Відповідно,
завдання – визначити обсяги і динаміку інвестицій.
В цілому ж річний приріст інвестицій, що забезпечує певний приріст
пропозиції товарів, повинен відповідати тому обсягу інвестицій, які в змозі
забезпечити приріст попиту для покриття даного приросту пропозиції. Відповідно
існує рівноважний темп приросту, за якого гарантовано повне використання
існуючих в кожному періоді виробничих потужностей. Рівноважний темп
приросту тим вищий, чим більшою є норма заощаджень і чим нижча
капіталомісткість продукції.
О. Домар в своїй моделі динамічної рівноваги, на відміну від Р. Харрода,
прагне врахувати постійні зміни ємності ринку. Але так само як і Р. Харрод
підкреслює, що динамічна рівновага є нестійкою і тому необхідним є державне
регулювання економічного зростання.
3. Неокейнсіанська теорія економічного циклу
Вже в творчості Р. Харрода були закладені основи теорії економічного
циклу. Вона отримала свій подальший розвиток в працях відомого
46
американського економіста Елвіна Х. Хансена (1887 – 1975), зокрема в його
роботі „Економічні цикли і національний дохід” (1951). Е. Хансен виділяє чотири
типи циклічних коливань:
- „малі цикли” (2 – 3 роки), що спричинені нерівномірністю відтворення
оборотного капіталу;
- „великі цикли” (6 – 13 років), причиною яких виступає нерівномірність
інвестицій в основний капітал;
- „будівельні цикли” (17 – 18 років), пов’язані з особливостями
капітального будівництва, наявністю лагів між виникненням потреби в нових
будовах, спорудах та моментом її задоволення;
- „вікові цикли” (50 років і більше), викликані фундаментальними
переворотами в науці і техніці, крупними зрушеннями в виробництві і суспільстві
в цілому (ця ідея подібна до „довгих хвиль кон’юнктури М. Кондрат’єва на
роботи якого посилається Е. Хансен). За своїм характером теорія циклів Е.
Хансена є інвестиційною, оскільки, на його думку, циклічні коливання
породжуються нерівномірністю капіталовкладень в товарно-матеріальні запаси,
основний капітал, його пасивну частину основного капіталу (будівлі, споруди) і
т.д. Усі інвестиції Е. Хансен поділяє на автономні та індуційовані. Автономні
інвестиції тому і автономні, що не залежать від поточної господарської
кон’юнктури. Їх головною причиною є науково-технічний прогрес, демографічні
чинники, відкриття нових родовищ корисних копалин і т.д.
Автономні інвестиції „запускають” в дію механізм мультиплікації і
викликають приріст національного доходу. А національний дохід, в свою чергу,
через механізм дії акселератора (прискорювача) породжує індуційовані,
стимульовані інвестиції. Поєднання, взаємодію мультиплікатора і акселератора Е.
Хансен називає надкумулятивним процесом, системою „надмультиплікатора”, дія
якого в сукупності викликає економічне зростання та економічний бум. Проте
рано чи пізно відбувається поворот від піднесення до спаду. Він може бути
пов’язаний або з вичерпанням автономних інвестицій, причиною цього може бути
зниження граничної ефективності капіталовкладень, зростання в фазі буму
47
позичкового процента, або ж із скороченням граничної схильності до споживання,
пов’язаної із збільшенням доходів.
Нове піднесення починається лише тоді, коли на стадії спаду поступово
накопичуються імпульси для нових автономних інвестицій, перш за все,
з’являються нові технічні вдосконалення.
На основі своєї теорії економічного циклу Е. Хансен запропонував ряд
заходів державної політики антициклічного регулювання. Вона складалася з трьох
груп: 1) вбудовані, вмонтовані механізми гнучкості (стабілізатори); 2)
автоматично діючі компенсуючи контрзаходи; 3) керовані програми компенсації.
Перший вид антициклічних заходів (вмонтовані стабілізатори) включав в себе
прогресивний податок на доход, систему страхування із безробіття, систему
підтримки цін на фермерську продукцію, пільгові кредити, систему суспільних
робіт і т.д. Їх призначення полягало в тому, щоб гасити циклічні коливання,
вилучаючи з ринку під час економічного буму частину сукупного попиту і
збільшувати його на стадії спаду. Ці заходи мають автоматичну дію, оскільки не
потребують попереднього узгодження з парламентом. Проте, вони не в змозі
забезпечити перехід до загального зростання і зайнятості. Ця функція лягала на
другу групу заходів антициклічної політики: зниження норми позичкового
процента за допомогою зниження облікової ставки, норми обов’язкового
резервування, операцій з облігаціямидержавного запозичення; збільшення
розміру позик, що надаються урядом, урядові гарантії по позикам і т.д. Ці дії
також не потребували попереднього узгодження і повинні включатися
автоматично, після досягнення економікою певного рівня параметрів (наприклад,
рівня безробіття понад 7%). Третій тип заходів – керована програма компенсації
циклу визначалася угодою між урядом і парламентом і зводилася до бюджетного
регулювання. В періоди піднесення зростання приватних інвестицій і споживання
повинно було обмежуватися. Це досягалося за допомогою збільшення
надходжень до бюджету і утворення бюджетного надлишку. І навпаки, в період
спаду скорочення ділової активності повинно було бути компенсоване за
48
допомогою зростання витрат з державного бюджету, навіть за умови утворення і
зростання дефіциту державного бюджету.
На поєднанні ефекту мультиплікатора і акселератора була побудована і
теорія циклічного розвитку відомого англійського вченого Джона Ричарда Хікса
(1904 – 1989). Його перу належали такі праці, як „Цінність і капітал” (1939),
„Містер Кейнс і класики” (1937), „До теорії економічного циклу”(1950),
„Перегляд теорії попиту” (1956), „Капітал і економічне зростання”(1965) та ін.
Рекомендована література
1. Бартенев С. А. История экономических учений / С. А. Бартенев. -М. :
Экономист, 2005. - Гл. 21, 23.
2. Блауг М. Экономическая мысль в ретроспективе / М. Блауг. — М. : Дело,
1994. - Гл. 16.
3. Бор М.З. История мировой экономики: конспект лекций / М. Бор. - М.:
Дело и Сервис. 2000. 496с.
4. Економічна історія: Лекції / Н. О. Тимочко, О. А. Пучко, Л. М.
Рудомьоткіна та ін. – К : КНЕУ, 2000.
5. Економічна історія Западної Європи та Америки: Навч. посібник /
А.А.Ткаченко. - Запоріжжя: Прем’єр, 1998.- 352 с.
6. История экономики. Учебник. / Под. Ред. Кузнецовой О.Д. и Шапкина
И.Н.. М.: Инфра-М, 2001. 384с.
7. История мировой экономики: Учебник. / Под. Ред. Поляка Г.Б., Марковой
А.Н.. М.: ЮНИТИ, 2001. 727с.
8. История экономических учений. / Под. Ред. Худокормова А.Г.. М.:
Инфра-М, 1999. 733с.
9. Історія економічних вчень: підручник / В.Д. Базилевич, Н.І. Гражевська,
Т.В. Гайдай та ін. – К.: Знання, 2004. – 1300с.
10. Історія економічних учень / Корнійчук Л.Я., Титаренко Н.О., Поручник
А.М. та ін. К.: КНЕУ 2001. 564с.
