Збірник анотованих звітів про НДР 2013 року

МІНІСТЕРСТВО ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ І ТОРГІВЛІ УКРАЇНИ

НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ ІНСТИТУТ (НДЕІ)

ЗБІРНИК

анотованих звітів про науково-дослідні роботи, які виконувались у 2013 р.

в Науково-дослідному економічному інституті Міністерства економічного розвитку і торгівлі України

Науково-дослідний економічний інститут, 2013

3

Збірник анотованих звітів про науково-дослідні роботи, які виконувались у 2013 р. в Науково-дослідному економічному інституті Міністерства економічного розвитку і торгівлі України. – Київ, 2014. –

89 с.

У збірнику анотованих звітів надається інформація про тематику та зміст досліджень, проведених в НДЕІ у 2013 році на замовлення Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, основні положення та результати НДР, їх практичну спрямованість.

Науково-дослідний економічний інститут, 2013 3

ЗМІСТ

Проведення наукового аналізу стану надання адміністративних послуг органами місцевого самоврядування (№ 1-13; № ДР 0113U003511) ............... 5

Розроблення довгострокової стратегії регіонального розвитку (№ 2-13; № ДР 0113U003512)................................................................................................ 10

Розв’язання оптимізаційних завдань на базі макроекономічної динамічної лінійної моделі на основі таблиць «витрати-випуск» (міжгалузевого балансу) (другий етап) (№ 3-13; № ДР 0113U003513) ............ 11

Розроблення моделі прогнозування показників національних рахунків за секторами економіки з використанням принципу «знизу вверх» (другий етап) (№ 4-13; № ДР 0113U003514) ..................................................................... 15

Упровадження статистики продуктивності та аналізу зростання ВВП у розрізі факторних ресурсів і їх продуктивності (капітал, праця, енергія, матеріали і послуги) (№ 5-13; № ДР 0113U003515) ........................................... 19

Розроблення методичних рекомендацій щодо оцінки ефективності діяльності підприємств державного сектору економіки на основі показників виконання їх фінансових планів (№ 6-13; № ДР 0113U003516) ....................... 22

Розроблення науково обґрунтованих підходів до оцінювання впливу державного боргу на стан державних фінансів та економічний розвиток України (№ 7-13; № ДР 0113U003517) ................................................................ 26

Розроблення Концепції щодо створення механізму детінізації фондового ринку України і проведення розрахунків за угодами щодо цінних паперів (№ 8-13; № ДР 0113U003518) ................................................................. 31

Розроблення науково-методичних рекомендацій щодо складання середньо- та довгострокових стратегічних планів розвитку державних підприємств та господарських структур» (комплексна тема) (№ 9-13; № ДР 0113U003519) ............................................................................................... 33

Моніторинг ефективності управління об’єктами державної власності органами виконавчої влади (№ 10-13; № ДР 0113U003520) ............................. 38

Розроблення Концепції державної політики розвитку «зеленої» економіки» (комплексна тема) (№ 11-13; № ДР 0113U003532) ........................ 42

Науково-методичне супроводження складання прогнозного енергетичного балансу України у 2013-2015 роках (№ 12-13; № ДР 0113U003533) ............................................................................................... 47


4

Розроблення та апробація методичних рекомендацій щодо оцінювання інвестиційних проектів, у результаті яких досягається виключно соціальний (№ 13-13; № ДР 0113U003534) .............................................................................

51

Розроблення методичних рекомендацій щодо здійснення аналізу наслідків створення зони вільної торгівлі з ЄС для економічного розвитку регіонів (№ 14-13; № ДР 0113U003535) .............................................................. 54

Актуалізація прогнозних оцінок наслідків запровадження зони вільної торгівлі з Європейським Союзом для економіки та державного бюджету України (№ 15-13; № ДР 0113U003536) .............................................................. 58

Розроблення наукових рекомендацій щодо торговельно-економічної політики та інструментів удосконалення торгівлі товарами та послугами з Російською Федерацією та іншими країнами СНД та змістовного наповнення проекту угоди СНД про вільну торгівлю послугами з урахуванням особливостей національного ринку послуг (№ 16-13; № ДР 0113U003537) ...............................................................................................

63

Розроблення економічної моделі визначення обґрунтованого розміруєдиного соціального внеску та економічних передумов запровадженнясистеми загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування в Україні (№ 17-13; № ДР 0113U003538) ...................................... 67

Механізм монетарного стимулювання інноваційного розвитку економіки з високими та стабільними темпами зростання (№ 18-13; № ДР 0113U006096) ............................................................................................... 71

Розроблення рекомендацій з удосконалення нормативно-правового регулювання підтримки інноваційно-інвестиційної діяльності в Україні та створення відповідної системи моніторингу (№ 19-13; № ДР 0113U006097) 75

Розроблення методичних рекомендацій щодо розрахунку економічного ефекту від використання матеріалів спеціальної інформації (№ 20-13; № ДР 0113U007540) ............................................................................................... 80

Розроблення системи заходів із стимулювання прискореного зростання: пофакторний прогноз їх позитивних і негативних наслідків (№ 21-13; № ДР 0113U007541) ............................................................................. 81

Аналіз трансформації Митного союзу та Єдиного економічного простору в Євразійський економічний союз та підготовка пропозицій щодо поглиблення співробітництва України з Митним союзом та Єдиним економічним простором (№ 22-13; № ДР 0113U007542) .................................. 84


5

ПРОВЕДЕННЯ НАУКОВОГО АНАЛІЗУ СТАНУ НАДАННЯ АДМІНІСТРАТИВНИХ ПОСЛУГ ОРГАНАМИ

МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ (№ 1-13; № ДР 0113U003511)

Керівник НДР – завідувач відділу модернізації інструментів державного регулювання та розвитку економічного співробітництва, канд. техн. наук, ст. наук. співр. І.І. Репін.

Мета та актуальність роботи. Актуальність НДР ґрунтується на усвідомленні нової ролі органів місцевого самоврядування в процесі задоволення потреб населення, в тому числі – у забезпеченні населення якісними та доступними адміністративними послугами. Наукове, інформаційно-аналітичне, експертне та організаційне забезпечення процесів розроблення та реалізації державної політики в сфері упорядкування системи надання адміністративних послуг розвиваються фрагментарно і не завжди відповідають сучасним вимогам наукової та методичної підтримки функціонування системи надання адміністративних послуг на рівні органів місцевого самоврядування.

Важливість дослідження за темою НДР визначається необхідністю практичної реалізації пріоритету «Поліпшення бізнес-клімату й залучення інвестицій» в рамках Програми економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава».

Метою НДР є забезпечення наукового аналізу стану надання адміністративних послуг органами місцевого самоврядування та підготовка науково обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення правового, інформаційного та організаційного забезпечення надання адміністративних послуг органами місцевого самоврядування.

Підстава для виконання – Програма економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава», Закон України «Про адміністративні послуги» від 6 вересня 2012 р., Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 № 280/97-ВР; постанова Кабінету Міністрів України від 30.01.2013 № 57 «Про затвердження Порядку ведення Реєстру адміністративних послуг»; постанова Кабінету Міністрів України від 05.01.2011 № 33 «Деякі питання надання платних адміністративних послуг»; постанова Кабінету Міністрів України від 20.02.2013 № 118 «Про затвердження Примірного положення про центр надання адміністративних послуг»; наказ Мінекономрозвитку від 24.04.2013 № 419 «Про затвердження тематичного плану прикладних наукових досліджень та науково-технічних розробок Науково-дослідного економічного інституту на 2013 рік».

Джерело інформації – Укази та інші рішення Президента України, закони України, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, центральних та місцевих органів виконавчої влади, Реєстр адміністративних послуг, наукова література, веб-сайти органів місцевого самоврядування.


6

Основні дані, отримані за результатами виконання дослідження. Виконаний в роботі аналіз стану правового, інформаційного та організаційного

забезпечення надання адміністративних послуг органами місцевого самоврядування включає: аналіз структури, прав та функцій органів місцевого самоврядування та їх виконавчих органів.

Аналізуючи досвід європейських країн щодо законодавчого унормування процесу надання публічних послуг населенню органами місцевого самоврядування, показано, що у більшості з цих країн ефективно діють кодифіковані акти, присвячені детальній регламентації процедур діяльності органів місцевої влади в частині їх взаємовідносин з фізичними та юридичними особами. Зокрема, у Естонії існують закони про адміністративну процедуру, в Австрійській Республіці –

Загальний закон про адміністративну процедуру, в Польщі – Кодекс адміністративного провадження.

Важливу роль для підвищення якості та комфортності надання адміністративних послуг відіграє міжнародна технічна допомога у цій сфері. Як приклад, в роботі проаналізовано Проект, який фінансується Європейським союзом та програмою розвитку ООН в Україні (ПРООН) «Поширення кращих практик недержавного моніторингу надання адміністративних послуг».

Виявлені основні проблеми, що стримують розвиток сфери муніципальних послуг в Україні: відсутність єдиної класифікації адміністративно-територіальних одиниць і застарілість порядку та критеріїв їх віднесення до відповідних категорій; значна диспропорція в ресурсному забезпеченні та рівнях соціально-економічного розвитку між адміністративно-територіальними одиницями одного рівня; надмірна подрібненість адміністративно-територіальних одиниць базового (понад 12 тис.) та районного рівня (понад 500).

До прийняття Закону України «Про перелік адміністративних послуг та плату (адміністративний збір) за їх надання» (проект закону на завершальній стадії підготовки) невирішеними залишаються питання розробки реєстру адміністративних послуг, уніфікації єдиних переліків адміністративних послуг для органів виконавчої влади та місцевого самоврядування тощо. Розв’язання цього комплексу проблем дозволить уберегти громадян від нав’язування їм зайвих адміністративних платних послуг, сприятиме впорядкуванню та розмежуванню повноважень між органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, дозволить позбутись штучних адміністративних бар’єрів.

На сьогодні особливої актуальності набули питання надання послуг у сфері земельних відносин. Отримання документів, що засвідчують право власності громадян на землю забезпечується через реалізацію відповідних адміністративних послуг. Особливо ускладнена останнім часом процедура оформлення громадянами документів на право власності, оскільки територіальні органи Держземагенства на


7

даний час здійснюють діяльність по інвентаризації земельних ресурсів та створенні кадастру землі.

У звіті систематизовано основні законодавчі та нормативні акти у сфері земельних відносин, прийняття яких спрямовано на спрощення процедур надання адміністративних послуг, скорочення кількості платних послуг та зменшення термінів підготовки документів.

В розвиток Закону України «Про адміністративні послуги» необхідно унормувати на законодавчому рівні право та обов’язок органів місцевого самоврядування надавати послуги громадянам у межах повноважень, визначених законом. Це створить необхідну правову базу для отримання послуг на місцевому рівні, сприятиме визначенню механізмів реалізації повноважень органами місцевого самоврядування та наблизить українське муніципальне законодавство до стандартів ЄС. Відповідні зміни доцільно внести до законів України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про статус депутатів місцевих рад», «Про службу в органах місцевого самоврядування» та ін.

Для забезпечення високого виконавського рівня службовців зайнятих в системі надання адміністративних послуг необхідно прийняти Закон України «Про адміністративні процедури», а в перспективі – Адміністративний кодекс.

З метою досягнення якісно нового рівня інформаційного забезпечення надання послуг органами місцевого самоврядування пропонується розробити програму підвищення якості надання адміністративних послуг тих суб’єктів надання послуг, де не будуть створюватись ЦНАП на основі технічного переоснащення та застосування новітніх інформаційних технологій. До інших напрямів поліпшення інформаційного забезпечення відносяться:

– використання різних способів звернення суб’єкта за адміністративною послугою (окрім безпосереднього прийому);

– мінімізація кількості органів (інституцій), залучених до надання адміністративної послуги та кількість документів, що вимагаються від особи;

– впровадження принципу «мовчазної згоди» при наданні погоджень, висновків та ін.

В середньостроковій та довгостроковій перспективі удосконалення системи надання адміністративних послуг, які надаються органами місцевого самоврядування пов’язані з реформою адміністративно-територіального устрою та місцевого самоуправління в Україні.

Аналіз декількох моделей реформи адміністративно-територіального устрою та органів місцевого самоврядування показав переваги та реальну можливість впровадження Моделі адміністративно-територіальної реформи в Україні, розробленої Інститутом трансформації суспільства.

Розроблений Мінрегіонбуд проект Концепції реформи місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні пройшов ґрунтовне


8

обговорення на регіональному рівні і з урахуванням результатів обговорення схвалений Кабінетом Міністрів України та переданий Президенту України для затвердження. Важливим фактором успішності проведення реформи є її розуміння і позитивне сприйняття населенням.

По завершенні зазначеної реформи необхідно підготувати нову редакцію закону «Про місцеве самоврядування в Україні», внести зміни до Податкового кодексу, до нормативних актів щодо порядку формування державного та місцевого бюджетів та ін. Такі зміни мають чітко регламентувати більш широкі повноваження органів місцевого самоуправління, посилити ресурсну базу системи надання адміністративних послуг.

Процедури надання адміністративних послуг розглядаються у їх взаємозв’язку з етапами надання послуг, охоплюючи весь життєвий цикл процесу надання адміністративних послуг. Найбільш повно спрощення процедур надання послуг може бути забезпечено в центрах надання адміністративних послуг із застосуванням інструментів сучасних інформаційних послуг в т. ч.: функціонуючих реєстрів та інформаційних систем, електронної черги, електронного документообігу та електронного підпису, особистого кабінету заявника послуги та ін. Механізми спрощення процедур надання послуг в ЦНАП доцільно поширити і на суб’єкти надання адміністративних послуг за відсутності ЦНАП з урахуванням організаційних, інформаційних та технічних можливостей відповідних органів місцевого самоврядування.

Висновки. Наукова цінність отриманих результатів полягає у вирішенні методологічних питань та розробленні наукових пропозицій щодо державного регулювання процесу удосконалення системи надання адміністративних послуг, в комплексному, системному підході до визначення проблем правового, організаційного та інформаційного забезпечення надання адміністративних послуг органами місцевого самоврядування та визначення напрямів розв’язання цих проблем шляхом спрощення процедур надання адміністративних послуг, поєднання заходів щодо удосконалення системи надання послуг з вирішенням завдань реформування самих органів місцевого самоврядування як суб’єктів надання адміністративних послуг.

Практичне значення полягає в отриманих результатах: ппроведено аналіз стану надання адміністративних послуг органами місцевого самоврядування; розроблено пропозиції щодо удосконалення законодавчого та нормативно-правового забезпечення надання адміністративних послуг органами місцевого самоврядування, а також – щодо спрощення адміністративних процедур.

Рекомендації щодо практичного впровадження результатів дослідження визначаються запропонованими заходами щодо вдосконалення законодавчої бази, правового, організаційного інформаційного забезпечення та спрощення процедур надання адміністративних послуг органами місцевого самоврядування, у т. ч.:


9

1) щодо законодавчого та нормативно-правового забезпечення: – унормувати на законодавчому рівні право та обов’язок органів місцевого

самоврядування надавати послуги громадянам у межах повноважень, визначених законом шляхом внесення змін до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» шляхом: внесення до глав 1-4 пунктів про «надання адміністративних послуг суб’єктам звернень (фізичним або юридичним особам) в межах повноважень органу місцевого самоврядування»;

– з метою упорядкування переліків адміністративних послуг – прийняття Закону України «Про перелік адміністративних послуг та плату (адміністративний збір) за їх надання»;

– прийняття закону України «Про адміністративну процедуру», а в перспективі – Адміністративний кодекс;

– в середньостроковій та довгостроковій перспективі: проведення реформи адміністративно-територіального устрою та органів місцевого самоврядування України і перехід на цій основі на якісно новий етап функціонування системи надання адміністративних послуг;

2) щодо організаційного забезпечення: – поліпшити інформування щодо надання адміністративних послуг, особливо

на рівні сільських та селищних рад; – завершити формування переліків адміністративних послуг, які надаються

органами місцевого самоврядування; – з метою підвищення якості надання адміністративних послуг та ефективності

функціонування органів місцевого самоврядування рекомендується впровадження міжнародного стандарту ISO 9001:2000;

3) щодо інформаційного забезпечення: – використання різних способів звернення суб’єкта за адміністративною

послугою (окрім безпосереднього прийому), у т. ч. використання: – Інтернет-технологій, зокрема електронної пошти; – Єдиного державного порталу адміністративних послуг; – поштового зв’язку; 4) щодо спрощення процедур надання адміністративних послуг: – максимально поширити механізми спрощення процедур надання послуг в

ЦНАП на суб’єкти надання адміністративних послуг за відсутності ЦНАП з урахуванням організаційних, інформаційних та технічних можливостей відповідних органів місцевого самоврядування;

– забезпечити розроблення та використання інформаційних та технологічних карток адміністративних послуг для кожної послуги згідно переліків адміністративних послуг.

Результати наукового дослідження використовуються департаментом реформування публічної адміністрації Міністерства економічного розвитку і торгівлі


10

України при підготовці проектів законодавчих та нормативно-правових актів щодо удосконалення системи надання адміністративних послуг, зокрема – при актуалізації Реєстру адміністративних послуг та були використані при доопрацюванні проекту Закону «Про перелік адміністративних послуг та плату (адміністративний збір) за їх надання».

РОЗРОБЛЕННЯ ДОВГОСТРОКОВОЇ СТРАТЕГІЇ

РЕГІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ (№ 2-13; № ДР 0113U003512)

Керівник НДР – головний науковий співробітник відділу моделювання та прогнозування економічного розвитку, член-кореспондент НАН України, д-р екон. наук, професор І.Г. Манцуров.

Мета та актуальність роботи. Актуальність теми визначається необхідністю удосконалення існуючого інструменту державної регіональної політики – Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2015 року у зв’язку з невизначеністю стратегічних пріоритетів розвитку регіонів у посткризовий період, що обумовлює необхідність опрацювання нових науково обґрунтованих економічних та соціальних пріоритетів, а також напрямків розвитку регіонів з врахуванням тенденцій регіонального розвитку на сучасному етапі, як це передбачено стратегічними і програмними документами.

Зокрема, Програмою економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» та Національним планом дій на 2013 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава», затверджений Указом Президента України від 12.03.2013 № 128/2013

Мета дослідження – розроблення проекту Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2020 року з урахуванням стандартів Європейського Союзу.

Підстава для виконання – наказ Мінекономрозвитку від 24.04.2013 № 419 «Про затвердження тематичного плану прикладних наукових досліджень та науково-технічних розробок Науково дослідного економічного інституту на 2013 рік», Програма економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава»; Національний план дій на 2013 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава», затвердженого Указом Президента України від 12.03.2013 № 128/2013, доручення Кабінету Міністрів України від 18.01.2013 № 1537/1/1-13 до абзацу п’ятого пункту 1 рішення Ради Регіонів від 25.12.2012.

Джерело інформації – спеціальна наукова література, аналітичні огляди, законодавство України та країн-членів ЄС, матеріали статистичної звітності.


11

Основні дані, отримані за результатами виконання дослідження. У рамках НДР визначено основні проблеми та тенденції розвитку регіонів, на

підставі яких та з урахування світового досвіду сформовано принципи державної регіональної політики на довгостроковий період. Опрацьовано основні положення та структура проекту Стратегії 2020 – мета, стратегічні цілі, механізм реалізації, система моніторингу та оцінки ефективності регіональної політики, етапи реалізації тощо. Підготовлено прогноз основних макроекономічних показників на період до 2020 р. Для проведення моніторингу реалізації Стратегії 2020 запропоновано 36 показників-індикаторів, по 6 показникам розроблено цільові прогнозні рівні до 2020 р.

Підготовлено оглядово-інформаційні матеріали щодо впровадження механізмів та інструментів реалізації регіональної політики та здійснення контролю за результатами наслідків їх застосування (на прикладі країн-членів ЄС, Російської Федерації та Республіки Молдова) та узагальнені висновки та рекомендації разом із відповідними інформаційно-аналітичними матеріалами, які мають бути використані при підготовці Плану заходів із реалізації Стратегії 2020.

Висновки. Наукова цінність розробок. Обґрунтовано та визначено основні принципи нової регіональної політики України на період до 2020 р., зміст стратегічних цілей та механізм їх реалізації, які побудовані з урахуванням результатів комплексного аналізу стану і тенденцій розвитку регіонів за період 2006 – 2011рр. Запропоновані пропозиції також узгоджені з підходами до побудови регіональної політики в країнах ЄС.

Практичне значення. Результати дослідження були використані департаментом регіональної політики Мінекономрозвитку при розробленні Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2020 року, яка затверджена рішенням Уряду від 21.11.2013.

РОЗВ’ЯЗАННЯ ОПТИМІЗАЦІЙНИХ ЗАВДАНЬ НА БАЗІ

МАКРОЕКОНОМІЧНОЇ ДИНАМІЧНОЇ ЛІНІЙНОЇ МОДЕЛІ НА ОСНОВІ ТАБЛИЦЬ «ВИТРАТИ-ВИПУСК» (МІЖГАЛУЗЕВОГО БАЛАНСУ)

(ДРУГИЙ ЕТАП) (№ 3-13; № ДР 0113U003513)

Керівник НДР – завідувач відділу моделювання та прогнозування економічного розвитку, канд. екон. наук Б.М. Щукін.

Мета та актуальність роботи. Актуальність роботи обумовлена тим фактом, що використання ТВВ при проведенні міжгалузевого аналізу дозволяє підвищити його якість та виділити окремо цінові і структурні пропорції та тенденції економічного розвитку (при розробленні прогнозу обсягів випуску та валової доданої вартості як в цілому по економіці, так і за 38 видами економічної діяльності) в залежності від ресурсного забезпечення (в міжгалузевій структурі) і його оптимального розподілу між видами економічної діяльності. Макроекономічна


12

динамічна лінійна модель з врахуванням дії зазначених факторів дозволить давати більш обґрунтовані прогнози обсягів випуску продукції та валової доданої вартості при різних пропорціях використання ресурсів в галузевому розрізі, а модель перерахунку таблиць «витрати-випуск» у порівняні ціни базового року дозволить представляти результати оптимізаційних розрахунків у порівняних цінах.

Мета дослідження – адаптація та апробація макроекономічної динамічної лінійної моделі та моделі перерахунку таблиць «витрати-випуск» у порівняні ціни базового року для розв’язання оптимізаційних задач розподілу матеріальних, паливно-енергетичних, інвестиційних, трудових ресурсів, з метою досягнення максимізації росту економіки у середньостроковому періоді відповідно до сценарних розрахунків.

Підстава для виконання – наказ Мінекономрозвитку від 24.04.2013 № 675 «Про затвердження тематичного плану науково-дослідних робіт Науково-дослідного економічного інституту на 2013 рік»; методологічні засади, які містяться в Законі України № 1602-III від 23.03.2000 «Про державне прогнозування і розроблення програм економічного і соціального розвитку України», постанова Кабінету Міністрів України від 26.04.2003 № 621 «Про розроблення прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку та складання проекту державного бюджету» (зі змінами); розпорядження Кабінету Міністрів України № 557-р від 04.09.2003 «Про аналіз та прогнозування показників таблиць «витрати-випуск» (міжгалузевого балансу)».

Джерело інформації – спеціальна наукова література, закони України, проекти законів України, укази Президента України, постанови Уряду.

Основні дані, отримані за результатами виконання дослідження. 1. В ході дослідження проведено об’єднання динамічної моделі та моделі

перерахунку ТВВ в порівняні ціни, та апробація отриманого комплексу для цілей оптимізації з урахуванням і без врахування цінового фактора (у пакетному середовищі Excel) розподілу ресурсів з метою максимізації зростання економіки у середньостроковому періоді відповідно до сценарних розрахунків.

2. Використання двох моделей в одному інформаційно-аналітично-прогнозному розрахунковому комплексі (інтегрованій моделі) запропоновано наступним чином:

1) Базові розрахунки потрібних обсягів випуску та доданої вартості (при заданих сценарних умовах) виконуються на основі лінійної динамічної моделі.

2) Модель перерахунку ТВВ в порівняні базові ціни використовується для формування інформаційної бази в порівняних цінах.

3) Розрахунки по динамічній моделі проводяться в 2 варіантах (в фактичних і в порівняних цінах) з наступним порівнянням прогнозних показників і аналізом результатів. Це дозволяє визначити вплив цінових, фізичних і структурних змін на обсяги економіки (галузеві випуски і додану вартість).


13

3. Запропонований наступний алгоритм використання інтегрованої моделі: 1) Підготувати інформаційну базу для розрахунків. 2) Виконати розрахунки обсягів випуску і валової доданої вартості за

типовим алгоритмом макроекономічної динамічної лінійної міжгалузевої моделі. 3) Врахувати в розрахунках варіанти розподілу ресурсів: матеріальних,

паливно-енергетичних, інвестиційних, трудових. 4) Представити результати розрахунків в порівняних цінах базового року. 5) Провести відбір такого розподілу ресурсів, який забезпечує максимально

можливий приріст ВВП. 6) Забезпечити можливість врахування в розрахунках сценарних умов. Для

цього сценарні умови переведені в формалізовану форму для розрахунків по динамічній моделі. Відповідні кількісні показники сценарних умов подаються на вхід моделі і, відповідно, впливають на результати.

4. Інтегрована модель має 7 етапів проведення розрахунків: 1) Формування інформаційної бази для інтегрованої моделі. 2) Формування зовнішніх та внутрішніх сценарних умов для прогнозного

періоду, який складається з двох підблоків: «Розрахунок цільових показників кінцевого споживання (без ВНОК) для прогнозного періоду» та «Формування варіантів розподілу ресурсів у прогнозний період».

3) Проведення розрахунків і отримання прогнозних обсягів показників випуску і доданої вартості по ВЕД згідно з заданим розподілом ресурсів.

4) Відбір варіанту розрахунків, який дає максимальний приріст випуску чи ВВП.

5) Перевірка відібраного варіанту на збалансованість за ресурсами. 6) Порівняння перерахованих прогнозних таблиць «витрати-випуск» у

фактичних цінах та у порівняних цінах. 7) Оцінка цінових і структурних зрушень в розрахованих (прогнозних)

таблицях ТВВ. 5. Вхідною інформацією (інформаційним забезпеченням) для проведення

прогнозних розрахунків по інтегрованій оптимізаційній моделі є: По-перше, показники таблиць ТВВ, представлених в 2 варіантах: - за останній звітний рік (2011 р.); - перераховані в ціни базового 2007 р. Оскільки для інтегрованої моделі поставлена умова відокремлення цінових

змін, то враховуються два варіанти (за цінами) таблиць ТВВ з наступним їх порівнянням і аналізом відмінностей.

По-друге: 1) матриця коефіцієнтів прямих матеріальних витрат на прогнозний рік; 2) матриця коефіцієнтів приростної капіталоємності на прогнозний рік;


14

3) цільовий (запланований для досягнення) вектор кінцевого споживання (державне, приватне та чистий експорт без врахування валового нагромадження) за видами економічної діяльності.

6. Для перерахунку ТВВ у порівняні ціни базового року формується інформаційна база комплексу цінових індексів (за видами діяльності) за звітний період часу на основі діючої статистики.

7. При формуванні інтегрованої моделі закладено можливість урахування змін у розподілі ресурсів (матеріальних, паливно-енергетичних, трудових) і відокремлення цінових та структурних пропорцій в економіці. При цьому, зміни в розподілі ресурсів задаються наступним чином:

- змінюються коефіцієнти прямих матеріальних витрат (елементи матриці ija);

- змінюються коефіцієнти прямих матеріальних витрат в галузях паливно-

енергетичних ресурсів ( по строкам, тобто за видами діяльності, які є підгалузями паливно-енергетичного комплексу);

ija

- змінюється коефіцієнт капіталомісткості (елементи матриці ijb ijb);

8. В результаті соціальної політики (зростання зарплат), або в результаті зміни продуктивності праці в окремих галузях (через збільшення інвестицій і, відповідно,

зростання продуктивності праці) змінюється вектор коефіцієнтів трудомісткості за ВЕДами.

it

9. Зміна в розподілі трьох перших ресурсів враховується в зміні розрахунку випуску і валових доданих вартостей безпосередньо, через алгоритм динамічної моделі ТВВ. Результат отримується автоматично за допомогою формули зміни випуску і валових доданих вартостей в цілому по економіці, і окремо за видами економічної діяльності.

10. Врахування зміни в трудових ресурсах в моделі здійснюється через зміну цільових обсягів (розподілу) кінцевого споживання (без ВНОК) в розрізі видів діяльності. Якщо в певній галузі змінюються (зростають) витрати трудових ресурсів (оплата праці), то задається пропорційно більший обсяг кінцевого споживання.

11. Отримані прогнозні (розрахункові) таблиці ТВВ в фактично діючих цінах, і в порівняних цінах 2007 року, використовуються для порівняння їх елементів та відокремлення цінових, структурних і фізичних пропорцій в змінах випуску і валових

доданих вартостей за видами діяльності ( , , (і=І,...,N)). tiX t

iВДВ

12. Інтегрована модель реалізована в заданому програмному середовищі, що робить її зручною до використання в практиці макроекономічного міжгалузевого аналізу та прогнозування.

13. В розробленій інтегрованій моделі задача оптимізації вирішується через багатоваріантність розрахунків по динамічній моделі ТВВ. Закладаючи за певним алгоритмом вхідні дані в модель за різними сценаріями використання чотирьох


15

відібраних ресурсів економіки отримаємо очікувані в прогнозному періоді випуски і ВВП в розрізі галузей і вибираємо потрібний оптимальний варіант. Критерії можуть бути різними (не тільки ВВП). Чисто оптимізаційна модель була б більш спрощеною щодо відображення структурних параметрів розвитку економіки і критеріїв оптимізації. І зовсім не давала б можливості закладати варіанти сценаріїв сполучення різних рівнів ефективності використання досліджених чотирьох ресурсів. В чисто оптимізаційній класичній моделі національної економіки є свої переваги і є певна обмеженість. Результати дослідження свідчать про оптимізаційні завдання можуть вирішуватися і на базі динамічної моделі.

Висновки. Наукова цінність дослідження полягає у розробленні технології використання динамічної моделі ТВВ при середньостроковому прогнозуванні, з виділенням впливу цінового, структурного і ресурсного факторів, з вибором такого варіанту використання ресурсів (чотири види), який максимізує темп зростання ВВП.

Практичне значення роботи полягає в орієнтації моделі на практичні прогнозні багатоваріантні розрахунки в розрізі 38 видів діяльності. Проведеними по моделі розрахунками і отриманими результатами доведена зручність використання моделі при прогнозуванні. Очікуваною особливістю моделі і найбільш вузьким місцем є формування сценарних умов щодо рівня використання наявних ресурсів і прогнозування екзогенної інформації щодо цільового на прогнозний період обсягу кінцевої продукції галузей (без валового нагромадження).

Результати дослідження орієнтовані на використання в роботі департаменту макроекономічного прогнозування.

РОЗРОБЛЕННЯ МОДЕЛІ ПРОГНОЗУВАННЯ ПОКАЗНИКІВ НАЦІОНАЛЬНИХ РАХУНКІВ ЗА СЕКТОРАМИ ЕКОНОМІКИ

З ВИКОРИСТАННЯМ ПРИНЦИПУ «ЗНИЗУ ВВЕРХ» (ДРУГИЙ ЕТАП)

(№ 4-13; № ДР 0113U003514) Керівник НДР – в.о. завідувач сектору структурних зрушень, канд. екон. наук,

доцент, ст. наук. співр. О.М. Сергієнко. Мета та актуальність роботи. Актуальність роботи. В умовах економічної

нестабільності актуальними є питання здійснення перспективних розрахунків розвитку національної економіки на всіх стадіях економічного обороту. Точність проведених прогнозних розрахунків передбачає необхідність вдосконалення методології прогнозування показників СНР з їх деталізацією за секторами економіки, яка ґрунтується на використанні прогнозних принципів розрахунку показників «знизу вверх» з подальшим їх об’єднанням в інтегровану модель. Враховуючи той факт, що існуючі на сьогодні в Україні методики прогнозування макропоказників, в т.ч. і за секторами економіки, передбачають застосування принципу «зверху вниз», розробка секторних модельних блоків за принципом «знизу вверх» на макрорівні дозволить


16

визначити можливості економіки в цілому, виходячи з секторних ефектів розвитку та їх взаємозв’язків. При цьому, прогнозна оцінка ефектів розвитку інституційних секторів економіки є актуальною проблемою в процесі модельних розрахунків, представляє наукову новизну і потребує ґрунтовних досліджень щодо розробки підходів, критеріїв та індикаторів їх визначення.

Прогнозування показників СНР за принципом «знизу вверх» дозволяє передбачати наслідки регулюючого впливу держави на результати економічної діяльності окремих груп інституційних одиниць, виявляти роль кожного сектору у формуванні найважливіших макроекономічних показників. Прогнозні значення показників СНР в секторному розрізі сприятимуть підвищенню якості обґрунтування та розробки показників Державного бюджету, формуванню системи індикаторів розвитку реального сектору економіки, соціальної, бюджетно-податкової, грошово-кредитної та інших видів економічної політики у взаємозв’язку з основними тенденціями розвитку національної економіки України на прогнозний період. Це суттєво підвищить оперативність, системність, комплексність та взаємозв’язок прогнозування різних аспектів соціально-економічного розвитку України в прогнозному періоді.

Мета дослідження – побудова інтегрованої моделі короткострокового прогнозування показників національних рахунків на базі блоків, що відображають факторні зв’язки в кожному секторі економіки і здійснення за її допомогою експериментального розрахунку показників інституційних секторів на 2014-2015 роки.

Підстава для виконання – наказ Мінекономрозвитку від 24.04.2013 № 419 «Про затвердження тематичного плану прикладних наукових досліджень та науково-технічних розробок Науково-дослідного економічного інституту на 2013 рік»; Програма економічних реформ Президента України на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава»; Указ Президента України від 12.03.2013 № 128/2013 «Про Національний план дій на 2013 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава»; Постанова Кабінету Міністрів України від 27.02.2013 № 187 «Про затвердження Державної програми активізації розвитку економіки на 2013-2014 роки»; Бюджетний кодекс України; Основні засади грошово-кредитної політики на 2013 рік, схвалені рішенням Ради НБУ від 05.09.2012 р. № 16 з доопрацюваннями; Закон України від 23.03.2000 №1602-ІІІ «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України»; Постанова Кабінету Міністрів України від 26.04.2003 № 621 «Про розроблення прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку та складання проекту державного бюджету»; ДСТУ 3973-2000 «Система розроблення та поставлення продукції на виробництво. Правила виконання науково-дослідних робіт. Загальні положення».


17

Джерело інформації – спеціальна наукова економічна література, статистична звітність, аналітичні огляди Державної служби статистики України, НБУ, Міністерства економічного розвитку і торгівлі, Міністерства фінансів, Міністерства соціальної політики, Пенсійного фонду, Рахункової палати, наукових установ тощо.

Основні дані, отримані за результатами виконання дослідження.

1. Виявлені факторні зв’язки та залежності щодо формування прогнозних показників інституційних секторів економіки. Взаємозв'язок між секторами охоплює абсолютно всі типи операцій з товарами, послугами, прибутками, фінансами. Прогнозування показників ґрунтується на принципах кореспонденції рахунків, подвійного запису, балансу активів і пасивів тощо.

В процесі дослідження виявлені показники, які формуються на основі групування відповідних міжсекторних потоків. В зв’язку з цим, під час їх прогнозування враховані існуючі міжсекторні перетоки, які характеризують зв’язки між аналогічними показниками рахунків різних інституційних секторів. Зокрема, до таких показників належать показники інших податків, пов’язаних з виробництвом, які платяться всіма секторами економіки (рахунок утворення доходу, частина використання) і зосереджуються в рахунку розподілу первинного доходу в секторі загального державного управління (як ресурс цього сектору). Показник оплати праці найманих працівників, як фактор виробництва робоча сила, формується в рахунку утворення доходу в частині використання в усіх секторах економіки. При цьому, загальна сума показника оплати праці найманих працівників (всього по економіці) кореспондується з аналогічним показником рахунку розподілу первинного доходу в частині ресурсів сектору домашні господарства. Крім зазначених показників, виявлено, що міжсекторні перетоки характерні і для показників рахунку вторинного розподілу доходу, рахунку перерозподілу доходу в натурі, рахунку використання наявного доходу, а також рахунку капіталу.

2. Розроблено концепцію інтегрованої моделі короткострокового прогнозування за секторами економіки в блочній структурі, відповідно до зв’язків у секторах. Концепція інтегрованої моделі короткострокового прогнозування за секторами економіки передбачає побудову наскрізної системи таблиць та алгоритмів, враховує структурно-логічну схему процесу прогнозування та інструменти їх реалізації в блочній структурі. Розроблена модель складається з 6 блоків, які являють собою сукупність таблиць, що містять показники національних рахунків по конкретному сектору економіки, ретроспективні показники, екзогенні (додаткові зовнішні) змінні, структурні співвідношення та розрахункові прогнозні значення показників.

3. Розроблено модельний апарат прогнозування показників СНР за секторами економіки на короткостроковий період, який охоплює систему рівнянь та балансових тотожностей на основі методології формування показників СНР та особливостей прогнозних розрахунків для блок-секторів економіки.


18

На першому етапі дослідження (2012 р.) було здійснено розробку окремих модельних блоків для сектору загального державного управління та домашніх господарств; на другому етапі (2013 р.) – для інших секторів внутрішньої економіки: нефінансових корпорацій, фінансових корпорацій та сектору некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства. Модельні блоки за секторами передбачають прогнозування показників внутрішньої економіки за всіма рахунками СНР, за виключенням фінансового рахунку. Прогнозування показників відбувається пошагово за допомогою екстраполяції, трендових, балансових, нормативних, експертних, комбінованих та ін. методів, а також використовується підхід вибіркового прогнозування тих показників СНР, які можуть бути прогнозовані автономно і використовуються для подальших прогнозних розрахунків в інших рахунках та макропропорціях.

4. Сформована та уточнена інформаційна база даних для блок-секторів економіки, а також екзогенні показники та макроекономічні пропорції, які визначають прогнозну траєкторію розвитку інституційних секторів з врахуванням припущень та ризиків прогнозної динаміки, які задаються за допомогою функціональних залежностей та коефіцієнтів зміни.

5. За розробленими алгоритмами прогнозування для трьох секторів економіки (нефінансових корпорацій, фінансових корпорацій та некомерційних організацій, що обслуговують домашні господарства), на прохання замовника, було проведено експериментальний розрахунок показників СНР в фактичних цінах на 2011 рік. Здійснені розрахунки, в основному, мали незначну статистичну похибку з офіційними даними (4-5%), що свідчить про правильність вибраних нами підходів та методів прогнозування.

6. На базі розроблених модельних блоків за секторами внутрішньої економіки створена інтегрована модель прогнозування показників СНР на короткостроковий період, яка надає можливість представити економіку країни як у пропорціях ВДВ в цілому, так і в балансових пропорціях по кожному інституційному сектору. Прогнозні розрахунки за створеною моделлю дають можливість проаналізувати процеси формування фінансових ресурсів у вигляді, капітальних інвестицій, доходів, їх перетоки відповідно до встановлених державою регуляторів та дії інших факторів, пов’язаних з необхідністю відтворення ВВП в залежності від ресурсозабезпечення кожного сектора економіки. Інтегрована модель розміщена в середовищі Microsoft Excel. Вихідні таблиці інтегрованої моделі представлені за прогнозними 2012-2015 роками і є аналогами відповідних рахунків СНР.

7. З метою виявлення правильності модельних розрахунків здійснено експериментальний прогнозний розрахунок показників СНР на період 2012-2015 рр. Адекватність прогнозних розрахунків за створеною моделлю перевіряється як за секторами, так і в цілому по економіці за допомогою балансових рівнянь та тотожностей по кожному рахунку; за допомогою структурної динаміки показників; за


19

допомогою співвідношень основних макропоказників; за допомогою темпів зміни прогнозних показників.

Висновки. Наукова цінність розробок полягає в удосконаленні існуючих методів прогнозування показників СНР в секторному розрізі, розробці інтегрованої моделі короткострокового прогнозування за секторами економіки в блочній структурі, відповідно до зв’язків у секторах, з використанням принципу «знизу вверх»; здійсненні експериментального розрахунку показників СНР до 2015 р. за створеною моделлю.

Практичне значення. Використання розробленої інтегрованої моделі прогнозування показників СНР за секторами економіки дозволить підвищити точність та якість прогнозних розрахунків, проводити аналітичні дослідження та обґрунтування збалансованості показників СНР, бюджету, платіжного балансу, монетарних, соціальних та інших макроіндикаторів.

Одержані результати дослідження будуть використані департаментом макроекономічного прогнозування Мінекономрозвитку України при підготовці інформаційно-аналітичних та прогнозних матеріалів, здійсненні моніторингу прогнозних розрахунків, розробленні пропозицій щодо формування стратегічних і програмних документів на короткостроковий період.

УПРОВАДЖЕННЯ СТАТИСТИКИ ПРОДУКТИВНОСТІ ТА АНАЛІЗУ ЗРОСТАННЯ ВВП У РОЗРІЗІ ФАКТОРНИХ РЕСУРСІВ І ЇХ

ПРОДУКТИВНОСТІ (КАПІТАЛ, ПРАЦЯ, ЕНЕРГІЯ, МАТЕРІАЛИ І ПОСЛУГИ) (№ 5-13; № ДР 0113U003515)

Керівник НДР – д-р екон. наук, професор В.Ф. Беседін. Мета та актуальність роботи. Актуальність теми визначається нагальною

потребою в підвищенні ефективності макроекономічної політики, що потребує точних оцінок продуктивності витрат макроекономічних ресурсів для розвитку економіки. В зв’язку з цим, необхідна достовірна інформація щодо поточного стану використання ресурсів, тенденцій їх змін, порівняльних характеристик з іншими країнами, оцінки впливів зазначених факторних ресурсів на формування обсягу валового внутрішнього продукту.

Мета дослідження – розроблення методологічних положень та впровадження у практику щорічних та щоквартальних статистичних даних показників продуктивності праці і оцінок впливу витрат (продуктивності) праці на ВВП за звітний період на основі статистичної інформації Держстату України.

Підстава для виконання – наказ Мінекономрозвитку від 24.04.2013 № 419 «Про затвердження тематичного плану прикладних наукових досліджень та науково-технічних розробок Науково-дослідного економічного інституту на 2013 рік»; Програма економічних реформ Президента України на 2010-2014 роки «Заможне


20

суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава»; Закон України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України»; постанова Кабінету Міністрів України від 26.04.2003 № 621 «Про розроблення прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку та складання проекту державного бюджету»; постанова Кабінету Міністрів України від 27.02.2013 № 187 «Про затвердження Державної програми активізації розвитку економіки на 2013-2014 роки»; розпорядження Кабінету Міністрів України від 20.03.2013 № 145-р «Про затвердження Стратегії розвитку державної статистики на період до 2017 р.».

Джерело інформації – спеціальна наукова економічна література, аналітичні огляди, статистична звітність.

Основні дані, отримані за результатами виконання дослідження. 1. Розроблено алгоритм і модель (в програмному середовищі Ехсеl) проведення

розрахунків показників продуктивності праці, а також впливу показників продуктивності та ринку праці на ВВП за звітний період (квартал та рік) за видами економічної діяльності (в тому числі промислової). Модель подається у вигляді комплексу уніфікованих таблиць з розрахунками продуктивності праці в абсолютних та відносних показниках, для міжнародних зіставлень та за видами економічної та промислової діяльності з виходом на таблиці офіційного представлення. В дослідженні розроблено форми подання статистичної інформації по продуктивності праці на офіційних сайтах Держстату України та Мінекономрозвитку України. Алгоритм розрахунку показників продуктивності праці відповідає прийнятим методичним підходам і закладений в електронних таблицях Ехсе1 розробленої моделі.

2. Вдосконалено методичні рекомендації щодо розрахунку продуктивності ресурсу праці в частині оцінки впливу продуктивності праці та показників ринку праці на ВВП у цілому та в розрізі видів економічної (у тому числі промислової) діяльності за звітний період. Для цього здійснено впорядкування існуючих розділів і додатково запропоновані підходи щодо розрахунків продуктивності праці за видами промислової діяльності, методів визначення внесків окремих факторів на зміну обсягу ВВП. Встановлена необхідність коригування методичних рекомендацій в частині використання системи показників та окремих процедурних моментів. Підготовлено повнотекстовий варіант удосконалених методичних рекомендацій, який після відповідного узгодження може бути затверджений рішенням Міністерства економічного розвитку і торгівлі України у якості «типових» або «тимчасових».

3. Здійснено поглиблений аналіз результатів проведених розрахунків щодо оцінки величини і зміни рівня показників продуктивності праці в розрізі видів економічної (у тому числі промислової) діяльності, а також впливу показників про-дуктивності та ринку праці на динаміку ВВП за 2010, 2011 і 2012 роки, а також звітні квартали 2013 року. Це дозволило отримати такі основні результати:


21

3.1. Продуктивність праці в Україні залишається на низькому рівні. Вона майже у 2 рази нижча ніж у Російській Федерації, у 3 рази – у порівнянні з Польщею і зовсім не співставна з розвиненими країнами.

3.2. Аутсайдерами за рівнем продуктивності праці є такі види економічної діяльності, як сільське господарство, будівництво, торгівля, освіта, охорона здоров’я. Їх діяльність потребує детального аналізу і розроблення на рівні держави відповідних заходів.

3.3. Показники продуктивності праці за видами економічної і промислової діяльності не зовсім точно характеризують дійсні результати роботи галузей, бо продуктивність праці, що обчислюється на базі валової доданої вартості, не враховує чисті податки на продукти і імпорт, водночас, вони по деяким ВЕД складають до 20%, а іноді і до 50% ВДВ.

3.4. Визначення продуктивності праці за кількістю штатних працівників також спотворює показник витрат праці, тому що у цьому разі не враховуються витрати праці самозайнятих та інших працівників.

3.5. На рівень продуктивності праці негативно впливає випереджаюча динаміка розвитку деяких видів послуг, у першу чергу торгівлі, фінансової діяльності, операцій з нерухомим майном, оскільки вони нарощують непропорційні витрати, при цьому не збільшуючи реальну вартість продукції.

3.6. Актуальним є раціоналізація структури зайнятих, бо в їх складі лише половина працівників виробляє продукцію і послуги, а інші - не завжди потрібні в такому обсязі. Фактично один реально працюючий утримує 4-х членів суспільства.

4. Розроблено рекомендації з економічної політики в частині підвищення продуктивності праці та її внеску у ВВП відповідно до визначених пріоритетів, що включають державні заходи в цілому в економці та за видами економічної діяльності. До них відносяться:

- створення базових передумов економічного зростання через підтримання низького рівня інфляції, стабілізації державних фінансів і створення стійкої фінансової системи;

- формування режиму максимального сприяння бізнесу шляхом зменшення втручання держави в економіку, зниження адміністративних бар'єрів для його розвитку, модернізації податкової системи й поглиблення міжнародної економічної інтеграції України;

- модернізація інфраструктури й базових секторів шляхом усунення усталених структурних проблем в енергетичній, вугільній, нафтогазовій галузях і ЖКГ, а також розвитку транспортної інфраструктури й ринку землі. Перехід від дотацій до самоокупності виробництва соціальних послуг;

- збереження і розвиток людського й соціального капіталу шляхом підвищення ефективності й стабільності соціального захисту, поліпшення якості й доступності освіти й медичного обслуговування;


22

- підвищення ефективності державного управління шляхом реформування державної служби й виконавчої влади;

- проведення фінансово-кредитної та експортно-імпортної політик, спрямованих на розвиток національного виробництва, створення умов для реальних стимулів до нагромадження та інвестування.

Висновки. Наукова цінність розробок полягає в отриманні можливості оцінювати ресурсний (праця, капітал, паливно-енергетичні ресурси, послуги) розріз економічного зростання, використовувати факторний розподіл зростання ВВП при макроекономічному аналізі та прогнозуванні, що дозволить підвищити обґрунтованість і ефективність рішень в економічної політики. Враховуючи вагому значимість продуктивності праці для економічного розвитку, необхідно включити цей показник у перелік основних макроекономічних показників і встановлювати завдання на мікро-, макро- та мезорівнях щодо його покращення.

Практичне значення роботи полягає у започаткуванні статистики продуктивності праці, як важливого макроекономічного показника, який потребує методичного забезпечення і постійного моніторингу. Одержані результати дослідження будуть використані департаментом макроекономічного прогнозування при підготовці інформаційно-аналітичних та прогнозних матеріалів.

РОЗРОБЛЕННЯ МЕТОДИЧНИХ РЕКОМЕНДАЦІЙ ЩОДО ОЦІНКИ ЕФЕКТИВНОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ ДЕРЖАВНОГО

СЕКТОРУ ЕКОНОМІКИ НА ОСНОВІ ПОКАЗНИКІВ ВИКОНАННЯ ЇХ ФІНАНСОВИХ ПЛАНІВ

(№ 6-13; № ДР 0113U003516) Керівник НДР – в.о. завідувача відділу фінансово-бюджетної політики, д-р

екон. наук, професор В.В. Корнєєв. Мета та актуальність роботи. Актуальність роботи обумовлена необхідністю

надання пропозицій щодо покращення фінансового стану підприємств державного сектору економіки та зменшення кількості збиткових підприємств.

Мета дослідження – вивчення результатів виконання показників фінансових планів підприємств державного сектору економіки, надання пропозицій щодо шляхів підвищення ефективності управління та використання державного майна органами управління.

Підстава для виконання – Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. № 436-IV. Положення про Міністерство економічного розвитку і торгівлі України (Указ Президента України від 31.05.2011 № 634/2011). Наказ Мінекономіки від 21.06.2005 № 173 «Про затвердження Порядку складання, затвердження та контролю виконання фінансових планів державних підприємств, акціонерних, холдингових компаній та інших суб’єктів господарювання, у статутному фонді яких більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) належать державі, та їх дочірніх підприємств.


23

Джерело інформації – спеціальна наукова література, аналітичні огляди, матеріали статистичної звітності, моніторингу оцінки ефективності управління об’єктами державної власності, офіційні веб-сторінки державних та приватних організацій.

Основні дані, отримані за результатами виконання дослідження. Проведене дослідження системи фінансового планування підприємств

державного сектору та оцінки ефективності їх фінансово-господарської діяльності на основі показників виконання їх фінансових планів дозволяє зробити наступні висновки.

1. Сучасний порядок складання, розгляду та затвердження фінансових планів підприємств державного сектору ґрунтується на чинних формах фінансової звітності та індикаторах оцінки фінансового стану відповідних підприємств. Групування підприємств державного сектору залежно від розміру чистого прибутку (державні підприємства та акціонерні товариства з чистим прибуток до та понад 50 млн. грн./рік) та впливу на ринок (наприклад, підприємства - монополісти) згідно їх відомчого підпорядкування обумовлює проведення Мінекономрозвитку оцінки ефективності діяльності підприємств державного сектору виходячи з функцій та завдань Міністерства за зведеними показниками фінансово-господарської діяльності.

2. Сучасні методичні підходи до оцінки ефективності фінансово-господарської діяльності підприємств державного сектору на основі виконання їх фінансових планів повинні враховувати наступні умови:

- необхідність забезпечення достатньої кількості даних у фінансових планах для здійснення комплексного аналізу та оцінки ефективності фінансово-господарської діяльності підприємств державного сектору та узгодженості показників планів із відповідними показниками фінансової звітності;

- застосовування як узагальнених, так і диференційованих критеріїв оцінки ефективності підприємств державного сектору та обґрунтованість їх планових та цільових значень;

- забезпечення уніфікації та автоматизації формування звітних даних по виконанню фінансових планів.

3. Методичні підходи до проведення оцінки ефективності фінансово-господарської діяльності підприємств державного сектору на основі виконання їх фінансових планів доцільно формувати з наступних етапів.

І. Визначення критеріїв та показників оцінки ефективності фінансово-господарської діяльності підприємств державного сектору на основі показників виконання їх фінансових планів.

ІІ. Формування базисних таблиць зведених показників виконання фінансових планів підприємств, необхідних для оцінки ефективності фінансово-господарської діяльності підприємств державного сектору.

ІІІ. Зведена оцінка ефективності фінансово-господарської діяльності


24

підприємств державного сектору у контексті їх відповідності та впливу на виконання завдань розвитку національної економіки в цілому та її державного сектору.

4. Чинна на сьогодні система показників фінансових планів підприємств державного сектору економіки є достатньо деталізованою і в цілому дозволяє проводити узагальнену оцінку ефективності фінансово-господарської діяльності підприємств за основними критеріями на рівні державного сектору та в цілому по економіці.

В той же час реалізація такого підходу на практиці ускладнюється через низку чинників, серед яких:

- значна кількість завдань розвитку національної економіки при високому рівні узагальнення загальнодержавних орієнтирів економічного розвитку як в цілому, так і у розрізі видів економічної діяльності, секторів економіки;

- зорієнтованість таких орієнтирів та цільових результатів на середньо- та довгостроковий період, що ускладнює порівняння з ними, зокрема, квартальних показників виконання фінансових планів підприємств державного сектору;

- наявність широкого кола стратегій, загальнодержавних цільових програм, регіональних програм, що ускладнюють визначення уніфікованих орієнтирів та критеріїв ефективності для підприємств державного сектору в цілому.

5. Серед основних причин отримання збитків підприємствами державного сектору у 1 кв. 2013 року виділяються:

- випереджальне зростання собівартості продукції при зниженні попиту та обсягів продажу;

- надмірний рівень адміністративних витрат; - відсутність ринків збуту або неконкурентність продукції за ціною та якістю на

внутрішньому та зовнішніх ринках збуту та перенасиченість внутрішніх товарних ринків продукцією державних підприємств, що не користується попитом;

- застарілі виробничі потужності та технології виробництва, неефективний менеджмент, недоступність джерел фінансування, які дозволяють модернізувати виробництво, високий рівень залежності від бюджетного фінансування.

Серед причин збитковості слід зазначити також наявність в складі інших операційних та адміністративних витрат підприємств державного сектору витрат, пов’язаних з утриманням соціальної сфери, що характерно для містоутворюючих та соціально-значимих підприємств.

6. Основними характеристиками оцінки ефективності фінансово-господарської діяльності підприємств державного сектору економіки у 3 кварталі 2013 року є:

- нереалізованість виробничого потенціалу у забезпеченні випуску продукції та надання послуг підприємствами держсектору, що обумовила більш як 20-ти відсоткове невиконання планів по чистому доходу (виручці) від реалізації продукції;

- низька інвестиційна активність, що підтверджується виконанням планів по капітальних інвестиціях лише на половину (58,4%) та мінімальним фінансуванням


25

придбання, будівництва та ремонту основних засобів (не профінансовано 46-70% від плану);

- збереження збитковості значної кількості підприємств державного сектору. 7. Порівняльний аналіз ефективності діяльності підприємств державного

сектору з середнім по економіці рівнем за окремими показниками свідчить, що: - загальна рентабельність діяльності підприємств держсектору в цілому

нижча, ніж в економіці (за виключенням господарських товариств, які у 2013 р. мають рентабельність, вищу за середню по економіці);

- зросла частка ресурсів підприємств державного сектору у здійсненні капітальних інвестицій в країні;

- зберігається вищий за середній по економіці рівень використання зовнішніх джерел фінансування капітальних інвестицій підприємствами державного сектору.

8. Проведення якісної оцінки ефективності фінансово-господарської діяльності підприємств державного сектору обмежується тим, що сучасне групування підприємств державного сектору за критеріями розміру чистого прибутку, монопольного становища на ринку чи частки держави у статутному капіталі обумовлює достатньо велику кількість підприємств, які зобов’язані формувати та звітувати про виконання фінансових планів. При цьому зарубіжний досвід свідчить про обмежену кількість підприємств з державною часткою та галузей, в яких вони функціонують.

Висновки. Наукова цінність розробок. Розробка показників фінансових планів повинна проводитись з широким застосуванням автоматизації процесів формування фінансової звітності та фінансових планів, що дозволить проводити багатоваріантний аналіз рівня виконання фінансових планів, ефективності господарської та фінансової діяльності підприємств державного сектору економіки.

Підвищенню обґрунтованості оцінок фінансово-господарської діяльності підприємств державного сектору економіки в Україні сприятиме:

- проведення оцінки ефективності фінансово-господарської діяльності за обмеженим колом критеріїв та за підсумками року, оскільки реальну економічну ефективність при здійсненні інвестицій чи формуванні фінансових результатів можна визначати за річними даними;

- узгодженість формування фінансових планів із процесами формування стратегічних планів таких підприємств;

- узгодженість результатів оцінок стосовно виконання планів підприємств державного сектору з процесами підготовки рішень по приватизації підприємств;

- проведення порівняння основних показників фінансових планів підприємств із відповідними значеннями таких показників в цілому по економіці.

Практичне значення. Результати НДР будуть використані Міністерством економічного розвитку і торгівлі при виконанні вимог Господарського кодексу України, Положення про Міністерство економічного розвитку і торгівлі України та


26

наказу Мінекономіки від 21.06.2005 № 173, зокрема при підготовці інформаційно-аналітичних матеріалів щодо показників виконання фінансових планів підприємств державного сектору економіки, що сприятиме посиленню державного контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємств державного сектору економіки та підвищенню ефективності використання державного майна.

РОЗРОБЛЕННЯ НАУКОВО ОБҐРУНТОВАНИХ ПІДХОДІВ ДО ОЦІНЮВАННЯ ВПЛИВУ ДЕРЖАВНОГО БОРГУ НА СТАН ДЕРЖАВНИХ ФІНАНСІВ ТА ЕКОНОМІЧНИЙ

РОЗВИТОК УКРАЇНИ (№ 7-13; № ДР 0113U003517)

Керівник НДР – в.о. завідувача відділу фінансово-бюджетної політики, д-р екон. наук, професор В.В. Корнєєв.

Мета та актуальність роботи. Актуальність роботи обумовлена значними структурними перетвореннями, які відбуваються в економіці України, наявністю кризових явищ в світовій економіці. Ситуація, яка спостерігається в даний час в борговій сфері Італії, Іспанії, Греції тощо вимагає пошуку та вироблення механізмів оцінювання впливу державного боргу на стан державних фінансів та економічний розвиток в цілому. Крім того, протягом останніх років з державного бюджету виділяються значні обсяги фінансування для погашення отриманих в минулі роки запозичень. Особливо це є актуальним для України в 2013 – 2015 роках. Існуючі підходи щодо оцінювання впливу боргової політики держави зосереджувалися виключно на забезпеченні фінансування дефіциту державного бюджету, а не впливу сформованого державного боргу на стан державних фінансів та на економічне зростання. Таким чином, існує об’єктивна потреба у розробленні підходів, критеріїв та механізмів, які б дозволили проводити системний аналіз та давати оцінку ефективності формування державного боргу, його впливу на стан державних фінансів та економічне зростання в цілому.

Мета дослідження – вироблення системного підходу та розробка методичних рекомендацій щодо оцінювання впливу державного боргу на стан державних фінансів та економічний розвиток України в коротко- та середньостроковій перспективі.

Підстава для виконання – положення про Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, затверджене Указом Президента України від 31.05.2011 № 634/2011. Постанова Кабінету Міністрів України від 27.10.2010 № 978 «Про затвердження Порядку розроблення Середньострокової стратегії управління державним боргом і контролю за її реалізацією».

Джерело інформації – спеціальна наукова література, аналітичні огляди, матеріали статистичної звітності, офіційні веб-сторінки державних та приватних організацій.

http://www.lan.me/Documents/ukaz_1.doc

http://www.lan.me/Documents/ukaz_1.doc


27

Основні дані, отримані за результатами виконання дослідження. 1. Критеріальний підхід до оцінки впливу державного боргу на стан державних

фінансів та економічний розвиток передбачає здійснення такої оцінки щодо: ефективності використання запозичених коштів; рівня державного боргу України і досягнення критичних рівнів боргового навантаження; наявності взаємозв’язків між обсягом державного боргу та основними індикаторами розвитку економіки та фінансової системи України.

2. Методичне забезпечення оцінки результатів впливу державного боргу на стан державних фінансів та економічний розвиток в Україні ґрунтується на послідовних розрахунках впливу державного боргу і боргових операцій на економічне зростання, на інвестиційну діяльність, на рівень процентних ставок за банківськими кредитами, на процес банківського кредитування, на динаміку реального обмінного курсу гривні, на поточний рахунок і торговельний баланс України, на рівень відсоткових ставок за державними цінними паперами, на показники державного бюджету з представленням економіко-математичної моделі оцінки впливу боргової політики на економічний розвиток та аналізу економічних наслідків боргових криз на стан державного бюджету. Методичні рекомендації щодо оцінки впливу державного боргу на стан державних фінансів та економічний розвиток України враховують методи статистичних порівнянь, імітаційного моделювання та регресійно-кореляційного аналізу на основі квартальних даних України за 2007-2013 роки.

3. Блок впливу боргової політики на економічний розвиток (макроекономічний блок) вміщує імітаційну економіко-математичну модель і складається з 10 регресійних рівнянь. У рамках даної моделі було отримано такі кількісні оцінки наслідків державних запозичень і розміру державного боргу:

3.1 Розроблена регресійна модель темпів валового нагромадження основного капіталу дозволила встановити, що збільшення нетто-трансфертів за внутрішньо-борговими операціями Уряду на 1% ВВП призводить до скорочення темпів валового нагромадження основного капіталу на 1,9%.

3.2 Коефіцієнт боргової змінної моделі банківських кредитів указує на те, що залучення державних позик у сумі, яка еквівалентна 1% ВВП, внаслідок дії ефекту витіснення, призводить до зменшення темпів приросту кредитного портфелю банків на 0,9%.

3.3 Коефіцієнти незалежних змінних моделі банківських кредитів свідчать про те, що залучення державних позик у сумі, яка еквівалентна 1% ВВП, внаслідок дії ефекту витіснення, призводить до зменшення темпів приросту кредитного портфелю банків на 0,9%.

3.4 За розробленою моделлю кумулятивної зміни індексу РЕОК гривні було підраховано, що зростання відносного розміру державного боргу на 1% ВВП у середньостроковому періоді стає причиною девальвації РЕОК гривні на 0,31%, а


28

збільшення позитивного сальдо фінансового рахунку на 1 млрд. дол. США спричиняється до ревальвації РЕОК гривні на 0,82%.

3.5 Оцінені коефіцієнти змінних моделі торговельного балансу дозволяють зробити такий висновок: девальвація РОК гривні до долара США на 1% (на яку, у свою чергу, впливає сальдо зовнішньо-боргових операцій уряду) призводить до зменшення негативного сальдо торгівлі товарами на 67,1 млн. дол. США у наступному кварталі.

3.6 На основі розробленої моделі середньозваженої відсоткової ставки за ОВДП отримано такі результати: збільшення обсягу державного боргу відносно ВВП на 1% має своїм наслідком підвищення середньозваженої відсоткової ставки за ОВДП на 0,12%.

Розроблена економіко-математична модель дозволяє оцінювати наслідки боргової політики держави в Україні, надає можливість імітувати поведінку системи при зміні екзогенних параметрів боргової політики і оцінити вплив політики державних запозичень та розміру боргового навантаження на ключові сфери економіки України і державного бюджету.

3.7 На основі розробленої економіко-математичної моделі впливу державного боргу на економічний розвиток оцінено наслідки боргової політики 2013 року для економіки та фінансової системи України:

темпи нагромадження основного капіталу зменшаться на 3,06% внаслідок активних внутрішніх запозичень уряду і позитивних внутрішньо-боргових трансфертів обсягом 1,6% ВВП, що приводитиме у дію «ефект витіснення» приватних інвестицій державними позиками;

відсоткова ставка за кредитами банків резидентам України підвищиться на 0,28% у зв’язку з інтенсивним залученням внутрішніх державних позик;

темпи приросту кредитного портфеля банків зменшаться на 7,02%, внаслідок здійснення державних запозичень обсягом 8,05% ВВП і витіснення кредитів підприємницькому сектору позиками банків уряду;

реальний ВВП зменшиться на 1,13%, внаслідок зниження темпів нагромадження основного капіталу на 3,06%, (обумовленого дією «ефекту витіснення») та ревальвації РОК гривні, що викликана позитивним сальдо фінансового рахунку за операціями сектору державного управління (в сумі 5060 млн. дол.);

девальвація РЕОК гривні на 8,4% у середньому за рік стане результатом двох різноспрямованих тенденцій: існування тягаря державного боргу на рівні 39,35% ВВП (що чинить девальваційний тиск) і профіциту фінансового рахунку за операціями сектору державного управління обсягом 5060 млн. дол. (що матиме ревальваційні наслідки);


29

реальний обмінний курс (РОК) гривні до долара ревальвує на 3,6% у середньому за рік внаслідок формування профіциту фінансового рахунку за операціями сектору державного управління обсягом 5060 млн. дол.;

ревальвація РОК гривні під впливом зовнішніх державних запозичень на 3,6% у середньому за рік матиме своїм наслідком збільшення негативного сальдо торгівлі товарами на 789 млн. дол. і негативного сальдо поточного рахунку платіжного балансу – на 513 млн. дол.;

спред «EMBI+Україна», зумовлений уповільненням зростання реального ВВП на 1,13%. та існуванням боргового навантаження обсягом 39,35% ВВП, сягне рівня 5,76%;

у складі середньозваженої відсоткової ставки за ОВДП 4,64%. припадатиме на кредитні ризики, зумовлені існуванням боргового навантаження обсягом 39,35% ВВП.

3.8 Фіскальні наслідки нетто-запозичень держави для виконання бюджету у 2013 р.:

короткострокові наслідки - надходження до бюджету коштів у сумі 54,46 млрд. грн. дозволить профінансувати споживчі видатки бюджету в сумі приблизно 48,47 млрд. грн. та інвестиційні видатки бюджету в сумі приблизно 5,99 млрд. грн.;

середньострокові наслідки: нетто-залучення до Державного бюджету у сумі 54,46 млрд. грн. призведе до еквівалентного зростання зобов’язань з погашення основної суми державного боргу та до щорічного зростання видатків на обслуговування боргу в сумі близько 0,41% ВВП, що зменшуватиме бюджетні ресурси на цю ж суму і вестиме до скорочення фінансування соціальних та економічних програм Уряду впродовж усього періоду користування позиками.

4. На основі результатів апробації методичних рекомендацій обґрунтовано пропозиції щодо удосконалення оцінки впливу державного боргу на стан державних фінансів та економічний розвиток України, впровадження яких дозволить мінімізувати ризики фінансової нестабільності і сприяти використанню стимулюючого потенціалу бюджетної політики:

4.1 Утримання боргу загального уряду (державного, місцевого і гарантованого боргу) на рівні, що не перевищує 40% ВВП з метою мінімізації ризиків фінансової дестабілізації та збереження можливостей для проведення антициклічної бюджетної політики.

4.2 Відновлення кредитної угоди з МВФ та розширення співпраці з іншими міжнародними фінансовими організаціями (МФО) у напрямі спрямування їх фінансового та інноваційного потенціалу на розв’язання актуальних проблем соціально-економічного розвитку України.

4.3 Активізація попиту на гривневі позики Уряду та зменшення валютних запозичень на внутрішньому ринку шляхом запровадження облігацій з плаваючою


30

відсотковою ставкою, індексованою на рівень інфляції, та обмеження випуску валютних облігацій лише довгостроковими інструментами - терміном 5-7 років.

4.4 Оздоровлення фінансів НАК «Нафтогаз України», зменшення обсягів його бюджетної підтримки, скасування механізмів фінансової підтримки компаній і банків за рахунок випуску ОВДП для усунення каналів неконтрольованого нарощування внутрішнього державного боргу України.

4.5 Формування системи підзвітності, підконтрольності і транспарентності державних гарантій за кредитами, обмеження сфери дії державних гарантій потенційно самоокупними інвестиційними проектами загальнодержавного значення, а також застосування механізму часткових гарантій, що мають забезпечити зниження фіскальних ризиків державних гарантій та підвищення їх ефективності при вирішенні завдань структурної політики держави.

4.6 Вдосконалення політики внутрішніх державних запозичень з метою зменшення валютних ризиків і ризиків рефінансування державного боргу України, що має спиратися на проведення таких заходів:

4.6.1 Підвищення ліквідності державних цінних паперів шляхом: - проведення регулярних емісій ОВДП з еталонними термінами погашення (6,

12 місяців, 2 і 3 роки), що дозволить створити контрольну криву доходності, підвищити ліквідність ринку і попит інвесторів на державні цінні папери;

- покладення на первинних дилерів обов’язків щодо підтримання двосторонніх котирувань державних облігацій на вторинному ринку і виконання ними функцій маркет-мейкерів для визначеного переліку ОВДП.

4.6.2 Вдосконалення інструментарію внутрішніх державних запозичень шляхом:

- запровадження облігацій з прив’язкою до темпів інфляції, що дозволить досягти зниження інфляційних ризиків для інвесторів у державні цінні папери і витрат на обслуговування довгострокових інструментів для держави;

- розвитку внутрішнього ринку гривневих позик і зменшення позичкових операцій у сегменті валютних ОВДП та ОВДП, індексованих до обмінного курсу, що є конкуруючими інструментами для гривневих ОВДП і посилюють вразливість державного бюджету до впливу зовнішніх шоків.

Висновки. Наукова цінність розробок. Політика державних запозичень і обслуговування державного боргу (боргова політика) відіграє важливу роль у системі макрофінансових регуляторів економічного розвитку. Через регуляторні інструменти боргової політики держави безпосередньо визначається рівень дефіциту бюджету та параметри бюджетно-податкової політики (шляхом мобілізації до бюджету позичкових коштів та вилучення бюджетних ресурсів на обслуговування державного боргу). Залучення зовнішніх позик державою і обслуговування зовнішнього боргу істотним чином впливають на динаміку валютного курсу та обсяги валютних надходжень до національної економіки.


31

Розроблена економіко-математична модель дозволяє оцінювати наслідки боргової політики держави в Україні, надає можливість імітувати поведінку системи при зміні екзогенних параметрів боргової політики і оцінити вплив політики державних запозичень та розміру боргового навантаження на ключові сфери економіки України і державного бюджету.

Практичне значення. Результати НДР будуть використані департаментом фінансової політики Мінекономрозвитку для здійснення аналізу та оцінки впливу державного боргу на стан державних фінансів та економіку в цілому задля забезпечення стабільності економічного зростання, на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2013 № 320 «Про затвердження Середньострокової стратегії управління державним боргом на 2013–2015 роки».

РОЗРОБЛЕННЯ КОНЦЕПЦІЇ ЩОДО СТВОРЕННЯ МЕХАНІЗМУ ДЕТІНІЗАЦІЇ ФОНДОВОГО РИНКУ УКРАЇНИ І ПРОВЕДЕННЯ

РОЗРАХУНКІВ ЗА УГОДАМИ ЩОДО ЦІННИХ ПАПЕРІВ (№ 8-13; № ДР 0113U003518)

Керівник НДР – в.о. завідувача відділу фінансово-бюджетної політики, д-р екон. наук, професор В.В. Корнєєв.

Мета та актуальність роботи. Актуальність роботи обумовлена наявною практикою використання цінних паперів у схемах ухилення від оподаткування, легалізації (відмивання) доходів, отриманих злочинним шляхом, протиправного поглинання та захоплення підприємств, маніпулювання цінами на ринку, відсутністю дієвого механізму розрахунків за угодами щодо цінних паперів.

Мета дослідження – розроблення підходів та механізмів підвищення прозорості та детінізації вітчизняного фондового ринку, підготовка проекту Концепції механізму детінізації фондового ринку України і проведення розрахунків за угодами з цінними паперами, обґрунтування внесення необхідних змін в чинну нормативно-правову базу для детінізації фондового ринку України.

Підстава для виконання – Постанова Кабінету Міністрів України від 28.11.2011 № 1240 «Про затвердження Державної програми щодо запобігання і протидії корупції на 2011-2015 роки».

Джерело інформації – спеціальна наукова література, аналітичні огляди, матеріали статистичної звітності, офіційні веб-сторінки державних та приватних інституцій.

Основні дані, отримані за результатами виконання дослідження. 1. В Україні використання цінних паперів у різних тіньових схемах суб’єктами

господарювання та професійними учасниками ринку цінних паперів є негативним і досить поширеним явищем. При цьому дається взнаки відсутність належного механізму контролю держави за операціями з легалізації (відмивання) доходів, отриманих злочинним шляхом, ухилення від оподаткування, протиправного


32

поглинання та захоплення підприємств, маніпулювання цінами фондових активів, а також за розрахунками за угодами щодо цінних паперів, що є необхідною умовою детінізації операцій на фондовому ринку України.

Застосування незаконних та тіньових схем на фондовому ринку України викликано окремою невідповідністю інтересів держави та учасників фондового ринку в оперуванні фінансовим капіталом та обумовлено ринковою асиметрією одних і тих же інструментів фондового ринку для цілей тіньової та легальної економіки з метою отримання надприбутку, формування фіктивних валових витрат або завищення капіталізації підприємств.

2. Основними схемами, що застосовуються як незаконні та тіньові на фондовому ринку України є:

а) схеми використання цінних паперів для уникнення оподаткування або так званої «податкової оптимізації» господарських операцій та виводу капіталу за межі України (або ж – схеми мінімізації податку на прибуток);

б) схеми маніпулювання ціною фондових активів та використання інсайдерської інформації при торгівлі цінними паперами;

в) схеми емісії та формування статутних фондів за рахунок технічних цінних паперів;

г) схеми рейдерського заволодіння цінними паперами акціонерних товариств з метою неправомірної зміни власників.

3. Типовими способами шахрайства з використанням цінних паперів є: а) кримінальні злочини з використанням цінних паперів (наприклад, незаконне

вилучення/позбавлення акцій як виду майна); б) цивільно-правові порушення прав власників ЦП – зокрема, акціонерів

(наприклад, порушення обліку в депозитарній системі, не допуск на річні збори акціонерів, та інші).

Водночас, має місце незаконний вивіз капіталу за кордон шляхом купівлі-продажу цінних паперів українських емітентів нерезидентами при тіньових операціях з акціями за участі професійних учасників ринку цінних паперів (останніх як брокерів, андерайтерів, фондових торговців).

Висновки. Наукова цінність розробок. Розроблений проект Концепції створення механізму детінізації фондового ринку України і проведення розрахунків за угодами щодо цінних паперів шляхом прийняття відповідних законодавчих та нормативних актів (викладені в додатку цього звіту) орієнтований на:

- забезпечення впровадження нових необхідних стандартів розкриття інформації на фондовому ринку України, підвищення його прозорості;

- зменшення обсягів уникнення від оподаткування суб’єктів господарювання та обмеження можливостей використання схем податкової оптимізації господарських операцій та виводу капіталу за межі України;


33

- підвищення рівня захисту прав власності на фондовому ринку, посилення протидії спробам рейдерського захоплення вітчизняних корпорацій та випущених ними цінних паперів;

- посилення відповідальності за маніпулювання цінами фондових активів та використання інсайдерської інформації при торгівлі цінними паперами;

- усунення можливостей використання технічних цінних паперів для формування статутних капіталів акціонерних та інших товариств;

- підвищення надійності та швидкості розрахунків за цінними паперами та удосконалення визначення біржових курсів цінних паперів з метою удосконалення оподаткування операцій на фондовому ринку;

- зниження можливості використання спекулятивних операцій підтримки ліквідності при проведенні розрахунків з обслуговування договорів на фінансових ринках;

- покращення інвестиційного клімату в Україні та підвищення позицій України у світових інвестиційних рейтингах, що сприятиме активізації залучення прямих та портфельних іноземних інвестицій в країну.

Практичне значення. Результати НДР будуть використані департаментом фінансової політики Мінекономрозвитку при підготовці проекту Закону України щодо створення дієвого механізму детінізації ринку цінних паперів, проведення розрахунків за угодами щодо цінних паперів, на виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 28.11.2011 № 1240 «Про затвердження Державної програми щодо запобігання і протидії корупції на 2011-2015 роки».

РОЗРОБЛЕННЯ НАУКОВО-МЕТОДИЧНИХ РЕКОМЕНДАЦІЙ ЩОДО СКЛАДАННЯ СЕРЕДНЬО- ТА ДОВГОСТРОКОВИХ СТРАТЕГІЧНИХ

ПЛАНІВ РОЗВИТКУ ДЕРЖАВНИХ ПІДПРИЄМСТВ ТА ГОСПОДАРСЬКИХ СТРУКТУР»

(комплексна тема) (№ 9-13; № ДР 0113U003519)

Керівник НДР – завідувач відділу реформування відносин власності, д-р екон. наук, професор О.Ю. Рудченко.

Мета та актуальність роботи. Актуальність роботи визначається тим, що впровадження нової моделі управління об’єктами державної власності в Україні спрямована на підвищення їх ефективності та передбачає необхідність посилення вимог до розробки та реалізації середньо- та довгострокових стратегічних планів розвитку державних підприємств та господарських структур державного сектору національної економіки. Саме тому необхідним є впровадження стратегічного планування в державному секторі як органічний елемент загальної системи стратегічного планування національної економіки.


34

Мета дослідження – розроблення науково-методичних рекомендацій щодо запровадження суб’єктами господарювання держсектору стратегічного планування з позицій підвищення ефективності їх функціонування та з урахуванням положень нової моделі управління об’єктами держвласності в Україні.

Підстава для виконання – Програма економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» (розділ «Приватизація й управління державною власністю»); Закони України «Про управління об'єктами державної власності», «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України» Указ Президента України № 128/2013 «Про Національний план дій на 2013 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава».

Джерело інформації – спеціальна наукова література, аналітичні огляди, офіційні веб-сторінки державних та приватних інституцій.

Основні дані, отримані за результатами виконання дослідження. У рамках НДР підготовлено методичні рекомендації щодо складання середньо-

та довгострокових стратегічних планів розвитку державних підприємств та господарських структур, а також науково-методичні матеріали щодо запровадження суб’єктами господарювання стратегічного планування наступного змісту.

1. Формування дієвої соціально-економічної політики неможливе без системного запровадження в практику управління стратегічного планування як економіки в цілому, так і державного сектору зокрема. Саме застосування стратегічного управління є своєрідним критерієм зрілості (досконалості) державного менеджменту, котрий повинен спрямовувати свої зусилля не тільки на вирішення поточних завдань, а насамперед на пріоритети довгострокової перспективи.

2. Аналіз чинного законодавства в сфері державного управління соціально-економічним розвитком свідчить, що на даний час все ще триває процес формування системи державного стратегічного планування, а головною проблемою протягом всього періоду незалежності України залишається відсутність стратегічного бачення вектору соціального і економічного розвитку, в тому числі й стосовно державного сектору економіки.

3. Стратегічне планування в державному секторі повинно бути органічним елементом загальної системи впровадження стратегічного планування в практику управління національною економікою, оскільки лише в цьому випадку управлінські інновації зможуть позитивно вплинути на рівень її конкурентоспроможності.

4. Аналіз свідчить, що загальносвітові тенденції еволюції управління державним сектором полягають у його консолідації та підвищенні вимог щодо ефективності управління й віддачі державних активів, в тому числі із застосуванням інструментів стратегічного планування, що зумовлює необхідність посилення уваги до цих аспектів вдосконалення управління державним сектором в Україні. Крім того,


35

основна увага в таких пострадянських країнах, як Російська Федерація (РФ) та Республіка Казахстан (РК), приділяється консолідації суб’єктів господарювання, підвищенню ефективності управління державним майном з посиленням інструментів стратегічного планування, а в якості його об’єктів виступають державні корпорації та акціонерні товариства з державною участю.

5. В рамках дослідження проаналізовано досвід стратегічного планування та розроблення стратегічних планів розвитку суб’єктів господарювання у пострадянських країнах (зокрема, РФ та РК). Так, в РФ органами державного та регіонального управління прийняті певні документи щодо впровадження стратегічного планування стосовно суб’єктів господарювання держсектору. З метою підвищення ефективності діяльності федеральних державних унітарних підприємств, а також удосконалювання системи управління ними з боку власника майнового комплексу передбачається розроблення стратегії їх розвитку на строк від 3 до 5 років.

6. В РФ методичні документи рекомендують при розробці стратегій розвитку підприємств складати такі основні розділи: 1) аналіз внутрішнього й зовнішнього середовища й оцінка ризиків; 2) визначення мети розвитку підприємства, у тому числі з урахуванням проведеного аналізу внутрішнього й зовнішнього середовища й оцінки ризиків; 3) показники досягнення цілей розвитку підприємства із зазначенням планованих строків їхнього досягнення; 4) заходи (виробничі, інвестиційні, фінансові, управлінські, кадрові, інноваційні), необхідні для досягнення цілей стратегії розвитку в планований термін; 5) інформація про фінансовому й ресурсному забезпеченні стратегії розвитку; 6) план заходів щодо реалізації стратегії розвитку; 7) моніторинг і контроль реалізації стратегії розвитку. Стратегія розвитку підприємств може містити також додаткові розділи з урахуванням специфіки діяльності таких підприємств.

7. Якщо в РФ все ще формується законодавча база для створення загальнодержавної системи стратегічного планування, то в РК кроки щодо запровадження державного планування та розроблення стратегічних планів розвитку суб’єктів господарювання вже зроблені (зокрема, з 2009 р. діє Указ Президента РК «Про систему державного планування в Республіці Казахстан») та накопичений певний досвід, що є, безумовно, корисним для України насамперед з позиції стратегічного планування щодо суб’єктів господарювання державного сектору (тим більше, що його розмірі та структура в обох країнах мають багато спільних рис). При розробці стратегії розвитку НКХ, НХ і НК на 10 років цей документ включає наступні розділи: 1) аналіз поточного стану (в тому числі зовнішнього та внутрішнього середовища); 2) визначення місії; 3) стратегічні напрями діяльності. Крім того, в додатку наводяться обґрунтування до Стратегії розвитку та розрахунки за цільовим значенням до ключових показників діяльності.

8. В Україні питання впровадження стратегічного планування в державному секторі економіки законодавчо не врегульовані, а у чинному правовому полі мають місце лише окремі положення, що, в основному, не узгоджені між собою. Тому на


36

основі аналізу чинного законодавства та проектів документів щодо впровадження стратегічного планування в економіку країни в процесі дослідження були визначені наступні концептуальні положення стосовно розробки проекту «Методичних рекомендацій щодо складання середньо- та довгострокових стратегічних планів розвитку державних підприємств та господарських структур»:

- стратегічні плани розвитку розробляються суб'єктами господарювання держсектору за винятком малих підприємств та тих, щодо яких застосовується процедура банкрутства, а також прийнято рішення про приватизацію, реорганізацію (реструктуризацію) чи передачу у комунальну власність;

- середньо- та довгострокові стратегічні плани розвитку розробляються окремими суб’єктами господарювання держсектору, а щодо державних господарських об’єднань, державних холдингових компаній, інших державних господарських організацій складаються також консолідовані плани;

- довгострокові стратегічні плани розвитку розробляються щодо державних підприємств, державних акціонерних товариств та господарських структур, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави або ознаки домінування на загальнодержавному ринку товарів (робіт, послуг), підприємств оборонно-промислового комплексу та підприємств, плановий розрахунковий обсяг чистого прибутку яких перевищує 50 млн. гривень;

- середньострокові стратегічні плани розробляються щорічно (з метою їх актуалізації шляхом уточнення показників та їх визначення за останній рік періоду), а довгострокові – через кожні п’ять років;

- середньострокові стратегічні плани розвитку суб'єктів господарювання державного сектору складаються на 5 років, а довгострокові – на 10 років;

- стратегічні плани розвитку суб'єктів господарювання державного сектору складаються за наказом уповноважених органів управління на основі стратегічних та програмних документів в цілому по економіці України та окремих галузях економіки за порядком та у строки, визначені Кабінетом Міністрів України;

- критерієм ефективності стратегічних планів розвитку є приріст вартості бізнесу та рентабельність (для ринковоорієнтовних суб’єктів господарювання) чи вартості майна (для неприбуткових).

9. Проведене дослідження дозволяє обґрунтувати наступні науково-методичні рекомендації щодо запровадження суб’єктами господарювання держсектору в економіці України стратегічного планування, зміст котрих полягає у наступному:

- стратегічне планування в держсекторі повинно узгоджуватися із загальними напрямами розвитку галузей економіки, для чого необхідно розробляти Програми розвитку базових галузей економіки з визначенням ролі та місця суб’єктів господарювання держсектору;

- доцільно розробляти стратегічні документи розвитку самого державного сектору (наприклад, Концепцію щодо запровадження нової моделі управління в


37

Україні, а також Програму управління державним майном замість державних приватизаційних програм), що мають бути узгодженими із загальними документами розвитку національної економіки в цілому;

- в окремих стратегічних документах, котрі передбачається розробляти, повинні бути відповідні підрозділи, що стосуються особливостей розвитку держсектору;

- стратегічні плани розвитку визначеного кола суб’єктів господарювання державного сектору доцільно розробляти на середньостроковий, а також довгостроковий період (5-10 років) з відповідним поточним коригуванням в залежності від змін загальних стратегічних положень, а також виконання середньострокових планів;

- слід посилити увагу до стратегічного планування на рівні керуючих органів господарських товариств державного корпоративного сектору (для чого, зокрема, доцільним є створення в рамках їх наглядових рад відповідного комітету з цих питань), а вимоги щодо запровадження інструментів стратегічного планування доцільно враховувати у супутніх документах (зокрема, стосовно оцінки ефективності управління в держсекторі).

10. Що стосується «Методичних рекомендацій щодо складання середньо- та довгострокових стратегічних планів розвитку державних підприємств та господарських структур», то доцільно передбачити розробку наступних розділів:

- загальні положення (містять мету, визначення термінів, що застосовуються, коло суб'єктів господарювання державного сектору економіки, щодо яких мають бути застосовані ці методичні рекомендації, підстави для їх розробки);

- організаційно-інформаційне забезпечення складання стратегічних планів розвитку (розглядаються особливості порядку розробки та затвердження планів, а також джерела інформації);

- методичне забезпечення складання середньо- та довгострокових стратегічних планів розвитку суб’єкта господарювання (містить перелік розділів планів та їх зміст, а також порядок складання).

Висновки. Наукова цінність розробок. Запропоновано методичні положення щодо складання середньо- та довгострокових стратегічних планів розвитку суб’єктів господарювання державного сектору та науково-методичні рекомендації щодо запровадження суб’єктами господарювання державного сектору стратегічного планування з позиції підвищення ефективності їх функціонування з урахуванням положень нової моделі управління об’єктами державної власності та як органічного елементу загальної системи стратегічного планування.

Практичне значення. Розроблено науково-методичні рекомендації щодо запровадження суб’єктами господарювання державного сектору стратегічного планування з позицій підвищення ефективності їх функціонування та з урахуванням положень нової моделі управління об’єктами державної власності в Україні.


38

МОНІТОРИНГ ЕФЕКТИВНОСТІ УПРАВЛІННЯ ОБ’ЄКТАМИ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАСНОСТІ ОРГАНАМИ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ

(№ 10-13; № ДР 0113U003520) Керівник НДР – завідувач відділу реформування відносин власності,

д-р екон. наук, професор О.Ю. Рудченко. Мета та актуальність роботи. Актуальність роботи визначається

недосконалістю існуючої системи управління державним сектором, яка характеризується вкрай низькими показниками. Це свідчить, що органи управління не в повній мірі виконують покладені на них функції з управління об’єктами державної власності. Крім цього, багатьом об’єктам держсектору властиві низька продуктивність праці, наявність простроченої дебіторської та кредиторської заборгованостей, значні обсяги своєчасно невиплаченої заробітної плати, тобто, держава фактично не стала ефективним власником державного майна. Саме тому необхідним є підвищення ефективності управління суб’єктами господарювання державного сектору, в тому числі й на основі здійснення відповідного моніторингу, котрий повинен відповідати сучасним вимогам орієнтації на підвищення ефективності функціонування суб’єктів господарювання держсектору.

Мета дослідження – проведення аналізу стану та ефективності виконання суб'єктами управління функцій щодо управління об'єктами державної власності, моніторингу виконання показників фінансових планів підприємств державного сектору; надання пропозицій щодо шляхів підвищення ефективності управління та запровадження системи контролю за використанням державного майна органами управління.

Підстава для виконання – Програма економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» (розділ «Приватизація й управління державною власністю»); Закон України «Про управління об'єктами державної власності»; постанова Кабінету Міністрів України від 19.06.2007 № 832 «Про затвердження Порядку здійснення контролю за виконанням функцій з управління об'єктами державної власності та критеріїв визначення ефективності управління об'єктами державної власності».

Джерело інформації – дані фінансової та статистичної звітності, фінансових планів та інша інформація, що надається Мінекономрозвитку суб’єктами управління, а також дані Єдиного реєстру об’єктів державної власності, який ведеться Фондом державного майна України (ФДМУ), дані ЄДРПОУ, який веде Держстат України, спеціальна наукова література, аналітичні огляди, офіційні веб-сторінки державних та приватних інституцій.

Основні дані, отримані за результатами виконання дослідження. У рамках НДР підготовлено науково-аналітичні матеріали щодо моніторингу

ефективності управління об’єктами державної власності України за підсумками 9 місяців 2012 року, 2012 рік та І півріччя 2013 року, а також науково-обґрунтовані


39

пропозиції з удосконалення системи управління об’єктами державної власності на засадах підвищення ефективності використання та збереження державного майна наступного змісту.

1. Здійснено оцінку загальних тенденцій щодо функціонування суб’єктів господарювання (СГ) держсектору (а саме: їх фінансово-господарської діяльності; стану активів та розрахунків щодо виплати зарплати; виконання окремих показників фінпланів) у 2012 р. та І півр. 2013 р. на основі моніторингу ефективності управління об’єктами держвласності, що здійснюється Мінекономрозвитку України відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 19.06.2007 № 832 «Про затвердження Порядку здійснення контролю за виконанням функцій з управління об’єктами державної власності та критеріїв визначення ефективності управління об’єктами державної власності».

2. Моніторинг ефективності управління об’єктами держвласності в Україні за 2012 р. свідчить про погіршення основних фінансових показників в цілому по держсектору. Зокрема, замість 9 млрд. грн. чистого прибутку, отриманих у 2011 р., за підсумками 2012 р. по держсектору було зафіксовано чистий збиток у розмірі 11,9 млрд. грн. Таке зростання збитковості передусім пов’язано з фінансово-економічною діяльністю НАК «Нафтогаз України», що у звітному періоді працювала збитково, отримавши 10,3 млрд. збитку проти 7,8 млн. грн. прибутку у 2011 р., що суттєво вплинуло на загальні показники по держсектору. У свою чергу, аналіз фінансового стану СГ держсектору без урахування НАК «Нафтогаз України» також свідчить про певне погіршення ефективності функціонування і основної групи підприємств. Зокрема, у 2012 р. ними отримано чистий збиток у 1,6 млрд. грн. проти 1,3 млрд. грн. чистого прибутку у 2011 р. У результаті рентабельність діяльності знизилася з позитивного 0,66% до -0,83% (з урахуванням НАК «Нафтогаз» - відповідно з 3,0 до -4,1%). Загалом же за підсумками звітного року 710 СГ (або 19,6%) не приносили державі прибутку (за підсумками 2011 р. їх було 736 або 18%).

3. За результатами моніторингу Мінекономрозвитку оцінило результативність управління 80 органів влади у 2012 р. таким чином: «ефективне управління» - 3, «задовільне управління» - 30 та «неефективне управління» - 47 органів влади. Це свідчить про те, що переважна більшість державних органів управління вкрай неефективно виконують покладені на них управлінські функції. Підтвердженням низької якості управління об’єктами державної власності з боку уповноважених органів влади є незадовільний стан фінансово-господарської діяльності СГ, що знаходяться у їх підпорядкуванні. Так, за підсумками 2012 р. лише 318 СГ (11,9% від загальної їх кількості) оцінено як ефективне, в той час як 1485 державних підприємств (55,8%) - неефективно і 859 (32,3%) - задовільно.

4. Результати моніторингу ефективності управління об’єктами державної власності в Україні за І півр. 2013 р. свідчать про подальше погіршення основних


40

фінансових показників в цілому по держсектору. Зокрема, за підсумками січня-червня 2013 р. по держсектору було зафіксовано чистий збиток у розмірі 11,9 млрд. грн., в той час як за відповідний період 2012 р. збиток становив 2,4 млрд. грн. Таке зростання збитковості передусім пов’язано з фінансово-економічною діяльністю НАК «Нафтогаз України», яка у звітному періоді працювала збитково. При цьому обсяг чистого збитку цієї компанії у І півр. 2013 р. порівняно з відповідним періодом 2012 р. зріс на 5537,7 млн. грн. або більш, ніж удвічі. Аналіз фінансового стану суб’єктів господарювання держсектору без урахування НАК «Нафтогаз України» також засвідчив погіршення ефективності функціонування і основної групи підприємств, адже у І півр.2013 р. ними отримано чистий збиток у сумі 1,9 млрд. грн. проти 2,1 млрд. грн. чистого прибутку за відповідний період 2012 р.

У результаті рівень збитковості в цілому по держсектору з урахування НАК «Нафтогаз» знизився з -1,5 до -8,7% (без урахування НАК «Нафтогаз України» - відповідно з 2,3 до -1,9%). Загалом же за підсумками звітного періоду 823 СГ (або 37,7% від загальної кількості працюючих) не приносили державі прибутку.

5. Про посилення у держсекторі негативних тенденцій у І півр. 2013 р. свідчить не тільки погіршення показників фінансово-господарської діяльності СГ, але й збільшення кількості непрацюючих та зменшення кількості економічно активних підприємств. Зокрема, упродовж січня-червня 2013 р. кількість працюючих СГ держсектору у порівнянні з відповідним періодом 2012 р. зменшилася на 201 одиницю (або на 8,4%), в той час як кількість непрацюючих збільшилась на 385 од. (на 54,1%); як наслідок - співвідношення працюючих та непрацюючих СГ погіршилось у порівнянні з відповідним періодом 2012 р. і становило 66,5 : 33,5 проти 77,0 : 23,0.

6. Актуальною проблемою для більшості підприємств держсектору залишаються питання платіжно-розрахункових відносин, своєчасності виплати зарплати. Неможна не залишити без уваги і той факт, що у звітному періоді СГ держсектору з 5-ти критеріальних показників (чистий дохід, чистий прибуток, перерахування частини чистого прибутку до державного бюджету; перерахування частини чистого прибутку до фонду на виплату дивідендів; капітальні інвестиції) виконали планові завдання лише за одним з них - перерахування частини чистого прибутку до фонду на виплату дивідендів.

7. Серед основних причин, що призвели до підвищення збиткової діяльності СГ держсектору, невиконання ними планових завдань з 4-ох критеріальних показників, уповноважені органи управління виділяють чинники як загальноекономічного характеру (зростання цін на енергоносії, пально-мастильні матеріали, запчастини, металовироби та інші витратні товарно-матеріальні цінності; подорожчання послуг транспорту, комунальні послуги, надмірне податкове навантаження, несвоєчасне повернення ПДВ тощо), так і внутрішньовиробничого (відсутність стратегії в


41

діяльності підприємств та їх орiєнтацiя на короткострокові результати; неефективність фінансового менеджменту і управління витратами виробництва; значний брак обігових коштів; проблеми зі збутом продукції та сировинним забезпеченням; значні витрати на утримання соціально-культурної інфраструктури; низький рівень відповідальності керівників підприємств за наслідки прийнятих рішень тощо), що негативно впливають на ефективність функціонування СГ.

8. Аналіз засвідчив, що фінансово-економічні показники держсектору залежать від зовнішніх чинників та стабільності функціонування НАК «Нафтогаз України», а також фінансового стану СГ, підпорядкованих Мінагрополітики, Мінінфраструктури, Міненерговугілля, Агентству держмайна та ДК «Укроборонпром». Виявлено, що вирішальний вплив на узагальнюючі показники фінансово-господарської діяльності в цілому по зазначених вище суб’єктах управління має незначна невелика група СГ держсектору.

9. За результатами моніторингу Мінекономрозвитку оцінило результативність управління 83 органів влади у І півр. 2013 р. таким чином: «позитивне управління» – 25 органів влади (або 30,1% до їх загальної кількості), «задовільне управління» – 44 (53%) та «негативне управління» – 14 ( 16,9%).

10. Підтвердженням низької якості управління об’єктами державної власності з боку уповноважених органів влади є незадовільний стан фінансово-господарської діяльності СГ, що знаходяться у їх підпорядкуванні. Так, за підсумками І півр. 2013 р. 693 підприємства держсектору (24,0% від загальної їх кількості) оцінено як ефективне, 659 (22,8%) – задовільно, в той час як 1538 (53,2%) – неефективно.

11. Рівень управління та ефективність функціонування держсектору не в повній мірі відповідають сучасним вимогам та його ролі в ринковій економіці, що зумовлює необхідність вдосконалення механізму управління об’єктами державної власності як важливого структурного елементу національної економіки на основі реалізації положень Закону України «Про управління об’єктами державної власності» та адміністративної реформи. Необхідною умовою підвищення ефективності функціонування держсектору є удосконалення управління державною власністю шляхом: упорядкування органами державної влади переліків СГ; оптимізації розміру держсектору; підвищення рівня стратегічного планування; забезпечення ефективного менеджменту; реструктуризації держпідприємств; нормалізації процесів відтворення основних засобів; впровадження механізму державної підтримки стосовно СГ, що опинилися у скрутному фінансовому стані, банкрутство чи ліквідація яких є неприйнятною у зв’язку із державними інтересами, а також запобігання розмиванню державного пакета акцій; вдосконалення управління корпоративними правами держави.

12. В процесі проведення моніторингу було виявлено, що діюча редакція Методичних рекомендацій застосування критеріїв визначення ефективності управління об’єктами держвласності використовує вузький перелік критеріїв оцінки,


42

які відносяться до представлених самими суб’єктами господарювання результатів щодо досягнення показників їх фінансової та економічної діяльності. Тому для покращення якості проведення моніторингу було запропоновано певні зміни як до визначення критеріїв оцінки ефективності управління об’єктами держвласності СГ, так і суб’єктами управління. Зокрема, оцінку здійснення управлінських функцій суб’єктами управління пропонується здійснювати за такими критеріями: облік держмайна; оцінка виконання суб’єктами управління своїх повноважень щодо призначення керівників підприємств держсектору та контролю за їх діяльністю; затвердження фінпланів та їх виконання за відповідними показниками; розробка стратегії розвитку СГ тощо.

Висновки. Наукова цінність розробок. Удосконалено методичні положення щодо здійснення аналізу функціонування СГ державного сектору, що полягають у визначенні (за певними вартісними критеріями) кола найбільш впливових СГ (згруповані відповідно до їх підпорядкування певним суб’єктам управління), котрі здійснюють як позитивний, так і негативний вплив на загальні показники розвитку держсектору, що дозволяє більш предметно та системно аналізувати тенденції його розвитку та обґрунтовувати рекомендації щодо підвищення рівня управління об’єктами держвласності.

Практичне значення. Підготовлено на основі моніторингу аналітичні матеріали щодо ефективності виконання суб’єктами управління функцій стосовно об’єктів державної власності за 9 місяців 2012 р., 2012 р. та І півр. 2013 р. з пропозиціями щодо підвищення ефективності управління, та формування бази даних щодо фінансово-господарської діяльності СГ держсектору та ефективності управління ними.

РОЗРОБЛЕННЯ КОНЦЕПЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ РОЗВИТКУ «ЗЕЛЕНОЇ» ЕКОНОМІКИ

(комплексна тема) (№ 11-13; № ДР 0113U003532)

Керівник НДР – головний науковий співробітник відділу стратегії сталого розвитку та інвестиційно-інноваційної політики, д-р екон. наук, професор О.С. Чмир.

Мета та актуальність роботи. Актуальність роботи підтверджується глобальними економічними і соціальними викликами, які визначатимуть розвиток світової економіки на період до 2050 р. На міжнародному рівні (рішення Конференції ООН зі сталого розвитку «Ріо+20», «Європа – 2020», «Глобальний новий «Зелений» курс» ЮНЕП, «Стратегія Зеленого зростання» ОЕСР) визнано, що заради майбутнього суспільного прогресу та забезпечення збереження довкілля необхідно здійснити перехід до моделі сталого споживання та «зеленої» економіки.

Незважаючи на вжиті урядом України кроки, зокрема, – визначення у Державній програмі розвитку внутрішнього виробництва до 2015 року стратегічних


43

завдань і напрямів екологізації та підвищення енергоефективності виробницта, а також схвалення делегацією України підсумкового документу Конференції ООН «Ріо+20» «Майбутнє, якого ми прагнемо», засади державної політики з питань екологізації економіки та комплекс заходів з її реалізації, на даний час не розроблені. Це вимагає негайних дій уповноважених державних органів з метою визначення необхідності переходу до засад «зеленої» економіки в якості пріоритетного напрямку розвитку країни, зокрема – прийняття відповідних політичних та управлінських рішень, розроблення загальної ідеології та Концепції такого переходу. Викладене визначає економічну доцільність НДР.

Мета дослідження – розроблення основних положень державної політики України щодо розвитку «зеленої» економіки з урахуванням зарубіжного досвіду реалізації стратегічних документів та формування національних політик відповідного спрямування.

Підстава для виконання – наказ Мінекономрозвитку від 24.04.2013 № 419 «Про затвердження тематичного плану прикладних наукових досліджень та науково-технічних розробок Науково-дослідного економічного інституту на 2013 рік»; програма економічних реформ Президента України на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава»; Закон України від 18.03.2004 № 1629-IV «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу»; Закон України від 21.12.2010 № 2818-VI «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року»; постанова Кабінету Міністрів України від 12.09.2011 №1130 «Про затвердження Державної програми розвитку внутрішнього виробництва»; розпорядження Кабінету Міністрів України від 25.06.2012 № 396-р «Про підписання листа Уряду України до Організації Об’єднаних Націй з промислового розвитку щодо підтримки Платформи зеленої промисловості та участі у складі Консультативної ради Платформи зеленої промисловості і заяви про підтримку Платформи зеленої промисловості»; підсумковий документ Конференції ООН «Ріо+20» «Майбутнє, якого ми прагнемо» від 22.06.2012.

Дана робота є продовженням НДР «Дослідження світового досвіду розроблення національних стратегічних документів у сфері «зеленого» зростання та сталого розвитку» (22-12, № держреєстрації 0112U005759).

Джерело інформації – спеціальна наукова література, аналітичні огляди, матеріали статистичної звітності, вітчизняні та зарубіжні нормативно-правові акти.

Основні дані, отримані за результатами виконання дослідження. У рамках НДР підготовлено оглядово-аналітичні та наукові матеріали і

практичні пропозиції наступного змісту. 1. На основі узагальнення існуючих в науковій літературі та нормативно-

правових актах тлумачень змісту категорії ««зелена» економіка» визначено ключові риси та запропоновано уточнене її трактування як системи відносин, що охоплюють


44

виробництво, розподіл, обмін та споживання, побудованих на засадах раціонального природокористування й ресурсоефективності, що забезпечує мінімізацію негативного впливу на оточуюче природне середовище, його збереження та відновлення.

Доведено, що «зелена» економіка має розглядатись саме як шлях до сталого розвитку і не повинна ототожнюватись з ним. Відповідно до цього визначено ключову мету «зеленої» економіки, яка полягає у формуванні дієвого середовища для економічного і соціального прогресу, що базується на ефективному використанні природних ресурсів, мінімізації негативного впливу на довкілля, збереженні гідного рівня життя населення. Сформульовані завдання та принципи її побудови.

2. У результаті вивчення зарубіжних стратегічних і програмних документів та вітчизняних нормативних актів визначено «типову» структуру та ключові положення національних документів, що регулюють основи економічної політики з актуальних проблем, які, зокрема, стосуються «зеленого» та сталого розвитку. Встановлено, що вони, як правило, включають: характеристику ситуації з упором на проблемні моменти; формулювання цілі та системи підцілей (або пріоритетів / напрямів) подальшого розвитку; визначення принципів, цільових показників та основних заходів; характеристику очікуваних результатів та в окремих випадках пропонують набір інструментів впливу.

3. За результатами аналітичного узагальнення національних та міжнародних систем оцінювання прогресу на шляху до «зеленої» економіки (ООН, конференція Ріо+20, ЮНЕП, ОЕСР, Світовий банк, країни ЄС) визначено переваги та недоліки використовуваних підходів, що у поєднанні з аналізом доступності даних державного статистичного спостереження в Україні дозволило опрацювати оригінальну вітчизняну систему показників «зеленого» розвитку та сформулювати бачення архітектури відповідного моніторингу.

4. Системний аналіз вітчизняних нормативно-правових актів, що спрямовують соціально-економічний розвиток держави на екологізацію, ресурсоефективність та «зелені» стандарти, дозволив з’ясувати, що в Україні вже діє біля 40 нормативно-правових актів, прямо чи опосередковано пов’язаних зі сталим та «зеленим розвитком. Проте, відповідний курс чітко не задекларований і загальновживана у міжнародних документах та національних нормативно-правових актах окремих країн світу термінологія (зокрема, «ресурсна ефективність», «низьковуглецевий розвиток», «екологічно чисте виробництво», ««зелена» економіка») у вітчизняному законодавстві майже не використовується. Лише у розпорядженні Кабінету Міністрів України № 679-р від 11.09.2013 «Про схвалення Стратегії залучення, виконання та моніторингу міжнародної технічної допомоги і співробітництва з міжнародними фінансовими організаціями на 2013-2016 роки» зазначається, що «зелена» економіка – модель розвитку, яка базується на ефективному використанні матеріальних ресурсів, а також результатах наукових досліджень та екологічно орієнтованих інноваційних


45

технологіях, сприянні діяльності бізнесу у сфері ресурсоефективного та екологічно безпечного виробництва.

5. З урахуванням сучасних вимог до структури та змісту документів, що являють собою затвердженні Урядом України концепції середньо- та довгострокового розвитку, підготовлено проект Концепції державної політики «зеленої» економіки, який складається з п’яти розділів. Вони, у повній відповідності з чинним урядовим регламентом, висвітлюють: проблему, яка потребує розв’язання; мету і строки реалізації Концепції; шляхи і способи розв’язання проблеми; очікувані результати; оцінку фінансових, матеріально-технічних, трудових ресурсів. Основні положення проекту Концепції доповідались на п’яти міжнародних науково-практичних конференціях, три з яких проходили під патронатом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України за організаційної підтримки та участі НДЕІ.

6. На основі матеріалів порівняльного аналізу сучасного розвитку вітчизняної економіки та зарубіжних країн, який проводився з позицій «зелених» стандартів, опрацьовані пропозиції щодо побудови системи показників розвитку «зеленої» економіки в Україні та обґрунтовані їх цільові значення на період до 2020 р.

7. Доведено, що оцінювання витрат, необхідних для практичного втілення курсу на «зелену» економіку, може бути здійснене лише під час формування секторальних програм, а також Плану заходів із реалізації Концепції. Як свідчить вітчизняна практика й консультації з фахівцями ЮНІДО та ОЕСР, що мають відповідний досвід, при підготовці концепції формується лише загальне розуміння напрямків діяльності, надається характеристика очікуваних ефектів. Цей підхід було застосовано під час розроблення проекту Концепції державної політики розвитку «зеленої» економіки в Україні.

8. Підготовлені пропозиції щодо організації системи «зеленого» моніторингу. Ними не передбачене формування нових структур, відповідальних за збір, зведення, узагальнення, аналіз та розповсюдження інформації щодо руху України на шляху до «зеленої» економіки. Основними інституціями, які здійснюватимуть моніторинг, пропонується визнати Міністерство економічного розвитку і торгівлі України та Державну службу статистики України. Визначено їх компетенції та порядок взаємодії під час моніторингу «зеленого» розвитку України. Також подано пропозиції щодо запровадження підготовки під керівництвом Мінекономрозвитку щорічної національної доповіді з цього питання.

9. Відповідно до основних напрямів реалізації концепції та з урахуванням пропозицій, що надійшли від членів робочої групи, підготовлено проект плану заходів з реалізації Концепції державної політики розвитку «зеленої» економіки до 2020 року, який структуровано відповідно до основних напрямів «озеленення» вітчизняної економіки. Йдеться про: розвиток «зелених» виробництв; забезпечення сталого споживання; формування «зеленої» інфраструктури та сприятливого середовища для «зеленого» розвитку; розвиток освітніх програм, інформаційної


46

мережі та громадянських ініціатив з підтримки «зеленої» економіки; розвиток «зеленої» зайнятості та підвищення якості життя населення; впровадження нових критеріїв та стандартів оцінювання економічного і суспільного прогресу.

Висновки. Наукова цінність розробок. Запропоновано уточнене тлумачення поняття «зелена» економіка, її мети, завдань та принципів формування. Узагальнено зарубіжний досвід підготовки концепцій побудови «зеленої», ресурсоефективної та низьковуглецевої економіки, проведено систематизацію підходів до конструювання системи показників оцінювання прогресу на шляху до «зеленої» економіки, які застосовуються зарубіжними країнами та міжнародними організаціями. Це було покладено в основу підготовки відповідних пропозицій для України. Здійснено порівняльний аналіз сучасного розвитку вітчизняної економіки та зарубіжних країн з позицій «зелених» стандартів. На основі вивчення чинних нормативно-правових актів узагальнено відомості про завдання «зеленого» розвитку та його правовий статус в Україні. Зазначені матеріали використані під час підготовки пропозицій, спрямованих на екологізацію вітчизняної економічної політики.

Практичне значення. Розроблено основні положення Концепції державної політики розвитку «зеленої» економіки в Україні. Підготовлено пропозиції щодо формування вітчизняної системи моніторингу руху в напрямку формування основ «зеленої» економіки, включаючи її інституційну структуру, систему показників та їх цільові значення. Підготовлені документи після відповідного обговорення можуть бути винесені на розгляд Кабінету Міністрів України.

Матеріали НДР частково були використані при виконанні окремих доручень керівництва Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (№ 100/325-13 від 28.03.2013, № 100/390-13 від 23.04.2013, № 100/784-13 від 11.11.2013, листи № 4011-09/11380-06 від 01.04.2013, № 2603-05/33101-02 від 23.09.2013) та наказу Мінекономрозвитку України № 1385 від 20.11.2013, зокрема - під час підготовки та проведення: міжнародної конференції «Зелена реструктуризація економіки як пріоритет економічної складової Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом» (10 квітня 2013 р., Київ, НДЕІ); робочої наради з питань майбутніх перспектив «зеленого» промислового зростання в Україні, яка проходила за участю представників UNIDO, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України та НДЕІ (17 квітня 2013 р., Київ, НДЕІ); заключного семінару, присвяченого підготовці проекту ЮНІДО «Технологічне передбачення щодо розвитку зеленої ресурсоефективної економіки в Україні до 2030 року» (23 квітня 2013 р., Київ, НДЕІ); круглого столу «Стратегія сталого розвитку: можливості і проблеми запровадження в Україні» (27 травня 2013 р., Київ, НІСД); семінару за участю експертів ОЕСР та Представництва ЄС в Україні, присвяченого обговоренню компонентів і механізмів реалізації програми «Екологізація економіки в країнах Східного партнерства Європейського Союзу» (27 травня 2013 р., Київ, НІСД); круглого столу «Формування зеленої економіки і впровадження чистих технологій» (26 липня 2013 р., Київ,


47

КНТЕУ); національного консультативного семінару з обговорення стратегічних підходів до «зеленої» економіки та сталого споживання і виробництва за програмою «Екологізація економіки в країнах Східного партнерства» (EaP GREEN) (26 вересня 2013 р., Київ, НДЕІ); міжнародної конференції «Зелена ресурсоефективна економіка: нові виклики та можливості для економічного зростання в Україні» (21 листопада 2013 р., Київ).

Викладені у звіті напрацювання у подальшому будуть використані під час фахового та громадського обговорення проекту Концепції, плану заходів та формування системи моніторингу реалізації в Україні державної політики розвитку «зеленої» економіки.

Зокрема: Проект Концепції державної політики розвитку «зеленої» економіки після

узгодження з уповноваженими центральними органами виконавчої влади буде переданий до Кабінету Міністрів України для розгляду та схвалення.

Пропозиції щодо загальної архітектури та системи показників «зеленого» розвитку після відповідного узгодження (у т. ч. за участі Держстату України) можуть бути використані для формування вітчизняної системи «зеленого» моніторингу.

Матеріали аналізу сучасного розвитку вітчизняної економіки в контексті «зелених» стандартів будуть використані під час підготовки управлінських рішень та інформаційно-аналітичних і довідкових матеріалів, які надаватимуться керівництву Мінекономрозвитку.

Отримані наукові, методичні та аналітичні матеріали будуть використані Міністерством економічного розвитку і торгівлі України при розробленні стратегічних і програмних документів у галузі економічної політики України в частині формування «зеленої» економіки, що відповідає стратегічним інтересам України, а також під час запровадження моніторингу прогресу України на шляху до «зеленої» економіки, як це передбачено міжнародними зобов’язаннями України, закріпленими у підсумковому документі Конференції ООН «Ріо+20» «Майбутнє, якого ми прагнемо»; при підготовці інформаційно-аналітичних матеріалів.

НАУКОВО-МЕТОДИЧНЕ СУПРОВОДЖЕННЯ СКЛАДАННЯ ПРОГНОЗНОГО ЕНЕРГЕТИЧНОГО БАЛАНСУ

УКРАЇНИ У 2013-2015 РОКАХ (№ 12-13; № ДР 0113U003533)

Керівник НДР – завідувач відділом енергетичної політики та енергетичної безпеки, канд. екон. наук, ст. наук. співр. О.В. Мельник.

Мета та актуальність роботи. Актуальність НДР. Вельми актуальним є розробка засад наукового та інформаційно-аналітичного забезпечення державної енергетичної політики, яка передбачатиме розробку та реалізацію заходів, спрямованих на підвищення ефективності використання енергоносіїв. Неодмінною

http://ndei.me.gov.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=184:2013-09-25-14-34-25&catid=40:2012-05-07-19-30-22&Itemid=72


48

складовою прийняття науково обґрунтованих рішень при формуванні й реалізації державної політики в сфері енергозабезпечення є складання прогнозного енергетичного балансу, який дозволяє проводити аналіз відповідності енергозабезпечення потребам національної економіки в енергоресурсах, обґрунтовувати напрями його вдосконалення й комплексні заходи, спрямовані на зміну структури та обсягів споживання, забезпечення ефективного використання енергоресурсів.

Мета дослідження – науково-методичне супроводження складання прогнозного енергетичного балансу України на 2014 рік.

Підстава для виконання. Роботу виконано згідно наказу Мінекономрозвитку від 24.04.2013 № 419 «Про затвердження тематичного плану науково-дослідних робіт Науково-дослідного економічного інституту на 2013 рік». Прогнозний енергетичний баланс розроблено на виконання завдань розпоряджень Кабінету Міністрів України: «Про схвалення Концепції формування енергетичного балансу» (від 28.11.2007 № 1058), «Про затвердження плану заходів з реалізації Концепції формування енергетичного балансу» (від 30.10.2008 №1376-р). Розроблення прогнозних енергетичних балансів сприяє виконанню завдань Програми економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава», за напрямом «Модернізація інфраструктури та базових секторів».

Джерело інформації – «Проект прогнозу економічного і соціального розвитку України на 2013 рік та основних макропоказників економічного і соціального розвитку України на 2014 і 2015 роки», прогнозні баланси енергетичних ресурсів на наступний рік, підготовлені Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, звітні дані Держстату, програми та проекти розвитку паливно-енергетичного комплексу України, методологія МЕА та звіти Євростату, веб-сайти органів виконавчої влади, наукова література.

Основні дані, отримані за результатами виконання дослідження. 1. За результатом виконаних досліджень: – розроблені науково-методичні рекомендації зі складання прогнозного

енергетичного балансу України на 2014 рік; – сформовано прогнозний енергетичний баланс на 2014 рік та проведено його

оптимізацію; – проаналізовано показники виробництва та споживання паливно-енергетичних

ресурсів; – розроблені наукові рекомендації щодо напрямів удосконалення статистичної

звітності. В результаті аналізу системи показників енергетичного балансу з’ясовано, що

джерелознавчу базу формування його звітних, очікуваних в поточному році та прогнозних показників на період до 2014 р. складає: державна звітно-статистична інформація, яка формується Держстатом; відомча статистична і прогнозна


49

інформація, яка формується Міненерговугілля; дані Держенергоефективності щодо ефективності використання енергоносіїв та залучення до енергетичного балансу відновлюваної енергетики; прогнозна інформація, яка формується у Міністерстві економічного розвитку і торгівлі України.

При виконанні розрахунків оптимізацію показників виробництва, перетворення та споживання ПЕР проведено з урахуванням очікуваного прогресивного зменшення питомих витрат енергоносіїв на виробництво продукції, надання послуг в реальному секторі економіки.

Головними напрямами оптимізації енергетичного балансу на перспективу визначено: поступове зменшення використання природного газу в металургійному виробництві, енергетиці, побутовому секторі, інших секторах економіки шляхом заміщення електричною енергією, тепловою енергією, традиційними викопними та відновлюваними видами палива; впровадження енергозберігаючих заходів в існуючих енергоємних виробництвах; випереджаючий розвиток видів економічної діяльності, окремих підприємств, енергетична складова в собівартості виробництва продукції яких не є значною; підвищення ефективності використання ПЕР в житловому та громадському фондах; зменшення втрат енергоносіїв при їх транспортуванні та розподіленні; диверсифікації джерел імпорту паливно-енергетичних ресурсів.

Домінуючим енергоносієм є природний газ, незважаючи на скорочення його частки з 46,6% у 2002 р. до 35,8% у 2012 році. На 2013 р. очікується подальше скорочення частки природного газу до 35,6%. На 2014 р. прогнозується за песимістичним сценарієм скорочення частки до 35,3% а за оптимістичним сценарієм до 35,0%. Другим за обсягом постачання джерелом енергії в енергетичному балансі є вугілля, частка якого поступово збільшується з 25,7% у 2002 р. до 34,3% у 2012 році. На 2013 р. очікується незначне зменшення частки вугілля до 33,9%, викликане скороченням промислового виробництва, в тому числі обсягів виробництва електричної енергії. На 2014 р. прогнозується за песимістичним сценарієм подальше зменшення частки вугілля та вугільної продукції, торфу до 33,5%, а за оптимістичним – збільшення до 34,8%, що можливе за умов оптимізації енергетичного балансу в напрямку заміщення частини імпортованого природного газу вугіллям.

На кінцеве споживання у 2012 р. було використано 73,3 млн. т н. е. палива та енергії проти 75,8 млн. т н. е. у 2011 р. (кінцеве споживання зменшилось на 3,3%). У 2013 р. очікується подальше скорочення обсягів до 69,7 млн. т н. е. (зменшення на 4,9% відносно 2012 р.). На 2014 р., згідно розрахунків за песимістичним сценарієм, прогнозується збільшення обсягів кінцевого споживання палива й енергії до 70,6 млн. т н. е. (на 1,3% відносно попереднього року) та за оптимістичним – до 74,7 млн. т н. е. (збільшення на 7,2%).

При проведені аналізу показників енергетичного балансу здійснено розрахунок рівня енергетичної безпеки. Рівень енергетичної безпеки розраховано за допомогою 10 показників двома методами. Згідно розрахунків по першому методу три показника


50

відповідають оптимальним значенням, а згідно другого методу п’ять показників мають оптимальне, або наближене до оптимального значення. Три показника, а саме обсяги: транзиту нафти, транзиту природного газу та імпорту ПЕР з однієї країни (Російської Федерації), виходять за межі граничних (найгірших) значень.

При виконанні розрахунків прогнозного енергетичного балансу на 2014 рік проведено апробацію Методологічних положень із формування прогнозного енергетичного балансу, розроблених НДЕІ в 2012 році. Результати дослідження довели доцільність їх подальшого використання.

Висновки. Наукова цінність розробок полягає в складанні та опрацюванні інформаційної бази, необхідної для розрахунку складових прогнозного енергетичного балансу на 2014 рік, апробації Методологічних положень із формування прогнозного енергетичного балансу на прикладі складання прогнозного енергетичного балансу на 2014 рік, з урахуванням сценаріїв розвитку економіки України, визначених в проекті прогнозу економічного і соціального розвитку України на 2013 рік та основних макропоказників економічного і соціального розвитку України на 2014 і 2015 роки, аналізі показників виробництва та споживання паливно-енергетичних ресурсів, розрахунку енергоємності ВВП, рівня енергетичної безпеки та розроблені напрямів щодо удосконалення інформаційного забезпечення, необхідного для складання прогнозного енергетичного балансу.

В енергетичному балансі України обсяг загального постачання первинної енергії, починаючи з 2004 р. поступово зменшується з 144,2 млн. т н. е. до 121,5 млн. т н. е. у 2012 році. На 2013 рік очікується, згідно оперетивної інформації, подальше його зменшення до 117,7 млн. т н. е. (–3,1% відносно 2012 р.). На 2014 рік прогнозується поступове збільшення постачання первинної енергії: за песимістичним сценарієм – до 119,0 млн. т н. е. (на 1,1% у порівнянні з 2013 р.) та за оптимістичним сценарієм до 126,1 млн. т н. е. (на 7,1%).

Потребує удосконалення структура кінцевого споживання за видами палива й енергії, в якій найбільша частка припадає на природний газ (у 2012 р. його частка склала 37,9% проти 38,5% у 2011 р.). Теплоенергія є другим за обсягами джерелом енергії у структурі кінцевого споживанні, її частка складала 17,1% проти 15,8% у 2011 році. Третім за обсягами джерелом енергії у структурі кінцевого споживання палива й енергії була електрична енергія, частка якої у 2012 р. склала 16,1% проти 15,9% у 2011 році. На перспективу до 2014 р. в структурі кінцевого споживання частка природного газу знижуватиметься, очікується незначне збільшення частки вугілля та електричної енергії.

Розрахований інтегральний показник рівня енергетичної безпеки за звітний період 2011-2012 рр., згідно очікуваних показників у 2013 р. та прогнозу на 2014 р., відображає незадовільний її стан. Його числове значення коливається в діапазоні з 0,617 до 0,632, або відповідає зміні рівня енергетичної безпеки на 1,5% відносно оптимального.


51

Енергоємність ВВП України поступово зменшується, і склала (у цінах 2007 р.) в 2011 р. 0,097 кг н. е./грн., у 2012 р. – 0,086 кг н. е./грн., у 2013 р. – 0,088 кг н. е./грн., а на 2014 р. 0,083-0,084 кг н. е./грн.

Практичне значення. Результати дослідження використовуються департаментом розвитку реального сектору економіки Мінекономрозвитку України при підготовці нормативних документів та урядових рішень з питань розроблення та оптимізації прогнозного енергетичного балансу України, імпортозаміщення паливно-енергетичних ресурсів, підвищення ефективності використання ПЕР, зокрема, при виконанні завдання розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.10.2008 №1376-р щодо формування прогнозного енергетичного балансу. Це сприяє виконанню завдань Програми економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава», зокрема по пріоритетному напрямку «Модернізація інфраструктури та базових секторів».

РОЗРОБЛЕННЯ ТА АПРОБАЦІЯ МЕТОДИЧНИХ РЕКОМЕНДАЦІЙ ЩОДО ОЦІНЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ, У РЕЗУЛЬТАТІ ЯКИХ

ДОСЯГАЄТЬСЯ ВИКЛЮЧНО СОЦІАЛЬНИЙ (№ 13-13; № ДР 0113U003534)

Керівник НДР – провідний науковий співробітник відділу стратегії сталого розвитку та інвестиційно-інноваційної політики, канд. екон. наук, доцент О.Ф. Михайленко.

Мета та актуальність роботи. Актуальність роботи зумовлюється відсутністю в Україні офіційної методики визначення доцільності надання державної підтримки соціально орієнтованим інвестиційним проектам, що спричиняє ризики суб’єктивізму та неефективного використання бюджетних коштів. На сьогоднішній день загальновизнаною є методологія обґрунтування доцільності реалізації інвестиційних проектів, у якій визначальними факторами є доходність та окупність капіталовкладень. Проте дана методологія не дозволяє об’єктивно оцінити соціально спрямовані, некомерційні інвестиційні проекти, які набувають дедалі більшої значущості в реалізації цілей соціально-економічного розвитку.

Таким чином, виникає потреба у розробленні адекватного науково-методичного забезпечення, чітких критеріїв та показників оцінювання соціальної ефективності здійснених інвестицій, механізмів відбору проектів, що претендують на отримання державної підтримки в умовах обмеженості бюджетних коштів.

Мета дослідження – розроблення методичних рекомендацій щодо оцінювання інвестиційних проектів, у результаті яких досягається виключно соціальний ефект, та їх апробація у процесі відбору проектів для надання їм державної підтримки.

Підстава для виконання – наказ Мінекономрозвитку від 24.04.2013 № 419 «Про затвердження тематичного плану прикладних наукових досліджень та науково-технічних розробок Науково-дослідного економічного інституту на


52

2013 рік»; Програма економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» (розділ «Стабілізація державного бюджету»); Закон України від 06.12.2012 № 1560-12 «Про інвестиційну діяльність»; Постанова Кабінету Міністрів України від 18.07.2012 № 684 «Про затвердження Порядку та критеріїв оцінки економічної ефективності проектних (інвестиційних) пропозицій та інвестиційних проектів»; Наказ Мінекономрозвитку від 13.11.2012 № 1279 «Про затвердження Методичних рекомендацій з розроблення інвестиційного проекту, для реалізації якого може надаватися державна підтримка»; Наказ Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 13.03.2013 № 243 «Про затвердження Методики проведення державної експертизи інвестиційних проектів та форми висновку за її результатами».

Джерело інформації – спеціальна наукова література, аналітичні огляди, матеріали статистичної звітності, вітчизняні та зарубіжні нормативно-правові акти.


практичні пропозиції наступного змісту. 1. Узагальнено та уточнено категоріальний апарат сфери соціального

інвестування. Соціальні інвестиції пропонується розглядати як капіталовкладення в об’єкти соціальної сфери з метою отримання доходу та підвищення рівня і якості життя людей за допомогою задоволення їх матеріальних, духовних чи соціальних потреб. Під інвестиційним проектом, у результаті якого досягається виключно соціальний ефект, пропонується розуміти сукупність цілеспрямованих організаційно-правових, управлінських, аналітичних, фінансових та інженерно-технічних заходів, які здійснюються з метою покращення якості життя людей на певній території, без розрахунку на комерційну вигоду, та оформлені у вигляді планово-розрахункових документів, необхідних і достатніх для обґрунтування, організації та управління роботами з реалізації проекту.

2. Визначено та узагальнено основі типи соціальних ефектів, що можуть виникати внаслідок реалізації інвестиційних проектів. Здійснено типологію соціальних ефектів за наступними критеріями: цільовою спрямованістю, об’єктом впливу, сферою реалізації, локалізації впливу, що дає можливість їх ідентифікації у проектах, а, відтак, вибору підходів до оцінювання.

3. На основі діючого законодавства визначені основні сфери та умови реалізації інвестиційних проектів, у результаті яких досягається виключно соціальний ефект, які можуть претендувати на державну підтримку. До таких сфер та умов пропонується відносити: освіту та науку; охорону здоров’я; фізичну культуру та спорт; культуру; інженерно-транспортну інфраструктуру; благоустрій населених пунктів.

4. Розроблено пілотний проект методичних рекомендації з оцінювання інвестиційних проектів, у результаті яких досягається виключно соціальний ефект.


53

5. Сформовано перелік соціально орієнтованих інвестиційних проектів, що надійшли до Мінекономрозвитку для проходження експертизи щодо можливості надання їм державної підтримки. Опрацювання цих проектів виявило значні розбіжності у їх внутрішній структурі, глибині їх розробленості та обсягах представленої у них інформації.

6. Враховуючи це, розроблено пілотний проект методичних рекомендацій для розроблення інвестиційних проектів, у результаті яких досягається виключно соціальний ефект.

7. Здійснено апробацію розроблених методичних рекомендацій як з розроблення, так і з оцінювання соціально орієнтованих інвестиційних проектів. Для цього їх було направлено усім розробникам інвестиційних проектів з вищезазначеного переліку (лист Мінекономрозвитку від 01.07.2013 року за № 3922-06/22665-08). Для збільшення емпіричної та аналітичної бази дослідження, крім отриманого зворотного зв’язку від ініціаторів проектів, авторами було додатково самостійно опрацьовано два проекти з даного переліку, які реалізуються в інших сферах діяльності: реконструкція акушерсько-гінекологічного корпусу під дитячу поліклініку та реконструкція незавершеного будівництва спортивного комплексу.

8. За результатами апробації, здійснено ряд удосконалень пілотних методичних рекомендацій з розробки та оцінювання інвестиційних проектів, у результаті яких досягається виключно соціальний ефект, зокрема:

визначено критерії, за якими для ряду проектів можуть бути застосовані спрощені методики розроблення та оцінювання;

поряд з повними, розроблено також спрощені методики розроблення та оцінювання проектів;

передбачено застосування вагових коефіцієнтів для критеріїв з метою врахування стратегічних цілей соціально-економічного розвитку територій;

методичні рекомендації доповнено положеннями про обґрунтування розробниками плану заходів з точки зору досяжності мети проекту;

деталізовано та розроблено в середовищі Excel автоматизовані таблиці щодо витратної частини проектів, які полегшують проведення розрахунків для їх ініціаторів та процедуру оцінювання для експертів;

здійснено методологічне комбінування положень з оцінювання комерційних та соціально орієнтованих інвестиційних проектів для подальшої імплементації у законодавство та практику державного управління інвестиційним процесом.

Висновки. Наукова цінність розробок полягає у розробленні методичного апарату, який заповнює прогалини діючих положень з розроблення та оцінювання інвестиційних проектів в частині визначення їх соціальної ефективності, пропонуючи набір якісних та кількісних, абсолютних та відносних спеціальних критеріїв.

Запропоновано уточнене тлумачення понять соціальні інвестиції; інвестиційний проект, у результаті якого досягається виключно соціальний ефект;


54

соціальний ефект від реалізації інвестиційного проекту. Визначено основні сфери та умови реалізації інвестиційних проектів відповідно до діючого законодавства та систематизовано методи оцінювання соціальних ефектів. Розроблено проект методичних рекомендацій з розробки та оцінювання інвестиційних проектів, у результаті яких досягається виключно соціальний ефект.

Практичне значення. Пілотний проект методичних рекомендацій передано замовнику для практичної апробації (лист до Мінекономрозвитку від 30.04.2013 № 5/208), напрями його вдосконалення обговорено на робочих нарадах з фахівцями департаменту інвестиційно-інноваційної політики та розвитку державно-приватного партнерства. Також на запит замовника (лист Мінекономрозвитку від 05.09.2013 № 3922-06/31056-12) підготовлено та передано неофіційний переклад методики ЮНІДО «Guide to Practical Project Appraisal. Social benefit-cost analysis in developing countries» / «Посібник з практичної оцінки проектів. Аналіз соціальних витрат і вигід у країнах, що розвиваються» (лист до Мінекономрозвитку від 02.10.2013 № 1/449).

Результати дослідження будуть використані Міністерством економічного розвитку і торгівлі України при підготовці нормативно-правових актів у сфері інвестиційної політики, зокрема - наказу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України щодо затвердження методичних рекомендацій з розроблення та оцінювання інвестиційних проектів, у результаті яких досягається виключно соціальний ефект, які будуть застосовуватись:

- для удосконалення нормативно-правових актів Мінекономрозвитку в частині методичного забезпечення відбору проектів;

- безпосередньо під час відбору проектів, що претендують на надання державної підтримки відповідно до завдань, покладених на Мінекономрозвитку в частині розроблення та реалізації інвестиційної політики держави, імплементації Закону України «Про інвестиційну діяльність»;

- як навчально-методичні матеріали для проведення робочих нарад з ініціаторами інвестиційних проектів та спеціалістами, що проводять оцінку ефективності інвестиційних проектів, орієнтованих на отримання соціальних ефектів, як це передбачено Стратегією розвитку системи управління державними фінансами.

РОЗРОБЛЕННЯ МЕТОДИЧНИХ РЕКОМЕНДАЦІЙ ЩОДО ЗДІЙСНЕННЯ АНАЛІЗУ НАСЛІДКІВ СТВОРЕННЯ ЗОНИ ВІЛЬНОЇ ТОРГІВЛІ З ЄС

ДЛЯ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ (№ 14-13; № ДР 0113U003535)

Керівник НДР – головний науковий співробітник відділу розвитку зовнішньоекономічної діяльності, канд. екон. наук М.М. Шаповалова.

Мета та актуальність роботи. Актуальність теми дослідження обумовлена необхідністю аналізу та вчасного виявлення впливу лібералізації режиму торгівлі з


55

ЄС у зв’язку зі створенням поглибленої та всеосяжної зони вільної торгівлі на економічний розвиток регіонів України. Своєчасне виявлення нових тенденцій економічного розвитку регіонів, що можуть бути викликані змінами в умовах зовнішньої торгівлі з країнами-членами ЄС, є необхідним для координації економічного та торговельного співробітництва з Європейським Союзом; розроблення заходів державної економічної політики та політики регіонального розвитку, спрямованих на збільшення переваг та мінімізацію можливих негативних наслідків масштабної лібералізації зовнішньої торгівлі та посилення впливу процесів, що відбуваються у загальноєвропейському економічному просторі.

Метою науково-дослідної роботи є розроблення методичних рекомендацій щодо здійснення аналізу впливу змін в умовах зовнішньої торгівлі з ЄС у зв’язку з функціонуванням поглибленої та всеосяжної зони вільної торгівлі на економічний розвиток регіонів України.

Підстава для виконання – стратегічні та програмні документи, зокрема наказ Мінекономрозвитку від 24.04.2013 № 419 «Про затвердження тематичного плану прикладних наукових досліджень та науково-технічних розробок Науково-дослідного економічного інституту на 2013 рік», Програма економічних реформ України на 2010-2014 рр. «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» (розділ «Міжнародна інтеграція та співпраця»), а також розпорядження Кабінету Міністрів України від 15.06.2011 № 548 «Про затвердження плану заходів щодо збільшення переваг та мінімізації негативних наслідків створення зони вільної торгівлі з Європейським Союзом для економіки України».

Джерело інформації – спеціальна наукова література; вітчизняні та зарубіжні аналітичні огляди; методичні рекомендації щодо оцінювання впливу угод про вільну торгівлю, в тому числі ті, що розроблені Азійським банком розвитку та Європейською Комісією; дані Державної служби статистики України.

Основні дані, отримані за результатами виконання дослідження. 1. З метою обґрунтування підходу до оцінки наслідків створення ЗВТ з ЄС на

економічний розвиток регіонів України проведено аналіз існуючої методичної бази та практичних підходів щодо проведення оцінювання фактичних наслідків запровадження режиму вільної торгівлі для економічних систем країн та регіонів (ex post оцінки). Виявлено, що:

- найбільш поширеними методами дослідження даного питання є метод порівняння з використанням спеціально розроблених систем індикаторів, що включають як кількісні, так і якісні показники та індикатори; метод експертного опитування, де в якості експертів виступають зацікавлені особи (як правило, таке опитування проводиться серед керівників підприємств); а також численні економіко-математичні методи дослідження, включаючи метод регресійного аналізу та використання економіко-математичних моделей різного типу;


56

- здебільшого застосовується комбінування методів для забезпечення максимально об’єктивного та всебічного опису наслідків впливу лібералізації зовнішньої торгівлі на різні аспекти економічного розвитку;

- при визначенні систем індикаторів слід брати до уваги специфічні цілі проведення оцінки та ключові питання, на які вона повинна давати відповідь (тобто не існує універсальної або «канонічної» системи індикаторів, яку б можна було рекомендувати a priori, натомість така система має бути сформована із урахуванням особливостей конкретної економічної системи та системи національної статистики), а також враховувати загальні принципи побудови таких систем і критерії значущості індикаторів;

- проведення регулярного моніторингу й оцінки наслідків функціонування зон вільної торгівлі (особливо на початковій стадії) має поєднуватися із моніторингом практичної імплементації відповідних угод про вільну торгівлю (тобто результати оцінки прогресу в реалізації положень угоди мають накладатися на результати аналізу змін, що відбуваються в економіці країни або регіону);

- відсутність або недосконалість наявної статистичної бази може накладати обмеження на використання того чи іншого методу оцінювання.

2. Проведено дослідження існуючої статистичної бази аналізу наслідків створення ЗВТ з ЄС для економічного розвитку регіонів України і визначено перелік соціально-економічних статистичних показників, які відображають економічний розвиток країни на макрорівні та розвиток регіонів і які можуть змінитися внаслідок зміни умов зовнішньої торгівлі. Даний аналіз проводився експертним методом на основі методу Дельфі, і враховував можливий напрямок впливу (безпосередній та опосередкований) та силу впливу (за чотирибальною шкалою від 0 до 3) показників. На основі проведеного аналізу існуючої статистичної бази та потенційного впливу на показники економічного розвитку регіонів лібералізації умов зовнішньої торгівлі рекомендовано 17 показників та індикаторів для використання при проведенні оцінки її наслідків для економічного розвитку регіонів України.

3. Описано та обґрунтовано базові складові підходу та технічні інструменти, що пропонується покласти в основу методичних рекомендацій. Враховуючи світовий досвід проведення подібних досліджень та наявну статистичну базу, пропонується до використання комбінований підхід, який поєднуватиме в собі метод порівняння даних за різні періоди (а саме - порівняння даних за останній та попередній звітні періоди, а також порівняння даних за останній період із даними за базовий період - останній перед введенням в дію режиму вільної торгівлі) із використанням системи обраних індикаторів економічного розвитку регіонів та методу експертного опитування. Останнє дасть можливість доповнити інформаційну базу важливими якісними показниками та сформує більш об’єктивну картину змін, що відбуваються в економіці, та їхнього зв’язку із факторами впливу, включаючи основний в контексті даного дослідження фактор режиму зовнішньої торгівлі. Також в рамках


57

комбінованого підходу пропонується використовувати івент-аналіз, тобто аналіз подій, які відбувалися у досліджуваному періоді та певним чином впливали на економічний розвиток регіону. Застосування цього методу у поєднанні з методом порівняння статистичних даних (у т.ч. з використанням індексів) та методом експертного опитування, дозволить виявити інші (крім зовнішньоторговельного режиму, як фактору впливу на економічний розвиток регіону) зовнішні та внутрішні чинники, які впливали на економічні процеси, посилюючи або, навпаки, нівелюючи своєю дією вплив ЗВТ з ЄС. Застосування економіко-математичних методів потребує наявності статистичних даних за достатньо довгий період часу вже після настання події (принаймні за перші два роки після початку дії ЗВТ), тому на початкових етапах проведення аналізу воно виглядає менш привабливо у порівнянні з попередніми.

4. Визначено періодичність проведення аналізу: найбільш доцільним вважається щоквартальне проведення аналізу, враховуючи графік поширення даних, які готуються Державною службою статистики відповідно до Плану державних статистичних спостережень, та які є одним із найбільш важливих статистичних джерел для цього дослідження; встановлену практику проведення засідань двосторонніх спільних органів Україна – ЄС, а також необхідність отримання актуальної інформації, необхідної для вжиття своєчасних заходів у сфері зовнішньоекономічної політики. При цьому для цілей оперативного аналізу, результати та попередні (проміжні) висновки якого будуть відображатися у щоквартальних звітах, доцільно використовувати не повний перелік індикаторів економічного розвитку регіону, а скорочений. Підсумковий аналіз (за підсумками року) має базуватись на даних розширеної системи індикаторів та враховувати результати опитування місцевих експертів-практиків - керівників та менеджерів підприємств регіону.

5. Розроблено Методичні рекомендації щодо здійснення аналізу наслідків створення зони вільної торгівлі з ЄС для економічного розвитку регіонів України, які передбачають здійснення Міністерством економічного розвитку і торгівлі України спільно зі структурними підрозділами з питань економічного розвитку регіонів місцевих органів виконавчої влади регулярного (з квартальною та річною періодичністю) збору та аналізу інформації щодо тенденцій економічного розвитку регіонів, пов’язаних із функціонуванням ЗВТ з ЄС. Рекомендації містять детальні вказівки щодо організації процесу збору інформації (та відповідні форми для збору та систематизації зібраної інформації), її подальшої обробки та аналізу на різних рівнях (регіональному та національному). Крім того, у Методичних рекомендаціях наведено структуру та описано зміст аналітичного документу, що готуватиметься відповідно до компетенції регіональними органами виконавчої влади за підсумками попереднього аналізу, а також структура і зміст узагальнюючого аналітичного документу, що готуватиметься Міністерством економічного розвитку і торгівлі України з


58

квартальною та річною періодичністю на основі узагальнення та систематизації отриманої з регіонів інформації та результатів попереднього аналізу.

Висновки. Наукова цінність розробок. Наукова цінність одержаних результатів полягає у тому, що розроблено методичні рекомендації щодо здійснення аналізу наслідків створення зони вільної торгівлі з ЄС для економічного розвитку регіонів України, які описують форми та процедури регулярного збору інформації, її систематизації та аналізу з метою вироблення заходів державної економічної політики, що спрямовані на посилення позитивного та зменшення негативного впливу створення ЗВТ з ЄС на економічний і соціальний розвиток регіонів. Запропоновано систему показників, що підлягатимуть моніторингу та використовуватимуться для подальшого аналізу, а також формат звітного інформаційно-аналітичного документу.

Розроблені в результаті дослідження матеріали, включно із основним продуктом - Методичними рекомендаціями, відповідають вимогам технічного завдання та можуть бути рекомендовані для використання у роботі Міністерства економічного розвитку і торгівлі України після проведення практичної апробації. При цьому слід зауважити, що практична апробація може бути проведена лише після вступу в дію Угоди про асоціацію між Україною та ЄС в частині запровадження зони вільної торгівлі. До настання цієї події проект Методичних рекомендацій рекомендовано для обговорення та доопрацювання з представниками структурних підрозділів з питань економічного розвитку регіонів місцевих органів виконавчої влади.

Практичне значення. Результати НДР будуть використані департаментом європейської інтеграції для забезпечення реалізації Мінекономрозвитку пріоритетів та функціональних завдань в рамках координації економічного та торговельного співробітництва з Європейським Союзом, здійснення аналізу наслідків створення зони вільної торгівлі з ЄС для економічного розвитку регіонів, коригування плану заходів для збільшення переваг та мінімізації потенційних негативних наслідків створення зони вільної торгівлі з ЄС для економіки регіонів та країни в цілому.

АКТУАЛІЗАЦІЯ ПРОГНОЗНИХ ОЦІНОК НАСЛІДКІВ ЗАПРОВАДЖЕННЯ ЗОНИ ВІЛЬНОЇ ТОРГІВЛІ З ЄВРОПЕЙСЬКИМ СОЮЗОМ ДЛЯ

ЕКОНОМІКИ ТА ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ УКРАЇНИ (№ 15-13; № ДР 0113U003536)

Керівник НДР – головний науковий співробітник відділу розвитку зовнішньоекономічної діяльності, канд. екон. наук М.М. Шаповалова.

Мета та актуальність роботи. Актуальність роботи підтверджується необхідністю перегляду та перерахунку прогнозних оцінок впливу запровадження ЗВТ з ЄС на економічний розвиток та державний бюджет України у зв’язку з оновленням основних прогнозних макропоказників економічного і соціального


59

розвитку України та подальшим розширенням ринку ЄС, що пов’язано зі вступом Хорватії у 2013 році до ЄС.

Мета дослідження – оновлення прогнозних оцінок впливу запровадження режиму вільної торгівлі з ЄС на економічний розвиток та державний бюджет України з урахуванням очікуваного у 2013 році розширення ЄС та оновлених статистичних і прогнозних даних та іншої релевантної інформації.

Підстава для виконання – стратегічні та програмні документи, зокрема Програма економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» (розділ «Міжнародна інтеграція та співпраця»); Національний план дій на 2013 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» (розділ 8 «Міжнародна економічна інтеграція»); Розпорядження Кабінету Міністрів України від 15.06.2011 № 548 «Про затвердження плану заходів щодо збільшення переваг та мінімізації негативних наслідків створення зони вільної торгівлі з Європейським Союзом для економіки України»; Наказ Міністерства фінансів України від 21.03.2008 № 428 «Про затвердження Методики проведення фінансово-економічних розрахунків при підготовці проекту акта Кабінету Міністрів та законопроекту, що вноситься у порядку законодавчої ініціативи Кабінетом Міністрів України на розгляд Верховної Ради України»; Проект угоди про асоціацію між Україною та ЄС (в частині створення поглибленої та всеосяжної зони вільної торгівлі).

Джерело інформації – спеціальна наукова література, аналітичні огляди, статистичні дані України та ЄС, база даних Світової організації торгівлі, Міжнародного валютного фонду, погоджений проект Угоди про асоціацію між Україною та ЄС (в частині створення поглибленої та всеосяжної зони вільної торгівлі); офіційний макроекономічний прогноз на середньостроковий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів від 31.08.2011 № 907.

Основні дані, отримані за результатами виконання дослідження. Аналіз розрахованих з урахуванням останніх статистичних даних індикаторів,

які характеризують торговельні відносини між Україною та ЄС показує, що вступ Хорватії до ЄС фактично не позначився на значеннях індикаторів виявленої порівняльної переваги, торгової спеціалізації та інтенсивності торгівлі, які характеризують різні аспекти зовнішньої торгівлі України та ЄС, що пояснюється незначним розміром економіки Хорватії порівняно з сукупною економікою Європейського Союзу. Водночас, результати аналізу підтвердили результати попередніх досліджень та дозволили зробити такі висновки:

- двосторонні торговельні відносини України з ЄС характеризуються порівняно високою інтенсивністю. Значення індексу інтенсивності торгівлі України з ЄС мають найбільші значення для торгівлі шкірсировиною, дорогоцінними металами, текстилем, деревиною і виробами з неї, тобто для України інтенсивною є двостороння


60

торгівля сировиною та напівсировинними продуктами. Для ЄС торгівля з Україною є інтенсивною продуктами тваринного походження, хімічною продукцією, полімерними матеріалами, масою з деревини, механічним обладнанням, приладами і апаратами, а також різними товарами і виробами;

- порівняльний аналіз відносних виявлених преваг у торгівлі зі світом свідчить про більшу конкурентоздатність на світовому ринку продукції, виготовленої в ЄС, аніж в України. Україна має більшу відносну перевагу лише у торгівлі жирами та оліями, продуктами рослинного походження, недорогоцінними металами та виробами, мінеральними продуктами, деревиною та виробами з неї, а також харчовими продуктами;

- аналіз значень індикатора торгової спеціалізації показує, що у двосторонній торгівлі з ЄС Україна має перевагу у торгівлі жирами та оліями, недорогоцінними металами, продуктами рослинного походження, шкірсировиною, взуттям та головними уборами, деревиною і виробами з неї та мінеральними продуктами. У свою чергу, ЄС має перевагу у двосторонній торгівлі всіма іншими товарами. Така спеціалізація обумовлена як порівняною конкурентоздатністю продукції, так і існуючими тарифними і нетарифними обмеженнями у двосторонній торгівлі.

Отримані кількісні оцінки змін основних макропоказників розвитку національної економіки дозволяють зробити висновок, що вплив створення ЗВТ з ЄС на умовах парафованої Угоди про асоціацію та незмінності інших факторів буде в цілому позитивним. Так, приріст реального ВВП відносно базового рівня передбачається в межах 0,61–0,64%, приріст випуску продукції (в межах 0,46-0,48%) за рахунок випереджального зростання експорту (в межах 2-3%) над імпортом (0,7-1,5%), що матиме позитивний вплив на сальдо торговельного балансу України.

Найбільш помітно, зважаючи на обсяги торгівлі, збільшиться експорт продукції таких видів економічної діяльності, як харчова промисловість, сільське господарство, текстильна та шкіряна промисловість, набагато менше, але все ж достатньо помітно зросте експорт продукції видобування неенергетичних матеріалів, металургії та обробки металу, хімічного виробництва, гумових та пластмасових виробів, а також послуг юридичним особам та транспорту. В абсолютному вимірі, зважаючи на обсяги, найбільше зростання очікується за показниками імпорту продукції сільського господарства, хімічного виробництва, виробництва інших неметалевих мінеральних виробів, харчової промисловості, лісового господарства, виробництва машин і устаткування.

Зазначені зміни макропоказників розвитку національної економіки пояснюються, насамперед, покращенням умов доступу вітчизняних товарів до ринку ЄС за інших незмінних умов1. Аналіз рівня середньоарифметичних ставок мита у

1 Зокрема, розглянутий в роботі сценарій не передбачає погіршення умов доступу вітчизняних товарів

на інші ринки, у тому числі, через можливі дії третіх країн щодо штучного обмеження вітчизняного експорту, оскільки об’єктивних та логічно обґрунтованих причин для такого обмеження у зв’язку зі створенням ЗВТ з ЄС


61

двосторонній торгівлі між Україною та ЄС до і після набуття чинності Угоди про асоціацію в частині запровадження режиму вільної торгівлі свідчить, що з початком дії Угоди середньоарифметичні ставки, які застосовуватимуться Україною, значно перевищуватимуть середньоарифметичні ставки ЄС. Проте реальний рівень захисту внутрішнього ринку ЄС та його переваг у торгівлі визначається не лише митно-тарифним захистом. Слід також враховувати вплив субсидій, що надаються окремими країнами ЄС експортерам, а також технічні та інші стандарти і вимоги, що утворюють додаткові бар’єри для доступу на ринок ЄС окремих товарів українського виробництва. Це означає, що позитивний ефект від запровадження нового режиму торгівлі буде дещо розтягненим у часі через необхідність адаптації українських виробників, які досі не експортували продукцію до ЄС, до умов нових ринків.

У той же час очікується в цілому негативний вплив на доходну частину державного бюджету України. Незважаючи на те, що на окремі види надходжень (зокрема, від податку на прибуток, податок на доходи фізичних осіб та податку на додану вартість) очікуваний вплив є позитивним, достатньо значне скорочення надходжень від ввізного мита обумовить загальне скорочення доходів державного бюджету в коротко - та середньостроковій перспективі після запровадження режиму вільної торгівлі з ЄС.

З метою більш наочної ілюстрації отриманих результатів в роботі наведені абсолютні оцінки змін макропоказників розвитку економіки та показників доходної частини державного бюджету України. Згідно з ними, якщо б режим вільної торгівлі з ЄС почав діяти вже з 1 січня 2014 року, додатковий приріст ВВП міг би скласти залежно від року від 9,3 ± 0,7 млрд. грн. до 11,3 ± 0,9 млрд. грн.; експорту – від 15,4 ± 1,3 до 24,9 ± 2,1 млрд. грн.; але при цьому й імпорту – від 6,2 ± 0,5 до 13,8 ± 1,2 млрд. грн. (Зважаючи на погоджені графіки поступового зменшення рівня ввізних мит протягом перехідного періоду, найбільш сприятливими будуть перший та другий роки після введення режиму вільної торгівлі в дію). При цьому очікуване скорочення доходів державного бюджету відносно базового рівня складатиме в залежності від року 3,2 - 3,9 млрд. грн.

Також слід звернути увагу на ймовірне зменшення випуску товарів у таких видах економічної діяльності, як хімічне виробництво, виробництво гумових та пластмасових виробів, машин та устаткування, інших неметалевих мінеральних виробів, а також зменшення кількості зайнятих в цих видах економічної діяльності через посилення конкуренції на внутрішньому ринку України. Співставлення порівняних переваг та отримані оцінки ймовірного впливу свідчать, що саме по продукції цих ВЕД очікується істотне зростання імпорту, що помітно перевищує очікуване зростання експорту. Проте зниження конкурентоздатності обумовлюється не лише зниженням тарифного захисту відповідних внутрішніх ринків, а й

немає. У той же час автори визнають, що такі дії третіх держав та їх об’єднань є можливими з причин та мотивів, розгляд яких виходить далеко за рамки цієї науково-дослідної роботи.


62

збереженням високої ціни на імпортований газ, який складає значну частку витрат на цей вид ресурсу у собівартості деяких видів продукції, особливо хімічної промисловості.

Крім того, слід зауважити, що прогнозні оцінки отримані у припущенні щодо незмінності інших внутрішніх й зовнішніх умов розвитку економіки України та не враховують можливих політично вмотивованих недружніх дій третіх країн або їх об’єднань, що можуть запроваджувати штучні бар’єри для торгівлі з Україною. Наприклад, можливе погіршення торговельних відносин з РФ в разі підписання Угоди про асоціацію також формує ризики для деяких з цих галузей.

Отже, з метою захисту чутливих до зміни умов торгівлі з ЄС галузей вітчизняної економіки вважаємо доцільним при розробці заходів державної політики економічного розвитку звернути увагу саме на них. Зокрема, передбачити окремі заходи або комплексні програми державної фінансової та нефінансової підтримки, які мають сприяти нівелюванню ймовірного негативного впливу змін в умовах зовнішньої торгівлі, що пов’язані із запровадженням режиму вільної торгівлі у торгівельних відносинах з Європейським Союзом.

Аналіз погоджених тарифних квот відповідно до проекту Угоди показав, що за переважною більшістю позицій експорт з України до ЄС не перевищує погоджених тарифних квот та має великий потенціал зростання до вичерпання квоти. Так, для 27 з 36 позицій вітчизняного експорту до ЄС, на які планується встановити тарифні квоти, фактичний експорт з України складає менше 10% від її початкового розміру, який в більшості випадків ще збільшується протягом 5 років. Але за окремими позиціями погоджені тарифні квоти можуть суттєво обмежувати потенціал зростання експорту. Отже, з метою максимізації позитивного впливу створення ЗВТ з ЄС для економіки України, за можливості проведення додаткових переговорів доцільно повернутися до обговорення питання тарифних квот з метою їх повного скасування або суттєвого збільшення (принаймні у 2 рази) по таким позиціям, як: «продукти переробки цукру», «виноградний і яблучний сік», «ячмінна крупа і борошно», «висівки, відходи та залишки», «мед», а також (особливо) - «пшениця м’яка, пшеничне борошно та гранули» (мінімум у 5 разів від попередньо погодженого розміру) та «кукурудза, кукурудзяне борошно та гранули» (мінімум у 10 разів від попередньо погодженого розміру). Проте, слід зауважити, що порівняння тарифних квот з обсягами експорту до ЄС здійснено без врахування можливостей експорту в рамках глобальних квот СОТ.

Висновки. Наукова цінність розробок. Наукова цінність результатів НДР полягає у актуалізації кількісних оцінок впливу на економіку та держбюджет України змін у торговельних відносинах України з ЄС за допомогою розробленої та удосконаленої НДЕІ методики оцінки наслідків створення ЗВТ для економіки України та держбюджету на основі останніх статистичних та прогнозних даних та з урахуванням розширення ЄС у 2013 році.


63

Практичне значення. Результати роботи буде використано департаментом європейської інтеграції Мінекономрозвитку під час супроводження проекту Закону України щодо ратифікації Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, для представлення Кабінету Міністрів України, Адміністрації Президента України та при проведенні заходів з інформування громадськості про проект Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, включаючи створення зони вільної торгівлі.

РОЗРОБЛЕННЯ НАУКОВИХ РЕКОМЕНДАЦІЙ ЩОДО ТОРГОВЕЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ІНСТРУМЕНТІВ УДОСКОНАЛЕННЯ

ТОРГІВЛІ ТОВАРАМИ ТА ПОСЛУГАМИ З РОСІЙСЬКОЮ ФЕДЕРАЦІЄЮ ТА ІНШИМИ КРАЇНАМИ СНД ТА ЗМІСТОВНОГО НАПОВНЕННЯ ПРОЕКТУ УГОДИ СНД ПРО ВІЛЬНУ ТОРГІВЛЮ ПОСЛУГАМИ З

УРАХУВАННЯМ ОСОБЛИВОСТЕЙ НАЦІОНАЛЬНОГО РИНКУ ПОСЛУГ (№ 16-13; № ДР 0113U003537)

Керівник НДР – Завідувач відділу модернізації інструментів державного регулювання та розвитку економічного співробітництва, канд. техн. наук, ст. наук. співр. І.І. Репін.

Мета та актуальність роботи. Актуальність теми НДР зумовлена новими умовами та особливостями співробітництва України з Російською Федерацією та іншими країнами СНД, у тому числі: активізацією інтеграційних процесів на просторі СНД (створення Митного союзу, Єдиного економічного простору, Євразійського економічного союзу); підписанням та ратифікацією парламентами України, Росії та іншими країнами СНД угоди про зону вільної торгівлі з країнами СНД, а також вступом РФ до Світової організації торгівлі.

Метою дослідження є наукові рекомендації щодо торговельно-економічної політики України та формування інструментів удосконалення торгівлі товарами та послугами з Російською Федерацією та іншими країнами СНД.

Підстава для виконання – Програма економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава»; Договір про зону вільної торгівлі країн СНД від 18.10.2011 р.; Програма економічного співробітництва Російської Федерації і України на 2011-2020 роки.

Джерело інформації – Під час проведення наукових досліджень використані закони України, Укази та інші рішення Президента України, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України в сфері торговельно-економічного співробітництва України з країнами СНД, установчі та нормативні документи Митного союзу, наукові публікації, дані Держстату України та інші звітні дані.

Основні результати (дані), отримані за результатами виконання НДР. Договором про зону вільної торгівлі країн-членів СНД, який Україна

ратифікувала Законом № 5193-VI від 30.07.2012 визначено умови торгівлі товарами


64

між країнами СНД. На порядку денному стоїть питання підписання договору щодо зони вільної торгівлі послугами країн-членів СНД.

Базою для аналізу міжнародної торгівлі послугами є їх класифікація. В роботі виконано аналіз поняття та підходів до класифікації, визначені критерії та ознаки класифікації. Послуги задовольняють найрізноманітніші потреби: суспільні, виробничі, особисті. Відповідно до різнобічного характеру задоволення потреб та особливостей функціонування послуги класифікуються за різними ознаками. Охарактеризована відмінність торгівлі послугами від торгівлі товарами: якщо експорт товару означає вивіз його з митної території за кордон без зобов’язань, то експорт послуг означає надання послуги іноземцеві, навіть якщо він перебуває на митній території.

Найповнішою та найбільш розгорнутою для представлення галузевої структури міжнародного ринку послуг, є класифікація секторів послуг ГАТТ/СОТ та класифікація факторних і не факторних послуг Світового Банку. На сьогодні сформована певна теоретико-методологічна база дослідження міжнародного ринку послуг, яка базується на використанні низки теорій і дає підґрунтя для розуміння сутності та природи цього ринку, певною мірою відображає тенденції і фактори його розвитку. Проте динамізм змін на ринку послуг є надто високим, що вимагає доповнення основних сутнісних положень та удосконалення класифікацій.

На послуги припадає близько 2/3 світового валового продукту, причому в ряді провідних ринкових країн цей показник значно більший і перевищує 70-80%.

В розвинених країнах світу ринок послуг забезпечує до 77% зайнятості населення, а висока продуктивність праці в цьому секторі приводить до вагоміших

темпів зростання ВВП (досягають 75%), ніж зазвичай здатна забезпечити промисловість.

Структура розподілу зайнятих за секторами економіками України: – сфера послуг 40%; – промислова сфера 31%; – будівництво 9%; – сільське господарство 20%. За даними Держстату України товарообіг послугами становить близько 20

млрд. доларів, з них 7,3 млрд. припадає на країни СНД. Обсяг експорту послуг за 2012 рік склав 13527,6 млн. дол. США, що на 1,9% менше, ніж за 2011 рік. Обсяг імпорту послуг склав 6706,3 млн. дол. США і зріс порівняно з 2011 роком на 7,6%. Позитивне сальдо зовнішньої торгівлі послугами склало 6821,3 млн. дол.

На формування позитивного сальдо вплинули окремі види послуг: трубопровідного транспорту (позитивне сальдо 3247,3 млн. дол.), морського (1040,8 млн. дол.), залізничного (945,1 млн. дол.), повітряного (872,1 млн. дол.), різні ділові, професійні та технічні послуги (821,3 млн. дол.), допоміжні транспортні (510,2 млн. дол.) та комп’ютерні (497,8 млн. дол.) послуги.


65

В умовах глобалізації економіки діюча система регулювання ринку послуг функціонує на декількох рівнях, а саме: на національному, галузевому, регіональному і глобальному, для кожного з яких характерна наявність ряду специфічних організацій.

Важливу роль з-поміж економічних методів регулювання зовнішньоекономічної діяльності відіграють валютні обмеження. Валютні обмеження охоплюють сферу зовнішньої торгівлі, рух капіталів та кредитів, переказ прибутків, податкових та інших платежів. У галузі зовнішньої торгівлі валютні обмеження вважають опосередкованим фактором стримування імпорту, оскільки використання валюти на закупівлю іноземних товарів дозволяється лише після отримання на це спеціального дозволу.

На основі аналізу основних положень Генеральної угоди по торгівлі послугами (ГАТС) щодо ведення міжнародної торгівлі послугами визначені ті умови та обмеження, які обов’язково повинні бути враховані при підготовці Угоди про зону вільної торгівлі країн СНД. По кожному сектору

та виду міжнародних послуг окрім положень ГАТС регулювання та умови торгівлі послугами визначаються міжнародними угодами, конвенціями, міжнародними організаціями. Наприклад, спеціалізовані міжурядові організації, такі як ВТО (Всесвітня туристична організація), ІКАО (Міжнародна організація цивільної авіації) зосереджені на регулюванні послуг у рамках окремих галузей. Всесвітня туристична організація визначає норми і стандарти змісту готелів, ресторанів і т.д. Завдання ІКАО — сприяти розвитку міжнародної цивільної авіації, маючи на увазі гарантування безпечної, регулярної та економічної експлуатації повітряного транспорту.

З урахуванням проведеного аналізу сформульовані принципи, за якими має формуватись Угода про зону вільної торгівлі послугами країн СНД, в тому числі:

– реалізація одного з основних положень ГАТС, максимальне сприяння на національному рівні міжнародній торгівлі послугами;

– дотримання умов світового ринку послуг, сформульованих ГАТС; – дотримання положень міжнародних договорів, конвенцій та вимог

міжурядових організацій за участю України по кожному сектору, підсектору, видам послуг;

– врахування національних особливостей та обмежень щодо міжнародної торгівлі послугами, закріплених законами України та іншими нормативно-правовими актами;

– врахування національних особливостей та обмежень щодо міжнародної торгівлі послугами інших країн СНД;

– забезпечення позитивного сальдо в експорті/імпорті послуг України з країнами СНД.


66

В роботі визначена структура проекту Угоди про зону вільної торгівлі послугами країн СНД та наведено зміст статей загального характеру. Для формування повного тексту проекту Угоди та додатків щодо обмежень рекомендовано залучити основні суб’єкти торгівлі послугами (в сфері транспортування, туризму, фінансових послуг, страхової діяльності та ін.).

За результатами аналізу торговельно-економічного співробітництва України з РФ та іншими країнами СНД за 9 місяців 2013 р. визначено основні фактори негативного впливу на обсяг товарообороту у зовнішній торгівлі України, особливо з країнами-членами Митного союзу. До таких факторів відносяться:

– загальний спад кон’юнктури світових ринків, пов'язаний з проявами економічної кризи;

– перехід Російської Федерації, Республіки Білорусь та Казахстану на нові Технічні регламенти продукції і, як наслідок – підвищення вимог до імпортованих товарів та продукції;

– уведення РФ захисних заходів щодо національного ринку, зокрема запровадження у 2012 році утилізаційного збору на автомобілі;

– превентивні заходи РФ щодо недопущення можливих негативних наслідків для економіки країн-членів МС в разі підписання Україною Угоди про асоціацію та зони вільної торгівлі з Європейським Союзом;

– недостатня конкурентоспроможність значної частини продукції українських підприємств на зовнішніх ринках.

Сформульовано рекомендації щодо торговельно-економічної політики та інструментів удосконалення торгівлі товарами та послугами з Російською Федерацією та іншими країнами СНД, у тому числі:

1) забезпечення державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, спрямованого на захист економічних інтересів України, прав і законних інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, створення рівних умов для розвитку всіх видів підприємництва у сфері зовнішньоекономічних відносин та використання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності доходів та інвестицій, заохочення конкуренції і обмеження монополізму суб'єктів господарювання у сфері зовнішньоекономічної діяльності;

2) забезпечення митного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, яке здійснюється згідно із Митним кодексом України, Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність», іншими законами, Єдиним митним тарифом та чинними міжнародними договорами, обов'язковість яких запроваджено Верховною Радою України;

3) ефективне використання механізму ліцензування та квотування експорту та імпорту як форми державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності запроваджуються Україною самостійно у випадках, передбачених ст. 16 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність;


67

4) пошук та розроблення взаємовигідних проектів виробничої кооперації підприємств України та Російської Федерації у різних галузях (енергетика, транспортне машинобудування, суднобудування, аерокосмічна галузь, військово-промисловий комплекс та ін.).

Важливим інструментом нарощування експортного потенціалу України з РФ та іншими країнами-членами МС є технічне регулювання та гармонізація технічних регламентів та вимог до якості продукції українського виробництва з Технічними регламентами (ТР), частина яких уже впроваджена в МС. Повністю перехід на нові ТР заплановано до 2015 року.

Висновки. Наукова цінність виконаних досліджень полягає в систематизації міжнародного та національного регулювання міжнародної торгівлі послугами України та розроблення на цій основі рекомендацій щодо підготовки проекту Угоди про зону вільної торгівлі послугами країн СНД, а також – у визначенні напрямів торговельно-економічної політики з урахуванням кон’юнктури ринків та інтеграційних процесів на європейському та євразійському економічному просторі.

Практична значення результатів дослідження визначається запропонованими рекомендаціями щодо підготовки проекту Угоди про зону вільної торгівлі послугами країн СНД. Результати наукового дослідження використовуються департаментом торговельно-економічного співробітництва з країнами СНД та Російською Федерацією Міністерства економічного розвитку і торгівлі України при подальшій роботі над проектом Угоди про зону вільної торгівлі послугами країн СНД, а також – при підготовці аналітичних матеріалів та нормативних документів з питань торговельно-економічного співробітництва України з РФ та іншими країнами СНД.

РОЗРОБЛЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ МОДЕЛІ ВИЗНАЧЕННЯ ОБҐРУНТОВАНОГО РОЗМІРУ ЄДИНОГО СОЦІАЛЬНОГО

ВНЕСКУ ТА ЕКОНОМІЧНИХ ПЕРЕДУМОВ ЗАПРОВАДЖЕННЯ СИСТЕМИ ЗАГАЛЬНООБОВ'ЯЗКОВОГО ДЕРЖАВНОГО СОЦІАЛЬНОГО МЕДИЧНОГО СТРАХУВАННЯ В УКРАЇНІ

(№ 17-13; № ДР 0113U003538) Керівник НДР – в. о. завідувача відділу планування соціального розвитку,

канд. екон. наук В.П. Бевз. Мета та актуальність роботи. Актуальність роботи підтверджується

необхідністю виконання завдань, передбачених Програмою економічних реформ на 2010–2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» щодо посилення соціального захисту населення, і полягає у визначенні обґрунтованого розміру єдиного соціального внеску, що може стати реальним стимулом для легалізації заробітної плати та зайнятості населення та економічних передумов можливості запровадження системи загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування.


68

Мета дослідження – визначення економічних підходів для встановлення обґрунтованого розміру єдиного соціального внеску та можливості запровадження системи загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування.

Підстава для виконання – наказ Мінекономрозвитку від 24.04.2013 № 419 «Про затвердження тематичного плану прикладних наукових досліджень та науково-технічних розробок Науково-дослідного економічного інституту на 2013 рік»; Програма економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» (розділи «Реформа пенсійного страхування», «Реформа медичного обслуговування»); Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»; Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Джерело інформації – спеціальна наукова література, аналітичні огляди, матеріали статистичної звітності, матеріали міжнародних організацій та окремих країн з визначеного кола питань.

Основні дані, отримані за результатами виконання дослідження. У рамках НДР визначено основні проблеми та тенденції щодо ефективності

діяльності фондів з окремих видів загальнообов`язкового державного соціального страхування, у тому числі Пенсійного фонду. Встановлено взаємозв'язок між розмірами ЄСВ, обсягами надходжень фінансів до бюджетів соціальних та Пенсійного фондів та основними показниками розвитку економіки: ВВП, фондом заробітної плати, кількістю працюючих, розміром середньої заробітної плати та середньої пенсії.

Опрацьовані основні положення Закону України «Про зайнятість населення» (в новій редакції), коли, за умови створення високотехнологічних робочих місць із гідним рівнем заробітної плати роботодавцям знижується розмір ЄСВ, як один із гнучких підходів до його визначення. Скорочення розміру ЄСВ пропонується здійснювати за умов лояльності роботодавців щодо легалізації заробітної плати протягом в середньостроковій перспективі (поступове виведення заробітної плати найманим працівників з тіні дозволить роботодавцю отримати скорочення розміру ЄСВ, яке буде встановлюватись законодавством).

До економічної моделі визначення оптимального розміру єдиного соціального внеску розроблені сценарні економічні моделі зниження ставки ЄСВ, які враховують науково обґрунтовані розміри ЄСВ, різні варіанти можливого його зниження з урахуванням чинника часу, визначенням економічно обґрунтованих розмірів страхових внесків за окремими видами державного соціального страхування та шляхи виходу на оптимальні розміри.

До сценарних моделей зниження ставки ЄСВ пропонуються розрахунки економічного ефекту, одержаного від запропонованих заходів та оцінки впливу на активізацію економічних процесів і на динаміку мікросоціальних показників.


69

Надаються аналітичні матеріали щодо здійснення оцінки впливу зниження єдиного соціального внеску на детінізацію економіки.

НДР визначені основні проблеми та тенденції стосовно економічних передумов запровадження загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування в Україні.

На основі узагальнення існуючих в науковій літературі діючих систем медичного соціального страхування у країнах ЄС, СНД, інших розвинених країнах світу, встановлено, що:

- однакової економічної моделі організації системи охорони здоров’я немає. Кожна країна, вибравши той чи інший вектор розвитку охорони здоров’я, адаптує її під власні соціально-економічні, географічні, ментальні тощо засади, прийняту модель соціальної держави, вносячи ті чи інші корективи в ході соціально-економічних змін;

- спостерігається невдоволеність населення станом системи охорони здоров’я навіть серед забезпечених країн, при достатньому фінансуванні;

- терміни організації систем медичного соціального страхування у розвинутих країнах світу, країнах ЄС і СНД, які побудовані за різними моделями систем охорони здоров'я, є досить тривалими та їх впровадження займає десятки років.

З урахуванням міжнародного досвіду встановлено, що розкриті ключові проблеми стосуються як на пряму так і опосередковано української системи охорони здоров’я і потребують запровадження бюджетно-страхової системи охорони здоров’я, що мають вплив на стан здоров’я населення, розвиток медичної галузі, у тому числі й на перспективи впровадження СМС. Визначені критерії та елементи оцінки системи фінансування охорони здоров’я для України та наведені можливі сценарії її реформування.

Розроблено та надається ряд моделей запровадження медичного соціального страхування в Україні з урахуванням умов та ризиків, виконані розрахунки на середньострокову перспективу до 2017 р. Найбільш прийнятною є модель з урахуванням динаміки макроекономічних показників та демографічних змін, вартості мінімального Пакету медичних послуг. До моделей підготовлені пропозиції щодо встановлення економічно обґрунтованого розміру страхового внеску на медичне соціальне страхування і пропорцій його розподілу між роботодавцями-страхувальниками та найманими працівниками (в цілях попередження ризиків надходження обсягів фінансів до фонду медичного страхування для розширення надання медичних послуг населенню доцільним є встановлення межі 6,6-7% ставки відрахувань від фонду оплати праці), щодо оцінки ефективності запровадження в Україні медичного соціального страхування (яке доцільно здійснити після завершення медичних реформ в середньостроковій перспективі – 2017-2020 рр.).

У результаті дослідження одержані і надаються: економічна модель визначення оптимального розміру єдиного соціального внеску (аналітичні матеріали щодо


70

аналізу ефективності діяльності фондів з окремих видів загальнообов`язкового державного соціального страхування, у тому числі Пенсійного фонду; аналітичні матеріали щодо здійснення оцінки впливу зниження єдиного соціального внеску на детінізацію економіки, зокрема ринок праці та заробітну плату);

аналітичні матеріали стосовно визначення економічних передумов запровадження загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування в Україні (аналітично-статистичні матеріали щодо аналізу діючих у країнах ЄС і СНД систем медичного соціального страхування та аналітичні матеріали стосовно визначення економічних передумов запровадження загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування в Україні; аналітичні матеріали щодо визначення економічно обґрунтованого розміру страхового внеску на медичне соціальне страхування і пропорцій його розподілу між роботодавцями та найманими працівниками).

Висновки. Наукова цінність розробок. НДР в даному аспекті проводиться вперше. Дослідження передбачає виявлення резервів та шляхів для зниження навантаження на роботодавців через встановлення економічно обґрунтованого розміру єдиного соціального внеску; визначення найбільш ефективних заходів економічної політики щодо можливості запровадження загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування. Створено інструментарій, який дозволяє системно виявити соціально-економічні проблеми та промоделювати, з урахуванням всіх чинників, наслідки можливих рішень у цій сфері, в першу чергу, щодо змін розмірів такого регулюючого параметру, як ЄСВ, та запропонувати найбільш прийнятні, компромісні рішення (сценарії розвитку), які б враховували інтереси соціальних партнерів: держави, роботодавців та профспілок.

Практичне значення. За результатами проведеного системного аналізу соціального страхування та його окремих видів, сформовано повну інформаційну базу (у програмному середовищі Excel, яка містить абсолютні, відносні показники та показники динаміки) та відповідний інструментарій, який дозволяє підвищити економічну та соціальну ефективність функціонування системи соціального страхування, виходячи із цього запропонувати можливі сценарії розвитку системи (в першу чергу, шляхом регулювання ЄСВ). Це дозволить більш повно враховувати особливості економічного стану та політичної складової соціально-економічного розвитку, враховувати інтереси соціальних партнерів (держави, роботодавців та профспілок) і, що особливо важливо, - стати реальним стимулом для легалізації заробітної плати та зайнятості населення, зниження рівня тінізації економіки в цілому. Розроблені науково-аналітичні матеріали будуть використані департаментом економіки соціальної та гуманітарної сфери Мінекономрозвитку України, іншими центральними органами виконавчої влади України з метою виконання завдань, визначених у розділах «Реформа системи пенсійного страхування» та «Реформа


71

медичного обслуговування» Програми економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава».

МЕХАНІЗМ МОНЕТАРНОГО СТИМУЛЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ З ВИСОКИМИ ТА СТАБІЛЬНИМИ

ТЕМПАМИ ЗРОСТАННЯ (№ 18-13; № ДР 0113U006096)

Керівник НДР – провідний науковий співробітник відділу фінансово-бюджетної політики, канд. екон. наук С.В. Кульпінський.

Мета та актуальність роботи. Актуальність дослідження обумовлена повільними темпами економічного зростання економіки України, відставанням в рівні її технологічного розвитку від ряду країн, що розвиваються і низьким рівнем впровадження інноваційних розробок. Оскільки Україна за темпами розвитку ще не вийшла на докризовий рівень, необхідна розробка нових регуляторних інструментів з боку Уряду, які сприятимуть виведенню економіки на новий рівень розвитку та придання йому інноваційної спрямованості. Одним з таких інструментів при обмеженості фінансових ресурсів і високих відсоткових ставках має стати механізм монетарного стимулювання розвитку пріоритетних галузей економіки та інвестиційних проектів, підвищення їх інноваційної орієнтації.

Мета дослідження – розроблення системи оцінювання ефективності впливу заходів монетарної політики на інноваційний розвиток економіки в коротко- та середньостроковій перспективі та вироблення рекомендацій щодо посилення ролі Уряду у даному процесі.

Підстава для виконання – Постанова Кабінету Міністрів України № 1130 від 12.09.2011 р. «Про затвердження «Державної програми розвитку внутрішнього виробництва». Стаття 12-1 Закону України № 1560-XII (Редакція станом на 06.12.2012 р.) «Про інвестиційну діяльність»: Державна підтримка та стимулювання інвестиційної діяльності Стаття 6. Пункт 1. Закону України від 04.07.2002 р. № 40-IV (Редакція станом на 05.12.2012 р.) «Про інноваційну діяльність» Положення про Міністерство економічного розвитку і торгівлі України (Указ Президента України від 31.05.2011 р. № 634/2011). Постанова Кабінету Міністрів України № 187 від 27.02.2013 р. «Про затвердження Державної програми активізації розвитку економіки на 2013-2014 роки» зі змінами.

Джерело інформації – спеціальна наукова література, аналітичні огляди, матеріали статистичної звітності, офіційні веб-сторінки державних та приватних організацій.

Основні дані, отримані за результатами виконання дослідження. 1. Монетарні стимули мають різний вплив на інвестиційний розвиток, про що

свідчить досвід зарубіжних країн, зокрема США, Японії, Німеччини, Росії. Особливу роль відіграють фактори переміщення ресурсів банківської системи для фінансування


72

інвестиційних проектів, або наявність відповідних каналів трансмісії. На практиці найбільш розповсюдженими джерелами дохідності в останні роки для банків, після державних облігацій, були споживче кредитування, іпотечне кредитування, кредитування торгових мереж та валютні операції. Для стабілізації розвитку економіки необхідне державне втручання, причому не лише з боку центробанків, а й з боку органів регулювання економічного розвитку з метою знаходження потенційних джерел економічного зростання.

2. Монетарне стимулювання економічного розвитку базується на двох основних каналах трансмісійного механізму: політиці рефінансування і політиці «кількісного пом’якшення». При цьому більш вагому роль мають відігравати державні банки та банк розвитку. Також потрібує змін механізм взаємодії Національного банку та Уряду, розроблення планів спільних дії з метою підвищення ефективності монетарного впливу на розвиток реального сектора економіки, підвищення конкурентоздатності товарів та услуг внутрішнього виробництва на внутрішньому та зовнішньому ринках.

3. Критично важливою складовою для загальної успішності запропонованих заходів монетарного стимулювання економічного розвитку є визначення:

- пріоритетних напрямів державного стимулювання інвестиційно-інноваційного розвитку;

- критеріїв відбору проектів для фінансування; - самих проектів (в тому числі – ex post в рамках рефінансування вже наданих

кредитів комерційними банками); - учасників проектів (за умови їх реалізації більш ніж однією установою чи

юридичною особою). 4. Механізм трансмісії ресурсів, що призначені для фінансування інвестиційних

проектів, повинні передбачати захисні інструменти для обмеження виходу на спекулятивні грошові ринки. Серед основних наслідків заходів монетарного стимулювання у розвинених країнах за останні роки можна виділити:

- зниження дохідностей за державними борговими зобов’язаннями (потенційне зменшення бюджетних виплат на обслуговування боргів);

- тимчасове підвищення фондових індексів, за яким часто слідувало їх падіння;

- утримання відсоткових ставок на низькому рівні (подвійний ефект – зменшення схильності до заощаджень і збільшення можливостей кредитування як на споживчі, так і на і на інвестиційні цілі).

Проте, основна макропроблема багатьох країн – сприяння довгостроковому зростанню через кредитування інвестиційного розвитку промислових секторів, спрямованих на виробництво конкурентоспроможної продукції для внутрішнього та зовнішнього ринків, вирішена не була.


73

5. Політика «кількісного пом’якшення» в Україні має бути спрямована, в тому числі, на зниження дохідностей ОВДП. Це матиме комбінований позитивний ефект – з одного боку, зниження ставок за державним боргом дозволить зменшити витрати бюджету на його обслуговування, а з іншого – знизить альтернативну привабливість цього інструменту для фінансових посередників, що спонукатиме їх до спрямування коштів не на купівлю ОВДП, а на кредитування реального сектору економіки.

6. Виходячи з проаналізованого зарубіжного досвіду монетарного стимулювання розвитку економіки та завдань, визначених Указом Президента України від 15 серпня 2013 року № 426/2013 щодо державної підтримки суб'єктів інвестиційної діяльності, які реалізують інвестиційні проекти у пріоритетних галузях економіки, роль Міністерства економічного розвитку і торгівлі України може бути підвищена через:

- розроблення Кабінетом Міністрів України разом з Національним банком України Плану спільних дій з системою комплексних заходів, які обмежуватимуть канали перерозподілу грошей, емітованих для програм інвестиційного розвитку промисловості на здійснення спекулятивних фінансових операцій та перетік грошей у сектори, які не сприяють економічному зростанню, із одночасним досягненням макропрудеційного ефекту, тобто унеможливлення виникнення системних кризових явищ як в фінансовому секторі окремо, так і у його стосунках із сектором реальним;

- обґрунтування необхідного обсягу фінансових ресурсів (в розрізі років та кварталів) для інвестиційно-інноваційного розвитку та спрямування відповідного сигналу ринку щодо планів уряду та НБУ у використанні конкретних каналів мобілізації таких ресурсів (рефінансування, випуск та викуп ОВДП, тощо) задля превентивного управління очікуваннями фінансових посередників та кінцевих споживачів фінансового ресурсу;

- формування критеріїв відбору інвестиційних проектів для фінансування через рекомендовані механізми монетарного стимулювання;

- участь у прийнятті рішень щодо окремих, найбільш важливих (в тому числі у грошовому виразі) кредитів рефінансування шляхом делегування представників до відповідних колегіальних органів у разі їх створення.

7. Макропруденційні (обмежувальні) заходи, як показав досвід ряду країн, що розвиваються, можуть мати як стимулюючий вплив на кредитування, так і обмежувальний. Національний банк України разом з Кабінетом Міністрів України мають визначити ті обмеження, які перекриватимуть канали переливу емітованих коштів в непродуктивні сфери (споживче кредитування, оптова і роздрібна торгівля товарами імпортного походження тощо). При цьому, ці обмеження повинні компенсуватися іншими заходами монетарної політики, спрямованими на ріст кредитування реального сектору, вітчизняного виробника.

8. Дефіцит фінансових ресурсів, необхідних для стабілізації інвестиційно-інноваційного розвитку може бути подоланий з одночасним збереженням параметрів


74

державного бюджету (дефіциту та боргу). Для цього слід використати такий інструмент, як цільова емісія центрального банку (Національного банку України), яка має спрямовуватися на рефінансування кредитів комерційних банків, виданих підприємствам та установам, які втілюють інноваційні проекти та відповідають заздалегідь визначеним критеріям. Організація такої роботи можлива як із залученням спеціальної створеної фінансової установи – Банку Розвитку, так і без такої установи, безпосередньо на рівні НБУ. Перший варіант – із залученням Банку Розвитку – має певні переваги в частині ліквідації конфлікту інтересів на рівні НБУ (який виникне у разі реалізації другої схеми), а також в частині створення можливості для Банку Розвитку функціонувати як банк першого рівня, проводячи безпосереднє кредитування найбільших клієнтів – інвестиційних проектів. Крім того, досвід інших країн переконливо доводить потенційну успішність роботи Банку Розвитку на фондовому ринку, що дозволить йому отримувати фондування своїх операцій не тільки за рахунок державного ресурсу (емісійного чи бюджетного), але і за рахунок ринкових ресурсів.

9. Для забезпечення дієвості монетарного стимулювання з одночасним утриманням державного боргу від зростання, інфляційного тиску та обмеження доступу до емітованих НБУ коштів для нецільового використання, необхідно запровадження наступних схем: надання коштів через схему ex-post рефінансування; рефінансування банком розвитку і випуск ним цінних паперів; свопи ОВДП в державних банків на облігації під інвестиційні проекти з відшкодуванням різниці відсотків з боку НБУ.

Джерелами коштів для подолання їх дефіциту має стати цільова емісія грошей. Аналіз сучасної ситуації та світового досвіду переконливо доводить, що в Україні іншого ресурсу на сьогодні фактично не існує. Водночас, сучасна кон’юнктура внутрішніх та зовнішніх ринків запозичень не дозволяє розглядати ринок капіталу як стабільне джерело коштів для забезпечення інноваційного розвитку – перш за все з огляду на доступну строковість фінансових ресурсів та їх норму прибутку.

Використання запропонованих схем дозволить, на нашу думку, удосконалити інструментарій захисту інтересів держави, перш за все в частині контролю за цільовим використанням коштів та їх належним спрямуванням.

Запропонована схема організації цільової емісії – ex post рефінансування вже виданих кредитів – не несе в собі ризиків «просочування» фінансових ресурсів у сфери, які можуть створити загрозу фінансовій стабільності – валютного ринку та інших можливих операцій спекулятивного характеру. Таким чином, цільова емісія за таких умов не зможе спровокувати інфляційні процеси, чи інші прояви цінової чи курсової нестабільності.

Передбачається, що при кожній з вищенаведених схем та нормативів макропруденційного обмеження будуть задіяні компетенції Міністерства


75

економічного розвитку і торгівлі, зокрема у плані визначення проектів та відповідних підприємств і критеріїв, згідно яких виділятимуться кошти.

Висновки. Наукова цінність розробок. Розроблено критерії впровадження запропонованих схем, які включатимуть, зокрема вирішення ключових проблем галузі, створення соціальних ефектів (збільшення кількості робочих місць, розбудова соціальної інфраструктури); економічні ефекти (зменшення рівня безробіття, підвищення конкурентоздатності, сприяння впровадженню у виробництво прикладних розробок та інноваційних винаходів науковців, економія бюджетних коштів у довгостроковому періоді в результаті реалізації програми; розвиток малого бізнесу, досягнення стратегічних конкурентних переваг, сприяння скороченню імпорту); екологічні ефекти (розробка екологічно безпечних технологій, застосування екологічно безпечних будівельних матеріалів), Відповідність технічним регламентам прийнятим у розвинених країнах чи в основних потенційних експортних ринках збуту (дотримання норм безпеки продукції, можливості диференціації згідно вимог різних ринків і споживачів, наявність міжнародних експертиз чи сертифікатів).

Практичне значення. Результати НДР будуть використані департаментом фінансової політики, департаментом макроекономічного прогнозування, департаментом інвестиційно-інноваційної політики та розвитку державно-приватного партнерства для: а) здійснення аналізу та оцінки впливу інструментів монетарної політики, макропруденційного регулювання на досягнення високих та стабільних темпів економічного зростання України, кредитування економіки та розвитку економіки на інноваційній основі; б) обґрунтування заходів та інструментів фінансування пріоритетних інвестиційно-інноваційних проектів.

РОЗРОБЛЕННЯ РЕКОМЕНДАЦІЙ З УДОСКОНАЛЕННЯ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПІДТРИМКИ ІННОВАЦІЙНО-ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ ТА СТВОРЕННЯ

ВІДПОВІДНОЇ СИСТЕМИ МОНІТОРИНГУ (№ 19-13; № ДР 0113U006097)

Керівник НДР – головний науковий співробітник відділу стратегії сталого розвитку та інвестиційно-інноваційної політики, д-р екон. наук, ст. наук. співр. І.Ю. Єгоров.

Мета та актуальність роботи. Актуальність роботи визначається потребою удосконалення законодавства України щодо інструментів підтримки інноваційно-інвестиційної діяльності, активізації залучення інвестицій до таких форм організації промислового розвитку, де у відносно короткі терміни можна розпочати виробництво нових видів конкурентоспроможної промислової продукції.

Економічна доцільність впровадження результатів НДР визначається необхідністю активізації промислового розвитку, сприяння виникненню та розвитку


76

«точок зростання», забезпечення збільшення промислового виробництва конкурентоспроможних товарів.

Мета дослідження – обґрунтування пропозицій щодо удосконалення чинного законодавства в сфері інноваційно-інвестиційної діяльності, зокрема – щодо індустріальних парків (ІП), визначення їх особливостей у порівнянні з іншими формами підтримки інноваційно-інвестиційної діяльності в Україні та формування відповідної системи моніторингу діяльності ІП за умови використання наявних та потенціальних конкурентних переваг.

Підстава для виконання – наказ Мінекономрозвитку від 24.04.2013 № 419 «Про затвердження тематичного плану прикладних наукових досліджень та науково-технічних розробок Науково-дослідного економічного інституту на 2013 рік» (зі змінами); програма економічних реформ Президента України на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава»; Закон України від 21.06.2012 № 5018-VII «Про індустріальні парки»; Закон України від 18.09.1991 № 1560-XII «Про інвестиційну діяльність»; Закон України від 04.07.2002 № 40-IV «Про інноваційну діяльність»; постанова Кабінету Міністрів України від 12.09.2011 № 1130 «Про затвердження Державної програми розвитку внутрішнього виробництва»; доручення Президента України від 31.07.2012 № 1-1/2059 стосовно підготовки законопроекту про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення і функціонування індустріальних парків; доручення Кабінету Міністрів України від 16.08.2012 № 31858/1/1-12.

У даній роботі використані результати НДР «Наукове обґрунтування напрямів удосконалення нормативно-правового забезпечення та визначення стратегічних напрямів розвитку СЕЗ і ТПР в Україні» (23-10, № ДР 0110U005339, виконавець – НДЕІ) та «Комплексне вивчення міжнародного досвіду формування національної стратегії розвитку індустріальних парків для забезпечення реалізації інноваційних можливостей економіки України» (№ ДР 0112U008477, виконавець – ДУ «Інститут економіки та прогнозування Національної академії наук України», 2012 рік).

Джерело інформації – спеціальна наукова література, аналітичні огляди, матеріали статистичної звітності, законодавство України.


практичні пропозиції наступного змісту. 1. Аналіз досвіду функціонування індустріальних парків у ряді країн світу

показав, що найважливішим позитивним ефектом їх діяльності те, що завдяки ним здійснюється запровадження нових моделей залучення інвестицій у виробничу та іншу господарську діяльність, забезпечується диверсифікація структури виробництва регіону, активізується розвиток сучасної виробничої та ринкової інфраструктури, що сприяє економічному зростанню територій та добробуту населення. Крім того, за допомогою індустріальних парків можна здійснювати субсидіювання пріоритетних


77

галузей промисловості, особливо високотехнологічних, що не буде суперечити нормам і правилам СОТ.

2. Виявлено проблеми, які гальмують створення індустріальних парків в Україні:

‐ по-перше, неузгодженість окремих законодавчих актів між собою. Так, окрім відповідного «Закону про індустріальні парки», їх діяльність регулюється цілою низкою законодавчих актів. При цьому, наприклад, ст. 66 Земельного кодексу трактує належність земель промислового використання таким чином, що це стосується лише конкретних підприємств, але не відноситься до індустріальних парків у цілому;

‐ по-друге, відповідно до Закону України «про індустріальні парки» ініціатором їх створення у більшості випадків виступають органи місцевої влади, проте землею промислового призначення розпоряджається Верховна Рада України. Тобто виникає певний конфлікт інтересів та повноважень;

‐ по-третє, у Законі не виписані заходи щодо контролю отримання окремих пільг та напрями використання коштів;

‐ по-четверте, чинний Закон передбачає надання пільг тільки для промислових парків, що створені «з нуля». У той же час, частина парків може бути створена на вже існуючій базі промислових підприємств, яким потрібна реструктуризація та перепрофілювання;

‐ по-п’яте, потребують змін правові норми, що стосуються організації державно-приватного партнерства, стимулювання зайнятості.

3. Оскільки індустріальні парки є територіальним об’єктом, їх оцінювання має здійснюватися з урахуванням стану розвитку відповідної території. Система моніторингу має бути орієнтована на поглиблення розуміння поточного стану індустріальних парків, їх ефективності та тенденцій розвитку для сприяння прийняттю обґрунтованих рішень щодо управління відповідними процесами. При цьому важливим практичним завданням щодо створення системи моніторингу діяльності індустріальних парків постає виявлення та характеристика окремих показників стану інвестиційного клімату регіону та відстеження їх динаміки.

4. Показано, що система статистичних показників моніторингу за діяльністю індустріальних парків у регіонах України повинна бути тісно взаємопов'язана з системою показників регіональної статистики, відображати кількісну характеристику різноманітних соціально-економічних явищ та процесів, які відбуваються на території регіону, і забезпечувати інформаційні та аналітичні потреби державних і регіональних органів виконавчої влади, що здійснюють функції з вироблення державної політики та нормативно-правового регулювання у сфері регіональної, інвестиційної та інноваційної діяльності, а також інших зацікавлених користувачів (представників ділових кіл, наукових організацій та ін.). При побудові системи статистичних показників інвестиційно-інноваційної діяльності індустріальних парків


78

були враховані перелічені вимоги, що дозволило відібрати перелік взаємопов’язаних показників, які забезпечують комплексний підхід до вивчення стану та динаміки розвитку індустріального парку.

5. До системи моніторингу за діяльністю індустріальних парків включені абсолютні та відносні показники. Відносні показники характеризують взаємозв’язки всередині груп і підгруп й різні аспекти взаємодії інвестиційної та інноваційної діяльності, її результатів з зовнішньоекономічним і соціальним середовищем.

6. Сформовано перелік індустріальних парків України, який містить основну інформацію щодо їх діяльності (розмір, особливості створення, мета та сфери діяльності існуючі проекти, стадію створення тощо); а також базу даних, в якій акумулюються статистичні показники, що характеризують їх діяльність та стан зовнішнього середовища.

7. Для розв’язання проблем, що гальмують розвиток індустріальних парків в Україні, доцільно удосконалити нормативно-правове регулювання питань створення та функціонування індустріальних парків шляхом:

- залучення керуючих компаній індустріальних парків на умовах участі ними у фінансуванні проектів облаштування індустріальних парків за рахунок власних коштів для забезпечення ефективного розподілу ризиків і витрат, пов’язаних зі створенням і функціонуванням індустріальних парків;

- формування умов для передачі земель державної та комунальної власності з метою створення індустріальних парків на умовах концесії;

- заборони відчуження земельних ділянок державної та комунальної власності у межах індустріального парку до завершення строку його функціонування;

- визначення переліку пріоритетних напрямів господарської діяльності в межах індустріальних парків, узгоджених з визначеними державою пріоритетами розвитку реального сектору економіки;

- оптимізації механізмів стимулювання державою створення індустріальних парків та їх функціонування на початковій стадії, в тому числі встановлення серед обов’язкових умов отримання державної підтримки керуючими компаніями та учасниками індустріальних парків внесення ними власних інвестицій у реалізацію відповідних проектів;

- підвищити інституційну спроможність та покращити взаємодію органів державної влади та органів місцевого самоврядування у питанні створення та розвитку індустріальних парків, у тому числі шляхом спрощення процедури прийняття рішень, необхідних для ініціювання та реалізації проектів створення індустріальних парків;

- сформувати ефективний механізм моніторингу функціонування індустріальних парків, який би охоплював також діючі та новостворені індустріальні парки, що функціонують без застосування до них стимулюючих заходів з боку держави;


79

- забезпечити проведення підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації фахівців економічного профілю та державних службовців з питань створення та забезпечення функціонування індустріальних парків;

- створити мережу індустріальних парків у регіонах та опрацювати питання налагодження взаємодії між ними на основі єдиної інформаційно-комунікаційної платформи, а також функціонування саморегульованої організації у цій сфері.

Висновки. Наукова цінність розробок полягає в аналізі існуючих форм і спеціалізованих методів підтримки інноваційно-інвестиційної діяльності, оцінці впливу цих форм на економічний розвиток, включаючи процеси виробництва конкурентоспроможної продукції; розробці наукових рекомендацій щодо вибору дієвих інструментів підтримки інноваційно-інвестиційної діяльності, залучення інвестицій до індустріальних парків та розбудови відповідної системи моніторингу.

Практичне значення. Розроблено пропозиції щодо внесення змін і доповнень до чинних нормативно-правових актів України в частині підтримки діяльності індустріальних парків, сформовано перелік індустріальних парків України», який містить основну інформацію щодо їх діяльності (розмір, особливості створення, мета та сфери діяльності, існуючі проекти, стадія створення тощо); а також створено базу даних, в якій акумулюються статистичні показники, що характеризують їх діяльність та зовнішнє середовище. Підготовлені документи можуть стати основою для розробки відповідних рішень Кабінету Міністрів України.

Результати дослідження будуть використані Міністерством економічного розвитку і торгівлі України при підготовці проектів нормативно-правових актів з регулювання інноваційно-інвестиційної діяльності в Україні, розробленні пропозицій до стратегічних і програмних документів у галузі інвестиційної політики в частині стимулювання та підвищення ефективності функціонування індустріальних парків і спеціальних економічних зон, що сприятиме розвитку підприємництва та залученню інвестицій у виробництво нових видів конкурентоспроможної промислової продукції відповідно до покладених на Мінекономрозвитку завдань, визначених Програмою економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава».

Опрацьована під час НДР система показників аналізу діяльності індустріальних парків (побудована з використанням даних державної статистики) буде використана під час розроблення проекту наказу МЕРТУ щодо організації та проведення оцінки результатів функціонування ІП.


80

РОЗРОБЛЕННЯ МЕТОДИЧНИХ РЕКОМЕНДАЦІЙ ЩОДО РОЗРАХУНКУ ЕКОНОМІЧНОГО ЕФЕКТУ ВІД ВИКОРИСТАННЯ МАТЕРІАЛІВ

СПЕЦІАЛЬНОЇ ІНФОРМАЦІЇ (№ 20-13; № ДР 0113U007540)

Керівник НДР – головний науковий співробітник відділу енергетичної політики та енергетичної безпеки, д-р. екон. наук, ст. наук. співр. С.Г. Дрига.

Мета та актуальність роботи. Актуальність роботи підтверджується необхідністю проведення системного оцінювання ефективності використання інформаційних ресурсів у виробничих процесах.

Мета дослідження – розроблення методичних рекомендацій щодо розрахунку економічного ефекту від використання матеріалів спеціальної інформації

Підстава для виконання – наказ Мінекономрозвитку № 1173 від 03.10.2013. Джерело інформації – спеціальна наукова література, аналітичні огляди.


практичні пропозиції наступного змісту. 1. На основі узагальнення існуючих в науковій літературі різних підходів щодо

характеристики особливостей інформації як економічного ресурсу проведений аналіз стану проблеми та порівняльне оцінювання варіантів можливих рішень.

2. У результаті проведеного дослідження сформована загальна концепції та алгоритм проведення науково-дослідної роботи.

Висновки. Наукова цінність розробок. Запропоновано уточнена класифікація інформаційних ресурсів із виокремленням з них таких, які можна оцінювати на предмет їх економічної ефективності та проведений аналіз існуючих методик оцінювання економічного ефекту від використання інформації.

Практичне значення. Розроблено загальну концепцію та алгоритм проведення завершального етапу дослідження цільовою метою якого є розроблення методичних рекомендацій щодо розрахунку економічного ефекту від використання матеріалів спеціальної інформації.


81

РОЗРОБЛЕННЯ СИСТЕМИ ЗАХОДІВ ІЗ СТИМУЛЮВАННЯ ПРИСКОРЕНОГО ЗРОСТАННЯ: ПОФАКТОРНИЙ ПРОГНОЗ

ЇХ ПОЗИТИВНИХ І НЕГАТИВНИХ НАСЛІДКІВ (№ 21-13; № ДР 0113U007541)

Керівник НДР – завідувач відділу моделювання та прогнозування економічного розвитку, канд. екон. наук Б.М. Щукін.

Мета та актуальність роботи. Актуальність дослідження полягає в необхідності формалізації впливів заходів економічної політики на прогнозні показники, як певних сценарних умов прогнозного періоду. Формування економічної політики, в тому числі оцінка її впливів при прогнозуванні і програмуванні розвитку економіки, є інституціональною функцією Мінекономрозвитку. З урахуванням поточного стану економіки, актуальним питанням є формування ефективних антикризових заходів для пожвавлення ділової активності, переходу до стану прискореного економічного зростання. Важливим стає відображення результатів економічної політики, спрямованої на стимулювання економічного зростання як сценарних умов при прогнозуванні; розроблення методичної бази оцінки очікуваних результатів від заходів політики і відбір найбільш ефективних заходів, враховуючи їх вплив на основні макропоказники.

Мета дослідження – систематизація теоретичних та практичних засад антикризових стимулюючих економіку заходів та оцінка їх позитивних та негативних ефектів на економічний розвиток для впровадження в практику макроекономічного прогнозування.

Підстава для виконання – наказ Мінекономрозвитку від 24.04.2013 № 419 «Про затвердження тематичного плану науково-дослідних робіт Науково-дослідного економічного інституту на 2013 рік» (зі змінами); методологічні засади, які містяться в Законі України № 1602-III від 23.03.2000 «Про державне прогнозування і розроблення програм економічного і соціального розвитку України», постанова Кабінету Міністрів України від 26.04.2003 № 621 «Про розроблення прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку та складання проекту державного бюджету» (зі змінами).

Джерело інформації – спеціальна наукова література, закони України, проекти законів України, укази Президента України, постанови Уряду.

Основні дані, отримані за результатами виконання дослідження. Серед базових особливостей сучасної антикризової політики країн світу в

дослідженні відзначено (за напрямами) наступні: - у сфері бюджетно-фінансової (фіскальної) політики: одночасно в країнах ЄС,

США та Японії були запроваджені пакети фіскального стимулювання, за якими на час від 6 місяців до 2 і більше років надавалися додаткові податкові пільги для фізичних осіб та фірм, з одночасним збільшенням обсягів державного споживання (спеціальних програм витрат), що надало імпульс для часткового відновлення попиту


82

домогосподарств і корпоративного сектора. Недоліком цих програм є недостатня прозорість виконання, складність обліку та відтермінування основних результатів (це не дозволяє швидко оцінити ефективність програм стимулювання);

- у грошово-кредитній сфері (монетарній): одночасно з традиційними заходами (збільшення пропозиції грошей, зниженням до нуля облікових ставок) центральні банки провідних країн світу вдалися до нетрадиційних інструментів (спеціальних програм надання ліквідності через аукціони, викуп токсичних активів, придбання пакетів акцій та забезпечених цінних паперів з подальшим розширенням балансів центральних банків). Недоліком таких програм є збільшення морального ризику, стимулювання інфляції в середньостроковій перспективі; складність здійснення програм «виходу» з цих антикризових заходів (ризик повернення рецесії);

- у валютній політиці: зниження валютного курсу, що стало одним з ефективних превентивних антикризових заходів; пошук альтернативних механізмів захисту від ризиків волатильності валютних курсів;

- у сфері торгівельної політики: здійснення спеціальних програм підтримки окремих секторів економіки (іпотечного ринку, автомобільної індустрії, продукції національних виробників), а також перехід від заходів прихованого протекціонізму до лібералізації умов зовнішньої торгівлі. Недоліком таких дій є стимулювання інфляції, обмеження конкуренції і ринкової взаємодії, ризики спекуляцій на товарно-сировинних ринках тощо;

- в інвестиційно-інноваційній сфері: бюджетне фінансування інфраструктурних проектів, пошукових науково-дослідних та проектних робіт для потреб національних виробників, особливо в пріоритетних галузях реального сектору, підтримка малого бізнесу і самозайнятості;

- в соціальній сфері: протидія зменшенню рівня сукупного попиту, реалізація державних програм підтримки зайнятості, бюджетних соціальних програм, розвиток медичних послуг; підтримка позичальників за іпотечними кредитами тощо.

Враховуючи світовий досвід, зроблено висновок, що відновлення стійкого економічного зростання в сьогоднішніх умовах має реалізуватися через узгоджене та оперативне реформування за кількома напрямками одночасно: у фіскальній, монетарній та інституційній складовій економічної діяльності за допомогою активного впровадження антикризових заходів, які поєднуватимуть розширення внутрішнього попиту (включаючи й позитивний ефект кредитного важеля) з адекватною бюджетно-податковою і грошово-кредитною політикою, активною інноваційно-інвестиційною політикою, які мають бути спрямовані на створення сприятливих умов для розвитку власного виробництва.

В результаті запропоновано, узагальнено та оцінено потенційно можливі пропозиції щодо заходів стимулюючого і антикризового характеру, які можуть бути реалізовані у середньостроковій перспективі для послаблення чи вирішення наявних економічних проблем та реалізації сценарію прискореного економічного зростання.


83

Для поточних умов української економіки потенційно актуальними для стимулювання розвитку можуть бути:

- суттєве пом’якшення грошово-кредитної політики в різних формах; - ринкова підтримка експорту, в т.ч. помірна (до 3-5% на рік) девальвація

гривні до збалансування Платіжного балансу; - зменшення податкового тиску на суб’єктів економічної діяльності при

розширенні бази оподаткування; - проведення НБУ цільових емісій під фінансування самоокупних інноваційно-

інвестиційних проектів в пріоритетних галузях економіки і за умов ефективного управління проектами;

- використання коштів Бюджету розвитку з обсягом не менше 3-5 відсотків ВВП на стимулювання розвитку вітчизняних інноваційно-інвестиційних проектів;

- відновлення фінансової спроможності НАК «Нафтогаз України», що є важливою умовою забезпечення збалансованості бюджету та відповідно утримання фінансової стабільності у майбутньому;

- ефективне (на розвиток) управління коштами від зростання державного боргу;

- стимулювання малого бізнесу, особливо у виробничій і інноваційній сфері; - досягнення рентабельної самоокупної роботи підприємств державного

сектору; - створення державної системи управління інвестиційно-інноваційними

проектами, які реалізовуватимуться за рахунок бюджетних і емісійних коштів. Визначено методичні можливості кількісної оцінки впливів стимулюючих

(антикризових) заходів на темпи зростання ВВП та інші макропоказники в залежності від типу заходу і форми його реалізації.

Розроблено двохваріантний прогноз економічного розвитку на середньостроковий період в діючих сценарних умовах (збереження «статус-кво») та його трансформація у сценарій реформування економіки на основі пофакторної прогнозної оцінки впливу кожного окремого економічного рішення (заходу) на середньострокову динаміку основних прогнозних макропоказників (ВВП номінальний та реальний, інфляція (середньорічна та грудень до грудня), середньомісячна заробітна плата (номінальна та реальна), показники зовнішньоекономічної діяльності, доходи зведеного бюджету).

Визначено на основі порівняльного аналізу двох варіантів прогнозу позитивні та негативні ефекти (впливи) від запропонованих найбільш важливих стимулюючих (антикризових) заходів, здійснення яких є необхідним та достатнім для забезпечення переходу економіки України від посткризових умов до фази прискореного економічного зростання.

Кількісна оцінка впливів стимулюючих заходів на макропоказники була проведена двома методами:


84

- через порівняння прогнозних цифр без урахування і з урахуванням дії досліджених заходів економічної політики;

- через оцінку приросту інвестиційних ресурсів і пропорційність приросту ВВП і інвестицій.

Висновки. Наукова цінність роботи полягає в тому, що результати дослідження формують належну методичну базу для формалізації розрахунків ефектів від дії сценарних умов в прогнозному періоді, визначення їх позитивних і негативних впливів на очікуваний рівень макроекономічних показників, дозволяють визначити кількісні впливи стимулюючих заходів економічної політики на прогнозні темпи зростання ВВП.

Практичне значення дослідження пов’язане з проведеною систематизацією типових антикризових заходів, відбором найбільш ефективних інструментів для умов України (щодо стимулювання економічного зростання), формуванням методичної бази оцінки їх позитивних та негативних ефектів для впровадження в практику макроекономічного прогнозування.

Використання розробленої системи антикризових заходів та оцінка їх впливів на основні прогнозні макроекономічні показники дозволить підвищити якість сценарних умов і точність їх відображення в прогнозах макроіндикаторів. Результати дослідження орієнтовані на використання департаментом макроекономічного прогнозування.

АНАЛІЗ ТРАНСФОРМАЦІЇ МИТНОГО СОЮЗУ ТА ЄДИНОГО ЕКОНОМІЧНОГО ПРОСТОРУ В ЄВРАЗІЙСЬКИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ СОЮЗ ТА ПІДГОТОВКА ПРОПОЗИЦІЙ ЩОДО ПОГЛИБЛЕННЯ

СПІВРОБІТНИЦТВА УКРАЇНИ З МИТНИМ СОЮЗОМ ТА ЄДИНИМ ЕКОНОМІЧНИМ ПРОСТОРОМ

(№ 22-13; № ДР 0113U007542) Керівник НДР – головний науковий співробітник відділу розвитку

зовнішньоекономічної діяльності, канд. екон. наук М.М. Шаповалова. Мета та актуальність роботи. Актуальність теми дослідження обумовлена

необхідністю визначення перспектив, ризиків та обмежень у торговельно-економічному співробітництві між Україною та Митним союзом Республіки Білорусь, Республіки Казахстан та Російської Федерації у відповідності з новими умовами та особливостями такого співробітництва, пов’язаних із організацією МС, перспективами трансформації МС та ЄЕП в Євразійський економічний союз, а також підписанням і ратифікацією парламентами України та Росії угоди про зону вільної торгівлі з країнами СНД, вступом Російської Федерації до Світової організації торгівлі.

Метою науково-дослідної роботи є аналіз трансформації Митного союзу (МС) та Єдиного економічного простору (ЄЕП) в Євразійський економічний союз та


85

розроблення пропозицій щодо поглиблення співробітництва України з Митним союзом та Єдиним економічним простором.

Підстава для виконання – стратегічні та програмні документи, зокрема Програма економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава»; Програма економічного співробітництва України і Російської Федерації на 2011-2020 роки; Договір про зону вільної торгівлі країн СНД від 18.10.2011; Доручення Президента України від 24 липня 2012 року; Лист Мінекономрозвитку Прем’єр-міністрові України від 01.02.2013 № 4503-01/3461-04.

Джерело інформації – спеціальна наукова література, аналітичні огляди, статистичні дані України, Російської Федерації та Республіки Білорусь, база даних Євразійської Економічної Комісії, Міжнародного валютного фонду, Світового банку, Організації економічної співробітництва та розвитку.

Основні дані, отримані за результатами виконання дослідження. Виходячи із сучасної теорії міжнародної інтеграції, виявлено, що ЄЕП як

міждержавне об’єднання не підпадає під жодну із загальноприйнятих інтеграційних форм і за змістом посідає проміжне місце між спільним ринком, який передбачає вільний рух факторів виробництва (товарів, послуг, капіталу та робочої сили) та економічним союзом, який передбачає додатково проведення узгодженої макроекономічної економічної політики та, як наслідок, можливе створення валютного союзу.

Це, а також надзвичайна динамічність інтеграційних процесів, обумовлює те, що різні частини нормативно-правової бази МС та ЄЕП перебувають на різних етапах розробки і реалізації. Найбільш розробленою є нормативно-правова база функціонування Митного союзу, хоча й вона ще далека від досконалості та завершеності; відтак в цій частині можливі порівняння з українським законодавством. Нормативна ж база ЄЕП ґрунтується на 17 Угодах, які здебільшого мають рамковий характер – їх реалізація потребує або внесення змін у національне законодавство країн-членів через їх розбіжність, або розробку модельних законів, що вберуть у себе найкраще з національних законодавств і далі регулюватимуть питання у зазначених сферах, або додаткових рішень Комісії ЄЕП. Конкретизація та наповнення реальним змістом загаданих рамкових угод потребуватиме часу на розроблення відповідних документів (додаткових міждержавних договорів, уточнюючих основні положення рамкових угод).

Зауваження: при аналізі та використанні у роботі Угод, що формують нормативну базу Єдиного економічного простору, необхідно враховувати, що, незважаючи на набрання чинності самими Угодами, частина положень, передбачених в них, набирає чинності пізніше (аж до 2017 року), інші вимагають прийняття внутрішньодержавних актів для їх реалізації.


86

Щодо перспектив формування Євразійського економічного союзу, то зроблено висновок про те, що з огляду на природу та темпи інтеграційних процесів, а також характер відносин між РФ, Республікою Білорусь та Республікою Казахстан, Євразійський економічний союз буде формально створено у 2015 році, проте радше у політичній та юридичній площині. Змістовне його наповнення, включаючи економічну складову, не буде повністю досконалим і з часом потребувати змін. Це пояснюється надто швидкими темпами інтеграції без пророблення економічної складової співробітництва, різними інтересами, а відповідно і різними очікуваннями від інтеграції країн-членів.

Створення валютного союзу в рамках ЄЕС наразі активно дискутується, але у практичній площині не стоїть, оскільки наявність необхідних передумов для створення валютного союзу (відповідності макроекономічних та інших параметрів національних економік країн, що утворюють ЄЕП, критеріям, які дозволяють говорити про існування таких передумов) також залишається на цьому етапі відкритим та досить суперечливим питанням. Аналіз, зроблений в рамках дослідження, засвідчив завчасність такого кроку в найближчі роки.

Ставлення у країнах-членах ЄЕП до подальшого поглиблення інтеграції також не є винятково позитивним. Євразійський економічний союз розглядається як наступний етап євразійської інтеграції суверенних держав пострадянського простору з метою зміцнення їх стабільності, прискорення соціально-економічного розвитку, проведення економічної модернізації як відповідь на процеси глобалізації та виклики сучасності. Проте, на тлі загалом позитивного бачення майбутнього інтеграції політикумами та експертним середовищем трьох країн, лунають також застереження щодо надто високої швидкості інтеграції та необхідності уникати політизації інтеграційних процесів, обмежуючи їх винятково сферою економіки. Крім того, по мірі наближення часу створення ЄАЕС спостерігається зростання незадоволення з боку Білорусі та Казахстану відсутністю відчутних економічних переваг, які вони очікували отримати від вступу до МС та ЄЕП.

Проведений аналіз можливих форматів взаємодії України з державами-учасницями Митного союзу Білорусі, Казахстану та Росії з урахуванням історичного досвіду участі України в інтеграційних об’єднаннях та законодавчо визначеного зовнішньополітичного курсу, дозволив визначити, що найбільш прийнятним є варіант співпраці з МС як об’єднанням та його державами-учасницями, за якого зберігатиметься певна дистанція, тобто не йтиметься про повне приєднання України до Митного союзу як країни-члена.

У цьому разі актуальними є форми взаємодії, що характерні для моделі взаємовідносин ЄС із Середземноморськими країнами, які передбачають зустрічний рух суміжних економік шляхом максимальної регіональної інтеграції (насамперед, вільне переміщення товарів, послуг, робочої сили та капіталу). При цьому досвід інших держав демонструє доцільність укладення на багатосторонній або


87

двосторонній основі окремих секторальних угод по ряду ключових питань: усунення технічних бар’єрів в торгівлі (з урахуванням норм МС), співробітництво у сфері енергетики, машинобудування, сільського господарства, інвестицій (зокрема, реалізації спільних інвестиційних проектів), співробітництва по окремих видах послуг (телекомунікаційних і транспортних), з питань руху капіталу. Можливість укладення аналогічних угод доцільно розглянути також у форматі України з окремими країнами-учасницями Митного союзу.

Для покращення умов взаємодії України з Митним союзом можуть застосовуватись також такі елементи моделі співробітництва, як укладення договорів про участь в окремих угодах Митного союзу без безпосередньої участі у самому Митному союзі. Робота в цьому напрямку вже ведеться Урядом України.

Також однією з перспективних форм взаємодії є співробітництво у тристоронньому форматі: Україна – Митний союз (окрема країна Митного союзу) – ЄС (окрема країна ЄС). Перспективною формою реалізації таких відносин є партнерство задля реалізації великих інвестиційних проектів. Значення впровадження таких форм співпраці для економіки України полягає не тільки в можливості подолання з його допомогою гострої інвестиційної кризи, але і в поширенні новітніх прогресивних технологій фінансування, встановленні довготривалих партнерських відносин з міжнародними фінансовими організаціями.

Аналіз перспектив розширення співробітництва в сфері міжнародної торгівлі показав, що за умов нормалізації торговельних відносин та збереження режиму вільної торгівлі з країнами-учасницями Митного союзу існують перспективи розвитку внутрішньогалузевої кооперації між підприємствами України та Російської Федерації в таких галузях, як: машино- та приладобудування (насамперед, наукоємне), харчова промисловість, легка промисловість, металургія, хімічна промисловість та виробництво сучасних будівельних матеріалів. Так само, існує великий потенціал розширення внутрішньогалузевої кооперації вітчизняних підприємств з підприємствами Білорусі в таких галузях, як: машино- та приладобудування (зокрема, спільне виробництво сільгосптехніки та обладнання для виробництва харчових продуктів і напоїв), металургія та оброблення металу, хімічна промисловість (включаючи фармацевтику), харчова промисловість. В той же час перспективи розвитку внутрішньогалузевої кооперації вітчизняних підприємств з підприємствами Казахстану достатньо обмежені. Перелік галузей, в яких така кооперація можлива, обмежений: це – легка промисловість, окремі види хімічного виробництва, металургія та виробництво окремих видів харчових продуктів і напоїв. Отже, у найближчій перспективі розвиток співробітництва з Казахстаном має більшу перспективу в напрямку розширення постачання готової продукції, аніж розвитку виробничої кооперації.

У роботі також запропоновано алгоритм оцінки потенціалу збільшення експорту до країн-партнерів з використанням спеціальних індикаторів, що


88

характеризують зовнішню торгівлю (індикатори виявленої порівняної переваги в симетризованому варіанті та індикатор торгової спеціалізації). В результаті застосування цього алгоритму було отримано оцінки загального потенціалу збільшення експорту України до країн-учасниць Митного у віддаленій середньостроковій перспективі союзу (5-7 років) в таких обсягах (порівняно з рівнем експорту 2012 року): до Російської Федерації – на $10610 млн.; до Республіки Білорусь – на $1353 млн.; до Республіки Казахстан – на $1603 млн. Таким чином, сукупний потенціал збільшення експорту до МС порівняно з рівнем 2012 року на віддалену середньострокову перспективу оцінюється в $13566 млн.

Крім того, шляхом селекції товарних позицій, за якими Україна має велику перевагу у торгівлі зі світом та диспропорційно невеликі обсяги постачання до країн-учасниць Митного союзу, було оцінено потенційне збільшення обсягів експорту в найближчій середньостроковій перспективі (2-3 роки) за умови нормалізації торговельних відносин та збереження режиму вільної торгівлі, а саме: до Російської Федерації – на $1152 млн.; до Республіки Білорусь – на $279 млн.; до Республіки Казахстан – на $319 млн. Таким чином, потенціал збільшення експорту до МС (порівняно з рівнем 2012 року) в найближчій середньостроковій перспективі (1-3 роки) оцінюється в $1750 млн.

Однак наведені вище оцінки потенціалу розширення експорту не враховують окремих факторів, які мають характер обмежень, а також певні ризики, які необхідно враховувати, зокрема, фактори циклічного та кон’юнктурного характеру: коли економіки країн МС у разі переходу до стану циклічного спаду природно зменшують попит, а також логістичні особливості, програми галузевої підтримки, нетарифні заходи захисту національних ринків тощо.

Крім того, у поглибленні торговельного співробітництва з Росією необхідно враховувати той факт, що частка експорту до Росії в загальному обсязі експорту України склала 25,6% у 2012 року, що є достатньо високим значенням. Експортна залежність обумовлює вразливість та високі ризики української економіки. Відтак, збільшення експорту до Росії має відбуватися за рахунок нарощування обсягів, але без збільшення експортної залежності (тобто частки експорту до Росії у загальному обсязі експорту України). Також, необхідно відзначити, що на російському ринку має місце активне застосування заходів політики нетарифного захисту, від чого потерпають навіть країни МС, що може додатково обмежувати потенціал збільшення українського експорту.

Щодо Білорусі та Казахстану, то їх готовність діяти відповідно до своїх економічних інтересів, а також зацікавленість у диверсифікації торговельних зв’язків можуть бути додатковим сприятливим фактором для співробітництва у форматі двосторонніх відносин.

Щодо спільних проектів та налагодження коопераційних зв’язків, слід враховувати проблематику при створенні спільних підприємств в рамках МС, а також


89

відсутність чітко визначених та незмінних умов, що обумовлює непередбачуваність партнерських відносин у середньо- та довгостроковій перспективі, зважаючи на те, що економічно-правовий зміст МС продовжує формуватися. Відтак, доцільно продовжувати зусилля та заходи, спрямовані на диверсифікацію експорту українських підприємств для запобігання ризикам розриву партнерських зв’язків в умовах замикання співробітництва на одній країні або одному партнері.

Висновки. Наукова цінність розробок. Наукова цінність одержаних результатів полягає у виявленні розбіжностей між нормативно-правовими базами у сфері митно-тарифного регулювання України МС та ЄЕП на сучасному етапі, аналізі перспектив створення Євразійського економічного союзу, в т.ч. валютного союзу. Запропоновано найбільш прийнятний формат взаємодії України з державами-членами МС з урахуванням історичного досвіду участі України у інтеграційних об’єднаннях та законодавчо визначеного зовнішньополітичного курсу України, а також оцінено потенціал і напрямки збільшення експорту та визначено переваги, обмеження та ризики у розвитку торговельного співробітництва між Україною та країнами МС та ЄЕП.

Практичне значення. Результати наукового дослідження будуть використані Департаментом торговельно-економічного співробітництва з країнами СНД та Російською Федерацією Мінекономрозвитку при підготовці рекомендацій щодо поглиблення співробітництва України з Митним союзом та Єдиним економічним простором і аналітичних доповідей щодо трансформації Митного союзу та Єдиного економічного простору в Євразійський економічний союз.

Education

Збірник анотованих звітів про НДР 2013 року