Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів №20 Дзержинської міської ради

Рухленко Єлизавета

ПАЛІТРА ЖИТТЯ

2016

Цвіт - ЗемляВпала з небес краплина позолотиІ утворився там прекрасний цвіт.Що береже в собі проміння соти,Ввібрав він в себе зелень сотні літ.Ввібрав блакить небесного простору,І води океанів осяйних.Всі барви світових вогнів природи,Й прозорість швидкоплинних рік гірських.Сховав в собі і ясний колір літа,І злото осені, і срібло все зими.Ввібрав він сльози всі і радість світу,І голоси пташині гомінкі,Краплі роси й останній промінь сонця,Весь подих вітру, ласку теплих днів,Далекі далі, все близьке в віконці,Дитячий сміх із сотні голосів,Щиру усмішку, перше в житті слово,Велич природи, мрію неземну.Все є це в цвіті, що зоветься доля,Що на землі дорівнює життю.

 

ДОЩВпали з небес краплини позолотиІ окропили зіллям всі сади.А смуток заховався в віти доти, Поки не буде в небесах сльози. Зраділи цим сльозам ставки і ріки,І посміхнулась зеленню Земля.Дерева ці зібрали сльози в віти,Ввібрали кожну крапельку поля. Квітки помилувались з відображеньСебе в полоні цих чудових днів.І кожна з них про себе тихо каже:«Яка краса блакитних літніх злив!» Впали з небес краплини позолотиІ окропилась зіллям цим Земля.І будуть сльози ці, і будуть доти,Доки планета наша ще жива.     

Осіння колискова 

Далеко залишилось тепле літо,Та чути подих вітру ледь слабкий.Лиш золото лишилось в барвах світу,Забрала осінь спів пташиний

гомінкий. Забрала зелень літнього простору,І життєдайність теплих світлих злив.Але лишила золотий вогонь заходу,Що спалахнув в промінні сонця-мрій.                     

Співає вітер колисковуСпіває вітер тиху колискову,Знов грає він мелодію сумну.Опалим листям біля дому Вкриває осінь ще живу траву.На струнах серця грає тихо вітер,Блукає місяць у нічній пітьмі,Не дивляться вже вгору ніжні квіти,Зів’яли нині всі їх пелюстки.Все знов і знову вітер тужно грає,Співає пісню голосом сумним.Життя, здається, в струнах тих блукає,Хоч все навколо залишається німим.І знов дощу мелодія лунає,Відлунням сум іде за ним услід.Співає вітер, сумно так співає,І чує колискову ту весь світ.  

Лист до Осені  Вже сонця промені осіннього опали І розлетілись листям по Землі. О скільки, осінь, я тебе чекала, А ти прийшла в такі холодні дні. Я думала, що буде так красиво Блукати місяць в сивій висоті, І на калині оживе намисто Червоним зорепадом до землі. Та ні! Густий туман упав на землю І хмари затулили небосхил. Немає навіть злота на деревах, Так швидко обікрав їх вітер злив. …Лягла на землю снігова оправа, І відлетіли вже давно птахи. О скільки, осінь, я тебе чекала, А ти немов і не була на цій землі.  

ЗимаУсе надворі замело,Снігом хати занесло.Загуло, загомоніло,Все вітрами обступило.Землю інеєм укрило,Всі дороги завалило.Пролетіло, засніжило,

А під сонцем враз зітліло.Ураганом пронеслось,Все зірвалось, понеслось.І забулося тепло,Його навіть слід змело.Промелось і засвітило,Знов і знов заголосило.Ну, а потім стихло враз.Притопталось через нас.

Принесло із вітром зновуСлуг усіх Зими так скоро,Щоб тут холод зберігати,І людей в сніги вганяти.І з'явилось білим десь,Й заморозило світ ввесь.І немає більш тепла.Нам лишилася Зима.

Раскраска зимы Закружило вьюгой,

Снегом занесло И на свете целом Всё белым-бело. Белые дороги.Сонные луга.Посмотри, как многоПринесла Зима! Унесла, что былоВ осени дождях.Может быть забылаТолько о мечтах?

И искристым снегомВсе вдруг замело…Чтобы мы забылиЛетнее тепло?

Унесло так быстроЛета карусель,Золотые листья,И весны капель,

  

 Цвет весны далекой,Музыку дождя,Долгие дороги,Теплые ветра. Тихий шум прибоя,Солнечный каприз,Радужное поле,Трели вольных птиц. Унесло все краски.Будто чистый лист,Вырванный с тетрадки,Нам остался лишь.  Будут снова краски,Будет снова цвет,А пока раскраска -Лишь зимы привет! 

****Бразды законного правленьяПринял Февраль (как брат Зимы).Прошел Морозом по владеньям, Засыпал Снегом лик Земли. Все спрятал в холоде рассветы,Как в кокон, кутал облака. Забрал птиц трельные приветы,Отнял их песни, голоса. Промелся Ветром вдоль туманов,Растормошил на речке лед.А разве был им кто обманут?Все знали, с чем Февраль придет. … В бурях седин большого снегопада, Забыла обо всем Земля…Но вдалеке ночного звездопадаСтупила посреди снегов Она. И стихла буря, растопилась льдина,Что раньше была сердцем Февраля.И отдал он ей все, что в его власти было,Ему тогда навстречу шла Весна…

ВеснаПришла вновь весна.Закончились стужи.И снова, и сноваНа улицах лужи.

Пригреет лишь солнце –Все травы взойдут,И снова, и сноваЦветы расцветут.

ПРИШЛА ВЕСНА Вырос вдруг цветочек В утренней росе. Нежный лепесточек Опустил к земле.

Речка зашумела, Шелестит трава. Стало всем светлее – К нам пришла Весна!

ПодснежникСквозь ветра несущейся метели,Сквозь снега заснеженных лесов,Вдруг пробился белый дар апреля,Марта дар, весенний дар цветов. Вырос милый, маленький и нежный,Белоснежный, трепетный цветок.Не теряя на добро надежды, Улыбался свету лепесток. Он просил у солнца лучик света,А у звонкого ручья – воды,Жаворонка – передать приветы,Чтоб услышать их смогли и я, и ты.  У зверушки - пробежать тропинкой,В неба – каплю утренней росы,В муравья он попросил тростинку,У заката – яркий цвет зари. Попросил у речки крошку- льдинку,Чтоб на солнце стала та сверкать.Попросил он у тебя улыбку,Чтоб весны тепло опять встречать.

С ангелом на плече ( Перевод «З янголом на плечі» Малковича) Краем мира, ночью тёмной, При свече горящей томной. Бредет кто-то невзначай.

С ангелом несет печаль. Идет, идет, но в никуда. Идет, лилейно, как дитя.

И опять бьет его в спину Серый камень – жизнь сама.

Чтоб не плелся ночью темной, При свече горящей томной,

Не блуждал бы городами С ангелом, что за плечами.

Веет ветер штормовой, Воет Ирод моровой.

Маятник сильнее бьется, Стонет ангел – чуть живой.

А он идет, идет, хотя, И не дышит уж свеча.

Лишь уста дрожат в горячке: Ангел – не покинь плеча!

Іліада

Вже кличе «Іліада» нас у вічність,Де стіни Трої встануть з небуття.Відкриє нам своє лице античність: Гомер покаже нам тих днів життя. Там, де тяжка осада ІліонаЧерез Єлену йде дев’ятий рік,Не в силах греки перейти кордону,Міцна стіна… й троянці по той бік. Ахілл за друга помсти зажадає,Пріам же просить Гектора: «Не йди!»А Зевс на долю жереб їх кидає.Кому – це смерть, кому - це слава на віки. …І Троя підкорилась Одіссею,І зникла в небуття з лиця Землі…Та все ж Гомер нас піснею своєю Нестримно повертає у ті дні.

***Занедбана історія країниНе може привести до процвітання,Забута мова й пісня солов’їна Лише наблизять нас до невизнання.Не можна научитися чужому,Коли своє не вмієш поважати.Нащадки не пробачать з нас нікому,Коли самі себе почнуть втрачати.Любити можна все:Чужі простори, чужі моря і гори, і долини,Не забувай лишень своє коріння, Ти серцем вчись любити Україну.

Рідна моваВ щебетанні солов’їнім, У вишневому саду,Чути голос України –Мову квітів і дощу.  Мову пісні, мову неба, Мову ранньої роси. Мову річки, мову степу, Мову шелесту трави, Що збирається в сузір’ях, Розсипається дощем,В сонця теплому промінні Виростає деревцем.  В кожній пісні колисковій, Що лунає крізь віки, Чую українську мову - Мову рідної землі. 

Надвоє не ділиться країна 

  Не діліть надвоє чисте небо,Не діліть надвоє майбуття.Думать треба не лише про себеЙ цінувать не гроші, - а життя.Не проводити, а руйнувать кордони,Не знищувать, а зводити міста.Чорне море, ліси, терикони…Все це наша, це рідна земля.Не ділити треба, а єднати.Нам чуже не треба, лиш своє.У своїй щоб хаті панувати,Бути тим, ким ми насправді є!

 Надвоє не ділиться країна,Схід і захід – це одна сім’я.Батьківщина в нас одна-єдина.Україна – це ти і це  Надвоє не діляться Карпати,Надвоє не ділиться Дніпро.У сім’ї, де брат стоїть за братаЗавжди буде віра у добро.