Практичне заняття №3

Тема: Поняття про воєнно-польову терапію. Завдання та зміст ВПТ. Бойовий стрес,посттравматичнийстресовий розлад: ознаки,

профілактика та наданнядопомоги в бойових та небойових умовах. Судомнийсиндром, причини розвитку, допомога. Отруєння алкоголем та

його сурогатами.

План

1. Воєнно-польова терапія. Її зміст та завдання. 2. Бойовий стрес та бойова втома. Основні принципи роботи з бойовим

стресом. Критерії бойового стресу легкого та тяжкого ступеню. Домедична та долікарська допомога. Профілактика посттравматичного стресового розладу.

3. Судомний синдром. Клонічні та тонічні судоми, причини їх розвитку. Домедична та долікарська допомога при судомному синдромі.

ВОЄННО-ПОЛЬОВА ТЕРАПІЯ- розділ військової медицини, що вивчає причини, розвиток, особливості перебігу, профілактику і лікування захворювань внутр. органів, що виникають у процесі бойової діяльності військ, у т. ч. при застосуванні зброї масового ураження, а також в умовах тилової праці. В.-п. т. розробляє й організаційні питання лікувальної роботи на різних етапах мед. евакуації, заходи по зміцненню здоров'я особового складу армії, питання воєнно-лікувальної експертизи тощо.

Бойовий стрес та бойова втома - це нормальна первинна реакція на ненормальні (стресові) фактори бойових дій. Під час війни люди перебувають під постійним фізіологічним (наприклад, погане харчування, перепад температур, відсутність належної особистої гігієни тощо) та психологічним стресом (наприклад, постійна небезпека, надобережність щодо можливих саморобних вибухових пристроїв чи снайперів, або ж поранення чи смерть товаришів) і, очевидно, що у більшості з них виникатимуть ті чи інші реакції. Ці реакції часто проявляються як гіперполохливість (сильна реакція, наприклад, на гучний звук), надмірна пильність (боєць завжди на сторожі і готовий діяти), погані сни/жахи, дратівливість, проблеми зі сном і т.д. Хоча все це і звучить досить негативно, проте деякі з цих реакцій вважаються адаптивними, зокрема, гіперполохливість і надмірна пильність, а також інші реакції бойового стресу, такі як зростання фізичної сили, збільшення витривалості, відчуття власної компетентності тощо (тобто не всі стресові реакції є негативними).

Бойовий стрес - це загальний термін, що охоплює всі можливі реакції військовослужбовців на бойові умови. Термін „бойова втома“ використовується для опису будь-якої пов’язаної з боєм стресової реакції, що потребує допомоги. Більшість військовослужбовців, у яких проявляються ознаки і симптоми емоційних чи психологічних розладів не мають психічних проблем, вони, швидше, намагаються подолати стрес військових операцій.

У МКХ-10 діагностичні рубрики F 43.0 „Гостра реакція на стрес“ та F 43.1 „Посттравматичний стресовий розлад“ знаходяться у розділі F 43 „Реакція на тяжкий стрес і порушення адаптації'1. Це розмежування з психіатричними розладами дозволяє визначати бойову втому як нормальний стан, який розвивається у нормальних людей під впливом ненормальних обставин.

Важливу роль відіграє здатність самих військовослужбовців та їх найближчого оточення

(насамперед, командирів, лікарів, психологів) адекватно оцінювати стан людини, виявляти ті симптоми, які свідчать про розвиток стресу. Бойовий стрес спочатку проявляється як індивідуальна нездатність людини виконувати свої прямі службові обов’язки. Серед найбільш характерних ознак необхідно відзначити покидання поля бою, нез’ясовану відсутність та ін. У тих бійців, які відчувають бойову втому, існує велика ймовірність повторення симптомів, тому чим невідкладніше буде надана допомога, тим більше шансів швидкого відновлення. Психологічні фактори (особистісні особливості людини) можуть затримати або ускладнити реабілітацію після таких станів. Будь-яка поведінка військового, яка тривалий час відрізняється від звичної для нього раніше, може бути ранньою ознакою і симптомом бойового стресу.

Для своєчасної діагностики не обов’язково тримати в пам’яті всі можливі ознаки і симптоми бойового стресу, набагато кориснішим буде запам’ятати одне просте правило: «Знайте своїх побратимів і будьте готовими помітити будь-які раптові, тривалі чи прогресуючі зміни в їх поведінці, що несуть потенційну загрозу безпеці та функціонуванню вашого підрозділу».

Процес відокремлення військовослужбовців з бойовою втомою від відносно невеликої кількості осіб, які мають реальні психічні розлади називається нейропсихіатричним сортуванням. Основний показник того, що спостережувана симптоматика не являється ознакою психіатричної патології - збереження військовослужбовцем в достатній мірі критичної оцінки того, що відбувається і здатності до цілеспрямованої діяльності.

Здійснюючи оцінку стану бійця в тактичних умовах завжди думайте про безпеку. Якщо виникають сумніви стосовно власної безпеки, безпеки самого військовослужбовця чи його оточення - необхідно доповісти командиру про небезпеку. Переконайтеся, що у нього вилучена зброя і він знаходиться під постійним супроводом.

Бойову втому можна класифікувати як легку або важку. Надання допомоги залежатиме від складності симптомів та тактичної ситуації. Легка бойова втома - мінімальне, незначне порушення функціональності, симптоми присутні, проте значно не впливають на виконання прямих обов’язків; скарги більше суб’єктивні, ніж об’єктивні, тактична ситуація дозволяє залишити бійця. Важка бойова втома - очевидні порушення, що впливають на виконання прямих обов’язків чи тактична ситуація не дозволяє залишити в підрозділі.

Основні принципи роботи з бойовим стресом.Після того, як впевнилися у власній безпеці, безпеці потерпілого та оточуючих, оцініть стан

потерпілого за алгоритмом САВС. Переконайтеся, що не була пропущена прихована фізична травма чи ушкодження. Деякі травми та захворювання можуть спричинити емоційні та поведінкові зміни і їхня симптоматика нагадуватиме реакції на бойових стрес (травма голови, контузії, вдихання газів, гіпоглікемія, лихоманка, синдром відміни, отруєння, гіпер- і гіпотермія, зневоднення тощо).

Сприймайте емоційні розлади так само серйозно, як і фізичні травми. Якщо військовослужбовець при падінні серйозно вивихнув щиколотку, то ніхто не очікуватиме, що він одразу встане і побіжить. Емоції бійця також можуть тимчасово напруженими через надмірний стрес бойових дій чи інші травматичні події. Не вимагайте, щоб він негайно взяв себе в руки і продовжував нести службу. Деякі люди можуть зібратися одразу, а інші - ні. Військовослужбовець, чия емоційна стабільність була порушена, отримав таку ж реальну травму як і той, хто вивихнув щиколотку. На жаль, багато людей вважають реальним лише те, що вони можуть бачити, наприклад, рану чи кровотечу, вони схильні вважати, що емоційні та психічні розлади - це щось вигадане, що людина з бойовим стресом насправді не є хворою чи пораненою і що вона може справитися із своїм станом, використовуючи лише силу волі.

Розподіліть постраждалих за ступенем важкості стресових реакцій.

Бойовий стрес легкого ступеня

Критерії бойового СТ|

эесу легкого ступеня

Фізичні проявиТремтіння НервозністьХолодний піт, сухість у роті БезсонняПришвидшене серцебиття ЗапамороченняНудота, блювання або діарея ВиснаженняПогляд в нікудиСкладнощі мислення, мовлення і в

спілкуванні

Емоційні проявиТривога, нерішучістьДратівливість, скаргиЗабудькуватість, нездатність зосе-

редитисяЖахиЛегко здригається від шуму, порухів,

спалахів.Сльози, плачГнів, втрата довіри до себе і това-

ришів

Надання домедичної допомоги при бойовому стресі легкого ступеня.1. Продовжуйте виконання бойового завдання, зосередьтеся на виконанні негайних важливих завдань.2. Очікуйте, що військовослужбовець з ознаками бойового стресу легкого ступеня буде виконувати доручені обов’язки.3. Постійно зберігайте спокій; давайте чіткі вказівки та контролюйте їх виконання.4. Повідомте військовослужбовця, що його реакція нормальна і нічого надзвичайно неправильного з ним не відбувається.5. Повідомляйте йому необхідну інформацію стосовно тактичної ситуації, цілей, очікувань, надавайте йому підтримку. Контролюйте розповсюдження чуток.6. Намагайтесь відновити впевненість постраждалого у собі, говоріть про успіхи.7. Залучайте його до продуктивних видів діяльності (коли він не відпочиває) через тренування, обслуговування устаткування, техніки тощо.

Не залучайте військовослужбовців з ознаками бойового стресу для евакуації поранених - це може підвищити рівень травматизації!8. Можливе тимчасове переведення до небойового опорного пункту з незначним обмеженням прямих обов’язків та наданням відпочинку.9. Якомога швидше забезпечте його їжею, водою та дайте йому можливість поспати.10. Переконайтеся, що військовослужбовець підтримує особисту гігієну.11. Дозвольте йому виговоритися, не применшуйте його переживання, горя чи тривоги. Дайте практичні рекомендації і послухайте його.

Бойовий стрес тяжкого ступеня

Фізичні проявиПостійно рухається навколоЗдригається на будь-який раптовий звук

чи рухТремтить, трясетьсяНе може рухати рукою,ногою без

видимих фізичних причинВтрата зору, слуху чи відчуттівФізично виснажений; плачеЦіпеніє під час обстрілу або стає по-

вністю нерухомимПохитується, коливаєтьсяПаніка, біжить під обстрілом

Емоційні проявиРозмовляє швидко та / або дивноСперечається; діє необачноНе реагує на небезпекуВтрата пам’ятіСильно заїкається, бурмоче або не може

говорити взагаліБезсоння; важкі кошмариБачить або чує те, чого не існуєРізкі емоційні перепадиАпатіяІстеріяБезумна, дивна поведінка

Надання домедичної допомоги при бойовому стресі тяжкого ступеня (див. Алгоритм „Надання допомоги при розладах поведінки “).1. Якщо поведінка військовослужбовця ставить під загрозу виконання місії, несе загрозу йому самому чи іншим, необхідно негайно доповісти командиру про небезпеку! Після того, як ви впевнилися у власній безпеці, безпеці потерпілого та оточуючих, переконайтеся, що не була пропущена прихована фізична травма чи ушкодження. Якщо боєць засмучений, спокійно поговоріть з ним, вмовте його на співпрацю.2. Застосовуйте фізичне обмеження лише, коли це необхідно для забезпечення безпеки чи транспортування.

3. Запевніть всіх, що його симптоми, швидше за все, реакція на стрес і йому стане краще.4. Якщо стресові реакції тривають: перемістіть військовослужбовця в безпечне місце. Не залишайте його одного, нехай з ним постійно перебуває хтось, кого він знає, повідомте старшого офіцера, переконайтеся, що його огляне хтось із медичного персоналу.5. Дайте йому виконувати якісь легкі завдання.

6. Переконайте військовослужбовця, що йому стане краще і по поверніть його до виконання службових обов’язків, як тільки йому стане краще і він буде готовим до цього.

Статус не пацієнта!Щоб військовослужбовці з бойовим стресом не увійшли в роль пацієнта, необхідно

дотримуватися наступних принципів:— залишити військовослужбовцям їх форму, наголошувати на необхідності дотримуватися

військової етики і дисципліни;— забезпечити перебування військовослужбовців із реакціями бойового стресу окремо від

важкохворих чи поранених пацієнтів;— максимально обмежити приймання ліків за винятком серйозного порушення сну;— не евакуйовувати і не госпіталізувати військовослужбовця за винятком абсолютної

необхідності;— не ставити передчасних діагнозів.

Профілактика зловживання алкоголю

Алкогольна інтоксикація порушує розумові процеси, пов'язані з оцінкою оточуючої ситуації, адекватним сприйняттям інформації. Тому, алкоголь може змінювати сприйняття і оцінку в стресовій ситуації, захищаючи від повного переживання стресу, а також запобігати активацію спогадів, пов'язаних зі стресом. Однак, якщо стресор був сприйнятий і стрес-реакція запущена, алкоголь не надає захисної дії від стресу. Навпаки, він може посилювати стрес внаслідок погір -шення навичок реагування в бойовій ситуації. Також алкоголь збільшує інтенсивність протікання бойового стресу, призводить до емоційних ускладнень після бойових дій, що значно підвищує ризик виникнення ситуацій, які загрожують життю та здоров'ю військовослужбовця та його оточення.

1. Підходи щодо вирішення проблеми зловживання алкоголю: Провокація на зіставлення з огидним. Провокація може полягати у використанні образу, який викликає огиду у військовослужбовця при порівнянні з ним.2. Використання власного прикладу. За принципом „рівняйся на мене”. Можна підключати офіцерів і солдат, які мають певний авторитет групи, не вживають спиртне, мають інші способи виходу із бойового стресу.3. Заміщення на контакт з людиною, якій може довіритися, або на корисну діяльність, якщо вживання алкоголю мотивовано неможливістю впоратися з тривогою, викликаної бойовою обстановкою.4. Зміщення акценту спілкування не на зловживання алкоголю, а на травматичний досвід, який передував цьому. Якщо вживання алкоголю є систематичним і мотивовано відходом від жахливої реальності, то дане зміщення акценту в роботі з тими, хто зловживає, може сприяти виявленню

фактичних травматичних спогадів, їх пом'якшенню і опрацюванню, протистоянню спонуканням випивати і можливості виходу на інші варіанти рішення.5. Розробка альтернативного ритуалу. Якщо вживання алкоголю є ритуальною дією для погашення тривоги і структурування часу, то працюємо над пошуком альтернативних ритуальних дій, які сприяють виконанню тих же цілей, але не є згубними.6. Альтернативні способи зняття нервово-психічної напруги. Використання тілесних технік, які сприяють зменшенню наслідків бойового стресу, доречно на етапі готовності бійця пошуку альтернатив для себе, для заміщення вживання алкоголю.

Судоми

Судоми - мимовільне скорочення скелетних або гладких м’язів різної інтенсивності, тривалості й поширеності, що мають характер нападів.

За характером скорочення м’язів розрізняють судоми клонічні й тонічні.Клонічні судоми - це короткочасні скорочення і розслаблення окремих груп м’язів, що швидко

змінюють одне одного.Тонічні судоми - тривалі ( до 3 хв і більше) скорочення м’язів.Причини розвитку судомного синдрому:

1) механічні ушкодження мозку (травми, нейрохірургічне втручання);2) крововилив в мозок;3) гіпоксичний стан (інсульт, набряк головного мозку, клінічна смерть, шок);4) токсична дія лікарських засобів;5) епілепсія;6) зловживання алкоголем;

7) еклампсія;8) пухлини мозку;9) гіпо- або гіперглікемія;10) інфекції ЦНС (менінгіт, енцефаліт), абсцес головного мозку.Головним чинником судомного синдрому є порушення вентиляції легень унаслідок розладу

ритмічного скорочення і розслаблення дихальних м’язів, що забезпечує адекватну легеневу вентиляцію. Це створює реальну загрозу зростання гіпоксії та ішемічного ушкодження головного мозку, що, в свою чергу, може посилити судоми. Цьому сприяє також розвиток синдрому малого викиду внаслідок зменшення венозного притоку крові до серця. Підвищення внутрішньочерепного тиску сприяє регуляції і можливому розвитку аспіра- ційної пневмонії. Тяжкий напад судом може призвести до асфіксії.

Для надання домедичної допомоги під час судомного нападу необхідно в першу чергу оцінити стан постраждалого:

якщо є можливість, то необхідно притримати постраждалого в момент падіння, щоб запобігти травмуванню голови постраждалого;

щоб запобігти травмуванню постраждалого, потрібно прибрати зброю, всі гострі предмети, запобігти травмуванню постраждалого об кути і не утримувати хворого з великою силою;

під голову покласти на щось м’яке або покласти її на свої коліна; повернути постраждалого на бік і опустити голову, щоб запобігти аспірації, за потреби звільнити ротову порожнину від інородних тіл;

щоб запобігти аспірації, за потреби звільнити ротову порожнину від інородних тіл;підтримувати прохідність верхніх дихальних шляхів уведенням назофарінгеального

повітроводу;

УВАГА!Ні в якому разі не намагатися розчепити зуби, особливо гострими предметами. Крім

нанесених травм та вибитих зубів, користі ніякої!Існує міф, що зцілені зуби заважають дихати і від цього пост- раждалий синіє.Ні! Зціплені зуби не заважають дихати через ніс! Постражда- лий синіє від зупинки

дихання як наслідок тонічного напруження дихальних м ’язів грудної клітини.Другий міф -що в момент судом западає язик і його обоє ’язково потрібно прищепити

булавкою до підборіддя.Ні! Язик - це м’яз і в момент судом він теж напружений. Ризик западіння виникає після

припинення судом, коли постраждалий повністю розслаблюється і впадає в сон.

забезпечити надійний судинний доступ катетеризацією периферичної вени; розпочати в/в введення діазепаму 5 мг кожні 5 хв. до 20 мг (якщо судоми продовжуються);

оцінити стан постраждалого на ймовірність травми голови, теплової травми, ригідності м’язів потилиці, лихоманку, головний біль. За необхідності проводиться введення антибіотиків та усунення причин судом;

визначити стан алкогольного сп’яніння або недоїдання (в/м тіаміну хлорид 50 мг);будьте готові відновити прохідність верхніх дихальних шляхів;після припинення судом постраждалого необхідно перевести в стабільне положення.

УВАГА! Після припинення судом не можна залишати постраждалого в положенні на спині.

Навіть якщо приступ судом був одиничний, постраждалого необхідно евакуювати в першу чергу, тому що причиною може бути закрита черепно-мозкова травма або крововилив у мозок.

Тема: Поняття про зброю масового ураження.Характеристика ядерної зброї. Радіаційні ураження.

Променева хвороба. Особливості хімічної зброї.Класифікація бойових отруйних речовин. Механізмдії. Характеристика осередку хімічного зараження.

Ураження бойовими отруйними речовинами.Техніка безпеки.

План

1. Характеристика ядерної зброї. Радіаційні ураження. Уражаючі фактори ядерної зброї. Стисла характеристика біологічної дії іонізуючого випромінювання. Основи патогенезу променевої хвороби Клінічна класифікація гострої променевої хвороби (ГПХ). Клінічна картина ГПХ 1, 2, 3 та 4 ступенів. Рання діагностика ГПХ. Характеристика можливих санітарних втрат. Комбіновані радіаційні ураження.

2. Біологічна зброя.3. Поняття про хімічну зброю. Ураження бойовими отруйними

речовинами.Шляхи проникнення в організм та механізм дії. Клінічна картина уражень різними типами отруйних речовин.

Ядерна зброяЗавдяки політичним заходам щодо стримування ядерної загрози у світі, ймовірність

використання в сучасних воєнних конфліктах ядерної зброї знизилася, але все ще продовжує турбувати прогресивне світове суспільство. В цьому контексті акцент слід зробити на медичному захисті особового складу від уражаючих факторів мирного атому (аварії на АЕС, підприємствах,

які займаються виробництвом, переробкою та утилізацією атомного палива).Уражаючими факторами ядерного вибуху є: ударна хвиля в повітрі (сейсмічні хвилі у воді,

ґрунті), світлове випромінювання, проникаюча радіація, радіаційне зараження, електромагнітний імпульс, психічна дія.

Ударна хвиля - головний уражаючий фактор ядерного вибуху, являє собою зону сильного стиснення повітря, що поширюється в усі сторони від центру вибуху з великою швидкістю. За зоною стиснення утворюється зона розрідження, яка поширюється у зворотному напрямку (до центру вибуху) від зони тиску. Ударна хвиля призводить до руйнування і пошкодження бойової техніки, будівель, а також до механічних травм серед особового складу.

Клінічні прояви залежно від ступеня тяжкості ураження

Ступінь ураження Клінічні прояви

легкийЗагальна легка контузія, тимчасове порушення слуху, забиття різних

ділянок тіла, вивихи суглобів.

Середній Тяжча контузія, пошкодження барабанних перетинок та внутрішніх органів, кровотеча з носа і вух, вивихи суглобів, переломи кісток.

ТяжкийСильна контузія та значне пошкодження внутрішніх органів,

кровотеча з носа і вух, вивихи суглобів, чисельні переломи.Вкрай

тяжкийТяжкі пошкодження, як правило, несумісні 3 життям.

Розрізняють три ступеня опіків. Опіки першого ступеня (ерите- матозний) характеризуються почервонінням, появою набряку та болю; другого (бульозний) - утворенням пухирів із серозною рідиною; третього (виразково-некротичний) - змертвінням шкіри і утворенням виразок. Для захисту від світлового випромінювання використовують сховища, фортифікаційні споруди, та предмети, що створюють тінь.

Існує три види ураження очей: тимчасова сліпота (до декількох хвилин); опік дна ока при прямому погляді на вибух; опіки роговиці та повік.

Електромагнітний імпульс - короткочасне електромагнітне поле, що виникає під час вибуху ядерного боеприпасу. Наслідком його дії (десятки- сотні км) може бути перегорання або пробої окремих елементів радіоелектронної і електротехнічної апаратури. Ураження людей можливе тільки в тих випадках, коли вони в момент вибуху контактують з лініями електромереж.

Іонізуюче випромінювання - потік гамма-променів та нейтронів, триває до 20 с. Проникаючи через живу тканину, останні іонізують молекули клітин, під впливом іонізації в організмі виникають біологічні процеси, що призводять до порушення життєвих функцій окремих органів та розвитку променевої хвороби, а при перебуванні людини в епіцентрі вибуху (до 4 кілометрів залежно від типу та потужності боеприпасу) настає смерть.

Сховища та протирадіаційні укриття практично повністю захищають від впливу іонізуючого випромінювання.Світлове випромінювання - потік променевої енергії, поширюється практично миттєво і триває залежно від потужності ядерного вибуху до 20 с, здатний викликати опіки шкіри, ураження (постійне або тимчасове) органів зору та займання горючих матеріалів та об’єктів.

Радіаційне зараження. В результаті вибуху, під впливом потоку нейтронів на ядра атомів молекул речовин, що знаходяться у зовнішньому середовищі (ґрунті), утворюються радіоактивні ізотопи, при розпаді яких виникає альфа, бета та гамма-випромінювання. Значна частина радіоактивних речовин піднімається висхідними потоками розпеченого повітря на багатокілометрову висоту, де разом з пилом утворює радіоактивну хмару. Найбільш великі частинки радіоактивних продуктів вибуху випадають на землю поблизу району вибуху, інші відносяться потоками повітря та поступово осідають на землю, утворюючи зону радіоактивного зараження, довжина якої може досягати декількох сот кілометрів. При цьому заражається місцевість, будівлі, водоймища, повітря, живі істоти. Найбільшу небезпеку радіоактивні речовини становлять в перші години після випадання, так як їх активність в цей період найвища.

Можливі три види уражень, які можуть призвести до розвитку променевої хвороби:- зовнішнє опромінення;- інкорпорація радіоактивних речовин;- контактні ураження тіла (при забрудненні тіла і одягу).

Доза опромінення незахищеного особового складу на забрудненій території залежить від рівня радіації, часу перебування на зараженій території, швидкості спаду рівня радіації.

При радіаційних аваріях найбільш небезпечним є іонізуюче випромінювання та радіаційне зараження місцевості - причинні фактори розвитку променевої хвороби.

Променева хвороба.Розрізняють дві форми променевої хвороби: гостру та хронічну.Гостра променева хвороба. Частіше за все виникає за відносно короткий проміжок часу в

результаті загального зовнішнього опромінення (гамма-рентгенівським випромінюванням, нейтронами) в дозі, що перевищує 1,0 Гр; характеризується циклічним перебігом (первинна реакція, прихований період, період розпаду й відновлення) і переважним пошкодженням радіочутливих органів і тканин (кровотворна тканина, кишковий епітелій, чоловічі статеві залози тощо).

Період первинної реакції починається залежно від дози опромінення через декілька хвилин (при великих дозах) або декілька годин (при менших дозах). Спочатку виникає збудження, яке швидко змінюєтьсяпригніченим станом; розвивається загальна слабкість, втомлюваність, з’являються головний біль, відраза до їжі, спрага, нудота, блювання (інколи багаторазове), біль у животі. У тяжких випадках прояви первинної реакції тривають до 2-3 днів, при легких - декілька годин.

Прихований період характеризується відсутністю будь-яких скарг з боку потерпілого. При тяжкій променевій хворобі його тривалість дуже незначна (при високих дозах опромінення може бути відсутній), у випадку середніх та легких форм хвороби триває до 2 тижнів.

Період розпаду характеризується погіршенням стану потерпілого, підйомом температури тіла, появою проносу з кров’ю та слизом, крововиливів у слизові оболонки очей, ротової порожнини, на шкірі, носових кровотеч, випаданням волосся.

Період розпаду променевої хвороби залежно від ступеня її тяжкості триває до 6 тижнів. Смерть може наступити внаслідок різкого пригнічення кровотворення, розвитку виразково-некротичних змін, інфекційних захворювань та ін.

Період відновлення може тривати до декількох місяців і характеризується поступовим відновленням боє- та працездатності потерпілих.

Хронічна променева хвороба розвивається внаслідок тривалого іонізуючого опромінення в малих (але значно більших, ніж допустимі) дозах, а також у результаті інкорпорації радіоактивних речовин, що довго затримуються в організмі.

Клінічні прояви: втомлюваність, дратівливість, задишка, пітливість, погіршення сну, пам’яті, головний біль, проноси або запори, біль у м’язах, кістках та ін.

Радіаційні ураження шкіриЗабруднення шкіри та обмундирування радіоактивними речовинами або тривалий контакт з

забрудненими поверхнями може призвести до уражень шкіри, головним чином за рахунок бета- випромінювання. •

Розрізняють чотири періоди перебігу радіаційного ураження шкіри:1. Період ранньої реакції шкіри на опромінення. Залежно від дози, виникає через декілька годин або днів та характеризується появою почервоніння та набряку уражених ділянок шкіри.

Тривалість періоду - до двох діб.2. Прихований період. Почервоніння та набряк минають, шкіра має здоровий вигляд. Тривалість періоду залежить від дози опромінення і може тривати до 20 діб.3. Період гострого запалення шкіри. Знов виникає почервоніння(іноді з синюшним відтінком) уражених ділянок шкіри, яке змінюється появою пухирів Через 2-5 діб пухирі зливаються; при їх травмуванні виникають виразкові ділянки, що кровоточать. Дуже часто розвиваються гнійні процеси. Тривалість періоду - декілька місяців.4. Період відновлення. Залежно від тяжкості ураження може тривати близько 1 року. Шкіра на уражених ділянках стає тонкою, блідого кольору з розширеними капілярами.

Домедична допомога.На санітарних інструкторів покладається:-організація домедичної допомоги ураженим з урахуванням їх кількості, тяжкості ураження,

радіаційної обстановки;- організація часткової санітарної обробки;

-навчання особового складу навичкам користування індивідуальними засобами захисту, заходам само- і взаємодопомоги; укриття від уражаючих факторів ядерного вибуху на місцевості та в захисних спорудах;- контроль за недопущенням вживання води та продуктів харчування на забруднених територіях;- організація евакуації уражених на вищий рівень медичного забезпечення.

Заходи домедичної допомоги в осередку ядерного вибуху (катастрофи) надаються відповідно до виявлених симптомів у потерпілого і направлені на усунення або послаблення початкових ознак променевої хвороби. З цією метою особовий склад безпосередньо після вибуху по команді командира одягає індивідуальні засоби захисту органів дихання (протигази, респіратори, пов’язки тощо) та шкіри.

З метою попередження попадання радіоактивних речовин в організм і ураження шкіри в порядку само- і взаємодопомоги (або санітарами чи санітарними інструкторами) проводиться часткова санітарна обробка. Вона здійснюється як на зараженій місцевості, так і по виході з неї, її повторюють перед кожним прийомом їжі (в осередку забруднення - тільки за дозволом командира).

Перед обробкою необхідно видалити (струсити, змахнути) радіоактивні речовини з лицьової частини протигазу і особистої зброї. Часткова санітарна обробка полягає в обмиванні рук, обличчя і шиї (та інших відкритих ділянок тіла) незараженою водою з милом, в промиванні очей і полосканні ротової порожнини водою з фляги, а також увитрушуванні обмундирування та чистці взуття.

В осередку наземних ядерних вибухів (аварій) необхідно забезпечити найшвидшу евакуацію уражених із зон сильного радіоактивного зараження.

Домедична допомога ураженим, евакуйованим із зон радіоактивного зараження повинна надаватися на місцевості з рівнем радіації, який дозволяє медичному персоналу працювати без ризику переоп- ромінення. Місця для надання першої допомоги визначаються хімі- ком-дозиметристом або санітарним інструктором-дозиметристом. В них же зосереджуються уражені, які очікують евакуації на вищий рівень медичного забезпечення.

Домедична допомога при комбінованих ураженнях.В умовах бойових операцій з використанням зброї масового ураження значна кількість

потерпілих матиме комбіновані радіаційні або хімічні ураження з травматичними пошкодженнями.

Комбіновані ураження виникають в результаті дії декількох видів зброї або уражаючих факторів одного виду зброї, можуть бути одночасними або послідовними.

Особливості комбінованих уражень зумовлені синдромом взаємного обтяження та визначаються характером комбінованої травми (дозою опромінення, типом і дозою отруйної речовини - з одного боку, локалізацією і тяжкістю травматичного ушкодження - з іншого).

Суттєвою особливістю радіаційних уражень є відносно низький відсоток виникнення невідкладних станів у перші години. Певний час (у залежності від виду ядерної зброї та характеру опромінення) домінують симптоми непроменевих травм (больовий синдром, травматичний або опіковий шок, кровотеча). Синдром взаємного обтяження проявляється тяжчим загальним станом потерпілого, уповільненням загоєння ран і опіків, зниженням захисних функцій організму і в

результаті цього розвитком інфекційних захворювань. При опроміненні значними дозами або підвищеній індивідуальній чутливості симптоми променевої хвороби можуть превалювати.

При ураженні хімічною зброєю (особливо фосфороорганічними речовинами) потерпілий відразу ж потребує невідкладної домедич- ної допомоги. На відміну від променевих уражень, ураження ОР відразу ж характеризуються сильною інтоксикацією, що супроводжується небезпечними для життя порушеннями функцій нервової системи, роботи органів дихання та кровообігу. У випадку комбінованого ураження (як радіаційного, так і хімічного) домедичну розширену допомогу потерпілому надають в індивідуальних засобах захисту (протигаз, захисний одяг).

Засоби індивідуального захистуІндивідуальний протихімічний пакет. Призначений для обробки (протирання) відкритих

ділянок шкіри та прилягаючого до них обмундирування, а також лицьової ділянки протигазу при зараженні (підозрі зараження) ОР (рис. 129). При відповідному використанні вмісту пакету його достатньо для проведення двох часткових санітарних обробок. Забороняється приймати усередину вміст флакону ІПП.

При раптовому застосуванні противником ОР необхідно терміново надіти протигаз та загальновійськовий захисний костюм і провести часткову санітарну обробку: відкрити ІПП, достати тампон (є 4 ватно-марлевих тампони), рясно змочити його дегазуючим розчином з флакону та використати за призначенням. По закінченні часткової санітарної обробки слід надіти захисні рукавиці.

При наданні допомоги потерпілим без протигазу необхідно обробити обличчя тампоном, змоченим дегазуючим розчином (оберігаючи очі від потрапляння рідини ІПП), після дегазації обтерти шкіру в ділянці очей сухим тампоном та надіти протигаз. Засоби захисту органів дихання. До засобів захисту органів дихання відносяться: фільтруючі, ізолюючі протигази та респіратори. Крім того, вони поділяються на загальновійськові та спеціальні.

Фільтруючі протигази. Забезпечують надійних захист органів дихання, очей, шкіри обличчя від отруйних, радіоактивних речовин, агентів біологічної зброї та токсинів. Час одягання протигазу не повинен перевищувати 10 с.

Правила надягання протигазу.Для надягання протигазу необхідно відкрити клапан поглиналь- ної коробки, затримати

дихання на вдиху, закрити очі, зняти головний убір, двома руками взятись за нижній край шолом-маски протигазу так, щоб великі пальці знаходились зовні, а інші всередині. Прикласти нижню частину шолом-маски під підборіддя та різким рухом рук наверх і назад натягнути її на голову так, щоб не було зморшок та забезпечувався хороший кругозір. Потім зробити повний видих, розкрити очі та відновити дихання.

При надяганні протигазу на пораненого, за відсутності вогню противника, необхідно посадити його в зручну позу (поміж власних ніг), зняти каску (головний убір) та надіти шолом-маску протигазу так, як було вказано вище.

Під вогнем противника, якщо потерпілий лежить на животі, слід також лягти на живіт, після чого взяти шолом-маску таким чином, щоб великі пальці були всередині, а інші зовні, підвести її під обличчя пораненого та надягнути на голову.

Для захисту поранених з пошкодженнями голови в осередку застосування ЗМУ використовується шолом для поранених в голову. При надяганні ШП на потерпілого з черепно-мозковим пораненням підводять нижню його частину під підборіддя, після чого розгортають та надягають шолом на голову.

При надяганні ШП на потерпілого з пораненнями щелеп, обличчя, необхідно широко розтягнути вхідний отвір шолому, підвести основу клиноподібного клапану під потилицю, підняти однією рукою голову та натягнути шолом на голову та обличчя.

Після надягання ШП, потерпілих з черепно-мозковими пораненнями слід укладати на бік, а з пораненнями щелеп, обличчя - на живіт.

Поранений, який знаходиться у протигазі, ШП, потребує систематичного нагляду (огляд шкіри обличчя та стану зіниць, контроль за частотою дихання та пульсу). При появі у нього блювання та забруднення клапанів слиною та блювотними масами необхідно терміновозамінити ШП.

Після використання шолому необхідно в гігієнічних цілях промити його теплою водою з милом, протерти тампоном, змоченим в 2% розчині формаліну або спирту, і висушити на повітрі; здійснювати періодичні перевірки його справного стану.

Ізолюючі протигази. Захисні властивості ізолюючих протигазів не залежать від природи ОР, радіоактивних речовин, агентів біологічної зброї або від концентрації в повітрі. Вони застосовуються:- при дуже великих концентраціях ОР і шкідливих домішок в атмосфері;- при наявності в зовнішньому середовищі таких ОР, які не утримуються фільтруючими протигазами;- при повній відсутності або нестачі кисню в повітрі;

при форсуванні водних перешкод або виконанні робіт на невеликих глибинах. Медичні протипоказання до використання протигазу:- проникаючі поранення грудей і тяжкі черепно-мозкові ураження;- легеневі, носові та шлунково-кишкові кровотечі;- розлади серцево-судинної діяльності та дихання (приступи асфіксії);- рясні виділення з носа;

Такі поранені і хворі повинні розміщатися в об’єктах колективного захисту, які обладнанні протихімічним захистом.

Протигазові тренування. З метою підвищення витривалості організму до умов вимушеного тривалого використання протигазів проводять під медичним наглядом протигазові тренування. Вони полягають в послідовному збільшенні фізичного навантаження та часу перебування в протигазі. Це дозволяє зміцнити дихання та серцеву мускулатуру, відпрацювати правильне дихання.

Респіратори та інші засоби захисту органів дихання. Респіратори являють собою фільтруючу напівмаску, використовуються для захисту від радіоактивного пилу та бактеріальних аерозолів. Для перевірки правильності прилягання надітого респіратора необхідно щільно закрити долонею отвір запобіжного екрану клапана видиху та зробити легкий видих. Якщо при цьому по лінії прилягання респіратору до обличчя повітря не виходить, а лише трохи роздуває напівмаску, то респіратор надітий герметично.

До простих засобів захисту органів дихання відносять ватно- марлеві пов’язки та протипилові тканинні маски. Для захисту від ОР респіратори та прості засоби захисту не придатні!

Засоби захисту шкіри. За принципом захисної дії розрізняють ізолюючі та фільтруючі засоби захисту шкіри.

Засоби захисту ізолюючого типу за призначенням поділяються на загальновійськові та спеціальні.

До загальновійськових відносяться загальновійськовий захисний комплект - захисні плащ, панчохи та рукавиці. Захисний плащ може використовуватися у вигляді накидки, надітим в рукава і герметичного комбінезону.

Як накидка, плащ використовується при раптовому застосуванні противником ОР, агентів біологічної зброї або при випаданні радіоактивних речовин.

Надітим в рукава захисний плащ використовується при подоланні на відкритих машинах ділянок місцевості, зараженої ОР або біологічними засобами ураження, зон радіоактивного забруднення в умовах пилоутворення; при виконанні дегазаційних, деактиваційних та де- зинфекційних робіт.

Як комбінезон, захисний плащ використовується на місцевості, інтенсивно зараженій ОР або біологічними засобами ураження, а також при проведенні рятувально-евакуаційних робіт.

До спеціальних засобів захисту ізолюючого типу (забезпечують вищу герметичність на відміну від загальновійськових) відносяться захисний комбінезон та легкий захисний костюм. Вони використовуються при тривалих діях особового складу на зараженій місцевості, при особливо небезпечних роботах з ОР, а також при виконанні дегазаційних, дезактиваційних та дезинфекційних робіт.

Засоби захисту фільтруючого типу призначені для захисту особового складу від парів та аерозолів ОР. До них відносяться загальновійськовий комплексний захисний костюм (ЗКЗК), імпрегноване обмундирування та білизна. Крім того, ЗКЗК захищає від світлового випромінювання ядерного вибуху.

Заражене повітря при проходженні через імпрегнований одяг зне- заражуюється за рахунок взаємодії з рецепторами, якими просочені тканини. Позитивним моментом даного захисного одягу є його висока вентиляційна здатність, що дозволяє зменшити навантаження на організм.

Біологічна зброя (БЗ)

Біологічна зброя (БЗ) - один із видів зброї масового ураження людей, сільськогосподарських тварин і рослин, дія якої зумовлена використанням хвороботворних мікроорганізмів (бактерій, ві-русів, рикетсій, грибів) та їх токсинів.

Наразі, найбільш ймовірною формою застосування БЗ є біологічний тероризм, під яким розуміють умисне застосування окремими особами, терористичними групами або організаціями біологічних засобів ураження людей, сільськогосподарських тварин та культурних рослин з метою знищення чи виведення з ладу живої сили, завдавання великих економічних втрат, зниження обороноздатності противника.

Осередком біологічного ураження вважаються населені пункти, об’єкти народного господарства, місця дислокації військ, що зазнали дії біологічної зброї. Його межі визначаються на основі даних біологічної розвідки, лабораторних досліджень, а також шляхом виявлення хворих і шляхів поширення інфекційних захворювань. Навколо осередку виставляють збройну охорону, забороняють в’їзд та виїзд (обсервація).

Перспективними способами розповсюдження біологічних агентів є: аерозольне розпилення патогенних рецептур зі стабілізаторами (визнано найбільш ймовірним та найбільш небезпечним з усіх відомих способів); зараження води (ефективно при внесенні достатньої кількості інфікуючого матеріалу в резервуари, водонапірні башти, куди надходить питна вода після очистки), харчових продуктів (найбільш небезпечною є поєднання готових блюд або холодних закусок на підприємствах громадського харчування); диверсія на підприємствах по виробництву вакцин, діагностичних та лікарських біопрепаратів.

Список потенційних агентів біологічної зброї, яка може бути використана терористами, коливається від 10 до 50 назв. Як критерії їх пріоритетності використовують змінюваність, стійкість у зовнішньому середовищі, можливість промислового виробництва із застосуванням відносно простих та дешевих технологій, відсутність засобів специфічної профілактики та лікування. На сьогоднішній день найбільш повно цим вимогам відповідають такі патогени:- бактеріальні збудники: сибірки, чуми, туляремії, бруцельозу;

-токсини (отрути): ботулінічний екзотоксин, рицин, стафілококовийентеротоксин;- віруси: віспи, геморагічних гарячок, природно-осередкових енцефалітів, ящуру, губчастоподібної енцефалопатії.

Проводиться активний пошук нових агентів на основі низькомолекулярних отрут комах, павуків, рептилій, морських тварин.

При веденні бойових дій, засоби доставки агентів біологічної зброї ідентичні таким, як і при хімічній зброї. Ознаками застосування противником біологічної зброї є глухий, невластивий для звичайних боєприпасів, звук розриву снарядів та бомб; наявність в місцях розривів великих уламків та окремих осколків боєприпасів; поява крапель рідини або порошкоподібних речовин на місцевості; незвичне скупчення комах (кліщів) в місцях розриву та падіння контейнерів.

Основні ознаки епідемії, обумовленої умисним поширенням уражаючого агента:- раптове виникнення масових випадків рідкісної або спорадичної інфекції;

-виявлення групових захворювань за межами ендемічного осередку;- виникнення епідемії у нехарактерний для цієї інфекції сезон;- незвичайно швидке поширення інфекції серед осіб, що зазнали дії уражаючого агента;- нетипова вікова структура хворих;

-масові зараження відомою інфекцією незвичним для неї шляхом;- короткий та приблизно однаковий інкубаційний період у більшості хворих;

-виділення від хворих та з об’єктів зовнішнього середовища штамів збудника із зміненими антигенними, біохімічними характеристиками, незвичайно високою змінюваністю і резистентних до антибіотиків;- наявність у хворих людей клінічних ознак, невластивих цій нозологічній формі;- велика питома вага тяжких випадків та летальних наслідків;- неефективність лікування відомими препаратами.

До основних засобів захисту від БЗ відносяться специфічні вакцини, сироватки, антибіотики, сульфаніламідні та інші лікарські засоби, які використовуються для спеціальної та екстреної профілактики інфекційних захворювань; засоби індивідуального захисту; хімічні речовини, що використовуються для знезараження.

Для запобігання поширенню інфекційних захворювань в осередку організують обсервацію, карантин (у випадку застосування найбільш небезпечних агентів біологічної зброї: сибірка,

натуральна віспа та ін.), санітарну обробку особового складу, дезинфекцію зара жених об’єктів, при необхідності здійснюють дезинсекцію та дератизацію, суворий контроль за дотриманням гігієнічних норм та правил.

Термін обсервації визначається тривалістю максимального інкубаційного періоду інфекційного захворювання з часу надходження останнього хворого.

Домедична допомога. На практиці, перевагу віддають проактивному запобіганню (завчасна вакцинація, хіміопрофілактика), аніж лікуванню хвороб, що виникли. У випадку факту або підозри застосування противником (терористами) біологічної зброї слід негайно (або за командою) дати проковтнути потерпілим антибіотик, одягнути протигаз (респіратор) та покинути зону зараження. Забороняється вживати їжу та воду в осередку біологічного зараження.

Хімічна зброя

Хімічна зброя - це один із видів зброї масового ураження, дія якої заснована на використанні токсичних властивостях деяких хімічних речовин; включає бойові отруйні речовини і засоби їх доставки до цілі.

Отруйні речовини (ОР) - це хімічні сполуки, які при застосуванні здатні уражати людей та тварин на великих територіях, заражати повітря, місцевість, водойми та проникати в різні будівлі.

Засоби доставки отруйних речовин:Одноразового використання:

- артилерійські снаряди та міни;- снаряди реактивної артилерії;- авіаційні хімічні бомби та касети, хімічно-бойові частини ракет;- хімічні фугаси, шашки, гранати, патрони.

Багаторазового використання:- виливні авіаційні прилади;- механічні генератори аерозолів.

Отруйні речовини можуть бути застосовані в крапельно-рідкому, газоподібному (пароподібному), аерозольному (дрібні рідкі та тверді частинки у завислому вигляді) стані.

Отруйні речовини можуть проникати в організм людини та уражати його через органи дихання, травлення, шкіру та слизові оболонки.

Осередок хімічного ураженняТериторія, в межах якої в результаті впливу хімічної зброї виникли ураження людей, тварин

називається осередком хімічного ураження. Його розміри залежать від масштабу і способу застосування ОР, їх виду, метеорологічних умов, рельєфу місцевості, рослинного покриву та характеру забудови території.

Розрізняють первинний та вторинний механізм ураження ОР. Первинне ураження виникає в результаті безпосереднього впливу первинної хмари ОР, вторинне - внаслідок випаровування ОР (нервово- паралітичної, шкірнонаривної дії) із зараженої поверхні (вториннахмара).

З метеорологічних факторів найбільший вплив на поширеність та стійкість отруйних речовин у зовнішньому середовищі становлять: наявність висхідних потоків повітря, його швидкість та напрямок, температура грунту і повітря, опади.

В лісах, парках, ярах, на вузьких вулицях ОР зберігаються триваліше, чим на відкритій місцевості. Сніговий покрив значно підвищує тривалість зараження. При високих температурах ОР швидше втрачають свою уражаючу дію, але при цьому збільшується небезпека ураження через органи дихання. Стійкість ОР у пухкому, піщаному, пористому ґрунті значно більша.

Характерними ознаками застосування противником хімічної зброї (осередку хімічного ураження) є:

- темні смуги за літаком противника, які поступово розсіюються та осідають на землю;- слабкий, глухий звук розривів снарядів та поява в місцях розривів диму, який швидко розсіюється;- рух диму у вигляді хвилі з боку противника;- масляні плями на листях, ґрунті, будівлях, а також біля воронок розривів бомб і снарядів;- зміна природного кольору рослинності;

-подразнення носоглотки, очей, шкіри, звуження зіниць, важкість в грудній клітці, утруднення дихання;- загибель та незвична поведінка тварин та птахів.

Класифікація отруйних речовинТоксикологічна класифікація (за токсичною дією) групує ОР за характером їх дії на організм і

симптомами ураження:а) . ОР нервово-паралітичної дії: зарин, зоман, V-гази (Vx-гази);б) . ОР шкірнонаривної дії: іприт, азотистий іприт, люїзит;в) . ОР загальноотруйної дії: синильна кислота, хлорціан;г) . ОР задушливої дії: фосген;д) . ОР подразнюючої дії: хлорацетофенон, CS, CR, адамсит;е) . ОР психотомиметичної дії: BZ, діетиламідлізергінової кислоти (ДЛК).Тактична класифікація розподіляє ОР за їх бойовим призначенням:а) . Смертельнодіючі ОР, призначені для знищення живої сили: зарин, зоман, V-гази, бінарні

ОР1, іприт, люїзит, синильна кислота, хлорціан, фосген.б) . Подразнюючі ОР, призначені для ослаблення боєздатності військ та їх знесилення: CS,

CR, адамсит, хлорацетофенон.в) . ОР, які тимчасово виводять (дезорганізують) зі строю особовий склад: BZ, ДЛК.Класифікація ОР за стійкістю у зовнішньому середовищі:а) . Стійкі ОР, зберігають свою уражаючу дію більше однієї години: зарин, зоман, V-гази,

іприт, люїзит, CS;б) . Нестійкі ОР, руйнуються на місцевості протягом години фосген, хлорціан та синильна

кислота.За швидкістю уражаючої дії ОР поділяються на:а) . Швидкодіючі ОР, які не мають періоду скритої дії і основні симптоми ураження

виникають в період першої години: зарин, зоман, Vx-гази (інгаляційно), синильна кислота, хлорціан, CS, CR;

б) . ОР сповільненої дії, які мають період прихованої дії більше однієї години: Vx-гази (через шкіру), іприт, фосген, BZ.

Медичний захист від хімічної зброїОР нервово-паралітичної діїЄ найбільш небезпечними (мають високу уражуючу дію навіть при малих концентраціях), при

попаданні в організм уражають нервову систему, характеризуються значною стійкістю у навколишньому середовищі (влітку - більше доби, взимку - протягом тижнів).

Симптоми ураження (при попаданні ОР через органи дихання):а) . Легкого ступеня тяжкості - звуження зіниць (міоз), біль в очних яблуках та лобних

пазухах, погіршення зору, загальна слабкість, відчуття стиснення в грудях, нежить, слиновиділення, сльозотеча;

б) . Середнього ступеня тяжкості, окрім зазначених, - виникають приступи задишки, утруднення дихання, судоми окремих груп м’язів, різке звуження зіниць, головний біль, нудота, блювота, виникає відчуття страху, неспокою;

в). Тяжкого ступеня - виникає неспокій, повторювані тривалі судоми, (3-10 хв. і більше). В період судом потерпілий знаходиться в непритомному стані, пульс рідкий, дихання часте, аритмічне. При сильних судомах рухи припиняються, слизові оболонки синіють, з’являється надмірне слиновиділення, мимовільне сечовипускання, може наступити смерть.

При попаданні крапельно-рідких ОР на відкриті частини тіла або обмундирування через 15-40 хв. на місці зараження виникають посмикування в м’язах (але візуальні прояви на поверхні шкіри не реєструються), утруднюється дихання, з’являються слиновиділення, загальне збудження, а

1

потім судоми. В подальшому захворювання протікає як і при ураженні ОР через органи дихання. При попаданні ОР на ранову або опікову поверхню через декілька хвилин в місці ураження виникають посмикування в м’язах, а в подальшому, при попаданні ОР з рани в кров, розвивається загальне отруєння.

При попаданні ОР в організм через шлунково-кишковий тракт через 3-30 хв. з’являється блювота, пронос, збудження нервової системи, в подальшому виникають судоми і може наступити смерть.

При наданні домедичної допомоги на ураженого, перш за все, слід надіти протигаз (при пораненні в голову - шолом для поранених в голову) та ввести внутрішньом’язово протиотруту (антидот).

При порушенні або зупинці дихання потрібно виконати штучне дихання (тільки за межами зони зараження). Якщо дозволяє бойова обстановка, необхідно негайно евакуювати потерпілого із зараженої зони.

При попаданні крапельно-рідких ОР на відкриті частини тіла або обмундирування необхідно негайно здійснити часткову санітарну обробку (дегазацію) за допомогою індивідуального протихімічного пакету та використати засоби захисту шкіри.

При попаданні ОР нервово-паралітичної дії в шлунок необхідно терміново штучно (за допомогою пальців) викликати у потерпілого блювоту, надіти протигаз, ввести внутрішньом’язово з шприц- тюбика антидот та евакуювати на вищий рівень медичного забезпечення.

У всіх випадках при наростанні симптомів отруєння табельний антидот вводиться повторно.ФОС - це група фосфороорганічних сполук (органофосфатів), які використовуються як

вражаючий елемент нервово-паралітичної дії у хімічній зброї. Найбільш токсичний клас БОР. ФОС як вражаючий елемент вперше синтезовані в Німеччині в 1936 році, заборонені до виробництва та зберігання Конвенцією про заборону хімічної зброї від 1993 року. В арсеналах Росії знаходяться в значній кількості.

Найбільш поширені речовини, що входять в цю групу: дихлофос, тіофос, хлорофос, карбофос, метафос, пірофос, зарин, зоман, VX та інші. Токсичність препаратів коливається в широких межах і залежить від шляху надходження отрути в організм.

ФОС часто плутають з так званим „білим фосфором”. Це принципово різні речовини з різною вражаючою дією.

Застосування хімічної зброї передбачає:ураження (знищення або виведення з ладу) живої сили противника, зниження його

боєздатності, а також зараження місцевості або бойової техніки та іншого військового майна для ускладнення використання їх противником;

напад на важливі військові, оборонні та цивільні об’єкти без їх руйнування;ураження малорозмірних цілей, нанесення ядерного удару по яких недоцільно;придушення живої сили, яка знаходиться в негерметизованих сховищах, танках та інших

укриттях, що забезпечують певний ступінь захисту від вражаючих факторів ядерної зброї і впливу звичайних видів боєприпасів.

До числа бойових специфічних особливостей ФОС належать: висока токсичність ОР, що дозволяє у вкрай малих дозах викликати важкі і смертельні ураження; біохімічний механізм вражаючої дії ОР на живий організм; тривалість дії, через здатність ОР зберігати (певний час) свої вражаючі властивості на місцевості, озброєнні, військовій техніці та в атмосфері; трудність своєчасного виявлення факту застосування противником ОР і встановлення його типу; можливість керування характером і ступенем ураження живої сили; необхідність використання для захисту від ураження та ліквідації наслідків застосування хімічної зброї різноманітного комплексу спеціальних засобів хімічної розвідки, індивідуального та колективного захисту, дегазації, санітарної обробки, антидотів.

Більшість ФОС відносно швидко руйнуються у зовнішньому середовищі, але є такі винятки, як хлорпіріфос (діюча речовина препаратів „Дурсбан”, „Пірінекс” та інших). Він може зберігатися в ґрунті до 120 днів. При разовому прийомі органофосфата проявляють дуже високу токсичність. Крім того, при будь-якому отруєнні ФОС, навіть безсимптомному, можуть виникнути такі ускладнення, як набряк легенів, ураження печінки та нирок, бронхопневмонія, епілептоморфні напади, психоастенічний (хронічна втома) і психоорганічний (ослаб ослаблення пам’яті, зниження інтелекту, втрата контролю над проявами емоцій) синдроми. Зміни активності мозку після отруєння ФОС можуть зберігатися до року.

Фізіологічний впливВсі отруйні речовини нервово-паралітичної дії викликають отруєння при будь-якому вигляді

впливу: інгаляційному, пероральному і при просочуванні через шкіру. При цьому розрізняється лише значення їх середньосмертельної концентрації.

За ступенем тяжкості бувають:легка ступінь (міотична, кардіальна, шлунково-кишкова, невротична форми);середня ступінь (бронхоспастична форма);важка ступінь (генералізована форма).За перебігом може бути:гостра форма (може мати блискавичний перебіг і уповільнений); хронічна форма.

Легкий ступінь ураження виникає через кілька хвилин після впливу речовини. Легке отруєння характеризується емоційною лабільністю. Переважають симптоми, пов’язані з розладом зору - зниження гостроти зору, міоз, сльозотеча, зниження внутрішньоочного тиску, гіперемія кон’юнктив. Іноді спостерігається біль за грудиною, невелике збільшення частоти пульсу, в ряді випадків - підвищення артеріального тиску.

З боку органів дихання - утруднення дихання, експіраторна задишка - бронхоспазм, зниження життєвої ємності легень.

Шлунково-кишкова форма проявляється нудотою, слинотечею, болями по всьому животу (спазм кишківника).

При отруєннях середнього ступеня з’являється бронхоспастич- ний криз, що нагадує напади задухи при бронхіальній астмі. Напади рецидивують через 10-15 хв, в міжнападному періоді дихання утруднене. Почуття страху, дратівливість, емоційна лабільність порушує сприйняття навколишнього оточення. Помірні явища токсичної нефропатії. Інші симптоми: рясна слинотеча, посилена секреція бронхіальних, потових залоз, підвищений артеріальний тиск, блювота, пронос, болі в животі. Спостерігаються фібрилярні посмикування м’язів. Зіниці різко звужені.

При отруєнні тяжкого ступеня спостерігається блискавичний і гострий розвиток патологічного стану. Міоз настає протягом однієї хвилини (в термінальному періоді зіниці можуть розширюватися). Шкіра біла, волога. Протягом 2-4 хвилин після отруєння починають періодично виникати напади задухи, що призводять до порушення дихання. Відзначається артеріальна гіпотензія і брадикардія. Протягом 5- 7 хвилин з’являються клоніко-тонічні судоми і м’язові посмикування окремих м’язових груп. З рота і носа виділяється піниста рідина, спостерігаються мимовільне сечовипускання і дефекація. Протягом десяти хвилин - кома з арефлексією і адинамією. Смерть настає внаслідок асфіксії - наслідки паралічу дихальної мускулатури - або паралічу судинного центру і зупинки серця протягом 10-15 хвилин.

Екстрена допомога ураженим нервово-паралітичними отруйними речовинами проводиться у двох напрямках: припинення надходження НПОР в організм і комплексна антидотна терапія.

Антидоти нервово-паралітичних отруйних речовин належать до двох груп: холінолітики і реактиватори холінестерази. З групи холі- нолітиків загальновизнаною протиотрутою при ураженні ФОС є атропін. Паралельно з атропінізацією ураженим протягом першої доби з моменту отруєння вводяться реактиватори холінестерази. Вони сприяють відновленню активності холінестерази, надаючи антидот- ну дію.

Можна використовувати також більш поширені адреномиметики (адреналін, ефедрин). Схему призначення атропіну складають таким чином, щоб хворий не скаржився на ускладнене дихання і зазначав легку сухість у роті. Поява вираженої сухості слизових оболонок, спрага, різке розширення зіниць, почервоніння обличчя свідчать про передозування атропіну. Якщо призначення протиотрут не знімає судом, то для їх усунення використовують одну з лікарських речовин групи барбітурової кислоти - барбітурати (наприклад, тіопентал натрію). Тіопентал натрію вводять внутрішньом’язово в 2,5% розчині по 5 мл. Надійний протисудомний ефект досягається внутріш- ньом’язовим введенням 2 мл 2,5% розчину аміназину, 2 мл 2% розчину димедролу і 2 мл 2% розчину промедолу.

При виражених розладах дихання ураженим ФОС роблять штучне дихання і призначають кисень.

ОР шкірнонаривної дії.ОР даної групи характеризуються багатосторонньою дією та уражають всі тканини, з якими

контактують. Крім того, їм притаманна загальнотоксична дія на організм, яка проявляється у підвищенні температури тіла, нездужанні, слабкості, появі судом, паралічу, ступору.

а). Іприт. Крапельно-рідкий або пароподібний іприт викликає ураження шкіри, при чому не миттєво, а через деякий час (в крапельно-рідкій формі - через 2-6 годин, у вигляді пару - 12 годин). У місці ураження шкіра червоніє, з’являється відчуття печії, сверблячка, в подальшому почервоніння збільшується, з’являється набряк шкіри. Через 15-25 годин, на почервонілих ділянках шкіри утворюються дрібні пухирці, які поступово об’єднуються та утворюють великі пухирі, наповнені жовтою рідиною.

При дії парів іприту симптоми ураження очей виникають через 3- 6 годин: відчуття печії, різь, світлобоязнь, збільшується сльозотеча; слизові оболонки повік і очного яблука червоніють та набрякають. При попаданні в очі крапельно-рідкого іприту виникає сильний біль в очах та набряк повік. На роговій оболонці та слизових повік утворюються виразки. Захворювання може закінчитись частковою або повною сліпотою.

Вдихання іприту у вигляді парів або аерозолю призводить до ураження органів дихання (через 2-5 годин): сухість, неприємні відчуття в горлі, утруднення при ковтанні, нежить, сухий кашель, почервоніння слизових оболонок, їх набряк; голос стає хриплим, нерідко виникає нудота та блювання, в подальшому може розвинутися запалення бронхів та легень.

При попаданні через шлунково-кишковий тракт, через 20-40 хвилин виникають: біль в шлунку, слинотеча, нудота, блювання, а через декілька годин з’являються рідкі (кров’янисті) випорожнення, ознаки загального отруєння.

б) . Люїзит. Дія люїзиту на організм багато в чому нагадує дію іприту, але ознаки ураження відрізняються деякими особливостями: прихований період майже відсутній, при вдиханні парів люїзиту спостерігаються різко виражені явища подразнення слизових оболонок (чхання, кашель, слинотеча); в перші хвилини після попадання люїзиту на шкіру відчувається печія та свербіж, через 10-20 хв. з’являється почервоніння з наступним різким набряком тканин та появою пухирів. Під дією люїзиту дуже швидко розвиваються ознаки загального отруєння.

в) . Азотистий іприт. На відміну від ураження іпритом при попаданні крапельно-рідкого або аерозольного азотистого іприту на шкіру і слизові оболонки місцеві прояви виражені слабкіше, а ознаки загального отруєння організму - сильніше. Ураження парами органів дихання протікає аналогічно ураженню іпритом. Найбільш чутливими є очі: з’являється сльозотеча, змикання повік та помутніння роговиці.

Домедична допомога. При ураженні парами ОР шкірнонаривної дії очей та дихальних шляхів потрібно негайно промити очі 2% водним розчином соди або чистою водою та прополоскати рот. Надіти на потерпілого протигаз та засоби захисту шкіри і по можливості якомога швидше евакуювати із зони зараження на вищий рівень медичного забезпечення.

Часткову санітарну обробку при попаданні крапельно-рідких ОР на шкіру та обмундирування проводять за допомогою ІПП. Для обробки уражених ділянок тіла можна використати розчинники (протерти салфеткою, змоченою розчинниками - керосином, бензином, спиртом, дихлоретаном, ацетоном, будь-якими розчинами, що містять хлор; при ураженні люїзитом - розчином йоду) або, у крайньому випадку, використати воду з милом.

При попаданні ОР через шлунково-кишковий тракт необхідно добре промити шлунок водою, штучно викликати блювоту у потерпілого та дати випити активованого вугілля (25 г вугілля на 100 мл води).

ОР загальноотруйної дії.Головним наслідком впливу на організм ОР даної групи є порушення утилізації кисню

тканинами або гемоглобіном крові (кисневе голодування). ОР загальноотруйної дії - швидкодіючі речовини. Головними їх представниками-є синильна кислота та хлорціан.

а) . Синильна кислота. Ураження синильною кислотою наступає в результаті вдихання її парів з повітрям (характерний запах гіркого мигдалю), вживання зараженої води та харчових продуктів, а також шляхом її попадання через шкірні покриви (раньову, опікову поверхню) у пароподібному та рідкому вигляді.

При дії великих концентрацій синильної кислоти ураження розвивається миттєво: людина падає, втрачає свідомість, з’являються судоми, утруднення дихання, піниста мокрота. Очі у потерпілого широко розкриті, зіниці розширені; смерть настає внаслідок зупинки дихання і серцевої діяльності.

При дії на організм малих концентрацій в перші хвилини з’являється металічний, гіркий присмак у роті, відчуття печії, слинотеча, оніміння слизової оболонки рота; виникає загальна слабкість, біль за грудиною, запаморочення, шум у вухах, нудота, блювота. Потерпілий відчуває сильний страх та неспокій. При подальшій дії синильної кислоти, стан постраждалого

погіршується: дихання утруднюється, з’являються судоми, зіниці розширюються, артеріальний тиск падає. Слизова оболонка та шкіра червоніють. Своєчасне надання першої допомоги може врятувати потерпілого від смерті.

Домедична допомога. Потрібно негайно надіти на потерпілого протигаз і дати вдихнути антидот (роздавити ампулу з амілнітритом та помістити її під протигаз) або ввести антиціан (20% розчин - 1 мл внутрішньом’язово). Якщо у потерпілого зупинилось дихання, то необхідно виконати штучне дихання та одночасно дати вдихнути амілнітрит, винести його у безпечне місце та евакуювати на вищий рівень медичного забезпечення.

б) . Хлорціан. Ураження виникає в результаті вдихання парів хло- рціану. При попаданні в організм значної кількості хлорціану може настати смерть. Загальна дія хлорціану на організм мало в чому відрізняється від дії синильної кислоти. Характерні особливості - місцева подразнювальна дія на слизові оболонки очей та дихальних шляхів. Невеликі концентрації викликають сльозотечу, світлобоязнь, кашель; при значних концентраціях з’являється запалення дихальних шляхів та набряк легень.

Домедична допомога. При ураженнях хлорціаном в першу чергу використовуються антидоти синильної кислоти (амілнітрит, антиці- ан), а потім проводяться заходи щодо припинення подразнення слизових оболонок (протидимна суміш, промивання) і боротьба з можливим набряком легень. На потерпілого надівають протигаз та евакуюють у безпечне місце, на вищий рівень медичного забезпечення.

ОР задушливої діїДо ОР даної категорії відносяться фосген та дифосген. їх уражаюча дія практично однакова:

вони головним чином діють на органи дихання. Під час вдихання зараженого повітря людина відчуває запах прілого сіна та неприємний солодкуватий присмак у роті; з’являються ознаки подразнення слизових оболонок, печія в горлі, кашель, стиснення в грудях, загальна слабкість, інколи нудота і блювання. Після виходу із зони зараження у потерпілого явища подразнення стихають - настає прихований період (4-6 год.). Потім стан потерпілого погіршується, з’являється задишка, головний біль, шум у вухах, загальна слабкість і кашель з виділенням великої кількості пінистої мокроти, що вказує на розвиток набряку легень, можливий розвиток асфіксії (відсутність самостійного дихання). Слизові оболонки і шкірні покриви синіють. Подальше погіршення стану потерпілого характеризується різким порушенням серцево-судинної діяльності: артеріальний тиск знижується, пульс частий, шкірні покриви та слизові оболонки - сірого кольору, температура тіла підвищується. Ці ознаки свідчать про дуже тяжкий стан потерпілого; при появі паралічу дихального центру може наступити смерть.

Домедична допомога. Надіти на потерпілого протигаз, винести із зони зараження, полегшити дихання шляхом ослаблення тісного одягу (в холодну пору року укрити); промити очі водою з фляги, дати прополоскати рот 2% розчином соди, евакуювати на вищий рівень медичного забезпечення. ЗАБОРОНЯЄТЬСЯ ПРОВОДИТИ ШТУЧНЕ ДИХАННЯ ПРИ УРАЖЕННЯХ ОР ЗАДУШЛИВОЇ ДІЇ!

ОР подразнюючої діїОсновними представниками даної групи є хлорацетофенон, CS, CR, адамсит.а). Хлорацетофенон, CS, CR.Уражаюча дія полягає в різкому подразненні чутливих нервових

закінчень слизової оболонки очей: з’являється печія та різь в очах, сльозотеча, світлобоязнь, спазм повік.

Після виходу із зараженої зони ці явища зникають без ускладнень.При вдиханні великих концентрацій ОР можуть уражатися дихальні шляхи: з’являється

кашель, хрипота, нежить; при попаданні на шкіру (особливо вологу) виникає печія, сверблячка, почервоніння та кропивниця.

У великих концентраціях хлорацетофенон окрім подразнення слизових очей викликає як і фосген ураження органів дихання: з’являється кашель, ядуха, запалення слизових оболонок дихальних шляхів, емфізема (різке здуття грудної клітки) та набряк легень.

б). Адамсит. В бойових умовах застосовується у вигляді диму. При вдиханні відразу виникає відчуття лоскотання та різі в носі та глотці, стиснення і біль за грудиною. З’являється болісне чхання, надмірна слинотеча, нудота та блювання. Після виходу із зони зараження симптоми протягом деякого часу (15-20 хв.) можуть прогресувати: збільшується біль у грудях, чхання та кашель, потерпілий знаходиться в пригніченому стані, інколи реєструється рухове та психічне збудження. Як правило, симптоми зникають через 2-3 години без ускладнень.

При дії високих концентрацій уражається нервова система: біль в суглобах, параліч окремих груп м’язів.

Інколи з’являються ознаки ураження шкіри (дерматити). При попаданні ОР в шлунок виникає нудота, блювання та біль в животі.

Домедична допомога. Необхідно надіти на потерпілого протигаз та дати вдихати протидимну суміш протягом 2-3 хв. Для цього слід зламати ампулу із сумішшю та закласти її за протигаз. Потерпілого необхідно винести із зони ураження, ретельно промити йому очі та носоглотку 2% розчином соди або водою, при попаданні ОР у шлунково-кишковий тракт штучно викликати блювання; потім евакуювати на вищий рівень медичного забезпечення.

ОР психотомиметичної дії.До даної групи ОР належать речовини, які в незначних концентраціях здатні викликати значні

порушення психічного стану.Отруєння відбувається шляхом вдихання аерозолів або вживання зараженої води та харчових

продуктів.а) . BZ.Характерним є розвиток психічних, соматичних і вегетативних розладів: часте

серцебиття, сухість шкіри та слизових оболонок, розширення зіниць, розлади зору, похитування, втрата орієнтації, сплутаність свідомості, збудженість, ступор. Малі дози BZвикликають сонливість, розвивається стан оглушення, великі - прогресуючу інтоксикацію: тахікардія, запаморочення, похитування, сухість в роті, розлади зору, сплутаність свідомості та оціпеніння, що переходить в ступор, порушення терморегуляції (1-4 год.); нездатність адекватно реагувати на зовнішні подразники та пересуватися (4-12 год.); підвищення активності, хаотична, непередбачувана поведінка (12-96 год.). Через 2-4 доби стан поступово нормалізується. Крім того, при ураженні великими дозами оглушення швидко змінюється коматозним станом; характерним є розвиток амнезії (втрата пам’яті).

б) . Діетиламідлізергінової кислоти. В результаті дії ДЛК виникають такі групи симптомів:-соматичні: запаморочення, слабкість, тремор, нудота, сонливість, парестезії (незвичні відчуття

в чутливій сфері);-порушення функцій органів відчуття: спотворення форм предметів та кольору, утруднення

фокусування зору на об’єктах, загострення слуху тощо;- психічні: різкий перепад настрою (щасливий, сумний, дратівлидратівливий), напруження,

порушення відчуття часу та місця, зорові та слухові галюцинації тощо.Визначальними симптомами є розлади психічної сфери.Залежно від дози та механізму отруєння (інгаляційний, перораль- ний) перші ознаки

інтоксикації з’являються через 20-60 хв. Спочатку виникають соматичні розлади, потім порушення функцій органів відчуття та прояви психічної неадекватності. Максимальний розвиток клінічної картини отруєння виникає через 1-5 год. та триває 1-3 доби в залежності від дози ОР.

Домедична допомога. Необхідно надіти на потерпілого протигаз та винести із зони ураження. Слід пам’ятати, що потерпілі цієї групи можуть бути небезпечними для оточуючих, тому їх слід роззброїти, а в разі необхідності (неадекватна поведінка, буйство) прифіксувати до нош та ввести промедол. Часткова санітарна обробка здійснюється поза зоною ураження за допомогою ІПП, відкриті ділянки тіла слід обмити мильною водою, а очі та носоглотку ретельно промити чистою водою, обмундирування витрусити або почистити.

Домедична допомога при отруєнні сильнодіючими отруйними речовинами (СДОР)Причиною ураження особового складу сильнодіючими отруйними речовинами можуть стати

пошкодження промислових підприємств (сховищ, трубопроводів тощо) у ході бойових дій або стихійного лиха. Перебуваючи на території таких підприємств чи поблизу них слід уважно слідкувати за самопочуттям та ознаками, що супроводжують викиди СДОР у атмосферу і забруднення місцевості.

АміакБезбарвний газ з подразнюючим запахом. Невеликі концентрації викликають подразнення

слизової оболонки очей та верхніх дихальних шляхів. У потерпілих з’являється нудота, головний біль, слиновиділення, чхання, почервоніння обличчя, потовиділення, біль у грудях, поклики до сечовиділення. Висока концентрація викликає біль в очах і сильну сльозотечу, задушливість, сильні приступи кашлю, біль у шлунку, блювання, затримку сечі. Після цього розвиваються розлади дихання та кровообігу, може наступити смерть від серцевої недостатності, набряку дихальних шляхів.

Домедична допомога. Надіти протигаз, винести потерпілого із зони ураження на свіже повітря, застосувати ІПП, забезпечити дихання через ватно-марлеву пов’язку, зволожену у 5% розчині лимонної або оцтової кислоти. При попаданні аміаку в очі їх слід добре промити водою. Для послаблення больових відчуттів потерпілому внутрішньом’язово вводять знеболюючий засіб із аптечки медичної загальновійськової індивідуальної. При спазмах гортані - ставлять гірчичник та вводять підшкірно атропін. При зупинці дихання - проводять штучне дихання та вводять стимулятори серцевої діяльності та дихання. Потерпілого негайно евакуюють на вищий рівень медичного забезпечення.

Засоби індивідуального захисту: протигаз, загальновійськовий захисний комплект.СірководеньБезбарвний газ із запахом тухлих яєць. Отруєння відбувається через дихальні шляхи,

незначною мірою через шкіру. Проникнення у кров сірководню супроводжується сильною нервово-паралітичною дією.

Домедична допомога. Перш за все, необхідно усунути дію сірководню, при порушенні дихання або задишці - проводять штучне дихання. При ураженнях очей використовують очні каплі - 0,5% розчин дикаїну. Рекомендується вдихання хлору (хустку змочують в розчині хлорного вапна). У випадку судинної недостатності (блідосі- рий колір губ і шкіри на обличчі, слабкий пульс) вводять адреналін або кофеїн. Потерпілого негайно евакуюють на вищий рівень медичного забезпечення.

Засоби індивідуального захисту: протигаз, загальновійськовий захисний комплект.ХлорХімічно надзвичайно активний, безпосередньо з’єднується з більшістю хімічних елементів.

Концентрація хлору у воді 0,001-0,006 мг/л призводить до подразливої дії, концентрація 0,1-0,2 мг/л при 30- хвилинній дії небезпечна для життя, концентрація 0,5 мг/л при 15- хвилинній дії - смертельна.

Для особового складу військових підрозділів та цивільного населення найбільш небезпечні пошкодження та аварії на підприємствах і сховищах, де зберігається саме хлор. При концентрації його у повітрі 1 мг/л смерть наступає миттєво.

Домедична допомога. Винести потерпілого на свіже повітря, при тяжкому ураженні показана киснева терапія, ввести хлористий кальцій, глюкозу, препарати, що стимулюють дихання (етимізол, бімег- рид). Потерпілого негайно евакуюють на вищий рівень медичного забезпечення.

Засоби індивідуального захисту: протигаз, загальновійськовий захисний комплект.

Тема: Основи організації санітарно-гігієнічних заходів у військах. Особиста гігієна військовослужбовців.Лазнево-пральне обслуговування.

Термінове поховання загиблих.Тема: Гігієна розташування та пересування військ. Особливості гігієни

військовослужбовцівспеціальних військ.

Тема: Гігієна харчування особового складу військ.Забезпечення харчування у зоні локальних бойовихконфліктів. Організація харчуваннявійськовослужбовців на принципах аутсорсингу.

Тема: Гігієна польового водопостачання.

План1.Гігієна ґрунту і санітарна очистка місць розгортання військ. 2.Гігієна військового житла.3.Гігієна оборонних споруд і сховищ.4.Гігієна харчування.5.Гігієна водопостачання військ.6.Лазне-пральне обслуговування.7.Гігієна військ при розміщенні в навчальних центрах і на полігонах.8.Гігієна особового складу на марші і при перевезенні військ.

9.Гігієна особового складу спеціальних родів військ.

Гігієна грунту і санітарна очистка місць розгортання військВбиральні та помийні ями потрібно тримати в чистоті та систематично дезінфікувати

розчином хлорного вапна та обробляти препаратами, що знищують мух. Вбиральні та помийні ями повинні знаходитися не ближче 75 м від жилих помешкань, їдальнь.

Для збору і видалення сміття використовуються спеціальні залізні баки (контейнери).Видалення нечистот, сміття, рідких і твердих відходів здійснюється у встановленому порядку.При короткочасному розгортанні військ у польових умовах нечистоти знезаражують у

відритих в ґрунті ровиках, а відходи, помиї - в ямах, котрі засипають землею.Санітарний інструктор вибирає місце для польових ровиків, які повинні знаходитися вдалині

від джерел води нижче по рельєфу місцевості.Тверді відходи спалюють або закопують у землю.Перед передислокацією вбиральні та помийні ями засипають землею та утрамбовують.У воєнний час санітарний інструктор повинен приймати участь у нагляді за очисткою поля

бою та захоронениям у встановленому порядку трупів загиблих.Після закінчення робіт по захоронению, особи, які його здійснювали, проходять санітарну

обробку зі зміною натільного білля. Спецодяг та транспорт - дезінфікуються.

Гігієна військового житла.Забезпечення військовослужбовців приміщеннями і необхідними побутовими зручностями

називають розквартируванням, чи розміщенням військ.Житлові будинки в казармених і житлових зонах військових містечок - це казарми, у яких

розміщаються військовослужбовці термінової служби і курсанти молодших курсів. Однієї з найважливіших особливостей казарм є їхній розподіл на типові секції, що володіють повним набором необхідних приміщень у кожній з них. Перелік цих приміщень установлюється Статутом внутрішньої служби Збройних Сил. Кожна казармена секція розрахована на розміщення особового складу роти (батареї) чи іншого підрозділу, рівного їй по чисельності особового складу. Серед основних приміщень ротної казарменої секції - спальне приміщення для особового складу, гігієнічні характеристики якого повинні забезпечувати необхідні умови відновлення працездатності людей після робочого дня, убрань, навчань і т. ін.

Основна ланка казарми - ротна секція - має місткість, що відповідає чисельності особового складу роти - 100 чоловік. Планування секції повинне забезпечувати зручне сполучення між приміщеннями і безперешкодний швидкий вихід при оголошенні тривоги без виникнення при цьому зустрічних потоків. Число секцій у будинку може бути різним, тому його місткість може складати 100, 200, 300, 400 чоловік, а при симетричному розташуванні на кожному поверсі двох секцій - удвічі більше.

Нормами розквартирування військових частин, установ і військово-навчальних закладів у спальних приміщеннях розміщення військовослужбовців на двох'ярусних ліжках допускається лише при висоті приміщення не менше 3 м (що відповідає висоті поверху 3,3 м).Порушення цієї вимоги сприяє росту захворюваності респіраторними й іншими аерозольними інфекціями. Розміщення курсантів військово-навчальних закладів і шкіл прапорщиків передбачається тільки в один ярус.

Розміщення цілої роти в одній спальні з гігієнічної точки зору не можна визнати раціональним. Тому сучасні проекти казарм передбачають розподіл спального приміщення на кілька відсіків, у кожному з який розміщається одне відділення військовослужбовців і маються витяжні отвори канальної вентиляції, що забезпечує при правильному влаштуванні 1,5-2-кратний повітрообмін протягом кожної години. При об’ємі приміщення 12 м3 на 1 чоловік і одночасному використанні інших вентиляційних пристроїв (кватирок при відсутності особового складу, а також механічної витяжної вентиляції із сушарки і туалету) може бути, як вважають інженери, забезпечено надхо-дження в спальне приміщення не менше 24 м3 чистого повітря в годину на кожного проживаючого.

Ліжка в спальному приміщенні встановлюються таким чином, щоб у кожного, чи біля двох зсунутих залишалося місце для приліж- кових тумбочок. Відстань ліжок від зовнішніх стін повинна бути не менше 0,5 м, щоб послабити охолоджуючий вплив цих поверхонь на відпочиваючих військовослужбовцях.

Ті приміщення казарми, повітря яких забруднюється особливо інтенсивно, ізолюються від загального коридору тамбурами (роль тамбурів звичайно грають менш забруднені приміщення) і обладнаються механічною витяжною вентиляцією. Наприклад, механічна витяжна вентиляція з убиральні повинна забезпечувати видалення 50 м3/год на кожен унітаз і 25 м3/год на кожен пісуар, тобто усього для кожної ротної секції - не менше 600 м3/год повітря. Тамбуром для туалету звичайно служить кімната для умивання, а для сушарки - кімната побутового обслуговування.

В усіх приміщеннях казарми, де постійно чи періодично знаходяться люди, вікна обладнаються кватирками для провітрювання. Прийнято вважати, що відношення площі кватирок (фрамуг) до площі підлоги приміщень повинне складати не менше 1:50, а відношення площі кватирки (фрамуги) до площі вікна - не менше 1:8.

Наскрізне провітрювання за допомогою відкритих кватирок (вікон, фрамуг) на протилежних стінах приміщення найбільше ефективно. Так, якщо відкриті кватирки у вікнах двох протилежних відсіків із сумарним об’ємом 200-240 м3, то при площі кожної з двох кватирок 0,5 м2 і швидкості руху повітря через них, що не перевищує 1 м/с, усе повітря цих секцій цілком переміниться чистим зовнішнім усього за 7-8 хв. При більшій швидкості руху повітря цей час ще коротший.

У спальних приміщеннях температура повітря повинна бути не нижче 18°С, у приміщеннях для хворих - не нижче 20°С. Кімнатні термометри для контролю за температурним режимом повинні розміщатися на висоті 1,5 м від підлоги на внутрішніх стінах, удалині від нагрівальних приладів і поза зоною нагрівання сонячними променями.

Розрахункові температури повітря і необхідна кратність повітрообміну в приміщеннях казарми, установлені нормативними документами приведені в табл. 5.2. У кутових приміщеннях казарми, а також у районах з холодним кліматом для всіх приміщень казарми розрахункова температура повітря приймається на 2°С вище зазначеній у табл. 5.2.

Сушарка розраховується на сушіння за 10 год обмундирування і взуття 60% особового складу. Розрахункова температура повітря, що надходить з коридору в сушарку, 16°С, після підігріву +55°С.

Вологість повітря всередині приміщення казарми регламентується на рівні 30-65% відносної вологості, а швидкість руху повітря в житлових приміщеннях не повинна перевищувати 0,2 м/с щоб уникнути охолоджуючої дії (відчуття ,,протягу“)-

Гігієна оборонних споруд і сховищ.Відкриті фортифікаційні споруди (окопи, траншеї і ходи сполучення) не захищають людей від

впливу холоду, жари, вітру, снігу, дощу, туману і пилу. Знаходячись в них, люди тісно контактують з ґрунтом. Особливо тяжкі умови створюються в непогоду, коли намокає одяг або взуття. Тривале перебування людей в окопах може призвести до ряду специфічних захворювань. Під впливом сирості (навіть при температурі вище нуля) може наступити озноб кінцівок і особливий вид відмороження стоп - "траншейна стопа". Загальний та місцевий вплив холоду може призвести до "воєнних" нефритів - Дифузному запаленню нирок в результаті ослаблення імунобіологіч- них властивостей організму. В траншеях частіше виникають простудні захворювання, фурункульоз та шлунково-кишкові захворювання. Тому траншеї потрібно упорядковувати в санітарно-господарчому відношенні: в тупиках ходів сполучення організувати вбиральні, зробити над ними дах для захисту від дощу і снігу, ніші для зберігання питної води, в землянках або бліндажах необхідно мати польове переносне обладнання для сушки одягу і взуття.

Особовий склад підрозділів повинен безперебійно постачатися гарячою їжею та чаєм. Потрібно слідкувати, щоб перед кожним прийомом їжі військовослужбовці мили руки.

В герметичних спорудах (командні пункти, вузли зв’язку) з метою попередження отруєння особового складу повинна влаштовуватися штучна примусова двохстороння вентиляція.

Гігієна харчуванняХарчування здорової людини повинно відповідати наступним вимогам:-калорійність добового раціону повинна відповідати витратам енергії людини;

- раціон має бути збалансований відносно білків, жирів, вуглеводів та мікроелементів, тобто містити певну кількість всіх необхідних поживних речовин;- їжа повинна бути легкотравною та добре засвоюватися організмом;

-за складом харчових продуктів їжа повинна бути різноманітною, мати приємний запах, хороший вид та смак, бути нешкідливою, не повинна містити патогенних бактерій, гельмінтів,

токсинів, а також отруйних і радіоактивних речовин.Солдатський пайок має науково обґрунтований вміст білків, жирів та вуглеводів; повністю

покриває потребу організму військовослужбовця в живильних речовинах, його калорійність відповідає ене- рговитратам.

Раціон за калорійністю розподіляють так: на сніданок 25-30%, на обід 45-50%, на вечерю 30-20%. Таке розподілення добового раціону припускає найбільше фізичне навантаження в денний час.

Вживати їжу, воду та харчовий лід дозволяється тільки із дозволених джерел. З метою уникнення порушень технологічного режиму приготування їжі, слід проводити контроль якості харчів та води, здійснювати їх спеціальну обробку. Забороняється допускати до приготування їжі осіб, у яких виявленні гнійничкові захворювання шкіри, ангіна, гострі та хронічні шлунково-кишкові захворювання тощо. Приготовлена їжа повинна зберігатися відповідно до встановлених вимог. Миття брудного посуду повинно здійснюватися в спеціально відведеному місці при суворому дотриманні температурного режиму води з використанням спеціальних миючих засобів.

З метою запобігання розмноженню комах, гризунів видалення продовольчих відходів повинно здійснюватися відповідно до встановлених вимог.

В польових умовах, санітарний інструктор роти здійснює санітарний нагляд за підвезенням харчових продуктів і води, виконанням правил оброблення продуктів і приготування їжі щодо попередження харчових токсикоінфекцій, вимагає дотримання кухарами особистої гігієни.

Харчові отруєння. До харчових отруєнь відносяться гострі захворювання, які виникають при вживанні їжі, що містить токсичні речовини або мікроорганізми.

Харчові отруєння за своїм походженням можуть бути бактеріальними або небактеріальними. Бактеріальні харчові отруєння поділяються на харчові токсикоінфекції та харчові інтоксикації (токсикози).

Харчові токсикоінфекції виникають у результаті вживання їжі, яка забруднена патогенними мікроорганізмами. Для таких отруєнь характерний короткий прихований період захворювання (як правило від 3-4 до 21-24 годин), гострий початок та нетривалий перебіг (до 2- 3 днів). Хвороба супроводжується багатократним проносом, болем в животі, нудотою і блювотою, підвищенням температури тіла до 38- 40°, погіршенням серцево-судинної діяльності. Токсикоінфекції, як правило, виникають при приготуванні їжі з недоброякісних, забруднених мікроорганізмами м’ясних продуктів та риби.

Домедична допомога полягає в негайному промиванні шлунку шляхом викликання штучної блювоти (одночасний прийом 1,5-2 літрів теплої води з наступним подразненням кореня язика). Промивання здійснюється до появи "чистих вод". Забороняється прийом будь- якої їжі (протягом 1 -2 діб) крім питва (теплий чай). В разі необхідності потерпілого направляють до більш кваліфікованого медичного працівника.

Захворювання, які виникають при вживанні їжі, що містить бактерійні токсини, називаються харчовими інтоксикаціями (ботулізм, стафілококова інтоксикація).

Інкубаційний період при ботулізмі триває від 2 годин до 10 діб. Характерними симптомами є ураження центральної нервової системи (порушення ковтання, проблеми з мовою, косоокість, порушення акомодації ока, роздвоєння в очах).

Перша медична допомога полягає у негайній евакуації на вищий рівень медичного забезпечення та введенні специфічної антиботулі- нічної сироватки.

Стафілококова інтоксикація виникає найчастіше в результаті вживання молока, молочних продуктів, страв з м’яса або риби, заражених стафілококовим токсином. Захворювання наступає через 2-4 години після вживання їжі з ентеротоксином та супроводжується блювотою, проносом, незначним або непостійним підвищенням температури тіла. Хвороба завершується через 1-2 доби видужанням.

Харчові отруєння можуть бути і небактеріального походження. Вони виникають у результаті вживання отруйних продуктів (отруйних грибів, рослин, ягід), отрутохімікатів, що використовуються для боротьби з хворобами сільськогосподарських рослин, і гербіцидів - для знищення бур’янів.

Військовослужбовцям слід роз’ясняти небезпеку вживання отруйних грибів, забороняється самостійно готувати або вживати їжу з грибів.

Характерними ознаками отруєння є: слабкість, що швидко наростає, слиновиділення, нудота, багатократна блювота, сильні болі (кольки) в животі, головний біль, запаморочення, колапс,

марення, судоми.Домедична допомога полягає в негайному промиванні шлунку водою (бажано слабким

розчином перманганату калію) та транспортуванні потерпілого на вищий рівень медичного забезпечення.

Слід також вести роз’яснювальну роботу щодо небезпеки вживання технічних рідин. Тара, в якій вони зберігаються, повинна мати попереджувальні написи.

Гігієна водопостачання військВода має велике значення для нормальної життєдіяльності організму людини. Вміст води в тілі

дорослої людини становить 58-65% її ваги. Втрата організмом 10-11% води, що міститься в ньому, може призвести до тяжких наслідків, а втрата 20-25% води - до смерті.

Велике значення відіграє вода при теплообміні організму із зовнішнім середовищем. Більше 80% всього тепла, що віддається організмом, виділяється через шкіру.

Вода має також велике гігієнічне значення.Вода, призначена для пиття, приготування їжі та вмивання, повинна бути нешкідливою, тобто

не містити хвороботворних мікробів та токсинів, радіоактивних та отруйних речовин. Питна вода, крім того, повинна бути прозорою та безбарвною, без запаху, мати приємний освіжаючий смак.

Щодобова потреба людини у воді повинна відповідати кількості рідини, що втрачає організм. Крім того, повинна бути передбачена вода для гігієнічних цілей. Норми водопостачання повинні різнитися в залежності від виду діяльності, кліматичних умов та забезпеченості водою району дислокації або дій військ. В польових умовах в помірному поясі з достатньою забезпечиніс- тю водою для питних та господарських потреб для однієї людини необхідно близько 10 літрів води в день, з них: 2,5 літра передбачається на приготування чаю та підтримки запасу води у флязі; 4,5 літра - на приготування їжі та миття посуду, 3 літра на умивання. В жаркому поясі потреба води зростає до 15 літрів на людину в день.

В районах, недостатньо забезпечених водою, потреба води на одну людину в день складає: в помірному поясі - 8 літрів, в жаркому поясі - 10 літрів. В районах з солоною водою прісну воду використовують тільки для приготування чаю, їжі та наповнення фляг; для всього іншого використовується солона вода.

Джерела води. Для водопостачання військ можуть використовуватися:- підвозна вода в контейнерах, пляшках тощо;- джерела підземної (ґрунтової) води (бурові свердловини, шахтні криниці, джерела);- відкриті водойми (ріки, озера, ставки, водоймища, моря);- атмосферні опади (дощова вода і вода від танення снігу).

В усіх випадках за умови відсутності підвозної води перевагу слід віддавати джерелам підземної (ґрунтової) води. Чим більша глибина залягання водоносного шару, тим краще в санітарному відношенні вода.

Забір води для пиття та приготування їжі слід здійснювати вище по течії ріки від місць забору води для технічних та господарських цілей. З цією метою влаштовують прості водозабірні пристосування, фільтраційні криниці, криниці з фільтраційними траншеями.

Криниці виривають у місцях, зручних для підходу та під’їзду, обов’язково вище по схилу від зазначених осередків зараження.

Найбільш високою якістю характеризується артезіанська вода. Воду гарної якості також мають джерела та ключі.

В маловодних районах за відсутності інших джерел води в літній час для водопостачання може використовуватися дощова вода, а в зимовий час - вода, яку отримують при таненні снігу або льоду. Дощову та снігову воду необхідно знезаражувати.

На деяких морських побережжях єдиним джерелом води часто є морська вода. Прісну воду з морської води отримують шляхом її перегонки або виморожування при температурі повітря не вище - 3°, - 4°. Спосіб виморожування базується на тому, що прісна вода замерзає

швидше, ніж солона. Тому льодяна корка на морській воді майже не містить солей. Якщо вода зберігає солонуватий смак, здійснюють повторне виморожування. Отриману таким чином воду знезаражують кип’ятінням або хлоруванням.

Очищення води. Під очисткою води в польових умовах розуміють комплекс заходів, спрямованих на видалення з води отруйних, радіоактивних речовин, хвороботворних мікроорганізмів та отрут, покращення її органолептичних властивостей.

Існують такі види обробки води:

- освітлення - видалення домішок та частинок речовин у завислому стані. При освітленні води одночасно відбувається її дезодорація (знищення запаху) та знебарвлення;- знезараження - звільнення від хвороботворних мікроорганізмів;- знешкодження - видалення отруйних речовин та отрут;- дезактивація - видалення радіоактивних речовин.

В порівняно рідких випадках (при вмісті у воді великої кількості мінеральних речовин та наявності гірко-солоного смаку) проводять опріснення та зм’якшення води.

Освітлення води. Для освітлення води використовують відстоювання, фільтрування і коагуляцію. Шляхом відстоювання з води можна видалити тільки крупні частинки речовин у завислому стані. Для прискорення відстоювання і.фільтрування та отримання води більш високої якості мутні та пофарбовані води попередньо коагулюють.

Коагуляцією називається швидке видалення з неї грубої муті та колоїдно-розчинених речовин у завислому стані шляхом її обробки коагулянтами (глинозем, залізний купорос). В ході реакції утворюється осадок у вигляді рихлих часток, що осідають на дно. Лише одна коагуляція води без її знезараження понижує вміст у воді мікробів на 70-90%, а вода стає безбарвною та прозорою. Визначення кількості коагулянту здійснюють експериментальним шляхом відповідно до встановленого порядку. Після коагуляції воду фільтрують через табельні (універсальний переносний фільтр, тканинно-вугільний, ав- тофільтрувальна станція) або підручні фільтри (піщано-вугільний), а при відсутності фільтрів відстоюють протягом 2-4 годин. Як корпус підручних фільтрів використовують ящики, бочки та інші ємності, фільтруючим матеріалом є тканина, пісок, гравій, деревна стружка, деревне та активоване вугілля.

Знезараження води. Використовують два способи знезараження - кип’ятіння та хлорування води.

Кип’ятити воду при відсутності підозри на зараження її хвороботворними мікроорганізмами потрібно не менше 10 хвилин, починаючи з моменту закипання. Якщо вода заражена споровими формами мікробів, знезараження її досягається кип’ятінням протягом години; при значному зараженні води вегетативними формами мікробів воду кип’ятять ЗО хвилин. Після зберігання протягом доби кип’ячену воду потрібно повторно знезаразити кип’ятінням або хлоруванням.

Хлорування здійснюється шляхом введення у воду рідкого хлору або хлорного вапна. Існує два способи знезараження води хлором: нормальними дозами та великими дозами (перехлорування). Визначення хлорпотреби води здійснюють експериментальним шляхом відповідно до загальноприйнятих методик. Перехлорування порівняно з хлоруванням нормальними дозами має ряд переваг: не потрібно визначати хлорпотребу води, час знезараження скорочується, надійно знезаражуються мутні води, великої кольоровості, краще усуваються невластиві доброякісній воді запахи та присмаки.

Знезараження індивідуальних запасів води у флягах здійснюється за допомогою спеціальних таблеток акватабс . Одна таблетка розрахована на знезараження одної фляги води; при знезараженні мутної води використовують подвійну дозу. Вода, оброблена акватабсом , придатна для пиття через 45 хвилин після повного розчинення таблетки.

Санітарний інструктор повинен слідкувати за забезпеченістю особового складу свого підрозділу засобами індивідуального знезараження води та інструктувати військовослужбовців щодо порядку їх застосування.

Дезактивація води. Дезактивацією води називають її обробку різними хімічними, фізичними і фізико-хімічними методами з метою видалення радіоактивних речовин.

Повноту видалення радіоактивних речовин перевіряють на місці за допомогою дозиметричних приборів.

Дезактивація води в польових умовах може здійснюватися іонообмінним способом, перегонкою, фільтруванням через спеціальне вугілля - карбоферогель-М, коагуляцією та фільтрацією через різні фільтруючі матеріали.

Іонообмінний спосіб заснований на фільтрації води через іонообмінні смоли або іоніти, які здатні затримувати розчинені у воді радіоактивні речовини, вступаючи з ними в обмінні реакції.

Для дезактивації води способом іонного обміну використовуються табельні фільтри, а у випадку їх відсутності - фільтри з підручних матеріалів.

Перегонка води з метою її дезактивації може здійснюватися в польовій опріснювальній установці.

Дезактивація води фільтруванням через карбоферогель-М здійснюється з попереднім освітленням води шляхом коагуляції та відстоювання. При цьому способі також

використовуються табельні фільтри, а за їх відсутності - фільтри з підручних матеріалів.При відсутності спеціальних фільтруючих матеріалів (іонітів, ка- рбоферогеля-М)

дезактивацію води можна проводити шляхом коагуляції, відстоювання і фільтрування через табельні фільтри і фільтри з підручних матеріалів.

Робота по дезактивації води повинна виконуватися в захисному одязі, резиновому взутті та рукавичках; категорично забороняється під час цієї роботи їсти та курити. Ступінь радіоактивної зараженості обладнання та рівень випромінювання на робочих місцях систематично перевіряють за допомогою дозиметричних приборів. При необхідності проводять дезактивацію обладнання. Непридатні для подальшого використання фільтруючі матеріали видаляють у встановленому порядку.

Засоби зберігання та транспортування води. В польових умовах воду зберігають в табельних резервуарах з прорезиненої тканини, а також в різноманітній підручній тарі (бочки, баки, цистерни та ін.).

Тара для зберігання води повинна завжди зберігатися в чистоті.В польових умовах тару дезінфікують не рідше одного разу на тиждень, а при випадковому

забрудненні - негайно.В зимовий час з метою запобігання замерзання запасів води резервуари з водою помішують в

опалювальні укриття та утепляють за допомогою підручних матеріалів.Організація водопостачання військ. В обов’язки санітарного інструктора з даного напрямку

входить:- нагляд за санітарним станом фляг і наповненням їх доброякісною водою або чаєм;- видача військовослужбовцям таблеток для знезараження води у флягах та інструктування військовослужбовців щодо порядку їх використання;

-роз’яснення військовослужбовцям правил питного режиму на марші та нагляд за їх виконанням;- контроль (за вказівкою лікаря, помічника лікаря або фельдшера) за санітарним станом джерел води, за обладнанням, призначеним для добування, транспортування, зберігання води, і засобами очистки та знезараження води;- контроль за дотриманням режиму, що встановлений у зоні санітарної охорони джерел води;

-участь в розвідці джерел води, відборі проб води для дослідження і відправки їх в лабораторію.

Лазнево-пральне обслуговування.Лазнево-пральне обслуговування особового складу є однією з істотних основ здорового

способу життя: підтримання в чистоті тіла, білизни, одягу, постільних речей, що сприяє зміцненню здоров'я, попередженню педикульозу, гнійничкових захворювань шкіри та інфекційних хвороб.

Забезпечення цих заходів у Збройних Силах покладено на речову службу, яка зобов'язана здійснювати лазнево-пральне обслуговування військ. Воно включає регулярну помивку в лазні з обов'язковою зміною натільної і постільної білизни. Прибуття особистого складу в лазню і облік заміни білизни організовують командир і старшина підрозділу (роти). У комплект білизни, що підлягає обов'язковій заміні при кожній митті, входять натільна білизна, два простирадла, наволочка для подушки і 2 рушники (лицьове і ножне). У зимовий час, крім того, один раз на два тижні замінюється тепла білизна. Кухари та пекарі приймають щодня душ і 2 рази на тиждень миються в лазні із зміною натільної білизни, а спецодяг міняють у міру забруднення. За нормами постачання речовим майном військовослужбовці забезпечуються милом туалетним (200 г) і банним -100 г в місяць на людину.

Медична служба контролює санітарний стан лазень і пралень, регулярність щотижневого миття і зміни білизни, наявність лазневих рушників, мила і мочалок, забезпечує лазнево-пральне підприємство дезінфекційними засобами, здійснює контроль за виконанням гігієнічних норм і правил.

У лазневі дні для підтримки порядку призначається черговий по лазні, а також санітарний інструктор, який повинен прибути на чергування з сумкою санінструктора. Санітарний інструктор проводить перед миттям обов'язковий тілесний огляд всього є особового складу з метою своєчасного виявлення шкірних, венеричних захворювань і педикульозу. Всіх виявлених хворих або уражених педикульозом він реєструє і доповідає про них начальнику медичної служби.

Під час чергування по лазні санітарний інструктор зобов'язаний: до миття особового складу

перевірити якість прибирання лазні, температуру приміщень, яка повинна бути не менше 25 °С в мильній і 20°С у одягальні і роздягальні, забезпеченість милом, мочалками і лазневими рушниками. Після кожної зміни миються він зобов'язаний контролювати дезінфекцію мочалок .і приміщення лазні; перевіряти порядок прийому та зберігання брудної білизни і стежити за тим, щоб чисте білизна не перемішувалося з брудним; перевіряти, чи добре вимилися люди, і не допускати порушення санітарного порядку в лазні, зокрема - рання особистої натільної білизни і обмундирування. У необхідних випадках санітарний інструктор надає першу допомогу. Після миття особового складу в лазні санітарний інструктор перевіряє заключне прибирання і дезінфекцію приміщень і мочалок.

Під контролем санітарного інструктора перед кожною зміною миття проводиться ретельне прибирання лазні силами чергового наряду. Підлогу в приміщеннях для роздягання і одягання військовослужбовців підмітають і витирають вологими ганчірками, а лави - ганчірками, змоченими дезинфікуючим розчином. У мийному відділенні лави і підлоги обливають гарячою водою. Мочалки є інвентарем лазні, їх зберігають і видають особовому складу в лазні. Після кожної помивки мочалки дезінфікують кип'ятінням протягом 15 хв. або замочуванням в 3% розчині хлораміну (лізолу) протягом ЗО хв.

Санітарний інструктор разом з черговим по лазні стежить за порядком і прибиранням у лазніі, здійснює дезінфекцію приміщень 0,5% освітленим розчином хлорного вапна, 1% розчином хлораміну або 3% розчином лізолу. При тілесному огляді він виявляє військовослужбовців з гнійничковими і грибковими захворюваннями шкіри, і стежить, щоб вони милися окремо від інших і в останню чергу. По закінченні помивки санінструктор проводить дезінфекцію 2% лужним розчином (неочищеної соди) або 3% освітленим розчином хлорного вапна з експозицією (витримкою) не менше ЗО хв.

Здають брудну білизну для прання в день її зміни. На речовому складі брудну білизну зберігають не більше доби, після чого вона має бути здана в пральню. Категорично забороняється зберігати на складі брудну білизну разом з чистими предметами речового майна.

Військовим частинам та окремим командам, що пересуваються залізницею, при знаходженні в дорозі більше 7 діб, проводять поми- вку особового складу в ізоляційно-пропускних та санітарно- пропускних пунктах Міністерства інфраструктури, а при відсутності їх - в гарнізонних або залізничних лазнях за розпорядженням військових комендантів залізничних ділянок (станцій).

Гігієна військ при розміщенні в навчальних центрах і на полігонах.Польове розміщення військ включає розміщення в населених пунктах, поза ними і змішане -

частково в населеному пункті і частково поза ним. Розміщенню в населеному пункті як у мирний, так і у воєнний час передує його санітарно-епідеміологічне обстеження. У населених пунктах, неблагополучних у санітарно-епідеміологічному відношенні, розміщати військові частини і підрозділи забороняється.

Розміщення в населеному пункті, відповідно до вимог Статуту внутрішньої служби, припускає негайне устаткування необхідного числа вбиральнь і утримання їх у належному порядку, причому на це звертається особлива увага.

Особовий склад підрозділів розміщається в адміністративних будинках, при їхній відсутності - у вільних від населення будинках і приміщеннях, що попередньо оглядаються командирами підрозділів. Офіцери і прапорщики розміщаються в окремих приміщеннях поблизу підлеглого особового складу.

Ніяких нормативів площі, обсягів, інтенсивності вентиляції, умов висвітлення приміщень і т. ін. для польового розміщення не існує, хоча внутрішній розпорядок повинний підтримуватися відповідно до правил, установленими для казарменого розташування.

Розміщення поза населеними пунктами може бути короткочасним (бівачним) для денного відпочинку або нічного, чи більш тривалим, з облаштуванням табору, польового житла. У будь-якому випадку вибір місця чи біваку табору проводиться з врахуванням даних щодо санітарно-епідеміологічного стану, обладнаний з обов’язковим дотриманням санітарно-гігієнічних вимог. Умови польового розміщення військовослужбовців і правила розбивки табору частини ви-значаються відповідними офіційними документами.З гігієнічної точки зору при виборі місця для біваку чи табору перевага повинна бути віддана відносно рівним, незатопленим, не заболоченим ділянкам з ґрунтом, що не спричиняє запиленню та добре всмоктує вологу, з незабрудненим ґрунтом, покритим трав'яною і деревною рослинністю.

Рівень ґрунтових вод повинний бути нижче поверхні ґрунту на 1,5-2 м або більше. Ділянка повинна знаходитися не ближче 3 км від смітників та інших інтенсивно забруднених територій, але поблизу від джерел доброякісної питної води. Наявність лісу дуже бажано, тому що, крім маскуючих властивостей, він дає багато інших важливих переваг, а саме укриття від вітру і надмірного нагрівання сонцем, доступність будівельного матеріалу, палива і т. ін. У безлісних районах укриватися від вітру можна в складках пересіченої місцевості, за крутим схилом височини і т. ін. Перед роз міщенням чи біваком при трасуванні площадки, обраної для табору, визначаються ділянки для вбиралень, помийниць, сміттєвих ям (сміттєзбиральників) з таким розрахунком, щоб вони не змогли стати причиною забруднення джерел водопостачання. Тому такі ділянки повинні знаходитися на відстані від джерела водопостачання не менше 200 м, і розташовуватися нижче по місцевості і протікання ріки.

Як житло й укриття під час розміщенні поза населеними пунктами також використовують табельне майно і підручні засоби: заслони і курені, сніжні і сніжно-льодові будівлі, землянки, намети, збірно- розбірні інвентарні будинки, надувні конструкції, житла із секцій- блоків повної заводської готовності (контейнерні будинки) - так названі "модулі", кунгі.

Заслони являють собою стінку чи один зі схилів куреня, (заслін- навіс). Виготовляються вони з брезенту, фанери, жерсті, галузей, плащ-наметів і інших підручних засобів, для утеплення використовуються підстилка із соломи, хвої і т. ін. і багаття повільного горіння.

Курені відрізняються від заслонів-навісів наявністю не одного, а двох схилів даху і торцевих стінок. У курені також можливо влаштовувати вогнище, але займистість куренів дуже висока, про що свідчить і досвід партизанів Великої Вітчизняної війни. Курінь здатний забезпечити цілком задовільні умови для відпочинку узимку і влітку. Спорудження його не вимагає багато часу і високої будівельної кваліфікації.

Сніжні і сніжно-льодові будівлі можуть бути з каркасом з жердин і гілок, що вкривається досить товстим шаром щільного снігу, чи безкаркасними, що представляють собою склепінну конструкцію з щільних сніжних чи крижаних "цеглин" - блоків.

Найбільш розповсюдженим типом житла з підручних матеріалів під час багатьох воєн, у тому числі й у Велику Вітчизняну, були землянки (мал. 5.3). Високий авторитет цього житла сформований багатовіковим досвідом його використання різними народами. У землянці вдається створити відносно прийнятний мікроклімат, а у воєнний час і забезпечити захист від поразки вогнем супротивника, якщо відповідним чином підсилити її конструкцію зміцненням стін і а перекриття утворюють за допомогою шарів (накатів) колод. Такі укріплені землянки називають бліндажами. Землянки прекрасно маскуються, особливо в лісі.

Намети є табельним майном військових частин і призначені длярозміщення особового складу, майна, медичних установ, підрозділів тилових, автомобільної й іншої служб, їх ремонтних підрозділів і т. ін.

Зимові намети мають у комплекті утеплювач з теплоізолюючих матеріалів і внутрішній намет, віконні рами зі склом та опалювальні пристрої.

Нормативний об’єм, що приходиться на 1 людину у наметі в залежності від її типу складає від 1,5 до 3,5 м3, що робить дуже істотною характеристику можливостей їхньої вентиляції. У суху погоду провітрювання наметів може забезпечуватися не тільки підйомом пологу намету, але й через пори брезентової тканини намету. У дощову погоду, коли ці способи виключаються в зв’язку з тим, що пори закриваються водяною плівкою, а полог не можна піднімати через небезпеку намокання постілі і іншого майна, що знаходиться усередині, у наметах швидко погіршується якість повітря. На внутрішній поверхні намету накопичується конденсат, а під час тривалих дощів з'являється цвіль.

При помірному зниженні температури в зимових наметах, що постійно обігріваються, вдається підтримувати відносно прийнятні умови мікроклімату, що відрізняються, однак, великими перепадами температури повітря по вертикалі. При посиленні холодів різниця температури повітря всередині наметів зростає, досягаючи 15°С і більше на метр висоти. У суворому кліматі на відкритих безлісних територіях навіть при безупинній топці печей забезпечити задовільні умови мікроклімату всередині табельних наметів практично неможливо.

Одним з варіантів розміщення в польових умовах можна вважати розміщення військовослужбовців у відкритих фортифікаційних спорудах (ФС), що забезпечують широкий контакт людей із зовнішньою атмосферою і ґрунтом, і закритих ФС, що захищають не тільки від вражаючих засобів противника, але і від непогоди.

Відмінністю умов польового розміщення від казарменого є значно виражений вплив факторів

погоди і клімату на здоров'я військовослужбовців. Особливо такий вплив має місце при розміщенні на відкритій місцевості біваком, у найпростіших укриттях і у відкритих фортифікаційних спорудах - окопах, траншеях. При розміщенні в землянках і бліндажах природні і кліматичні впливи істотно ослаб лені, однак присутній значний вплив на здоров'я несприятливих факторів самого польового житла: погіршення фізичних, хімічних, біологічних показників якості повітря в приміщенні, у тому числі дефіцит у повітрі озону, високі концентрації антропотоксинів, вкрай висока мікробна обтяженість, а також відсутність інсоляції, низькі рівні штучної освітленості, крайнє зменшення рухливості людей через велику тісноту у приміщенні.

Дискомфорт збільшується складністю організації водопостачання, харчування, відпочинку особового складу і видалення відходів із ФС. Комплекс несприятливих для здоров'я умов, що послабляють стійкість організму до захворювань, поєднаний із забрудненням і мікробним обсіменінням польового житла, обумовлюють істотне зростання небезпеки виникнення епідемічних спалахів інфекційних захворювань. Несприятливий вплив на здоров'я людей умов польового розміщення збільшується складністю в підтримці чистоти тіла й одягу, у виконанні інших правил особистої і суспільної гігієни і проведенні необхідних профілактичних заходів.

Найбільш ефективним шляхом збереження здоров'я, праце- і боєздатності є енергійне і неухильне проведення командирами частин, їхніми заступниками по тилу, начальниками служб, що відають матеріально-побутовим забезпеченням військовослужбовців, командирами підрозділів і старшинами рот всіх обов'язкових заходів, спрямованих на збереження здоров'я особового складу. До числа таких заходів відносяться: правильний вибір місця розташування біваку, табору чи тимчасового військового містечка і найбільш доцільного типу польового житла; своєчасна і чітка організація видалення і знешкодження нечистот і інших відходів, очищення і підтримка в чистоті території розташування частини (підрозділу); грамотний вибір і охорона від забруднення джерел доброякісної питної води; устаткування місць і пристроїв для просушування і чищення обмундирування і взуття, умивання; організація регулярних промивань особового складу, особливо персоналу, зайнятого на об'єктах продовольчої служби і водопостачання; організація прання, дезінфекції, чищення обмундирування, білизни; організація повноцінного і регулярного харчування особового складу, забезпечення його доброякісним одягом, взуттям і іншим речовим майном відповідно потребам, кліматичним особливостям і сезону. При наявності можливостей для перебування і діяльності в суворих кліматичних умовах відбирають за медичними показниками військовослужбовців, що відрізняються найбільш вираженими здібностями до адаптації, більш високим рівнем здоров'я. Проводять і інші підготовчі заходи, зокрема, попередню прискорену адаптацію особового складу, наприклад, до жари, високогір'я. Надалі здійснюють за ним медичне спостереження, особливо при дії в екстремальних умовах.

Гігієна особового складу на марші і при перевезенні військ.Марш є тяжкою фізичною працею, на яку витрачається до 4000 ккал і більше за добу. Вагове

навантаження військовослужбовця (зброя, боєприпаси, спорядження та ін.) інколи виходить за межі норми (1/3 ваги тіла). Крім великого вагового навантаження на витривалість військовослужбовця впливає швидкість пересування та дальність переходу.

В ході маршу санітарний інструктор повинен надавати консультації щодо характерних симптомів теплових та холодових уражень, спонукати військовослужбовців до взаємного їх відстеження, контролювати дотримання водного режиму, періодів відпочинку, здійснення інших превентивних заходів; особливу увагу звертати на відстаючих, сильно виснажених, у випадку необхідності негайно надавати першу медичну допомогу.

При марші в горах на висоті 2500-3000 м можуть проявлятися ознаки гірської хвороби, причиною якої є брак кисню у розрідженому повітрі. Виникнення гірської хвороби супроводжується головним болем, запамороченням, шумом у вухах, серцебиттям, задишкою, посинінням або блідістю шкірних покривів. Може з’являтися втрата апетиту, нудота, блювота, людина може втратити свідомість.

Попередження гірської хвороби досягається тренуванням в гірських походах з поступовими підйомами на більшу висоту, правильним режимом пересування з додатковими зупинками на відпочинок.

В горах необхідно захищати очі від опіків ультрафіолетовим промінням окулярами з темним склом.

На марші між автомобілями повинна дотримуватися відстань 25- 50 м в залежності від

напрямку вітру з метою запобігання отруєнню вихлопними газами та зменшення дії пилу. Зупинки

повинні бутичерез 2-3 години руху на 20 хвилин та використовуватися для розминки, прийому їжі

і т. ін. .

Через 6-8 годин перебування в дорозі робиться привал на 2-3 години для відпочинку і прийому гарячої їжі, огляду, малого ремонту і заправки автомобілів пальним.

При перевезенні авіаційним транспортом напередодні і в день польоту із раціону виключаються продукти, що сприяють газоутворенню в шлунку (бобові, капуста, житній хліб). За 1,5-2 години до посадки в літак дається невелика кількість їжі та солодкий чай. Фляги заповнюються чистою водою.

При перевезенні залізничним або водним шляхом здійснюється попередня підготовка рухомого складу (очищення, дезінфекція, дезінсекція).

До обов’язків санітарного інструктора входить:-участь в організації і проведенні санітарної обробки власного підрозділу;- перевірка санітарного стану вагонів (кают) для розміщення підрозділу в дорозі;- перевірка забезпеченості вагонів (кают) необхідним інвентарем;- контроль за прибиранням у вагонах (каютах) і виконанням військовослужбовцями правил

особистої гігієни;-роз’яснення особовому складу заходів профілактики інфекційних захворювань в дорозі

(особливо гострих кишкових захворювань), небезпеки, яку представляє вживання продуктів харчування і напоїв, придбаних на ринках станцій та пристанях, пиття води з випадкових (неперевірених) джерел води;

- активне виявлення осіб, які захворіли в дорозі, негайна ізоляція інфекційних хворих за вказівкою лікаря. Нагляд за здоров’ям осіб, що перебували у контакті з хворими;

- проведення заключної дезінфекції вагону (каюти) після ізоляції хворого;- контроль за чистотою кухонного інвентарю, поставкою їжі, її розподіленням та вживанням.

Гігієна особового складу спеціальних родів військ.Гігієна праці при роботі з паливно-мастильних матеріалів і отруйними технічними

рідинами. У процесі обслуговування і ремонту техніки особовий склад нерідко має справу з технічними рідинами, багато з яких мають агресивними і отруйними властивостями. При акуратному і правильному поводженні з ними технічні рідини не роблять шкідливого впливу на організм людини. Недотримання ж правил техніки безпеки може призводити до отруєнь і поразок людей.

Як пальне для двигунів внутрішнього згоряння використовують продукти переробки нафти - бензин, дизельне паливо, гас і т. д. Для забезпечення нормальної роботи вузлів і механізмів застосовують різні мастильні матеріали, масла. Ці продукти можуть на організм місцеве і загальне дію. Бензини, потрапляючи на шкіру, знежирюють і сушать її, викликають появу тріщин, подразнення і запалення. Дизельне паливо та мастильні масла здатні викликати захворювання сальних залоз і волосяних мішечків шкіри (масляні вугри і фолікуліти), чому сприяє промаслювання обмундирування та спецодягу.

Вдихання парів пального та мастильних матеріалів у ряді випадків може привести до отруєнь. Легкі випадки отруєнь супроводжуються головним болем, кашлем, запамороченням, слабкістю. При видаленні постраждалих з загазованої зони ці явища швидко проходять.

Особлива обережність вимагається при поводженні з етилованим бензином, містить сильноотруйну етилову рідину. Вхідний до складу етилової рідини тетраетилсвинець здатний проникати через неушко- джену шкіру, накопичуватися в організмі і викликати хронічне отруєння, що супроводжується слабкістю, головним болем, безсонням, ослабленням пам'яті, падінням маси тіла.

Охолоджувальні та гальмівні рідини на етилгліколі володіють солодкуватим смаком і близьким до алкоголю запахом, тому можуть бути помилково прийняті за спиртний напій. При

попаданні .в організм вони вражають центральну нервову систему і нирки (смертельна доза становить 100-200 мл).

До органічних розчинників відносять бензол, толуол, ксилол, дихлоретан, трихлоретилен, чотирихлористий вуглець та ін. Вдихання парів цих рідин викликає ураження нервової системи, надає загальну токсичну, наркотичне і судорожне дію.У технічних цілях часто застосовують сірчану і азотну кислоти. Високі концентрації парів сірчаної кислоти викликають блювоту (іноді криваву), відділення мокротиння з кров'ю, а потім важке запа-льне захворювання бронхів і легень. Пари азотної кислоти сильнодратують верхні дихальні шляхи, викликаючи кашель і задишку, а при значній концентрації - набряк легень. При попаданні на шкіру концентровані кислоти викликають важкі опіки, які потребують тривалого лікування.

Вкрай важливо дотримання правил техніки безпеки при ліквідації наслідків аварій та при так званій зачистці цистерн - знешкодженні і видаленні залишків отруйних речовин з резервуарів після випорожнення. Робота ця повинна проводитися командами (розрахунками) по 2-3 чоловік для взаємного спостереження і надання допомоги при нещасних випадках. Перед тим як спуститися в резервуар, солдат, продукує зачистку, обв'язується мотузкою, кінець якої .при роботі знаходиться зовні цистерни, з тим, щоб його можна було витягнути назовні, якщо він відчує себе погано або знепритомніє. Робота повинна проводитися в захисному костюмі і шланговому протигазі, що дозволяє людині, що знаходиться в ємності, дихати зовнішнім повітрям. Всі комплекти захисної одягу повинні бути цілими (без розривів). Після роботи їх дегазируют і зберігають у приміщеннях з витяжною вентиляцією. Влітку спецодяг може зберігатися під навісом з хорошими умовами провітрювання.

Для попередження отруєнь та місцевих поразок технічними рідинами санітарний інструктор зобов'язаний (під керівництвом лікаря) стежити за вмістом в справному стані технічних засобів, призначених для їх зберігання, транспортування і видачі (переливу).

Зберігати технічні рідини слід тільки в закритому вигляді з чітким позначенням їх назви.Необхідно стежити за правильним використанням спеціальної і захисного одягу шкіри, очей та

органів дихання (протигаза, захисних очок, комбінезона, гумових, фартухів, чобіт, рукавичок); дотриманням особистої гігієни, своєчасністю зміни і прання робочого обмундирування і спецодягу.

Категорично забороняється палити і приймати їжу під час роботи з технічними рідинами, використовувати їх для побутових цілей (чищення одягу і т. д.).

Гігієна праці особового складу при дії шкідливих фізичних і хімічних факторів. У процесі експлуатації техніки і озброєння на організм особового складу різних родів військ і спеціальних частин може впливати цілий ряд несприятливих факторів хімічної і фізичної природи: пальне та мастильні матеріали, отруйні технічні рідини, шкідливі гази, шум, вібрація, електромагнітні та іонізуючі випромінювання.

Кожен із зазначених факторів може викликати порушення здоров'я а тому має свої гігієнічні нормативи (наприклад, допустимі концентрації шкідливих газів у повітрі робочої зони, гранично допустимі рівні шуму, вібрації, електромагнітного опромінення і т. д.).

Завданням санітарних інструкторів є контроль за виконанням особовим складом правил техніки безпеки, дотриманням встановлених нормативів і надання першої медичної допомоги при гострих отруєннях (ураженнях).

Однією з особливостей військової праці у бронетанкових і мото- стрілкових військах є те, що повітря в танках, БМП та інших бойових машинах може забруднюватися шкідливими для здоров'я пороховими і відпрацьованими газами. Порохові гази потрапляють в жилі відділення бойових машин при стрільбі з викидаються гільз і з ствола гармати при відкриванні замка. Відпрацьовані гази проникають в зону дихання при закиданні їх вітром, а також при роботі двигуна в погано вентильованих приміщеннях (гаражі, майстерні) і польових укриттях (капоніри, виїмки, лощини і т. д.). Дії зазначених факторів може призводити до тяжких, нерідко смертельним поразкам людей, обумовленим головним чином міститься в їх складі окисом вуглецю.

При русі колон бойової техніки виникає пил, який надає подразнюючу дію на слизові оболонки. Потрапляючи в очі, вона викликає запалення кон'юнктиви і повік (кон'юнктивіт і блефарит). Крім того, забруднення пилом шкірних покривів і одягу служить однією з причин гнійничкової захворюваності шкіри.

Попередження захворювань і уражень особового складу при експлуатації автомобільної та бронетанкової техніки полягає в строгому виконанні правил і інструкцій техніки безпеки,

використанні засобів захисту шкіри, очей та органів дихання (респіратори, захисні окуляри), дотриманні особистої гігієни (миття рук після обслуговування техніки, регулярна помивка в лазні, душі і т.д.). Профілактика отруєнь пороховими і відпрацьованими газами полягає в контролі за справною роботою систем вентиляції в боксах і жилих відділеннях (відсіках) техніки. При перших ознаках отруєння необхідно вивести людей із загазованого зони, забезпечити доступ свіжого повітря і негайно доставити уражених в медичний пункт.

Для профілактики шкідливого впливу повітряної хвилі і імпульсного шуму в момент пострілу необхідно стежити за використанням індивідуальних засобів захисту органів слуху (шолом, беруши та навушники і т. ін.).

Військовий праця особового складу військ ППО, а також радіотехнічних частин і підрозділів інших родів військ пов'язаний з експлуатацією радіолокаційних станцій (РЛС).

Електромагнітне поле надвисокої частоти (СВЧ-поле), створюване антенами потужних РЛС, може впливати на людей, що працюють або проживають поблизу цих станцій.

СВЧ-випромінювання великої інтенсивності викликає нагрівання окремих органів і тканин, що призводить до їх пошкодження (помутніння кришталика, порушення сечостатевої системи, холецистити та ін.). Тривала дія СВЧ-поля невеликої потужності може призводити до функціональних розладів центральної нервової і серцево- судинної системи, підвищеної стомлюваності, пітливості).

Для попередження шкідливого впливу СВЧ-поля на організм операторів важливе значення має надійна екранування передавальних блоків. Забороняється включати передавальну апаратуру при знятих або незакріплених кожухах, відкритих дверцятах. Чи не допускається проведення будь-яких робіт в зоні, де інтенсивність випромінювання більше гранично допустимих величин, оглядати антену і відкриті кінці хвилеводів при включеному передавачі. При необхідності таких робіт операторів постачають спеціальними захисними костюмами, які складаються з комбінезона і шолома, що містять в своїй товщі металеву дрібнопористий сітку. До костюма надаються захисні металізовані окуляри.