Embed Size (px)
Citation preview
Тема. Олександр Довженко. Життєвий і творчий шлях. Режисерська
діяльність.
Мета: опрацювати творчу біографію О. Довженка, осягнути її трагізм;
розвивати в учнів навички працювати з додатковою літературою, уважність при
читанні біографічних творів; виховувати повагу до кращих представників
української нації.
Тип уроку: комбінований.
Обладнання: презентація до уроку, відеофрагменти, текст «Щоденника».
Хід уроку
І. Організаційний момент.
ІІ. Засвоєння нового матеріалу.
Епіграфи. Усе життя моє я мріяв зробити щось велике і надзвичайно
потрібне, і радісне для людей. О.Довженко.
(Відеофрагмент про естетичне кредо Довженка).
Усе життя моє я мріяв зробити щось велике і надзвичайно
потрібне, і радісне для людей.
О.Довженко
Він залишився, як дерево, що вічно цвіте, вічно плодоносить, як великий
мислитель, який може стояти поряд із Сократом і Гомером. А. Малишко.
М. Наєнко сказав про О. Довженка:
«Він – як самоцвіт: скільки не обертай його, а в ньому починають світитися
все нові й нові грані».
Він залишився,
як дерево, що вічно
цвіте, вічно
плодоносить, як
великий
мислитель, який
може стояти поряд
із Сократом і
Гомером.
А. Малишко
Нерідко Довженка порівнюють із видатними майстрами епохи
Відродження, які були водночас і живописцями, і поетами, і архітекторами, і
природознавцями. Його ще називають українським Мікеланджело, засновником
українського кінематографу.
Що ж, воістину мав рацію народ, коли запримітив: «Не хвали сам себе,
нехай тебе люди похвалять». І хвалили!
Відомий американський актор і режисер Чарлі Чаплін у 1958 році після
перегляду фільму «Земля» сказав: «Слов’янство поки що дало світові в
кінематографі одного великого митця, мислителя, поета – О. Довженка».
Але хвалили здебільшого там, у вільному світі. У себе ж – ні. Більше
того – Дем’ян Бєдний у газеті «Известия» опублікував фейлетон, після чого
Довженко за ніч посивів.
Портрет Довженка.
Учні зачитують:
В обрамленні білосніжного сивого волосся високе скульптурне чоло. З-під
злегка зламаних енергійних брів дивляться вдалину сіро-блакитні очі. Погляд
довірливий, пильний, вдумливий, уважний. Вольове, напружено-серйозне
загоріле мужнє обличчя вирізьблене з незвичайною довершеністю. Вражає
рідкісне поєднання духовної і фізичної сили.
Він був дуже вродливий. О. Довженко зі своєю усмішкою, ледь квапливою
мовою, з м’якою українською вимовою. Він взагалі був вродливий не тією
солодкою, а мужньою і серйозною вродою, якою природа обдаровує своїх
обранців. Срібло сивини з роками ніби ще більше звеличує цю красу з ореолом
пережитого.
Сосниця – провінційне містечко на березі річки Десни на Чернігівщині.
Предки Довженка були козаками і прибули сюди із Полтавщини. Сашко, який
народився у серпні 1894 року, був сьомою дитиною у хліборобській родині, в
якій діти помирали одне за одним.
«Дітей мали багато, 14, перемінний склад, з якого залишилися двоє: я й
сестра (нині лікар). Решта померли в різний час, майже всі не досягли
працездатного віку. І коли я зараз пригадую своє дитинство і свою хату,
завжди, коли б я їх не згадував, у моїй уяві плач і похорон,» - згадує Довженко в
«Автобіографії».
У метричній книзі Соборно-Троїцького монастиря за 1894 рік записано:
(на слайді). Так на світ з’явилася нова людина!
У метричній книзі Соборно-Троїцького монастиря за 1894 рік записано:
Рождение 29 августа
Крещение 30 августа
Родители сосницкий казак
Петр Семенович
Довженко и законная
жена его Дария
Ермолаевна, оба
православного
вероисповедания
Имя родившегося Александр
ТАК НА СВІТ З’ЯВИЛАСЯ НОВА ЛЮДИНА
Батько Сашка Петро мав романтичну вдачу і свого сина мріяв за будь-яку
ціну «вивчити на пана». У день смерті аж чотирьох синів-соловейків мати
Довженка, Одарка, про яку він говорив, що вона «народжена для пісень, але
проплакала все життя», молилася: «Залиши мені, Господи, Сашка, оберігай
його від поганих людей. Дай йому силу. Пошли йому щастя, щоб його люди
любили, як я його люблю».
Батько і мати
Велика дружня родина майже ніколи не вилазила із злиднів, але тим
особливо не журилася.
«Основна риса нашої сім’ї – насміхатись над усім і в першу чергу один над
одним і над самими собою. Ми сміялися у добрі і горі, сміялися над владою, над
богом і над чортом… Дід, батько, брати і сестри».(«Зачарована Десна»).
У Сосниці створений музей митця. На подвір’ї – скульптура стрункого
замисленого хлопчини – юного Сашка. Звідси він вирушив у великий світ
мистецтва.
Спочатку навчався у місцевих школах. Вчився добре, багато читав, аж
мати часом сварила.
-Сосницька початкова
та вища школи
-1911 р. – Глухівський
учительський інститут
- Вчителював у
Житомирі (фізика,
природознавство,
географія, історія,
гімнастика)
З 1911 року – Глухівський учительський інститут. Після закінчення
інституту учителював у Житомирі. Сестра Поліна згадує:
«Сашка з радістю чекали вдома на канікули, прибирали, варили смачний обід,
пекли пироги з яблуками. Мама з цього приводу вдягала святкове вбрання –
Сашка-бо любила найбільше з усіх. Та його не можна було не любити, бо був
ніжний, акуратний, працьовитий, завжди усміхнений і добрий. Умів
розмовляти з людьми. Під час таких приїздів сходилися у садок сусіди, розмови,
бувало, продовжувалися до ранку».
У Житомирі познайомився з вродливою вчителькою Варварою
Криловою, яка мала чудовий голос. Побралися , переїхали до Києва.
Варвара Крилова
Тут потрапляє у вир революційних подій. Стає вояком УНР, служить у
петлюрівській армії. За антибільшовицькі погляди був засуджений до страти,
але порятували його «боротьбисти».
У 1921-1923 роках – дипломатична робота у Польщі, Франції, Німеччині.
Приватно вчиться в майстерні відомого в Європі художника Віллі Еккеля, де
опанував живопис, графіку, ілюстрацію. Мав змогу залишитися за кордоном,
але навіть не припускав такої думки, бо не міг жити без України.
1923 року повертається в Україну до Харкова. Дуже скоро стає відомим
художником-ілюстратором, автором політичних карикатур, які друкувалися під
псевдонімом Сашко. То був його заробіток. Відвідує засідання «Гарту»,
невдовзі стає одним із членів ВАПЛІТЕ.
1923 р. повернувся в Україну, до Харкова.
Стає відомим карикатуристом
1926 – переломний рік у житті. Їде до Одеси, звідки отримав пропозицію
працювати на кіностудії. Почався найяскравіший період життя. Спочатку
сценарист, потім режисер, актор, він впроваджував в українське кіно метод
Гріффіта, американця, який вперше показав обличчя героя крупним планом.
Довженко не тільки психологізував кіно, а й опоетизував його.
1926 – перші короткометражні фільми «Вася-реформатор», «Ягідка
кохання». Стрічка «Сумка дипкур’єра» (1927) засвідчила про здібності
режисера.
1928 – «Звенигора», який приніс Довженкові визнання і світову славу.
(Перегляд відеофрагменту).
1929 – «Арсенал», створено на Київській кіностудії. Нині вона носить
його ім’я, там діє музей, квітне яблуневий сад, посаджений його руками.
«Арсенал» зроблено за власним сценарієм. Так буде і надалі. Відразу написано
кіноповість «Арсенал» - у Довженкові заговорив письменник.
1929 – фільм
“Арсенал” за
власним
сценарієм
створено на
Київській
кіностудії
Світову славу приніс його останній німий фільм «Земля» (1930). У цей
час він одружується з актрисою Юлією Солнцевою, яка зіграла одну з ролей у
фільмі.
1930 - “Земля”
Юлія Солнцева – актриса, друга й остання любов Довженка. Коли
Варвара відчула це, запитала:
- Сашко, ти закохався?
Того дня на столі їхнього помешкання поруч з білими трояндами лежав лист:
«Дорогий, любий, коханий мій! Я прощаюся з тобою. Я їду назавжди.
Розумію все-все. Найперше те, що разом ми жити не можемо. Ти йдеш у
велике мистецтво. Ти віддаєш йому всього себе. Тобі потрібен друг у житті,
тобі потрібна натхненниця.
Ти закохався Сашко… Повір, од щирого серця відкидаю в ім’я тебе
ревнощі і біль, хочу, щоб вона стала істинним твоїм другом, твоїм
натхненням.
А в мене одне-однісіньке прохання до тебе: хочу жити під твоїм
прізвищем. Прощай! Хай іде до тебе добро і щастя з Землі, з Неба, з Води.
Твоя навіки – Варвара Довженко!»
У щоденнику за чотири роки до смерті Довженко писав про свою другу
дружину:
« Я так люблю мою Юлю, як ніби й не любив ще ніколи за 25 років родинного
життя. Я безупинно говорю їй найніжніші слова… Хто послав мені любов?!»
Олександр Довженко і Юлія Солнцева
Мабуть, кохання допомогло зняти геніальний фільм. (Відеофрагмент).
На жаль, фільм критично був сприйнятий владою. І подружжя Довженків
іде на ризик: роблять турне по Європі; в Берліні, Парижі, Лондоні
демонструвалися фільми, відбувалися зустрічі з журналістами, кіномитцями.
У Брюсселі фільм «Земля» було визнано найкращою картиною, він
увійшов і входить у 12 кращих фільмів. Однак московські кінокритики
оголосили фільм націоналістичним, ворожим радянському ладові. Дуже
швидко у пресі почали з’являтися погромні статті. «Известия» опублікували
фейлетон Д. Бєдного, в якому той назвав «Землю» «куркульською
кінокартиною». Це був удар довбнею по голові, який приголомшив геніального
кінорежисера: всього за кілька днів він постарів і посивів.
Фільм і досі входить у 12 кращих фільмів світу!
Повернувшись в Україну, Довженко створює свій перший звуковий фільм
«Іван».
1932 – перший звуковий фільм “Іван”
1933 рік. Голод, репресії. Довженко перебирається до Москви. Але тут він
не знайшов спокою для душі, лише непевність, розгубленість. Він тікає ще далі
– на Далекий Схід. Там збирає матеріал для майбутнього фільму.
1935 – фільм «Аероград». Г. Костюк, перебуваючи на засланні у Воркуті,
залишив спогади:
«Збентежено покидав я залу після перегляду фільму. Тут було все: і
талановите схоплення краси, і залізні колони прикордонних частин, грізні
постаті їх командирів, і безстрашність радянських ескадриль. Одне слово,
було все, що потребувала урядова пропаганда, але не було відомого мені
автора «Землі» й «Івана», не було великого митця, не було живих, хвилюючих
довженківських героїв. Я виходив з сумним настроєм. У мене було почуття, що
я був на похоронах великого нашого «поета кіно».
1935 – фільм
“Аероград”
Отже, мета була досягнута – Довженко остаточно потрапляє в «пащу
дракона». Його нагородили орденом Леніна у 1935 році.
Сталін
Він давно виношував плани створити фільм «Тарас Бульба», але одержує
нове соціалістичне замовлення – фільм про «українського Чапая». Так 1939
року на Київській кіностудії з’являється «Щорс» про червоноармійського
командира, який мужньо загинув у боях з армією УНР.
1939 – фільм “Щорс”
Довженка прийняли до Спілки письменників СРСР, призначили художнім
керівником Київської кіностудії.
З початком ВВ війни потрапляє до Уфи, до Ашхабаду. Добровольцем їде
на фронт як кореспондент. Мав звання полковника, бере участь у визволенні
Харкова і Києва.
На фронті
У цей період розвивався як письменник – з’являється низка
публіцистичних статей, оповідання «Мати», «Воля до життя», «Ніч перед боєм»
та інші, п’єса «Потомки запорожців», починає вести «Щоденник», писати
кіноповість «Зачарована Десна». Знімає документальний фільм «Битва за нашу
Радянську Україну» (1943), який дублювався 26 мовами світу.
1941 – 1945- публіцистичні статті;
- оповідання “Мати”, “Воля до життя”, “Ніч
перед боєм” та інші;
- п’єса “Потомки запорожців”;
- починає вести “Щоденник”;
- писати повість “Зачарована Десна”;
- знімає документальний фільм “Битва за
Радянську Україну” (1943),
який дублювався 26 мовами світу.
«Щоденник» - великий документ доби. Уже після смерті Довженка ми
можемо бачити, що насправді переживав геніальний митець. Із записів 1943
року читаємо:
«Трагедія мого особистого життя полягає в тому, що я виріс із
кінематографії. Велика громадська робота, де б я дійсно міг жити і творити
народу добро, мені не судилася. Я позбавлений творчості в житті,
позбавлений радощів і гордощів творити на користь народу. Я не живу в
атмосфері державного горіння. Мене туди не пущено».
«25 років немає історії і нема словника. Яка ганьба! Яка мерзота! Чия
огидна рука тут діяла і во ім’я чого? Країна виховання безбатченків!
Безбатченків без роду і племені. Де ж і рости дезертирам, як не у нас?»
Друга світова війна відкрила Довженкові очі – він уже не чув ніяких
пересторог.
(Перегляд відеофрагменту).
Необов’язково читати біографію письменника, щоб уявити його собі.
Варто прочитати «Щоденник» - і перед нами постає весь Довженко.
«Я не знаю навіть, чому я на чужині. Не пускають мене туди… чи звідси
мене не пускають в їхні руки… Мене одцуралися всі, вся Україна. Невже я
такий страшний злочинець, що мене одцуралася вся Україна?»
«Шевченкові було легше на засланні. До нього долітали птиці. Навколо
мене порожньо. Все вимерло, замовкло. Вся Україна. Невже я вмер уже?
Невже мене нема?»
Що змусило записати таке у «Щоденнику» 1945 року?
У 1943 році написав свою геніальну «Україну в огні». Рукопис потрапив
до рук Сталіна – і в долі Довженка відбулася життєва кульмінаційна драма.
(Перегляд відеофрагменту).
Твір не сподобався Сталіну, бо славив не вождя усіх народів, а українців
за силу духу, мужність, героїзм. Цензура розцінила цей твір як ворожий,
небезпечний не тільки для екранізації, а й для друку. Довженко був висланий
на безвиїзне проживання до Москви. Над автором нависла реальна загроза
фізичного знищення. У «Щоденнику» з’являються страшні записи:
«20/02/1944. Мені здається, я загину в цьому році».
Про Довженка в Києві пускали всілякі поголоси: «сам покинув Україну»,
«пристроївся», «слуга Кремля». А насправді? Лише тепер, читаючи
«Щоденник» Довженка, ми дізнаємося правду.
1943 - “Україна в огні ” (не екранізована)
1945 – “Повість полум’яних літ”
(екранізована Ю. Солнцевою у 1961р.)
Мовчки впасти і вмерти Довженко не хотів. Створює «Повість
полум’яних літ», яку в 1961 році екранізує Ю. Солнцева. То був своєрідний
другий варіант «України в огні», в якому, щоб не дратувати можновладців
знято всі «гострі кути».
У післявоєнний час Довденкові не дозволили повернутися в Україну, до
останніх днів живе тільки в Москві.
1948 - фільм «Мічурін», за який одержав Державну премію, яка означала
офіційну реабілітацію Довженка.
1948 – фільм “Мічурін”
(Державна премія)
Щоб збагнути життєву драму О. Довженка, якому за кожен унікальний
сценарій доводилося платити фільмом на замовлення, доречно згадати слова О.
Гончара: «Все життя він змушений був відкуповуватися від режиму. За
геніальну «Звенигору» - антиукраїнським «Асеналом», за мудру «Землю» -
силуваним «Щорсом», за бунт «України в огні» - казенним «Мічуріним».
Все життя він змушений
був відкуповуватися від
режиму. За геніальну
“Звенигору” –
антиукраїнським
“Арсеналом”, за мудру
“Землю” – силуваним
“Щорсом”, за бунт
“України в огні” –
казенним “Мічуріним”.
Олесь Гончар
Його магнітом тягнуло в Україну. З туги за рідним краєм завершує
кіноповість «Зачарована Десна» (1956).
1956 – завершує кіноповість “Зачарована Десна”
Пише «Поему про море». Навіть готується у відрядження до Каховки на
зйомки фільму (хоч так побувати в Україні), але не судилося.
1956 - “Поема про море”
Останній лист кінорежисера, датований 10 жовтня 1956 роком,
адресований уряду України:
«Вертатися хочу на Україну. Президіє! Допоможи мені житлом: давно
колись його відібрали у мене. Великої квартири мені не треба, тільки треба
мені, щоб я міг бачити Дніпро і Десну під обрієм, і рідні чернігівські землі…»
Цей лист він мав відвезти з собою до України. Але 25 листопада 1956
року помер у Москві. Тромб зупинив серце. До кінця днів відчував себе сином
рідного народу. Ось запис в «Щоденнику» за 18 днів до смерті:
“Я хочу жити на Вкраїні. Щоб не було зі мною. Хай навіть скоротять мені
недовгі вже мої літа, я хочу жити на Вкраїні. Нехай зневага і зло людське
вирують круг мене. Хай кличуть мене ворогом народу безсоромні й жорстокі
службовці-людожери, якщо їм треба так. Я України син, України”.
Як не жити, то вмерти мріяв в Україні.
«Я вмру в Москві, так і не побачивши України. Перед смертю я попрошу
Сталіна, аби перед тим, як спалити мене в крематорії, з грудей моїх вийняли
серце і закопали його в рідну землю у Києві десь над Дніпром на горі».
Поховали О. Довженка на Новодівичому кладовищі в Москві. З 90-х років
представники України неодноразово порушували питання про перепоховання
праху геніального режисера і письменника на Батьківщині, згідно з його
заповітом. На жаль, справа досі не зрушила з місця. Поряд могила Ю.
Солнцевої. На могилі написано по-російськи: «Умер в воскресенье». Більшість
людей, які приходять до нього, читають останні слова як «воскресіння».
Помер
25 листопада
1956 року.
Похований на
Новодівичому
кладовищі в
Москві.
Довженкову квартиру разом з бібліотекою і 150 папками документів Ю.
Солнцева подарувала Ірині Петровій – адміністратору студії «Мосфільм», яка
так і не погодилася прийняти представників українського музею, щоб вирішити
долю творчої спадщини генія. Але ще до цього Ю. С олнцева пропонувала
передати Довженкове майно в Україну, якщо в національному музеї для її
чоловіка відведуть окрему кімнату. Одержала відмову.
Перші публікації «Щоденника» Довженка, архівних документів з’явилися
у 1962 році. У 1990 – повне видання «Щоденника». Повний доступ до архіву
Довженка, за заповітом Ю. Солнцевої, буде дозволено 2013 року.
ІІІ. Підсумок уроку. Літературний диктант.
1. У якій картині О.П.Довженко вперше і востаннє знявся у ролі актора?
2. Назвіть автобіографічний твір О. Довженка про дитячі роки малого
Сашка?
3. Який фільм ознаменував народження великого режисера – Довженка?
4. Яка картина, створена Довженком, є першою звуковою?
5. Ким працював Довженко до того, як став режисером?
6. Яку працю Довженка вважають великим і правдивим документом
доби?
7. Перший фільм, знятий за власним сценарієм?
8. Сценарій якого фільму визнано ідеологічно неправильним і
націоналістичним?
9. Який фільм 1958 року було названо одним із найкращих кінострічок
усіх часів і народів?
10. Де народився майбутній митець?
11. А де знайшов свій останній притулок?
12. Яка кіностудія носить ім’я Довженка?
Домашнє завдання. Прочитати “Зачаровану Десну” і дати відповідь на
запитання: « Що взяв Довженко зі свого дитинства у далеку мандрівку життя і
що взяли б ви?» Дібрати і записати цитати з кіноповісті до образів членів сім’ї
малого Сашка.
