Усім — про все

Чернігівська обласна газета

Найцікавіша газета

для кожного з Вас

Чернігівщина. Україна. Світ

№21 7 листопада 2013 року Ціна 1 гривня

Українці завжди боролися проти більшовицької окупації

Повстанці проти комуністичного

режимуТериторія Городнянщини дала Україні

чимало прикладів жорстокої, безкомпро-місної боротьби. Цьому сприяли природні умови: великі ліси, болота, густа мережа річок, родючі ґрунти. А родюча земля спри-яла появі міцних, багатих селян-господа-рів, а отже, й хуторів, які використовували як повстанські бази.

Ще на початку 20-х років минулого сто-ліття на цих землях діяли повстанці отама-нів Івана Васильчикова (Галаки), Ющенка, писав покійний нині краєзнавець Василь Михалькевич.

На Городнянщині народилося й чимало старшин та козаків армії УНР, найяскраві-ший серед них — підполковник армії Укра-їнської Народної Республіки, а в подаль-шому полковник Української Повстанської Армії Іван Ремболович.

Далі естафету перейняв Яким Рябчен-ко, провідник наймасовішого повстання селян в Україні напередодні Голодомору.

Сотні поліщуків були репресовані за справою мало відомої, але грандіозної за кількістю залучених антирадянської групи «Мовісти».

Є що згадати зі стиснутими від болю кулаками городнянцям. Є ким пишатися…

Традиції боротьби не зникали. Як розповів автору один із краєзнавців, що має доступ до архівів спецслужб, на по-чатку 1950-х років на Городнянщині за-тримали… емісара ОУН! Далі естафету підхопив уродженець с. Хрипівка Горо-днянського району, Герой України Левко Лук’яненко.

А ще ж ми забуваємо про Городнян-ську тюрму, де, окрім місцевих незгодних, радянська влада утримувала протягом 1939–1941 років, після приєднання Захід-ної України, членів Організації Українських Націоналістів. На жаль, ця тема ще не досліджена.

Згадаймо! Олександр ЯСЕНЧУК

Ряд відомих політичних і гро-мадських діячів об’єдналися в іні-ціативну групу зі вшанування ге-роїв визвольних змагань 1918 – 1922 років та й подальшого періоду. Мета цієї патріотичної іні-ціативи — ще раз підкреслити, що українці чинили серйозний спро-тив окупації з боку більшовицької Росії, боролися з агресією Моско-вії проти незалежної Української Народної Республіки.

Час уже розвінчав міф про «добровільне входження» Украї-ни до оновленої Російської імпе-рії, на фасаді якої було написано — СРСР. Але й по сьогодні в нашій бурхливій історії початку ХХ століт-тя немало білих плям, і належним чином не пошановані, а то й узага-лі невідомі загалу численні герої визвольних змагань.

Виправити ситуацію і взяла-ся громадська ініціатива. Серед основних її фундаторів — депутати Верховної Ради кількох скликань: Герой України Левко Лук’яненко, Віталій Корж, Віталій Шевченко. Їх єднає те, що всі вони — уродженці Чернігівщини, на території якої від-бувалося багато подій української революції, досить згадати відомі всьому світові Крути. Тож учасни-ки ініціативи найперше взялися за висвітлення невідомих сторінок іс-торії свого краю, але, безумовно, ініціатива вийде за його межі, до чого й закликають її фундатори. Нещодавно вони вели мову про це на установчих зборах ініціативи у столичному Центрі визвольного руху. До ініціативи долучилися та-кож відомі громадські діячі — ко-лишній депутат парламенту Левко Бірюк, краєзнавець, генерал-ма-йор Василь Устименко, економіст Олександр Сугоняко.

Ось що сказав, зокрема, один із фундатори ініціативи Віталій КОРЖ: «Ми маємо попередників — борців за волю України, пам’ять

яких не вшанована, й чимало імен забуто. А саме пам’ять про наше ге-роїчне минуле, поряд із мовою, на-ціональною символікою, традиція-ми батьків є важливим фундамен-том кожної нації. Наш обов’язок — спонукати владу і громадськість виправити цю ситуацію».

Приємно, що до ініціативи до-лучаються молоді дослідники, чле-ни «Просвіти». Один з них — крає-знавець Олександр ЯСЕНЧУК. Він прес-секретар Чернігівсько-

го культурно-мистецького центру «Інтермеццо», керівник створено-го при КМЦ Інтернет-сайту «Північ-ний вектор». Олександр зазначив: «Уродженцями Чернігівщини є чи-мало вояків армії УНР, діячів укра-їнських організацій, кожен з яких звершив свій хоча б невеличкий подвиг для становлення Україн-ської держави. Наприклад, близь-ко двадцяти генералів армії УНР, тисячі старшин та козаків, які за-хищали державну незалежність України від агресії більшовиків, є нашими земляками. У нашому краї палахкотіли десятки повстань про-

ти комуністичного режиму, чимало чернігівців продовжили боротьбу в рядах УПА або на духовному фрон-ті — як священики. Але із цих со-тень і тисяч імен пошанованими, на жаль, є одиниці».

Громадська ініціатива «Увіч-нення чернігівців–борців за волю України» почала діяти. Перші її кроки — поширення інформації про забутих героїв. Почався збір матеріалів, у тому числі в архівах, заплановано публікації у ЗМІ, ви-

пуск книжок про героїв визволь-них змагань, створення істори-ко-краєзнавчого сайту, на якому б кожен бажаючий міг ознайоми-тися з документами архівів, до-слідженнями краєзнавців. Ство-рюється також благодійний фонд. На його кошти будуть встановле-ні пам’ятники і пам’ятні знаки на честь героїв визвольних змагань.

Перші історичні постаті, яких уже повертають із тіні забуття, — це уродженці Городнянського ра-йону Іван Ремболович — підпол-ковник армії УНР, полковник УПА, та Яким Рябченко — керівник од-

ного з наймасовіших селянських повстань на Лівобережній Україні у 1930-х роках.

Ініціатива виходить за межі об-ласті і вийде за кордони України. Пошук вестиметься й на території Росії, зокрема на колишніх етніч-них українських землях, у Білору-сі. Налагоджуються інші контакти. У цій сув’язі цікавими є досліджен-ня істориків, моїх давніх і добрих знайомих з польського міста Пере-мишль. Плідно працює тут дирек-тор Південно-Східного наукового інституту доктор Станіслав Стен-пень, відомий польський історик, що спеціалізується на українсько-польських контактах. Акцентова-но досліджує тему українських ви-звольних змагань 1918 – 1922 років історик, один з активістів української громади Польщі док-тор Олександр Колянчук. Він, зо-крема, досліджує долю української політичної і військової еміграції в Польщі, адже після поразки наших визвольних змагань політичне і військове керівництво УНР і тисячі вояків республіки перемістилися до Польщі. Не так давно пан Олек-сандр подарував мені свою цікаву книгу, в якій простежуються долі генералів армії УНР, що з 1920-х років мешкали в еміграції у Польщі й чимало з них тут поховані. Я зна-йшов у цій книзі біографії шести ге-нералів, вихідців із моєї Чернігів-щини. Таку книгу варто перекласти українською і видати у нас. Інститут Перемишля цьому посприяє, якщо тут знайдуться видавці.

Громадська ініціатива, про яку мова, варта уваги й поширення Україною. Адже її мета — вшану-вати героїв, відкрити ще замулені сторінки нашої історії, показати, що українці ніколи не мирилися з чужоземною агресією і окупацією.

Петро АНТОНЕНКО

Центр досліджень визвольного руху презентував результати проекту «Електронний архів Україн-ського визвольного руху avr.org.ua».

За словами керівника проекту Андрія Когута, за 7 місяців роботи — з березня 2013 року — елек-тронний архів відвідало 44 220 унікальних користувачів, які переглянули майже півмільйона сторінок.

«Сучасні технології відкрили багато нових можливостей як для архівістів, так і для істориків. На Е-архіві кожен документ можна завантажити у повному обсязі без скорочень і поправок. Тож електрон-ний архів дозволяє отримати повний доступ до історичних джерел», — зазначає Андрій Когут.

Електронний архів визвольного руху avr.org.ua був відкритий у березні 2013 року і є спільним проек-том Центру досліджень визвольного руху, Львівського національного університету імені Івана Франка та Національного музею «Тюрма на Лонцького».

На сьогодні архів містить понад 11 тисяч раніше недоступних документів, які висвітлюють історію українського визвольного руху. Сайт постійно поповнюється.

Почала діяти Громадська ініціатива «Увіковічення чернігівців — борців за волю України»

Олександр Ясенчук, Віталій Корж, Левко Лук’яненко, Віталій Шевченко

По Україні

Мільярди вивели в офшори з УкраїниОбсяг коштів, які були виведені з-під оподаткування до країн з низькими податко-

вими ставками, від початку 2013 року становив 33 млрд гривень. Про це повідомив міністр доходів і зборів Олександр Клименко. У зв’язку з цим він підкреслив, що Укра-їна зацікавлена у своїй участі у глобальних структурах, у тому числі структурах Євро-пейського Союзу, що протидіють розмиванню бази оподаткування.

За словами Клименка, Україна вітає існування Плану боротьби з розмиванням бази оподаткування та переміщенням прибутку (план BEPS), представленого Органі-зацією економічного співробітництва та розвитку і затвердженого на саміті глав дер-жав «Великої двадцятки», який пройшов у Санкт-Петербурзі у вересні поточного року.

1 вересня в Україні набув чинності Закон про трансфертне ціноутворення, який розроблявся і ухвалювався як інструмент протидії практиці виведення надприбутків за кордон.

Архів визвольного руху: переглянуто вже 500 тисяч сторінок

я

КК 5, 6

№21 7 листопада 2013 року№21 7 листопада 2013 року2

Бліц-інформ

Світ Чернігівщини

Сергій Сулімовський блискуче виступив на міжнародному фестивалі У місті Па-

фос на Кіпрі від-бувся III міжна-родний музич-ний фестиваль “MUSIC OPEN PAFOS”, присвя-чений 200-річ-чю від дня наро-дження великого композитора Джузепе Вер-ді. Учасники фестивалю виконували відомі арії з опер Верді.

Від України участь брав соліст Чернігів-ського обласного філармонійного центру фестивалів та концертних програм Сергій Су-лімовський. Він представив “Стретту Манрі-ке” з опери Дж. Верді “Трубадур” та “Романс Неморіно” з опери Доніцетті “Любовний на-пій”. Гідною нагородою для співака став ди-плом лауреата фестивалю. Його запроси-ли на майстр-клас до Міланського оперного театру “La Scala”. На студії Сергій здійснив запис творів, які він виконував на фестива-лі, для випуску музичного альбому разом з відео записом.

Пенсія за особливі заслуги перед УкраїноюВідбулося засідання комісії зі встанов-

лення пенсій за особливі заслуги перед Укра-їною при облдержадміністрації.

Комісія розглянула 52 клопотання від райдержадміністрацій, міських рад, облас-ного військового комісаріату про призначен-ня пенсій відповідно до Закону України «Про пенсії за особливі заслуги перед Україною».

За результатами розгляду ухвалено рі-шення всім особам, на яких надійшли клопо-тання, встановити пенсії за особливі заслуги перед Україною. Зокрема:

— члену сім’ї інваліда війни, нагородже-ного за бойові дії орденом у період бойових дій, орденами в мирний час;

— 11 ветеранам війни та членам сімей колишніх учасників бойових дій та ветеранам війни (інвалідам війни), нагородженим за бо-йові дії орденами в мирний час;

— 8 особам, нагородженим орденами України або колишнього СРСР;

— 4 депутатам районних та обласних рад;— 11 особам, яким присвоєно почесне

звання «заслужений» (у тому числі 1 — про збільшення розміру пенсії);

— 17 багатодітним матерям, які народи-ли і виховали до шестирічного віку 5 і біль-ше дітей; матерям, які відзначені почесним званням «Мати-героїня» (в тому числі 14 — про збільшення розміру пенсії).

Інвалідам видано 43 автомобіліНа обліку в області перебуває 2,5 тис. ін-

валідів, із них 177 інвалідів війни, які брали участь у бойових діях у період Великої Вітчиз-няної війни та війни з Японією. 2013 року ін-валідам видано 43 автомобілі. Це приблизно одна шістдесята частина черги — отже, таки-ми темпами черга зникне лише через кілька десятиліть.

«Підривна література» в ЧерніговіУ Чернігівському обласному художньому

музеї ім. Григорія Галагана відбулася презен-тація серії книг проекту газети «День» «Під-ривна література». Це продовження унікаль-ного проекту «Бібліотеки газети «День» «Укра-їна Incognita».

Йдеться про 15 збірок української публі-цистики від Тараса Шевченка до Ліни Костен-ко. Серед авторів також — Юрій Шевельов, Андрій Сахаров, Степан Бандера, Симон Пет-люра, Дмитро Донцов, Єжи Гедройц, Михаїл Хейфец, Андрей Шептицький, Джеймс Мейс, Михайло Грушевський, Віктор Петров, Борис Грінченко, Іван Огієнко. Більшість цих творів була заборонена в Радянському Союзі.

У Чернігівському літератур-но-меморіальному музеї Михай-ла Коцюбинського, в чарівно-му саду, закладеному ще самим письменником, відбулося вру-чення премії, що носить ім’я кла-сика української літератури. Го-ловна обласна літературно-мис-тецька відзнака давно набула характеру всеукраїнської і навіть міжнародної. Премія заснована 1991 року за згодою родини Ко-цюбинських. Нині її присуджують за підтримки обласної ради і обл-держадміністрації.

У попередні роки цією пре-мією були, зокрема, відзначені Герой України, письменник Юрій Мушкетик, племінниця класика — літературознавець Михайли-на Коцюбинська, онук письмен-ника, колишній директор музею і голова міської «Просвіти» Юлій Коцюбинський, лауреати Націо-нальної премії України ім. Т. Шев-ченка Валерій Шевчук, Анатолій Дімаров, Михайло Слабошпиць-кий, Дмитро Іванов, Леонід Гор-

лач, заслужений діяч мистецтв України Любомир Боднарук, на-родний художник України Володи-мир Ємець, голова обласної пись-менницької організації Станіслав Реп’ях, редактор нашої газети «Світ-інфо» Петро Антоненко.

А ось хто відзначений престижною премією за 2013 рік

Письменник, доцент Київ-ського національного універси-тету ім. Т. Шевченка Олександр ЯРОВИЙ — за збірку «Небесна твердь» (номінація «поезія»).

Письменник і журналіст з міста Борзни Володимир СЕН-ЦОВСЬКИЙ — за книги «Глибин-ка, повита туманом» і «Лава під каштанами» (номінація «проза»).

Кандидат історичних наук, доцент Інституту журналістики КНУ ім. Т. Шевченка Іван ЗАБІЯ-КА — за дослідження «Епістоляр-на спадщина Василя Горленка» (номінація «народознавство»).

Лауреат Національної пре-мії України ім. Т. Шевченка, на-родний артист України, кобзар-лірник Василь НЕЧЕПА — за реалізацію творчого проекту «Уклін тобі, Тарасе», присвячено-го 200-річчю від дня народження Шевченка (номінація «театраль-

но-музичне мистецтво»). Майстер народної творчості

Ольга КОСТЮЧЕНКО — за від-родження і розвиток традиційно-го чернігівського мистецтва ви-шивки, вибійки, писанкарства (номінація «декоративне та обра-зотворче мистецтво»).

У древньому Чернігові, туристичній перлині Украї-ни, відпрацьовані автомо-більні шини (покришки) ба-гатьма підприємливими ке-рівниками і навіть звичай-ними громадянами давно перетворилися ледь не на головний будівельний мате-ріал для оформлення дитя-чих, спортивних майданчи-ків, огорож, квіткових клумб і навіть «художніх» витворів.

Останнім часом деякі на-родні обранці-благодійники взялися масово не тільки ути-лізувати відпрацьовані шини по місту, а й забезпечили де-шевою фарбою свій електорат, щоб той «прикрашав» ці відхо-ди цивілізації на своїх прибу-динкових територіях, дитячих, спортивних майданчиках. Чи не найбільше відпрацьованих шин утилізовано у такий спо-сіб у робітничому мікрорайоні «Шерстянка» міста Чернігова.

Шкода, що ніхто не поці-кавився питанням, як ці відхо-ди автомобільного транспор-ту впливають на довкілля та здоров’я дітей.

Щоб з’ясувати це питання, автор на підставі Закону Укра-їни «Про доступ до публічної ін-формації» звернувся до новоут-вореного Департаменту еколо-гії та природних ресурсів Чер-нігівської обласної державної адміністрації. Ось відповіді еко-логів області щодо автомобіль-них шин:

На підставі яких норма-тивних актів здійснюється використання юридичними особами та громадянами відпрацьованих автомобіль-них покришок (шин) на ву-лицях, у парках, на дитячих майданчиках тощо у Черні-гівській області?

«Якщо власник автомобіль-них шин визначає відпрацьова-ні автомобільні шини як відходи

(відповідно до вищевказаного визначення), він зобов’язаний їх передати для утилізації від-повідним підприємствам як відходи, що використовуються як вторинна сировина — відхо-ди, для утилізації та переробки яких в Україні існують відповід-ні технології та виробничо-тех-нологічні і/або економічні пе-редумови (ст.1, 17, 33 Закону України «Про відходи»).»

Про перелік підпри-ємств, установ, пунктів, що здійснюють збирання та утилізацію відпрацьованих автомобільних покришок (шин).

На території Чернігівської області зареєстровані та здій-снюють діяльність зі збиран-ня, заготівлі відходів гумових (у тому числі зношених шин) наступні підприємства: ПП «Озон», м. Прилуки. ФОП Кіяш-ко Г.Г., ФОП Орел А.А. — м. Бах-мач. ПП «Дон-Бас», ПП «ЧЕРНІ-ГІВ-ВТОРМА», ТОВ «СЛОВ'ЯНИ», ТОВ «ОРГАНІКА ЛТД», ПП «ЧЕР-НІГІВ ВТОРМА» — м. Чернігів.

З інформаційним запитом автор звернувся і до Головно-го управління Державної сані-

тарно-епідеміологічної служби у Чернігівській області. Ось відпо-віді від цієї державної установи:

До якої категорії небез-пеки для довкілля нале-жать автомобільні покриш-ки (шини)?

«Автомобільні шини, як гу-мові відходи 4 класу небезпеки, відносяться як до побутових, так і до промислових відходів».

Які шкідливі речовини для здоров’я людей і довкіл-ля виділяють відпрацьова-ні автомобільні покришки (шини)?

«До складу відпрацьованих автомобільних шин входить син-тетичний каучук, який є інерт-ною речовиною і тільки при спа-люванні може виділяти в атмос-ферне повітря ряд шкідливих речовин, в т.ч. оксид сірки. Тому спалювання їх категорично за-боронено».

На підставі яких норма-тивних актів здійснюється використання юридичними особами та громадянами відпрацьованих автомобіль-них покришок (шин) на ву-лицях, у парках, на дитячих

майданчиках тощо у Черні-гівській області?

Згідно зі статтею 17 п. «н» Закону України «Про внесен-ня змін до деяких законодав-чих актів України щодо відхо-дів» від 07.03.2002 р. №3073-ІІІ суб’єкти господарської ді-яльності у сфері поводження з відходами повинні мати ліцензії на здійснення операцій у сфе-рі поводження з небезпечними відходами і/або на право про-вадження діяльності, пов’язаної із збиранням і заготівлею окре-мих видів відходів як вторинної сировини».

Про підприємства, уста-нови, пункти тощо і їх адре-си, що здійснюють збиран-ня та утилізацію відпрацьо-ваних автомобільних покри-шок (шин) у Чернігівській області.

«На території Чернігівської області знешкодження та ути-лізацію відпрацьованих авто-мобільних шин здійснюють: ПП «Дон-Бас» — 14013, м. Черні-гів, вул. Воїнів-Інтернаціона-лістів, буд. 41-а, корп. 1, кв. 5; ПП «Гранпласт» — юр. адре-са: 14000, м. Чернігів, вул. Во-ровського, 38, факт. адреса: 14000, м. Чернігів, вул. Попу-дренка, 26, кв. 1».

Сподіваюсь, що читачі самі можуть зробити власні висно-вки, звісно, якщо їм вдалося опанувати відповіді головних фахівців з екології і санітарії в області. Зверну увагу лише на те, що «автомобільні шини, як гумові відходи 4 класу небезпе-ки, відносяться як до побутових, так і до промислових відходів».

Чому ж ці побутово-промис-лові відходи повсюдно утилізу-ються у громадських місцях, на дитячих, спортивних майданчи-ках і навіть у дитячих садках?

Сергій СОЛОМАХА(«Високий Вал»)

Підприємства області наторгували цьогоріч на 10 мільярдів.

В обсязі реалізації більше двох третин (68%) становила продукція підприємств пе-реробної промисловості, зокрема з виробни-цтва харчових продуктів, напоїв та тютюно-вих виробів — 44,3%, виготовлення виробів із деревини, виробництва паперу та полігра-

фічної діяльності — 11%, машинобудування — 4,8%.

Частка реалізації підприємств із поста-чання електроенергії, газу, пари становила 19,4%, добувної промисловості — 12,1%.

В обсязі реалізації промислової продук-ції найбільша частка підприємств обласного центру (40,9%) та Прилук (26,3%).

Обсяг реалізації за межі України стано-вив 1,5 мільярди (14,5% загального обсягу продукції). Найактивніше експортували про-дукцію підприємства з виробництва паперу та паперових виробів, харчових продуктів, напоїв та тютюнових виробів, машинобуду-вання, повідомляє Головне управління ста-тистики у Чернігівській області.

Вручено премії імені Михайла Коцюбинського

Що виробляє і продає область

Чернігів: відпрацьовані фарбовані шини все заполонили

№21 7 листопада 2013 року№21 7 листопада 2013 року

Бліц-інформ

3 Світ Чернігівщини

Військові музиканти шукають роботу

30 жовтня був остан-ній робочий день Чернігів-ського військово-музично-го центру Сухопутних військ Збройних Сил України.

Більше тисячі концертів у військових частинах гарнізонів України, перемоги у міжнародних фестивалях, визнання на Бать-ківщині, в Росії та Європі. Тепер ті, хто прославляв Україну, виму-шені шукати кращої долі. Музи-канти йдуть на роботу до музучи-лища та філармонії.

У серпні Міністерство вирі-шило ліквідувати всі військово-музичні центри.

За продаж алкоголю і цигарок неповнолітнім анульовано 17 ліцензій

В області посилено контроль за недопущенням продажу суб’єктами гос-подарювання алкогольних напоїв і тютюнових виро-бів особам, які не досягли 18-річного віку.

Як повідомили у відділі контро лю за обігом та оподатку-ванням підакцизних товарів Го-ловного управління Міндоходів у Чернігівській області, від почат-ку року анульовано 17 ліцензій за продаж неповнолітнім особам алкогольних напоїв і тютюнових виробів. Порушники оштрафова-ні на 74,8 тис. грн.

При продажу алкогольних на-поїв особі, яка не досягла 18 ро-ків, передбачена відповідаль-ність — анулювання ліцензії та штраф у розмірі 6800 гривень.

Контрабандні цигаркиУ рамках проведення

операції «Тютюн – Контра-факт 2013» виявлено 31 факт порушення законодав-ства на ринку обігу підак-цизної продукції.

Із незаконного обігу вилу-чено 12,3 тис. пачок сигарет на суму майже 164 тис. грн, у т.ч. контрабандного походження — 459 пачок на суму 6,6 тис. грн.

Слідчими управління фінан-сових розслідувань ГУ Міндохо-дів у Чернігівській області розпо-чато кримінальне провадження за ст. 204 Кримінального кодек-су України (за незаконне виго-товлення, зберігання, збут або транспортування з метою збуту підакцизних товарів).

Анульовано 48 ліцензій на право роздрібної торгівлі тютю-новими виробами. Порушники оштрафовані на загальну суму майже 217 тис. грн.

«Наловили» електро-вудкою 18 тисяч гривень збитків

Працівниками Чернігів-рибоохорони затримано двох мешканців Чернігова, які на озері поблизу хутора Глузди Куликівського райо-ну здійснювали лов риби із застосуванням електро-вудки.

Виловили загальною вагою 29 кг риби таких цінних видів: щука — 50 шт., карась срібляс-тий — 19 шт., карась золотий — 1 шт., плітка — 1 шт., окунь — 4 шт., лин — 5 шт. Рибному госпо-дарству України завдали шкоди на суму 18401 грн.

Колектив Прилуцької виховної колонії для неповнолітніх завжди радий гостям, які приїздять з відкритими серцями. Недавно до установи завітала делегація чернігівських письменників. Олена Конечна — талановита пись-менниця, автор віршованих творів для дітей, пригодницьких повістей та ро-манів, голова обласної організації Національної спілки письменників Укра-їни. Поспілкуватися з талановитими авторами часопису колонії «Горизонт», якому ось-ось виповниться 27 років, приїхала також авторка резонансних романів «Грішниця» та «Кола на воді» Олена Печорна, а ще — краєзнавці, ав-тори історичних, науково-популярних книг В’ячеслав Демиденко та Віталій Топчій. Гості передали бібліотеці колонії більше ста цікавих книжок та одяг для вихованців від Чернігівської громадської організації «Суспільна служба України».

Також гості ознайомилися з умовами життя підлітків, які відбувають тер-мін покарання у Прилуцькій колонії, — побували в бібліотеці, затишних гурто-житках, кімнатах виховної роботи, церкві.

Чернігівські літератори були приємно здивовані експонатами виставки декоративно-прикладного мистецтва, які створені руками підлітків: це виро-би з бісеру, дерева, заліза, вишиті ікони і рушники, картини, моделі вітриль-ників і ретро-авто.

Після цього гості здійснили екскурсію по школі, побули в народознавчо-му музеї.

Зустріч письменників з «горизонтівцями» відбулася в кабінеті етики та ес-тетики школи, який водночас є й редакційною кімнатою «Горизонту».

Вихованець Кирило Тішанін ознайомив гостей з історією створення ви-дання. Цей неординарний «колонійський» засіб інформації — «Горизонт» — єдине видання, інші вітчизняні пенітенціарні установи такого не мають.

Речі та книги, які передали до Прилуцької колонії, були зібрані небайду-жими чернігівцями і надійшли від громадської організації «Суспільна служба» м. Ванкувер (Канада).

Лілія ЧЕРНЕНКОФото автора

«Кількість протестів в Украї-ні росте з кожним роком. Так само росте і попит громадян на консуль-тації та захист даного права у судах від свавілля міліції, місцевих адміні-страцій. Експерти Ініціативи зі сво-боди мирних зібрань відкриті та го-тові допомогти кожному громадя-нину, чиє право на протест було по-

рушене!» — зазначає Володимир Чемерис, правозахисник, один з лі-дерів Всеукраїнської ініціативи «За мирний протест!».

Всеукраїнська ініціатива «За мирний протест!» є неурядовим по-запартійним громадським рухом, що утворився 2011 року, маючи на меті захистити право на свободу мирних зібрань в Україні.

На сьогодні, завдяки широкій діяльності Ініціативи, вона об’єднує навколо себе 138 організацій, ко-трі багато років поспіль займають-ся проблематикою мирних зібрань чи користуються правом на про-тест. Активісти Ініціативи зібрали більше 18 тисяч підписів на захист свободи мирних зібрань в Украї-

ні, провели десятки круглих столів в обласних центрах країни, розпо-чавши діалог із владою щодо важ-ливості фундаментального права людей на мирні зібрання. Експер-ти щомісяця здійснюють навчальні заходи в регіонах, проводять кон-сультації щодо свободи мирних зі-брань. Експерти Ініціативи відстою-ють громадських активістів у судах щодо права на свободу мирних зі-брань. Із розглянутих позовів екс-пертами Ініціативи було виграно 99% справ.

Головне завдання Ініціативи — захист ВАШОГО ПРАВА на мирне зі-брання.

Якщо ви зазнали утисків з боку органів влади під час, до або піс-

ля мирних зібрань, якщо ви хочете отримати БЕЗКОШТОВНО консульта-цію щодо проведення мирного зібран-ня чи судової справи, ТЕЛЕФОНУЙТЕ на гарячу лінію 068-121-77-41 або зверніться до координатора Ініціа-тиви в Чернігівській області: Віктор Тарасов, 067-715-77-39, e-mail: tarasov.protection{at}gmail.com.

* * *Чернігівський громадський комі-

тет захисту прав людини. Адреса: вул. Горького, 57/1, м.Чернігів, 14000. Тел./факс: +380 462-625-381.

E-mail: protection.ua@gmail.comWeb-site: www.protection.org.uah t t p : // w w w . f a c e b o o k . c o m /

Chernihiv.Human.Rights.Committee

Чернігівські борці з організованою зло-чинністю з управління Міністерства вну-трішніх справ у Чернігівській області «на-крили» злочинну групу, яка продавала жи-телів області в трудове рабство — пові-домляє сектор зв’язків із громадськістю УМВС України в Чернігівській області.

До правоохоронців області надійшла інфор-мація, що група осіб шляхом обману і зловживан-ня довірою громадян вербує мешканців Чернігів-ської області для роботи на будівництво в Москов-ській області.

Насправді ж метою зловмисників була по-дальша трудова експлуатація робітників. Орга-нізував «бізнес» громадянин сусідньої держави, який запропонував двом жителям Чернігівської області зайнятися вербуванням земляків для їх подальшого продажу до Російської Федерації.

Співучасники злочинної групи підбирали кан-дидатів із малозабезпечених родин, які не могли знайти гідно оплачуваної роботи на Батьківщині.

Вербувальники малювали оптимістичні картини роботи на будівництві й обіцяли заробітки в ти-сячу доларів США на місяць. За кожного найми-та організатор платив подільникам по 500 дола-рів США.

У подальшому наймити цілком легально пе-реправлялися через Білорусь до Московської об-ласті. Після прибуття на місце у громадян одразу відбирали паспорти, пояснювали, чим доведеться займатися, і будівельників ставили на найтяжчі ді-лянки будівельних робіт. Жили трудові раби в не-людських умовах у бараках прямо на об’єкті. Те-риторія будмайданчиків була обтягнута колючим дротом і цілодобово охоронялася.

Про умови праці рабів свідчить хоча б той факт, що будівельників практично не годували, траплялися випадки, що робітники не їли по де-кілька днів. Про обіцяну зарплатню годі й гово-рити. Праця в таких нелюдських умовах тривала близько трьох місяців.

На сьогодні встановлена причетність злочин-

ців до вербування 11 громадян. За всіма факта-ми слідчим управлінням УМВС України в Чернігів-ській області розпочаті досудові розслідування за частиною 2 статті 149 Кримінального кодек-су України (торгівля людьми або інша незаконна угода щодо людини), що караються позбавленням волі на строк від п’яти до дванадцяти років із кон-фіскацією майна або без такої.

Чотирьом учасникам злочинної групи повідо-млено про підозру, одного з них заарештовано та поміщено до СІЗО. У злочинців вилучено 200 ти-сяч гривень та авто — «Шкода Октавія» вартістю близько 80 тисяч гривень. Потерпілі повернуті до-дому.

Завдяки спільним діям працівників УБОЗ УМВС України в Чернігівській області та співробіт-ників Восьмого управління (по Гомельській облас-ті) ГУБОЗ і КМВС Республіки Білорусь встановле-но організатора злочинного бізнесу, вживаються заходи щодо його затримання. Триває розсліду-вання.

СБУ припинила діяльність злочинної групи, яка налагодила незаконний

обіг наркотиківСпівробітники Управління Служби безпеки України в Черні-

гівській області спільно із працівниками УБОЗ УМВСУ викрили організовану злочинну групу, яка займалася незаконним при-дбанням, зберіганням і збутом наркотичних засобів.

Встановлено, що п’ятеро мешканців Козелецького району створи-ли розгалужену мережу з придбання і збуту таких небезпечних нарко-тичних засобів як ацетильований опій, канабіс та метадон.

1 жовтня правоохоронці затримали зловмисників «на гарячому» під час реалізації ними чергової партії наркотичного товару. На цей час за-документовано сім фактів збуту наркотиків. Значну кількість наркотич-них засобів було виявлено та вилучено у ході проведення санкціонова-них обшуків за місцем проживання наркодилерів.

Слідчим управлінням УМВСУ в рамках відкритого криміналь-ного провадження оголошено затриманим про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 (незаконне виробництво, ви-готовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання чи збут наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів, вчинені за попередньою змовою групою осіб) Кримінального ко-дексу України. Санкція зазначеної статті передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від шести до десяти років з кон-

фіскацією майна. Наркоторговців взято під варту. Триває досудове розслідування.

Співробітники СБУ викрили перевізника нелегальних мігрантів

Співробітники Управління Служби безпеки України в Черні-гівській області викрили мешканця обласного центру, причетно-го до незаконного переправлення осіб через державний кордон України.

13 жовтня на території Корюківського району співробітники УСБУ спільно з прикордонниками затримали групу нелегальних мігрантів з Афганістану в кількості 24 осіб, у тому числі 4 дитини віком до чотирьох років.

Встановлено, що на території України неподалік від державного кордону на мігрантів уже очікував транспортний засіб під керуванням місцевого мешканця, який повинен був супроводжувати афганців далі територією нашої держави.

30 жовтня перевізнику нелегальних мігрантів оголошено про пі-дозру у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 332 (незаконне пере-правлення осіб через державний кодон) Кримінального кодексу Укра-їни. Санкція статті передбачає покарання у вигляді позбавлення волі від 7 до 9 років.

У рамках угоди між урядом Російської Федерації та Кабінетом Міні-стрів України про реадмісію незаконних мігрантів передано до Росій-ської Федерації.

Прес-група Управління СБ України в Чернігівській області

Від серця до серцяЧернігівські письменники

у Прилуцькій колонії

Право на протест треба захищати!

Рабів-будівельників продавали в Москву

Повідомляє УСБУ

№21 7 листопада 2013 року№21 7 листопада 2013 року4 Cвіт України

Три ключові напрямки. Перше: повернути українцям почуття господаря на землі і гордість за свою націю. Друге: поверну-ти українців обличчям до світу. Третє: забезпечити найвищий рівень національної безпеки держави.

Ви здивуєтеся, чому я, говорячи про зовнішньополітичні і безпекові речі, починаю з іншого, з того, що ми повинні повернути собі національну самосвідомість. Тому що без цього нічого не вийде. Якщо ми будемо просто «насєлєні-єм», до чого нас змушують, ніколи не станемо активним гравцем на між-народній арені.

Ми маємо почати цей складний і доволі довгий процес зі змін са-мих себе. Для цього повинні насам-перед декомунізувати наше сус-пільство. Праві виступають за те, щоб законодавчо заборонити Комуністичну партію в Україні. Ми обіцяємо, що проведемо всеукра-їнський громадський суд над комуніс-тичною ідеологією, а потім з нашими партнерами в Європі — і загальноєв-ропейський суд, як це було зроблено стосовно нацизму, бо нацизм і кому-нізм — це близнята-брати. І ми повин-ні нарешті дати можливість нашим іс-торикам написати правдиву історію про нашу Незалежність, Українську

державу, український народ. І на цій основі можемо самоочиститися, са-моусвідомитися і самоствердитися.

Ми хочемо зробити так, щоб українська мова нарешті ре-ально стала державною мовою в Україні. Сьогодні цього нема.

Українці є прямими нащадками тих, хто в далекі сиві часи творив християнство в древньому Києві. Це наша історія, це наша гордість, це наша віра. Тому ми будемо берег-ти цю віру, цю українську душу, свій світ, боронити його від чужого нам «русского міра» чи будь-яких ін-ших релігійних збочень.

Хочемо донести до українців про-сту істину: ми є інтегральною части-ною європейського цивілізаційного простору. Науковці кажуть, що най-ближчі два десятиліття будуть часом змін на європейському просторі, і ак-центи переміщуватимуться в бік Схід-ної Європи. Україна в цьому плані має стати новою силою тяжіння для розвитку всього європейського кон-тиненту. Хочемо повернути українцям оптимізм, якого сьогодні, на жаль, нема, і віру в те, що ми можемо бути прикладом для країн континенту.

Друге завдання: ми хочемо по-вернути українців обличчям до світу. Це означає зробити їх конкуренто-здатними в нашому складному світі. Якщо ми не дамо можливості нашим молодим людям після школи добре

знати англійську мову, програємо в цій конкурентній боротьбі. Так само потрібно, щоб українські громадяни на 90 відсотків мали доступ до Інтер-нету. Це можна зробити, але це ні хто не хоче робити, адже, якщо ми буде-мо надто розумними, то для влади це буде небезпечно. Та ми хочемо зробити людину самодостатньою і в плані власної освіти.

Наше бажання — відкрити для українців безвізовий світ. Сьогод-ні ми в цьому навіть поступаємося Росії. Такого не повинно бути. Укра-їна повинна мати угоди про безвізо-вий режим з максимальною кількіс-тю країн. Хочемо, щоб наш середній клас їздив по світу, бачив, як живуть люди, порівнював і робив висновки. А приїжджаючи назад, переносив ці знання на свій український ґрунт.

Без гарантування національної безпеки всі наші плани можуть опи-нитися під великим знаком запитан-ня. Тому в наших розробках ідеться про реформування правоохоронних структур, Збройних сил. На жаль, їх-ній стан сьогодні жахливий. У нас правоохоронні органи не охороня-ють громадян, а фактично знущають-ся з них. У нас армія доведена до та-кого стану, що вона ледве виживає. Ми не можемо заплющувати на це очі. Бо всі наші економічні здобутки, соціальні плани можуть бути пере-креслені одним актом агресії, як це відбулося у серпні 2008 року в Грузії.

Не може бути незалежною дер-

жава, якщо у неї не демарковані й не делімітовані кордони, як це три-ває досі.

Але й це не є гарантією нашої національної безпеки. Такою гаран-тією, на наше переконання, може бути лише одне — вступ України до Північноатлантичного альянсу. Та-ким шляхом пішли всі наші західні сусіди. І сьогодні вони спокійно пра-цюють, розвиваючи свою економі-ку, соціальні стандарти. Вони гаран-товані. Позаблокова Україна, якою ми є сьогодні, не гарантована ні від чого. І наш курс на європейську інте-грацію паралельний з курсом на пів-нічноатлантичну інтеграцію.

Нарешті про Російську Федера-цію. Важливий сусід, але ми будува-тимемо з ним відносини виключно на принципах міжнародного права. Бо всі оці казки про якісь «страте-гічні відносини», якесь там «братер-ство» є мильними бульбашками. Останні події, навіть за цієї влади, показали, що ніякого стратегічного партнерства немає. Є спроби при-мусити нас робити те, що хочеться комусь у Москві. Отже, ми повинні наші відносини з усіма країнами, а особливо з Російською Федераці-єю, поставити на чіткий міжнарод-но-правовий базис: рівноправність, взаємна повага, взаємна вигода.

Безумовно, ми припинимо дію газових угод 2006 і 2009 років. Ми не можемо сидіти на га-

зовій голці Російської Федерації, по-винні злізти з цього газового шан-тажу з боку Росії. Повинні зроби-ти так, щоб газова тема перестала бути темою, яка 22 роки фактично робить Україну залежною. Це мож-ливо лише в тому випадку, коли ми інтегруємо свою енергетичну систе-му в європейську.

Про Чорноморський флот. Це тема, яка є очевидною. Праві — за дотримання законів, у тому чис-лі Основного Закону, який був грубо порушений 2010 року підписанням Харківських угод. Відтак, ці угоди будуть денонсовані. І буде ухва-лений закон про те, що Чорно-морський флот Росії має зали-шити територію України. Це так само один з варіантів наших нор-мальних відносин з Росією.

Хочемо донести до наших грома-дян, що вони можуть бути сильними, якщо самоорганізуються, якщо самі візьмуть владу у свої руки — у влас-ному дворі, районі, області. Це мож-ливо вже за теперішніх обставин. Хо-чемо дати нашому громадянству по-зитивний імпульс. Маємо на меті по-будувати Україну, гідну людини, нації.

Одна з тем, які останніми роками є дуже резонансними в нашому суспільстві, — роз-робка і впровадження генно-модифікованих організмів (ГМО). Це вищий рівень селекції рослин, коли наука вторгається у святая свя-тих — гени, основу всього живого на Землі. Досягла наука багато, за останні десятиліття вчені винайшли такі сорти рослин, які мають дивовижні властивості: різке збільшення вро-жаю, нові харчові й технічні можливості, стій-кість до хвороб і шкідників, притому без засто-сування отрутохімікатів.

Але цілком резонні побоювання людства, яке вже зіткнулося з численними благами ци-вілізації, що мають і зворотний ефект: мобіль-ні телефони, комп’ютери, супутникові антени. Питання, щоб науково-технічні новації були сто разів перевірені, щоб максимально було змен-шено їх негативний вплив на людину.

Подібне — з досягненнями генної інже-нерії. Внести ясність у ці питання поклика-на Всеукраїнська інформаційно-освіт-ня програма «Аграрні біотехнології ХХІ століття», розрахована на журналістів пре-си, радіо і телебачення країни. Днями в рам-ках цієї програми в Києві, в Інституті клітин-ної біології та генетичної інженерії Націо-нальної Академії наук, відбувся круглий стіл на тему «Чого можна чекати від генетичних модифікацій в аграрно-продовольчому сек-торі України та світу?». У заході взяли участь журналісти Києва і ряду областей, в тому числі Чернігівської.

Вступне слово зробив Максим Георгійо-вич Рильський, організатор медіальних про-грам для журналістів, між іншим, онук класи-ка нашої літератури. З доповідями виступили Оксана Романюк — представник Комітету з біотехнологій Європейської бізнес-асоціації; Микола Кучук — директор названого Інсти-туту, член-кореспондент НАНУ, професор; Бог-дан Моргун — заступник директора цього ж Інституту; Борис Сорочинський — пред-ставник Інституту харчової біотехнології та ге-

номіки НАНУ. З великого обсягу інформації, озвученої

під час круглого столу, подамо найсуттєвіше. Історія створення генно-інженерних

рослин. Перша публікація про успішне ство-рення генно-інженерної (ГІ) рослини з’явилася 1983 року з описом упровадження гена стій-кості до комах у тютюну. Масштабне вирощу-вання трансгенних рослин розпочалося 1996 року.

Масштаби використання генно-ін-женерних рослин у 2012 році.

28 країн світу вирощували ГІ-рослини на площі в 170,3 млн га.

У цих країнах живе більше половини насе-лення планети.

Ще 31 країна надала дозвіл на імпорт і ви-користання ГІ-рослин як продуктів харчування та кормів.

Перші місця з вирощування таких рослин займають (площі в мільйонах гектарів): США —

69; Бразилія — 30,3; Аргентина — 23,7; Кана-да — 10,4; Індія — 10,4. Чотири основні культу-ри, які становлять майже всю біотехнологічну галузь: соя — 80 млн га, кукурудза — 60 млн, бавовник — 20,7 млн, ріпак — 7,3 млн.

Основними ознаками названих рослин є стійкість до гербіцидів та шкідників. Але на-ступне покоління ГІ-рослин буде містити біль-ше вітамінів, зберігатиметься більш тривалий час, матиме нові лікувальні властивості.

У Євросоюзі поки що дозволена для ви-рощування лише кукурудза, ще з 1998 року її вирощують в Іспанії, Чехії, Румунії, Португалії, Словаччині й Польщі.

Світова спільнота набула достатньо досвіду щодо аналізу ризиків викорис-тання ГМО. Загальний висновок понад 130 наукових проектів, що здійснювалися в ЄС і в яких було задіяно 500 незалежних дослідниць-ких груп: біотехнологія, і ГМО зокрема, не є більш небезпечною, ніж техноло-

гії традиційної селекції. Висновок Всесвіт-ньої організації охорони здоров’я: не встанов-лені будь-які негативні ефекти для довкілля та здоров’я людини від використання ГМ-рослин.

Звичайно, є публікації про можливі нега-тивні ефекти ГМО. Але сама їх з’ява свідчить про велику увагу суспільства до проблеми і про те, що в науковій спільноті не може бути монополії на остаточну істину.

А яка ситуація в Україні? Наука пра-цює, в тому числі в генній інженерії, над дослі-дженнями вже існуючих ГМО. При тому, що за ці роки у нас не виведено жодної ГМ-рослини. Причина проста: в Україні не існує дозволу не тільки на вирощування, а й на імпорт будь-якої генно-інженерної рослини. І тут дивною є вимога ставити на продуктах позначку «Без ГМО», котру ви як покупці бачите в магазинах. По-перше, її ставлять на чому завгодно, в тому числі на продуктах, де завідомо не може бути ГМО, скажімо, на мінеральній воді. По-друге, це збиває з пантелику покупця, який починає вважати: оскільки на продукті нема такої по-значки, там є ГМО, — хоч це не так.

На жаль, у нас ніхто не робив аналізу, які ГМ-рослини і продукти з них нам потрібні й чому. Для чого і для кого варто вирощувати ці рослини в Україні — на експорт чи для нас самих?

Аксіомою вважається, що Україна — ве-лика аграрна держава, хоч її роль на світово-му аграрному ринку доволі перебільшена. Тому постає питання: чи не час і у нас упроваджува-ти вирощування генно-модифікованих рослин?

Як гарантувати тут повну безпеку? Приди-вімося до досвіду Євросоюзу, до якого ми пря-муємо.

Законодавство ЄС з біотехнології іс-нує з 1990-их років і за останнє десятиріч-чя було суттєво доповнене та змінене. Якщо коротко: це законодавство дуже суворе щодо гарантій ризиків для людини. Жодного засто-сування ГМО не буде без оцінки ризиків та спеціального дозволу компетент-них державних органів.

Праві пропонують цивілізаційний вибірУ столичному Національному спорткомплексі «Олімпій-

ський» у Залі чемпіонів відбулася презентація політичного бренду «Праві» (наголос — на першому складі). По суті це було представлення нової політичної партії, створення якої заде-кларовано на цій акції.

Виникла ідея згуртувати активних небайдужих людей, які вийшли з тих чи інших партій, протестуючи проти вождизму їх-ніх лідерів. Таких людей особливо багато у глибинці, в облас-тях, районах, містах і селах, людей, які пройшли не одну вибор-чу кампанію і замість реальних змін на краще бачать імітацію

поступу й чергову політичну колотнечу. Учасниками зібрання були в більшості колишні партійці «Нашої України», але не тіль-ки. Їх можна назвати партією Майдану, бо вони не зрадили іде-алів Помаранчевої революції, не розчарувалися, що нині є до-волі модним.

Не випадково акцент при створенні цієї політичної сили зроблено саме на місцеві осередки. Тож відійшли від прак-тики, коли політичні вожді все розробили і визначили в центрі, скликали з’їзд нової партії, вручили його делегатам програму і статут — і вперед! Тут вчинили інакше: спершу —

презентація програмових засад, а вже далі —обговорен-ня, по суті спільне творення програми політичної сили саме на місцях.

Одним з головних спікерів презентації став Володи-мир ОГРИЗКО, дипломат, кандидат історичних наук, мі-ністр закордонних справ України (2007 – 2010), перший заступник секретаря РНБО України (2009 – 2010). Пода-ємо його виступ,наповнений національною ідеєю і в аб-солютно модерновому європейському і світовому кон-тексті.

Володимир ОГРИЗКО:

«Українці у глобалізованому світі»

Резонансна тема Біотехнологія: про ГМО без міфів

8В Інституті нам дозволили сфотографувати, як тут вирощують у лабораторіях нові види звичних культур.

№21 7 листопада 2013 року№21 7 листопада 2013 року 5Світ історії

Обкладинка слідчої справи Івана Ремболовича

Іван Ремболович —Сіверський Рембо, «комендант партизанів»

Увага дослідників майже обі-йшла цю непересічну особис-тість. Cухі енциклопедичні рядки не можуть передати тої енергії, жертовності, що клекотіла у сер-ці уродженця Чернігово-Сівер-щини.

Народився майбутній герой 1897 року в м. Городні Чернігів-ської губернії, походив з родини священиків.

Майбутній полковник закін-чив Віленське військове учи-лище, яке 1915 року, у зв’язку із загрозою захоплення міста Вільно німецькими військами, було евакуйоване до Полтави. Учасник Першої світової війни, у 1917 році — помічник дивізійно-го інженера 5-ї піхотної дивізії. Останнє звання у російській ар-мії — штабс-капітан.

Учасник українізації час-тин російської армії, за що був арештований. Перебував у в’язниці 5-ї дивізії, звідки вда-лося втекти. Делегат 1-го, 2-го і 3-го всеукраїнських військо-вих з’їздів (Київ, 1917). Того ж року поручник Ремболович стає творцем Чернігівського відділу Українського вільного козацтва.

На початку 1918 року біль-шовицькі війська напали на УНР: північні повіти Чернігів-щини атакували загони кому-ністів з Гомеля, що складалися переважно з голодних робітни-ків із Москви, командував яки-ми Бєрєзін.

Вільні козаки, частини УНР відбивалися, але перед натис-ком сил ворога, що переважали, змушені були відступати, відсту-пав і Іван Ремболович. Він тоді був командиром піхотної півсо-тні української охоронної сотні м. Городні (весна 1918 р.).

З 4 січня 1919 року хоро-брий городнянець — старшина 20-го Павлоградського кінного полку Армії УНР. Через два тижні — старшина кінного полку Січо-вих стрільців Армії УНР. З травня 1919 року — начальник відділу зв’язку штабу Запорізької групи Армії УНР.

Виступав на підтримку пол-ковника Петра Болбочана — талановитого військовика, що підтримував «ідеологію залізної руки». Про це та про його став-лення до тогочасної військової політики УНР можна довідатися з уривку рукопису монографії С. Цапа «Тернистими шляхами во ім’я державності».

Того року Іван пережив осо-бисту трагедію. Від рук черво-них загарбників загинула його наречена — другий помічник полкового лікаря 1-го полку Си-

ньої дивізії Світлана Харченко. Дорого заплатять вороги за її смерть.

У грудні 1919 року Іван був інтернований польською вла-дою у Луцьку. З лютого 1920 року служив у 2-ій (згодом — 6-ій Січовій) дивізії Армії УНР. З 4 серпня 1920-го — начальник відділення зв’язку штабу Армії УНР. Учасник Першого зимово-го походу Армії УНР. З 27 жовтня 1921 року — начальник опера-тивного відділу штабу Київської повстанчої дивізії Української повстанчої армії Юрка Тютюнни-ка, пізніше — командир ударної частини УПА.

Тоді, восени 1921 року, біль-шість українських земель окупу-вали більшовики. Залишки укра-їнських армій перебували у поль-ських таборах для інтернованих. Українські селяни вже пізна-ли всі принади більшовицького «раю». Дрібні повстанські заго-ни розпачливо боролися проти нестерпного режиму. Вищі стар-шини Армії УНР вирішили ство-рити військовий штаб і з відділа-ми добровольців нелегально пе-рейти польсько-радянський кор-дон, щоби востаннє спробувати підняти масове повстання проти окупантів. Ця операція мала на-зву «Другий Зимовий похід ар-мії УНР», брав участь у ній і Іван Ремболович. У цій операції він показав себе як хоробрий до-свідчений командир. Уславився в боях за Коростень.

Збереглися спогади Івана Ремболовича про ті страшні й водночас славетні часи:

«5 листопада... з Анишполя було вислано розвідку з 15 кін-нотниками і 8 підривників на с. Бондарівку. Я поїхав із цією роз-відкою. Розвідка в’їхала до села, не зустрівши жодного моска-ля. Була неділя. Біля церкви, де правилася служба Божа, ми по-бачили кілька осідланих коней, прив’язаних до плоту. Я й сотник Хмара стали розпитувати міс-цевих селян про москалів. Один із селян, моргнувши мені оком, одійшов набік. Я підійшов до нього.

— Пане повстанцю! Тут є кілька москалів, вони тепер у церкві, серед них є один кому-ніст, якого можна опізнати по червоній шапці. Цей комуніст чи-мало українців розстріляв влас-норучно. Сільський староста та-кож запроданець московський.

Я поділився цими відомос-тями з сотником Хмарою, і ми вирішили чекати завершен-ня Служби Божої, а як повихо-дять усі з церкви, заарештува-ти комуністів. Чекали з годину.

Коли Служба Божа закінчилася й люди почали виходити з церк-ви, то одним із перших і комуніст у червоній шапці. Сотник Хмара підійшов до нього зі словами: «Товаришу, ви заарештовані!»

— Что? — гукнув комуніст. — Кто мєня смєєт арєстовивать?! Да ви знаєте, кто я такой?!

— Знаю, — відповів сотник Хмара, — ти комуніст, а я украї-нець! — І міцний кулак сотника Хмари опустився на хижу мос-ковську твар комуніста.

По переведенню трусу в ко-муністовій кишені було знайдено

реєстр осіб, яких він власноруч-но розстріляв: число їх доходило до 53.

Забравши з собою захопле-них москалів, розвідка руши-ла на с. Піски, де й приєдналася до наших частин. На підставі ви-року польового суду комуніста у червоній шапці було повішено в с. Пісках.

Увечері начальник штабу полковник Отмарштайн покли-кав мене до себе й поінформу-вав, що весь наш відділ виру-шить пізно ввечері в напрямку на м. Коростень, а мені наказав, набравши охотників, розпочати 6 листопада демонстрацію з по-лудневої сторони.

...Посуваючись якнайтихіше містом, я зі своїми людьми піді-йшов до самого двірця (заліз-ничного вокзалу — О.Я.).

Через вікно ми побачили червоноармійців із рушницями, що переповнювали почекальню двірця.

— Руки догори! — крикнув я, скочивши з одним козаком на підвіконня та вибивши вікно. Два козаки вистрілили до поче-кальні.

Одного з червоноармійців було забито, а решта почала ті-кати на перон.

— Стій, руки догори, бо стрілятиму! — крикнув я вдру-ге. Червоноармійці покидали рушниці й піднесли руки дого-ри. Ми вскочили до почекаль-ні. Чотирьом козакам я нака-зав поскладати рушниці до од-ної купи, а сам з 5 козаками побіг до телеграфу. Урядовці на

телеграфі були дуже переляка-ні, і лише один сидів і подавав телеграму до Києва. Я підійшов до нього. Виявилося, що він був комуніст і передавав до Києва, що на Коростень напали пар-тизани. Порозбивавши апара-ти, ми вибігли на перон. Там не було жодного червоноармій-ця. Наказавши одному козако-ві покликати інших із почекаль-ні, я з рештою пішов уздовж пе-рону. З іншого кінця двірця з-за рогу в’їхав на перон верхи со-тник Маркевич, за ним бігло 5 козаків.

— Пане полковнику, я за-бив начальника штабу бригади й забрав його коня, а тут у ваго-нах міститься Чрезвичайна комі-сія, — почав рапортувати сотник Маркевич.

Я наказав трьом козакам знайти якого-небудь залізнич-ника, що міг би нам показати ва-гони з чрезвичайкою. За кіль-ка хвилин привели стрілочника, який і показав нам ці вагони. З рушницями напоготові побігли ми до цих вагонів. Сотник Мар-кевич із одного боку, а я з кілько-ма козаками з другого — вско-чили до вагона. Чекісти були на ногах, а один із них тримав теле-фонну слухавку в руках.

— Ані з місця! — крикнув со-тник Маркевич.

— З ким розмовляєш? — спитав я чекіста.

— З командіром брігади, — відповів він. Я підніс слухавку до вуха.

— Галло, галло, да что ви мєня нє слушаєтє, что у вас там за галас? — почув я в телефон.

Удаючи з себе москаля, я по-чав розмовляти з командиром московської бригади: «Товаріщ комбріг, на станцію напала бан-да партізанов, что нам дєлать?»

Комбриг: «Сєйчас ми с німі раздєлаємся. Я вислал к вам на-чальніка штаба».

Я: «Начальнік штаба расстрє-лян».

Комбриг: «Кєм?»Я: «По моєму пріказу».Комбриг: «А ви кто?»Я: «Подполковнік Ремболо-

вич, комєндант партізанов».

Далі почув я тільки нецензур-ний вираз. Під час моїх розмов із командиром московської брига-ди козаки повиводили з вагонів і порозстрілювали всіх комуніс-тів-чекістів.

Покінчивши з чрезвичайкою, ми рушили знову в бік двірця».

Потому відділ під керівни-цтвом героя визволив декілька сотень в’язнів і без підтримки ін-ших частин УНР навіть атакував червоноармійців!

Та, незважаючи на те, що військо під Коростенем втрати-ло декілька старшин, вистріляло 80% набоїв, усупереч підтрим-ці ініціативи Ремболовича про-вадити наступ і захопити місто та склади з військовим майном полковником Отмарштайном, ге-нерал Тютюнник наказав відхо-дити. Це було зерно майбутньої поразки.

На цьому бойові пригоди Іва-на Ремболовича не закінчилися.

12 листопада 1921-го в селі Чайківці він був поранений у нижню частину лівого стегна. У бою під Малими Миньками 17 листопада організував групу до ста осіб, з якою хоробро оборо-нявся та все ж потрапив у біль-шовицький полон. 20 листопада, попри поранення, йому вдалося вирватися на волю. Втік по снігу у 18-градусний мороз роздягне-ний, босий.

Про це згадує він сам у сво-їх спогадах у статті «Рейд 1921 року»: «...В церкві 19 листопада о 15 – 16 годині до нас увійшов старшина-червоноармієць і на-казав усім пораненим підвести-ся й перейти до помешкання міс-цевого священика. Вечором у це приміщення увійшло кілька одяг-нених по-цивільному осіб і кіль-ка червоних старшин. Вони за-питали: «А хто із вас Ремболович, ваш полковник? Чи, по-вашому, він не належить до командного складу?»

Мені шепнули на вухо, щоб я тікав, бо мене розстріляють... Вставши з підлоги й удаючи, що можу ступати лише однією но-гою, я, тримаючись за стінку, пі-дійшов до дверей. Вартовий чер-воноармієць стояв посередині помешкання й не пішов за мною, та й кому ж могло прийти в голо-ву, що людина боса, в одній спід-ній сорочці, при 18 ступенях мо-розу, може втекти, та ще й із пе-ребитою ногою.

Коли я вийшов на подвір’я, то впав у сніг і поповз до саду, а звідти до недалекого лісу, де, під-нявшись на ноги, побіг».

Потім підполковник добрав-ся до кордону, перейшов на те-риторію Польщі, працював у різ-них українських організаціях. Його подальша біографія варта окремої публікації.

Олександр ЯСЕНЧУК,журналіст, краєзнавець,

громадський активіст

Кому ж могло прийти в голову, що людина боса, в од-ній спідній сорочці, при 18 ступенях морозу, може втек-ти, та ще й із перебитою ногою.

Іван Семенович Ремболович — підполковник Армії УНР, творець Вільного козацтва, учасник Зимового

походу, старшина дивізії «Галичина», полковник УПА

№21 7 листопада 2013 року№21 7 листопада 2013 року6 Cвіт історії

«Одне з найбільш відомих повстань, що відбулося на Чер-нігівщині на початковому ета-пі колективізації, очолив Яким Рябченко, — пише відома чер-нігівська дослідниця Тамара Демченко. — Про нього в укра-їнському незалежному часо-писі «Неділя», який виходив у Німеччині у 1951 р., вміщено статтю, в якій дійсність тісно переплітається з легендами. Зокрема, автор прагнув по-казати свого героя свідомим борцем проти більшовицько-го «ката». Колективізація і ма-сове розкуркулення відкри-ли йому очі: він побачив, що «власними руками допомагав одягати московське ярмо на свій народ». Далі йдеться про встановлення контактів з 21-им чернігівським територіаль-ним полком, курсанти полко-вої школи якого під командою майора Губаренка нібито від-мовилися воювати з повстан-цями і перейшли на їхній бік.

Щоб придушити повстан-ня, з Москви була відправле-на дивізія внутрішніх військ. «Боротьба доходить до свого кульмінаційного пункту. Ряб-ченко укріплюється в тому са-мому урочищі Замглаї, де не-давно був загін Галаки. Бої між повстанцями і пролетарською дивізією тривають близько трьох тижнів». Автор зазна-чає, що деякі «учасники цих повстань, як П. Ч. чи І. Б., піс-ля всіх поневірянь і мук, у часі Другої світової війни змогли вирватися з кліщів Москви на Захід». Саме від них і отримана автором інформація.

М. Вербицький також зга-дував про це повстання, яке навесні 1930 року охопило Городнянський, Ріпкинський, Сновський, Менський та Со-сницький «повіти» (так у тексті — насправді йшлося про ра-йони). І далі автор повторює версію про те, що направлена з Москви дивізія «оточила ра-йони повстання з боку Гомеля, Бахмача, Чернігова та заду-шила його в найжорстокіший спосіб». Ці ж матеріали фігуру-ють і в розвідці В. Косика. Що-правда, автор зауважує: «Про ці події відомості розпороше-

ні, деякі з них потрібно пере-віряти».

Згадує про Рябченка та двох його найближчих поміч-ників — братів Зубів — і ста-вить в один ряд із провідника-ми най масовіших повстань в Україні Василь Плющ.

Під час нашого візиту до села Тупичів місцеві мешкан-ці пригадували розповіді про «банду Рябченка», але подро-биці вже забули. І це логічно, адже свого часу тільки за роз-повідь про це можна було за-гриміти туди, «де Макар телят не пас».

«Так, чули ми про Рябченка, але ж ніхто про нього не гово-рив, бо за таке могли й поса-дити», — розповіла утриманка притулку для престарілих Ві-кторія Ф.

Викладач історії місцевої школи Наталія Савінкова під-твердила, що особливо ніхто в селі про «банду Рябченка» не оповідав, а біля села Невкля за переказами хлопці Рябчен-ка мали схованку — землянку.

Більш реалістично, але від того не стає менш героїч-ною, сприймається справа по-встання Якима Рябченка на сторінках кримінальної спра-ви, зміст якої оприлюднив до-слідник Володимир Шквар-чук на початку 1990-х у книзі «Бунт землі». Він повторює іс-торію, типову для тих і пізніших часів, коли селяни, повіривши облудним червоним ідеалам, спершу палко стають на бо-ротьбу з ворогами комунізму,

а потім, зрозумівши хибну сут-ність більшовицької ідеї, на-магаються виправити свої по-милки і гинуть. Подібний шлях пройшли Іван Васильчиков, Яким Рябченко.

Останній — уродженець с. Тупичів Городнянського по-віту, бідняк, рід якого міг пиша-тися походженням із запорізь-ких козаків. Освіта початко-ва, більшовик, червоний пар-тизан, один із організаторів комітету незаможних селян у своєму селі, де із азартом роз-куркулював економічно міцних господарів. Був головою сіль-ради, начальником повітової міліції, уповноваженим, а зго-дом навіть головою ЧК по Го-роднянському району, членом повітового раднаргоспу, вол-виконкому, техніком з будівни-цтва шкіл і мостів. Отже, осо-бистість, доходить висновку Володимир Шкварчук.

З невідомих причин кар’єра Якима Рябченка при-пинилася, і він обирає осно-вним заняттям господарюван-ня в селі. Як у людини талано-витої і господарської, робота в його руках кипить. Тож незаба-ром до хати, хліва, коня, коро-ви, двох з половиною десятин землі додається отара овець, 60 фруктових дерев, які він по-садив біля хати.

З початком колективіза-ції шляхи Якима Рябченка і ра-дянської влади починають роз-ходитися.

«Не за те ми кров проли-вали, щоб нашу землю дер-жава у нас забирала», — по-чинають говорити між собою колишні «червоні партизани» Довгопол Дмитро Юхимович, Хоботня Лев Львович та інші. Розуміє Яким Рябченко душу селян, їхні прагнення бути господарями на своїй землі, адже й сам боровся за обіцян-ку «Землю – селянам!». Тому не збагне, як його нові дру-зі — міцні господарі Микола Заєць, Андрій Філон, Митро-фан Могилевець були зарахо-вані до «злого класу куркулів», адже вони не здирники якісь, а все добро своїми мозолями заробили. Конфлікт у колиш-нього чекіста з існуючою вла-дою поглиблюється, він допо-магає односельцям уникнути розкуркулення, заслання, ін-ших репресій і навіть допома-гає втікати з півночі вже ви-сланим.

У принциповому питанні, кому ж мають належати ре-зультати праці на землі — се-лянину, колишньому «червоно-му партизану», що пролив за неї свою та й чужу кров, чи з якогось дива невідомому дядь-ку з міста, — в цьому не схо-

дяться думки Якима та радян-ської влади. Розуміючи спра-ведливість по-своєму, Рябчен-ко виписує селянам у сільраді всіляки довідки, користується сам і допомагає іншим вико-ристовувати пільги. Так збе-реглося свідчення, що голова колгоспу «Комунар» у селі Хо-робичі Бабинець Максим Ми-хайлович при нагоді завіз до Тупичева для побратимів віз хліба і пуд сала.

Але владі не потрібні різні «самовольці», тож відбуваєть-ся чистка — у багатьох «чер-воних партизанів» забирають квитки, через що вони втра-чають пільги. Водночас на-стає процес колективізації, яку переважна більшість селян сприйняла як брутальне зазі-хання на добро і свободу хлі-боробів. Багато хто з колишніх партизанів хоче змін, за прин-ципом «Ми тебе породили, ми тебе і вб’ємо», але часи вже не ті, розпочинаються арешти. Тож 41-річний Рябченко, зга-давши молодість, тікає до лісу.

Там з різних причин пере-ховується чимало людей, і до-вкола Якима збирається чима-лий гурт. Майже одразу вини-кає питання: чим харчуватися? Хтось пропонує реквізувати в колгоспі села Листвен пару свиней чи корову. На це Аксют-ко Корній Степанович запере-чує: «Ми повстанці, а такі дії мо-жуть прирівняти нас до банди-тів». З ним погоджуються всі, тож надалі їжу дістають у зна-йомих, хтось приносить до лісу. Підтримка повстанців зростає, хоча дехто біжить із лісу з до-носами в ГПУ. Довкола Якима Рябченка, в якого знайшлося чимало однодумців, чиї споді-вання на радянську владу роз-віялися вщент, об’єднуються колишні «червоні партизани» і петлюрівці. Селяни старанно готуються до загального висту-пу, створюють підпільну органі-зацію, проводять підпільні зу-стрічі й наради.

14 травня 1931 року до лісу прибігли люди з новиною, що з райцентру до села прибу-ло два міліціонери робити на-чебто «трус» самогону і ці мілі-ціонери нібито «безобразні-чають». Звиклі до насильства, колишні партизани карають міліціонерів, унаслідок чого один виривається, іншого уби-вають. Назад вороття повстан-цям уже немає.

Найбільшою проблемою була нестача зброї. Втіша-ються чутками, що із Пекурів-ки привезли для Дроздовиць-кого осередку 280 гвинтівок, що у Марченках і Лемешів-ці є кулемети і чоловік сімде-сят, готових до боротьби, що ось-ось із Городні підійде чо-ловік п’ятсот. У Писарівсько-му лісі збирається 300 – 400 повстанців, які під гаслом «За радянську владу без більшо-виків» намагаються чітко ор-ганізуватися за військовим принципом, розбившись на три роти по 80 осіб у кожній і взводи та окремий кавалерій-ський загін (35 осіб).

16 – 17 червня 1931 року партизани вирішили атакува-ти: нападають на місцеві за-води, лісництво, торфороз-робки. Загалом повстанці здобули сім берданок, одну гвинтівку, двадцять троє ко-ней, двоє сідел, наган, дві під-

води, три мішки вівса, мішок цукру, друкарську машинку, три пуди сала і бочку спир-ту. Поранили голову Солонів-ської сільради.

Приватну власність не чі-пають. Усе здобуте ділять між бійцями. Здобувши першу пе-ремогу, повстанці починають думати про майбутнє, вирішу-ють захопити тюрму в Городні, де в багатьох тлумляться рід-ні. Варто згадати, що і в 20-ті роки їхні попередники нама-галися захопити Городнян-ську тюрму, але завжди і час-то з допомогою теперішніх повстанців, а тоді «червоних партизан» тюрма захоплюва-ла козаків.

Нині приміщення її збере-глося, тут розміщуються тор-гові підприємства, жодна ме-моріальна табличка не нага-дує про безвинно закатова-них у ній.

Отже, загін під проводом вже отамана Рябченка висту-пає. Збирає на хуторах підмо-гу. За спогадами Левка Григо-ровича Лук’яненка, повстан-ці заходили додому й до них, батько в той час хворів, тож з ними не пішов. Зате віддав

«на справу» дві рушниці. Але не дрімає і влада, надходить звістка: з Городні прибув мі-ліцейський загін. Усі, хто має зброю, виступають наперед: беззбройні туляться за їхні-ми спинами, поволі відходять назад. Бій закінчується так, як і мав би закінчитися. Після двогодинного бою натовп по-гано озброєних, неорганізо-ваних, не звиклих до послуху людей розбігається, міліціо-нери оточують і арештовують решту. У заарештованих було вилучено 25 гвинтівок різних систем, 20 обрізів, 17 мислив-ських рушниць, 8 револьве-рів, патрони.

Сам Рябченко тікає. Ви-рішальний бій із загоном мі-ліції, направленим із Городні, відбувся 28 червня 1931 р. Я. Рябченко був тяжко поране-ний і потрапив у полон.

Селяни ще намагають-ся чинити спротив. У селі Бу-рівці 28-річний Яків Ступак і 48-річний Яків Бугрім зби-рають довкола себе чоловік п’ятдесят, однак їх теж розпо-рошує міліція. Органи вилуча-ють 62 одиниці різної вогне-пальної зброї і півтори сотні патронів.

І знову, як у 1920-ті роки, відбувається якийсь збій, коли більшовицька влада знімає окупаційну машкару і відвер-то показує свій московський вискал.

За постановою колегії ОДПУ на підставі статей 58-2 і 59-3 КК Російської РСФР за-

суджено 54 особи: Рябченко Яким Гнатович — до розстрілу, Бугрим Яків Дмитрович, Дроб-ноход Іов Устимович, Зуб Ми-рон Васильович, Мурач Єгор Леонтійович, Ступак Яків Ан-дрійович, Сущик Василь Івано-вич, Тимошенко Кіндрат Сте-панович, Чугай Олексій Саве-лійович, Шаш Мусій Парамоно-вич — до розстрілу із заміною ув’язненням у концтаборах тер-міном на 10 років кожний (за-галом до розстрілу засуджено 18 осіб); решта обвинувачених — до ув’язнення в таборах на 3 – 10 років і заслання в Північ-ний край на 3 роки.

Обвинувач — секретно-по-літичний відділ Київського опе-ративного сектора ДПУ УСРР (помічник уповноваженого СПВ Бей-Беспалько, начальник СПВ Чердак, начальник секто-ра Іванов).

25 лютого 1960 р. проку-ратурою Чернігівської області винесено постанову про те, що учасники контрреволюційної повстанської організації засу-джені обґрунтовано.

11 вересня 1989 р. пред-ставники управління КДБ УРСР по Чернігівській області та про-

куратури ухвалили рішення про реабілітацію засуджених, про-те 12 березня 1991 р. проку-рор області ухвалив скасувати цей висновок як помилковий!

Так і увійшли в історію ці селяни з тавром криміналь-них злочинців, а не борців із кривавою тиранією. Чи не час виправити цю ситуацію, щоби хоча б їхні нащадки могли від-чувати себе дітьми, онуками героїв, а не бандитів?

Олександр ЯСЕНЧУК

Поїздка і дослідження здійснені за підтримки гро-мадської ініціативи «Увікові-чення чернігівців — борців за волю України».

Література:Тамара Демченко. Націо-

нальна книга пам’яті жертв Го-лодомору 1932 –1933 років в Україні. Чернігівська областьhttp://www.memory.gov.ua/data/upload/publication/main/ua/1090/45.pdf

А р х і в н о - к р и м і н а л ь н а справа Я.Г. Рябченка й інших учасників повстанської орга-нізації на території Чернігів-щини. 3 серпня 1931 р. Спр. 67508, тт. 1 – 3.

Документи архівно-кримі-нальних справ.h t t p : / / h i s t a n s . c o m /LiberUA/978-966-1594-17-2/5.pdf

Володимир Шкварчук. «Бунт землі». Чернігів, 1994 р.

Сайт «Північний Вектор»

Виступ Рябченка — одне з наймасовіших повстань

селян напередодні Голодомору

Церква у селі Тупичів ще пам’ятає Якима Рябченка

Городнянська в’язниця

Червона ідеологія. Городнянський краєзнавчий музей

№21 7 листопада 2013 року№21 7 листопада 2013 року 7 Світ історії

Йшлося, зокрема, про таку оді-озну постать комуно-радянсько-го періоду, як Олексій Федоров. Один із керівників партизанського руху України, секретар підпільно-го Чернігівського обкому Компар-тії — така його офіційна радянська біографія. Але в часи, коли ми від-кривали для себе замулену, прихо-вану досі правду історії, стали відо-мі й інші штрихи цієї біографії. На-самперед причетність Федорова до репресій режиму в 1937 – 1938 роках.

Із депутатським запитом до го-лови Служби безпеки України О. Якименка звернувся депутат Вер-ховної Ради від партії «Свобода» Руслан Марцінків. Депутат просив повідомити про масові поховання жертв режиму в лісі біля села Халя-вин неподалік Чернігова. Ось суть відповіді голови СБУ. В архівах СБУ нема даних про масові розстріли жертв радянської влади, які похо-вані в Халявинському лісі біля Чер-нігова. Але, продовжує далі голова СБУ, завдяки опитуванням свідків ще 1990 року було встановлено: там поховано близько 5 тисяч лю-дей.

Щодо відсутності даних в архі-вах. Проблема в тому, що в період розвалу СРСР величезна кількість архівів КДБ була знищена або пе-реправлена до Москви. І все ж по-шук варто продовжити, в тому чис-лі на міждержавному рівні.

А далі у відповіді голови СБУ О. Якименка на запит: «Разом з тим у фондах Головного державного архіву СБУ зберігаються Протоко-ли позасудових органів, що діяли в роки «Великого терору» (1937 – 1938 рр.), — «Трійки» Управлін-ня народного комісаріату внутріш-ніх справ (НКВС) УРСР по Чернігів-ській області, яка приймала рішен-ня, у тому числі й щодо застосуван-ня вищої міри покарання (ВМП)... У вказаних Протоколах наявні під-писи начальників управління НКВС УРСР по Чернігівській області Кор-нєва, Єгорова, заступника началь-ника Управління Широкого, се-кретарів Чернігівського обласно-го комітету КП(б)У Маркітана, Ми-хайлова, Федорова, прокурорів Чернігівської області Склярського, Савранського та помічника проку-рора Товчи-Гречки».

Отже, СБУ підтверджує факти розстрілів і поховань жертв у лісі під Черніговом. А також підтвер-джує, що підписи Федорова стоять на вироках сумновідомих позасу-дових «трійок», якими людей засу-джували на страту. Підписи його, на той час секретаря обкому пар-тії, спільно з підписами керівни-ків прокуратури і НКВС області. До речі, як партизанський коман-дир Федоров мав звання саме ге-нерал-майора НКВС. Ще одна тем-на сторінка біографії — причет-ність до трагедії міста Корюківка на Чернігівщині. Саме наліт одного з підрозділів з’єднання Федорова спровокував знищення Корюківки окупантами, цю найбільшу караль-ну акцію Другої світової війни, коли було знищено майже 7 тисяч мир-них мешканців міста.

І взагалі вже сказано гірку

правду про партизанський рух. У ньому, безумовно, брали участь і багато справжніх патріотів, але за-галом цей рух постійно провоку-вав подібні каральні акції окупан-тів проти мирного населення. Що, втім, і було свідомою політикою ра-дянського режиму — тактикою «ви-паленої землі», втягуванням мир-ного населення в бойові дії.

У зв’язку з цим викликає подив затія влади щодо бучного вшану-вання лідерів партизанщини Фе-дорова і ще одного генерал-ма-йора НКВС —Сидора Ковпака. У

руслі радянізації влада вирішила створити у столичному парку Ві-чної Слави над Дніпром так зва-ну алею Воїнської Слави. Йдеться про алею пам’ятників двічі Героям Радянського Союзу, уродженцям України. Рішення про це ухвалено постановою парламенту і Указом Президента. Головою оргкоміте-ту з формування цієї алеї призна-чений не хтось інший, як Табачник. Серед активістів цієї затії — не менш одіозний нардеп Колеснічен-ко. Чомусь саме оргкомітету було передовірено визначити, чиї 14 пам’ятників постануть на алеї пер-шочергово.

Першими були встановлені по-груддя космонавта Берегового і льотчика Амет-Хана Султана. А на-ступними виявилися якраз ватаж-ки червоної партизанщини Сидір Ковпак і Олексій Федоров. Напри-кінці вересня саме їхні погруддя було урочисто відкрито на алеї у присутності прем’єра уряду і голо-ви столичної держадміністрації. Азаров промовив на відкритті кра-сиві слова про те, що «українська молодь має більше знати про пар-тизанський рух в Україні» і що Ков-пак і Федоров — «дійсно герої на-шого народу». А як інакше, коли існує Указ Президента про День партизанської слави, є й постано-ва уряду про його відзначення цієї осені, якою передбачалися чис-ленні агітаційні заходи, насампе-ред серед молоді, а ще встанов-лення пам’ятного знака «Область партизанської слави» на кордонах Вінницької, Волинської, Житомир-ської, Київської, Одеської, Рівнен-ської, Сумської та Чернігівської об-ластей.

Щодо пам’ятників Федорову і Ковпаку (на фото), то що тут ска-зати? Двадцять з лишком років у Чернігові точаться безпредметні розмови про належне вшанування жертв комуно-радянського режи-му бодай хоч у тих місцях, де досте-менно встановлено їхні похован-ня. І ось на околиці міста, непода-лік села Халявина, де 75 років тому були загребені в канавах, наче ху-доба, тисячі знищених українців, демократична незалежна Україні ніяк не спорудить хоча б скромного меморіалу безневинним жертвам.

Натомість людині, яка разом з по-дібними підписувала цим жертвам смертні вироки, щойно відкрито пам’ятник у столиці цієї держави. Нормально?

Радянізація триває. Втім, вона нікуди й не зникала. Правильніше сказати, дерадянізацією у нас осо-бливо й не пахло. Досить подиви-тися на наші реалії.

Ось той же Чернігів, Почесним громадянином якого по сьогодні є Федоров. Як писав недавно до-слідник С.Соломаха, офіційна то-поніміка древнього українського міста налічує близько 450 назв ву-лиць, 122 провулків. Так от 98 назв пов’язано з подіями Великої Ві-тчизняної війни, 76 — Жовтневого більшовицького перевороту і гро-мадянської війни, 28 — з радян-ським минулим, 18 — українськи-ми радянськими діячами, 6 — аф-гансько-радянською війною і Чор-нобильською катастрофою. Ім’ям Героїв СРСР названо 78 вулиць. Аж 51 названо на честь діячів ро-сійської культури, зате в україн-ському місті лише 49 вулиць но-сять імена діячів української історії і культури, причому майже всі вони на околицях. А вулиця Незалеж-ності, названа так уже в наш час, — у найбільш віддаленому районі міста. Незалежність на задвірках.

У місті Мені районна держав-на адміністрація і міськрада, пото-паючи, як і скрізь, у вирі соціаль-них проблем, не знайшли іншого заняття, як відроджувати оту ра-дянських часів помпезну Дошку пошани, щоб нагадати, що Мен-щина народила двадцять двох Ге-роїв Соцпраці і трьох Героїв Радян-ського Союзу. Так і чекай, що поруч

з’явиться величезне гасло «Партія — розум, честь і совість нашої епо-хи», а, може, воно ще десь і вціліло в запасниках.

У місті Бобровиці можна поба-чити дивовижний, але характер-ний для нашого міжчасся — по-між тоталітаризмом і демократією — симбіоз. Неподалік пам’ятника «Бобровичанам, жертвам Голодо-мору 1932 – 1933 років» є ще й плита, на якій написано: «Тут захо-ронені активні учасники колективі-зації, які загинули від рук бандитів у 1929 році». І це при тому, що одні-єю з головних причин Голодомору 1932 – 1933 рр. була насильниць-ка колективізація, а саме 1929 року — найбільш активна фаза цього процесу. Представники опо-зиції в райраді запропонували де-монтувати цю плиту як наругу над жертвами Голодомору. Тим більше, що толком не встановлено, що ж то за поховання. І тут же нарвали-ся на лемент комуністів про «нару-гу над пам’яттю» активістів колек-тивізації.

Звичайно, можна припусти-ти, що частина тих активістів слі-по вірила в ідеї Жовтня, навіть тоді, коли головне гасло револю-ції «Землю — селянам!» наприкін-ці 1920-х обернулося по суті по-грабуванням цієї землі. Можна б нагадати, як найзатятіші «активіс-ти», під галас про сталінську колек-тивізацію, просто грабували сво-їх земляків. Але що ж нам робити з нашою пам’яттю сьогодні? Ну, не «бандитами» були ті, хто боролися проти колективізації. То давайте хоча б приберемо з цієї і, напевно, багатьох подібних плит це визна-чення жертв Голодомору. Врешті, під тими плитами на честь «активіс-тів» — теж жертви того ж режиму.

Але про що тут говорити, коли досить подивитися, за якими адре-сами знаходяться наші органи вла-ди. Найпопулярнішою такою адре-сою в Україні є вулиця Леніна, саме за нею — майже 4,5 тисячі місце-вих органів влади. А от назва Не-залежності в цих адресах — лише 219 разів. 946 органів влади ма-ють адресу по вулиці Радянській. Сотні центральних (!) вулиць на-ших населених пунктів досі носять ім’я Кірова, Калініна, Щорса. Є ще і вулиці Чекістів, їхнього верхово-ди Дзержинського. А згадаймо ви-слів Вацлава Гавела: «Якщо люди-на живе в оточенні пропаганди то-талітарної держави і не помічає її, то пропаганда досягла своєї мети».

Практично не виконується роз-порядження Президента України, видане ще на зорі Незалежнос-ті, про демонтаж пам’ятників Ле-ніну та інших знаків тоталітарної доби. За ці 20 років їх уже не по-винно бути й духу, а вони досі бов-ваніють над нашими вулицями і майданами. Поодинокі факти не-смілого демонтажу за рішенням місцевої влади часто маскуються потребою «реконструкції» площ чи вулиць, як це було недавно в Но-вограді-Волинському на Житомир-щині, де знесено пам’ятник Леніну. Влітку рішення про знесення двох пам’ятників Леніну ухвалили депу-тати Сумської міської ради.

Але все це — поодинокі при-клади. Якщо у нас така ялова вла-да, то не дивно, що доходить до методів, далеких від норм пра-ва. Останніми місяцями в Украї-ні розгорнулася справжня війна пам’ятників, точніше, їх нищення. Ось бодай коротка хроніка.

У місті Узині на Київщині неві-домі скинули з постамента статую Леніна. Прихильники партії «Сво-бода» зруйнували пам’ятник вож-дю в Охтирці на Сумщині. У Берди-чеві на Житомирщині невідомі зне-сли Леніну голову.

Дехто до пам’ятників радян-ського режиму похапцем запи-сує всі меморіали жертвам війни. І ось що виходить? У смт Просяна Дніпропетровської області і в селі Червоне на Донеччині пошкодже-но меморіальні комплекси, при-свячені загиблим у період грома-дянської і Другої світової воєн. У селі Військове Дніпропетровської області пограбовано меморіаль-ний комплекс, у місті Дебальцеве на Донбасі пошкоджено пам’ятник «Пагорб бойової слави». Були по-шкоджені братська могила жерт-вам фашистського терору 1941 – 1942 років (Трудівська селищна рада Сімферопольського району), меморіальний комплекс радян-ським воїнам (с. Павлівське Запо-різької області).

А ось, так би мовити, «хід у відповідь». У Раві-Руській Львів-ської області невідомі поніве-чили пам’ятник Українській По-встанській Армії біля самої місь-кої ради. Такий вандалізм у місті стався вперше. Пошкоджено два пам’ятники Шухевичу (у Львові та на Івано-Франківщині), пам’ятники Бандері в цих же двох областях і на Рівненщині.

Прикро, коли в цій війні страж-дають і об’єкти, далекі від пам’яток тоталітаризму. В Одесі пошкодили меморіальну дошку на честь пре-зидента Польщі Леха Качинсько-го, який загинув в авіакатастрофі біля Смоленська 2010 року. До-шку встановили після того, як ця вулиця була названа іменем поль-ського президента. Це відбулося з ініціативи тодішнього мера Оде-си Едуарда Гурвіца. До речі, з його ініціативи в місті було знесено всі пам’ятники Леніну, і тепер це єди-ний обласний центр, де нема жод-ного такого пам’ятника.

Жертвами війни стають і місця вшанування діячів історії та куль-тури. Поблизу Батурина було по-грабовано пам’ятник видатному пасічнику Петру Прокоповичу. На Полтавщині викрадено барельєф пам’ятника письменнику Наріжно-му. У селі Чорномині на Вінниччи-ні пошкоджено склеп із похован-ням графів Чорномських, який є пам’яткою архітектури.

Взагалі пам’ять має об’єднувати, навіть якщо гірка правда історії різнить нас ідео-логічно, політично. Недопустима лише наруга над пам’яттю. А нару-гою є й те, коли на нашій землі сто-ять пам’ятники не жертвам, а ка-там, не патріотам, а запроданцям.

Петро АНТОНЕНКО

Пам’ять об’єднує чи роз’єднує?

Повзуча радянізація і комунізація в Україні триває. Це замість кардинальної дерадянізації і декомунізації. Проповідники «руського міра» і новітніх промосковських союзів, окрім розігруван-ня «фашистської» крапленої карти, коли всіх патріотів прозивають «фашистами», підступно спе-кулюють і на темі «патріотизму», в радянському, звісно, потрактуванні. У цьому зв’язку варто по-вернутися до моєї публікації «Жертви режиму не вшановані, а комуністичні ідоли на майданах», вміщеної у № 20 нашої газети.

№21 7 листопада 2013 року№21 7 листопада 2013 року8 Світ домашнього читання

Думки авторів публікацій можуть не збігатися з позицією редакції. Автори публікацій несуть від-повідальність за їх достовірність. Видрукувано у ПАТ «ПВК «Десна» (м. Чернігів, проспект Перемоги, 62). Тираж — 2000.

Чернігівська обласна інформаційно-аналітична газета.

Зареєстрована у Головному управлінні юстиції

Чернігівської області.

Свідоцтво про державну реєстрацію:

серія ЧГ № 501-150 Р від 26 жовтня 2011 року.

Засновник і редактор — Петро АНТОНЕНКО.Поштова адреса газети: 14000, Чернігів, головпоштамт, а/с 43. Електронна адреса газети: antonpetro@meta.ua

Несподівані думки

Станіслав Єжи Лєц Мав строкате жит-

тя: міняв прапори. Рупор не повинен ди-

вуватися, що його обпльову-ють ті, які говорять у нього.

Усе розуміємо. Тому нічого не можемо зрозуміти.

Усе вже описано. На щастя, не про все ще поду-мано.

Дурень — це люди-на, що вважає себе розум-нішою від мене.

Щоразу, коли го-ворю «так», я заздалегідь бачу, скількох «ні» мені це коштуватиме.

Було колись... Коли знаменитий

співак Енріко Карузо впер-ше прибув до Америки, його зустрів цілий натовп журналістів. Один з них за-питав співака, що той ду-має про торгівлю між США та Італією. На це Карузо відповів: «Чесно кажучи, я ніколи над цим не задуму-вався. Але, очевидно, від-повідь на це запитання я завтра прочитаю у вашій газеті».

До курйозів судо-чинства можна зарахува-ти судовий процес в одно-му з міст Іспанії 1540 року. На лаві підсудних опинила-ся… міль. Зажерливі ко-махи поточили цінний го-белен вартістю в 10 тисяч золотих. Міль була визна-на вин ною і засуджена до страти через відрубуван-ня голови. Також рішен-ням суду вона назавжди виганялася з королівства. Пізніше це рішення визна-ли судовою помилкою, бо килим зіпсувала не сама міль, а її личинки.

Куточок гумору

Одеські жарти— Ой, ваш Абрамчик

на обличчя — викапаний тато!

— Це не страшно, аби був здоровий!

* * *— Як ви можете дихати

цим повітрям? — А ми не затягуємося.

* * *У зв’язку з підвищен-

ням цін на продукти одна сусідка пропонує іншій: «Якщо Ви погодитеся, щоб я посмажила яєчню на Ва-шому салі, я дозволю Вам зварити Ваше м’ясо в моє-му супі».

* * *— Скільки коштує до-

їхати до Дерибасівської? — Десять гривень. — А якщо я поїду зі сво-

їм чоловіком? — Усе одно.— Ти чуєш, дорогень-

кий? Я ж казала, що ти нічо-го не вартий!

* * *— Щоб ви так жили, як

прибідняєтеся!

Вас зацікавила наша газета, її публікації? Тоді Ви можете допомогти в її виданні, внісши

будь-яку благодійну суму на рахунок газети. Цим Ви підтримаєте видання незалежної української преси.

Кошти на видання газети можна вносити на банківський рахунок:

Установа банку: ПАТ «Укрсоцбанк», МФО 300023

Код отримувача: 1770703038,Рахунок №26207010411229,

Отримувач: Антоненко Петро Якович.

Публікації нашої газети газети «Світ» не старіютьне старіють

Вас зацікавили публікації нашої газети? Цей і попередні її номери можете знайти в нашому ко-респондентському пункті — у Чернігівському куль-турно-мистецькому центрі «Інтермеццо». Адреса: м. Чернігів, вул. Шевченка, 9.

Чернігівський культурно-мистецький центр «Інтермеццо»

14000, м. Чернігів, вул. Шевченка, 9, тел. (0462) 973-628, 973-629, (063) 236-18-03 http://intermezzo.org.ua. e-mail:kmc.intermezzo@gmail.com

ІCQ: 605-110-856Послуги: в продажу книги, музика, мистецтво, су-

веніри, канцтовари, а також туризм, екскурсії, прове-дення презентацій, прес-конференцій, творчі зустрічі, кава, зручності.

Чернігівська міська організація Суспільної служби України

Види послуг: соціальний патронаж, видавнича ді-яльність, сприяння вихованню дітей, відродженню ду-ховних і національних традицій. Вул. Шевченка, 9. Тел. (066) 760-86-83, (0462) 973-628, 973-629.

Поетичний вечір у Чернігівському культурно-мистецькому центрі «Інтер-меццо» був незвичним, осінній настрій пронизував атмосферу.

Голова Чернігівської громадської ор-ганізації «Суспільна служба України» Те-тяна Жогалко привітала присутніх і ви-словила щире захоплення їхнім бажан-ням дарувати слово. «Сьогодні ми від-значаємо невеличке свято: два роки тому міська влада передала КМЦ «Ін-термеццо» під егіду громадської орга-нізації «Суспільна служба України». Ми завжди раді приймати тут творчу мо-лодь, сприяти розвитку літературного руху на Чернігівщині. У наших планах —проведення наступного року літератур-ного фестивалю та конкурсу», — зазна-чила пані Тетяна.

Напередодні уродженець Чернігівщи-ни, а тепер мешканець далекого Ванку-вера Валерій Шевчук зробив для мис-тецького центру невеличкий подарунок, а також передплатив на наступний рік «Гомін України».

Блюзом, що так пасує до осені, вра-зив гостей гурт «VOICE of MIND» (дует Оль-ги Швед та Леоніда Бивалькевича), які отримали на згадку подарунки від КМЦ «Інтермеццо» та примірник журналу «Лі-тературний Чернігів». Поетичні збірки було подаровано й організатору поетич-них вечорів Анні Кириловій.

Відкриттям вечора стала лірична по-езія Дмитра Безкровного.

Поглинаю тебе поглинаю тебе з кожним лагідним

словома тоді мимоволі не можу спинитисьчерез те, що засіяне не пророслочерез те, що занадто молодшим

став місяць

закриваю тебе у собі назавждибо вже полагодив іржаві замки

та ролетиа ти хочеш сказати щось й стримуєшніби до резерву мою надсилаєш анкету

і ніяка жага не відновить багаттяне проб’є приголомшливо шар

тропосферити вродлива, хороша, тобі дев’ятнадцятьвсі дороги твої, всі відчинені двері Професійно зрілими, але теплими, не-

мов промінчик сонця, віршами причарува-ла Ірина Кулаковська.

Ту дівчину звали Євою.В квартирі з балконом в осіньБула вона королевою,А трон з корабельних сосен.

Тужливо скрипів про море.І липла до шат смола.Тремтливе, напівпрозореВолосся лилось з чола.

Їй так смакувало манго —Просякнутий сонцем плід.У колір війни і тангоВдягався небесний схід.

І лопались жили в скрипок,І рвалася плоть пісень.І ніби альбомний знімок,Тьмянів і згортався день.

Легких простирадл завія.Оголений мармур пліч.Вона приручала змія,Допоки палала ніч.

І здався їй змій без бою.Покірно, мов перший сніг,Він килимом ліг, травоюДо Євиних грішних ніг.

... Сталеве проміння ранку.Закляклий в очах вогонь.Змій душу шмагав, як бранку.Змій серце забрав в полон.

Тумани пливуть над містом.Вуста обпікає грог.І плаче багряним листомЗакоханий в Єву Бог.

Олександр ЯСЕНЧУК

Вісті з Культурно-мистецького центру «Інтермеццо»

Брати Капранови презентували «Мальовану історію Незалежності України»

Відомі українські письменники, ав-тори «Мальованої історії Незалежнос-ті України» брати Капранови презенту-вали свою роботу в Чернігові.

Зустріч з журналістами вже тради-ційно проходила у КМЦ «Інтермеццо». Письменники також познайомили з од-ним із авторів малюнків у книзі, чер-нігівським художником Олександром Бронзовим.

Поетичний вечір під ритми блюзу в «Інтермеццо»

«Десна» — у чвертьфіналі Кубка України

Чернігівська «Десна», успішно виступивши на попередньому ета-пі Кубка України з футболу, в 1/8 фіналу перемогла на своєму полі ко-манду прем’єр-ліги — запорізький «Металург».

Матч був дуже напруженим: нічия в основний час, потім команди об-мінялися голами в додатковий час. А серію пенальті краще виконали дес-нянці — 5:4. Тепер підопічним тренера Олександра Рябоконя може випасти у чвертьфіналі хтось із дуже грізних суперників, адже туди вийшли багаторазові чемпіони України: київське «Динамо», донецький «Шахтар», нинішній лідер чемпіонату — харківський «Металіст». Є й не такі грізні суперники, але все одно досить сильні. Уболіваймо за «Десну»!

На жаль, Україна сьогодні є лише пасивним учасником загальноcвітового ринку біотехнологій. Дискусії, що інколи збурюють суспільство, — виро-щувати чи не вирощувати в Україні трансгенні рос-лини — не мають жодного стосунку до сучасних

знань і тенденцій.Сьогодні в Україні існує ряд лабораторій, котрі мають

відповідну акредитацію для тестування ГМО. Вони прово-дять моніторинг сільгосппродукції та продуктів харчування. І ось що виявилося. Директор Інституту, де ми перебували, повідомив, що їхні фахівці дослідили 100 зразків насіння харчової кукурудзи, зібраних у торговельній мережі Києва та в селекційній колекції. Два зразки показали: ГМО тут є.

Причина очевидна. Попри заборону в нас чи, точніше сказати, відсутність дозволу вирощувати, ввозити, прода-вати трансгенні продукти, вони у нас і вирощуються, і вво-зяться. Незаконно, підпільно, хоч про яке «підпілля» говори-ти, коли плантації трансгенної кукурудзи чи сої ростуть про-сто неба. То що це за самоомана? Чи не час усе поставити в законні рамки? Досліджувати — так досліджувати, виро-щувати — так вирощувати. Між тим, згаданий Інститут рока-ми не може «вибити» дозволу на дослідження і вирощуван-ня ГІ-рослин у природних умовах, бодай на десятку-другому квадратних метрів. Для закритих установ, таких, як цей Ін-ститут, це не заборонено, повинна ж наша наука не відста-вати від світової.

До речі, я поставив ученим Інституту запитання про кар-топлю, актуальне для нашої Чернігівщини: чи шукають вони нові властивості картоплі, які б дозволили їй самотужки бо-ротися з колорадським жуком? Бо досі вся боротьба — то постійне і все зростаюче поливання картоплі отрутохіміка-тами. Учені відповіли: так, шукають.

Резюме? Дослідження, максимальна гласність, гаран-тування людям відсутності ризиків від наукових новацій. Цілком цивілізований підхід.

Петро АНТОНЕНКОФото автора

Біотехнологія: про ГМО без міфів4