̲ÆÐÅòÎÍÀËÜÍÀ

ÀÊÀÄÅÌ²ß ÓÏÐÀÂ˲ÍÍß ÏÅÐÑÎÍÀËÎÌ

Л. П. Грузінова, В. Г. Короткін

ÒÐÓÄÎÂÅ ÏÐÀÂÎ ÓÊÐÀ¯ÍÈ

Частина 1

ДопущеноМіністерством освіти і науки Українияк навчальний посібник для студентів

вищих навчальних закладів

Êè¿â 2003

1

ББК 67.9(4УКР)305я73Г90

Рецензенти: М. К. Галянтич, канд. юрид. наукД. О. Карпенко, канд. юрид. наук, проф.

Допущено Міністерством освіти і науки України(лист № 14/18.2-347 від 20.03.2003)

Схвалено Вченою радою Міжрегіональної Академії управління персоналом (протокол № 8 від 28.11.02)

Грузінова Л. П., Короткін В. Г.Г90 Трудове право України: Навч посіб. — К.: МАУП, 2003. —

ISBN 966-608-242-X

Ч. 1. — 128 с.: іл. — Бібліогр.: с. 124–126. —

ISBN 966-608-243-8До посібника, підготовленого за навчальною програмою “Трудове право

України”, увійшла Загальна частина трудового права, а також подано інсти-тути його Особливої частини. Висвітлено питання теорії трудового права,проаналізовано чинне трудове законодавство і практику його застосування.

Для студентів неюридичних вузів і факультетів, які вивчають трудовеправо України, а також для всіх, хто цікавиться питаннями трудового зако-нодавства України.

ББК 67.9(4УКР)305я73+67.305я73

ISBN 966-608-242-ХISBN 966-608-243-8

Л. П. Грузінова, В. Г. Короткін, 2003 Міжрегіональна Академія управління

персоналом (МАУП), 2003

ÏÅÐÅÄÌÎÂÀ

Нині, коли реформується трудове законодавство України, сту-денти, що вивчають трудове право України, мають нагальну потре-бу в навчальному посібнику, який би допоміг їм орієнтуватися впроблемах регулювання трудових відносин в Україні, дізнатися протенденції його розвитку, орієнтуватися в нових поняттях, інститутахта нормах вітчизняного трудового законодавства.

Пропонований курс лекцій відповідає програмі навчальної дис-ципліни “Трудове право України”. У посібнику розкриваються ос-новні теми лекцій, а окремі питання винесено для самостійного опа-нування. Посібник допоможе студентам засвоїти трудове право Ук-раїни, зокрема його основні теоретичні питання, а також застосову-вати його на практиці.

Посібник містить передмову, Загальну частину, де розглянутопредмет, метод, функції, систему й джерела трудового права, основ-ні принципи та суб’єкти трудового права, правовідносини у цій важ-ливій сфері суспільного буття, а також те, як регулюються соціаль-но-партнерські відносини в Україні.

До Особливої частини увійшли лекції, в яких розглядаютьсяпроблеми регулювання трудових відносин, а також відносин, тіснопов’язаних з трудовими.

Джерельну базу посібника становлять Конституція України, між-народні документи, закони України, підзаконні та локальні норма-тивно-правові акти у сфері регулювання трудових, а також дотичнихдо них відносин; використовуються роз’яснення пленуму Верховно-го Суду України.

У праці наголошується на теоретичних аспектах правового регу-лювання відносин, які є предметом трудового права, розглядаютьсяпроблемні питання, пов’язані із застосуванням норм трудового зако-нодавства в Україні.

3

У посібнику використано праці провідних спеціалістів у сферітрудового права України, а також правознавців Російської Федера-ції, де розглядаються проблеми вдосконалення трудового законо-давства, тенденції його розвитку, подано рекомендовані для са-мостійного опрацювання джерела права, а також іншу правничулітературу.

Варто зазначити, що останніми роками в Україні видано чималопідручників, навчальних посібників з трудового права України. Нашпальтах періодики правники-науковці та фахівці-практики обго-ворюють проблеми застосування чинного законодавства про пра-цю, тенденції його розвитку й можливості щодо вдосконалення. Сту-денти мають стежити за реформуванням трудового законодавства,опрацювати рекомендовану літературу, а особливу увагу звернутина зміни в трудовому законодавстві України.

Посібник допоможе студентам засвоїти основні засади регулю-вання трудових відносин в Україні, понятійний апарат, виробитивміння глибоко аналізувати трудові відносини в Україні, зважаючина те, як розвивається чинне законодавство про працю в Україні.

Лекції допоможуть студентові не тільки отримати теоретичнізнання, а й навчитися їх черпати з нормативно-правових актів, нау-кової правничої літератури й практики застосування законодавствапро працю.

Виклад окремих питань навчального матеріалу спирається на ви-користання структурно-логічних схем (СЛС). Варто зазначити, щонаочність викладу лекційних тем дає змогу студентам одержатизначно більше навчальної інформації, зосередити їх увагу на важли-вих для розуміння нормах права. Психологи з’ясували, що в біль-шості людей розвинута саме зорова пам’ять, через те наявність наоч-них матеріалів дає змогу підвищити рівень сприйняття інформації,глибше засвоїти ту чи іншу тему.

Навчальний посібник допоможе раціональніше організувати са-мостійну роботу студентів, ґрунтовно засвоїти проблемні питання.Цьому служать зокрема контрольні питання й тематика рефератів.

Для якнайповнішого осягнення трудового права України, а та-кож для підготовки до семінарських занять рекомендується користу-ватися Кодексом законів про працю України з постатейними матері-алами / Упоряд. і наук. ред. В. Вакуленко. — К.: Істина, 2001.

4

У книзі вміщено найважливіші нормативно-правові акти з усіхінститутів трудового права України.

Автори сподіваються, що запропоновані в посібнику теоретичніпідходи й практичні рекомендації стануть у пригоді майбутнім фа-хівцям-правознавцям.

У посібнику використано такі скорочення:КЗпП — Кодекс законів про працю України;КТС — Комісія з трудових спорів;МОП — Міжнародна організація праці;КК — Кримінальний кодекс України;ЦК — Цивільний кодекс України;ЦПК — Цивільний процесуальний кодекс України.Якщо в посібнику після посилання на статті кодексу не вказуєть-

ся держава, яка прийняла кодекс, наприклад, ст. 21 КЗпП, ст. 13ЦПК, ст. 7 ЦК, то йдеться про статті кодексів України.

У навчальному посібнику використано нормативно-правові актиза станом на 15 липня 2002 року.

ÏÐÅÄÌÅÒ, ÌÅÒÎÄ, ÔÓÍÊÖ²¯

ÒÀ ÑÈÑÒÅÌÀ ÒÐÓÄÎÂÎÃÎ ÏÐÀÂÀ

1.1. Предмет, метод і функції трудового права.1.2. Система трудового права як галузі права.1.3. Відмежування трудового права від суміжних правових галузей.

1.1. Предмет, метод і функції трудового права

Трудове право займає важливе місце серед інших галузей права,і важливість ця пояснюється значенням праці в суспільстві. Термін“трудове право” вживається у таких аспектах (рис. 1.1).

Рис.1.1. Аспекти трудового права

Трудові відносини. Серед інших суспільних відносин, які є пред-метом трудового права, чільне місце належить трудовим відноси-нам. Об’єктом і змістом їх є трудова діяльність, в якій реалізуєтьсяздатність людини до праці. Відтак, основним предметом трудовогоправа є суспільні відносини, пов’язані із застосуванням та організа-цією праці.

Трудові відносини — це відносини працівника і роботодавця, щовиникають у зв’язку з використанням несамостійної праці в загаль-ному процесі організації праці.

6

Òåìà 1

Трудове право

як наука як галузь праваяк навчальна дисципліна

Учасники (суб’єкти) трудових відносин — працівник і роботода-вець (власник підприємства, установи, організації або уповноваже-ний ним орган чи фізична особа), які свої взаємовідносини будують,як правило, на договірній основі.

Трудовим відносинам як предметові трудового права характернітакі ознаки (рис. 1.2).

Рис. 1.2. Ознаки трудових відносин

Відносини, побудовані на індивідуальній праці, не є предметомтрудового права (наприклад, праця підприємця). На осіб, які працю-ють за договорами цивільно-правового характеру, норми трудовогоправа теж не поширюються.

Державна служба належить до предмета трудового права, щодослужби в органах внутрішніх справ, то вона виходить за межі трудо-вого права і є предметом адміністративного права. На військово-службовців трудове право теж не поширюється.

Трудові відносини — відносини, побудовані на угоді між працівни-ком і роботодавцем про виконання працівником за оплату певної ро-боти, що потребує того чи іншого фаху, кваліфікації або посади, напідпорядкуванні працівника правилам внутрішнього трудового роз-порядку, якщо роботодавець забезпечує умови праці, передбаченітрудовим законодавством, колективним договором, угодами, тру-довим договором.

До системи суспільних відносин, які є предметом трудового пра-ва, крім відносин трудових, належать відносини, тісно пов’язані зтрудовими; вони передують їм, супроводжують чи походять з них.

7

Ознаки трудових відносин

Працівник входить до того чи іншого трудового колективу

Зміст трудових відносин визначаєтьсявиконанням роботи за договором,

відповідно до спеціальності, кваліфікації, посади працівника

Входження працівника до трудовогоколективу пов’язано з юридичнимфактом — укладанням трудового

договору

Відносини підпорядкуваннявнутрішньому трудовому

розпорядку тієї чи іншої організації

На це в юридичній літературі немає єдиної точки зору (рис. 1.3)1.

Рис.1.3. Відносини, тісно пов’язані з трудовими відносинами, за класифікацією О. В. Смірнова

Так, наші російські колеги — К. Н. Гусов і В. Н. Толкунова від-носинами, тісно пов’язаними з трудовими, вважають:

• відносини щодо зайнятості й працевлаштування;• відносини трудового колективу з роботодавцем організаційно-

управлінського характеру;• організаційно-управлінські відносини профспілкового органу

чи іншого уповноваженого працівниками органу з роботодавцем навиробництві;

• відносини, пов’язані з наглядом і контролем за трудовим зако-нодавством та охороною праці;

• відносини щодо підготовки кадрів, професійного добору фахів-ців і підвищення їх кваліфікації на виробництві;

8

1 Гусов К. Н., Толкунова В. Н. Трудовое право России: Учебник. — М.: Юристъ, 1999. —С. 12.

Предмет трудового права

Трудові відносиниВідносини, що тісно

пов’язані з трудовими відносинами

Організаційно-управлінськівідносини у сфері праці. Соціально-партнерські

Щодо працевлаштуваннягромадян

За професійною підготовкою (підвищенням

кваліфікації кадрів) на виробництві

Щодо нагляду й контролюза додержанням законодавства про працю

За вирішенням трудовихспорів (індивідуальних

і колективних)

• відносини, пов’язані з матеріальною відповідальністю учасниківтрудових відносин за шкоду, заподіяну з вини однієї сторони іншій;

• соціально-партнерські відносини представників колективу тароботодавця, пов’язані з веденням переговорів та укладанням колек-тивного договору чи інших соціально-партнерських угод;

• відносини, необхідні для вирішення трудових спорів.Організаційно-управлінські відносини у сфері праці. Ці відносини ви-

никають у процесі організації й управління колективною працею,участі виборних профспілкових органів, трудових колективів у вста-новленні умов праці, застосування чинного законодавства про працю.

Вони мають на меті вироблення й прийняття локальних норма-тивно-правових актів і рішень щодо вдосконалення організації, нор-мування, оплати й охорони праці тощо. Ці відносини пов’язані з роз-робкою, укладанням і виконанням колективних договорів, а такожінших соціально-партнерських угод (генеральних, галузевих, регіо-нальних, тарифних).

Суб’єктами організаційно-управлінських відносин на рівні орга-нізації є, з однієї сторони — роботодавець, а з другої — виборнийпрофспілковий орган та інші органи, уповноважені трудовими ко-лективами на представництво. Учасники їх — соціальні партнери,які приймають нормативно-правові акти щодо соціально-трудовихвідносин: угоди, колективний договір та ін.

Змістом організаційно-управлінських відносин є права й обов’яз-ки сторін, пов’язані з розробкою та прийняттям локального норма-тивно-правового акта.

Організаційно-управлінські відносини охоплюють умови й опла-ту праці, застосування норм трудового права, в тому числі локаль-них; вони регулюють питання захисту прав працівників, встановлен-ня додаткових — порівняно із законодавством — трудових і соціаль-но-побутових пільг, а також інших проблем, що зачіпають індивіду-альні та колективні інтереси працівників.

Ці відносини можуть виникнути з волі роботодавця, трудовогоколективу, виборного профспілкового чи іншого органу, уповнова-женого представляти трудовий колектив. Наприклад, для укладенняколективного договору.

Як правило, ініціативу в розробці й прийнятті нормативно-пра-вових актів виявляє роботодавець, який відповідає за організаціювиробництва.

9

Підставою для припинення організаційно-управлінських відно-син є прийняття локально-нормативного акта чи втрата чинності ді-ючого нормативно-правового акта.

Відносини, пов’язані з працевлаштуванням1. Ці відносини переду-ють трудовим відносинам. У процесі працевлаштування є три видивзаємопов’язаних відносин (рис. 1.4).

Рис. 1.4. Види відносин у процесі працевлаштування громадян

До суб’єктів відносин щодо зайнятості належать центри зайня-тості, центри організації професійного навчання незайнятого насе-лення, а також центри професійної орієнтації населення. Органи зай-нятості відіграють роль посередників, вони мають збалансувати по-пит і пропозицію робочої сили для раціональної зайнятості населен-ня. Держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо праце-влаштування громадян, які потребують соціального захисту і мо-жуть на рівних конкурувати на ринку праці.

Відносини між громадянином та органом працевлаштування ви-никають на підставі звернення громадянина із заявою щодо йогопрацевлаштування. Орган працевлаштування зобов’язаний розгля-нути її і вирішити комплекс питань, пов’язаних з його працевлашту-ванням.

10

Види відносин у процесі працевлаштування

громадянина

Відносини між центромзайнятості

та громадянином щодо його

працевлаштування

Відносини між центромзайнятості

та роботодавцем, який має потребу

в кваліфікованих кадрах

Відносини міжроботодавцем і громадянином,

якого направив центрзайнятості для укладаннятрудового договору

1 Див.: ст. 8, 9 Закону України “Про зайнятість населення” від 1 березня 1991 р. Цівідносини виникають у зв’язку з пошуком підходящої роботи громадянами, яківтратили роботу і заробіток (трудовий доход), чи які вперше шукають роботу і немають професії (спеціальності).

Відносини між центром зайнятості й роботодавцем виникають,якщо необхідно:

• зобов’язати роботодавця повідомити центр зайнятості про своїпотреби в кадрах, укласти трудовий договір з громадянином, нап-равленим центром зайнятості на вакантну посаду;

• дати вмотивовану відповідь центрові зайнятості, коли громадя-нинові відмовлено в укладанні трудового договору і повернути нап-равлення центру зайнятості;

• зобов’язати працевлаштувати громадян деяких категорій згідночинного законодавства України про зайнятість населення.

Відносини між громадянином, який шукає роботу, і роботодав-цем (щодо його працевлаштування — прийняття на роботу за нап-равленням центру зайнятості) виникають у зв’язку з правом грома-дянина на вибір виду зайнятості.

Якщо робота, на яку направляється громадянин, з тих чи іншихпричин його не влаштовує, він має право відмовитися від укладаннятрудового договору. Роботодавець також має право відмовитися відукладання трудового договору з громадянином, якщо ділові якостічи стан його здоров’я не дають змоги виконувати роботу, зазначенув направленні центру зайнятості.

Відносини у зв’язку з наглядом за охороною праці та контролем задотриманням трудового законодавства. Ці відносини виникаютьміж органами нагляду й контролю за дотриманням чинного законо-давства про працю та посадовими особами роботодавця1. Ці відно-сини є охоронними, їх змістом є права та обов’язки сторін, спрямо-вані на створення належних, безпечних і здорових умов праці та до-держання трудового законодавства. Особи, винні в порушенні зако-нодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним зако-нодавством.

Відносини у зв’язку з професійною підготовкою кадрів і підвищен-ням кваліфікації (перекваліфікації) на виробництві. Ці відносини ма-ють три групи зв’язків (рис. 1.5).

Відносини у зв’язку з професійною підготовкою виникають, колигромадяни отримують робочі спеціальності або підвищують квалі-фікацію, або здійснюють перекваліфікацію працівників. Змістом цих

11

1 Див.: гл. XVIII КЗпП “Нагляд і контроль за додержанням законодавства пропрацю”.

відносин є саме навчання за певним фахом і кваліфікацією, а такожпідвищення кваліфікації працівника.

Відносини у зв’язку з професійною підготовкою кадрів безпосе-редньо на виробництві виникають при укладанні трудового догово-ру (учнівського договору) між учнем і роботодавцем, згідно якогороботодавець зобов’язується налагодити індивідуальне, бригадне чикурсове навчання учнів за певною спеціальністю і кваліфікацією, аучні — опанувати спеціальністю; після навчання — працювати зафахом у цій організації.

Учасники цих відносин — учні, які навчаються на виробництві, атакож працівники, що підвищують свою кваліфікацію чи опановуютьіншу спеціальність — з одного боку. А з другого — роботодавець ітой, хто навчає, маючи відносини і з працівниками, і з роботодавцем.

Відносини ці в часі обмежені терміном навчання. Вони припиня-ються після закінчення навчання, складання кваліфікаційних іспитіві прийняття на роботу. Такі відносини мають певні особливості (рис. 1.6).

Відносини, пов’язані з професійним добором кадрів можуть ви-никнути при укладанні трудового чи учнівського договору і під частрудових відносин. Трудове законодавство передбачає різні формипрофесійного добору кадрів (рис. 1.7)

Відносини, пов’язані з вирішенням трудових спорів (індивідуальнихі колективних). Трудові спори можуть виникнути між сторонамитрудових правовідносин. Наприклад, при укладенні колективногодоговору. Вони мають процесуальний характер і стосуються проце-дури вирішення трудового спору.

12

Відносини у зв’язкуз підготовкою кадрів

і підвищенням кваліфікації

Пов’язані з учнівствомПов’язані з підвищенням

кваліфікаціїПов’язані з управліннямнавчальним процесом

Рис. 1.5. Відносини у зв’язку з підготовкою кадрів і підвищенням кваліфікації

Суб’єкти цих відносин — учасники спору й органи, уповноваже-ні вирішувати ці спори (щодо індивідуального трудового спору цекомісія з трудових спорів і суд, а щодо колективних трудових спо-рів — примирна комісія, можливо, за участю незалежного посеред-ника, і трудовий арбітраж).

Найчастіше підставою виникнення цих відносин є звернення пра-цівника до органу, який вирішує індивідуальні трудові спори. На-приклад, щодо виплати заробітної плати.

Варто врахувати: правовідносини, пов’язані зі звільненням праців-ників з роботи, є трудовими.

Змістом їх є процесуальні права й обов’язки учасників цих право-відносин. Вони визначають процедуру діяльності органів, що вирі-шують трудові спори й поведінку учасників спору у зв’язку з вирі-

13

Рис.1.6. Особливості відносин у зв’язку з професійною підготовкоюкадрів на виробництві

Відносини у зв’язку з професійноюпідготовкою кадрів на виробництві

Мають строковий характер (тривають протягом терміну

навчання)

Виникають на підставі договору учнівства

Учні не тільки навчаються, а й працюють

Припиняються при завершеннінавчання і виникненні трудових

відносин

Форми професійного добору кадрів

Співбесіда з тими, хто стає до роботи

Медичний оглядВипробування,

стажування, атестація

Рис.1.7. Форми професійного добору кадрів

шенням розбіжностей щодо застосування чинного трудового зако-нодавства чи встановлення умов праці. Ці відносини припиняються,коли вступає в силу рішення, прийнятого органом, що вирішує тру-дові спори.

Процедурні відносини врегульовані процедурними нормами трудо-вого права. Вони складаються між суб’єктами трудових і тіснопов’язаних з ними інших правовідносин у процесі правозастосовчої ді-яльності щодо реалізації належних їм прав та обов’язків, а також що-до процедури локальної нормотворчості.

Процедурні відносини — порівняно самостійні, вони мають сво-їх суб’єктів, підстави виникнення, зміни й припинення тощо. Для ниххарактерні певні особливості (рис. 1.8).

Є кілька видів цих правовідносин. Наприклад, щодо укладаннята припинення трудового договору, оплати праці, накладання йзняття дисциплінарних стягнень; накладання матеріальної відпові-дальності працівників за шкоду, заподіяну роботодавцеві, щодо охо-рони праці, вирішення трудових спорів та ін.

Варто врахувати, що при розгляді подання роботодавця прозвільнення працівника з роботи застосовуються норми, встановленізаконодавством про професійні спілки, які визначають порядок

14

Особливості процедурних відносин у трудовому праві

Виконують службову рольпо відношенню до матеріальних

Похідні від трудових і тісноз ними пов’язані

Мають види й інші особливості

Мають свій суб’єктивнийсклад:

роботодавець, трудовий колектив,

виборний профспілковийорган

окремий працівник, група працівників,

уповноважений трудовимколективом орган

Рис. 1.8. Особливості процедурних відносини у трудовому праві

(процедуру) розгляду цих питань. Наприклад, порядок голосуванняпри прийняття рішення, наявність кворуму та ін.

Відносини, пов’язані з матеріальною відповідальністю сторін тру-дового договору. Вони теж мають охоронний характер. Їх сторонамиє сторони трудового договору: працівник і роботодавець. Відноси-ни, пов’язані з матеріальною відповідальністю, можуть бути двохвидів: 1) відповідальність роботодавця за ушкодження здоров’я, вразі каліцтва чи смерті працівника; 2) відповідальність працівника зашкоду, заподіяну майну роботодавця. Підстави й умови відповідаль-ності сторін трудового договору визначено чинним законодавствомпро працю.

Отже, предмет регулювання трудового права становлять дві груписуспільних відносин, пов’язаних з трудовою діяльністю в організації:

1) трудові відносини, які виникають між працівником і роботодавцем; 2) інші суспільні відносини, тісно пов’язані з трудовими.Одні з них передують (наприклад відносини, пов’язані з праце-

влаштуванням), інші — функціонують одночасно з трудовими відно-синами (наприклад, відносини, пов’язані з наглядом і контролем задотриманням трудового законодавства) чи приходять на зміну тру-довим відносинам (наприклад, трудовий спір стосовно незаконногозвільнення працівника з роботи).

Метод трудового права. Метод трудового права показує, як і яки-ми правовими способами здійснюється регулювання суспільних тру-дових відносин.

На думку О. В. Смірнова, методи трудового права характеризу-ються такими важливими ознаками (рис. 1.9)1.

Поєднання централізованого та локального регулювання суспільнихвідносин у трудовій сфері. Ця ознака визначає суть державно-право-вого управління суспільною працею. Завдяки такому поєднанню до-сягається єдність і диференціація умов праці.

Слід врахувати, що співвідношення законодавчого й договірногорегулювання змінюється в бік розширення і договірного регулюван-ня умов праці. Наприклад, у ст. 179 Трудового кодексу РФ установ-лено, що працівники, яким надається переважне право залишатисяна роботі, коли трудовий договір розривається у зв’язку зі скорочен-ням чисельності працівників, може обумовлюватися угодами та ко-лективними договорами. Визначено також, що роботодавець за

15

1 Гриженко Е. М. Трудовое право: Учебник. — М.: ПБОЮЛ, 2001. — С. 13.

письмовою згодою працівника може розірвати з ним трудовий дого-вір у зв’язку з ліквідацією організації (скорочення штату) без попе-редження про звільнення за два місяці, але з виплатою компенсаціїу розмірі двомісячної середньої заробітної плати1.

На рівні централізованого регулювання визначено:• державний рівень трудових прав, свобод і гарантій працівникам;• основи соціального партнерства (порядок ведення колективних

переговорів, укладання та зміни колективного договору, інші угоди);• порядок вирішення індивідуальних і колективних трудових спорів;• принципи й порядок здійснення державного нагляду та контролю

за дотриманням чинного законодавства про працю, а також системата повноваження органів, які здійснюють цей нагляд і контроль;

• порядок розслідування нещасних випадків і професійних захво-рювань на виробництві;

• порядок укладання, зміни та розірвання трудового договору;• порядок та умови матеріальної відповідальності сторін трудо-

вого договору;• види дисциплінарних стягнень і порядок їх застосування;• особливості правового регулювання праці окремих категорій

працівників, а також інші повноваження щодо регулювання трудо-вих і тісно зв’язаних з ними відносин.

Прийняті внаслідок централізованого регулювання нормативніакти можуть мати як обов’язковий, так і рекомендаційний характер.

16

Ознаки методів трудового права

Рис. 1.9. Ознаки методу трудового права

Участь у регулюванні суспільних відносин трудових колективів і професійних спілок

Поєднання централізованогоі локального регулювання суспільних відносин,

які є предметом трудового права

Своєрідний спосіб захисту трудових прав і забезпечення виконання

обов’язків

Поєднання договірного, рекамендаційного та імперативного

способів регулювання

1 Орловский Ю. Хозяйство и право. — 2002. — № 3. — С. 6.

За допомогою локального правового регулювання встановлю-ються: режим робочого часу в організації; графіки відпусток; умовиколективного договору тощо. У локальному порядку за рахуноккоштів підприємства можуть встановлювати для працівників додат-кові, порівняно з чинним законодавством, трудові та соціально-по-бутові пільги.

Мінімальний рівень гарантій трудових прав не може бути зниже-ний договірним і локальним способом.

Так, умови договорів про працю, які погіршують становище пра-цівників порівняно з законодавством України про працю, вважають-ся недійсними.

Учасниками локального регулювання є роботодавець і трудовийколектив організації. Прийняті внаслідок локального регулюваннянормативно-правові акти діють у межах даної організації.

Зауважимо, що важливо досягти оптимального співвідношенняінтересів сторін трудових відносин, а також інтересів держави. КЗпПі закони України якраз і визначають порядок укладання колективно-го договору та інших соціально партнерських угод, межі договірно-го регулювання умов праці, щоб не допустити погіршення станови-ща працівника порівняно з нормами законів. Основним регуляторомумов праці є трудовий договір.

Поєднання договірного, рекомендаційного й імперативного способіврегулювання. Основною особливістю договірного способу регулю-вання суспільних відносин у сфері праці полягає у тому, що встанов-лене на підставі договору правове відношення, як правило, не можебути змінено в односторонньому порядку.

На думку професора О. В. Смірнова, рекомендаційний спосіб ре-гулювання передбачає прийняття норм-рекомендацій суб’єктам сус-пільних відносин, які є предметом трудового права. А здійснюєтьсявін вказівками на прийнятну для держави поведінку суб’єктів сус-пільних відносин.

Роботодавець наділений правом застосовувати до працівникадисциплінарні стягнення, притягати до матеріальної відповідальнос-ті, звільняти з роботи на законних підставах, а також давати обов’яз-кові для працівника вказівки, пов’язані з виконанням трудовихобов’язків.

Участь трудових колективів і виборних профспілкових органів урегулюванні суспільних відносин. Ознакою методу трудового права є

17

також участь трудових колективів і виборних профспілкових орга-нів у регулюванні суспільних відносин. Взаємовідносини трудовогоколективу з роботодавцем регулюються, крім законодавства Украї-ни, статутом організації та колективним договором.

У переговорах, які торкаються укладання соціально-партнер-ських угод, сторони, їх представники мають рівні права.На загальнихзборах (конференції) трудового колективу розглядається й затвер-джується колективний договір, вирішуються питання щодо створен-ня громадських організацій, визначаються повноваження органівтрудового колективу організації, а також вирішуються інші питання.

Своєрідний спосіб захисту трудових прав і забезпечення обов’язків.Захист трудових права працівників — основний предмет діяльностіпрофесійних спілок1. За чинним законодавством України, професій-ні спілки здійснюють контрольну-наглядову діяльність, берутьучасть у встановленні умов праці, вирішенні індивідуальних і колек-тивних трудових спорів.

Своєрідність способів захисту працівників полягає також у поєд-нанні діяльності юрисдикційного органу трудового колективу — ко-місії з трудових спорів (надалі — КТС) із судовим захистом праців-ників, закріпленим у Конституції України. Індивідуальні трудовіспори розглядаються в КТС чи суді, якщо працівник самостійно чиза допомогою виборного профспілкового органу не врегулював своївідносини з роботодавцем (ст. 221 КЗпП).

За порушення правил з охорони праці до посадових осіб, а такождо осіб, які представляють власників або уповноважені ними органий ухиляються від участі в переговорах щодо укладення, зміни чи до-повнення колективного договору, може застосовуватися і такий за-хід стягнення, як штраф. Вони несуть також дисциплінарну відпові-дальність аж до звільнення з посади2.

Своєрідність підстав виникнення, зміни і припинення трудових від-носин. Цей метод характерний тим, що вирішальну роль у встанов-ленні трудових відносин відіграє двосторонній юридичний акт —трудовий договір. Варто врахувати, що трудові відносини можутьвиникнути і на підставі інших юридичних фактів. Наприклад, обран-ня на виборну посаду.

18

1 Див.: Закон України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” від 15 вересня 1999 р.

2 Див.: ст. 17 Закону України “Про колективні договори і угоди” від 1 липня 1993 р.та ст. 21 Закону України “Про охорону праці” від 14 жовтня 1992 р.

Єдність і диференціація правового регулювання праці. Єдність тру-дового права полягає у спільності конституційних принципів, основ-них трудових прав і обов’язків працівників і роботодавців. Він поля-гає також у загальних нормативно-правових актах трудового зако-нодавства, що поширюються на всю територію України; у загальнихположеннях першої глави Кодексу, які регулюють трудові відносинипрацівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно відформ власності, виду діяльності й галузевої належності, а такожосіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.Термін “спеціальна норма” (на відміну від норми загальної) означаєїї поширення на деякі категорії працівників.

Диференціація правового регулювання праці здійснюється запевними факторами, які враховуються законодавцем при нормот-ворчості (рис. 1.10).

Нині за централізованого методу збільшується кількість реко-мендаційних, диспозитивних норм і зменшується кількість імпера-тивних норм. Імперативна, централізована норма є загальнообов’яз-ковою, а диспозитивна, рекомендаційна закріплює у централізова-ному порядку кілька варіантів поведінки або визначає засади пове-

19

Фактори диференціації правового регулювання праці

Тяжкі, шкідливі, небезпечні умови праці

Особливі природно-географічні та геологічні умови праці

Специфіка трудових зв’язків (тимчасові, сезонні працівники)

Фізіологічні особливості жіночого організму

Особливості праці в певній галузі та її значення

Психофізіологічні особливості неповнолітніх

Особливий характер праці (державні службовці та ін.)

Психофізіологічні особливості інвалідів та ін.

Рис. 1.10. Підстави диференціації у правовому регулюванні праці

дінки і дає можливість самим сторонам трудових відносин визначи-ти свою поведінку та умови праці з урахуванням особливостей ви-робництва. Ці особливості праці можуть закріплюватися в локаль-них джерелах трудового права, індивідуальних договорах та угодахпро працю.

Диференціація праці визначається Трудовим кодексом Росії якособливості регулювання праці нормами права, які частково обме-жують застосування загальних правил з тих самих питань або перед-бачають для окремих категорій працівників додаткові правила. Зау-важимо, що диференціація умов праці в Російській Федерації визна-чається:

• природнокліматичними умовами;• професійними особливостями (праця працівників транспорту,

педагогічних працівників тощо);• специфікою трудової функції (праця керівника організації);• іншими особливостями (віковими, статевими тощо)1.Трудове право — галузь права, що регулює трудові відносини пра-

цівників і роботодавця, а також інші тісно пов’язані з ними похідні відних відносини; воно визначає права та обов’язки у сфері праці суб’єк-тів трудового права та відповідальність за їх порушення.

Завдання трудового права — досягнення мети правового регулю-вання праці. У ст. 1 КЗпП визначена мета застосування норм трудо-вого права і завдання цих норм2.

Функції трудового права — це основні напрями впливу його нормна поведінку (свідомість, волю) працівників у процесі праці для досяг-нення мети і завдань трудового законодавства.

Трудове право виконує регулюючу та охоронну функцію, а такожспецифічні для трудового права функції (рис. 1.11).

Соціальна функція проявляється в нормах щодо реалізації свобо-ди праці та забезпеченню зайнятості, в нормах, які гарантують без-печні для здоров’я умови праці тощо.

20

1 Орловский Ю. Хозяйство и право. — М., 2002. — № 3 — С. 3.2 Кодекс законів про працю регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючизростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефектив-ності суспільного виробництва і відтак — матеріального і культурного рівня життятрудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці наблаго суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини. Законо-давство про працю встановлює високий рівень умов праці, всебічну охорону трудо-вих прав працівників.

Захисна функція проявляється у нагляді та контролі за додержан-ням законодавства про працю при вирішенні трудових спорів. Цяфункція застосовується в усіх стадіях правового регулювання праці.

Виробнича функція виявляється у раціональному використаннітрудових ресурсів, стимулюванні продуктивної роботи, у нормахдисципліни праці та інших інститутах трудового права.

Функція розвитку виробничої демократії виявляється у правах ігарантіях діяльності професійних спілок, повноваженнях трудовогоколективу, розвитком соціального партнерства.

Виховна функція виражається у стимулюванні сумлінної праці ізаохоченнях працівників, нормах дисциплінарної та матеріальноївідповідальності працівників.

1.2. Система трудового права як галузі права

Трудове право як сукупність правових норм має свою систему,яка найповніше відображена в КЗпП1. Структурно система галузітрудового права складається з двох частин: Загальної та Особливої(рис. 1.12).

Норми Загальної частини трудового права стосуються правово-го регулювання праці усіх працівників, а також порядку застосуван-ня всіх інших норм. У Загальній частині КЗпП визначається одне зпринципових питань — регулювання трудових відносин (сфера діїтрудового законодавства).

Трудове законодавство регулює трудові відносини всіх осіб, якіуклали з роботодавцем трудовий договір незалежно від організаційно-правових форм і форм власності.

Загальна частина визначає загальні питання організації й засто-сування праці працівників попри галузеву належність, а також пред-

21

Рис. 1.11. Специфічні функції трудового права

Специфічні функції трудового права

соціальна захисна виробнича виховна

1 Система — від грецької: ціле, складене з частин. Система трудового права — об’єд-нання правових норм в єдине упорядковане ціле з їх одночасним розподілом на від-носно самостійні й водночас взаємопов’язані частини, на інститути та підінститути.

мет трудового права, суб’єктивний склад учасників трудових відно-син. До неї входять норми, що поширюються на всі суспільні відно-сини трудового права, норми, які визначають основні принципи йзавдання правового регулювання праці, основні трудові права пра-цівників, недійсність умов договорів про працю, особливості регу-лювання праці деяких категорій працівників, співвідношення зако-нодавства України та міжнародних договорів у сфері праці.

22

Рис. 1.12. Система галузі трудового права

Система галузі трудового права

Загальна частина Особлива частина

Інститути, що регулюютьтрудові відносини

Інститути, що регулюютьвідносини, тісно пов’язані

з трудовими

Праце-влаштування

Гарантій та компенсацій-них виплат

Професійної підготовки кадрів

(підвищення кваліфікації) на виробництві

Прав професійних

спілок у сфері праці

Трудового договору

Дисципліни праці

Трудових спорів і порядку

їх вирішення

Повноваженьтрудових колективів

Робочого часу і часу відпочинку

Охорони праці

Нагляду і контролю

за дотриманнямтрудового

законодавства

Соціально-партнерських

угод і колективногодоговору

Оплати праціНормування

праці

Матеріальної відповідальностісторін трудового

договору

Норми Особливої частини трудового права конкретизують поло-ження Загальної частини. Вони регламентують окремі види суспільнихвідносин та їх елементи, об’єднуючись в інститути та підінститути1.

Професор В. М. Лебедєв виокремлює Спеціальну частину. Вонаоб’єднує інститути, що регулюють особливості праці в окремих га-лузях господарювання2.

Варто врахувати, що в КЗпП є в окремі глави зі спеціальниминормами щодо праці жінок (гл. XII КЗпП), праці молоді (гл. XIIIКЗпП), щодо пільг для працівників, які поєднують роботу з навчан-ням (гл. XIV КЗпП), які не є інститутами трудового права, конкре-тизують норми інституту. Для цих категорій працівників визначеноособливості правового регулювання охорони їх праці, регулюванняробочого часу і часу відпочинку тощо. Не є самостійним інститутомі правові норми, що регулюють нормування праці (гл. VI КЗпП), во-ни є інститутом оплати праці.

Від системи трудового права як галузі права необхідно відрізня-ти систему трудового законодавства, систему навчальної дисциплі-ни трудового права та систему науки трудового права (рис. 1.13).

Система трудового законодавства на відміну від системи трудо-вого права, складається з правових норм і є сукупністю нормативно-правових актів про працю. Система трудового права проявляється утрудовому законодавстві, яке є джерелом трудового права. Систематрудового права співвідноситься з системою трудового законодавст-ва як зміст і форма.

Система науки та навчальної дисципліни своїм предметом маєвивчення норм трудового права, правових зв’язків, проблем і тен-

23

1 Гриженко Е. М. Трудовое право: Учебник. — М.: ПБОЮЛ, 2001. — С. 17.2 Див.: Лебедев В. М. Трудовое право: проблемы Общей части. — Томск, 1998. — С. 41.

Рис. 1.13. Системи трудового права

Системи трудового права

Система галузітрудового права

Система трудового

законодавства

Система наукитрудовогоправа

Система навчальної дисципліни

денцій його розвитку. Система науки та система навчальної дисцип-ліни “Трудове право” будується, в основному, по системі галузі тру-дового права, але з нею не співпадає.

Система науки трудового права — це теоретичні погляди, суд-ження та висновки, які стосуються проблем правового регулюваннясуспільних відносин у сфері організації та застосування праці. Наукатрудового права вивчає норми права та нормативні акти, досліджуєі оцінює систему норм трудового права та нормативні акти з точкизору соціальної справедливості, демократизму. Порівнюється систе-ма трудового права України та інших держав і міжнародно-правоверегулювання праці. Наука трудового права виявляє проблеми, щомають значення як для галузі трудового права, так і для науки тру-дового права. У системі науки трудового права теж виділяється За-гальна та Особлива частини. В Загальній частині розглядаютьсяпредмет, метод і система трудового права та інші питання. Особли-ва частина науки трудового права містить вчення щодо працевлаш-тування, трудового договору, міжнародно-правове регулюванняпраці та ін. Система науки трудового права та навчальної дисциплі-ни значно ширша за систему галузі трудового права та систему тру-дового законодавства.

Навчальна дисципліна “Трудове право України” поділяється натри частини: Загальну, Особливу і Спеціальну.

До Загальної частини навчальної дисципліни входить вивченняпредмета, методу та системи трудового права, джерел та основнихпринципів правового регулювання праці, а також правовий статуссуб’єктів трудового права та видів правовідносин у сфері трудовогоправа.

З навчальною метою до Загальної частини програми включеніправа трудових колективів і професійних спілок у сфері праці та соці-ально-партнерські угоди. Ці інститути трудового права мають важ-ливе значення для вивчення усіх інститутів Особливої частини трудо-вого права.

Спеціальна частина навчальної дисципліни “Трудове право Ук-раїни” охоплює також вивчення міжнародно-правового регулюван-ня праці (зарубіжне трудове законодавство, порівняльне трудовеправо, міжнародне трудове право).

24

1.3. Розмежування трудового права від суміжних галузей права

До суміжних правових галузей належать галузі права, які маютьсхожі з трудовим правом предмет і метод правового регулювання. Се-ред них: право цивільне, адміністративне, право соціального забезпе-чення тощо.

У цивільному праві з працею пов’язані договори підряду, дору-чення, комісії; розмежування його від трудового права здійснюєтьсяза предметом договору; підляганням правилам внутрішнього трудо-вого розпорядку, а також за тим, хто зобов’язаний організувати пра-цю і охорону праці (рис. 1.14).

У трудовому праві управлінські форми організації не виходять замежі спільного процесу праці в організації. Відносини працівниківмають характер виробничих, а не адміністративних відносин. Пред-метом трудового права є відносини щодо здійснення виконавчо-роз-порядчої діяльності державних органів. З адміністративним правомтрудове право суміжно пов’язано, наприклад, наявністю працівни-ків, які навчаються без відриву од виробництва. Відносини ці регу-люються нормами адміністративного права, а надання пільг у зв’яз-ку з навчанням — трудовим законодавством.

Трудове право співвідноситься з правом соціального забезпечен-ня там, де йдеться про державне соціальне страхування. В КЗпП єспеціальна гл. XVII “Державне соціальне страхування”, яка передба-чає його поширення на всіх працівників, визначає види забезпечен-ня за соціальним страхуванням. Саме ж забезпечення визначаєтьсянормами права соціального забезпечення.

Право соціального забезпечення регулює суспільні відносини, яківиникають у процесі матеріального забезпечення громадян, якщовони втратили працездатність або досягли пенсійного віку. Розмірматеріального забезпечення громадян залежить, як правило, від роз-міру заробітної плати й трудового стажу працівника.

Різниця між правом соціального забезпечення і трудовим правомполягає в тому, що: 1) предметом регулювання права соціального за-безпечення є суспільні відносини, які виникають внаслідок реалізаціїгромадянами права на матеріальне забезпечення, а не права на пра-цю, проголошеного Конституцією України; 2) право соціального за-безпечення передбачає виплату грошових сум громадянам у вигляді

25

пенсії та допомоги зі спеціальних фондів; трудове ж право регулюєоплату праці з фондів конкретної організації.

Існують відмінності і в методах правового регулювання. Так,право соціального забезпечення не має договірного характеру ви-никнення правовідносин.

Контрольні питання 1. Які суспільні відносини регулюються трудовим правом?2. Поняття трудового права. 3. Сфери суспільних відносин, що є предметом трудового права.4. Функції трудового права.5. Які відносини тісно пов’язані з трудовими?6. Які особливості методу трудового права?7. Сфера регулювання трудових відносин.8. Система трудового права як галузі права, науки та навчальної

дисципліни.9. Чим система галузі трудового права відрізняється від системи

КЗпП?

26

Рис. 1.14. Розмежування трудового права від права цивільного

Розмежування трудового права від цивільного

Завдання виконується на власний ризик

Предметом та основним змістомє процес праці

Працівник виконує ту чи іншуроботу (за певним фахом, кваліфікацією, посадою)

Працівник стає членом колективу, підпорядковуєтьсяправилам трудового розпорядку

Предметом відносин є наслідок і продукт праці

Праця пов’язана з виконаннямконкретного індивідуального

завдання

Цивільне правоТрудове право

10. Як розмежувати трудове право від суміжних галузей права?11. У чому полягає відмінність трудового права від суміжних га-

лузей права?12. Основні тенденції розвитку трудового права.

Теми рефератів1. Тенденції розвитку трудового права України.2. Правові проблеми удосконалення трудового законодавства.3. Проблеми загальної частини трудового права.4. Система трудового права і законодавства про працю.5. Співвідношення трудового та цивільного законодавства Ук-

раїни.

27

ÄÆÅÐÅËÀ ÒÐÓÄÎÂÎÃÎ ÏÐÀÂÀ

2.1. Поняття джерел (форм) трудового права, їх класифікація тавиди нормативно-правових актів, які регулюють трудові відносини.

2.2. Чинність нормативних актів у часі й просторі, а також за ка-тегоріями працівників.

2.1. Поняття джерел (форм) трудового права, їх класифікація та види нормативно�правових

актів, які регулюють трудові відносини

Поняття джерел трудового права. Регулювання трудових та інших,тісно пов’язаних з ними відносин, здійснюється законодавством пропрацю. Згідно зі ст. 4 КЗпП законодавство про працю складається зКЗпП та інших актів законодавства України, прийнятих відповіднодо нього (рис. 2.1).

У теорії права законодавство розглядається як у широкому, так іу вузькому розумінні. У широкому розумінні законодавство — цекодекс, закони й інші нормативно-правові акти, а у вузькому розу-мінні лише кодекс і закони.

28

Òåìà 2

Законодавство про працю складається з:

КЗпП Україниінших актів законодавства України,прийнятих відповідно до КЗпП

Рис. 2.1. Законодавство про працю України

Чинний КЗпП не містить поняття трудового законодавства, але вбагатьох його статтях вказується на регулювання трудових і тіснопов’язаних з ними відносин саме законодавством чи законом1. У ст. 8 КЗпП вказано, що трудові відносини громадян України, якіпрацюють за її межами, а також трудові відносини іноземних грома-дян, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях Ук-раїни, регулюються законодавством держави, в якій здійснено пра-цевлаштування працівника, та міжнародними договорами України.Варто врахувати: якщо міжнародним договором або міжнародноюугодою, в яких бере участь Україна, встановлено інші правила, ніжті, що їх містить законодавство України про працю, то застосову-ються правила міжнародного договору або міжнародної угоди.

Для трудового права важливе значення мають конвенції МОП,які визначають зміст правових інститутів законодавства про працю,і Декларації МОП щодо принципів і прав у сфері праці та інші між-народно-правові документи у сфері регулювання умов праці, а та-кож Рекомендації МОП2.

Договорами у сфері регулювання трудових і тісно пов’язаних зними відносин є також міжнародні договори України (двосторонніта багатосторонні)3.

Джерелами трудового права є й акти локального формотворенняпрацівників і роботодавців. Джерелами права в організації — колек-тивний договір та інші локальні акти й соціально-партнерські угоди.

Таким чином, джерела трудового права — це нормативно-право-ві акти: КЗпП, закони України, міжнародні договори України, між-народні угоди та інші акти законодавства України, прийняті відпо-відно до Конституції України, КЗпП, які регулюють трудові та іншітісно пов’язані з ними відносини у сфері застосування праці.

Нормативно-правовий акт — це офіційний документ, в якомумістяться юридичні норми.

29

1 Див.: ст. 21 КЗпП, а також ст. 9, 13, 16, 17 КЗпП та ін.2 Прийнято вважати, що Конвенції та рекомендації МОП створюють Міжнароднийкодекс праці.

3 Див.: Угоду про співпрацю держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав уборотьбі з незаконною міграцією; Угоду ратифіковано із застереженням ЗакономУкраїни від 17.03.99; Угоду між Урядом України і Урядом Російської Федерації протрудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за ме-жами кордонів своїх країн, здійснено 14 січня 1993 р. у Москві.

Джерело трудового права — це офіційний акт нормотворчостідержави або прийнятий з її дозволу; ним встановлюються, змінюють-ся або скасовуються правові норми, що регулюють відносини, які єпредметом трудового права1.

Джерела трудового права необхідно відрізняти від правових актівзастосування чинного трудового законодавства. Так, рішення місце-вого суду щодо трудовому спору — це правовий акт застосуваннянорм трудового законодавства, а не джерело трудового права2.

Особливості джерел (форм) трудового права визначаються на-самперед специфікою предмета та методу правового регулюваннясоціально-трудових відносин, сферою дії нормативно-правових ак-тів про працю та наявністю спеціальних функціональних органів, щорегулюють соціально-трудові відносини, сприяють реалізації прин-ципу соціального партнерства.

Класифікація і види джерел трудового права. Джерела трудовогоправа класифікують за різними критеріям (рис. 2.2). Враховуючи те,що правотворча діяльність у сфері праці здійснюється різними орга-нами держави, класифікація джерел трудового права здійснюєтьсяорганами, які приймають нормативні акти різної юридичної сили.

Джерела трудового права відрізняються за суб’єктами, які їхприймають: Верховна Рада України, органи міжнародно-правовогорегулювання праці, Президент України, Кабінет Міністрів України,міністерства, відомства, місцеві органи влади та місцевого самовря-дування, соціальні партнери й інші суб’єкти.

За ступенем їх важливості та ієрархією джерела трудового праваподіляються на закони та підзаконні акти трудового законодавства.

30

1 Зуб І. В., Стичинський Б. С., Грицяк І. А. Трудове право: Курс лекцій. — К.: УАДУпри Президентові України, 1996. — С. 15.

2 У континентальній системі права, до якої належить Україна, єдиним джерелом пра-ва визнається нормативний акт.

Класифікація джерел трудового права

за ступенем їх важливостіта ієрархією

за системоютрудовогоправа

за суб’єктами,які їх

приймають

за сферою їх чинності

за їх формоюта сферою їхузагальненості

Рис. 2.2. Класифікація джерел (форм) трудового права

Юридична ієрархія (юридична сила) визначає значення нормативно-го акта (його верховенство чи підлеглість) порівняно з іншими дже-релами трудового права (рис. 2.3).

Серед джерел трудового права особливе місце займає Конститу-ція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 чер-вня 1996 р. Конституція України має найвищу юридичну силу. Нор-ми Конституції є нормами прямої дії.

Чинні міжнародні договори та угоди у сфері праці, ратифікованіВерховною Радою України — це частина національного законодавст-ва України і складова її правової системи.

Наступним джерелом трудового права, за юридичною ієрархією,є закони України. Закони та інші нормативно-правові акти прийма-ються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (ст. 8Конституції України).

31

Рис. 2.3. Види джерел (форм) трудового права за юридичною ієрархією

Джерела трудового права за юридичною силою

Міжнародно-правові документи

Конституція України

Підзаконні нормативно-правові акти України

Конституційні Звичайні

Функціональні Комплексні

Кодифіковані

КЗпП України

Закони України

Закони, за способом прийняття, поділяються на конституційні йзвичайні. До комплексних законів входять норми не лише трудово-го законодавства, а й інших галузей права1.

До функціональних законів входять норми окремих інститутівтрудового права2.

Закони про працю можуть бути кодифіковані, наприклад КЗпП,і поточні щодо окремих інститутів трудового права3..

Важливим джерелом трудового права є Кодекс законів про пра-цю України (надалі Кодекс, КЗпП). Кодекс є кодифікованим джере-лом трудового права України і визначає правові засади й гарантіїздійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здіб-ностями до продуктивної і творчої праці, регулює суспільні відноси-ни, що входять у предмет трудового права. Чинний Кодекс прийня-тий 10 грудня 1971 р., його введено в дію 1 червня 1972 р.4. Відтодідо нього вносилися численні зміни і доповнення стосовно важливихпитань правового регулювання праці.

Джерелом трудового права є також і підзаконні нормативно-пра-вові акти, які регулюють трудові та тісно пов’язані з ними відноси-ни. Вони у свою чергу поділяються на такі, що поширюються на всіхсуб’єктів трудового права, і такі, що поширюються на окремі галузігосподарювання.

Принципи побудови системи джерел за юридичною ієрархієювизначені професором В. І. Прокопенком5. Вони являють собою по-рядок розміщення джерел права та законодавства в системі залежновід їх юридичної сили і зводяться до таких принципів:

• відмінність конституційного і законодавчого регулювання;• пріоритет актів законодавчої влади перед актами виконавчої та

судової влади;

32

1 Наприклад, Закон України “Про об’єкти підвищеної небезпеки” від 18 січня 2001р., Закон України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від не-щасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричиниливтрату працездатності” від 23 вересня 1999 р.

2 Наприклад, Закон України “Про відпустки” від 15 листопада 1996 р., Закон України“Про оплату праці” від 24 березня 1995 р., Закон України “Про охорону праці” від14 жовтня 1992 р. та ін.

3 Наприклад, Закон України “Про зайнятість населення” від 1 березня 1991 р., ЗаконУкраїни “Про колективні договори і угоди” від 1 липня 1993 р.

4 Кодекс законів про працю в Україні вперше було прийнято в 1922 р.5 Прокопенко В. І. Трудове право: Курс лекцій для студентів юрид. вузів та факуль-тетів. — К.: Вентурі, 1996. — С. 61.

• перевага актів органів вищого рівня порівняно з нижчими орга-нами;

• відповідність локальних актів державно-правовим актам;• можливість зупинення й скасування неправомірних актів та ін-

ші принципи.Джерела трудового права прийнято класифікувати на закони,

підзаконні акти, локальні правові акти й практику застосування чин-ного законодавства про працю (рис. 2.4).

Джерела трудового права класифікуються також за системою галу-зі права. До всіх інститутів Особливої частини трудового права нале-жать Конституція України, КЗпП та інші нормативно-правові акти;до певних інститутів Особливої частини трудового права — Закон Ук-раїни “Про зайнятість населення”; до кількох інститутів Особливоїчастини трудового права — Закон України “Про державну службу”.

За сферою дії джерела трудового права поділяються на загально-державні, галузеві, міжгалузеві, місцеві, локальні.

За ступенем узагальнення джерела трудового права можуть бутикодифіковані, комплексні (наприклад, Закон України “Про зайня-тість населення”) і поточні.

За формою джерела трудового права поділяються на закони тапідзаконні акти. Підзаконні нормативно-правові акти приймаютьсяна основі Конституції України, КЗпП, законів України і повинні від-повідати їм.

Підзаконні нормативно-правові акти, які приймаються централь-ними і місцевими органами державної виконавчої влади, органами міс-цевого самоврядування, що регулюють суспільні відносини в сферізастосування праці, також мають певну ієрархію (рис. 2.5).

33

Джерела трудового права

Закони Підзаконні акти

Практика застосування чинногозаконодавства про працю

Локальні правові акти

Рис. 2.4. Джерела трудового права

Найвищу юридичну силу мають нормативні укази ПрезидентаУкраїни як глави держави1. Своїм указом чи розпорядженням вінможе скасувати акти Кабінету Міністрів України та акти Ради мі-ністрів Автономної Республіки Крим2.

Укази і розпорядження Президента України — обов’язково вико-нуються на території України. Джерелом трудового права є такожрозпорядження Президента України3. Втім, лише ті з них, що містятьправові норми — обов’язкові правила, які регулюють поведінку утрудовій сфері. Окремі укази Президента України мають персоніфі-кований характер і не визнаються джерелами права4.

До підзаконних нормативно-правових актів належать постановиКабінету Міністрів України. Як джерела трудового права вони вида-ються на виконання Конституції України, КЗпП, інших законів Ук-раїни, нормативних указів Президента України, є актами виконавчої

34

Підзаконні нормативно-правові акти

Укази, розпорядженняПрезидентаУкраїни

Декрети, постанови,

розпорядженняКабінету Міністрів України

Нормативні акти місцевих органів влади

та самоврядування

Нормативніакти

соціальногопартнерства

Правила

Інструкції Накази

Положення

Нормативніакти

міністерств, відомств,

держкомітетів

Рис. 2.5. Види підзаконних нормативно-правових актів за формою

1 Див.: Указ Президента України “Про розміри надбавок до посадових окладів закласні чини та вислугу років працівникам органів прокуратури України” від 20 груд-ня 1991р., Указ Президента України “Про заходи щодо забезпечення працевлашту-вання молоді” від 6 жовтня 1999 р. та ін.

2 Див.: Указ Президента України від 27 лютого 2001 р. “Про скасування розділу XVIIIдодатка № 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2001 року № 134”.

3 Див. : Розпорядження Президента України “Про додаткові заходи щодо прискорен-ня погашення заборгованості із заробітної плати, пенсій, стипендій та інших соціаль-них виплат населенню” від 11 липня 1997 р. тощо.

4 Див.: укази про нагородження працівників орденами і медалями, присвоєння їмкласного чину, почесних звань тощо.

влади України, мають підзаконний характер і в юридичній ієрархіїджерел права займають місце після указів і розпоряджень.

У системі джерел трудового права постанови Кабінету МіністрівУкраїни мають неабияке значення серед підзаконних джерел трудо-вого права України. Вони регулюють питання оплати праці, умовипраці деяких категорій працівників, затверджують спеціальні “По-ложення”, певний “Порядок” чи “Перелік”1, які визначають юри-дичний статус деяких органів і працівників.

До підзаконних нормативно-правових актів належать і розпоряд-ження Кабінету Міністрів України2.

У деяких галузях для окремих категорій працівників діють стату-ти й положення про дисципліну, які затверджуються постановамиКабінету Міністрів України3.

До джерел трудового права належать нормативно-правові актиМіністерства праці та соціальної політики України (надалі — Мін-праці), галузевих міністерств і відомств, державних комітетів з пи-тань регулювання трудових відносин4.

Мінпраці у межах своїх повноважень на основі та на виконання ак-тів законодавства видає накази, організовує і контролює їх виконан-ня, в разі потреби видає разом з іншими центральними та місцевимиорганами виконавчої влади спільні акти. Рішення Мінпраці України,прийняті в межах його повноважень, є обов’язковими для виконанняцентральними та місцевими органами виконавчої влади, органамимісцевого самоврядування, підприємствами, установами та організа-

35

1 Наприклад, постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положенняпро проведення атестації державних службовців” від 28 грудня 2000 р. № 1922, пос-танова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку проведення ком-пенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв’язку з порушеннямтермінів їх виплати” від 21 лютого 2001 р. № 159, постанова Кабінету Міністрів Ук-раїни “Про затвердження переліку професійних захворювань” від 8 листопада 2000 р.№ 1662 тощо.

2 Наприклад, розпорядження Кабінету Міністрів України “Про ведення колективнихпереговорів з укладення Генеральної, галузевих і регіональних угод” від 12 січня2001 р. № 1-р чи розпорядження Кабінету Міністрів України “Про заходи щодосприяння підприємствам в організації професійного навчання кадрів на вироб-ництві” від 24 січня 2001 р. № 13-р та ін.

3 Наприклад, Статут про дисципліну працівників зв’язку, який затверджений поста-новою Кабінету Міністрів України “Про затвердження Статуту про дисциплінупрацівників зв’язку” від 30 липня 1996 р. № 877.

4 Див.: Положення про Міністерство праці та соціальної політики України, затверд-жене Указом Президента України від 30 серпня 2000 р.

ціями усіх форм власності і громадянами. Поширена практика прий-няття нормативних актів у сфері праці кількома міністерствами.

Накази Мінпраці України стосуються питань нормування й опла-ти праці, затвердження кваліфікаційних характеристик працівників,порядку надання пільг і переваг окремим категоріям працівників, ре-жиму праці та відпочинку на окремих виробництвах.

Мінпраці наділене повноваженнями видавати акти щодо застосу-вання й роз’яснення законів України про працю та відповідних ука-зів Президента України і постанов Кабінету Міністрів України1.

Акти Мінпраці України, які регулюють трудові й тісно пов’язаніз ними відносини, слід розглядати і як міжвідомчі джерела трудово-го права України. Міжвідомчий характер носять акти деяких іншихміністерств2.

Нормативно-правові акти місцевих органів виконавчої влади іорганів місцевого самоврядування можуть видаватися в межах їхкомпетенції. Наприклад, з приводу забезпечення реалізації держав-них гарантій у сфері застосування праці, соціального захисту праців-ників та інших питань регулювання трудових відносин працівників умежах їх повноважень.

Повноваження в галузі зайнятості населення, праці та заробітноїплати місцевої державної адміністрації визначені у ст. 24 Закону Ук-раїни “Про місцеві державні адміністрації” від 9 квітня 1999 р. Роз-порядження голів місцевих державних адміністрацій у сфері регулю-вання праці, прийняті у межах їх компетенції, теж є джерелами тру-дового права. Місцева державна адміністрація:

• забезпечує реалізацію державних гарантій у сфері праці, зокре-ма на право своєчасного одержання винагороди за працю;

• розробляє та організовує виконання перспективних і поточнихтериторіальних програм зайнятості та заходи щодо соціальної захи-щеності різних груп населення від безробіття;

36

1 Наприклад, наказ Міністерства праці та соціальної політики “Про затвердженняПереліку робіт, при виконанні яких може запроваджуватися колективна (бригадна)матеріальна відповідальність, умови її застосування і Типового договору проколективну (бригадну) матеріальну відповідальність” № 43 від 12 травня 1996 р.,зареєстровано в Міністерстві юстиції України 11 червня 1996 р. за № 286/1311,роз’яснення Міністерства праці та соціальної політики щодо одноразової допомогив разі народження дитини в другому півріччі 2000 р. відповідно до Закону України“Про державну допомогу сім’ям з дітьми” від 16 лютого 2000 р.

2 Наприклад, наказ Держнаглядохоронпраці “Про затвердження Правил безпечноїексплуатації електроустановок” № 257 від 6 жовтня 1997 р.

• забезпечує згідно з законом оплачувані громадські роботи дляосіб, зареєстрованих як безробітні;

• забезпечує соціальний захист працівників, зайнятих на роботах зшкідливими умовами праці на підприємствах, в установах та органі-заціях усіх форм власності, якісне проведення атестації робочих місць;

• бере участь у веденні колективних переговорів та укладанні те-риторіальних тарифних угод, вирішенні колективних трудових спо-рів (конфліктів).

Голова місцевої державної адміністрацій видає розпорядженняодноособово і несе за них відповідальність згідно із законодавством.Розпорядження голови місцевої державної адміністрації, видані згід-но з чинним законодавством, обов’язкові для виконання керівника-ми підприємств, установ, організацій, їх філіалів і відділень незалеж-но від форм власності.

До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських радналежать:

• встановлення зручного для населення режиму роботи підпри-ємств комунального господарства, торгівлі та громадського харчу-вання, побутового обслуговування, що належать до комунальноївласності відповідних територіальних громад;

• встановлення за погодженням з власниками зручного для насе-лення режиму роботи розташованих на відповідній території підпри-ємств, установ та організацій сфери обслуговування незалежно відформ власності; бронювання в порядку, встановленому законом, напідприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм влас-ності робочих місць, призначених для працевлаштування осіб, якіпотребують соціального захисту і не спроможні конкурувати на рин-ку праці, визначення нормативів таких робочих місць;

• прийняття рішень про створення на підприємствах, в установахта організаціях спеціальних робочих місць для осіб з обмеженоюпрацездатністю, організація професійної підготовки цих осіб;

• погодження в разі проведення ліквідації таких робочих місць; • вирішують інші питання в межах відповідної території

1.

Сільський, селищний, міський голова у межах своїх повноваженьвидає розпорядження також у сфері праці.

37

1 Див.: ст. 30 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” від 21 травня1997 р.

Джерелами трудового права є акти соціального партнерства.Угоди як специфічні договірні джерела трудового права характери-зуються тим, що приймаються не органами державної влади, асуб’єктами трудових відносин. При цьому держава уповноважує со-ціальних партнерів на договірну правотворчість у сфері праці.

Угоди укладаються на державному, галузевому, регіональномурівнях на двосторонній основі.

Колективний договір укладається на підприємствах, в установах,організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які ви-користовують найману працю і мають право юридичної особи. Ко-лективний договір може укладатися в структурних підрозділах під-приємства в межах компетенції цих підрозділів. Порядок укладанняколективних договорів та угод врегульований Законом України“Про колективні договори та угоди” від 1 липня 1993 р.

Особливості праці членів кооперативів та їх об’єднань, селян-ських (фермерських) господарств, працівників організацій з інозем-ними інвестиціями визначаються законодавством та їх статутами.При цьому гарантії щодо зайнятості, охорони праці, праці жінок,молоді, інвалідів надаються в порядку, передбаченому законодавст-вом про працю.

Важливе місце серед джерел трудового права займають інші ло-кальні нормативно-правові акти, які приймаються безпосередньо напідприємствах, в установах та організаціях роботодавцем чи за по-годженням з виборним органом профспілкової організації:

• правила внутрішнього трудового розпорядку;• положення про оплату праці, про преміювання, про порядок

виплати винагороди за підсумками роботи впродовж року тощо. Ці нормативно-правові акти чинні тільки в межах конкретної ор-

ганізації, приймаються, найчастіше, на певний строк; вони не повин-ні погіршувати становище працівників порівняно із законами й ін-шими підзаконними нормативно-правовими актами у сфері праці.

Правила внутрішнього трудового розпорядку затверджуютьсятрудовими колективами за поданням роботодавця і виборногопрофспілкового органу на основі типових правил.

Приймаються локальні акти з питань умов трудового договору,робочого часу і часу відпочинку, охорони праці тощо. Найчастішелокальні норми містяться в колективному договорі, а також соціаль-но-партнерських угодах.

38

В Україні застосовуються деякі нормативно-правові акти колиш-нього СРСР з питань, не врегульованих чинним законодавством Ук-раїни про працю, — за умови, що вони не суперечать КонституціїУкраїни і законам України.

До інших актів законодавства України, прийнятих відповідно доКЗпП, належать закони України, спрямовані на регулювання трудо-вих і тісно пов’язаних з ними відносин.

Так, у Законі України “Про власність” установлено, що власникмає право на договірній основі використовувати працю громадян1.

Закон України “Про підприємства в Україні” визначає види й ор-ганізаційні форми підприємств, правила їх створення, реєстрації, ре-організації й ліквідації, організаційний механізм здійснення нимипідприємницької діяльності в умовах переходу до ринкової економі-ки; він визначає загальні принципи управління підприємством, а та-кож самоврядування трудового колективу2.

Закон України “Про господарські товариства” охоплює поняттяі види господарських товариств, правила їх створення, діяльності,права й обов’язки їх учасників і засновників, а також порядок при-пинення їх діяльності

3.

Закон України “Про державну службу” регулює суспільні відноси-ни, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, орга-нізаційних, економічних і соціальних умов реалізації громадянами Ук-раїни права на державну службу. Він визначає загальні засади діяль-ності, а також статус державних службовців, які працюють у держав-них органах та їх апараті, порядок перебування на державній службі4.

Закон України “Про основні засади соціального захисту ветера-нів праці та інших громадян похилого віку в Україні” гарантує вете-ранам праці та громадянам похилого віку рівні з іншими громадяна-ми можливості в економічній, соціальній, політичній сферах, сприят-ливі умови для повноцінного способу життя5.

У Законі України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціаль-ного захисту” охоплюється правовий статус ветеранів війни, йдеть-

39

1 Див.: ст. 5 Закону України “Про власність” від 7 лютого 1991 р.2 Див.: ст. 14–17 Закону України “Про підприємства в Україні” від 27 березня 1991 р.3 Див.: Закон України “Про господарські товариства” від 19 вересня 1991 р.4 Див.: Закон України “Про державну службу” від 16 грудня 1993 р.5 Див.: Закон України “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці таінших громадян похилого віку в Україні” від 16 грудня 1993 р.

ся про створення належних умов для їх життя, закон сприяє форму-ванню в суспільстві шанобливого ставлення до ветеранів війни1.

Соціальну захищеність інвалідів в Україні, зокрема рівні для нихз усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній,політичній і соціальній сферах життя суспільства, визначає ЗаконУкраїни “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”2.

Законодавство України про охорону здоров’я охоплює правові,організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров’я в Ук-раїні, регулює суспільні відносини у цій галузі з метою забезпеченнягармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездат-ності й довголітнього активного життя громадян, усунення факторів,що шкідливо впливають на їх здоров’я, попередження і зниження зах-ворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості3.

Трудова діяльність у релігійних організаціях і на їх підприємст-вах, окрім КЗпП, регулюється і Законом України “Про свободу со-вісті та релігійні організації”. Установлено, що громадяни України єрівними перед законом і мають рівні права в усіх галузях економіч-ного, політичного, соціального і культурного життя незалежно від їхставлення до релігії. В офіційних документах ставлення громадяни-на до релігії не вказується4.

Закон України “Про правовий статус іноземців” визначає правовийстатус іноземців в Україні, закріплює основні права, свободи та обов’яз-ки іноземних громадян та осіб без громадянства, які проживають аботимчасово перебувають в Україні, і визначає порядок вирішення пи-тань, пов’язаних з їхнім в’їздом в Україну або виїздом з України5.

Закон України “Про сприяння соціальному становленню та роз-витку молоді в Україні” визначає загальні засади створення органі-заційних, соціально-економічних, політико-правових умов соціаль-ного становлення та розвитку молодих громадян України в інтере-сах особистості, суспільства й держави, основні напрями реалізації

40

1 Див.: Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”від 22 жовтня 1993 р.

2 Див.: Закон України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21 березня 1991 р.

3 Див.: ст. 4, 25–28 Закону України “Основи законодавства України про охорону здо-ров’я” від 19 листопада 1992 р.

4 Див.: Закон України “Про свободу совісті та релігійні організації” від 23 квітня 1991 р.5 Див.: ст. 8–11 Закону України “Про правовий статус іноземців” від 4 лютого 1994 р.

державної молодіжної політики в Україні щодо соціального станов-лення та розвитку молоді1.

“Гірничий Закон України” визначає правові та організаційні заса-ди проведення гірничих робіт, забезпечення протиаварійного захистугірничих підприємств, установ та організацій2. Визначено особливос-ті умов праці в гірничій промисловості. Так, установлено, що трудо-ві відносини працівників гірничих підприємств регулюються КЗпП,законами України “Про підприємства в Україні”, “Про охорону пра-ці” та іншими нормативно-правовими актами про працю з урахуван-ням особливостей, встановлених “Гірничим Законом України”.

Зазначимо, що парламентський контроль за додержанням кон-ституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кож-ного на території України і в межах її юрисдикції на постійній осно-ві здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини.У своїй діяльності він керується Конституцією України, законамиУкраїни, чинними міжнародними договорами, згода на обов’язко-вість яких надана Верховною Радою України3. Метою парламент-ського контролю, який здійснює Уповноважений, є:

• захист прав і свобод людини і громадянина, проголошенихКонституцією України, законами України та міжнародними догово-рами України;

• додержання та повага до прав і свобод людини і громадянинасуб’єктами, зазначеними у ст. 2 цього Закону;

• запобігання порушенням прав і свобод людини і громадянинаабо сприяння їх поновленню;

• сприяння приведенню законодавства України про права і сво-боди людини і громадянина у відповідність з Конституцією України,міжнародними стандартами у цій галузі;

• поліпшення й подальший розвиток міжнародного співробіт-ництва в галузі захисту прав і свобод людини і громадянина;

• запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалізаціїлюдиною своїх прав і свобод;

• сприяння правовій інформованості населення та захист конфі-денційної інформації про особу.

41

1 Див.: Закон України “Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді вУкраїні” від 5 лютого 1993 р.

2 Див.: ст. 37–43 “Гірничого Закону України” від 6 жовтня 1999 р.3 Див.: ст. 1, 3 Закону України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з правлюдини” від 23 грудня 1997 р.

Особливості правового регулювання, засади створення, права тагарантії діяльності професійних спілок визначає Закон України“Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”1.

Закон України “Про колективні договори і угоди” визначає пра-вові засади, розробку, укладення та виконання колективних догово-рів і угод з метою сприяння регулюванню трудових відносин і соці-ально-економічних інтересів працівників і власників

2.

Закон України “Про зайнятість населення” визначає правові,економічні та організаційні основи зайнятості населення України ійого захисту від безробіття, а також соціальні гарантії з боку держа-ви в реалізації громадянами права на працю3.

Закон України “Про оплату праці” окреслює економічні, правовіта організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають утрудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємст-вами, установами, організаціями усіх форм власності та господарю-вання, а також з окремими громадянами, і спрямований на забезпе-чення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати4.

Закон України “Про відпустки” встановлює державні гарантіїправа на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їхпрацівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров’я, атакож для виховання дітей, задоволення власних життєво важливихпотреб та інтересів, всебічного розвитку особи5.

У Законі України “Про охорону праці” розкрито основні поло-ження щодо реалізації конституційного права громадян на охоронуїхнього життя й здоров’я у процесі трудової діяльності; цей закон ре-гулює відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки,гігієни праці, встановлює єдиний порядок організації охорони праців Україні6.

Правові й організаційні засади функціонування системи заходів,пов’язаних із вирішенням колективних трудових спорів (конфліктів),подає Закон України “Про порядок вирішення колективних трудо-вих спорів (конфліктів)”. Він визначає взаємодію сторін соціально-

42

1 Див.: Закон України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” від 15 вересня 1999 р.

2 Див.: Закон України “Про колективні договори і угоди” від 1 липня 1993 р.3 Див.: Закон України “Про зайнятість населення” від 1 березня 1991 р.4 Див.: Закон України “Про оплату праці” від 24 березня 1995 р.5 Див.: Закон України “Про відпустки” від 15 листопада 1996 р.6 Див.: Закон України “Про охорону праці” від 14 жовтня 1992 р.

трудових відносин у процесі врегулювання колективних трудовихспорів (конфліктів), що виникли між ними1.

Для регулювання правовідносин у сфері праці застосовуютьсяпідзаконні нормативно-правові акти. Від джерел інших галузей пра-ва система джерел трудового права відрізняється тим, що в регулю-ванні трудових відносин важливе значення мають локальні норма-тивно-правові акти.

На думку професора В. І. Прокопенка, завдяки локальному регу-люванню трудових відносин розвиваються демократичні засади увиробничій діяльності. Співвідношення ж локального і централізо-ваного регулювання є показником демократизму існуючої правовоїсистеми суспільства. При локальній нормотворчості здійснюєтьсяпринцип “дозволено лише те, що визначено законом”2.

Локальні норми трудового права в Україні — правило загально-обов’язкової поведінки, попередньо санкціоноване державою і прийня-те в установленому законом порядку безпосередньо на підприємстві, вустанові, організації, і діє в їхніх межах.

Основними локальними документами, які регулюють трудові йтісно пов’язані з ними відносини є:

• колективний договір;• правила внутрішнього трудового розпорядку.Важливе значення для практики застосування чинного законо-

давства про працю мають роз’яснення Верховного Суду України3.

43

1 Див.: Закон України “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конф-ліктів)” від 3 березня 1998 р.

2 Прокопенко В. І. Трудове право: Курс лекцій для студентів юрид. вузів та факульте-тів. — К.: Вентурі, 1996. — С. 75.

3 “Про практику розгляду судами трудових спорів”, постанова Пленуму ВерховногоСуду України № 9 від 06.11.92.

2.2. Чинність нормативних актів у часі й просто�рі,

а також за категоріями працівників

Чинність нормативних актів у часі. Важливе значення для регу-лювання трудових відносин мають межі чинності нормативно-пра-вових актів у сфері праці у часі та просторі.

Закон України набирає чинності через десять днів з дня його офі-ційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом,але не раніше дня його опублікування (ст. 94 Конституції України).Як правило, закони, що регулюють трудові відносини та відносини,які тісно пов’язані з трудовими, зворотної сили не мають і застосо-вуються до відносин, що виникли після введення їх у дію.

Зауважимо, що трудові відносини мають тривалий характер і мо-жуть виникнути до введення в дію нормативно-правового акта всфері праці, але реалізуються після введення його у дію.

У законах про працю питання щодо вступу їх у силу, як правило,там же й визначаються.

Згідно зі ст. 21 Закону України “Про інформацію” від 2 жовтня1992 р. законодавчі та інші нормативні акти стосовно прав, свобод ізаконних інтересів громадян, якщо вони не опубліковані, не маютьюридичної сили.

Укази і розпорядження Президента України набирають чинностічерез три дні після їх опублікування в газеті “Урядовий кур’єр”, як-що інше не встановлено в самому указі чи розпорядженні.

Державна реєстрація нормативно-правових актів міністерств, ін-ших органів виконавчої влади, органів господарського управління йконтролю здійснюється відповідно до Указу Президента України.

У випадку колізії одновидових нормативних актів застосовуєтьсянормативно-правовий акт, що набрав юридичної сили пізніше1.

Акти соціального партнерства набирають чинності з дня їх під-писання представниками сторін або з дня, зазначеного у колектив-ному договорі, угоді.

44

1 Див.: Указ Президента України “Про державну реєстрацію нормативно-правовихактів міністерств та інших органів виконавчої влади” від 3 жовтня 1992 р. іпостанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положення продержавну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органіввиконавчої влади” від 28 грудня 1992 р. № 731.

Після закінчення строку дії колективний договір продовжує діятидо того часу, поки сторони не укладуть новий або не переглянутьчинний, якщо інше не передбачено договором.

Колективний договір, угода зберігають чинність у разі змінискладу, структури, найменування уповноваженого власником орга-ну, від імені якого укладено цей договір, угоду.

При реорганізації підприємства колективний договір зберігаєчинність протягом терміну, на який його укладено, або може бутипереглянутий за згодою сторін.

У разі зміни власника підприємства чинність колективного дого-вору зберігається протягом терміну його дії, але не більше одного ро-ку. У цей період сторони повинні розпочати переговори про укладен-ня нового, зміну або доповнення чинного колективного договору.

При ліквідації підприємства колективний договір діє протягомусього терміну здійснення ліквідації.

Локальні нормативні акти індивідуального характеру (накази ке-рівника організації) набувають чинності з моменту їх підписання абоз дня, вказаного в наказі, і діють до їх відміни чи внесення змін і до-повнень керівником цієї організації.

Чинність нормативних актів у просторі. Закони й інші норматив-ні правові акти про працю України поширюються на трудові тапов’язані з ними відносини, що виникають на всій території України,якщо в цих актах не передбачено інше.

Нормативно-правові акти про працю місцевих органів державноївиконавчої влади та органів місцевого самоврядування чинні у ме-жах відповідної території.

Характерною особливістю локальних нормативно-правових актівпро працю є їх поширення в межах конкретної організації. Норматив-но-правові акти у сфері праці поширюються на територію посольств,представництв, інших територіальних утворень України за кордоном.

Чинність нормативно-правових актів про працю за категоріями пра-цівників. Трудове законодавство України характеризує метод єдностій диференціації правового регулювання праці. Правові норми у сферіпраці поділяються на дві групи: загальні та спеціальні (рис. 2.6).

Спеціальні норми конкретизують загальні норми, доповнюютьїх, а в деяких випадках встановлюють винятки із загальних нормтрудового законодавства.

45

Диференціація правового регулювання праці за категоріями пра-цівників проводиться різними правовими способами:

1) занесення до спеціальних статей чи окремих глав в КЗпП щодоособливостей регулювання праці деяких категорій працівників1;

2) прийняття нормативно-правових актів, які визначають особ-ливості регулювання праці деяких категорій працівників2.

Диференціація умов праці працівників виявляється у встановлен-ні особливостей прийняття та звільнення з роботи, регулюванні ро-бочого часу і часу відпочинку, оплати праці, дисциплінарній та ма-теріальній відповідальності деяких категорій працівників (наприк-лад, жінок, інвалідів, неповнолітніх). Чинним законодавством пропрацю встановлено додаткові підстави розірвання за певних умов(ст. 41 КЗпП) трудового договору за ініціативою роботодавця з ок-ремими категоріями працівників.

46

Види правових норм трудового законодавства

Загальні норми — поширюються

на всіх працівників

Спеціальні норми — поширюються на окремікатегорії працівників

Зайнятих на тяжких і шкідливих роботах

Жінок, неповнолітніх,інвалідів, іноземців

Зайнятих у бюджетнійсфері

Зайнятих в окремихгалузях виробництва

Надомників та іншихпрацівників

Тимчасових і сезоннихпрацівників

Рис. 2.6. Види правових норм трудового законодавства

1 Див.: гл. XIII КЗпП “Праця молоді”, ст. 7 КЗпП та ін.2 Див.: закони України “Про державну службу” від 16 грудня 1993 р., “Про статус ісоціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастро-фи” від 19 грудня 1991 р., Указ Президента України “Про систему підготовки, пе-репідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців” та ін.

Контрольні питання 1. Що таке система джерел трудового права України?2. Суть системи підзаконних нормативно-правових актів про пра-

цю.3. У чому полягає єдність і диференціація правового регулюван-

ня умов праці в сучасних умовах?4. Особливості джерел колективно-договірного регулювання у

сфері праці.5. Які джерела трудового права України мають договірний ха-

рактер?6. Яке значення мають рішення Конституційного Суду України

та постанов Пленуму Верховного Суду України для регулюваннятрудових і тісно пов’язаних з ними відносин?

Теми рефератів1. Тенденції розвитку трудового законодавства України.2. Конституція України як джерело трудового права України.3. Кодекс законів про працю України як джерело трудового пра-

ва України.4. Міжнародно-правове регулювання праці.

47

ÎÑÍÎÂͲ ÏÐÈÍÖÈÏÈ

ÒÐÓÄÎÂÎÃÎ ÏÐÀÂÀ

3.1. Поняття та значення принципів трудового права. 3.2. Система основних принципів трудового права.3.3. Зміст основних принципів трудового права.

3.1. Поняття та значення принципів трудового права

Принципи правового регулювання трудових відносин та безпосе-редньо пов’язаних з ними інших відносин стосуються концептуальнихпитань трудового права. Правові принципи — не тільки правова, а йфілософська, соціологічна категорія. Кожна галузь права має своїпринципи, які визначають для цієї галузі найсуттєвіше, характерніше.

Принципи трудового права визначені Законами України, і насам-перед — Конституцією України, міжнародно-правовими документамипро працю, КЗпП. Принципи трудового права лежать в основі право-вого регулювання праці всіх видів трудових відносин, пронизують тру-дове право, виражають сутність чинного трудового законодавства.

Серед науковців існують різні точки зору щодо поняття принци-пів трудового права. Професор В. І. Прокопенко під основнимипринципами трудового права розуміє виражені в правових актахекономічні закономірності організації суспільного виробництва ірозподілу в формі основних, керівних положень, основних засадправового регулювання трудових відносин, які визначають загальнуспрямованість і найбільш істотні риси його змісту1.

48

Òåìà 3

1 Прокопенко В. І. Трудове право України: Підручник. — Х.: Фірма “Консум”, 1998. —С. 38.

Професор О. В. Смірнов вважає, що під принципами трудовогоправа слід розуміти закріплені у чинному законодавстві основопо-ложні керівні засади (ідеї)1.

На думку правознавців Н. Б. Болотіної і Г. І. Чанишевої, під прин-ципами трудового права слід розуміти основні керівні ідеї (засади); во-ни закріплені в нормах або виводяться з них і є такими, що характери-зують зміст трудового права й напрями його подальшого розвитку2.

Професори К. Н. Гусов і В. Н. Толкунова вважають, що принци-пи права не можна вважати ідеями, позаяк правові ідеї — це катего-рія правосвідомості, яка може значно випереджати чинне право.Правові принципи — принципи самого чинного права. Основніпринципи правового регулювання праці — це головні положення,що стисло розкривають суть чинного трудового законодавства3.

Професори Р. З. Лівшиць і В. І. Прокопенко виокремлюють дварізновиди принципів права — принципи норми та принципи, які ви-водяться з норм4.

В. І. Прокопенко вказує, що в правовій нормі правові принципиможуть бути закріплені двома шляхами: безпосередньо або побічно.Безпосереднє закріплення правового принципу має місце у тих ви-падках, коли формулювання норми закріплює певний правовийпринцип. Такі правові норми можна назвати нормами-принципами,які відрізняються від інших норм важливістю сформульованих поло-жень, визначають зміст інших правових норм. Побічне закріпленняправового принципу має місце у тих випадках, коли формулюваннянорми прямо не закріплено в правових нормах, але правові принци-пи можуть бути виведені з них.

Значення основних принципів правового регулювання праці по-лягає в тому, що вони:

• відображають сутність і загальну спрямованість усієї системинорм трудового права, допомагають зрозуміти зміст трудового за-конодавства, його зв’язок з економікою та мораллю суспільства;

49

1 Трудовое право: Учебник / Под ред. О. В. Смирнова. — М.: “Статус ЛТД +”, 1996. —С. 23–24.

2 Трудове право України: Підручник / За ред. Н. Б. Болотіної, Г. І. Чанишевої. — К.: Т-во “Знання”, КОО, 2001. — С. 85.

3 Див.: Гусов К. Н., Толкунова В. Н. Трудовое право России: Учебник. — М.: Юристъ,1999. — С. 55.

4 Див.: Лившиц Р. З. Теория права: Учебник. — М.: БЕК, 1994. — С. 196.; Прокопен-ко В. І. Трудове право України: Підручник. — Х.: Фірма “Консум”, 1998. — С. 39.

• визначають сутність майбутніх правових норм, дають змогуусувати прогалини в чинному трудовому законодавстві при застосу-ванні правових норм;

• є однією з підстав об’єднання окремих норм трудового законо-давства в систему даної галузі;

• визначають становище суб’єктів трудового права, їх права йобов’язки тощо.

Наприклад, ст. 2 КЗпП охоплює основні трудові права працівни-ків, а ст. 2-1 — рівність трудових прав громадян України.

Зауважимо, що принципи трудового права виявляються черезправа й обов’язки працівників, їх зміст значно ширший.

При реалізації норм права, коли відсутня конкретна правова нор-ма, принципи трудового права набувають особливого значення, ви-никає потреба застосувати аналогію закону чи аналогію права. Пра-вові принципи застосовуються органами, що розглядають трудовіспори, для тлумачення нормативно-правових актів.

Правові принципи дають можливість порівнювати право різнихдержав, створюють основу для єдиного розуміння положень чинно-го законодавства про працю, дають змогу тлумачити норми трудо-вого законодавства.

Наголосимо, що правові принципи трудового права є обов’язко-вими приписами, керівними вказівками законодавця щодо організа-ції праці.

У теорії права розрізняють: принципи права в цілому (загальні);міжгалузеві принципи, властиві тільки деяким галузям права; галузе-ві принципи; принципи окремих інститутів галузі права.

3.2. Система основних принципів трудового права

Правові принципи лежать в основі всіх норм трудового права,зокрема правового регулювання праці. Вони дають змогу створюва-ти певну систему і мають бути узгоджені із загальними принципамиправа, з принципами міжнародно-правового регулювання праці, атакож між собою.

Досі залишаються недослідженими питання, що стосуються пере-ліку принципів трудового права, їхні система, зміст і узгодженість зпринципами міжнародно-правового регулювання праці.

50

У навчальній літературі принципи трудового права поділяють нагрупи. Професор О. В. Смірнов вирізняє чотири принципи трудово-го права:

• принципи, що виражають політику держави в галузі правовогорегулювання ринку праці й ефективної зайнятості;

• принципи, що містять керівні засади, які визначають умови праці;• принципи, що регулюють застосування праці найманих працівників;• принципи, які відображають головні напрями правової політи-

ки в галузі охорони здоров’я і захисту трудових прав працівників1. Професори К. Н. Гусов і В. Н. Толкунова принципи трудового

права поділяють на три групи:• принципи щодо залучення до праці, забезпечення зайнятості й

використання робочої сили;• принципи високого рівня умов праці та охорони трудових прав;• принципи виробничої демократії та розвитку особистості пра-

цівника2. Н. Б. Болотіна і Г. І. Чанишева, виходячи з класифікації суспіль-

них відносин, які є предметом сучасного трудового права України,принципи трудового права поділяють на два види:

• принципи трудового регулювання індивідуальних трудових від-носин;

• принципи правового регулювання колективних трудових відносин3.Професор В. І. Прокопенко називає такі принципи трудового

права України (рис. 3.1)4. У чинному КЗпП немає окремої статті, яка б визначала основні

принципи регулювання трудових відносин5. Не всі принципи трудо-вого права отримали текстуальне оформлення в КЗпП. Конститу-ційний принцип збереження існуючих прав і свобод (ст. 22, 157 Кон-ституції України) не закріплений в КЗпП.

51

1 Трудовое право: Учебник / Под ред. О. В. Смирнова — М.: “Статус ЛТД +”, 1996. —С. 23.

2 Гусов К. Н., Толкунова В. Н. Трудовое право России: Учебник. — М.: Юристъ, 1999. —С. 55.

3 Трудове право України. Підручник / За ред. Н. Б. Болотіної, Г. І. Чанишевої. — К.:Т-во “Знання”, КОО, 2001. — С. 87.

4 Прокопенко В. І. Трудове право України: Підручник. — Х.: Фірма “Консум”, 1998. —С. 45.

5 У Трудовому кодексі РФ основним принципам правового регулювання трудовихвідносин та інших, безпосередньо пов’язаних з трудовими, присвячені спеціальністатті. Забороняється дискримінація у сфері праці та примусова праця.

На думку Н. Б. Болотіної і Г. І. Чанишевої, необхідно назвати ітакий принцип трудового права, як недопущення погіршення стано-вища працівника щодо рівня, передбаченого законодавством (ст. 9,9-1 КЗпП), і принцип соціального партнерства. Принцип, згідно зяким договори про працю не можуть погіршувати становища пра-цівників порівняно із законодавством України, — це основний прин-цип, що має універсальний характер. Принцип соціального парт-нерства як принцип міжнародно-правового регулювання праці на-був поширення і в Україні1.

Основні принципи трудового права за їх спрямованістю можнаподілити на три групи.

До першої групи входять принципи, що визначають правове регу-лювання застосування праці з огляду на міжнародно-правове регу-

52

Принципи трудового права

Принцип свободи праціПринцип матеріальної

зацікавленості в результатах праці

Принцип рівності в галузі праці Принцип безпеки праці

Принцип договірного характеру праці

Принцип участі профспілок і трудових колективів у вирішенніпитань, пов’язаних з умовами праці

Принцип визначеності трудової функції

Принцип вільного об’єднання для здійснення захисту своїх прав

і свобод

Принцип стабільності трудових відносин

Принцип матеріальногозабезпечення у разі непрацездатності,

настання смерті

Рис. 3.1. Принципи трудового права

1 Трудове право України: Підручник / За ред. Н. Б. Болотіної, Г. І. Чанишевої. — К.:Т-во “Знання”, КОО, 2001. — С. 89.

лювання праці — забезпечення основних прав свобод людини і гро-мадянина (рис. 3.2)

Принцип забезпечення свободи праці закріплений у ст. 43 Консти-туції України і реалізується у нормах інститутів працевлаштуваннята трудового договору (починаючи з виникнення трудових відносині закінчуючи їх припиненням). Свобода праці виявляється у добро-вільному, свідомому обранні конкретної форми застосування праці.Тільки громадянин визначає, де йому застосувати свої знання таздібності. Свобода праці означає і право взагалі не займатися трудо-вою діяльністю. Незайнятість громадян не може бути підставою дляпритягнення їх до відповідальності. Принцип забезпечення свободипраці — це сукупність таких можливостей громадянина як суб’єктатрудового права (рис. 3.3).

1. Можливість отримати роботу і бути працівником організаціїбудь-якої форми власності конкретизується в інститутах працевлаш-тування й трудового договору. Конвенція МОП “Про політику в га-лузі зайнятості” № 122 (1964 р.) передбачає активну політику, спря-мовану на здійснення повної, продуктивної і вільно обраної зайня-тості. Сприяння державними службами зайнятості у виборі підходя-щої роботи й працевлаштуванні — засіб забезпечення свободи пра-ці. Право на працю визнається за кожною людиною, що означаєможливість заробляти собі на життя працею, яку людина для себеобирає чи на яку погоджується.

53

Принципи, що визначають правове регулювання ринку

праці та зайнятості

Забезпечення свободи праці та зайнятості,

заборона примусової й обов’язкової праці

Забезпечення права на працю, на захист від безробіття,

на сприяння у працевлаштуванні, на допомогу при безробітті

Забезпечення рівності трудовихправ громадян України

Рис. 3.2. Принципи, що визначають правове регулювання ринку праці та зайнятості

2. Можливість отримати підходящу роботу. За нинішнього без-робіття деякі громадяни не можуть реалізувати можливість отрима-ти бажану роботу.

Підходяща робота — це робота, яка відповідає освіті, професії(спеціальності), кваліфікації працівника і надається в тій же місцевос-ті, де він живе. Заробітна плата повинна відповідати рівню, який осо-ба мала за попереднім місцем роботи з урахуванням її середнього рів-ня, що склався в галузі. Для громадян, які вперше шукають роботу і немають професії (спеціальності), підходящою вважається робота, щопотребує попередньої професійної підготовки, або оплачувана робо-та (включаючи роботу тимчасового характеру), яка не потребує про-фесійної підготовки. Для громадян, котрі бажають відновити трудовудіяльність після перерви тривалістю понад шість місяців, підходящоювважається робота за спеціальністю, що потребує попередньої пере-підготовки чи підвищення кваліфікації, а в разі неможливості цього —інша оплачувана робота за спорідненою професією (спеціальністю)1.

3. Можливість вільно обирати рід заняття та професію. Громадяниможуть реалізувати право на працю, що дає можливість заробляти нажиття працею, яку вони вільно обирають, або на яку вільно погоджу-ються. Громадянин має право не вступати у трудові відносини і в цьо-му разі на нього не поширюються принципи трудового законодавства.

54

Зміст принципу забезпечення свободи праці

Можливість отримати роботу і бути працівником організації будь-якої форми власності

Можливість реалізувати здатність до праці у безпечних

для здоров’я умовах праці

Можливість отримати підхожу роботу

Можливість при звільненні, безробітті мати сприяння у працевлаштуванні

Можливість вільно обирати рід заняття та професію

Можливість вимагати захисту права на працю

через відповідні органи

Рис. 3.3. Зміст принципу забезпечення свободи праці

1 Див.: ст. 7 Закону України “Про зайнятість населення” від 1 березня 1991 р.

4. Можливість реалізувати здатність до праці у безпечних умовах(права на належні, безпечні й здорові умови праці).

5. Можливість при звільненні та безробітті на сприяння у праце-влаштуванні. Держава створює умови для повного здійснення громадя-нами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії тароду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічногонавчання, підготовки й перепідготовки кадрів відповідно до суспільнихпотреб. У випадку незайнятості з незалежних від особи причин їй га-рантується право на матеріальне забезпечення відповідно до закону1.

6. Можливість захисту права на працю. Відповідно до ст. 43 Кон-ституції України громадянину гарантується захист від незаконногозвільнення. Працівник має можливість вимагати захисту прав і сво-бод через відповідні органи.

Принцип свободи праці доповнюється принципом заборони при-мусової праці та принципом свободи трудового договору, пов’яза-ного з принципом визначеності трудової функції.

Заборонена примусова або обов’язкова праця2. Заборонений будь-який примус виконувати роботу під загрозою застосування покаран-ня (примусового впливу), в тому числі:

• для підтримання трудової дисципліни; • для покарання за участь у страйку; • як метод мобілізації й використання робочої сили для потреб

економічного розвитку; • як засіб політичного впливу, виховання, чи покарання за по-

літичні погляди або ідеологічні переконання, протилежних установ-леній політичній, соціальній або економічній системі;

• як міра дискримінації за расовою, соціальною і національноюознаками або віросповідання3.

Не вважається примусовою працею: 1) військова чи альтернативна (невійськова) служба; 2) робота, необхідна в надзвичайних обставинах, тобто у випад-

ках оголошення надзвичайного чи воєнного стану, під час пожеж,

55

1 Див.: Закон України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування навипадок безробіття” від 2 березня 2000 р.

2 Див.: Конвенцію МОП № 29 “Про примусову чи обовязкову працю” та № 105 “Проскасування примусової праці”.

3 У Трудовому кодексі РФ визначено, що примусовою працею є також невиконанняроботодавцем обов'язку щодо несвоєчасної виплати заробітної плати, зокрема не уповному розмірі, а також виконання роботи працівником, яка загрожує його життюта здоров’ю.

повеней, голоду, землетрусів, а також в інших випадках, що ставлятьпід загрозу життя або нормальні життєві умови всього або частининаселення;

3) робота, виконувана внаслідок вироку суду, що набрав чиннос-ті під наглядом державних органів, відповідальних за дотриманнязаконодавства при виконанні судових вироків.

Кожна з означених можливостей змісту права на працю забезпечу-ється конкретними нормами інститутів трудового права (працевлашту-вання, трудового договору, оплати праці, охорони праці, трудових спо-рів, нагляду та контролю за дотриманням законодавства про працю).

Юридичними гарантіями права на працю є:1) заборона необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу

(ст. 22 КЗпП); 2) установлений порядок в укладенні, зміні й припиненні трудо-

вого договору (ст. 24, 31, 36 та інші КЗпП); 3) недійсність умов договорів про працю, які погіршують стано-

вище працівників (ст. 9 КЗпП). Принцип забезпечення свободи праці стосується всіх суб’єктів трудо-

вого права. Зміст цього принципу виявляється у вільному вираженні во-лі суб’єктів щодо укладання, зміни і припинення трудового договору.

Свобода праці не сумісна з дискримінацією у сфері праці. Прин-цип недопущення дискримінації у сфері праці, зайнятості— один із ос-новних принципів трудових відносин. Забезпечення рівності трудо-вих прав громадян (рівність у трудовій правосуб’єктності) конкрети-зується у всіх інститутах трудового права. Конвенція МОП №111(1958 р.) “Про дискримінацію у сфері праці та зайнятості” передба-чає викорінення всякої дискримінації у праці й зайнятості. Кожниймає рівні можливості в реалізації своїх трудових прав. Рівноправ-ність, яка ґрунтується на суспільній рівності всіх людей, означає, щокожному громадянинові надаються рівні з іншими юридичні можли-вості у сфері праці.

В Україні забезпечується рівність трудових прав усіх громадяннезалежно від походження, соціального й майнового стану, расовоїта національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релі-гійних переконань, роду й характеру занять, місця проживання та ін-ших обставин (ст. 2-1 КЗпП). Відповідно до Конституції України таст. 22 КЗпП не допускається будь-яке пряме або непряме обмеженняправ чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні,

56

зміні та припиненні трудового договору залежно від походження,соціального і майнового стану, расової та національної належності,статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства упрофесійній спілці чи іншому об’єднанні громадян, роду і характерузанять, місця проживання.

Вимоги щодо віку, рівня освіти, стану здоров’я працівника мо-жуть встановлюватися законодавством України, що обумовленоособливостями трудової діяльності працівників. Не є дискриміна-цією обмеження, обумовлені турботою держави щодо осіб, які пот-ребують соціального і правового захисту. Не розглядається як дис-кримінація заборона приймати на роботу без обов’язкового медич-ного огляду осіб, які не досягли 18 років, а також осіб у випадках, ус-тановлених КЗпП чи законами України.

Порушення принципу про заборону дискримінації у сфері праці єпідставою для звернення до суду щодо усунення дискримінації. Збит-ки, заподіяні особі дискримінацією у сфері праці, підлягають від-шкодуванню. Дискримінацією у сфері праці є також оплата праціпрацівників, що не відповідає їхній посаді й кваліфікації (має бутивідшкодована різниця у заробітній платі). Можлива також компен-сація моральної шкоди, заподіяної працівникові у зв’язку з допуще-ною щодо нього дискримінацією.

До основних принципів правового регулювання відносин та ін-ших безпосередньо пов’язаних з ними відносин належить і принципдоговірного регулювання відносин, що є предметом трудового пра-ва, — працівників, роботодавців та їх об’єднань.

Принцип захисту трудових прав і свобод працівників здійснюєть-ся в різних формах:

• установлення відповідальності роботодавця за порушення зако-ну чи інших нормативно-правових актів;

• створення спеціальних органів за державним наглядом і кон-троль за дотриманням трудового законодавства;

• відшкодування збитків, заподіяних працівникові у зв’язку з ви-конанням ним трудових обов’язків;

• судовий захист трудових прав працівників і вирішенням колек-тивних трудових спорів.

Принципом трудового права є виконання взаємних зобов’язаньсторін трудових відносин.

До другої групи входять принципи, які визначають рівень умовпраці й охорони трудових прав працівників (рис. 3.4).

57

Принцип забезпечення права на винагороду не нижче державного мі-німуму оплати праці конкретизується й забезпечується нормами інсти-туту оплати праці, гарантійних і компенсаційних виплат. Оплата запрацю має забезпечувати гідні умови життя працівника та його сім’ї.

Принцип забезпечення права на відпочинок конкретизується і забез-печується нормами інституту робочого часу і часу відпочинку, нор-мами щодо пільг для працівників, які поєднують роботу з навчан-ням. Право на відпочинок охоплює регламентація робочого часу,надання щоденного відпочинку, вихідних і святкових днів, оплачу-ваної щорічної відпустки.

Принцип забезпечення виконання трудових обов’язків працівникамита роботодавцем конкретизується і забезпечується нормами інститу-ту дисципліни праці, трудового договору (дисциплінарні звільнен-ня), відповідальності роботодавця, працівника за заподіяну шкоду, атакож інститутом трудових спорів.

Принцип забезпечення права на охорону праці шляхом встановлен-ня роботодавцем умов праці, які гарантують працівникові безпекупраці, захист від каліцтва та компенсацію шкоди, заподіяної йогоздоров’ю при виконанні трудових обов’язків. Цей принцип забезпе-чується здійсненням нагляду і контролю за охороною праці, конкре-тизується нормами інституту трудового договору (при прийнятті на

58

Принципи, які визначаютьрівень умов праці

Забезпечення права на виногороду не нижче

державного мінімуму оплати праці

Забезпечення права на належні, безпечні й здорові умови праці

Забезпечення права на відпочинок

Забезпечення права на захист трудових прав

Забезпечення виконання обов’язківзгідно з договором

Рис. 3.4. Принципи, що визначають застосування праці працівників

роботу та переведенні працівника на іншу роботу), нормами охоро-ни праці, а також охорони праці жінок та молоді, держаного нагля-ду за охороною праці, відповідальності роботодавця за ушкодженняздоров’я працівника.

Принцип забезпечення права на захист своїх трудових прав (гаран-тованості трудових прав). Працівник має право на соціальне забез-печення, на свободу об’єднань для здійснення й захисту своїх прав,свобод та інтересів. Права і свободи громадян гарантуються, охоро-няються й захищаються державою. Цей принцип конкретизується ізабезпечується нормами інституту нагляду та контролю за дотри-манням трудового законодавства, участі трудових колективів і про-фесійних спілок у вирішенні питань встановлення умов праці і здій-снення контролю за дотриманням законодавства про працю.

Принцип свободи об’єднання для здійснення та захисту своїх прав ісвобод. Такими об’єднаннями можуть бути професійні спілки, моло-діжні організації, наукові товариства тощо. Відповідно до законо-давства України професійні спілки визнаються представницькимиорганами трудящих у питаннях виробництва, праці, культури1. Пра-во на їх створення належить тим, хто працює в організації, і гаран-тується Конституцією України. Основна функція професійних спі-лок захисна — представництво і захист прав трудящих, а також ви-робнича-економічна.

До третьої групи належать принципи соціального партнерства тарозвитку особистості працівника (рис. 3.5).

Принцип забезпечення права на освіту доповнюється принципомтрудового права — права на безплатну професійну підготовку, пере-підготовку та підвищення кваліфікації працівників, який конкретизу-ється нормами інституту працевлаштування, трудового договору,робочого часу, оплати праці, гарантій і компенсацій.

Принцип забезпечення права на соціальне партнерство (виробни-чу демократію). Він виявляється в тому, що працівники мають пра-во створювати професійні спілки для захисту своїх прав, вести ко-лективні переговори, укладати колективні договори та угоди —брати участь у встановленні й регулюванні умов та оплати праці.Цей принцип конкретизується й забезпечується нормами інституту

59

1 Див.: Закон України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” від 15 вересня 1999 р.

колективно-договірного регулювання умов праці, прав професій-них спілок і трудових колективів, дисципліни праці та трудовихспорів — індивідуальних і колективних.

3.3. Зміст основних принципів трудового права

У ст. 2 КЗпП визначені основні трудові права працівників, кон-кретизується право громадян України на працю, проголошене Кон-ституцією України — тобто на одержання роботи з оплатою праціне нижче встановленого державою мінімального розміру. Державастворює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє праце-влаштуванню, підготовці й підвищенню кваліфікації, а за необхід-ності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних внаслідок пере-ходу на ринкову економіку.

Принцип свободи трудового договору виражає сутність норм, якірегулюють укладання трудового договору, підставою виникнення,зміни і припинення трудового договору. Свобода укладання трудо-вого договору про роботу може бути реальною тоді, коли базуєтьсяна праві на працю. Право на працю містить здатність до праці, щозабезпечує особі саме таку роботу. Об’єктом обов’язку, що випливаєз права на працю, є держава, яка сприяє громадянину в наданні ро-боти відповідно до законодавства; в разі відсутності підхожої длягромадянина роботи виплачується грошова компенсація у розмірахі порядку, визначеному законом. Законодавство про працю визна-чає, що трудові відносини виникають за взаємною згодою сторін.Трудовим договором визначаються умови застосування праці, вза-

60

Принцип соціального партнерствата розвитку особистості

працівника

Забезпечення права на безплатну професійну підготовку,

перепідготовку, підвищення кваліфікації

Забезпечення права працівників на соціальне партнерство

Рис. 3.5. Принцип соціального партнерства та розвитку особистості працівника

ємні права й обов’язки. Чинним законодавством забороняється не-обґрунтована відмова у прийнятті на роботу.

Зазначимо, що в тривалості й стабільності трудових відносин ви-являється гарантія зайнятості працюючих. Стабільність трудовихвідносин забезпечується тим, що роботодавець може змінити умовитрудового договору лише за наявності на те згоди працівника, а ро-зірвати трудовий договір — тільки за наявності підстав, передбаче-них у законі. Законодавство про працю України спрямоване на фор-мування стабільних трудових відносин.

Для працівника свобода укладання трудового договору означаєможливість обирати собі місце і вид роботи з урахуванням власнихінтересів. Для роботодавця свобода трудового договору означаєможливість вибрати з-поміж інших найпридатнішого з точки зоруділових і кваліфікаційних якостей працівника.

Принцип визначеності трудової функції працівника виявляється увстановленні трудової функції в договірному порядку, а конкретнаформа застосування праці працівника визначається волею, вільнимволевиявленням самого працівника і роботодавця. Умова про тру-дову функцію, що виконуватиметься працівником, — це основатрудового договору. Він не може вважатися укладеним, якщо сторо-ни не домовляться щодо професії, спеціальності, кваліфікації чи по-сади працівника. У КЗпП закріплюється принцип договірного харак-теру трудових відносин і визначеності трудової функції, яка викону-ється працівником. Право на працю працівники реалізують шляхомукладення трудового договору про роботу на підприємстві, в уста-нові, організації або з фізичною особою. При укладанні трудовогодоговору робота, що виконується працівником (трудова функція),визначається угодою сторін трудового договору (ст. 21 КЗпП).

У КЗпП визначається принцип стабільності трудових відносин—трудові відносини можуть припинятися лише з підстав, передбаче-них законом (ст. 36–41 та 45 КЗпП).

В Україні виключається будь-яка форма примусу до праці (прин-цип свободи праці). Так, громадяни України вільно обирають видидіяльності, не заборонені законодавством, у тому числі й не пов’яза-ні з виконанням оплачуваної роботи, а також професію, місце робо-ти відповідно до своїх здібностей. Примушування до праці в будь-якій формі не допускається, за винятком випадків, передбачених за-конодавством України. Добровільна незайнятість громадян не є під-

61

ставою для притягнення їх до адміністративної або кримінальноївідповідальності1.

Закріплено добровільність праці, вибір або зміну професії та видудіяльності, безплатне сприяння у виборі підходящої роботи й пра-цевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійноїпідготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб всіма доступни-ми засобами, включаючи професійну орієнтацію і перепідготовку2.

Закріплено принцип участі трудових колективів чи їх представ-ницьких органів у встановленні умов праці та здійсненні контролю задотриманням законодавства про працю3.

Закріплено принцип матеріальної зацікавленості працівників у нас-лідках своєї праці, принцип договірного регулювання праці, що здій-снюється на основі системи угод, які укладаються на державному,галузевому, регіональному та виробничому рівнях4.

Працівники мають право на відпочинок відповідно до законів прообмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачува-ні відпустки. Закон встановлює державні гарантії права на відпуст-ки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникамдля відновлення працездатності, зміцнення здоров’я, а також для ви-ховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та ін-тересів, всебічного розвитку особи. Право на відпустки мають гро-мадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підпри-ємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності,виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудо-вим договором у фізичної особи5.

Основні положення щодо реалізації конституційного права гро-мадян на належні, здорові й безпечні умови праці в процесі трудової ді-яльності визначені законом, який відображає принцип безпеки праці,за участю відповідних державних органів регулює відносини міжвласником підприємства, установи і організації або уповноваженимним органом і працівником з питань безпеки, гігієни праці та вироб-ничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охоро-ни праці в Україні6.

62

1 Див.: ст. 1 Закону України “Про зайнятість населення” від 1 березня 1991 р.2 Див.: ст. 4 Закону України “Про зайнятість населення” від 1 березня 1991 р.3 Див.: Закон України “Про колективні договори і угоди” від 1 липня 1993 р.4 Див.: Закон України “Про оплату праці” від 24 березня 1995 р.5 Див.: Закон України “Про відпустки” від 15 листопада 1996 р.6 Див.: Закон України “Про охорону праці” від 14 жовтня 1992 р.

Принцип участі трудових колективів і професійних спілок у вирі-шенні питань, пов’язаних з умовами праці, здійсненні контролю задотриманням законодавства про працю. Правове регулювання умовпраці здійснюється централізованим і локальним методами. За допо-могою локального регулювання конкретизується загальна норма зурахуванням специфіки конкретної організації. Умови праці в орга-нізації встановлюються за допомогою різних правових форм: колек-тивного договору, положеннями про преміювання, правилами внут-рішнього розпорядку та іншими угодами. Локальні норми, які погір-шують становище працівників порівняно з законодавством Українипро працю, є недійсними.

Принцип участі трудових колективів і професійних спілок у вирі-шенні питань встановлення умов праці доповнюється наданням їмправа здійснювати контроль за дотриманням чинного законодавст-ва про працю, зокрема — встановлених умов праці. КЗпП визначеніповноваження виборного органу профспілкової організації та тру-дового колективу на підприємстві, установі, організації1. Цей прин-цип охоплює право на індивідуальні та колективні трудові спори,включаючи право на страйк, які визначені в інституті трудових спо-рів. Контрольні функції за дотриманням законодавства про працюздійснює й трудовий колектив за допомогою комісії з трудових спо-рів (КТС). Вона є первинним органом, що вирішує трудові спори ворганізаціях, де працює не менше 15 чоловік2.

Принципи лежать в основі правового регулювання усіх видів тру-дових відносин, пронизують трудове право, є керівними положення-ми чинного трудового законодавства. Наявність принципів трудо-вого права не виключає диференціацію у правовому регулюванні ок-ремих видів трудових відносин. Диференціація обумовлюється особ-ливостями застосування праці в різних галузях господарювання, ор-ганізацією праці, характером виробництва тощо. Одна з істотнихрис правового регулювання праці в Україні — єдність принципів таїх диференціація.

Основні принципи правового регулювання трудових і безпосе-редньо пов’язаних із ними відносин такі:

• свобода праці;• право на працю, яку кожен може вільно обирати або на яку доб-

ровільно погоджується, включаючи право розпоряджатися своїми

63

1 Див.: ст. 247, 252-1 КЗпП.2 Див.: ст. 224 КЗпП.

здібностями й обирати професію і рід занять; право на захист від без-робіття й сприяння у працевлаштуванні;

• право на справедливі умови праці, зокрема, право на умовипраці, що відповідають вимогам безпеки, гігієни, передбачаютьправо на відпочинок, включаючи обмеження робочого часу, надан-ня щоденного відпочинку, вихідних і святкових днів, оплачуваноїщорічної відпустки;

• заборона примусової або обов’язкової праці й дискримінації всфері праці;

• право на справедливу заробітну плату, що забезпечує життя,гідне людини, для неї самої та її сім’ї — принаймні не нижче уста-новленого законом мінімального розміру, а також право на одер-жання заробітної плати своєчасно й у повному розмірі;

• право на професійну підготовку й перепідготовку;• рівність прав і можливостей працівників, а також забезпечення

рівних можливостей працівникам без жодної дискримінації в просу-ванні по роботі з урахуванням продуктивності праці, кваліфікації йстажу роботи зі спеціальності;

• право працівників і роботодавців на об’єднання для захистусвоїх прав і інтересів, включаючи право працівників створюватипрофесійні спілки і вступати до них, а також право на участь праців-ників, роботодавців, їхніх об’єднань у договірному регулюваннітрудових і безпосередньо пов’язаних із ними відносин;

• право працівників на участь в управлінні організацією у перед-бачених законом формах;

• право на компенсацію шкоди, заподіяної працівникові у зв’яз-ку з виконанням ним трудових обов’язків;

• встановлення державних гарантій, які забезпечують визнання,дотримання і захист прав працівників і роботодавців, здійсненнядержавного нагляду та контролю за їх дотриманням, забезпеченняправа кожного на захист державою його прав і свобод, зокрема в су-довому порядку;

• право на вирішення індивідуальних і колективних трудових спо-рів, включаючи право на страйк, у порядку, встановленому законом;

• право роботодавця вимагати від працівників виконання трудо-вих обов’язків і дбайливого ставлення до майна, а також право пра-цівників вимагати від роботодавця дотримання його обов’язківстосовно працівників, законодавства про працю й інших актів, що

64

містять норми трудового права. Зокрема — право представниківпрацівників здійснювати профспілковий контроль за дотриманнямзаконодавства про працю й інших актів, що містять норми трудо-вого права.

Контрольні питання 1. Яке значення основних правових принципів і трудового права

зокрема?2. Система основних принципів трудового права.3. Зміст основних принципів трудового права.4. Як співвідносяться основні принципи трудового права з основ-

ними правами громадян?

Теми рефератів1. Основні принципи міжнародно-правового регулювання праці.2. Основні принципи трудового права України.3. Принципи трудового права у законодавстві Російської Федерації.

65

ÑÓÁ’ªÊÒÈ ÒÐÓÄÎÂÎÃÎ ÏÐÀÂÀ

4.1.Поняття, види суб’єктів трудового права та їх правовий статус.4.2. Громадяни (працівники) як суб’єкти трудового права. 4.3. Роботодавці та організації роботодавців як суб’єкти трудово-

го права. 4.4. Виборні профспілкові органи та інші уповноважені на пред-

ставництво трудовим колективом органи як суб’єкти трудового права.

4.1. Поняття, види суб’єктів трудового права та їх правовий статус

Поняття, види суб’єктів трудового права. Суб’єктами права єучасники суспільних відносин, які на підставі чинного законодавст-ва мають суб’єктивні права й обов’язки. Кожна галузь права харак-теризується своїм колом суб’єктів права (рис. 4.1).

Суб’єкти трудового права — це учасники суспільних відносин, якіможуть мати трудові права та обов’язки, а також реалізовувати їх.

Необхідною умовою для виникнення трудових відносин є трудо-ва правосуб’єктність. Згідно з трудовим правом громадянин володієєдиною трудовою праводієздатністю та деліктоздатністю — здатніс-тю мати й здійснювати трудові права й обов’язки, нести відповідаль-ність за трудові правопорушення. Всі ці елементи виникають одно-часно й називаються трудовою правосуб’єктністю (рис. 4.2).

Суб’єктами трудового права є сторони трудових і тісно пов’яза-них з ними відносин, що володіють трудовою правосуб’єктністю.

Правовий статус. Всі суб’єкти трудового права згідно закону ма-ють правовий статус, вони є носіями трудових прав і обов’язків усфері праці. Правовий статус дає можливість суб’єктам трудовогоправа брати участь у конкретних правовідносинах. Кожен із суб’єк-тів трудового права має свій правовий статус.

66

Òåìà 4

67

Суб'єкти трудового права

Рис. 4.1. Види суб’єктів трудового права

Працездатні громадяни. Працівники

Роботодавці: організації та фізичні особи

Трудові колективи працівниківорганізації

Профспілкові та інші органи,уповноважені трудовим

колективом на представництво

Соціальні партнери на різних рівнях

Інші суб’єкти

Органи працевлаштування Організації роботодавців

Органи з вирішення трудових спорів

Органи нагляду та контролю за дотриманням трудового

законодавства

Суд Примирна комісія

КТС Трудовий арбітраж

Елементи трудової правосуб’єктності

Трудова правоздатність

Трудова дієздатність

Трудова деліктоздатність

Рис. 4.2. Елементи трудової правосуб’єктності

Правовим статусом суб’єкта трудового права називається йогоосновне правове становище, закріплене трудовим законодавством.Змістом правового статусу суб’єктів є такі елементи (рис. 4.3).

Зауважимо, що трудовим законодавством трудова правосуб’єкт-ність передбачена для кожного з можливих суб’єктів трудового пра-ва. Права й обов’язки та їх юридичні гарантії у правовому статусісуб’єкта передбачені різними інститутами трудового права для різ-них суб’єктів і входять у правовий статус суб’єкта трудового правана підставі трудового законодавства.

Трудова правосуб’єктність як особлива властивість, що визнаєть-ся за суб’єктами трудового права законодавством, означає, що за на-явності певних умов вони:

• здатні бути суб’єктами конкретних правовідносин у сфері праці;• володіти правами й нести обов’язки. Трудова правосуб’єктність завжди означає здатність громадяни-

на, організації (роботодавця), трудового колективу своїми діями на-бувати суб’єктивні права та обов’язки, що становлять зміст конкрет-них правовідносин.

Трудова правосуб’єктність є передумовою надання суб’єктовітрудового права прав та обов’язків, які безпосередньо випливають здії закону.

Суб’єктивні права та обов’язки, що випливають із закону, є осно-вою правового статусу суб’єкта трудового права.

68

Елементи змісту правового статусу суб’єктів трудового права

Трудова правосуб’єктністьЗакріплені законодавством

основні (статутні) трудові права й обов’язки

Юридичні гарантії трудових прав та обов’язків

Відповідальність за належне виконання покладених на суб’єкти обов’язків

Загальні Спеціальні

Рис. 4.3. Елементи змісту правового статусу суб’єктів трудового права

Зміст правового статусу суб’єкта трудового права доповнюютьгарантії здійснення прав і відповідальність за належне виконанняобов’язків.

4.2. Громадяни (працівники) як суб’єкти трудового права

Як суб’єкт трудового права громадянин має володіти фактичноюздатністю до праці. Ця властивість залежить від фізичних і розумо-вих можливостей, якими володіє особа і які вона виявляє, займаю-чись певною трудовою діяльністю.

Фактична здатність до праці й здатність до праці як правова ка-тегорія (трудова правосуб’єктність) — поняття нетотожні. Фактичназдатність до праці виникає значно раніше, визначає трудову право-суб’єктність і лежить в її основі.

Чинне законодавство про працю розрізняє такі категорії громадяняк суб’єктів трудового права та види їх правового статусу (рис. 4.4).

Правовий статус громадян як суб’єктів трудового права єдиний,але щодо юридичних гарантій основних конституційних трудових

прав має свої особливості. Наприклад, правовий статус жінок, не-повнолітніх, інвалідів, державних службовців1.

Правовий статус громадянина як суб’єкта трудового права від-різняється від правового статусу працівника організації. Громадянистають суб’єктами відносин трудового права ще до виникнення тру-дових відносин, коли вони шукають собі роботу.

Трудова правосуб’єктність громадян. Трудову правосуб’єктністьгромадян характеризують такі критерії (рис. 4.5).

69

Категорії громадян як суб’єктів трудового права

Працівники (робітникита службовці)

Підприємці. Роботодавці

Працюючі власники майна

Рис. 4.4. Громадяни як суб’єкти трудового права

1 Див.: гл. XII “Праця жінок” та XIII “Праця молоді” КЗпП.

Трудова правосуб’єктність громадян установлена чинним зако-нодавством про працю, як правило, виникає по досягненню грома-дянами шістнадцяти років (ст. 188 КЗпП). Це мінімальний вік, з яко-го допускається прийняття на роботу. Особливі умови прийняття нароботу установлені для осіб, які досягли п’ятнадцяти років, а такожучнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеці-альних навчальних закладів для виконання легкої роботи, що не зав-дає шкоди здоров’ю, у вільний від навчання час по досягненні нимичотирнадцятирічного віку за згодою одного з батьків або особи, якайого замінює.

Юридична природа вікового критерію трудової правосуб’єктнос-ті громадян полягає в тому, що неповнолітні, тобто особи, які не до-сягли вісімнадцяти років, у трудових правовідносинах прирівню-ються в правах до повнолітніх, а в галузі охорони праці, робочогочасу, відпусток і деяких інших умов праці користуються пільгами,встановленими законодавством України.

Порушення норм права, що встановлюють вікові критерії трудо-вої правосуб’єктності, суперечить інтересам охорони праці неповно-літніх, тому трудові правовідносини з неповнолітніми підлягаютьприпиненню.

Вольовий критерій — стан вольової здатності громадян до працічи підприємницької діяльності.

• Не можуть бути суб’єктами трудового права громадяни, визна-ні судом недієздатними.

• Не можуть бути обраними або призначеними на посаду в дер-жавному органі та його апараті особи, які: визнані у встановленомупорядку недієздатними; мають судимість, несумісну з посадою; в ін-ших випадках, встановлених законами України1.

70

Критерії, що характеризують трудову правосуб’єктність громадян

Віковий критерій Вольовий критерійМожливість і здатність

до праці

Рис. 4.5. Критерії, що характеризують трудову правосуб’єктність громадян

1 Див.: ст. 12 Закону України “Про державну службу” від 16 грудня 1993 р.

Зауважимо, що обмеження трудової правосуб’єктності може бутилише частковим і тимчасовим, воно допускається тільки у випадках,визначених законом.

Трудовим законодавством може визначатися й спеціальна право-суб’єктність та стан здоров’я працівника. Оцінка здатності до праціздійснює не громадянин, а держава, роботодавець, керівник органі-зації при укладанні трудового договору.

З отриманням статусу підприємця громадянин може мати і статусроботодавця — суб’єкта трудового права. Підприємництво можездійснюватись у двох формах:

1) самим власником майна; 2) суб’єктом, що управляє майном власника. Відносини підприємця з управляючим регулюються договором.

Трудова правосуб’єктність працюючих власників регулюється ци-вільним і трудовим правом України.

Основні трудові (статутні) права працівників закріплені в Кон-ституції України, у ст. 2 КЗпП. Основні обов’язки працівників визна-чені у ст. 139 КЗпП. До статутних прав та обов’язків працівника, щохарактеризують громадян як суб’єктів трудового права, належатьтакі (рис. 4.6).

Зазначені права та обов’язки, будучи статутними, стосуються всіхпрацівників — суб’єктів трудового права, але правовий статус пра-цівника має свої особливості залежно від виду трудового договору.

Права й обов’язки роботодавця у трудових відносинах з праців-ником здійснюються, як правило, керівником організації (директо-ром, виконавчим директором, президентом та ін.). Він діє відповід-но до законодавства про працю, інших нормативно-правових актів,установчих документів та укладеного з працівником договору.

Гарантії суб’єктивних прав1. Гарантії трудових прав подано нарис. 4.7.

Характерною особливістю юридичних гарантій трудових правпрацівника є участь трудових колективів і виборних профспілковихорганів у їх реалізації.

Значення гарантій трудових прав працівників показано нарис. 4.8.

71

1 Під юридичними гарантіями необхідно розуміти встановлені чинним законодав-ством організаційно-правові засоби, за допомогою яких забезпечується здійсненнясуб’єктивних прав.

Норми, що регулюють діяльність служби зайнятості, пов’язані зпрацевлаштуванням працівників, належать до типових гарантій ре-алізації права на працю. Гарантійну функцію охорони трудовихправ виконують і норми, які регулюють можливість працівників за-хистити трудові права, звернувшись в органи, що вирішують трудо-ві спори.

72

Рис. 4.6. Статутні права та обов’язки працівників

Статутні права та обов’язки працівників

Право на безоплатну професійну підготовку, підвищення кваліфікації,

перепідготовку

Право на працю та відпочинок. Право на заробітну плату

Право на безоплатне підвищеннякваліфікації та перепідготовку

Право на безпечні й здорові умови праці

Право на матеріальне забезпечення за рахунок коштів

соціального страхування

Право на об’єднання в професійні спілки

Працювати чесно й сумлінно. Дбайливо ставитися до майна роботодавця

Гарантії трудових прав працівника

За змістом і способом здійснення

За цільовим призначенням

Матеріально-правові

За реалізацієютрудових прав

За охороноютрудових прав

Процесуальні

Рис. 4.7. Гарантії трудових прав працівників

Відповідальність за належне виконання своїх обов’язків. На прак-тиці відповідальність суб’єктів трудового права виявляється у пози-тивній та ретроспективній (негативній) відповідальності.

Позитивна відповідальність — це відповідальність за належне ви-конання суб’єктом своїх зобов’язань нині і в майбутньому.

Негативна відповідальність — відповідальність за вже вчинене,не сумлінне виконання суб’єктом своїх зобов’язань. Негативна від-повідальність полягає в тому, що суб’єкт трудового права — грома-дянин за порушення своїх обов’язків зобов’язаний нести тягар неви-гідних для нього наслідків, визначених правовими нормами.

Юридична відповідальність працівника як суб’єкта трудовогоправа за трудове правопорушення може бути дисциплінарною, мате-ріальною, а для деяких категорій посадових осіб — адміністратив-ною (штраф).

4.3. Роботодавці та організації роботодавців як суб’єкти трудового права

Організації створюються на базі різних форм власності і виступа-ють, як правило, в якості суб’єктів трудового права.

У трудовому праві термін “роботодавець” означає організацію, якана ринку праці є суб’єктом, що пропонує роботу й організовує працюпрацівників. Як суб’єкт трудового права роботодавець — це переваж-но юридична особа, котра укладає трудовий договір з працівником.

З дня державної реєстрації організація набуває права юридичноїособи і трудової правосуб’єктності в якості роботодавця. Найважли-

73

Рис. 4.8. Значення гарантій трудових прав працівників

Значення гарантій трудових прав працівників

Попереджують порушення зобов’язаним суб’єктом

трудових прав

Визначають межі дії зобов’язаних осіб

Забезпечують можливість оскарження дій,

що порушують трудові права

Забезпечують компенсацію матеріальної шкоди,

викликаної їх порушенням

віші питання управління організацією регулюється законодавствомпро працю України і статутом цієї організації. Головний суб’єкт уп-равління — власник, який здійснює свої повноваження безпосеред-ньо або через уповноважений орган.

Особливості управління організаціями окремих організаційно-пра-вових форм регулюються чинним законодавством України про працю.

Трудовою правосуб’єктністю можуть володіти не тільки органі-зації, які визнаються юридичними особами, а й структурні підрозді-ли організації, наділені правом прийняття й звільнення працівників,що мають окремий фонд оплати праці.

Зауважимо, що особливим правовим становищем як суб’єкт тру-дового права користується адміністрація організації. Вона може бу-ти стороною організаційно-управлінських відносин з трудовим ко-лективом і виборним профспілковим органом організації.

Управлінські функції здійснює власник майна організації та уповно-важений ним керівник організації. Правовий статус його визначаєтьсядоговором (контрактом). Трудові правовідносини з керівником органі-зації встановлюються на термін дії трудового договору (контракту).

Особливе правове становище як суб’єкта трудового права — в ар-бітражного керуючого (розпорядник майна, керуючий санацією, лікві-датор). Це — фізична особа, яка має ліцензію, що видана в установле-ному законодавством порядку і діє на підставі ухвали господарськогосуду. Одна й та ж особа може виконувати функції арбітражного керу-ючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) на всіхстадіях провадження у справі про банкрутство відповідно до вимог за-кону. У разі, коли господарському суду не запропоновано кандидату-ру арбітражного керуючого у встановленому законом порядку, госпо-дарський суд має право призначити арбітражним керуючим працівни-ка державного органу з питань банкрутства за поданням останнього.

Розпорядник майна — фізична особа, на яку у встановленому зако-ном порядку покладаються повноваження щодо нагляду й контролюза управлінням і розпорядженням майном боржника на період провад-ження у справі про банкрутство в порядку, встановленому Законом1.

Суб’єктом трудового права є також фізична особа, яка викорис-товує найману працю2.

74

1 Див.: Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнанняйого банкрутом” від 30 червня 1999 р.

2 Див.: ст. 21, 24-1 КЗпП, Закон України “ Про підприємництво” від 7 лютого 1991 р.

4.4. Виборні профспілкові органи та інші уповноважені на представництво

трудовим колективом органи як суб’єкти трудового права

Профспілкові та інші органи як суб’єкти трудового права. Грома-дяни мають право на участь у професійних спілках з метою захистусвоїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів.

Професійні спілки є громадськими організаціями, що об’єднуютьгромадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їх професійноїдіяльності.

Професійні спілки утворюються без попереднього дозволу на ос-нові вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають рівніправа. Обмеження щодо членства у професійних спілках встановлю-ються виключно Конституцією України і законами України1.

Професійна спілка (профспілка) — добровільна неприбутковагромадська організація, що об’єднує громадян, пов’язаних спільнимиінтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання)2.

Професійні спілки створюються з метою представництва, здій-снення та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересівчленів профспілки.

Суб’єктом трудового права є органи профспілок на всіх рівнях, їхстатус визначений в КЗпП3. Основні права професійних спілок у сферітрудового права, їх правовий статус визначено і Законом України“Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” від 15 вересня1999 р. Чинним законодавством установлені основні (статутні) права йобов’язки професійних спілок і гарантії їх здійснення. Методом реалі-зації захисної функції профспілок стає соціальне партнерство.

Права профспілок, їх об’єднань такі:• представляти й захищати права та інтереси членів профспілок;• вести та укладати колективні договори й угоди;

75

1 Див.: ст. 36 Конституції України від 28 червня 1996 р. та Закон України “Про про-фесійні спілки, їх права та гарантії діяльності” від 15 вересня 1999 р.

2 Див.: ст. 1 Закону України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”від 15 вересня 1999 р.

3 Див.: гл. XVI “Професійні спілки. Участь працівників в управлінні підприємствами,установами, організаціями” та інші статті КЗпП.

• захищати права громадян на працю й здійснення громадськогоконтролю за дотриманням законодавства про працю, а також у за-безпеченні зайнятості населення;

• брати участь у вирішенні трудових спорів, організації страйків,проведенні інших масових заходів;

• здійснювати інші права й обов’язки1.В. І. Прокопенко за порядком реалізації наданих профспілкам

прав класифікує їх на три групи: спільні, погоджувальні та право научасть профспілкових органів у вирішенні виробничих питань влас-ником або уповноваженим ним органом. За змістом надані проф-спілковим органам права розділяються на дві групи:

а) за встановленням умов праці; б) за контролем, пов’язаним із застосуванням чинного законо-

давства про працю та раніше встановлених умов праці2. Наш колега М. Д. Бойко залежно від рівня повноважень і форми

їх реалізації права профспілок поділяє на паритетні, дорадчі, само-стійні, погоджувальні3.

Повноваження виборного органу профспілкової організації напідприємстві, в установі або організації встановлено ст. 38 ЗаконуУкраїни “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”, атакож ст. 247 КЗпП.

Професійні спілки можуть реалізувати свої права (наприклад,при звільненні працівника за п. 3 ст. 40 КЗпП) і діяти від імені трудо-вого колективу (наприклад, при укладанні колективного договору).Профспілки як суб’єкти трудового права беруть участь у створеннілокальних норм трудового законодавства України.

Визнано, що у встановленні умов права профспілкових органівмають паритетний характер, а переважною формою встановленняумов праці є колективний договір.

Трудовий колектив організації як суб’єкт трудового права.Повно-важення трудового колективу, його правовий статус не закріплено успеціальному законі України, а визначаються гл. XVI-А “Трудові

76

1 Див.: ст. 19–33 Закону України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяль-ності” від 15 вересня 1999 р.

2 Прокопенко В. І. Трудове право: Курс лекцій: Для студентів юрид. вузів та факуль-тетів. — К.: Вентурі, 1996. — С. 122.

3 Див.: Бойко М. Д. Трудове право України: Посібник: Курс лекцій. — К.: Олан, 2002. — С. 58.

колективи”, статтями КЗпП та іншими законами України1. У міжна-родній практиці трудові колективи беруть активну участь в управ-лінні організаціями.

Як суб’єкт трудового права трудовий колектив — добровільне,організаційно самостійне об’єднання працівників, які беруть участьу діяльності організації на основі трудового договору (контракту,угоди), а також інших форм, що регулюють трудові відносини пра-цівника з організацією.

До трудового колективу підприємства входять усі громадяни, якісвоєю працею беруть участь в його діяльності на основі трудовогодоговору (контракту, угоди), а також інших форм, що регулюютьтрудові відносини працівника з підприємством2.

Поняття “трудовий колектив” охоплює тих, хто працює на під-ставі трудового договору; іншими формами, що регулюють трудовівідносини працівника з організацією, є трудові відносини, які вини-кають на підставі членства в організації, що може бути зазначено встатуті підприємства3.

Основою для створення трудового колективу є спільна трудовадіяльність працівників в організації, а правовий статус і структуратрудового колективу встановлено трудовим законодавством.

У ст. 252-1 КЗпП та інших статтях КЗпП йдеться про трудові ко-лективи підприємств, але це не означає, що чинне законодавство Ук-раїни про працю не визнає трудових колективів установ і організацій.

Трудовий колектив і організація — поняття нетотожні. Це різнісуб’єкти трудового права, які мають різні права й обов’язки, свійстатус.

Згідно зі ст. 252-1 КЗпП зі складу трудового колективу не виклю-чаються керівник організації, власники-прцівники і працівники, якіне беруть участі у власності організації.

Посадові особи організації, які працюють на умовах трудовогодоговору, є членами трудового колективу цієї організації. Адмі-

77

1 Див.: закони України “Про підприємства в Україні”, “ Про колективні договори таугоди”, “Про охорону праці”, “Про господарські товариства”, “Про приватизаціюдержавного майна”, “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)”, “Про оренду державного та комунального майна”. В Україні зберігчинність Закон СРСР “Про трудові колективи і підвищення їх ролі в управлінні під-приємствами, установами, організаціями” від 17 червня 1983 р. в частині, що не су-перечить законодавству України.

2 Див.: ст. 15 Закону України “Про підприємства в Україні”. 3 Див.: п. 2 ст. 9 зазнач. закону.

ністрація організації — орган роботодавця, а не орган трудового ко-лективу, але входить до трудового колективу організації.

Членами трудового колективу є тільки працівники організації.Пенсіонери, які не працюють, не входять до складу трудового колек-тиву. Працівники, які працюють на умовах сумісництва, теж є члена-ми трудового колективу цієї організації.

Компетенція і повноваження трудового колективу та його вибор-ного органу визначаються статутом організації. У статуті підпри-ємства зазначається також орган, який має право представляти інте-реси трудового колективу (рада трудового колективу, рада підпри-ємства, профспілковий комітет тощо).

Трудовий колектив може діяти на рівні організації, на рівні цехівта інших структурних підрозділів організації. У трудовому колекти-ві діють його органи управління (загальні збори, РТК, КТС), а та-кож громадські організації, які можуть створюватися в колективі.

Суб’єктом самоуправління є трудовий колектив, а об’єктом йогоуправління — організація, соціальний розвиток трудового колекти-ву. Трудовий колектив організації має складну соціально-правовуструктуру (рис. 4.9).

Трудовий колектив організації має функції, подані на рис. 4.10.Повноваження трудового колективу та їх класифікація. Статутні

повноваження трудового колективу залежать від форми власностіорганізації та сфери дії трудового колективу. Повноваженням трудо-вого колективу є його права стосовно роботодавця й обов’язки передпрацівниками щодо здійснення цих прав. Повноваження трудовогоколективу реалізуються у його правовідносинах з роботодавцем.

78

Рис. 4.9. Соціально-правова структура трудового колективу

Соціально-правова структура трудового колективу організації

Всі працівники організаціїОргани трудового колективу

організації

Керівник організації та її адміністрація

Громадські організації трудового колективу та їх органи

Повноваження трудового колективу — це закріплені закономпевні дії, завдяки яким реалізуються його права й обов’язки, пов’яза-ні з управлінням організацією та колективом через механізм його са-моуправління.

Повноваження трудового колективу соціально-економічного ха-рактеру за сферою їхньої дії показано на рис. 4.11.

Класифікацію повноважень трудового колективу за обсягомправ зображено на рис. 4.12.

Перша група дає право колективу самостійно вирішувати управ-лінські питання. Друга група повноважень трудового колективу сто-сується прийняття спільних з роботодавцем рішень, пов’язаних з уп-равлінням організацією. Третя група повноважень трудового колек-

79

Функції трудового колективу організації

Організація спільноїпраці та умов праці

Участь в управлінні організацією

Виховна функція та ін.

Рис. 4.10. Функції трудового колективу організації

Повноваження соціально-економічного характеру

У сфері виробництва У сфері праціУ сфері соціального

розвитку

Рис. 4.11. Повноваження соціально-економічного характеру

Класифікація повноважень трудового колективу за обсягом прав

Самостійні повноваження

Спільні повноваження

Дорадчі повноваження

Рис. 4.12. Класифікація повноважень трудового колективу за обсягом прав

тиву надає можливість висловлювати думки щодо вирішення окре-мих питань у сфері управління працею в організації.

Механізм здійснення повноважень трудового колективу. Механізмсамоуправління трудового колективу — це система органів трудово-го колективу, завдяки яким здійснюються повноваження трудовогоколективу, пов’язані з самоуправлінням, реалізується право йогочленів на участь в управлінні організацією.

Зауважимо, що соціально-економічні рішення, які стосуються ді-яльності організації, приймає керівник організації, а у випадках, виз-начених чинним законодавством, діє статут організації й органитрудового колективу.

Механізм самоуправління трудовим колективом — це системайого частин, кожна з яких має свої органи (форми) виробничої де-мократії (рис. 4.13).

Суб’єктами самоуправління трудовим колективом організації єРТК і виборний профспілковий орган.

80

Рис. 4.13. Механізм самоуправління трудовим колективом

Учасники самоуправління трудовим колективом

Органи самоуправліннятрудовим колективом

Громадські організації та їх органи

Різні форми соціальних рухів Роботодавець

Органи громадської самодіяльності

Загальні збориРТК та інші органи

Рада ветеранівта інші органи

Профспілковийорган

Товариськийсуд

КТС

Виробничі наради

Інші органи

Організаційно-правовою формою здійснення трудовим колекти-вом своїх повноважень є загальні збори (конференція), де вирішують-ся найважливіші питання, пов’язані з участю трудового колективу вуправлінні організацією. Збори трудового колективу (конференції)проводяться за необхідності, але не менш як двічі на рік. Допустимепроведення зборів трудового колективу в структурних підрозділах ор-ганізації (цехах, дільницях, бригадах тощо). Конференція проводитьсяу випадку, якщо важко скликати збори через територіальну відда-леність структурних підрозділів, багатозмінну роботу тощо. Обранняделегатів на конференцію трудового колективу має бути належним чи-ном оформлене. Порядок виборів і норми делегатів на конференціювизначає РТК. Збори трудового колективу вважаються правоможни-ми, якщо у них беруть участь більше половини членів трудового колек-тиву, а конференція — не менше двох третин делегатів. Рішення на збо-рах (конференції) трудового колективу приймається відкритим голосу-ванням більшістю голосів учасників зборів (делегатів конференції)1.

Варто врахувати, що під час голосування стосовно структурнихпідрозділів організації, результати голосування визначаються в ціло-му по організації (тобто з урахуванням усіх структурних підрозділів).

Загальні збори (конференція) трудового колективу — його ви-щий орган. Вони обирають РТК, заслуховують звіти про її діяль-ність, розглядають інші важливі питання діяльності організації.З усіх повноважень трудових колективів, визначених у Законі “Протрудові колективи й підвищення їх ролі в управлінні підприємства-ми, установами, організаціями” від 17 червня 1983 р., значимі лишеповноваження трудового колективу, пов’язані із забезпеченням тру-дової дисципліни. А саме: затверджувати правила внутрішнього тру-дового розпорядку; застосовувати громадські стягнення; передаватина розгляд товариського суду матеріали про порушення трудовоїдисципліни; ставити питання про притягнення порушників трудовоїдисципліни до відповідальності.

Члени виборного органу трудового колективу обираються таєм-ним голосуванням на зборах (конференції) трудового колективу тер-міном на 2–3 роки не менш як двома третинами голосів2. Виборний

81

1 Див.: ст. 21 Закону СРСР “Про трудові колективи і підвищення їх ролі в управлінніпідприємствами, установами, організаціями”.

2 Див.: ст. 15 Закону України “Про підприємства в Україні” від 27 березня 1991 р.

орган трудового колективу не може вирішувати питання, що нале-жать до компетенції загальних зборів (конференції) трудового ко-лективу та компетенції виборного профспілкового органу.

Залежно від форми власності, на якій засновано підприємство,розрізняють і повноваження деяких видів трудових колективів. Так,Законом України “Про підприємства в Україні” встановлено два ви-ди трудових колективів: трудовий колектив підприємства з правомнаймати робочу силу; трудовий колектив державного та іншого під-приємства, в якому частка держави або місцевої ради народних де-путатів у вартості майна становить більш як 50 відсотків.

Трудовий колектив підприємства з правом наймати робочу силу:• розглядає й затверджує проект колективного договору;• розглядає й вирішує, згідно зі статутом підприємства, питання

самоврядування трудового колективу (за умови, якщо статутом цепередбачено);

• визначає й затверджує перелік і порядок надання працівникампідприємства соціальних пільг (за умови, якщо власник виділив дляцього частину прибутку)1;

• бере участь у матеріальному й моральному стимулюванні про-дуктивної праці, заохочує винахідницьку та раціоналізаторську ді-яльність, порушує клопотання про представлення працівників додержавних нагород та інші специфічні повноваження щодо деякихвидів організацій.

Трудовий колектив державного та іншого підприємства, в якомучастка держави або місцевої ради народних депутатів у вартостімайна становить більш як 50 відсотків:

• по-перше, разом з власником вирішує питання про вступ і вихідпідприємства з об’єднання підприємств;

• по-друге, приймає рішення про оренду підприємства, створенняна основі трудового колективу органу для переходу на оренду і ви-купу підприємства.

Взаємовідносини трудового колективу з роботодавцем, охоронапраці, участь працівників у прибутках організації визначаються чин-ним законодавством, статутом організації та колективним догово-ром. Конкретні права трудового колективу організації розподіля-ються між його органами.

82

1 Див.: ст.18 Закону України “Про підприємства в Україні” та ст. 7 Закону України“Про колективні договори та угоди”.

Чинним законодавством про працю передбачені повноваженнятрудового колективу: щодо встановлення колективних умов праці;укладання колективного договору (гл. II КЗпП); встановлення п’яти-денного чи шестиденного робочого тижня (ст. 52 КЗпП), забезпечен-ня трудової дисципліни (ст. 140, 152 КЗпП), затвердження правилвнутрішнього трудового розпорядку (ст. 142 КЗпП), схвалення ком-плексних планів щодо поліпшення умов, охорони праці та санітарно-оздоровчих заходів і контролю за їх виконанням (ст. 153 КЗпП), об-рання комісії з трудових спорів організації, де працює не менш як 15чоловік (ст. 223 КЗпП).

У ст. 252-5 КЗпП встановлено загальні принципи матеріальної за-інтересованості трудового колективу в наслідках господарської ді-яльності. Зарахування в бригаду нових працівників провадиться зазгодою колективу бригади (ст. 252 КЗпП)1.

Розподіл колективного заробітку у бригаді може здійснюватисяіз застосуванням коефіцієнта трудової участі (ст. 252-7 КЗпП). Прицьому заробітна плата працівника не може бути нижчою від уста-новленого державою мінімального розміру (ст. 95 КЗпП).

Взаємна відповідальність роботодавця й бригади регулюється ст. 252-8 КЗпП. Питання соціального розвитку, включаючи поліпшен-ня умов праці, життя й здоров’я, гарантії обов’язкового медичногострахування членів трудового колективу та їх сімей вирішуються тру-довим колективом за участю роботодавця відповідно до статуту під-приємства, колективного договору та законодавчих актів України.

Трудовий колектив протягом п’ятнадцяти днів, враховуючи деньотримання повідомлення про наявність заяви (ініціативи) щодооренди цілісного майнового комплексу підприємства, його струк-турного підрозділу, має право прийняти рішення про оренду цілісно-го майнового комплексу підприємства, його структурного підрозді-лу, утворити господарське товариство й у встановленому порядкуподати орендодавцеві заяву щодо оренди відповідного майна. Рі-шення трудового колективу підприємства, його структурного під-розділу про оренду цілісного майнового комплексу вважаєтьсяприйнятим, якщо за нього проголосувало більше половини членів

83

1 Не допускається відмова бригади зараховувати працівників, направлених у бригадудля працевлаштування відповідно до законодавства (молодих спеціалістів, випуск-ників навчальних закладів системи професійно-технічної освіти, осіб, звільнених відпокарання або примусового лікування, та ін.).

трудового колективу підприємства. Ініціативу щодо оренди струк-турного підрозділу повинна підтримати більш як половина складутрудового колективу цього підрозділу.

2. Після прийняття рішення про оренду цілісного майнового ком-плексу члени трудового колективу підприємства, його структурногопідрозділу засновують відповідно до чинного законодавства госпо-дарське товариство.

3. До реєстрації у встановленому порядку статуту господарсько-го товариства кожен член трудового колективу підприємства абойого структурного підрозділу, цілісний майновий комплекс якогопередається в оренду, має право вступити в це господарське това-риство на підставі особистої заяви.

4. Господарське товариство, створене членами трудового колек-тиву, має переважне перед іншими фізичними та юридичними особа-ми право на укладення договору оренди майна того підприємства,структурного підрозділу, де створено це товариство1.

Працівникам підприємства, майно якого приватизується, нада-ється право на першочергове придбання акцій, сума номінальнихвартостей яких становить 45 неоподатковуваних мінімумів доходівгромадян кожному з працівників та інші пільги працівникам підпри-ємства, що приватизується2.

Чинним законодавством визначені повноваження працівниківщодо формулювання колективних вимог, а також встановлена про-цедура їх вирішення. Необхідно врахувати, що відповідно до ст. 44Конституції України, ті, хто працює, мають право на страйк для за-хисту своїх економічних і соціальних інтересів, а рішення про оголо-шення страйку на підприємстві приймається загальними зборами(конференцією) найманих працівників голосуванням і вважаєтьсяприйнятим, якщо за нього проголосувала більшість найманих пра-цівників або дві третини делегатів конференції3.

Інші органи як суб’єкти трудового права. Суб’єктами трудовогоправа є органи нагляду та контролю за дотриманням законодавствапро працю, що визначені у гл. XVIII “Нагляд і контроль за дотри-

84

1 Див.: ст. 7, 8 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” від10 квітня 1992 р.

2 Див.: ст. 8, 25 Закону України “Про приватизацію державного майна” від 4 берез-ня 1992 р.

3 Див.: ст. 18, 19 Закону України “Про порядок вирішення колективних трудовихспорів (конфліктів)” від 3 березня 1998 р.

манням законодавства про працю” КЗпП. Контроль за додержан-ням законодавства про працю здійснюють центральні органи дер-жавної виконавчої влади. У складі Мінпраці України створено Дер-жавний департамент з нагляду за охороною праці як урядовий органдержавного управління1.

У Мінпраці України створено Державний департамент з нагляду задотриманням законодавства про працю2. Державний нагляд за охоро-ною праці здійснюють також інші органи — суб’єкти трудового права3.

Суб’єктом трудового права є державна служба зайнятості4. Ускладі державної служби зайнятості створюється інспекція, що здій-снює контроль за виконанням законодавства про зайнятість на під-приємствах, в установах та організаціях, незалежно від форм влас-ності й господарювання, а також — фермерів та інших роботодав-ців. Діяльність державної служби зайнятості фінансується за раху-нок передбачених для цього коштів державного фонду сприяннязайнятості населення.

Суб’єктами трудового права є й органи, що розглядають індиві-дуальні та колективні трудові спори5.

Усі зазначені суб’єкти трудового права є також і суб’єктами пра-вовідносин трудового права.

85

1 Див.: постанову Кабінету Міністрів України “Про утворення Державного департа-менту з нагляду за охороною праці” від 12 квітня 2000 р. № 633; постанову Кабіне-ту Міністрів України “Про затвердження Положення про Державний департамент знагляду за охороною праці та включення голови зазначеного департаменту до скла-ду Бюро Національної ради з питань безпечної життєдіяльності населення” від 6 чер-вня 2000 р. № 925.

2 Див.: постанову Кабінету Міністрів України “Про утворення Державного департа-менту нагляду за додержанням законодавства про працю” від 30 серпня 2000 р. № 1351; Положення про Державний департамент нагляду за додержанням законо-давства про працю, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2000 р. № 1771.

3 Див.: ст. 259–263 КЗпП.4 Див.: ст. 18, 19 Закону України “Про зайнятість населення” від 1 березня 1991 р.5 Див.: ст. 221 КЗпП та Закон України “Про порядок вирішення колективнихтрудових спорів (конфліктів)” від 3 березня 1998 р.

Контрольні питання1. Поняття суб’єктів трудового права.2. Розкрийте зміст правового статусу громадянина (працівника)

як суб’єкта трудового права.3. Чи є безробітний суб’єктом трудового права?4. Які види суб’єктів трудового права України ви знаєте?5. Охарактеризуйте правове становище роботодавця як суб’єкта

трудового права згідно з законодавством України.6. Чи є, на ваш погляд, органи управління організації суб’єктами

трудового права?7. Компетенція загальних зборів (конференції) трудового колек-

тиву.8. Чим гарантована діяльність професійних спілок?

Теми рефератів1. Як розвиватиметься право, пов’язане з участю працівників в

управлінні організацією?2. Проблеми правового регулювання трудових відносин працю-

ючих власників.3. Тенденції розмежування прав трудових колективів і профспі-

лок в організації як суб’єктів трудового права.

86

ÏÐÀÂβÄÍÎÑÈÍÈ Ó ÑÔÅв

ÒÐÓÄÎÂÎÃÎ ÏÐÀÂÀ

5.1. Поняття і види правовідносин у трудовому праві.5.2. Трудові відносини.5.3. Правовідносини, пов’язані з трудовими.

5.1. Поняття і види правовідносин у трудовому праві

Правовідносини у сфері трудового права — це врегульовані нор-мами трудового законодавства трудові й тісно пов’язані з ними від-носини у сфері праці1.

Залежно від суспільних відносин, які є предметом трудового права,існують і відповідні їм правовідносини. Види права такі (рис. 5.1).

Провідними у сфері трудового права є відносини трудові. Їм мо-жуть передувати відносини, пов’язані з працевлаштуванням. Право-відносини з нагляду і контролю за дотриманням законодавства пропрацю завжди виникають та існують стосовно працівника поряд з йо-го трудовими відносинами. Можуть виникнути й охоронні правовід-носини щодо матеріальної відповідальності сторін трудового догово-ру за шкоду, заподіяну іншій стороні, а також процесуальні відносиниз вирішення індивідуальних і колективних трудових спорів — до ого-лошення страйку включно.

Суб’єкти правовідносин у сфері трудового права можуть збігати-ся. Працівник є суб’єктом не тільки трудових відносин, а також від-носин, тісно пов’язаних з трудовими.

Усі види правовідносин трудового права мають вольовий харак-тер, бо виникають з волі суб’єктів трудового права і відображають

87

Òåìà 5

1 Як відомо із загальної теорії права, правовідносини — це суспільні відносини, вре-гульовані нормами права.

дію норм трудового законодавства. Зазначені відносини відрізня-ються від інших своїми елементами: суб’єктами, об’єктом, змістом,підставою виникнення та припинення.

Об’єктом правовідносин трудового права є матеріальне зацікав-лення в праці, у наслідках трудової діяльності. В охоронних право-відносинах — охорона матеріального інтересу та соціально-еконо-мічних прав працівників.

5.2. Трудові відносини

Поняття трудових відносин. Теорія трудових правовідносин роз-роблена у ряді монографій1. Так, відомий російський професорЮ. Орловський наголошує, що трудові відносини є серцевиною від-носин, які становлять предмет трудового права. Тому їм надається ве-лике значення як у теорії, так і в практиці трудового законодавства2.

88

Види правовідносин у сфері трудового права

За працевлаштуванням

та зайнятістю

Профспілки з роботодавцем

Професійної підготовки кадрів на виробництві

За матеріальноювідповідальністюсторін трудового

договору

Трудові правовідносини

Соціально-партнерські

Нагляду та контролю

за дотриманням законодавства про працю

Процесуальні з вирішення

трудових спорів

Трудового колективу

з роботодавцем

Організаційно-управлінські

Рис. 5.1. Види правовідносин у сфері трудового права

1 Александров Н. Г. Трудовое правоотношение. — М., 1948; Скобелкин В. Н. Трудовыеправоотношения. — М., 1999.

2 Орловский Ю. Хозяйство и право. — 2002. — № 3. — С.14.

Трудові відносини — це добровільний юридичний зв’язок між пра-цівником і роботодавцем. Працівник зобов’язується особисто викону-вати визначену трудову функцію за обумовленою спеціальністю, ква-ліфікацією, посадою в даній організації з підпорядкуванням внутріш-ньому трудовому розпорядкові, а роботодавець зобов’язується випла-чувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, не-обхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю,колективним договором і угодою сторін.

Це поняття трудових відносин визначає його суб’єкти, а через їхобов’язки й зміст цих правовідносин, які є двосторонніми відносина-ми.

Суб’єктами трудових відносин є, з одного боку, працівник, а здругого — роботодавець.

Працівник — громадянин України чи іноземний громадянин, абоособа без громадянства, що перебуває в трудових відносинах з робо-тодавцем на підставі укладеного трудового договору і завдяки сво-їй праці виконує певну трудову функцію.

• Мінімальний вік для укладання трудового договору визначеност. 188 КЗпП. Щодо максимального, то його не визначено в КЗпП.Тільки в окремих випадках, враховуючи специфіку праці, законо-давством про працю може визначатися максимальна межа щодо ві-ку працівника1.

• Працівником може бути особа, яка володіє трудовою право-здатністю та трудовою дієздатністю2.

Роботодавець — власник підприємства, установи, організації неза-лежно від форми власності, виду діяльності й галузевої належностіабо уповноважений ним орган чи фізична особа, яка відповідно до зако-нодавства використовує найману працю.

Роботодавцем може бути і фізична особа й громадська чи релігій-на організація, що уклала трудовий договір з бухгалтером, секрета-рем, водієм тощо.

Обов’язковою передумовою виникнення трудових відносин є на-явність у його суб’єктів праводієздатності (трудової правосуб’єктнос-ті). Трудова правосуб’єктність у роботодавця виникає з моменту дер-жавної реєстрації і припиняється при ліквідації організації. Момен-том виникнення трудової правосуб’єктності для установ є затвер-дження штатного розкладу і відкриття у банку рахунку оплати праці.

89

1 Див.: Закон України “Про державну службу” від 16 грудня 1993 р.2 В юридичній літературі застосовується термін “трудова праводієздатність”.

Права та обов’язки роботодавця у трудових відносинах безпосе-редньо здійснює тільки роботодавець — фізична особа. Інші робото-давці здійснюють свої права через органи управління, визначені за-конодавством про працю, іншими законами, нормативно-правови-ми актами, засновницькими документами та локальними норматив-но-правовими актами.

Трудові відносини слід відмежовувати від суміжних правовідно-син сфери цивільного права, які можуть бути пов’язані з працею, заознаками, вказаними на рис. 5.2.

У КЗпП установлено, що працівник підпорядковується правиламвнутрішнього трудового розпорядку і виконує трудову функцію, підякою мається на увазі будь-яка робота за певною спеціальністю, ква-ліфікацією чи посадою.

Зауважимо, що трудові відносини ґрунтуються на поєднанні рів-ності й підпорядкування. Уклавши трудовий договір, працівник під-порядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку і по-винен особисто виконувати доручену йому роботу, як правило, немаючи права передоручати її виконання іншій особі.

Роботодавець виплачує працівникові винагороду за затраченупрацю та її результати у формі заробітної плати.

Види трудових відносин. Існують строкові договори, контракт,трудовий договір на умовах неповного робочого часу та ін. Трудовівідносини, пов’язані з роботою на умовах сумісництва та учнівства,мають певну специфіку. Тут виникають інші трудові відносини, а уч-

90

Рис. 5.2. Ознаки розмежування відносин трудових від суміжних відносин цивільного права

Ознаки розмежування трудових відносин від суміжних відносин цивільного права

За включенням працівникав трудовий колектив організації

За підпорядкуванням правилам внутрішнього трудового розпорядку

За предметом відносин згідно з трудовою функцією

при спільній організації праці

За обов’язком організовувати й забезпечувати охорону праці працівника

нівські правовідносини до того ж зобов’язують учня опанувати навиробництві професію чи спеціальність. Після завершення навчанняучнівські відносини трансформуються у трудові відносини за отри-маною спеціальністю.

У трудовому праві переважає два види трудових відносин: інди-відуальні та колективні1.

Зауважимо, що предметом індивідуальних трудових відносин єсам процес праці. Працівник виконує роботу згідно з угодою, апредметом правовідносин трудового колективу є організаційно-управлінські відносини, пов’язані з організацією й управлінням пра-цею. Слід врахувати й критерії самостійності правовідносин (рис. 5.3).

Зміст трудових правовідносин. Змістом їх є права й обов’язки йо-го суб’єктів. Основні права та обов’язки працівників закріплені вКЗпП відповідно до Конституції України. Забороняючи примусовупрацю, Конституція України створює умови для вільного виявленняпрацівниками своєї здатності до праці.

У трудових відносинах важливе значення має правовий статуспрацівника. Зокрема право його трудитися за обраним фахом і міс-цем роботи. А також правовий захист на випадках його порушення.Відповідні гарантії записані у ст. 5-1 КЗпП.

Працівник має право укладати, змінювати й розривати трудовийдоговір; на роботу, обумовлену трудовим договором. Також він маєправо:

• на робоче місце й інформацію про умови праці, вимоги щодо їїохорони на робочому місці;

• на компенсацію матеріальної і моральної шкоди, заподіяноїпрацівникові під час виконання трудових обов’язків згідно з КЗпП;

91

Критерії самостійності правовідносин

За єдиними суб’єктамиправовідносин

За характером основних прав

та обов’язків суб’єктів

За підставами виникнення

та припинення

Рис. 5.3. Критерії самостійності правовідносин

1 Див.: Иванов С. А., Лившиц Р. З., Орловский Ю. П. Советское трудовое право: вопро-сы теории. — М.: Наука, 1978.

• на своєчасне одержання всієї заробітної плати залежно від квалі-фікації працівника, складності, кількості та якості виконаної роботи.

Працівники мають право на індивідуальні й колективні трудові спо-ри, включаючи право на страйк. Порядок вирішення трудових споріввизначено законодавством про працю. Працівники також мають право:

• на відпочинок, що є одним із основних прав працівників;• на створення професійних спілок, право вступати до них і захи-

щати свої трудові права, свободи й законні інтереси;• на участь в управлінні підприємством чи організацією у перед-

бачених чинним законодавством формах;• на ведення колективних переговорів, укладання колективного

договору й соціально-партнерських угод через своїх представників,на інформацію щодо їх виконання.

Працівник зобов’язаний працювати чесно й сумлінно, своєчасновиконувати покладені на нього обов’язки згідно з трудовою функ-цією. Трудові обов’язки працівників конкретизуються у відповіднихстаттях КЗпП та інших нормативно-правових актах, а також локаль-них актах, прийнятих роботодавцем.

У трудовому законодавстві закріплено визначеність і стабіль-ність функції працівника: йому забороняється вимагати виконуватироботу, не обумовлену договором (ст. 31 КЗпП).

Специфіка трудових відносин полягає в тому, що для виконаннятрудової функції працівник не може замінити себе іншим працівникомбез згоди роботодавця. Трудовий договір і відносини, що виникаютьна його підставі, мають індивідуальний і двосторонній характер.

Трудові відносини визначаються трудовим договором. Змістомтрудових відносин є всі трудові права й обов’язки його суб’єктів, асуть трудового договору становлять його умови. Роботодавець маєправо дисциплінарної влади і може, згідно з трудовим законодавст-вом, застосувати до працівника заходи дисциплінарного стягненняабо притягти до матеріальної відповідальності. Трудові правовідно-сини є тривалими.

Підстави виникнення, зміни й припинення трудових відносин — цепевні юридичні факти, передбачені трудовим законодавством Укра-їни (рис. 5.4).

Трудовий договір є основним юридичним фактом, з яким по-в’язано виникнення трудових відносин. До інших юридичних фактів,необхідних для виникнення трудових відносин, належать:

92

• обрання на посаду, за якою виконується робота. Як правило, цяпідстава виникнення трудових відносин визначена в законі, норма-тивно-правових актах, а також може бути передбачена й заснов-ницькими (установчими) документами організації. Для працівників,які займають виборні посади, підставою виникнення трудових від-носин є факт обрання на посаду й укладання трудового договору;

• заміщення відповідної посади за конкурсом. Для окремих кате-горій працівників як підстава виникнення трудових відносин необ-хідні й інші юридичні факти. Наприклад, для осіб, які приймаютьсяна роботу за конкурсом, укладанню трудового договору передує об-рання на посаду за конкурсом1;

• призначення на посаду, затвердження на ній;• направлення на роботу згідно з установленою квотою уповно-

важеними органами2. Скажімо, працівник може бути направленийна роботу центром зайнятості за рахунок квоти (броні). Укладанню

93

Підстави виникнення трудових відносин

Трудовий договір (контракт) Обрання за конкурсом

Обрання на посадуСудове рішення щодо укладення

трудового договору

Адміністративно-правовий акт Фактичний допуск до роботи

Направленняна роботу

Призначенняна посаду

Затвердженняна посаді

Рис. 5.4. Підстави виникнення трудових правовідносин

1 Див.: постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положення пропорядок проведення конкурсу на заміщення вакантних посад державних служ-бовців” від 4 жовтня 1995 р. № 782.

2 Див.: ст.19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”від 21 березня 1991 р.

трудового договору з цими категоріями працівників (неповнолітні,інваліди) передує направлення на роботу центру зайнятості;

• судове рішення, пов’язане з укладанням трудового договору принеобґрунтованій відмові укладати трудовий договір (ст. 232 КЗпП);

• фактичний допуск до роботи з відома або за дорученням робо-тодавця, його представника і незалежно від того, чи був трудовийдоговір належним чином оформлений. Трудові відносини виника-ють між працівником і роботодавцем на підставі трудового догово-ру, що укладається ними. Доказом наявності трудових правовідно-син є фактичне допущення працівника до роботи — навіть тоді, ко-ли наказ чи розпорядження не були видані (ст. 24 КЗпП).

У випадках і в порядку, встановлених законом, іншим норматив-ним правовим актом трудові відносини виникають на підставі трудо-вого договору та інших актів, що передують укладанню договору.

Підставою виникнення трудових правовідносин з підлітками, якіне досягли п’ятнадцяти років, є згода одного із батьків або особи,яка його замінює, та трудовий договір (ст. 188 КЗпП).

Зміна трудових правовідносин може відбуватися при переведенніпрацівника на іншу роботу. Причому — тільки за згодою працівни-ка, крім випадків, передбачених законодавством1.

Трудові відносини припиняються з припиненням трудового дого-вору на підставах, визначених чинним трудовим законодавствомУкраїни.

Отже, підставою для виникнення трудових відносин є визначенийзаконом юридичний факт, а також інші послідовно здійснюваніскладні юридичні факти. Наприклад, обрання за конкурсом, призна-чення на посаду, направлення на роботу службою зайнятості тощо.

5.3. Правовідносини, що тісно пов’язані з трудовими

Правовідносини, пов’язані із забезпеченням зайнятості й праце-влаштуванням. Ці правовідносини зазвичай розглядаються як єд-ність трьох самостійних правовідносин:

• правовідносини між службою зайнятості (яка виконує посеред-ницьку функцію) та громадянином, котрий звернувся до служби зай-нятості з заявою щодо працевлаштування чи визнання безробітним;

94

1 Див.: ст. 33, 34 КЗпП.

• правовідносини між службою зайнятості й роботодавцем, якийзобов’язаний подати інформацію про потреби в кадрах, наявністьвакантних посад;

• правовідносини між громадянином (безробітним), який отри-мав направлення служби зайнятості для працевлаштування, та робо-тодавцем щодо працевлаштування громадянина.

Кожне із цих правовідносин є самостійним, зі своїми суб’єктамита змістом.

Правовідносини між громадянином і центром зайнятості. Ці пра-вовідносини виникають на підставі звернення громадянина до служ-би зайнятості з заявою щодо працевлаштування. Заява працівника єпідставою для виникнення цих правовідносин. З моменту реєстраціїгромадянина як безробітного ці правовідносини трансформуються увідносини безробітного зі службою зайнятості.

Змістом цих правовідносин є права й обов’язки їх учасників —наприклад, безробітного та служби зайнятості. Вони визначені вКЗпП та інших нормативно-правових актах про працю. Службазайнятості зобов’язана вжити необхідних заходів для пошуку підхо-дящої роботи й направити громадянина в ту чи іншу організаціюдля працевлаштування. Термін для працевлаштування законом невизначено; він триває до працевлаштування громадянина на робо-ту чи направлення його на професійну підготовку чи перепідготов-ку. Підставою припинення цих правовідносин є факт укладаннягромадянином трудового договору. Ці правовідносини можуть бу-ти припиненні також і за бажанням громадянина, який може відмо-витися від сприяння служби зайнятості у його працевлаштуванні ішукати підходящу роботу самостійно, безпосередньо звертаючисядо роботодавця.

Правовідносини між центром зайнятості й роботодавцем. Ці від-носини починаються з моменту виникнення праводієздатності орга-нізації і припиняються з її ліквідацією. Змістом цих правовідносин єправа й обов’язки їх учасників, що визначені чинним трудовим зако-нодавством.

Правовідносини між громадянином, направленим службою зайня-тості, й роботодавцем. Ці відносини виникають з моменту передачігромадянином направлення служби зайнятості. Змістом цих право-відносин є обов’язок роботодавця прийняти на роботу громадянина,направленого службою зайнятості за рахунок квоти (броні). В іншо-

95

му випадку роботодавець може відмовити взяти на роботу за нап-равленням служби зайнятості, а правовідносини громадянина з цимроботодавцем щодо працевлаштування припиняються.

Відносини щодо працевлаштування виникають за новим направ-ленням служби зайнятості, але вже з іншим роботодавцем.

Варто врахувати, що укладання трудового договору здійснюєть-ся на підставі свободи вибору сторонами один одного і досягненняними згоди укласти трудовий договір на певних умовах.

Законодавство встановлює особливості працевлаштування інва-лідів і молодих спеціалістів.

Організаційно-управлінські правовідносини у сфері праці. Поряд зтрудовими правовідносинами, які мають індивідуальний характер, усфері організації та управління колективною працею виникають та-кож і організаційно-управлінські правовідносини.

У системі правовідносин трудового права вони є основними су-путниками трудових відносин і спрямовані на організацію й управ-ління колективною працею, пов’язаними зі встановленням умов пра-ці, її оплати, охорони праці, застосування трудового законодавства.

У навчальній літературі з трудового права думки щодо видів ор-ганізаційно-правових відносин розділились. Так, на думку фахівцівВ. Толкунової і К. Гусова, існують організаційно-правові правовід-носини трьох видів (рис. 5.5.)1.

Відомий фахівець Л. Сироватська виокремлює у сфері трудовогоправа організаційно-управлінські та соціально-економічні правовід-носини2. Професор О. Смірнов не поділяє організаційно-управлін-ські правовідносини на види3. В юридичній літературі є й інші точкизору з цього питання4.

Трудовий колектив реалізує свої повноваження зокрема у такійорганізаційно-правовій формі, як загальні збори (конференція), абочерез представницькі органи — професійні спілки. Форми участі

96

1 Гусов К. Н., Толкунова В. Н. Трудовое право России: Учебник: 2-е изд., доп., испр. —М.: Юристъ, 1999. — С. 123.

2 Сыроватская Л. А. Трудовое право: Учебник. — М.: 1995. — С. 90–95.3 Смирнов О. В. Трудовое право: Учебник. — М.: ПБОЮ, 2001. — С. 111.4 Стадник М. П. Проблеми розвитку колективно-договірного регулювання трудовихвідносин. Становлення і розвиток цивільних і трудових правовідносин у сучаснійУкраїні: Монографія / Кол. авт.: Я. М. Шевченко, О. М. Молявко Г. В. Єрьоменкота ін..; Кер. авт. кол., наук. ред. Я. М. Шевченко. — К.: Ін-т держави та права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. — С. 151–163.

трудового колективу та професійних спілок в організаційно-управ-лінських правовідносинах визначаються залежно від їх повноваженьтрудовим законодавством. Наприклад, правила внутрішнього тру-дового розпорядку затверджуються трудовими колективами за по-данням роботодавця та профспілкового органу на основі Типовихправил (ст. 142 КЗпП); за рішенням загальних зборів (конференції)трудового колективу організації можуть бути створені комісії з тру-дових спорів (ст. 223 КЗпП).

Трудовий колектив може уповноважити профспілковий органпредставляти і захищати колективні соціально-трудові права та інте-реси працівників в організації. Профспілкова організація, відповід-но до законодавства, може представляти членів профспілки і захи-щати їх колективні та індивідуальні права й інтереси. Організаційно-управлінські відносини роботодавця можуть виникати як з трудо-вим колективом організації, так і з виборним органом профспілко-вої організації.

Основні повноваження виборного органу профспілкової органі-зації визначені у ст. 247 КЗпП.

Організаційно-управлінські правовідносини щодо ведення колектив-них переговорів та укладання колективного договору в організації. Цівідносини виникають між працівниками та роботодавцем, вонипов’язані з розробкою, обговоренням та укладанням колективногодоговору1. Змістом цих правовідносин є права й обов’язки їх учасни-ків у сфері організації та управління працею. Вони виникають з іні-ціативи будь-якої сторони, а припиняються із закінченням термінучинності колективного договору.

97

Види організаційно-управлінських правовідносин у сфері праці

Правовідносини трудового колективу з роботодавцем,

його адміністрацією

Правовідносини профспілкового органу

з роботодавцем, його адміністрацією

Соціально-партнерськівідносини

на вищому рівні, ніж організація

Рис. 5.5. Види організаційно-управлінських правовідносин у сфері праці

1 Їх називають соціально-партнерськими, колективно-договірними, соціально-трудо-вими відносинами.

Метою організаційно-управлінських правовідносин є розробка йприйняття локальних правових актів і рішень щодо організації праці, їїоплати, охорони праці й застосування умов праці. Змістом цих право-відносин є права й обов’язки їх сторін, пов’язані з розробкою, обгово-ренням і прийняттям локальних нормативно-правових актів та рішень.

У цих правовідносинах реалізується правовий статус трудових ко-лективів як суб’єктів трудового права, профспілок і роботодавця.

Організаційно-управлінські відносини складаються між трудо-вим колективом і керівником організації, а також між профспілко-вим органом і керівником організації щодо встановлення умов пра-ці та застосування чинного трудового законодавства. Організацій-но-управлінські відносини виражають дію виробничої демократії, атакож пріоритет управлінських повноважень роботодавця. Ці пра-вовідносини сприяють регулюванню процесу організації праці й уп-равлінню виробництвом.

Підставою виникнення організаційно-управлінських правовідно-сини є звернення до іншої сторони у зв’язку з необхідністю обгово-рення, розробки чи прийняття локального нормативно-правовогоакта, який стосується управління виробництвом, організації праці,встановлення локальних правових норм чи застосування чинноготрудового законодавства. Ініціатива у розробці й прийнятті локаль-ного нормативного-правового акта чи рішення, як правило, нале-жить роботодавцю, але така ініціатива може належати й іншій сто-роні. Так, ініціатором переговорів, пов’язаних з укладанням колек-тивного договору, зазвичай виступає будь-яка із сторін соціально-трудових відносин1.

Організаційно-управлінські відносини можуть виникнути у зв’яз-ку з реалізацією організаційно-управлінських повноважень трудо-вим колективом чи волевиявленням виборного профспілкового ор-гану організації в межах його повноважень щодо представництва тазахисту колективних та індивідуальних прав працівників.

Юридичним фактом припинення організаційно-управлінськихвідносин може бути:

• прийняття рішення (наприклад, отримання роботодавцем згодипрофспілкового органу на звільнення працівника з роботи за пору-шення трудової дисципліни);

98

1 Див.: ст. 10 Закону України “Про колективні договори і угоди” від 1 липня 1993 р. //Відомості Верховної Ради. — 1993. — № 36. — Ст. 361.

• відміна раніше прийнятого нормативно-правового акта (рішення),прийняття локально-правового акта чи закінчення строку чинностінормативно-правового акта у сфері правового регулювання праці.

Правовідносини у зв’язку з професійною підготовкою кадрів безпосе-редньо на виробництві.Ці правовідносини передують трудовим відно-синам чи є похідними від них і можуть бути трьох видів (рис. 5.6).

Правовідносини у зв’язку з учнівством передують трудовим відно-синам. Підставою виникнення цих правовідносин є учнівський дого-вір, а суб’єктами правовідносин — учень і роботодавець. Зміст пра-вовідносин становить обов’язок роботодавця організувати індивіду-альне, бригадне, курсове навчання громадянина нової для нього спе-ціальності. А обов’язок учня — опанувати теоретичними знаннями,практичними навичками й уміннями з метою опанування спеціаль-ністю в установлені строки, аби в подальшому працювати за спеці-альністю в цій організації. Такий договір може бути укладений зпрацівником, який вже працює у цій організації, або з особою, якаукладає учнівський договір з метою отримання спеціальності.

Варто врахувати, що між правовідносинами у зв’язку з учнівствомта за трудовим договором є чимало спільного, хоча за змістом і метоюукладання ці договори різні. Учнівські відносини мають учнівськуфункцію, попри те, що в процесі навчання учні виконують і трудовуфункцію, набуваючи практичних навичок з майбутньої спеціальності.Трудовим відносинам характерні не тільки трудові функції. Зазвичайвідносинам, пов’язаним з учнівством, передують трудові відносини(крім випадків, коли працівник організації уклав учнівський договір).

Під час навчання на учня поширюється законодавство про пра-цю. Учень підпорядковується правилам внутрішнього трудовогорозпорядку організації, де навчається.

99

Види правовідносини у зв’язку з підготовкою кадрів на виробництві

За учнівським договором

для отримання спеціальності

Щодо підвищення кваліфікації,

перекваліфікації

Щодо керівництва навчанням

на виробництві

Рис. 5.6. Види правовідносин у зв’язку з підготовкою кадрів на виробництві

Відносини, пов’язані з учнівством, припиняються з моменту скла-дання кваліфікаційного іспиту й укладення трудового договору. Від-так правовідносини у зв’язку з учнівством трансформуються у тру-дові відносини, суб’єктами яких є працівник і роботодавець.

Правовідносини щодо професійної підготовки виникають у зв’язку знеобхідністю підвищення кваліфікації (перепідготовки) працівників.Це відносини між працівником і роботодавцем. На відміну од відно-син, пов’язаних з учнівством, вони не мають самостійного характеруі є похідними від трудових відносин; вони мають свої терміни.

Підставою для виникнення відносин щодо підвищення кваліфіка-ції є договір, який укладається між працівником і роботодавцем. Та-кою підставою може бути й умова, досягнута при укладанні трудо-вого договору (контракту), яка породжує права й обов’язки безпосе-редньо у змісті трудових відносин.

Підвищення кваліфікації може охоплювати різні категорії праців-ників: керівників, спеціалістів, державних службовців1, бути корот-костроковим або тривалим; організаційні форми підвищення квалі-фікації залежать від мети навчання, категорії працівників (наприк-лад, курсове навчання, стажування, вивчення досвіду роботи тощо)2.Чинним трудовим законодавством України встановлені гарантії дляпрацівників, які направляються для підвищення кваліфікації чи пере-підготовку (ст. 122 КЗпП). Правовідносини щодо підвищення квалі-фікації припиняються з моменту закінчення терміну навчання.

Правовідносини щодо керівництва виробничим навчанням виника-ють у зв’язку з укладанням особливого договору, згідно з яким пра-цівник бере на себе зобов’язання підготувати учня до самостійноїроботи за певною спеціальністю чи сприяти підвищенню кваліфіка-ції працівника, групи працівників. Правовідносини виникають міжцим працівником і роботодавцем. Вони є різновидом трудових від-носин — видом трудового договору. Крім виконання трудової фун-

100

1 Див.: постанови Кабінету Міністрів України “Про заходи щодо підвищення кваліфі-кації керівників і спеціалістів центральних та місцевих органів виконавчої влади, ор-ганів місцевого самоврядування з питань національної безпеки та оборони держави”від 8 лютого 2000 р. № 251 та “Про гарантії і компенсації для працівників, які на-правляються для підвищення кваліфікації, підготовки, перепідготовки, навчання ін-ших професій з відривом від виробництва” від 28 червня 1997 р. № 695.

2Див.: постанову Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положення про систе-му підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців і По-ложення про єдиний порядок підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікаціїкерівників державних підприємств, установ і організацій” від 8 лютого 1997 р. № 167.

кції згідно з трудовим договором правовідносини, пов’язані з керів-ництвом навчанням, обумовлюють встановлення додаткової трудо-вої функції: навчання учня або підвищення кваліфікації працівника.

Змістом правовідносин, пов’язаних з керівництвом навчанням, єдодаткові до трудового договору права й обов’язки. Ці правовідно-сини є похідними від трудових й обмежені тривалістю навчання.

Правовідносини у зв’язку з матеріальною відповідальністю сторінтрудового договору за заподіяну шкоду. Ці правовідносини маютьохоронний характер. З одного боку, вони охороняють права праців-ника на працю, на безпечні й здорові умови праці, а з другого — зо-бов’язують його дбайливо ставитись до майна роботодавця і нестивідповідальність за шкоду, заподіяну внаслідок порушення покладе-них на них трудових обов’язків.

Ці правовідносини залежно від того, яку шкоду одна сторона за-подіяла іншій, можуть бути двох видів (рис. 5.7).

Суб’єктами цих правовідносин є сторони трудового договору,суб’єкти трудових правовідносин.

Підставою для виникнення цих правовідносин є протиправне за-подіяння шкоди однією стороною трудового договору іншій. При-пиняються ці правовідносини із закінченням виплати компенсаціївинної сторони.

Змістом цих правовідносин є обов’язок винної сторони відшкоду-вати заподіяну нею шкоду іншій стороні трудового договору відпо-відно до чинного законодавства України.

Правовідносини, пов’язані з вирішенням трудових спорів. Такі пра-вовідносини можуть виникнути між працівником і роботодавцем(індивідуальний трудовий спір) або між працівниками та роботодав-цем (колективний трудовий спір).

101

Види правовідносин у зв’язку з матеріальною відповідальністю

Правовідносини роботодавця,пов’язані зі шкодою,

заподіяною працівникові

Правовідносини працівника, пов’язанізі шкодою, заподіяною роботодавцюпри виконанні трудових обов’язків

Рис. 5.7. Види правовідносин щодо матеріальної відповідальності сторін трудового договору

Суб’єктами правовідносин у зв’язку з вирішенням індивідуальнихтрудових спорів є учасники спору: працівник і роботодавець, а та-кож органи, уповноважені розглядати індивідуальні трудові спори.Таким органом є комісія з трудових спорів (КТС), що створюєтьсябезпосередньо в організації, де працює понад п’ятнадцять чоловік, ісуд. Індивідуальний трудовий спір виникає між працівником і робо-тодавцем щодо застосування чинного трудового законодавства, ко-лективного договору, а також умов трудового договору. Розгляд ін-дивідуальних трудових спорів у КТС регулюється КЗпП, а в суді ціспори розглядаються відповідно до норм Цивільного процесуально-го кодексу країни й окремими статтями КЗпП (ст. 231–241-1).

Суб’єктами правовідносин у зв’язку з вирішенням колективнихтрудових спорів є учасники спору: працівники та роботодавець (їхпредставники), а також спеціально створені для кожного колектив-ного трудового спору органи — примирна комісія та трудовий ар-бітраж. У вирішенні колективного трудового спору можлива участьі незалежного посередника; усі вони послідовно розглядають трудо-ві спори у порядку, визначеному законом1.

Колективні трудові спори виникають у зв’язку зі встановленнямчи зміною умов праці, оплати праці, укладанням, зміною чи вико-нанням колективних договорів та угод.

Якщо колективний спір виникає під час укладання колективногодоговору, то учасниками спору виступають ті суб’єкти, між якимицей колективний договір укладається.

Підставою для виникнення правовідносин у зв’язку з вирішенняміндивідуальних трудових спорів є звернення зацікавленої сторони(наприклад, працівника в КТС або суд щодо захисту суб’єктивногоправа працівника).

Колективний трудовий спір (конфлікт) виникає з моменту, колиуповноважений представницький орган найманих працівників, кате-горії найманих працівників, колективу працівників або профспілкиодержав від роботодавця повідомлення про повну або часткову від-мову задовольнити колективні вимоги і вирішив питання про незго-ду з рішенням роботодавця (його представника) або коли термінирозгляду вимог, передбачені законом, закінчилися, а відповіді відроботодавця не надійшло.

102

1 Див.: Закон України “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конф-ліктів)” від 3 березня 1998 р. // Відомості Верховної Ради. — 1998. — № 34. — Ст. 227.

Виникнення трудового спору вимагає від органу з вирішення тру-дового спору здійснити процесуальні дії щодо попереднього вияв-лення обставин справи та вирішити трудовий спір по суті1.

Між суб’єктами трудового спору в процесі його вирішення вини-кають правовідносини процедурно-процесуального характеру. Зміс-том їх є передбачені законодавством про працю процесуальні (про-цедурні) права й обов’язки суб’єктів цих правовідносин.

Для вирішення трудових спорів застосовуються норми матеріаль-ного трудового права. Ці правовідносини мають охоронний харак-тер. При зверненні до відповідного юрисдикційного органу у зв’язкуз трудовим спором виникають процесуальні відносини з кожноюстороною трудового спору. Наприклад, між працівником і робото-давцем щодо поновлення працівника на роботу. Можуть виникнутипроцесуальні правовідносини і з іншими можливими учасникамитрудового спору.

При вирішенні трудового спору органом вищого рівня виника-ють адміністративні процесуальні відносини.

Слід врахувати, що правовідносини у зв’язку з вирішенням тру-дових спорів розрізняються залежно від того, нормами якої галузірегулюються ці процедурно-процесуальні відносини. Зміст і харак-тер процедурно-процесуальних правовідносин, пов’язаних з вирі-шенням трудових спорів, розрізняються також залежно од різновидуспору (індивідуальний чи колективний) та виду органу, що розгля-дає трудовий спір.

Можуть бути такі види правовідносин у зв’язку з вирішеннямтрудових спорів (рис. 5.8).

Правовідносини, пов’язані з вирішенням трудового спору, є три-валими, їх тривалість визначається тим, скільки часу трудового спо-ру перебуває у провадженні компетентних юрисдикційних органів,включаючи і виконавче провадження.

Правовідносини у зв’язку з вирішенням індивідуального трудово-го спору припиняються на підставі рішення, яке виносить КТС чи суд.Рішення, що набрало чинності, має обов’язковий характер для сторін.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або пе-реведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який роз-глядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню (ст. 235 КЗпП).

103

1 Див.: Передерин С. В. Процедурно-процессуальный механизм обеспечения трудовыхправ наемных работников. — Воронеж, 2000.

Підставою для припинення правовідносин у зв’язку з вирішеннямколективного трудового спору є угода, досягнута сторонами колек-тивного трудового спору в процесі його вирішення. Ця угода офор-млюється письмово і обов’язкова для сторін спору.

Контрольні питання1. Поняття трудових відносин.2. Система правовідносин у трудовому праві.3. Суб’єкти трудових правовідносин.4. Зміст трудових правовідносин.5. Назвіть суб’єктів організаційно-управлінських відносин та їх-

ній зміст.6. Правовідносини щодо матеріальної відповідальності сторін

трудового договору.7. Юридичні факти, пов’язані з виникненням, зміною та припи-

ненням трудових відносин.8. Якими статтями, на Ваш погляд, необхідно доповнити чинний

КЗпП з питань регулювання трудових відносин?

Теми рефератів1. Система правовідносин у сфері трудового права.2. Розвиток організаційно-управлінських відносин у сфері праці.

104

Види правовідносин у зв’язку з вирішенням трудових спорів

Цивільні процесуальніправовідносини (у суді)

Примирна комісія. Незалежний посередник.Трудовий арбітраж

В органі вищого рівня

Трудові процесуальніправовідносини

Комісія з трудових спорів

Адміністративно-процесуальні правовідносини

Рис. 5.8. Види правовідносини у зв’язку з вирішенням трудових спорів

ÊÎËÅÊÒÈÂͲ ÄÎÃÎÂÎÐÈ ÒÀ ÓÃÎÄÈ

6.1. Правові засади розробки, укладення та виконання колектив-них договорів і угод.

6.2. Колективний договір.6.3. Поняття, види та сторони угод.

6.1. Правові засади розробки, укладення та виконання колективних договорів і угод

У Декларації та Конвенціях МОП визначено основні принципирозробки, укладання й виконання колективних договорів та угод,принципи свободи ведення колективних переговорів, співробітниц-тва у сфері організації праці, інші принципи договірного регулюван-ня у сфері праці1.

Правове регулювання розробки, укладання та виконання колек-тивного договору здійснюється згідно з КЗпП (гл. II “Колективнийдоговір”).

Правові засади розробки, укладення та виконання колективнихдоговорів і угод визначені Законом України “Про колективні дого-вори та угоди” від 1 липня 1993 р.

105

Òåìà 6

1 Див.: Декларация относительно целей и задач Международной организации труда(1944 г.); Конвенція МОП “Про застосування принципів права на організацію і наведення колективних переговорів” № 98; Конвенція про тристоронні консультаціїдля сприяння застосуванню міжнародних трудових норм № 144, ратифікована пос-тановою Верховної Ради України від 17.12.93; Конвенція МОП “Про сприяння ко-лективним переговорам” № 154, конвенцію ратифіковано постановою Верховної Ра-ди України від 04.02.94; Рекомендація МОП щодо зв’язків між адміністрацією ітрудівниками на підприємстві № 129.

Правові й організаційні засади функціонування системи заходів,пов’язаних з вирішенням колективних трудових спорів (конфліктів),які спрямовані на здійснення взаємодії сторін соціально-трудовихвідносин, врегульовані Законом України “Про порядок вирішенняколективних трудових спорів (конфліктів)” від 3 березня 1998 р.

Зауважимо, що у трудовому праві принцип договірного регулю-вання застосовується з певними обмеженнями. Розрізняють такі пра-вові принципи розробки й укладання колективних договорів та угод(рис. 6.1):

Свобода ведення переговорів, укладання колективних договорівта угод визначається тим, що держави зобов’язані забезпечити сво-боду ведення переговорів та укладання колективних договорів таугод.

Дотримання норм законодавства про працю. Умови колективнихдоговорів та угод, згідно зі ст. 4, 8, 9 КЗпП, не можуть погіршувати

106

Рис. 6.1. Принципи колективно-договірного регулювання соціально-трудових відносин

Принципи колективно-договірного регулюваннясоціально-трудових відносин

Дотримання норм законодавства про працю

Правоможність представників сторін

Рівність сторін — соціальних партнерів

Реальність виконання зобов’язань

Добровільність взятих зобов’язань

Контроль і відповідальність за невиконання зобов’язань

Свобода вибору і обговорення питань

Свобода ведення переговорів, укладання колективних договорів

та угод

Колективногодоговору

Угоди

становище працівників порівняно з законодавством України пропрацю в тому числі — із міжнародними договорами або міжнарод-ними угодами у сфері праці.

Правоможність представників сторін колективно-договірного ре-гулювання соціально-трудових відносин. Правоможність сторін со-ціально-трудових відносин визначається статутом організації, інши-ми засновницькими договорами, рішеннями роботодавця та праців-ників організації, які оформляються наказами, протоколами тощо.Зазначимо, що наділення представників працівників повноваження-ми в законодавчій практиці майже не регламентується1.

Рівність сторін колективно-договірного регулювання соціально-трудових відносин передбачає:

• діяльність професійних спілок не фінансується роботодавцем,політичними партіями;

• ініціативу укласти колективний договір може виявити кожна ізсторін соціально-партнерських відносин.

Свобода вибору й обговорення питань, що є змістом соціально-парт-нерських договорів і угод, виявляється в тому, що ніхто не може визна-чати їх зміст, крім соціальних партнерів, і в межах їх компетенції2.

Добровільність прийняття зобов’язань. Умови колективного до-говору, які, наприклад, були прийняті під тиском проведення страй-ку, можуть бути визнані недійсними. Так само, як і ті, що погіршу-ють становище працівників порівняно з чинним законодавством іугодами.

Реальність виконання зобов’язань. Зміст колективного договорувизначається сторонами, але в межах їх компетенції. Колективнийдоговір може передбачати додаткові порівняно з чинним законо-давством і угодами гарантії, соціально-побутові пільги тільки за на-явності необхідних коштів.

Контроль за виконанням колективного договору та відповідаль-ність за невиконання взятих зобов’язань. Контроль за виконаннямколективного договору здійснюється безпосередньо сторонами, якійого уклали, в порядку, визначеному колективним договором чиугодою. Відповідальність сторін колективно-договірного регулю-

107

1 Див.: Закон України “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конф-ліктів)” від 3 березня 1998 р.; Закон України “Про колективні договори та угоди” від1 липня 1993 р.

2 Див.: ст. 13 КЗпП.

вання праці, а саме за ухилення від участі в переговорах, за порушен-ня й невиконання колективного договору, угоди визначена законо-давством України1.

За сферою укладання законодавець розрізняє колективні догово-ри й угоди. Колективні договори укладаються на рівні підприємс-тва, установи, організації, а угоди — на державному, галузевому тарегіональному рівнях.

Колективний договір — правова форма участі працівників в уп-равлінні виробництвом, форма локального регулювання умов праціта встановлення взаємних зобов’язань (юридичних і моральних).

Колективні договори й угоди, попри загальні засади їх укладан-ня, — різні правові акти, що юридично засвідчують колективні пере-говори. Їх відмінність переважно полягає:

• у сторонах, які беруть участь у переговорах і укладають колек-тивний договір чи угоду;

• у сфері дії цих правових актів;• відмінність щодо кола осіб, яких вони охоплюють;• відмінність щодо порядку їх укладання й змісту.Колективний договір, угоди укладаються для регулювання вироб-

ничих, трудових і соціально-економічних відносин, узгодження інтере-сів працівників і роботодавця згідно з чинним законодавством пропрацю. Умови колективних договорів і угод обов’язкові для підпри-ємств, на які вони поширюються, а також сторін, що їх уклали. До нихзаборонено включати умови, які погіршують становище працівниківпорівняно з чинним законодавством, колективними договорами й уго-дами.

Від імені працівників не мають права вести переговори й уклада-ти колективні договори і угоди представники організацій чи органів,які створені або фінансуються роботодавцем, політичними партія-ми. Якщо інтереси трудового колективу представляє профспілковийорган, то інтереси роботодавця не можуть представляти особи —члени виборного органу цієї профспілки.

Будь-яка зі сторін може виявити ініціативу щодо проведення пе-реговорів, пов’язаних з укладенням колективного договору, угоди, арішення приймається за згодою сторін.

Зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх-ньої компетенції. При укладенні та реалізації колективних договорів

108

1 Див.: ст. 19–20 КЗпП, ст. 17–19 Закону України “Про колективні договори і угоди”від 1 липня 1993 р.

недопустиме жодне втручання, що обмежує законні права працівни-ків та їхніх представників або перешкоджає їх реалізації, з боку орга-нів представницької та виконавчої влади, господарського управлін-ня, політичних партій, власників чи уповноважених ними органів.

Підписавши колективний договір, угоду, щорічно в терміни, пе-редбачені колективним договором, угодою, сторони звітують про їхвиконання і несуть відповідальність за порушення колективного до-говору чи угод.

6.2. Колективний договір

Поняття колективного договору. Колективний договір — це один зправових інститутів Особливої частини трудового права. Колектив-но-договірне регулювання праці має давню історію. Колективний до-говір — це двостороння угода, локальний правовий акт, акт соціально-го партнерства на рівні організації між працівниками та роботодавцем.

Колективний договір — це правовий акт, що регулює соціально-партнерські відносини між соціальними партнерами в організації.

Положення колективного договору регулюють не лише відноси-ни між його сторонами, а й відносини між роботодавцем, з одногобоку, та одним або кількома виборними профспілковими органамичи іншими уповноваженими на представництво трудовими колекти-вами органами — з іншого. Такі відносини в преамбулі до ЗаконуУкраїни “Про порядок вирішення колективних трудових спорів(конфліктів)” називаються соціально-трудовими.

Конкретні обов’язки роботодавця, пов’язані з укладанням колектив-ного договору, можуть установлюватись і в колективному договорі.

Колективний договір укладається для узгодження інтересів праців-ників, з одного боку, та роботодавця — з іншого1. Під час переговорівсторони на основі чинного законодавства беруть на себе певні зо-бов’язання з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин, узгодження інтересів працівників і роботодавця.

Сфера укладання колективних договорів.Колективний договір ук-ладається на підприємствах, в установах, організаціях незалежно відформ власності й господарювання, які характеризуються тим, що:

• використовують найману працю; • мають право юридичної особи.

109

1 Див.: ст. 1 Закону України “Про колективні договори та угоди” від 1 липня 1993 р. і ст. 1 КЗпП.

Відсутність хоча б однієї із цих ознак унеможливлює укладанняколективного договору.

Слід звернути увагу на те, що колективний договір може уклада-тися в структурних підрозділах організацій (філіях, представницт-вах), однак у межах компетенції цих підрозділів.

Сторони колективного договору. Згідно зі ст. 12 КЗпП він уклада-ється між власником або уповноваженим ним органом (особою), зодного боку, і профспілковими організаціями, які діють відповіднодо своїх статутів, а в разі їх відсутності — представниками, обрани-ми на загальних зборах найманих працівників або уповноваженихними органів, — з другого.

Колективний договір — це правовий акт, який регулює соціально-трудові відносини між працівниками організації (структурних підроз-ділів) і роботодавцем.

Сторонами колективного договору є працівники організації і робо-тодавець в особі уповноважених представників.

Право на ведення переговорів й укладання колективних догово-рів від імені працівників організації надається професійним спілкам,об’єднанням профспілок — представниками яких є їх виборні орга-ни, або іншим представницьким організаціям трудящих, наділенимвідповідними повноваженнями.

За наявності на підприємстві, державному, галузевому, територі-альному рівнях кількох профспілок чи їх об’єднань або інших упов-новажених трудовими колективами на представництво органів вониповинні сформувати спільний представницький орган для веденняпереговорів і укладення угоди або колективного договору.

При укладенні колективного договору роботодавцем виступаєкерівник організації чи інша уповноважена особа відповідно до ста-туту організації чи іншого правового акта.

Сторонами колективного договору є працівники підприємства,установи, організації і роботодавець в особі їхніх уповноваженихпредставників. Органи виконавчої влади та органи місцевого само-врядування є учасниками колективно-договірного регулювання тру-дових відносин на різних рівнях. Сторони соціального партнерства(працівники й роботодавці) діють через своїх представників. При ук-ладанні колективного договору у філіалі чи представництві органі-зації інтереси роботодавця можуть здійснюватися за довіреністю, атакож за наказом керівника організації чи статуту організації. При

110

вирішенні трудових спорів інтереси роботодавців, як правило, пред-ставляють державні органи галузевого управління — міністерства,відомства. При укладанні колективного договору працівникам на-дано право самостійно визначати своїх представників.

Зміст і структура колективного договору визначається його сто-ронами в межах їхньої компетенції. Предметом колективного дого-вору є сфера застосування праці та відтворення робочої сили.

Змістом колективного договору є узгоджені сторонами умови,покликані врегулювати соціально-трудові відносини в даній органі-зації. Ці умови визначають права й обов’язки сторін, а також відпо-відальність за їх порушення.

У ст. 13 КЗпП та ст. 7 Закону України “Про колективні договорита угоди” визначено приблизний перелік питань, згідно з яким в ко-лективному договорі зазначено взаємні зобов’язання сторін щодорегулювання виробничих і соціально-трудових відносин. Взаємні зо-бов’язання вказані в інститутах трудового права, зокрема, щодо:

• змін в організації виробництва і праці;• забезпечення продуктивної зайнятості;• нормування праці та її оплати, встановлення форми, системи,

розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат,надбавок, премій тощо);

• встановлення гарантій, компенсацій, пільг;• участі трудового колективу у формуванні, розподілі й викорис-

танні прибутку підприємства (якщо це передбачено статутом органі-зації);

• режиму роботи, тривалості робочого часу й відпочинку;• охорони праці;• забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного об-

слуговування, організації оздоровлення й відпочинку працівників;• гарантій діяльності профспілкової чи інших представницьких

організацій трудящих;• умов регулювання фондів оплати праці та встановлення між-

кваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці.Встановлено також, що колективний договір може передбачати

додаткові порівняно з чинним законодавством і угодами гарантії,соціально-побутові пільги. Вони встановлюються, як правило, лишедля працівників даної організації.

111

Водночас слід мати на увазі, що відповідно до ст. 14 Закону Ук-раїни “Про оплату праці” від 24 березня 1995 р., норми колективно-го договору, що допускають оплату праці нижче від норм, визначе-них генеральною, галузевою або регіональною угодами, але не ниж-че від державних норм і гарантій в оплаті праці, можуть застосову-ватися лише тимчасово на період подолання фінансових труднощівпідприємства терміном не більш як шість місяців.

За критерієм фінансування зобов’язання у колективному догово-рі поділяються на такі, що потребують додаткових коштів від робо-тодавця, і на такі, що фінансування не потребують, а стосуються ор-ганізації праці та її удосконалення.

За характером “взаємні зобов’язання сторін” колективного дого-вору поділяються на такі види: нормативні умови, зобов’язальніумови, інформативні умови, організаційні умови (рис. 6.1).

Нормативні умови колективного договору — це локальні нормиправа, встановлені сторонами в межах їхньої компетенції. Вони поши-рюються на працівників даної організації. З переходом до ринковоїекономіки правове регулювання соціально-трудових відносин перемі-щується із законодавчого на локальне регулювання. Законодавче ре-гулювання зосереджено головним чином на встановленні загальнихобов’язкових гарантій для працівників, а договірне регулюванняохоплює коло умов, що пов’язані зі специфікою праці в організації.

До категорії нормативних умов колективного договору належатьумови, якими встановлюються тарифні ставки, посадові оклади, роз-міри й умови доплат і надбавок до заробітної плати, розміри й умо-ви виплати премій тощо.

Необхідно розрізняти локальні норми, встановлені сторонамиколективного договору, від норм чинного законодавства, включе-них до колективного договору. Нормативні умови діють протягомусього строку дії колективного договору.

112

Умови колективного договору

нормативні зобов’язальні інформаційні організаційні

Рис. 6.1. Умови колективного договору

Зобов’язальні умови колективного договору мають не загальний,а конкретний характер і є конкретними зобов’язаннями сторін. Якправило, вони діють не протягом усього терміну чинності колектив-ного договору і припиняють свою дію у зв’язку з їх виконанням.Наприклад, заходи з охорони праці та ін. Зобов’язальні умови ко-лективного договору мають і конкретних виконавців.

Інформаційні умови містять норми законодавства, а також соці-ально-партнерських угод більш високого рівня (Генеральної, галузе-вої, регіональної угоди).

Організаційні умови. Це умови, пов’язані з регламентацією по-рядку укладення, зміни й припинення дії колективного договору(умови щодо терміну чинності колективного договору, порядку вне-сення змін і доповнень до колективного договору тощо).

У структурі колективного договору, як правило, виокремленоспеціальний розділ щодо покращення умов праці та побуту жінок,молоді, інвалідів, пенсіонерів. Складовою частиною колективногодоговору є додатки.

Реалізація колективного договору — це практичне здійснення тихумов, які становлять його зміст, тобто виконання взятих зо-бов’язань.

Практична реалізація умов колективного договору має створитиправовий клімат для здійснення соціально-партнерських відносинміж роботодавцем і працівниками.

Реальна дія умов колективного договору сприяє розвитку вироб-ництва, соціально-партнерських відносин.

Усі без винятку працівники підприємства, в тому числі й новачки,мають ознайомитися з колективним договором.

Слід врахувати, що положення колективного договору поширю-ються на всіх працівників організації незалежно від того, чи є воничленами профспілки, і є обов’язковими як для роботодавця, так і дляпрацівників організації1.

Порядок укладення колективного договору. В міжнародному тру-довому праві термін “колективні переговори” означає всі перегово-ри між підприємцем, групою підприємців або однією чи кількомаорганізаціями підприємців — з одного боку, та однією чи кількомаорганізаціями найманих працівників — з другого. Їхня мета:

113

1 Див.: ст. 9 Закону України “Про колективні договори і угоди” від 1 липня 1993 р.

• визначення умов праці й зайнятості; • регулювання відносин між підприємцями й працівниками; • регулювання відносин між підприємцями або їхніми організаці-

ями, організацією або організаціями працівників1.Колективні переговори проводяться з метою укладання колек-

тивного договору для внесення змін чи доповнень. Передбаченаобов’язкова процедура розробки й укладання колективного догово-ру. Терміни, порядок проведення колективних переговорів, вирішен-ня розбіжностей, що можуть виникнути у ході переговорів, визначе-но чинним законодавством2.

Законодавство встановлює гарантії і компенсації для осіб, які бе-руть участь у переговорах як представники сторін, а також спеціаліс-там, запрошеним для участі в роботі комісій, на період переговорів іпідготовки проекту колективного договору. Вони звільняються відосновної роботи із збереженням середнього заробітку і включеннямцього часу до трудового стажу. Всі витрати, пов’язані з участю у пе-реговорах і підготовці проекту, компенсуються в порядку, передбаче-ному законодавством про працю, колективним договором, угодою.

Рішення про необхідність укладання колективного договору ворганізації (філіалі, представництві) приймається сторонами колек-тивно-договірного регулювання праці. Ініціатором переговорів з ук-ладення колективного договору може виступити будь-яка зі сторін.

Право на ведення переговорів і укладення колективних договорів,угод від імені найманих працівників надається професійним спілкам,об’єднанням профспілок через представників їхніх виборних органівабо інших представницьких організацій трудящих, наділених відповід-ними повноваженнями.

Кожна із сторін не раніш як за три місяці до закінчення термінудії колективного договору або у строки, визначені цими документа-ми, письмово повідомляє іншу сторону про початок переговорів.

Варто врахувати, що згідно зі ст. 17 КЗпП на новоствореномупідприємстві, в установі, організації колективний договір укладаєть-ся з ініціативи однієї зі сторін у тримісячний строк після реєстраціїпідприємства, установи, організації, якщо законодавством передба-

114

1 Див.: Конвенцію МОП № 154 “Про сприяння колективним переговорам” (1981 р.).2 Див.: ст. 10, 11 Закону України “Про колективні договори і угоди” та Закону Ук-раїни “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)” від 3 бе-резня 1998 р., та іншими нормативними актами.

чено реєстрацію, або після рішення про заснування підприємства,установи, організації — в разі, якщо не передбачено їх реєстрацію.

Слід звернути увагу на те, що точно визначеною стороною колек-тивного договору є роботодавець, а друга сторона протягом семиднів повинна розпочати переговори. Друга сторона теж має право по-відомити роботодавця про початок колективних переговорів з укла-дання колективного договору.

Початком переговорів слід вважати погодження порядку веденняколективних переговорів. Порядок ведення переговорів з питаньрозробки, укладення або внесення змін до колективного договорувизначається сторонами і оформляється відповідним протоколом.

Для ведення переговорів і підготовки проектів колективного до-говору утворюється робоча комісія з представників сторін. Склад цієї комісії визначається сторонами. До складу комісії входять осо-би, які наділені необхідними повноваженнями.

Сторони можуть переривати переговори для проведення кон-сультацій, експертиз, отримання необхідних даних, аби шукати ком-проміси й виробити відповідні рішення.

Сторони колективних переговорів зобов’язані надавати учасни-кам переговорів всю необхідну інформацію щодо змісту колективно-го договору, угоди. Учасники їх не мають права розголошувати да-ні, які є державною або комерційною таємницею, і підписують від-повідні зобов’язання.

Робоча комісія готує проект колективного договору з урахуван-ням пропозицій, що надійшли від працівників, громадських організа-цій, і приймає рішення, яке оформляється відповідним протоколом.

Рішення комісії має прийматися на паритетних началах після до-сягнення згоди (консенсусу).

Для врегулювання розбіжностей під час ведення колективних пе-реговорів сторони використовують примирні процедури. Для під-тримки своїх вимог під час проведення переговорів щодо розробки,укладення чи зміни колективного договору, угоди профспілки іншіуповноважені працівниками органи можуть проводити у встановле-ному порядку збори, мітинги, пікетування, демонстрації.

Правові й організаційні засади функціонування системи заходів звирішення колективних трудових спорів (конфліктів) при укладенніколективного договору визначає Закон України “Про порядок вирі-шення колективних трудових спорів (конфліктів)”.

115

Постійно діючим державним органом, створеним ПрезидентомУкраїни для того, щоб сприяти врегулюванню колективних трудо-вих спорів (конфліктів), є Національна служба посередництва й при-мирення1. Основні її завдання:

• сприяння взаємодії сторін соціально-трудових відносин у про-цесі врегулювання колективних трудових спорів (конфліктів), що ви-никли між ними;

• прогнозування виникнення колективних трудових спорів (кон-фліктів) і сприяння своєчасному їх вирішенню;

• здійснення посередництва й примирення під час вирішення ко-лективних трудових спорів (конфліктів).

Підписання колективного договору врегульовано ст. 13 Закону.Так, проект колективного договору обговорюється у трудовому ко-лективі і виноситься на розгляд загальних зборів (конференції) трудо-вого колективу. Якщо збори (конференція) трудового колективу від-хиляють проект колективного договору або окремі його положення,сторони відновлюють переговори для пошуку необхідного рішення.

Термін цих переговорів не повинен перевищувати 10 днів.Після цього проект в цілому виноситься на розгляд зборів (кон-

ференції) трудового колективу.Після того, як проект колективного договору схвалено загальни-

ми зборами (конференцією) трудового колективу, він підписуєтьсяуповноваженими представниками сторін не пізніш як через 5 днів змоменту його схвалення, якщо інше не встановлено зборами (конфе-ренцією) трудового колективу.

Момент підписання колективного договору означає закінченняколективних переговорів.

Зміни і доповнення до колективного договору протягом строку їхдії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку,визначеному колективним договором2.

Колективні договори підлягають повідомній реєстрації місцевимиорганами державної виконавчої влади. Порядок реєстрації колектив-них договорів визначається постановою Кабінетом Міністрів України3.

116

1 Див.: Указ Президента України від 17 листопада 1998 р. № 1258/98 “Про утворенняНаціональної служби посередництва і примирення” та затверджене Положення проНаціональну службу посередництва і примирення.

2 Див.: ст. 14 Закону України “Про колективні договори і угоди” від 1 липня 1993 р.3 Див.: постанову Кабінету Міністрів України від 5 квітня 1994 р. № 225 “Про поря-док повідомної реєстрації галузевих і регіональних угод, колективних договорів”.

Міністерству праці та соціальної політики, а також місцеві орга-ни державної виконавчої влади зобов’язані здійснювати контроль завідповідністю колективних договорів чинному законодавству та ге-неральній угоді, а у разі виявлення порушень — вживати необхіднихзаходів у межах наданих повноважень.

Повідомна реєстрація колективних договорів проводиться з ме-тою забезпечення можливості для врахування їх умов під час розгля-ду трудових спорів (індивідуальних і колективних), що можуть ви-никнути за результатами застосування норм колективних договорівуповноваженими на те органами, і засвідчує автентичність примір-ників і копії, поданих на реєстрацію.

Колективний договір подається на реєстрацію сторонами, які їхпідписали, в трьох примірниках (перший, другий і копія).

Колективний договір, що подається на реєстрацію, повинен:• не суперечити вимогам чинного законодавства і умовам угод

більш високого рівня, обов’язковим для всіх суб’єктів, що перебува-ють у сфері дії сторін, які їх підписали;

• містити інформацію про джерела фінансування заходів щодонадання додаткових (порівняно з чинним законодавством) соціаль-них пільг і гарантій за рахунок власних коштів підприємств, установ,організацій, галузі, місцевого бюджету тощо;

• відповідати вимогам законодавства про мови і викладатися зазагальними нормами правопису.

Разом з колективним договором на реєстрацію подаються всі до-датки до нього, протоколи розбіжностей, а також інформація просклад повноважних представників сторін, які брали участь у колек-тивних переговорах.

Під час реєстрації колективного договору на примірниках і копіїроблять напис, за встановленим зразком, про повідомну реєстраціюколективного договору та відповідний запис у реєстрі галузевих, ре-гіональних угод, колективних договорів. У повідомній реєстраціїможе бути відмовлено лише в тому разі, якщо подані на реєстраціюпримірники і копія угоди колективного договору не автентичні.

Реєстрація проводиться в двотижневий термін з дня одержання ко-лективного договору. Не пізніше наступного дня після реєстрації чиприйняття рішення про відмову в реєстрації перший і другий примір-ники колективного договору повертаються сторонам, які подали їх нареєстрацію. Копія цих документів зберігається реєструючим органом.

117

Інформація про повідомну реєстрацію колективних договорівпублікується в офіційному виданні реєструючого органу.

Слід врахувати, що зміни й доповнення, які вносяться до колек-тивного договору, підлягають повідомній реєстрації в порядку, вста-новленому вказаним положенням про порядок повідомної реєстра-ції галузевих і регіональних угод, колективних договорів.

Дія колективного договору. Положення колективного договорупоширюються на всіх працівників організації незалежно від того, чиє вони членами профспілки1. Зважаючи на те, що колективний дого-вір — локальний нормативний акт, його положення є обов’язковимияк для роботодавця, так і для працівників організації. Визнання цьо-го не суперечить інтересам працівників, оскільки умови колективнихдоговорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законо-давством становище працівників, є недійсними. Через те їх заборо-няється також включати у договори й угоди.

Включати до трудових договорів умови, що погіршують стано-вище працівників порівняно з чинним законодавством, колективни-ми договорами та угодами заборонено. Колективний договір можепередбачати додаткові порівняно з чинним законодавством і угода-ми гарантії, соціально-побутові пільги. Умови колективного догово-ру, які виходять за межі повноважень сторін, є недійсними.

Строк чинності колективного договору законодавство не встанов-лює; він визначається угодою сторін. Як правило, колективні дого-вори укладаються на термін від одного до трьох років.

Протягом терміну їх дії до колективного договору можуть вноси-тися зміни й доповнення, але тільки за взаємною згодою сторін і впорядку, визначеному колективним договором.

Колективний договір це правовий акт (угода, яка має норматив-ний характер), тому важливий момент набрання чинності колектив-ного договору. Він настає з дня підписання представниками сторінабо з дня, зазначеного у колективному договорі. Слід врахувати, щопісля закінчення строку дії колективний договір продовжує діяти до-ти, поки сторони не укладуть новий договір або не переглянуть чин-ний, якщо інше не передбачено договором.

118

1 Див.: ст. 9 Закону України “Про колективні договори та угоди” та ст. 18 КЗпП.

Колективний договір зберігає чинність у разі зміни складу, струк-тури, найменування уповноваженого власником органу, від іменіякого укладено цей договір.

Якщо підприємство реорганізовується, то колективний договірзберігає чинність протягом строку, на який його укладено, або можебути переглянутий за згодою сторін.

Коли змінюється власник підприємства, чинність колективного до-говору зберігається протягом терміну його дії, але не більше одного ро-ку. У цей період сторони повинні розпочати переговори про укладеннянового чи зміну або доповнення чинного колективного договору.

При ліквідації підприємства колективний договір діє протягомусього терміну проведення ліквідації.

Контроль за виконанням умов колективного договору проводить-ся безпосередньо сторонами, що його уклали, або їхніми представ-никами, уповноваженими для цього. Сторони зобов’язані надаватинеобхідну для цього інформацію.

Якщо роботодавці, їх об’єднання, органи виконавчої влади, ор-гани місцевого самоврядування порушили умови колективного до-говору, угоди, то профспілки, їх об’єднання мають право направля-ти сторонам подання про усунення цих порушень; це подання роз-глядається упродовж тижня. У разі відмови усунути ці порушенняабо недосягнення згоди у зазначений термін профспілки мають пра-во оскаржити неправомірні дії або бездіяльність посадових осіб,звернувшись до суду.

Контроль за виконанням колективного договору здійснюють та-кож відповідні органи нагляду та контролю за дотриманням законо-давства про працю в Україні.

Звіти про виконання колективного договору. Сторони, що підпи-сали колективний договір, у терміни, передбачені колективним до-говором, щорічно звітують про його виконання. Слід врахувати, щост. 17 Закону України “Про підприємства в Україні”, де йдеться проперіодичність звітів, не діє, оскільки суперечить Закону України“Про колективні договори та угоди”.

Згідно зі ст. 17 Закону України “Про підприємство в Україні” сто-рони звітують про виконання колективного договору на загальнихзборах (конференції) трудового колективу.

Статистичні дані про колективні договори направляються в орга-ни державної статистики в порядку, встановленому Міністерствомстатистики України.

119

Чинним законодавством встановлена відповідальність: • за ухилення від участі в переговорах; • за порушення й невиконання колективного договору; • за ненадання інформації, необхідної для колективних перегово-

рів і здійснення контролю1.Слід врахувати, що порядок і терміни накладення штрафів регла-

ментуються Кодексом України про адміністративні правопорушен-ня. Справи щодо цього розглядаються судом за поданням однієї ізсторін колективного договору, відповідних комісій або з ініціативипрокурора.

Таким чином, встановлено коло осіб, які несуть відповідальність,види правопорушень у сфері колективно-договірного регулюваннята види відповідальності, встановленої за них.

6.3. Поняття, види та сторони угод

Угоди — це новий для трудового права України вид правових ак-тів. Як чинний акт соціального партнерства угода регулює основніпринципи й норми реалізації соціально-економічної політики і тру-дових відносин, дії та відповідальність сторін і спрямований на їхспівробітництво, досягнення злагоди в суспільстві. Як і колективнийдоговір, угода укладається на основі КЗпП, законів України і є пра-вовою формою регулювання соціально-трудових відносин на дво-сторонній основі. Залежно від сфери регулювання розрізняють уго-ди на державному, галузевому, регіональному рівнях.

Таким чином, угода — це правовий акт, що регулює соціально-трудо-ві відносини між працівниками та роботодавцями; він укладається надержавному, галузевому, регіональному рівнях на двосторонній основі.

Згідно зі ст. 3 Закону сторонами генеральної угоди виступають:професійні спілки, які об’єдналися для ведення колективних перего-ворів й укладення генеральної угоди; власники або уповноважені ни-ми органи, що об’єдналися для ведення колективних переговорів іукладення генеральної угоди, на підприємствах, де зайнято біль-шість найманих працівників держави.

6 вересня 1999 р. була укладена Генеральна угода між КабінетомМіністрів України і Конфедерацією роботодавців України та проф-спілковими об’єднаннями України на 1999–2000 рр.

120

1 Див.: ст. 17–19 Закону України “Про колективні договори і угоди” від 1 липня 1993 р.

Угода укладена між повноважними представниками власників,які об’єднались для ведення колективних переговорів, в особі Кабі-нету Міністрів України і Конфедерації роботодавців України, з од-ного боку, та профспілкових об’єднань України, які об’єдналися дляведення колективних переговорів, — з другого. Положення угоди ді-ють безпосередньо і поширюються на всіх суб’єктів незалежно відформ власності й господарювання, які перебувають у сфері дії сто-рін, що уклали угоду.

Прийняті згідно з угодою зобов’язання й домовленості обов’язковідля виконання сторонами. Положення угоди є обов’язковими такождля застосування під час ведення колективних переговорів і укладенняколективних договорів та угод нижчого рівня як мінімальні гарантії.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України “Про ведення колек-тивних переговорів з укладення Генеральної, галузевих і регіональнихугод” від 12 січня 2001 р. № 1-р затверджується склад групи повноваж-них представників — Сторін власників та уповноважених ними орга-нів, які об’єдналися для ведення колективних переговорів з укладенняГенеральної угоди на новий термін і здійснення контролю за її вико-нанням. Генеральну угоду на 2002–2003 рр. було укладено 16 січня2002 р. між Кабінетом Міністрів України, Конфедерацією роботодав-ців України та всеукраїнськими профспілками і профоб’єднаннями.

Сторонами угоди на галузевому рівні є власники, об’єднаннявласників або уповноважені ними органи і профспілки чи об’єднан-ня профспілок або інших представницьких організацій трудящих,які мають відповідні повноваження, достатні для ведення перегово-рів, укладення угоди та реалізації її норм на більшості підприємств,що входять у сферу їх дії.

Угода на регіональному рівні укладається між місцевими органа-ми державної влади або регіональними об’єднаннями підприємців,якщо вони мають відповідні повноваження, і об’єднаннями профспі-лок або іншими органами, уповноваженими трудовими колективами.

Змістом колективних угод є взаємні зобов’язання сторін. Галузеваугода не може погіршувати становище трудящих порівняно з генераль-ною угодою. Угоди на регіональному рівні регулюють норми соціаль-ного захисту найманих працівників підприємств, включають вищі, по-рівняно з генеральною угодою, соціальні гарантії, компенсації, пільги.

Галузеві й регіональні угоди підлягають повідомній реєстраціїМіністерством праці та соціальної політики України.

121

Указом Президента України від 27 квітня 1993 р. затвердженоПоложення про Національну раду соціального партнерства. Це —постійно діючий консультативно-дорадчий орган при ПрезидентовіУкраїни. До нього входять представники Кабінету Міністрів Украї-ни, об’єднань підприємців і професійних спілок для узгодженого ви-рішення питань, що виникають у соціально-трудовій сфері. Основнізавдання Національної ради такі:

• узгодження, завдяки тристороннім консультаціям позицій Сто-рін у соціально-трудовій сфері, з метою забезпечення поєднання ін-тересів держави, власників і працівників підприємств, установ і ор-ганізацій, а також пошук компромісів між соціальними партнерами,щоб запобігати конфліктам;

• участь у підготовці висновків щодо проектів законів, інших ак-тів законодавства в галузі соціально-трудових відносин і пропозиційз питань удосконалення трудового законодавства, враховуючи нор-ми міжнародного права;

• вироблення пропозицій щодо Генеральної угоди та галузевихтарифних угод, організація й проведення консультацій при їх укла-данні;

• аналіз виконання Генеральної угоди, розробка відповідних ре-комендацій щодо усунення розбіжностей між Сторонами, які вини-кають під час її виконання, в разі звернення до Національної ради;

• узгодження позицій Сторін щодо ратифікації й денонсації кон-венцій Міжнародної організації праці (МОП);

• повідомлення громадськості через засоби масової інформаціїпро результати домовленостей Сторін у соціально-трудовій сфері.

Національна рада має права:• звертатися до Президента України, органів виконавчої влади,

власників або уповноважених ними органів, об’єднань професійнихспілок із пропозиціями щодо регулювання відносин у соціально-тру-довій сфері;

• делегувати своїх представників для участі в обговоренні соціаль-но-трудових питань у Кабінеті Міністрів України, об’єднаннях під-приємців і професійних спілок (за погодженням із цими органами);

• створювати робочі групи із числа членів Національної ради длявироблення узгоджених рішень з питань, які належать до повнова-жень Національної ради, групи експертів, консультантів із залучен-ням на договірній основі до їх складу вчених і фахівців, у тому числі

122

з іноземних держав, для виконання завдань, покладених на Націо-нальну раду;

• одержувати від органів виконавчої влади, об’єднань професій-них спілок, підприємств, установ і організацій інформацію, необхід-ну для виконання завдань Національної ради.

Для засвоєння даної теми рекомендується уважно проаналізуватичинну Генеральну угоду, зміст чинних колективних договорів під-приємств, установ, організацій та додатки до колективних договорів.

Контрольні питання1. Назвіть сторони колективно-договірних відносин.2. Поняття колективного договору та угоди.3. Хто може бути ініціатором укладення колективного договору?4. Сторони колективного договору.5. Чи включаються у сферу колективного договору особи, які

працюють в організації за цивільно-правовими договорами?

Теми рефератів1. Міжнародно-правове регулювання колективно-договірних від-

носин.2. Напрями вдосконалення колективно-договірного регулювання

праці.3. Процедура ведення колективних переговорів.4. Відповідальність сторін соціального партнерства.5. Представницькі органи роботодавця.

123

ÑÏÈÑÎÊ ÂÈÊÎÐÈÑÒÀÍο

ÒÀ ÐÅÊÎÌÅÍÄÎÂÀÍί ˲ÒÅÐÀÒÓÐÈ

Нормативно�правова“УставМеждународной Организации Труда” с измен. и дополн., внес.Актом о правах к Уставу Международной Организации Труда от 22.06.62. Міжнародна Конвенція від 22 червня 1982 р. “Конвенція про припи-нення трудових відносин з ініціативи підприємця”.Международные акты о правах человека: Сб. документов. — М.: НОРМА-ИНФРА-М, 1998. Конституція України. — К.: Юрінком, 1996.Коментар до Конституції України. — К.: Ін-т законодавства ВерховноїРади України, 1996.Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами (застаном законодавства та постанов Пленуму Верховного Суду Українина 01 серпня 2000) / Відп. ред. О. П. Товстенко. — К.: Юрінком Інтер,2000. — 1024 с. Науково-практичний коментар до законодавства України про працю /Б. С. Стичинський, І. В. Зуб, В. Г. Ротань. — 2-ге вид., доп. та пере-роб. — К.: А.С.К., 2000. — 1072 с. — (Економіка. Фінанси. Право).Законодавство України про пільги громадянам. Пільги. Переваги. Га-рантії. Компенсації: Зб. норматив. актів / Упоряд. Я. М. Гуталін. — К.:Юрінком Інтер, 2000. — 560 с.Законодавство України про працю: Зб. норматив. актів: У 3 кн. / Упо-ряд. В. М. Вакуленко. Закон України № 803-ХІІ “Про зайнятість населення”// ВВР України. —1991. — № 14. — Ст. 170.Про забезпечення ефективної діяльності населення, вдосконалення пра-цевлаштування і посилення соціальних гарантій для трудящих: Поста-нова Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 22 грудня 1987 р. № 1457 // СПСССР. — 1988. — № 5.Про застосуванняКонституції України при здійсненні правосуддя: Пос-танова Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1996 р. //Право України. — 1996. — № 12.Про порядок і умови суміщення професій (посад): Постанова Ради Мі-ністрів СРСР від 4 грудня 1981 р. № 1145 // СП СРСР. — 1982. — № 2. — Ст. 7.Законодавство України про охорону праці // Зб. норматив. докумен-тів. — К., 1995. — Т. 3.Закон України “Про загальний військовий обов’язок і військову служ-бу” від 25 березня 1992 р. // ВВР України. — 1992. — № 27. — Ст. 385;

124

1.

2.

3.

4.5.

6.

7.

8.

9.

10.

11.

12.

13.

14.

15.

№ 36. — Ст. 527; 1993. — № 44. — Ст. 418, 419; № 49. — Ст. 457; 1994. — № 45. — Ст. 404; 1995. — № 1. — Ст. 4; № 38. — Ст. 284.Закон України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Украї-ні” // ВВР України. — 1991. — № 21. — Ст. 252.Закон України “Про соціальний правовий захист військовослужбовціві членів їх сімей” від 20.12.91 // ВВР України. — 1992 р. — № 15. — Ст. 190; 1993. — Ст. 281; 1997. — № 12. — Ст. 103.Положення про порядок вивільнення, працевлаштування робітників іслужбовців і надання їм пільг і компенсацій: Затв. постановою Держ-компраці СРСР і ВЦРПС від 02 .03.88 // Бюл. Держкомпраці СРСР. —1988. — № 6.Положення про умови праці надомників: Затв. Держкомпраці СРСР іВЦРПС від 29.09.81 № 275/17-99 // Бюл. Держкомпраці СРСР. —1982. — № 1. Типова форма контракту з працівником: Затв. наказом Мінпраці Укра-їни від 15.04.94 № 23 // Бюл. Мінпраці України. — 1994. — № 6.Вісник Верховного Суду України. — 1997. — № 3. — Ст. 42.

ОсновнаБойко М. Д. Трудове право України: Навч. посіб.: Курс лекцій. — К.:Олан, 2002. — 335 с.Гирич О. Г. Трудове право: Курс лекцій: Для студентів юридичних ву-зів та факультетів. — К.: Вілбор, 1999. — 208 с.Солодовник Л. Юридичні факти — підстави виникнення трудових пра-вовідносин // Право України. — 2000. — № 1.Солодовник Л. Роль юридичних фактів у динаміці правовідносин тру-дового права // Право України. — 2000. — № 7.Стаднік М. П. Проблеми удосконалення законодавства про колектив-ні договори та угоди в ринкових умовах. Правова держава. — К.: Ін ЮРЕ, 1998. — Вип. 9.Удосконалення трудового законодавства в умовах ринку / Відп. ред. Н. М. Хуторян. — К.: Ін ЮРЕ. — 1999. — 180 с.Венедиктов В. С. Конспект лекций по трудовому праву Украины:Учеб. пособие для высш. учеб. заведений. — Харьков: Консум, 1998. —140 с.Людина і праця: Довідник з правових питань / Уклад. І. П. Козинцев,Л. А. Савченко. — К.: Юрінком Інтер, 1997. — 336 с.Прокопенко В. І. Трудове право України: Підручник. — Харків: Кон-сум, 1998. — 480 с.Прокопенко В. І. Практикум з трудового права України: Навч. посіб. —Харків: Консум, 1999.Российское трудовое право: Учеб. для вузов / Под. ред. А. Д. Зайки-на. — М.: НОРМА-ИНФРА-М, 1998. — 416 с.

125

16.

17.

18.

19.

20.

21.

22.

23.

24.

25.

26.

27.

28.

29.

30.

31.

32.

126

Трудове право України: Курс лекцій / За ред. П. Д. Пилипенка. —Львів: Вільна Україна, 1996. — 160 с.Трудове право України: Підручник / За ред. Н. Б. Болотіної, Г. І. Чани-шевої. — К.: Т-во “Знання”; КОО, 2000. Трудовое право России: Учеб. для вузов / Отв. ред. проф. Р. З. Лифшиц,проф. Ю. П. Орловский. — М.: НОРМА-ИНФРА-М, 1998. — 480 с. Трудовое право Украины: Учеб.-справ. пособие / Отв. ред. доц. Г.И.Ча-нышева, доц. Н. Б. Болотина. — Харьков: Одисей, 1999. — 480 с.

ДодатковаВенедиктов В. С. Трудовое право Украины: Учеб. пособие. — Харь-ков: Консум, 1998. Заржицький О., Смирнов Д. Перспективи розвитку трудового права уКонституції України // Право України. — 1997. — № 9. — С. 39–41.Мінюков П., Мінюкова Т. Особливості регулювання трудових відносинз керівниками закладів освіти України // Право України. — 1997. — № 5.Мурашко М. І.Довідник. Практичні питання реалізації положень зако-нодавчих та нормативних актів, що пов’язані з трудовим законодавс-твом. — К.: Компас, 1995. Прокопенко В. І.Порядок прийняття і звільнення з роботи. — К.: Юма-на, 1996. Прокопенко В. І. Трудове право. — К.: Вентурі, 1996. Цивільне право: Ч. І / За ред. Д. В. Бобрової та ін. — К.: Вентурі, 1997.Голощапов С. А. Понятие, виды, причины, подведомственность трудо-вых споров. — М.: ВЮЗИ, 1984. — Ч. І.Гончарова Г., Жернаков В. Сфера укладання колективного договору //Право України. — 2000. — № 8.Давиденко Г. Зміни порядку розгляду індивідуальних трудових спорів //Право України. — 1992. — № 7.Жернаков В. В. Сфера дії трудового права: історичні та методологічніаспекти. Правова держава. — К.: Ін ЮРЕ, 1998. — Вип. 9.Жернаков В. Правове регулювання праці: співвідношення трудового іцивільного права // Право України. — 2000. — № 7.Пересунько В. Класифікація трудових гарантій юридичних прав грома-дян // Право України. — 2000. — № 2.Пилипенко П. Про участь профспілок у трудових правовідносинах усвітлі Закону України “Про професійні спілки, їх права та гарантії ді-яльності”// Право України. — 2000. — № 9. Прокопенко В. І. Правове становище професійних спілок: сьогодення іперспектива // Право України. — 1999 р. — № 6.

33.

34.

35.

36.

37.

38.

39.

40.

41.

42.43. 44.

45.

46.

47.

48.

49.

50.

51.

Передмова . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .3

Тема 1. Предмет, метод, функції та система трудового права . . . . . . . . . .61.1. Предмет, метод і функції трудового права . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .61.2. Система трудового права як галузі права . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .211.3. Розмежування трудового права від суміжних

галузей права . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .25

Тема 2. Джерела трудового права . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .282.1. Поняття джерел (форм) трудового права, їх класифікація

та види нормативно-правових актів, які регулюють трудові відносини . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .28

2.2. Чинність нормативних актів у часі й просторі, а також за категоріям працівників . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .44

Тема 3. Основні принципи трудового права . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .483.1. Поняття та значення принципів трудового права . . . . . . . . . . . . . .483.2. Система основних принципів трудового права . . . . . . . . . . . . . . . . .503.3. Зміст основних принципів трудового права . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .60

Тема 4. Суб’єкти трудового права . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .664.1. Поняття, види суб’єктів трудового права та їх правовий

статус . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .664.2. Громадяни (працівники) як суб’єкти трудового права . . . . . . .694.3. Роботодавці та організації роботодавців

як суб’єкти трудового права . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .734.4. Виборні профспілкові органи та інші уповноважені

на представництво трудовим колективом органи як суб’єкти трудового права . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .75

Тема 5. Правовідносини у сфері трудового права . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .875.1. Поняття і види правовідносин у трудовому праві . . . . . . . . . . . . . .875.2. Трудові відносини . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .885.3. Правовідносини, що тісно пов’язані з трудовими . . . . . . . . . . . . . .94

Тема 6. Колективні договори та угоди . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .1056.1. Правові засади розробки, укладення

та виконання колективних договорів і угод . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .1056.2. Колективний договір . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .1096.3. Поняття, види та сторони угод . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .120

Список використаної та рекомендованої літератури . . . . . . . . . . . . . . . . . . .124

127

Çì³ñò

128

Відповідальний редактор О. С. КавуненкоРедактор В. В. Полковенко

Коректори М. В. Дроздецька, Т. К. Валицька Комп’ютерне верстання І. І. Савіцький

Оформлення обкладинки В. Б. Вацковський

Підп. до друку 25.12.02. Формат 60×84/16. Папір офсетний. Друк офсетний.Ум. друк. арк. 7,44. Обл.-вид. арк. 7,47. Тираж 15000 пр. Зам. № 3-0141

Міжрегіональна Академія управління персоналом (МАУП)03039 Київ-39, вул. Фрометівська, 2, МАУП

Свідоцтво про внесення до Державного реєстру суб’єктів видавничої справи ДК № 8 від 23.02.2000

ДП “Експрес-Поліграф”04080 Київ-80, вул. Фрунзе, 47/2

Свідоцтво ДК № 247 від 16.11.2000

Навчальне видання

Грузінова Лідія ПилипівнаКороткін Василь Григорович

ТРУДОВЕ ПРАВО УКРАЇНИ

Навчальний посібник

Частина 1

Educational edition

Gruzinova, Lidiya P. Korotkin, Vasyl G.

LABOUR LAW OF UKRAINE

Educational manual

Part 1

The General part of labour law and institutions of its Main part are given in the edu-cational manual according to curriculum "Labour law of Ukraine". The question of labourlaw theory is elucidated, the active labour legislation and practice of its application areanalysed.

It is meant for students of extralegal higher educational institutions and faculties,who study labour law of Ukraine, and for all, interested in question of Ukrainian labourlegislation.