ВІННИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТІМЕНІ МИХАЙЛА КОЦЮБИНСЬКОГО

НАВЧАЛЬНО-НАУКОВИЙ ІНСТИТУТ ПЕДАГОГІКИ, ПСИХОЛОГІЇ, ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ ВИЩОЇ КВАЛІФІКАЦІЇ

Кафедра інноваційних та інформаційних технологій в освіті

КУРСОВА РОБОТАЗ МЕТОДИКИ ПРОФЕСІЙНОГО НАВЧАННЯ

Методичні рекомендації

Вінниця 2016

Курсова робота з методики професійного навчання / Укладачі В.М. Бойчук, Р.С. Гуревич. - Вінниця: ВДПУ імені Михайла Коцюбинського, 2016. - 69 с.

Рецензенти:Акімова О.В. - доктор педагогічних наук, професор, завідувач кафедри педагогіки і професіної освіти Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського.Каплінський В.В. - кандидат педагогічних наук, доцент, доцент кафедри педагогіки і професіної освіти Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського.

Затверджено на засіданні кафедри інноваційних та інформаційних технологій в освіті (протокол № від 2 листопада 2016 р.).

Методичні рекомендації розроблено на допомогу студентам освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр», а також науковим керівникам для організації роботи студентів у підготовці до написання, складанні плану, формуванні тексту та оформленні курсової роботи.

© Р.С. Гуревич, В.М. Бойчук

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………. 4

РОЗДІЛ I ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ВИКОНАННЯ КУРСОВИХ РОБІТ…………………………….6

1.1.Сутність процесу написання курсової роботи……………………61.2.Технологія опрацювання наукової інформації…………………...81.3.Методи наукових дослідження…………………………………… 11

РОЗДІЛ II ХАРАКТЕР, ЗМІСТ ТА ОФОРМЛЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ДОСЛІДЖЕНЬ ПІД ЧАС ВИКОНАННЯ КУРСОВИХ РОБІТ……………………………………………………………….24

2.1.Виконання курсової роботи та основні вимоги до її змісту……..242.2.Структура курсової роботи………………………………………...252.3.Оформлення курсової роботи……………………………………...282.4.Керівництво та критерії оцінювання курсової роботи………….. 37

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА ДО НАПИСАННЯ КУРСОВОЇ РОБОТИ……………………………………………. 41СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………….42ДОДАТКИ………………………………………………………….43Додаток А. Положення про виконання курсових робіт………... 43Додаток Б. Зразок титульного листа…………………………….. 47Додаток В. Зразок змісту курсової роботи……………………….48Додаток Д. Зразок вступу та першого розділу до курсової роботи………………………………………………………………. 50Додаток Е. Приклади оформлення бібліографічного опису у списку джерел……………………………………………………… 54Додаток Є. Оцінювання курсової роботи з дисципліни «Методика професійного навчання»……………........................... 61Додаток Ж. Зразок відгуку на курсову роботу…………………. 62Додаток И. Орієнтовна тематика курсових робіт………………. 63

3

ВСТУП

Курсова робота з методики професійного навчання (МПН) є важливим складником професійно-педагогічної підготовки студентів освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр» і самостійним навчально-науковим дослідженням студента, яке виконується з певної дисципліни або з двох-трьох дисциплін одного спрямування. Виконання курсової роботи здійснюється на 4 курсі і має на меті формування у студентів вміння проводити наукові дослідження, навичок творчої самостійної роботи, досвіду застосування загальнонаукових і спеціальних методів у сучасних наукових дослідженнях. Згідно з Положенням про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах України курсова робота виконується з метою закріплення, поглиблення і узагальнення знань, одержаних студентами за період навчання та їх застосування для комплексного вирішення конкретного фахового завдання.

Таким чином, курсова робота – це дослідницько-реферативна праця, яка дозволяє студентові виробити практичні вміння наукової праці (пошук джерел інформації та робота з ними, реферування наукової та методичної літератури, порівняння кількох поглядів на одну проблему тощо), виявити рівень знань з певної спеціалізації чи галузі знань, продемонструвати вміння самостійно мислити, робити узагальнення та висновки.

Основною метою курсової роботи є поглиблене узагальнення і систематизація знань, засвоєних на заняттях з методики професійного навчання, в процесі вивчення інших дисциплін психолого-педагогічного циклу, а також прищеплювання студентам початкових навичок в галузі науково-педагогічних досліджень.

Виконання курсової роботи можливе лише після того, як студенти адаптуються до освітнього клімату і вимог університету та прослухають основні навчальні дисципліни, які пояснюють ці вимоги та методику написання наукових праць (вступ до фаху, педагогіка, психологія, методика викладання інформаційних технологій, основи наукових досліджень тощо).

Написання курсової роботи характеризується об’єктом, завданнями і методами дослідження. Об’єктом вивчення є процес професійної підготовки та вивчення технологій учнями у професійних закладах освіти включаючи всі його сторони: зміст навчального предмету, методи викладання, пізнавальну діяльність учнів і наслідки навчання.

Під час написання курсової роботи забезпечуються головні завдання вивчення дисципліни МПН, а саме:

1. Розкриття змісту основних положень Державного стандарту професійно-технічної освіти та нової структури професійної підготовки у навчальних закладах.

2. Оволодіння майбутніми вчителями (викладачами) теоретичними і методичними знаннями та вміннями проведення уроків відповідно до нових тенденцій реформування освітньої галузі з використанням активних, інтерактивних методик, інформаційних засобів навчання.

3. Показ шляхів забезпечення освітньої, розвиваючої і виховної функції

професійної підготовки учнів.4. Здійснення зв’язків професійної підготовки учнів з основами наук,

інтеграція знань учнів про техніку, технологію і виробництво.5. Визначення змісту роботи вчителя по організації, плануванню і

матеріальному забезпеченню професійного, профільного та технологічного навчання та продуктивної праці учнів.

У процесі виконання курсової роботи здійснюється: розвиток умінь в застосуванні студентами теоретичних знань з МПН

для розв’язання конкретних педагогічних задач стосовно до різних навчальних закладів: професійного училищу, центру профтехосвіти, коледжу, гімназії, ліцею загальноосвітньої школи та інших позашкільних закладів освіти;

розвиток творчої ініціативи студентів під час самостійного вирішення поставлених перед ними завдань і прагнення до пошуку оригінальних розв’язків;

набуття студентами умінь здійснення пошуку педагогічної і науково-технічної інформації, систематичного літературно-грамотного викладення питань, котрі досліджуються, обґрунтування отриманих результатів;

прищеплення студентам почуття відповідальності за роботу, яку вони виконують, рішення з питань теми, що ними приймаються, і вміння обґрунтовано їх захищати.

Студенти обирають теми наукових робіт з переліку запропонованого кафедрою. Вони також можуть самостійно пропонувати чи обирати тему у межах визначеної для курсової роботи дисципліни та зазначених викладачем напрямів. Оцінювання курсової роботи відбувається у вигляді відкритого захисту курсової роботи перед фаховою комісією.

Для того, щоб покращити якість студентських робіт та оволодіти досвідом обмінюватися своїми здобутками, проводяться щорічні загальноуніверситетські студентські конференції, на яких студенти ознайомлюють з результатами курсового дослідження. З їх допомогою у студентів формується ще й інше важливе вміння: презентувати свій доробок, публічно захищати висловлені ідеї та тези, долати страх перед аудиторією.

5

РОЗДІЛ ІТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ

ВИКОНАННЯ КУРСОВИХ РОБІТ

1.1. Сутність процесу написання курсової роботи

Тематика курсових робіт має відповідати завданням навчальної дисципліни і тісно пов'язуватися з практичними потребами конкретного фаху. Керівництво здійснюється, як правило, найбільш кваліфікованими викладачами кафедри. Термін виконання курсових робіт визначається робочим навчальним планом.

Курсова робота допомагає студентові системно показати теоретичні знання з вивченої дисципліни, оволодіти первинними навичками дослідної роботи: збирати дані, аналізувати, творчо осмислювати, формулювати висновки, пропозиції та рекомендації з предмету дослідження. Тут є слушна нагода проконтролювати знання і вміння студента, правильно організувати дослідну роботу, оформити її результати і показати готовність до виконання підсумкової роботи з фаху. Виконання курсової роботи повинно сприяти поглибленому засвоєнню лекційного курсу і отриманню навичок у галузі вирішення практичних завдань. Це потребує від студента не тільки знань загальної і спеціальної літератури з теми дослідження, а й умінь проводити педагогічні, експертні та інші дослідження, пов'язувати питання теорії з практикою, робити узагальнення, формулювати висновки та пропозиції.

Тематика курсових робіт з навчальної дисципліни щорічно затверджується кафедрою. Студентам надається право вільного вибору теми.

На якість курсової роботи суттєво впливає вміле використання практичного матеріалу. Підбір даних, їх критичне осмислення та обробка є досить важливим етапом у підготовці і написанні курсової роботи.

Процес виконання курсової роботи поділяється на декілька етапів, а саме: вибір теми курсової роботи; підготовка до написання курсової роботи; складання плану роботи; формування тексту курсової роботи; оформлення роботи; захист курсової роботи.

Активна робота з вибору теми починається зі спільної наради студентів та викладача - наукового керівника. Доцільно при цьому врахувати актуальність тем дослідження, професійні інтереси студента й напрям науково-дослідницької роботи кафедри або викладача.

Вибираючи тему курсової роботи з запропонованої тематики, студент повинен зорієнтуватись у тому, щоб дослідження, здійснене в процесі розробки курсової роботи, можливо було продовжити в подальших наукових пошуках.

Назва курсової роботи повинна бути короткою, відповідати обраній спеціальності та суті дослідження. Виходячи з цього найбільш оптимальним варіантом назви курсових робіт можуть починатись зі слів «Формування…», «Розробка...», «Методика…», «Використання…».

Вибрана тема погоджується з науковим керівником і затверджується на кафедрі. Подальше її змінення або коригування можливе лише з дозволу наукового керівника при достатньому обґрунтуванні змін студентом.

У процесі підготовки до написання курсової роботи підбираються й вивчаються літературні джерела, складається бібліографія. Дієву допомогу студенту в цьому надає науковий керівник, а також працівники бібліотек. Самостійний пошук літературних джерел здійснюється за допомогою бібліотечних каталогів (систематичного, алфавітного), реферативних журналів, бібліографічних довідників. Особливу увагу слід звернути на періодичні видання: газети, журнали, де можна знайти останні результати досліджень науковців. Методика вивчення літератури, як основа наукового дослідження в курсовій роботі, залежить від характеру й індивідуальних особливостей студента – загальноосвітнього рівня й спеціальної підготовки, ерудиції та особливостей пам'яті, звичок і працездатності. Разом з цим є доцільним дотримання загальних правил опрацювання літератури. Спочатку потрібно ознайомитись з основною літературою (підручниками, теоретичними статтями), а потім – прикладною (методичними розробками, інструктивними матеріалами, статтями про конкретні дослідження тощо). Вивчення складних джерел (монографій) слід починати лише після опрацювання простіших (підручників). Вивчення книг передує вивченню статей найновіших джерел.

Відібрана література підлягає уважній обробці. Попереднє ознайомлення включає побіжний огляд змісту, читання передмови, анотації. Розділи, що мають особливе значення для курсової роботи, старанно обробляють, звертаючи особливу увагу на ідеї й пропозиції щодо вирішення проблемних питань обраної теми, дискусійні питання, наявність різних точок зору й протиріч.

У процесі опрацювання літератури на окремих аркушах або картках роблять конспективні записи, виписки з тексту, цитати, цифровий матеріал. При цьому слід обов'язково робити повні бібліографічні записи джерел: автора, назва книги (статті), видавництва (назви журналу), року видання, обсягу книги (номеру журналу), номеру сторінки з тим, щоб використати ці записи для підготовки списку використаних джерел й зробити необхідні посилання на джерела в тексті курсової роботи.

Попереднє ознайомлення з літературними джерелами є основою для складання плану курсової роботи. План включає: вступ; 3-4 взаємопов'язані і логічно побудовані параграфи, що дозволяють розкрити тему; висновки; список використаних джерел. Самостійно складений студентом план обговорюються з науковим керівником, у разі необхідності коригується й після цього затверджується. Формування тексту курсової роботи відбувається шляхом систематизації й обробки зібраних матеріалів з кожної позиції плану. До тексту

7

вносяться тільки старанно підібрані й цілеспрямовано проаналізовані матеріали. На цьому ж етапі виконуються обчислення, обґрунтовуються пропозиції, формулюються висновки, підбирається ілюстративний матеріал (графіки, рисунки, таблиці). У процесі роботи визначається необхідність доповнення додатковими матеріалами. Одержаний чорновий варіант курсової роботи доповнюється, уточнюються деякі положення, остаточно формулюються всі висновки й пропозиції.

Текст курсової роботи повинен бути відредагованим, стилістично витриманим як наукове дослідження. Остаточне оформлення курсової роботи здійснюється у відповідності з вимогами.

Виконана курсова робота у встановлений регламентом термін здається на кафедру і після реєстрації передається науковому керівнику для рецензування. У своїй рецензії викладач зазначає позитивні сторони й недоліки курсової роботи, оцінює ступінь самостійності формулювання основних положень та висновків, наявність елементів творчого пошуку й новизни, величину масиву опрацьованої інформації, дотримання вимог щодо змісту й оформлення роботи, а також робить висновок щодо допуску до захисту з попередньою оцінкою за чотирибальною шкалою. У разі незадовільної оцінки робота повинна бути перероблена з урахуванням зауважень рецензента. Вдруге робота здається з попередньою рецензією.

1.2. Технологія опрацювання наукової інформації

Цей етап передбачає пошук необхідної літератури у бібліотеках і архівах та її опрацювання. Фрагменти документів та наукової літератури, які студент згодом планує використати у тексті курсової, зберігаються у вигляді нотаток. Нотатки виконують на окремих картках, намагаючись дотримуватися принципу «один сюжет - один аркуш». Дослідникам дуже допомагає звичка зазначати у верхній частині картки джерело, з якого походить матеріал, а на полях – «ключове слово», що допомагає пригадати, якій події, сюжетові чи особі присвячено даний фрагмент. Ще більше зусиль і часу варто затратити на зберігання бібліографічної інформації. До бібліографічної картки (зазвичай вона менша і виготовляється із цупкого паперу або картону) вносять відомості про автора, повну назву видання, типографську інформацію, а також локалізацію книги – бібліотеку чи приватну збірку в якій вона зберігається. Остання інформація виявиться дуже важливою, якщо виникне необхідність повторно звернутися до певних джерел, наприклад, щоб уточнити цитату.

Аналіз зібраного матеріалу передбачає його сортування і критичну оцінку. Важливо дотримуватися певної техніки такого дослідження, яка дозволяє досягти економії часу та зусиль. Передусім потрібно встановити наукову цінність кожної окремої позиції зібраної літератури (не лише «універсальну», а швидше цінність щодо конкретної теми та завдань роботи). Ця цінність визначає і порядок аналізу цієї літератури. Одночасно, слід мати на увазі що новіші праці,

як правило, є повнішими і точнішими.Окремо слід відзначити випадки, коли студентське дослідження

присвячене поглядам або вченню якогось автора на основі вивчення відповідних документів. Якщо це так, то аналізуючи матеріал, слід ділити його на наступні три групи:

1 Джерела, тобто праці основного персонажа роботи, його сучасників, біографічні документи, і т. д; офіційні документи.

1 Дослідження, тобто праці написані на цю тему на основі джерел.1 Допоміжна література (словники, довідники, енциклопедії). Як використовувати джерела? Звернення до праць інших авторів є

абсолютно універсальною практикою. Таким чином можна продемонструвати, що ми поділяємо думку відомих та авторитетних дослідників. Можна використати працю відомого автора як приклад – такий підхід є особливо продуктивним, коли порівнюємо дві і більше позиції. Звернення до думок, фактів, сюжетів, викладених у працях попередників, дозволяє помістити курсову роботу у контекст певної наукової дискусії, пов’язати її із ширшими темами і сюжетами. Нарешті, таким чином можна покритикувати тих авторів, з поглядами яких не погоджуємося. Використовувати праці інших авторів можна шляхом цитування, перефразовування, або узагальнення.

При виконанні дослівних виписок, які пізніше в тексті можуть стати цитатами, потрібно бути особливо обережними. Переписувати потрібно дослівно, включно з помилками і знаками пунктуації. Вдаватися до дослівного цитування потрібно тоді, коли мова джерела є своєрідною, живою, провокативною, або тоді, коли дослівна передача тексту є історично важливою. Цитування варто звести до мінімуму і вдаватися до нього лише тоді, коли воно справді необхідне. Цитуючи, ми повинні дотримуватися кількох формальних правил:

1 Цитата повинна бути дослівною1 Цитата не повинна бути надто довгою1 Цитата повинна подаватися у лапках і супроводжуватися

посиланням на джерело у примітці.1 Вилучення певних фрагментів, яке дозволяє уникнути довгого

цитування, позначається трикрапкою ...1 Пояснення, які розривають текст цитати, подаються у квадратних

дужках – [ ]1 Цитати, які є незавершеним реченням, граматично узгоджуються із

авторським текстом.Перефразовування, переказування, як правило, становить матеріал для

більшої частини тексту курсової роботи. Це означає, що вже на етапі нотаток студент починає писати текст своєї праці. У цьому випадку він намагається передати думку автора якнайближче до оригіналу, але використовуючи власну лексику. Зайве нагадувати, вдаючись до цього способу, ми також повинні визнати авторство ідеї за допомогою примітки. Кроки, які дозволяють адекватно

9

передати думки чужого тексту і при цьому уникнути плагіату є наступними: Виділити основні ідеї Змінити структуру речень Використовувати синоніми або слова з подібним значенням, змінювати

форми слів.Узагальнення дозволяє одним реченням передати зміст цілого розділу або

цілої авторської праці. Перефразовуючи, узагальнюючи чи цитуючи праці інших авторів, ми передусім маємо на меті висловити власну позицію. Найголовніше, що при цьому слід пам’ятати – наша праця повинна бути передусім нашою працею, написаною нашими словами. Таким чином, використовуємо чужі тексти для того, щоб підтвердити власну думку, проілюструвати нашу позицію, протиставити її думці авторитетів чи продемонструвати слабкість аргументації опонентів. Слід постійно стежити за тим, щоб наша думка не змішувалась у тексті із цитованою. Дослівне запозичення чужого тексту, яке не супроводжується посиланням на джерело, називається плагіатом і суворо карається у науковому середовищі. Робота, автор якої допустився плагіату, знімається з розгляду незалежно від стадії підготовки без права її повторного захисту.

Як аналізувати джерела і літературу? Критичний аналіз тексту передбачає дві основні процедури – структурний аналіз та оцінювання аргументів. У процесі структурного аналізу даються відповіді на наступні запитання:

1 Які основні висновки (твердження) пропонує автор? Останні можуть бути висловлені прямо або непрямо, можуть виступати у формі рекомендацій, визначень, фактичних тверджень і т.д.

1 Які основні докази використав автор щоб довести свою тезу, яка структура цих доказів?

Оцінювання аргументів також передбачає пошук відповідей на кілька запитань:

1. Чи є докази переконливими (прийнятними) – цей крок може включати оцінку фактичних тверджень, визначень, а також оціночних суджень

2. Чи докази підтримують авторські твердження?3. Чи існують інші міркування чи докази, що могли б підтримати або

заперечити твердження автора?4 Яке загальне враження постає від аргументації?Етап реконструкції передбачає встановлення фактів. Щоб текст не був

лише набором суб’єктивних думок, слід потурбуватися про достовірність фактів. Факти – каркас будь-якого дослідження і тому перевірка їхньої істинності (верифікація) невіддільна від роботи із довідковим апаратом. Перевірка достовірності інформації, яка зустрічається у джерелах, може вимагати різних розумових операцій. Часом найефективнішими кроками можуть бути звернення до довідкової літератури чи порівняльний аналіз відомостей, які містяться у різних документах. Важливо також вирішити, чи твердження походить із надійного джерела. Тому варто звернути увагу на репутацію джерела інформації, а також на компетентність її автора. Додатково слід звернути

увагу на те, первинним чи вторинним є джерело, на яке посилається автор. Корисно також знати, які суб’єктивні мотиви могли впливати на висновки автора (релігійні та політичні переконання, особисті та історичні обставини).

Пояснювальний або теоретичний етап. На цьому етапі створюється власне наукове знання. Якщо попередні етапи були присвячені переважно роботі з емпіричним (фактичним, дослідним) матеріалом, то цей передбачає ряд логічних операцій, спрямованих на його опис, аналіз, пошук зв’язків і залежностей між подіями і явищами. Дослідник намагається осмислити і співставити наявні в його розпорядженні факти, порівняти можливі трактування цих фактів, відстежити тенденції і закономірності. На цьому етапі студент найповніше реалізує своє право на власне розуміння феномену чи сюжету, які є темою курсової роботи. Таке пояснення передбачає застосування певної ідеї, теорії, так званих «позаджерельних» (тобто теоретичних) знань.

Наративний етап. Написання і оформлення тексту курсової роботи. (детально в розділі ІІ)

1.3. Методи наукових дослідження

До науково-педагогічних методів дослідження відносяться ті, які безпосередньо пов'язані з реальністю, з педагогічною практикою, забезпечують нагромадження, фіксацію, класифікацію та узагальнення вихідного матеріалу для послідуючого створення педагогічної теорії.

Вивчення літератури, документів і результатів діяльності. Вивчення літератури - один із найбільш широко розповсюджених методів одержання первинної інформації на ранніх стадіях дослідження для попереднього ознайомлення з об'єктом. Служить для аналізу історії і сучасного стану проблеми, дає можливість відокремити відоме від невідомого, вивчити мало опрацьовані і дискусійні положення, різні точки зору, створити первинне уявлення про проблему і шляхи її розв'язання, виявити «білі плями» і неясності в опрацюванні питання.

Вивчення літератури і документальних матеріалів продовжується в процесі всього дослідження, однак на різних етапах дослідження зазначений метод виконує різні функції. Наприклад, на початку дослідження він допомагає ознайомитися з сучасним станом проблеми, сформулювати базову педагогічну концепцію, виявити суперечності у досліджуваній проблемі, відділити відоме від невідомого тощо.

На наступних етапах дослідження використання цього методу допомагає дослідникові уточнити і відкоригувати гіпотезу дослідження, його завдання та логіку всього дослідження.

Педагогічні документи охоплюють рукописи, друковані видання, та магніто- і відеозаписи. Їх можна поділити на дві групи.

11

Першу групу складають документи, що були підготовлені без участі дослідника: протоколи педагогічних рад, предметних комісій, конференцій, батьківських зборів, екзаменів тощо. До них належать звіти, щоденники вчителя і учнів, записи академ-концертів, сценарії виховних заходів. Така статистика є цінним свідченням про рівень організації навчально-виховного процесу, його ефективність.

Другу групу складають документи, що були підготовлені за дорученням дослідника: творчі роботи учнів, їхні реферати, фіксація поглядів учителів і батьків на ту чи іншу педагогічну проблему тощо. У роботі з цією групою документів необхідно впевнитися в їх надійності та достовірності, знати, з якою метою вони були підготовлені, бо подані матеріали бувають іноді дещо перекрученими.

Метод педагогічних спостережень. Одним із найбільш поширених методів наукового дослідження є спостереження. Важко назвати сферу пізнання, в якій не користувалися б цим методом або так чи інакше не зверталися б до нього як до джерела. Навіть високоабстрактні теорії в кінцевому рахунку виходять з положень, сформульованих не без участі спостереження. Теза про те, що практика є джерело, критерій і мета пізнання, дає підстави говорити про спостереження як про метод, який володіє достоїнством всезагальності, тому що спостереження - процес внутрішньо притаманний всякій практичній діяльності.

В педагогіці метод спостереження передбачає цілеспрямований, планомірний і систематичний пошук і фіксацію проявів психолого-педагогічних явищ і процесів. Особливостями спостереження як наукового методу є:

спрямування до зрозумілої, конкретної мети; планомірність і систематичність; об'єктивність у сприйманні об'єкта вивчення і його фіксації; збереження природного перебігу психолого-педагогічних процесів.

Спостереження може бути: цілеспрямованим і випадковим; суцільним і вибірковим; безпосереднім і опосередкованим; тривалим і короткочасним; відкритим і прихованим («інкогніто»); констатувальним і оцінювальним; неконтрольованим і контрольованим (реєстрація спостережуваних подій за заздалегідь відпрацьованою процедурою); каузальним і експериментальним; польовим (спостереження в природних умовах) і лабораторним (в експериментальній ситуації).

Метод педагогічних спостережень - цілеспрямований і планомірний процес збирання інформації шляхом прямої і безпосередньої реєстрації дослідником виховних процесів або явищ. Дає можливість одержувати дані, необхідні для подальших теоретичних побудов і їх наступної перевірки на досвіді, забезпечує теоретичне дослідження емпіричною інформацією, перевіряє адекватність і істинність теорії на практиці, дає можливість вивчати об'єкти в їхній цілісності, в природному функціонуванні. Спостереження повинно привести до формулювання гіпотез, їх уточнення, переходу в теорію, яка пояснює явища. З його допомогою перевіряються також одержані гіпотези, висновки і кінцеві результати всього циклу дослідження. Спостереження

відрізняється від звичайної фіксації явищ систематичністю, цілеспрямованістю, опорою на певну педагогічну концепцію.

До процедури одержання і тлумачення інформації в спостереженні ставляться такі вимоги: 1) Спостереженню доступні лише зовнішні факти, які мають мовні і рухові прояви. 2) Характеристики, які реєструються, повинні бути як можна більше описовими і як можна менше пояснювальними. 3) Для спостереження повинні бути виділені найбільш важливі моменти поведінки. 4) Спостерігач повинен мати можливість фіксувати поведінку оцінюваної особи тривалий час. 5) Надійність спостереження підвищується при співпаданні показів кількох спостерігачів. 6) Рольові відношення між спостерігачем і спостережуваним повинні бути усунуті. 7) Оцінки не повинні піддаватися суб'єктивним впливам. Результати, одержані в процесі спостереження, є емпіричними фактами; встановлення закономірностей можливе лише при їх старанному аналізі. Цей метод більше ніж, наприклад, експеримент, потребує доповнення дослідження того самого об'єкту іншими методами.

Спостереження - процес складний: можна дивитися, але не бачити; дивитися разом, а бачити різне; дивитися на те, що бачили і бачать багато людей, але, на відміну від них, побачити нове тощо. Спостереження як метод педагогічного дослідження передбачає виконання дослідником таких правил:

чітко визначати цілі спостереження; складати програму спостереження в залежності від цілі; детально фіксувати дані спостереження; застосовувати системи категорій L оцінкових шкал.

Програма спостереження повинна точно визначати послідовність роботи, виділяти найбільш важливі об'єкти спостереження, способи фіксації результатів (протокольні записи, щоденники спостережень тощо).

Видів спостережень існує багате, їх виокремлюють за різними ознаками. Залежно від тривалості вирізняють довгочасне і короткочасне, неперервне і дискретне спостереження. Короткочасне спостереження проводиться упродовж нетривалого часу. Якщо воно переривається і регулярно повторюється через певний проміжок часу, його називають дискретним. Неперервне спостереження передбачає постійне, детальне вивчення педагогічного процесу для одержання цілісного уявлення про нього. Як правило, воно буває довгочасним, тобто триває довго. За обсягом спостереження буває широке і вузькоспеціальне, спрямоване на виявлення окремих сторін явища або окремих об'єктів (монографічне спостереження за дітьми к групі, за інтересом до діяльності і т.д.).

Як і будь-який метод, спостереженням має свої сильні сторони і недоліки. Спостереження дає можливість вивчити предмет в його цілісності, в його природному функціонуванні, в його живих, багатогранних зв'язках і проявах. В той же час цей метод не дає можливості активно втручатися в процес, що вивчається, змінювати його або спеціально створювати певні ситуації, робити точні заміри.

13

В практиці дослідження проблем педагогіки та методики широко застосовується метод вивчення та узагальнення педагогічного досвіду. Цей метод дає можливість виявити наявний рівень навчально-виховної роботи, її сильні і слабкі сторони. Вивчення прогресивного педагогічного досвіду дає можливість встановити закономірності педагогічного процесу, елементи педагогічної культури і майстерності, новаторства викладачів. Об'єктом вивчення може бути масовий досвід (для виявлення провідних тенденцій), негативний досвід (для виявлення характерних недоліків і помилок), передовий досвід, знайдений у масовій практиці.

Критеріями передового педагогічного досвіду зазвичай виступають: новизна, висока результативність, відповідність найновішим досягненням педагогіки, стабільність результатів, можливість повторення досвіду іншими, оптимальність досвіду.

Передовий педагогічний досвід - це результат творчого пошуку шкіл і учителів, який відкриває нові педагогічні факти, створює нові педагогічні цінності, раніше невідомі в педагогічній науці і шкільній практиці, або які істотно модифікують стосовно до сучасних завдань навчання і виховання дітей і молоді наявні форми, методи і прийоми навчально-виховної роботи. Під передовим педагогічним досвідом більш правильно було б розуміти те нове й оригінальне, корисне для практики, що знайдено самим педагогом. Ним не обов'язково повинна бути нова дидактична закономірність. Це може бути вдалий нестандартний методичний розв'язок якихось питань навчання даному предмету, досвід використання на практиці теоретичного положення, переведення якого на прикладний рівень поки що недостатньо опрацьоване і викликає певні утруднення.

Щоб виявити справді передовий досвід, відрізнити його не лише від прожектерства і спекуляцій, а й від досвіду позитивного, але традиційного, необхідно виділити критерії, характерні риси передового досвіду. Такими критеріями можуть виступати: 1) актуальність і перспективність досвіду, його відповідність вимогам життя, тенденціям суспільного розвитку і науково-технічного прогресу; 2) новизна в постановці цілей, відборі змісту, виборі засобів і форм організації педагогічного процесу; 3) відповідність основним положенням сучасних соціальних наук; 4) стійкість, стабільність позитивних високих результатів; 5) можливість творчого застосування досвіду в схожих умовах, перенесення його на інші об'єкти; 6) оптимальна витрата сил, енергії, засобів і часу педагогів і учнів чи студентів для досягнення позитивних результатів; 7) оптимальність досвіду в цілісному соціально-педагогічному процесі.

Бесіда як метод педагогічного дослідження. Бесіда один з основних дослідницьких методів педагогіки і психології, який передбачає одержання інформації про явище чи процес, що вивчаються, в логічній формі як від досліджуваної особистості, членів групи, яка вивчається, так і від навколишніх людей. Бесіда дає можливість глибше пізнати психологічні особливості особистості людини, характер і рівень її знань, інтересів, мотивів дій і вчинків шляхом аналізу даних, одержаних у відповідях на поставлені і попередньо

продумані запитання. Сама бесіда відрізняється порівняно вільною побудовою плану, взаємним обміном думками, оцінками, пропозиціями і припущеннями. За допомогою бесіди можна зібрати достатню кількість фактів, які стосуються переконань, прагнень, ставлення до навколишньої дійсності і подій, що відбуваються, умов життєдіяльності досліджуваної особи, класу, групи, колективу. Бесіда проводиться у формі особистого спілкування за спеціально складеною програмою.

Особливість бесіди як наукового методу полягає в тому, що завдяки безпосередньому контакту з піддослідним є можливість, зберігаючи впродовж усієї бесіди одну й ту саму мету її проведення, видозмінювати питання у відповідності з одержуваними відповідями. В умовах безпосереднього контакту з піддослідним дуже важливо в процесі всієї бесіди зберігати невимушену доброзичливу обстановку. На кожному з етапів бесіда не повинна перетворитися в опитування, а тим більше в допит піддослідних.

При побудові бесіди слід мати на увазі, що дані про педагогічне явище, яке нас цікавить, можуть бути одержані як у вигляді відповідей на прямо поставлене запитання (що знає піддослідний про той чи інший об'єкт, яке його ставлення до нього, яка область його інтересів тощо), так і побічним шляхом. В останньому випадку в основу бесіди може бути покладене обговорення прочитаної книги, переглянутого спектаклю чи кінофільму, обговорення якоїсь проблемної ситуації тощо. Висловлені при цьому судження про літературні персонажі, про можливі варіанти розв'язання проблемної ситуації дадуть можливість досліднику зробити опосередковані висновки про особистісні особливості самого піддослідного, підтвердити, уточнити, доповнити характеристику піддослідного, яка склалася в дослідника на основі відповідей на прямо поставлені запитання.

Методом бесіди найбільш доступно дізнатися про минуле піддослідного і тим самим дістати дані, які можуть бути використані для пояснення причин тих чи інших психічних особливостей.

Практика психолого-педагогічних досліджень виробила певні правила застосування методу бесіди:

вести бесіду лише з питань, які безпосередньо пов'язані з досліджуваною проблемою;

формулювати запитання чітко і зрозуміло, враховуючи ступінь компетентності в них співбесідника;

підбирати і ставити запитання в зрозумілій формі, яка стимулює респондентів давати на них розгорнуті відповіді;

уникати некоректних питань, враховувати настрій, суб'єктивний стан співбесідника;

вести бесіду так, щоб співбесідник: бачив у досліднику не керівника, а товариша, який проявляє непідробний інтерес до його життя, думок, сподівань;

не проводити бесіду поспіхом, у збудженому сталі;

15

обирати таке місце і час проведення бесіди, щоб ніхто не заважав її перебігу, підтримувати доброзичливий настрій.

Бесіда може бути формалізованою і неформалізованою. Формалізована бесіда передбачає стандартизовану постановку запитань і реєстрацію відповідей на них, що дає можливість швидко групувати та аналізувати одержану інформацію. Неформалізована бесіда проводиться за нежорстко стандартизованими запитаннями, що дає можливість послідовно ставити додаткові запитання, виходячи із ситуації, яка склалася. В процесі бесіди цього виду, як правило, досягається більш тісний контакт між дослідником і респондентом, що сприяє одержанню найбільш повної і глибокої інформації.

Успішність проведення бесіди залежить від дотримання низки умов:1) наявність продуманого плану бесіди, який являє собою неформальний

перелік запитань, які повинні ставитися під час бесіди (бесіда не повинна перетворюватися в анкетування), а загальну схему бесіди з вказівкою того, що треба з'ясувати в результаті її проведення; 2) вміння дослідника одержувати відомості, які його цікавлять, не лише шляхом безпосереднього спостереження, а й побічно; 3) вміння дослідника уточняти факти, які його цікавлять, у процесі бесіди; 4) наявність у дослідника близького особистого контакту з досліджуваним, встановленого ще до бесіди.

Методи опитування в структурі педагогічного дослідження. Методи опитування психолого-педагогічного дослідження являють собою письмові або усні, безпосередні або опосередковані звернення дослідника до респондентів із запитаннями, зміст відповідей на які розкриває окремі сторони проблеми вивчення. До цих методів вдаються в тих випадках, коли джерелом необхідної інформації виступають люди - безпосередні учасники педагогічних процесів і явищ, які вивчаються. За допомогою методів опитування можна дістати інформацію як про події і факти, так і про думки, оцінки, переваги опитуваних.

Ефективність отримання усних і письмових висловлювань залежить від бажання опитуваних відповідати на поставлені запитання і від рівня їхньої підготовки до спілкування з дослідником на певну тему. Тому в процесі опитування необхідно створювати доброзичливу атмосферу, що спонукає до щирих відповідей, викликає довірливе ставлення співрозмовників один до одного. Інколи опитувані здогадуються про те, що від них вимагається, тому інформація, яку отримує дослідник від опитуваних, не завжди об'єктивна. Метод опитування варто розглядати як засіб збору первинного матеріалу, що підлягає переперевірці іншими методами. Опитування відображає суб'єктивні думки й оцінки. Тому важливо виявляти в цих відповідях об'єктивний зміст і об'єктивні тенденції в розвитку досліджуваної проблеми.

При проведенні опитування дуже важливою є однозначна, зрозуміла, чітка постановка запитань. Не можна ставити запитань підказуючого характеру. Далеко не завжди корисно ставити запитання прямо. Рекомендується з'ясовувати те, що нас цікавить, побічно, тобто через ряд часткових запитань; уникати слів з подвійним значенням і занадто довгих запитань; пояснювати запитання, якщо воно складне і незрозуміле для респондента; запитувати не взагалі, а у зв'язку з конкретним досвідом опитуваного.

Інтерв'ю - метод одержання інформації шляхом безпосередньої цілеспрямованої бесіди інтерв'юера з респондентом. В залежності від мети опитування розрізняють документальне інтерв'ю, коли опитування учасників або свідків здійснюється з метою відтворення минулих фактів; інтерв'ю думок і ставлень, коли за допомогою інтерв'ю намагаються з'ясувати думки і ставлення людей до подій, що відбуваються, або явищ соціальної дійсності. За формою запитань: формалізоване (стандартизоване) інтерв'ю, коли формування запитань, їх число й альтернативи відповідей, кодування і форма запису передбачаються заздалегідь і строго фіксуються; неформалізоване (нестандартизоване), коли запитання і відповіді на них не визначаються заздалегідь. За процедурою проведення: панельне, спрямоване на вивчення еволюції ставлень і думок якоїсь групи людей до тієї чи іншої події протягом певного інтервалу часу; групове, коли одночасно проводиться опитування невеликої кількості осіб з метою викликати дискусію в групі; клінічне, спрямоване на одержання найбільш повної і глибокої інформації про мотиви, установки, думки респондента; багаторазове, коли одна й та сама особа опитується кілька разів протягом тривалого часу; фокусоване, спрямоване на вивчення реакції певного суб'єкта на якісь стимули відомої педагогу - досліднику ситуації; неспрямоване, неформалізоване інтерв'ю, яке має своєю метою зняти внутрішню напругу респондента і добитися психотерапевтичного ефекту.

Інтерв'ю допомагає одержати глибинну інформацію про думки, погляди, мотиви, уявлення респондентів; дає змогу вести спостереження за їх психологічними реакціями. Воно ефективне в тих випадках, коли дослідник впевнений в об'єктивності відповідей опитуваного. Під час інтерв'ю дослідник ставить сформульовані наперед запитання у певній послідовності й записує відповіді на них. При проведенні інтерв'ю слід подбати про усунення або хоча б зниження впливу «третіх» осіб, присутність яких може змінити психологічний контекст інтерв'ю, спричинити нещирі відповіді респондента. На якість інтерв'ю впливають місце, конкретні обставини, тривалість його проведення. Респонденти краще погоджуються на коротке інтерв'ю. Достовірність і надійність одержаної інформації залежить і від особистості дослідника, його ерудиції і компетентності, спостережливості, дисциплінованості, моральної та фізичної витривалості, знання теми і техніки проведення інтерв'ю.

За кількістю учасників виділяють індивідуальне та групове інтерв'ю. Інтерв'ю, в якому одночасно беруть участь кілька опитуваних, проводиться в тих випадках, коли виникає потреба порівняти різні підходи до обраної проблеми, провести її дискусійне обговорення.

За формою інтерв'ю буває стандартним (відбувається суворо за розробленим текстом), творчим (дозволяє певну свободу запитань та відповідей на них), глибоким (межує з особистісно-довірливою бесідою).

Анкетування - метод одержання інформації, який грунтується на опитуванні людей для одержання відомостей про фактичний стан справ (наприклад, думок і ставлень різних груп учнів і учителів про різні сторони

17

навчально-виховного процесу, про метод навчання). Метод анкетування використовуються у випадках, коли досліджувану проблему важко вивчити іншими методами (наприклад, мотиви вибору учительської професії, ступінь задоволення цією діяльністю).

Питання анкет повинні бути взаємно пов'язані і частково за змістом перекривати одне одного, що дає можливість перевірити достовірність відповідей. Вся анкета (вступна частина, стиль питань тощо) повинна бути побудована так, щоб викликати респондентів на відвертість, але не нав'язувати їм відповідей. При цьому опитувані повинні бути переконаними, ще їхню відвертість не буде використано проти них, тому багато анкет можуть бути анонімними, без вказівки прізвища респондента.

Надійність відповідей, одержуваних анкетуванням, оцінюється в попередніх випробуваннях (пілотаж анкети), в яких з'ясовують однозначність розуміння запитань, відтворюваність відповідей (при повторному опитуванні тих самих осіб), повноту і обґрунтованість передбачуваних варіантів відповіді. Найбільш істотні для цілей опитування проблеми розгортаються в систему основних і контрольних запитань, просторово розділених в анкеті.

Результати анкетування готують для ручної або машинної обробки. Наукова цінність анкетування залежить від теоретичної бази дослідження, характеру вихідної гіпотези, мети дослідження. Відомості, одержані анкетуванням, співставляють з даними з інших джерел: аналізу документів, інтерв'ю, спостережень.

Різноманітні види анкетування групуються за кількома ознаками: за кількістю охоплення опитуваних (повне і вибіркове); за характером спілкування (особисте і заочне); за формою здійснення (групове та індивідуальне); за способом вручення анкет (поштове і роздавальне).

Повне анкетування передбачає опитування всієї генеральної сукупності респондентів. Вибіркове, яке найчастіше практикується у педагогіці, охоплює лише частину опитуваних. За умов особистого анкетування опитуваний безпосередньо контактує з дослідником, що гарантує повернення анкет, дає можливість контролювати процес їх заповнення. Під час заочного анкетування опитувані дають відповіді у відсутності дослідника, що часом призводить до помилок. Групове опитування проводиться одночасно з багатьма респондентами. Саме це надає популярності анкетуванню як методу збору значного обсягу матеріалу при мінімальних витратах часу. В індивідуальному анкетуванні опитування проходить з кожним респондентом по черзі. Роздавальне анкетування передбачає особисте вручення опитувального листка, а поштове - його розсилку, що розширює межі вибірки, але знижує відсоток повернення анкет.

Істотне значення має попередня апробація анкети. Зовнішні ознаки відповідей (стереотипність, односкладність, альтернативність, значне число відповідей типу «не знаю», «затрудняюсь відповісти» або пропусків, білих плям і «вгадування» відповіді, бажаної досліднику тощо) говорять про те, що формулювання запитань складні, неточні, в певній мірі дублюють одне одного,

схожі за змістом, атестовані не усвідомили значення проведеного опитування, важливості правдивих відповідей для дослідника.

При складанні анкети використовуються кілька варіантів побудови запитань.

Це відкриті, закриті і напівзакриті запитання, а також запитання-фільтри і запитання на ранжування. До відкритих запитань належать такі, що передбачають довільну форму відповіді, нічим не регламентують її ракурси. Вони дають досліднику цікавий різнобічний матеріал, але водночас є незручними для обробки. Відповіді респондентів на них бувають недостатньо конкретними і віддаленими від теми опитування. Такі запитання використовують у тих випадках, коли дослідник прагне залучити опитуваного до активної роботи з формування пропозицій, порад з якоїсь проблеми або коли не зовсім зрозумілий набір альтернатив із запропонованого запитання.

Найпростішим видом закритих запитань є дихотомічні, в яких опитуваний має відповісти лише «так» або «ні». При цьому необхідно, щоб серія закритих запитань передбачала однакову кількість позитивних та негативних відповідей. Закриті запитання використовуються в тих випадках, коли дослідник чітко розуміє, якими можуть бути відповіді на запитання, або коли треба оцінити щось за певними, важливими для вивчення ознаками тощо.

Тестування - дослідницький метод, який дає можливість з'ясувати рівень знань, умінь і навичок, здібностей та інших якостей особистості, а також їхню відповідність певним нормам шляхом аналізу способів виконання піддослідними ряду спеціальних завдань. Такі завдання прийнято називати тестами. Тест - це стандартизоване завдання або особливим чином пов'язані між собою завдання, які дають можливість досліднику діагностувати міру вираженості досліджуваної властивості у піддослідного, його психологічні характеристики, а також ставлення до тих чи інших аспектів. В результаті тестування зазвичай одержують певну кількісну характеристику, яка показує міру вираженості досліджуваної особливості особистості. Вона має співвідноситися з встановленими для даної категорії досліджуваних нормами. Це означає, що за допомогою тестування можна визначити наявний рівень розвитку певної властивості в об'єкті дослідження і порівняти його з еталоном або з розвитком цієї якості в досліджуваного в більш ранній період.

Тести зазвичай містять питання і завдання, які вимагають дуже короткої, іноді альтернативної відповіді («так» або «ні», «більше» або «менше» тощо); вибору однієї з наведених відповідей або відповідей за бальною системою. Тестові завдання зазвичай відрізняються діагностичністю, їх виконання і обробка не вимагають багато часу. В той же час, як показала світова практика, дуже важливо бачити, що реально можуть виявити тести для того щоб не підмінити предмет діагностування. Так, багато тестів, які претендують, на виявлення рівня розвитку, реально виявляють лише рівень підготовки, інформованості або вмілості піддослідних.

19

Вироблені певні правила проведення тестування і інтерпретації одержаних результатів. Ці правила досить чітко опрацьовані, і основні з них формулюються так:

інформування піддослідного про мету проведення тестування; ознайомлення піддослідного з інструкцією щодо виконання тестових

завдань і досягнення переконаності дослідника в тому, що інструкцію зрозуміли правильно;

забезпечення ситуації спокійного і самостійного виконання завдань піддослідними; збереження нейтрального ставлення до піддослідних; уникнення підказок і допомоги;

дотримання дослідником методичних вказівок з обробки одержаних даних і інтерпретації результатів, якими супроводжується кожен тест або відповідне завдання;

попередження поширення одержаної в результаті тестування психодіагностичної інформації, забезпечення її конфіденційності;

ознайомлення піддослідного з результатами тестування, повідомлення йому або відповідальній особі відповідної інформації з врахуванням принципу «Не нашкодь!»; в цьому випадку виникає необхідність розв'язання серії етичних і моральних завдань;

нагромадження дослідником відомостей, одержаних іншими дослідницькими методами і методиками, їх співставлення однієї з одною і визначення узгодженості між ними; збагачення свого досвіду роботи з тестом і знань про особливості його застосування.

Кожен тест супроводжується конкретною інструкцією і методичними вказівками з обробки і інтерпретації одержуваних даних.

За функціональною ознакою (призначення тестів щодо предмета дослідження) розрізняють: тести досягнення, тести здібностей (креативності), тести особистості, тести інтелекту.

Тести досягнень, в основному дидактичні, визначають рівень сформованості конкретних знань, умінь і навичок. Дидактичний тест являє собою систему завдань специфічної форми і певного змісту, розміщених в порядку зростання складності, яка створюється з метою об'єктивної оцінки структури і вимірювання рівня підготовки учнів. Таким чином, дидактичний тест доцільно розглядати не як звичайну сукупність або набір завдань, а як систему, яка характеризується двома головними системними факторами: змістовим складом тестових завдань, які утворюють найкращу цілісність, і наростанням складності від завдання до завдання.

Тести інтелекту - психодіагностичні методи, призначені для визначення рівня інтелектуального розвитку індивіда і виявлення особливостей структури його інтелекту.

До складу тестів інтелекту включають завдання на словесно-логічне, просторово-образне, арифметичне мислення, а також на пам'ять, увагу, загальну обізнаність тощо. Існують варіанти тестових батарей для підлітків, дітей, дорослих, осіб з високим рівнем інтелектуальних досягнень тощо. Результати тестування можуть виражатися тестовим балом, коефіцієнтом інтелекту,

профілем інтелекту, якісною характеристикою індивідуального інтелекту. В останньому випадку береться до уваги не лише кількість розв'язаних завдань і час розв'язання, але й характер помилок, реакції піддослідних на тест, способи розв'язання, емоціональність поведінки тощо. Тести інтелекту широко застосовуються в усьому світі для діагностики розумової відсталості, при розв'язанні проблеми індивідуалізації навчання, при роботі з персоналом. Результати діагностики інтелекту сильно залежать від рівня освіти піддослідних, від їх прилучення до культури, від ситуацій тестування та інших факторів.

Тести креативності - сукупність методів для вивчення та оцінювання творчих здібностей особистості. Здатність породжувати незвичайні ідеї, відхилятися від традиційних схем мислення, швидко розв'язувати проблемні ситуації була виділена серед інтелектуальних здібностей в особливий тип і названа креативністю. Вивчення факторів творчих досягнень здійснюється в двох напрямах: аналіз життєвого досвіду і індивідуальних особливостей творчої особистості (особистісні фактори); аналіз творчого мислення і його продуктів (фактори креативності - швидкість, чіткість, гнучкість мислення, чутливість до проблем, оригінальність, винахідливість, конструктивність при їх розв'язанні тощо). Найбільш відомі тести для вимірювання пізнавального аспекту креативності опрацьовані Дж.Гілфордом із співробітниками (1959 р.) і Е.Торрансом (1962 p.). Однак результати використання цих тестів суперечливі, їхня валідність не доведена. У вітчизняних дослідженнях на основі виділення одиниці вимірювання, названої «інтелектуальною ініціативою», опрацьована оригінальна методика «креативного поля» (Д. Богоявленська, 1983 p.). Інтелектуальна ініціатива виступає як «клітинка», в якій синтезуються особистісні риси і інтелектуальні особливості. Одержані за допомогою методики «креативного поля» дані тісно корелюють із зовнішнім критерієм, однак внаслідок його суб'єктивності необхідне подальше вивчення валідності такого підходу до вимірюваний творчих здібностей.

Тести особистості (або індивідуальні тести) - психодіагностичні прийоми, спрямовані на оцінювання емоціонально-вольових компонентів психічної діяльності - відносин (в тому числі міжособистісних), мотивації, інтересів, емоцій, а також особливостей поведінки індивіда в певних, в заданих соціальних ситуаціях. Тести особистості багаточисленні і різноманітні' існують проективні тести, особистісні опитувальники і тести діяльності (ситуаційні),, визначення рис характеру особистості і відносин.

Метод тестів посідає особливе місце серед інших методів педагогіки. Всі розглянуті вище методи мають у кінцевому рахунку своєю метою дослідження власне педагогічних явищ для одержання якихось нових даних, що збагачують педагогічну науку. Тести виконують іншу функцію. Вони призначені для того, щоб встановити наявність або відсутність вже відомих педагогічних особливостей в тих чи інших піддослідних.

Експертні методи дослідження. В педагогічних дослідженнях часто виникає потреба у вичленуванні і визначенні ступеня значущості факторів, які

21

впливають на педагогічний процес, що вивчається. Природа ж педагогічних факторів така, що іноді їх наявність за допомогою безпосереднього спостереження (хронометрування, звукозапису, кінозйомки тощо) фіксувати дуже складно. Крім недостачі надійної інформації про досліджуване явище виникають труднощі, пов'язані з необхідністю правильної постановки проблеми, вибором оптимальних засобів її розв'язання і оцінкою одержаних результатів. Останнє найменше піддається формалізації і в тій чи іншій мірі вимагає залучення експертів: провідних педагогів-вчених і практичних працівників освіти.

Одним із засобів, який допомагає дістати інформацію про педагогічне явище, зробити обґрунтовані висновки про шляхи розв'язання актуальних проблем теорії і практики, навчання і виховання, є експертний метод або метод компетентних суддів. Це дослідницький метод, пов'язаний із залученням до оцінки явищ, що вивчаються, найбільш компетентних людей, думки яких, доповнюючи і перепровіряючи одна одну, дають можливість об'єктивно охарактеризувати явище, яке вивчається. При експертному оцінюванні (метод експертних оцінок) передусім слід старанно підібрати експертів - людей, які знають досліджувану галузь і здатні до об'єктивної і неупередженої оцінки дій і результатів у цій галузі. Бажаний підбір незалежних експертів. Оцінки можуть бути як якісними (характеристики, рекомендації), так і кількісними (в балах). Важливим є вибір достатньо точної і зручної системи оцінок і відповідних шкал, забезпечених поясненнями про те, за що виставляється той чи інший бал. Необхідно також навчити експертів умінню використовувати запропоновані шкали.

Експертні методи використовують евристичні можливості людини, даючи змогу на основі знання, досвіду та інтуїції спеціалістів, які працюють у даній галузі, одержати апріорні оцінки досліджуваних педагогічних явищ. Процес наукової творчості обов'язково передбачає наявність щонайменше у провідних науковців у кожній конкретній галузі науки гіпотетичних уявлень про шляхи розв'язання нинішніх суперечностей прогресу, апріорних оцінок значущості різних розв'язків і інтуїтивних здогадок про альтернативи і можливі варіанти розвитку. Власне кажучи, експертом є такий спеціаліст, який виробив подібні уявлення і керується ними в своїй науковій діяльності.

Суть експертних методів полягає в проведені експертами (висококваліфікованими, досвідченими фахівцями в даній галузі) аналізу проблеми з якісною або кількістю оцінкою суджень і формальною обробкою результатів індивідуальних думок. Експертне судження, виражене в кількісній або якісній формі (краще, гірше, більше, менше тощо) називається експертною оцінкою. Можливі індивідуальні, групові і колективні експертні оцінки. Індивідуальні оцінки можуть бути одержані за допомогою ранжування, бальної і парних оцінок. Для одержання узагальненого судження експертів, перевірки узгодженості ранжування використовують коефіцієнт рангової кореляції Спірмена або коефіцієнт конкордації.

У проведенні експертної оцінки можна виділити кілька етапів. На першому етапі визначаються цілі і завдання експерименту, а також проблема,

яку треба розв'язати; визначається міра відповідальності і права робочої групи, визначаються строки проведення експерименту. Наступний етап – підбір експертів для проведення експертизи, визначення їх компетенції. Найважливіший етап експертної оцінки – проведення опитування експертів. Воно може бути індивідуальним і груповим, особистим або заочним, усним або письмовим. Методи колективної роботи експертів: наради, дискусії, метод «мозкової атаки», комплексні методи (ділові ігри і сценарії). Індивідуальні експертні оцінки можуть бути одержані шляхом анкетування, інтерв'ю, вільної бесіди, інтерв'ю за заданою програмою, анкетування за участю інтерв'юера. Останній етап - аналіз і обробка одержаних результатів, процедура порівняння об'єктів за обраними показниками (ознаками): визначення відношень між об'єктами і спосіб їх порівняння.

Вважається, що точність експертних оцінок залежить від кількості експертів. Найчастіше використовують думку 15-20 експертів. Це пояснюється тим, що відношення між респондентами носить у більшості випадків багатогранний характер. Кількість особистісних якостей або інших ознак, які підлягають ранжуванню, як правило, не повинно бути більшим 20, і найбільш надійна ця процедура, коли їх кількість менше 10. Наявні в даний час експертні методи включають індивідуальні і колективні експертні оцінки.

23

РОЗДІЛ ІІХАРАКТЕР, ЗМІСТ ТА ОФОРМЛЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ДОСЛІДЖЕНЬ

ПІД ЧАС ВИКОНАННЯ КУРСОВИХ РОБІТ

2.1. Виконання курсової роботи та основні вимоги до її змісту

Роботу над текстом доцільно розпочинати з першого розділу, в якому зазвичай висвітлюються найбільш загальні питання (часто теоретичного характеру) досліджуваної проблеми. Виклад тексту повинен відповідати темі роботи. Автор повинен суворо слідкувати за тим, аби не виходити за її межі. При цьому слід послідовно, логічно викладати матеріал, не забуваючи при цьому зазначати використані джерела.

Виклад тексту роботи повинен відповідати плану і не повинен зводитися до набору непов’язаних між собою окремих положень, фактів. Кожне запропоноване положення необхідно теоретично обґрунтувати, підтвердити підібраним та систематизованим фактичним і статистичним матеріалом. Усі використовувані в тексті таблиці, схеми, графіки, діаграми повинні обов’язково мати відповідні коментарі і мають бути проаналізовані. Якщо такого аналізу немає, то наведені наочні засоби не тільки не зараховуються в актив роботи, а й відносяться до пасиву, через що оцінка знижується за невміння подати досліджуваний матеріал.

При написанні тексту слід звернути увагу на стиль викладу: не потрібно використовувати довгих, заплутаних речень; не слід користуватись надто часто вживаними малоінформаційними

штампами; намагатися викладати думки просто і образно; абзаци не повинні складатися з одного речення.

При написанні окремих тем доцільним може стати проведення педагогічних досліджень, опитувань та використання інших методів збору інформації, що описані в першому розділі методичних рекомендацій, які також варто провести на цій стадії виконання курсової роботи.

При висвітлені передбачених планом питань, потрібно: наводити і розглядати різні погляди окремих науковців та педагогів

щодо проблем, які досліджуються; по можливості визначати свою позицію щодо спірних проблем; аналізувати відповідні положення та інші нормативні документи щодо

забезпечення навчально-виховного процесу у навчальних закладах; використовувати матеріали педагогічної практики та матеріали

ілюстративного характеру (статистичні дані, узагальнення, результати педагогічних досліджень, тощо).

Результатом цього етапу є підготовка курсової роботи, яка оформляється відповідно до вимог та передається на рецензування науковому керівнику.

При виконанні курсової роботи слід уникати таких типових помилок: зміст роботи не відповідає плану курсової роботи або не розкриває тему

повністю чи окремої її частини; безсистемний виклад матеріалу, повторення одних і тих самих

положень; логічні помилки, невміння виокремити головне; автор не виявив самостійності, робота є компіляцією, плагіатом або

виконана шляхом копіювання з електронних баз рефератів; не зроблено аналізу чинних нормативних документів, спеціальної

літератури з теми дослідження; кількість використаних джерел є недостатньою для всебічного вивчення

теми; у роботі немає посилань на першоджерела або вказані не ті, з яких

запозичено матеріал, чи з порушенням нумерації тощо; бібліографічний опис джерел у списку використаної літератури

наведено довільно, без дотримання вимог державного стандарту; обсяг та оформлення роботи не відповідають вимогам, робота виконана

неохайно, з помилками.

2.2. Структура курсової роботи

Структурно курсова робота повинна складатися із титульного аркуша, змісту роботи, вступу, основної частини (розділів та підрозділів), висновків, списку використаних джерел та додатків.

Курсова робота розпочинається титульним аркушем, у якому зазначаються: офіційна назва навчального закладу та кафедри, на якій виконана робота; дисципліна з якої виконується курсова робота; тема курсової роботи; прізвище, ім’я та по батькові автора; прізвище, ім’я та по батькові, посада, науковий ступінь, вчене звання керівника курсової роботи; вказівки про результати захисту; місто та рік написання роботи (див. додаток Б).

Зміст курсової роботи повинен бути логічним, послідовним та зрозумілим. Необхідно намагатися зробити так, щоб усі питання плану являли собою єдину структуровано-логічну систему, в якій кожний наступний пункт розвиває і доповнює попередні. При цьому, у роботі не може бути менше трьох розділів (див. додаток В).

Якщо у роботі використано понад п’ять умовних позначень (абревіатур, символів, скорочень, які не є загальноприйнятими), то це зазначається на окремому аркуші, який розташовується перед текстом роботи як «Перелік умовних скорочень».

25

У вступі розкривається актуальність обраної теми, визначає мету дослідження і коло питань, аналіз яких спрямований на досягнення цієї мети. Також у вступи зазначається об’єкт дослідження (див. додаток Д).

Актуальність теми роботи, що обумовила її вибір. Визначення актуальності будь-якої теми має бути ясним, конкретним і повинно розкривати доцільність дослідження теми її значення. Правильне окреслення актуальності визначає стратегію дослідження, дозволяє відокремити головне від другорядного та визначити напрямок пошуку.

Визначення об’єкту дослідження. Об’єкт дослідження – частина об’єктивної реальності, процес або явище, що породжує проблемну ситуацію і обране для вивчення. Як правило, об’єкт визначають як коло конкретних суспільних відносин, що буде досліджуватись у роботі.

Найбільш важлива частина вступу – визначення мети та завдань дослідження. Мета формулюється лаконічно, одним реченням і повинна випливати з теми роботи. Наприклад: «Визначити цілі, завдання та методи організації самостійної роботи учнів під час розробки та виготовлення творчих проектів». Відповідно до визначеної мети формулюються завдання, які деталізують та розкривають мету. Характер завдань випливає з назв розділів (у разі наявності і підрозділів) роботи і їх зміст формулюють, використовуючи такі поняття: визначити …, встановити …, охарактеризувати…, розробити…, виявити…., сформулювати …, розкрити… тощо.

Остаточний варіант вступу доцільно писати після завершення основної частини роботи.

В основній частині викладається зміст дослідження: основні теоретичні положення, що визначають сутність обраної теми, об’єкту дослідження, з урахуванням мети та завдань курсової роботи; здійснюється аналіз нормативних документів; пропонуються можливі шляхи вирішення існуючих проблем, розробляються відповідні матеріали для досягнення поставлених цілей і підтвердження гіпотези дослідження.

Найбільш оптимальний варіант структурування тексту – 3-4 розділи. У разі наявності складних розділів вони не повинні складатись з одного підрозділу. Як правило, розділ включає 2-4 підрозділи. Кожний розділ курсової роботи повинен закінчуватися короткими висновками.

У висновках до роботи викладаються найбільш важливі результати та висновки автора, одержані в роботі, які повинні містити формулювання розв’язання поставлених завдань, її значення вивчення дисципліни.

Висновки автора повинні носити обґрунтований характер, бути результатом самостійного дослідження.

Курсова робота завершується списком використаних джерел, на які є посилання в тексті роботи та які використані при її підготовці.

Цифрові, інформативні матеріали, які не використовуються в роботі при аналізі, а тільки підтверджують якісь положення, бажано подавати в додатках, які подаються в кінці роботи, після списку використаних джерел. До курсових робіт з теорії і методики трудового та професійного навчання повинні бути додані необхідні ілюстрації: схеми, креслення, таблиці, альбоми, стенди і т.п., які

відтворюють результати узагальнень, проведених спостережень, дослідів і експериментів. Їх зміст і варіанти виконання погоджуються з керівником роботи а також творчі прооекти з теми дослідження. Обсяг додатків у загальному обсязі курсової роботи не враховується.

Обсяг тексту курсової роботи повинен бути не меншим 25-30 аркушів. До основного тексту входять:

титульний аркуш (1 арк.); зміст роботи (1-1,5 арк.); вступ (1,5–3 арк.); розділи (16–35 арк.); висновки (1-3 арк.).

Обсяг наступних складових частин роботи – списку використаних джерел та додатків (якщо вони є) залежить від кількості джерел та змісту роботи.

Після остаточного оформлення робота має бути вичитана і зшита.Список використаних джерел: є важливою частиною курсових робіт.

Бібліографічний опис повинен бути повним і точним. Перелік використаних в роботах бібліографічних матеріалів записується за українським алфавітом. Відомості про джерела, що включені до списку, необхідно давати згідно з вимогами державного стандарту з обов’язковим наведенням назв праць. Дані про видання наводяться в такому порядку:

- прізвище й ініціали автора (авторів);- повна назва книги;- місто видання (назви міст Київ, Москва записуються скорочено – К.,

– М., в інших випадках назви міст не скорочуються);- назва видавництва (Освіта, Наукова думка, Вища школа, Техніка,

Либідь і т.д.). При вказівці на видавництво або інші бібліографічні описи можна користуватися скороченнями: Академія педагогічних наук України – АПН України, Міністерство освіти і науки України – МОН України, редакція – Ред., том – Т., серія – Сер. та ін.

- рік видання;- кількість сторінок у видані;- чи наявні в книзі ілюстрації.Розділові знаки слід розставляти так, як показано в прикладах (Додаток Д).Література іноземною мовою перераховується окремим списком, який

розміщується після списку літератури українською і російською мовою.У списку літератури джерела повинні мати наскрізну нумерацію

арабськими цифрами.У тексті при посиланні на джерело вказується його порядковий номер в

квадратних дужках, наприклад: [3, с. 21]. Це означає, що цитується текст із сторінки 21 третього джерела.

У процесі складання бібліографії студенти консультуються з керівником роботи і працівниками бібліотеки університету, інших наукових бібліотек.

27

2.3. Оформлення курсової роботи

Загальні вимоги до оформлення Текст слід писати державною мовою, грамотно. При друкуванні слід

пам'ятати, що для зручності сприйняття на одній сторінці має бути 3-4 абзаци. Друкують за допомогою комп'ютера на одній стороні аркуша білого

паперу формату А4 (210 х 297 мм), до тридцяти рядків на сторінці, з використанням шрифту Times New Roman Cyr в текстового редакторі Word, розмір 14 пунктів (1,8 мм) з полуторним міжрядковим інтервалом. Обсяг роботи має становити 1 друк.арк.

Текст друкують, залишаючи поля таких розмірів: лівий — не менше 25 мм, правий — не менше 10 мм, верхній і нижній — не менше 20 мм.

Шрифт друку має бути чітким, стрічка — чорного кольору середньої жирності. Щільність тексту має бути однаковою.

Заголовки структурних частин роботи ЗМІСТ, ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ, ВСТУП, РОЗДІЛ, ВИСНОВКИ, СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ, ДОДАТКИ друкують великими літерами симетрично до тексту. Заголовки підрозділів - маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу. Крапку в кінці заголовка не ставлять. Якщо заголовок складається з двох або більше речень, їх відділяють крапкою. Заголовки пунктів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу в розрядці в підбір до тексту. В кінці таким чином надрукованого заголовка ставиться крапка.

Кожну структурну частину роботи починають з нової сторінки. Нумерацію сторінок, розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів, рисунків, таблиць, формул подають арабськими цифрами без знака №.

Першою сторінкою роботи є титульний аркуш, який включають до загальної нумерації сторінок, не проставляючи його номера. Наступні сторінки нумерують у правому верхньому куті сторінки без крапки в кінці.

Такі структурні частини роботи, як зміст, перелік умовних позначень, вступ, висновки, список використаної літератури не мають порядкового номера. Звертаємо увагу на те, що всі аркуші, на яких розміщені згадані структурні частини роботи, нумерують звичайним чином. Не нумерують лише їх заголовки. Номер розділу ставлять після слова РОЗДІЛ, після номера крапку не ставлять, потім з нового рядка друкують заголовок розділу.

Підрозділи нумерують у межах кожного розділу. Номер підрозділу складається з номера розділу і порядкового номера підрозділу, між якими ставлять крапку. В кінці номера підрозділу повинна стояти крапка, наприклад: 2.3. (третій підрозділ другого розділу). Потім у тому ж рядку йде заголовок підрозділу.

Пункти нумерують у межах кожного підрозділу. Номер пункту складається з порядкових номерів розділу, підрозділу, пункту, між якими

ставлять крапку. У кінці номера повинна стояти крапка, наприклад: 1.3.2. (другий пункт третього підрозділу першого розділу). Потім у тому ж рядку йде заголовок пункту. Пункт може не мати заголовка. Підпункти нумерують у межах кожного пункту за такими ж правилами, як пункти.

Ілюстрації (фотографії, креслення, схеми, графіки, карти) і таблиці необхідно подавати в роботі безпосередньо після тексту, де вони згадані вперше або на наступній сторінці. Ілюстрації і таблиці, розміщені на окремих сторінках роботи, включають до загальної нумерації сторінок Таблицю, рисунок або креслення, розміри якого більше формату А4, враховують як одну сторінку і розташовують у відповідних місцях після згадування в тексті або додатках.

Ілюстрації позначають словом «Рис» і нумерують послідовно в межах розділу, за винятком ілюстрацій, поданих у додатках.

Номер ілюстрації складається з номера розділу і порядкового номера ілюстрації, між якими ставиться крапка

Наприклад: Рис. 1.2 (другий рисунок першого розділу). Номер ілюстрації, назву і пояснювальні підписи розміщують послідовно під ілюстрацією. Якщо в роботі подано одну ілюстрації, то її нумерують за загальними правилами.

Таблиці нумерують послідовно (за винятком таблиць, поданих у додатках) в межах розділу. У правому верхньому куті над відповідним заголовком таблиці розмішують напис «Таблиця» із зазначенням її номера. Номер таблиці складається з номера розділу і порядкового номера таблиці, між якими ставиться крапка, наприклад: «Таблиця 1.2» (друга таблиця першого розділу).

Якщо в роботі одна таблиця, її нумерують за загальними правилами.При перенесенні частини таблиці на інший аркуш (сторінку) слово

«Таблиця» і номер її вказують один раз справа над першою частиною таблиці, над іншими частинами пишуть слова «Продовження табл.» і вказують номер таблиці, наприклад: «Продовження табл. 1.2».

Формули в роботі (якщо їх більше однієї) нумерують у межах розділу. Номер формули складається з номера розділу і порядкового номера формули в розділі, між якими ставлять крапку. Номери пишуть біля правого кута аркуша в одному рядку з відповідною формулою в круглих дужках, наприклад: (3.1) (перша формула третього розділу).

Примітки до тексту і таблиць, в яких вказують довідкові і пояснювальні дані, нумерують послідовно в межах одної сторінки. Якщо приміток на одному аркуші декілька, то після слова «Примітки» ставлять двокрапку, наприклад:

Примітки:1....2….3….Якщо є одна примітка то її не нумерують і після слова «Примітка»

ставлять крапку. Після передруку всі помилки необхідно виправити. Кількість виправлень повинна бути мінімальною: на одній сторінці не більше двох виправлень від руки чорним чорнилом.

29

Подання текстового матеріалу.Текстовий матеріал повинен подаватися з дотриманням усіх вимог і правил української граматики, орфографії, синтаксису і стилістики, з використанням необхідної доречно вжитої термінології і вільним володінням усвідомлених дескрипторів.

Загальні правила подання ілюстрацій. Ілюструють роботи, виходячи із певного загального задуму, за ретельно продуманим тематичним планом, який допомагає уникнути ілюстрацій випадкових, пов'язаних із другорядними деталями тексту і запобігти невиправданим пропускам ілюстрацій до найважливіших тем. Кожна ілюстрація має відповідати тексту, а текст - ілюстрації.

Назви ілюстрацій розміщують після їхніх номерів. При необхідності ілюстрації доповнюють пояснювальними даними (підрисунковий підпис).

Підпис над ілюстрацією звичайно має чотири основних елементи: найменування графічного сюжету, що позначається скороченим словом

(Рис.); порядковий номер ілюстрації, який вказується без знака номера

арабськими цифрами; тематичний заголовок ілюстрації, що містить текст в якомога

стислою характеристикою зображеного; експлікацію, яка будується так деталі сюжету позначають цифрами, які

виносять у підпис, супроводжуючи їх текстом.Треба зазначити, що експлікація не замінює загального найменування

сюжету, а лише пояснює його. Приклад:

Рис. 3.3. Схема зерноочисного відділення1, 2, 3, 4, 5 - норія; 6 - прийомний бункер; 7, 8, 9, 10, 11 - конвеєр

гвинтовий; 12, 13 - сепаратор; 14 - трієр; 15 - машина оббивальна; 16, 17 - машина зволожуюча

Основними видами ілюстративного матеріалу в наукових роботах є: креслення, технічний рисунок, схема, фотографія, діаграма і графік.

Креслення - основний вид ілюстрацій в інженерних роботах. Воно використовується, коли треба максимально точно зобразити конструкцію машини, механізму або їх частин. Будь-яке креслення повинно бути виконане у точній відповідності з правилами креслення і вимогами відповідних стандартів

Креслення в роботі не є робочим кресленням, за яким виготовляється деталь або агрегат. Це насамперед ілюстрація, яку порівняно з робочим кресленням суттєво спрощують, позбавляючись від усього, що не потрібне для головного - розуміння конструкції об'єкта чи характеру його дії.

Назви вузлів і деталей на такому кресленні звичайно не пишуть. Якщо за змістом треба вказати окремі деталі, то вони нумеруються на кресленні за годинниковою стрілкою зліва направо арабськими цифрами. Розшифрування цифр (позицій) подають у тексті за ходом викладення, або в підписі під кресленням.

Розрізи і перерізи на кресленнях, а також стрілки, котрі вказують розміщення проекцій, позначають літерами української абетки. При цьому слова «Розріз» і «Переріз» не пишуть.

Фотографія - найбільш переконливий і достовірний засіб наочної передачі дійсності. Вона застосовується тоді, коли необхідно з документальною точністю зобразити предмет або явище зі всіма його індивідуальними особливостями. У багатьох галузях науки і техніки фотографія - це не тільки ілюстрація, а й науковий документ (зображення ландшафту, виду рослини або тварини, розташування об'єктів спостереження і т.ін.).

За допомогою фотознімків не завжди можна виявити приховані форми окремих машин і механізмів, виокремити деякі, найбільш характерні й важливі їхні особливості, а також вказати перебіг багатьох технологічних процесів. Цих недоліків позбавлені технічні рисунки, тобто ілюстрації, виконані з використанням художньо-графічних прийомів і засобів.

Технічні рисунки використовуються в наукових працях, коли треба зобразити явище або предмет таким, яким ми його сприймаємо зором, але без зайвих деталей і подробиць. Такі рисунки виконуються, як правило, в аксонометричній проекції, що дає змогу найбільш повно, просто і дохідливо зобразити предмет. Незважаючи на простоту, технічний рисунок має широкі пізнавальні можливості.

Схеми - це зображення, котре передає за допомогою умовних позначень і без збереження масштабу основну ідею якогось пристрою, споруди або процесу і показує взаємозв'язок їх головних елементів.

На схемах різних пристроїв вся вимірювальна і комунікаційна апаратура, електричні, електронні, кінематичні, теплові та інші типи приладів і механізмів зображують з використанням позначень, установлених відповідними стандартами.

На схемах обов'язково витримують товщину ліній зображення основних і допоміжних, відкритих і закритих від спостереження деталей і товщину ліній їхнього зв'язку.

Діаграма - один із способів графічного зображення залежності між величинами. У діаграмах наочно відображають і аналізують масові дані.

Відповідно до форми побудови розрізняють діаграми площинні, лінійні й об'ємні. У роботах найбільшого розповсюдження набули лінійні діаграми, а з площинних - стовпчикові і секторні.

Для побудови лінійних діаграм звичайно використовують координатне поле. На осі абсцис у певному масштабі відкладається час або факторіальні ознаки незалежно, на осі ординат - показники на певний момент чи період часу або розміри результативної незалежної ознаки. Вершини ординат з'єднуються відрізками, в результаті чого отримують ламану лінію. На лінійні діаграми можна одночасно нанести кілька показників.

На стовпчикових (стрічкових) діаграмах дані зображуються у вигляді прямокутників (стовпчиків) однакової ширини, розміщених вертикально або

31

горизонтально. Довжина (висота) прямокутників пропорційна зображеним ними величинам.

При вертикальному положенні прямокутників діаграма зветься стовпчиковою, при горизонтальному - стрічковою. Секторна діаграма являє собою круг, поділений на сектори, розміри яких пропорційні величинам частин зображеного об'єкту чи явища.

Результати обробки числових даних можна подати у вигляді графіків, тобто умовних зображень величин та їх співвідношень через геометричні фігури, точки і лінії. Графіки використовують як для аналізу, так і для підвищення наочності ілюстративного матеріалу.

Крім геометричного образу, графік містить низку допоміжних елементів: загальний заголовок графіка; словесне пояснення умовних знаків і сенсу окремих елементів

графічного oбpaзу; осі координат шкалу з масштабами і числові сітки; числові дані доповнюють або уточнюють величину нанесених на графік

показників.Осі координат графіка викреслюють суцільними лініями. На кінцях

стрілок не ставлять. На координатних осях вказують умовне значення і розмірності величин у прийнятих скороченнях.

Якщо крива, зображена на графіку, займає невеликий простір, то для економії місця числові поділки на осях координат можна починати не з нуля, а обмежити тими значеннями, в межах яких розглядається дана функціональна залежність.

Не варто оформлювати посилання на ілюстрації як самостійні фрази, в яких лише повторюється те, що міститься у підписі. У тому місці, де викладається тема пов'язана з ілюстрацією, і де читачеві треба вказати на неї, розміщують посилання у вигляді виразу у круглих дужках «(рис. 3.1) «або зворот типу: «...як це видно з рис. 3.1», або «... як це показано на рис. 3.1».

Якість ілюстрацій повинна забезпечувати їх чітке відтворення. Фотознімки розміром меншим за формат А4 наклеюють на стандартні аркуші білого паперу формату А4.

Подання таблиць. Цифровий матеріал, коли його багато або є необхідність у зіставленні певних показників, як правило, оформлюють у таблиці. Таблиця являє собою такий спосіб подання інформації, при якому цифровий або текстовий матеріал групується в рядки і графи, відокремлені одна від іншої вертикальними та горизонтальними лініями.

За змістом таблиці поділяються на аналітичні та неаналітичні. Аналітичні таблиці є результатом обробки й аналізу цифрових показників. Як правило, після таких таблиць робиться узагальнення про нове (виведене) знання, яке вводиться до тексту словами: «таблиця дає змогу зробити висновок, що...», «із таблиці видно, що...» і т.д. Часто такі таблиці сприяють виявленню і формулюванню певних закономірностей.

До неаналітичних таблиць вміщують здебільшого необроблені статистичні дані, необхідні лише для подання інформації або констатації певного стану речей.

Приклад побудови таблиці.Таблиця 5.1

Розробка технологічної карти

№ п/п Назва операції Графічне зображення Технічні умови на

виконання

Звичайно таблиця складається з таких елементів: порядкового номера і тематичного заголовка, боковика, заголовків вертикальних граф (головки), горизонтальних рядків та вертикальних граф (основної частини, тобто прографки).

Кожна таблиця повинна мати назву, яку розміщують над нею і друкують симетрично до тексту. Назву і слово «Таблиця» починають з великої літери. Назву не підкреслюють.

За логікою побудови таблиці її логічний суб'єкт, або підмет (позначення тих предметів, які в ній характеризуються), розміщують у боковику, головці, чи в них обох, а не у прографці; логічний предмет таблиці, або присудок (тобто дані, якими характеризується присудок), - у прографці, а не в головці чи боковику. Кожен заголовок над графою стосується всіх даних цієї графи, кожен заголовок рядка в боковику - всіх даних цього рядка.

Заголовок кожної графи в головні таблиці має бути по можливості коротким. Слід уникати повторів тематичного заголовка в заголовках.

Заголовки граф пишуть з великої літери, підзаголовки - з малої, якщо вони складають одне речення із заголовком, і з великої, якщо вони є самостійними. Заголовки (як підпорядковані, так і головні) мають бути максимально точними і простими. В них не повинно бути слів або розмінностей, що повторюються. Висота рядків - не менша 8 мм. Графу з порядковими номерами рядків до таблиці включати не треба. Досить обережно слід ставитися також до вертикальної графи «Примітки». Така графа потрібна лише тоді, коли містить дані, що стосуються розбіжностей рядків таблиці.

Таблицю розмішують після першого згадування про неї в тексті, таким чином, щоб її можна було читати без повороту або з поворотом за годинниковою стрілкою. Таблицю з великою кількістю рядків можна переносити на інший аркуш. У цьому випадку назву вмішують тільки над її першою частиною. Таблицю з великою кількістю граф можна ділити на частини і розмішувати одну над одною в межах тієї самої сторінка Якщо рядки чи графи таблиці виходять за формат сторінки, то в першому випадку для кожної частини таблиці повторюють її головку, в другому боковик. Якщо головка громіздка, її можна не повторювати. У такому разі пронумеровують графи і переносять їхню нумерацію на наступну сторінку. Заголовок і таблиці не повторюють.

33

Якщо текст в графі таблиці вживається кілька разів і складається з одного слова, його можна заміняти лапками; якщо з двох або більше слів, то при першому повторенні його замінюють словами «Те ж», а далі лапками. Ставити лапки замість повторюваних цифр, марок, знаків, математичних і хімічних символів не слід. Коли цифрові або інші дані в якомусь рядку таблиці не подають, то в ньому ставлять прочерк.

Усі наведені в таблицях дані мають бути достовірними, однорідними.Наводити в роботі треба лише ті таблиці, які неможливо передати

звичайним і текстом (результати експериментальних спостережень, зіставлення розбіжностей, детальні довідкові дані).

Загальні правила подання формул. При використанні формул необхідно дотримуватися певних техніко-орфографічних правил. Почнемо із розміщення формул у тексті роботи, Найбільші, а також довгі і громіздкі формули, котрі мають у складі значення суми, добутку, диференціювання, інтегрування, розміщують на окремих рядках. Це стосується також всіх нумерованих формул. Для економії місця кілька коротких однотипних формул, відокремлених від тексту, можна подати в одному рядку, а не одну під одною. Невеликі і нескладні формули, що не мають самостійного значення, вписують всередині рядків тексту.

Пояснення зі значень символів і числових коефіцієнтів треба подавати безпосередньо під формулою в послідовності, у якій вони дані у формулі. Значення кожного символу і числового коефіцієнта записують з нового рядка.

Рівняння і формули треба відділяти від тексту вільними рядками. Вище і нижче кожної формули залишають не менше одного вільного рядка Якщо рівняння не вміщується в один рядок, його переносять в інший після знаків рівності (=), плюс (+), мінус (-), множення (х) і ділення (:).

Нумерація формул також потребує знання деяких особливостей її оформлення. Нумерувати слід лише ті формули, на які є посилання у наступному тексті, інші нумерувати не рекомендується .

Порядкові номери позначають арабськими цифрами в круглих дужках біля правого берега сторінки без крапок від формули до її номера. Номер, який не вмішується у рядку з формулою, переносять у наступний нижче формули. Номер формули при її перенесенні вмішують на рівні останнього рядка. Якщо формула знаходиться у рамці, то номер такої формули розміщують зовні рамки з правого боку навпроти основного рядка формули. Номер формули-дробу подають на рівні основної горизонтальної риски формули.

Номер групи формул, розміщених на окремих рядках і об'єднаних фігурною дужкою (парантезом), ставиться справа від вістря парантеза, яке знаходиться в середині групи формул і звернене в сторону номера.

Необхідно знати і правила пунктуації в тексті з формулами. Загальне правило тут таке: формула входить до речення як його рівноправний елемент. Тому в юнці формул і в тексті перед ними розділові знаки ставлять відповідно до правил пунктуації.

Двокрапку перед формулою ставлять лише у випадках, передбачених правилами пунктуації: а) у тексті перед формулою є узагальнююче слою; б) цього вимагає побудова тексту, що передує формулі.

Розділовими знаками між формулами, котрі йдуть одна за одною і не відокремлені текстом, можуть бути кома або крапка з комою безпосередньо за формулою до її номера.

Розділові знаки між формулами при парантезі ставлять всередині парантеза. Після таких громіздких математичних виразів, як визначники і матриці, можна розділові знаки не ставити.

Загальні правила цитування та посилання на використані джерела. Для підтвердженні власних аргументів посиланням на авторитетне джерело або для критичного аналізу того чи іншого друкованого твору слід наводити цитати. Науковий етикет вимагає точно відтворювати цитований текст, бо найменше скорочення наведеного витягу може спотворити зміст, закладений автором. Загальні вимоги до цитування такі

а) текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться в тій граматичній формі, в якій він поданий в джерелі, із збереженням особливостей авторського написання. Наукові терміни, запропоновані іншими авторами, не виділяються лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цих випадках використовується вираз «так званий»;

б) цитування повинно бути повним без довільного скорочення авторського тексту і без перекручень думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається без перекручення авторського тексту і позначається трьома крапками. Вони ставляться у будь-якому місці цитати (на початку, всередині, на кінці). Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;

в) кожна цитата обов'язково супроводжується посиланням на джерело;г) при непрямому цитуванні (переказі, викладенні думок інших авторів

своїми словами), що дає значну економію тексту, слід бути гранично точним у викладенні думок автора, коректним щодо оцінювання його результатів, і давати відповідні посилання на джерело:

д) цитування не повинно бути ні надмірним, ні недостатнім, бо і те і те знижує рівень наукової праці: надмірне цитування створює враження компілятивності праці, а недостатнє - знижує наукову цінність викладеного матеріалу;

є) якщо необхідно виявити ставлення автора наукової роботи до окремих слів або думок з цитованого тексту, то після них у круглих лужках ставлять знак оклику або знак питання;

с) якщо автор, наводячи цитату, виділяє в ній деякі слова, робиться спеціальне застереження.

Коли використовують відомості, матеріали з монографій, оглядових статей, інших джерел, які мають велику кількість сторінок, тоді в посиланні

35

необхідно точно вказати номери сторінок, ілюстрацій, таблиць, формул джерела, на яке дано посилання в роботі, наприклад [4, с. 5].

Посилання в тексті на джерела роблять згідно з їхнім переліком у квадратних дужках, наприклад,»... у працях [1-7]...».

Допускається наводити посилання у виносках, при цьому його оформлення має відповідати геліографічному опису за переліком посилань із зазначенням номера

Приклад:Цитата в тексті: «...сьогодні важливо те, що макроекономічну стабільність

та можливість інтеграції у світову економіку зможуть реалізувати ті країни з перехідною економікою, які матимуть темпи зростання на рівні не меншому як 5-6 %...»[6]».

Відповідний опис у переліку посилань:6. Геєць В.М., Буковинський С.А. Перспективи економіки світу, окремих

регіонів і країн на порозі третього тисячоліття // Фінанси України.-1997.- № 3.- С.5-17.

Відповідне подання виноски:1 [6] Геєць В.М., Буковинський С.А. Перспективи економіки світу, окремих

регіонів і країн їй порозі третього тисячоліття // Фінанси України.-1997. -№ 3.- С.5-17.

Посилання на ілюстрації та формули вказують порядковим номером ілюстрації чи формули - останній беруть у дужки, наприклад, «рис. 1.2», у формулі (2.1)».

На всі таблиці повинні бути посилання в тексті, при цьому слово «таблиця» пишуть скорочено, наприклад: «в табл. 1.2». У поетапних посиланнях вживають скорочено слово «дивись», наприклад: «див. табл. 1.3».

Оформлення списку використаних джерел. Бібліографічний апарат в роботі - це ключ до використаних автором джерел. Крім того, він певною мірою відбиває наукову етику і культуру наукової праці. Саме з нього можна зробити висновок про ступінь ознайомлення автора з наявною літературою за досліджуваною проблемою. Бібліографічний апарат роботи складається з бібліографічного списку (списку використаних джерел) і бібліографічних посилань, як оформлюють відповідно до чинних стандартів.

Список використаних джерел - елемент бібліографічного апарату, котрий містить бібліографічні описи використаних джерел і розмішується після висновків. Такий список - одна з суттєвих частин роботи, що віддзеркалює самостійну творчу працю її автора і демонструє ступінь фундаментальності проведеного дослідження.

Бібліографічний опис складають безпосередньо за друкованим твором або виписують з каталогів і бібліографічних покажчиків повністю без пропусків будь-яких елементів, скорочення назв і т.ін. Завдяки цьому можна уникнути повторних перевірок, вставок пропущених відомостей.

У працях з технічних наук звичайно наводять як додатковий список-перелік авторських свідоцтв і патентів, на які є посилання в основному тексті.

Джерела можна розміщувати одним із таких способів: у порядку появи посилань у тексті (найбільш зручний для користування), в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків, у хронологічному порядку.

Відомості про джерела, включені до списку, неодмінно давати відповідно до вимог державного стандарту ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 «Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання (ГОСТ 7.1-2003, IDT)» . - К. : Держстандарт України, 2007.

Слова і словосполучення скорочуються відповідно до ДСТУ 3582–97 «Скорочення слів в українській мові у бібліографічному описі. Загальні вимоги і правила» . - К. : Держстандарт України, 1998; ГОСТ 7.12.93» Библиографическая запись. Сокращения слов на русском языке. Общие требования и правила».

Правила оформлення додатків. Додатки оформлюють як продовження роботи на наступних її сторінках або у вигляді окремої частини (книги), розмішуючи їх у порядку появи посилань у тексті роботи.

Якщо додатки оформлюють як продовження роботи, кожен з них починають з нової сторінки, їм дають заголовки, надруковані угорі малими літерами з першої великої симетрично відносно тексту сторінки. Посередині рядка над заголовком малими літерами з першої великої друкується слово «Додаток» і велика літера, що позначає додаток.

Додатки слід позначати послідовно великими літерами української абетки, за винятком літер Г, Є, І, Ї, Й, Ь, наприклад, додаток А, додаток Б і т.д. Єдиний додаток позначається як додаток А.

При оформленні додатків окремою частиною на титульному аркуші під назвою друкують великими літерами слово «ДОДАТКИ».

Тенет кожного додатка за необхідності може бути поділений на розділи й підрозділи, пронумеровані у межах кожного додатка: перед кожним номером ставлять позначення додатка (літеру) і крапку, наприклад А2 - другий розділ додатка А; В.3.1 - підрозділ 3.1 додатки В.

Ілюстрації, таблиці і формули, розмішені в додатках, нумерують у межах кожного додатка, наприклад: рис. Д 1.2 – другий, рисунок першого розділу додатка Д; формула (А. 1) – перша формула додатка А.

2.4. Керівництво та критерії оцінювання курсової роботи

Керівництво роботою студентів повинне здійснюватись викладачами відповідної кваліфікації, які володіють педагогічним і науково-методичним досвідом. Час, який відводиться на керівництво курсовою роботою, визначається наявними нормами. Терміни подання виконаних курсових робіт встановлюються деканатом.

Керівник роботи відповідає за правильну наукову і методичну підготовку і ефективну організацію роботи студента. Він повинен прагнути ввести студента у творчу атмосферу наукового пошуку, допомогти налагодити йому діловий

37

контакт і творчі зв’язки з співробітниками кафедри і дипломниками, які працюють в тому ж самому науковому напрямку. Керівник повинен залучити студента до участі в роботі науково-дослідницького гуртка, проблемної групи, лабораторії і т.д., поєднуючи науково-методичне керівництво з виховною роботою.

Час роботи студента з теми реєструється на кафедрі і систематично контролюється керівником.

Керівництво курсовою роботою починається з видання завдання на початку навчального року. Цьому передують індивідуальні бесіди керівника зі студентом з теми курсової роботи. Під час бесіди керівник з’ясовує рівень підготовленості студента до виконання даного завдання, рекомендує йому необхідну літературу та інші посібники, дає консультацію про порядок виконання завдання. В результаті такої бесіди може бути обрана або уточнена студентом тема курсової роботи.

Перед початком виконання роботи необхідно провести зі студентами ряд консультацій методичного характеру, повідомити загальні вимоги до курсових робіт, дати необхідні вказівки з їхнього виконання, ознайомити з даними методичними рекомендаціями.

У процесі виконання курсових робіт студентами кафедра організує індивідуальні і групові консультації. При цьому групові консультації повинні бути спрямовані на усунення загальних недоліків. На них керівникам доцільно давати конкретні рекомендації з усунення можливих ускладнень, вказувати способи ефективного використання рекомендованої літератури, довідників.

Індивідуальні консультації повинні проводитися систематично (не рідше одного разу в тиждень), сприяти розвитку самостійності в роботі студента, її планомірності, продуманості і обґрунтованості.

Перегляд виконаної курсової роботи або її частини є однією із важливих форм наукового керівництва. При цьому студенту вказуються помилки, не доопрацьовані місця, даються пояснення, в якому напрямку необхідно робити виправлення і доопрацювання. Після перевірки виконання студентами кожного із етапів плану курсової роботи керівник візує підготовлений матеріал і дозволяє студенту перейти до наступного етапу.

Завідувач кафедри повинен періодично контролювати процес виконання курсових робіт, спрямованість і методику доцільності керівників, робити їм відповідні методичні рекомендації.

З метою підсилення вимогливості до рівня курсових робіт, що виконуються студентами, при їхній атестації (захисті) рекомендується, насамперед, виходити із наступних загальних критеріїв. Зміст роботи повинен свідчити про достатньо високу психолого-педагогічну підготовку автора, про наявність у нього знань з теми курсової роботи. Кожна робота повинна мати чіткий план, правильно складену бібліографію, грамотно і логічно написана відповідно до вимог Єдиної системи технологічної документації (ЄСТД).

Роботи оцінюються за чотирьохбальною системою: «відмінно», «добре», «задовільно», «незадовільно».

Основними принциповими вимогами, яким повинні задовольняти курсові роботи, є:

вміння висвітлити стан наукової розробки даної теми на основі літературного джерела. Висвітлення не повинно бути простим переказом або конспектом одного-двох джерел. Студенту необхідно зіставити погляди різних авторів, виділити в них незаперечні положення, виявити протиріччя, якщо такі є. Студент зобов’язаний виразити своє відношення до опрацьованої літератури, критично її осмислити, намагатися виділити проблемні питання, пов’язані з темою роботи;

здатність аналізувати фактичний матеріал, відбирати і класифікувати його за тими або іншими ознаками, порівнювати факти, шукати в них риси подібності або різниці, робити необхідні узагальнення і висновки, порівнювати їх з науковими положеннями;

вміння визначити наукову і особливо практичну значимість теми, яка розробляється в навчальному процесі;

самостійність і творчий підхід у викладенні матеріалу, дотримання вимог до зовнішнього оформлення.

Курсова робота оцінюється «незадовільно» у випадках, якщо: вона містить грубі теоретичні помилки або поверхову аргументацію

основних положень даної теми, неосмислене, механічне викладення цитат; замість теоретичного висвітлення питань теми наводиться переважно

поверхневий опис конкретних фактів, прикладів, окремих цифрових даних, запозичених із різних літературних джерел;

робота має компілятивний характер, тобто переписана з різних джерел.Курсова робота, яка одержала оцінку «незадовільно», переробляється в

термін, що встановлюється кафедрою.Окрім наведених вище загальних вимог під час оцінювання курсових робіт

можуть бути використані й інші, які визначаються в залежності від характеру теми, затвердженої для кожного студента, а також, виходячи із спеціальності керівника.

Наведемо далі деякі загальні критерії курсової роботи, на які студенту рекомендується орієнтуватися:

1. План курсової роботи повинен повно і логічно правильно розкривати тему.

2. У вступі здійснюється аргументоване соціально-педагогічне обґрунтування актуальності проблеми, правильно і повно визначаються із неї завдання трудового навчання в школі і питання для розгляду в курсовій роботі.

3. В основній частині роботи: дано глибоке і всебічне висвітлення всіх питань плану; достатньою мірою використана найбільш відома література з теми; виклад носить творчий характер, зроблено аналіз літератури про досвід

роботи вчителів, викладачів, майстрів виробничого навчання.

39

4. У висновках робляться логічні висновки для діяльності педагогів, що випливають із питань, котрі розглянуті в курсовій роботі, показано перспективи їхнього розв’язку і розвитку.

5. Дотримано вимоги співрозмірності між частинами курсової роботи і у висвітленні окремих питань.

6. Правильно складено список використаної літератури і зроблено посилання на нього у тексті курсової роботи.

7. Курсова робота оформлена з додержанням всіх вимог (наявність всіх частин роботи, культура зовнішнього оформлення, грамотність, стиль тощо).

Картка оцінювання курсової роботи представлена у додатку Є.У відгуку (відзиву), який дається керівником курсової роботи відзначається

актуальність, наукове і практичне значення, оригінальність ідей і ступінь самостійності роботи. Бажано також визначити теоретичну і практичну підготовленість студента, знання ним наукової літератури з теми. У випадку, якщо робота не становить собою цінності, слід вказати і про це.

У висновках відгуку повинна бути дана обґрунтована характеристика курсової роботи із зазначенням оцінки. В додатку Ж наведена примірна схема відгуку.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА ДО НАПИСАННЯ КУРСОВОЇ РОБОТИ

1. Ворожейкіна О. М. 100 цікавих ідей для проведення уроку / О. М. Ворожейкіна. – Х. : Вид. група «Основа», 2011. – 287, [1] с. – (Серія «Золота педагогічна скарбниця»).

2. Гадецький М. В. Організація навчального процесу в сучасній школі : Навчально-методичний посібник для вчителів, керівників навчальних закладів, слухачів ІПО / М. В. Гадецький, Т. Н. Хлєбнікова. – Харків : Веста : видавництво «Ранок», 2004. – 136 с.

3. Гуревич Р. С. Теорія і практика навчання в професійно-технічних закладах : Монографія / Р. С. Гуревич. – Вінниця : ДОВ «Вінниця», 2010. – 410 с.

4. Дичківська І. М. Інноваційні педагогічні технології : [Навчальний посібник] / І. М. Дичківська. – К. : Академвидав, 2004. – 352 с.

5. Журнал «Професійно-технічна освіта». 6. Зайчук В. О. Основи інноваційних технологій в освіті / В. О. Зайчук. – К. :

Гала, 2000. – 63 с.7. Інноваційні технології навчання в умовах інформатизації освіти / Р. С.

Гуревич, М. М. Козяр, М. Ю. Кадемія, Л. С. Шевченко ; за ред. член-кор. НАПН України Р. С. Гуревича – Львів : ЛДУБЖД, 2014. – 564 с.

8. Кадемія М.Ю. Від профільного навчання до професійного: навчально-методичний посібник / М. Ю. Кадемія, С.Ю Люльчак – ФОП Тарнашинський О.В., 2016. – 278 с.

9. Пометун О. Сучасний урок : Інтерактивні технології навчання : [Науково–методичний посібник] / О. Пометун, Л. Пироженко. – К. : Видавництво А. С. К., 2004. – 192 с.

10. Рожнятовська І. М. Портфоліо учня / упоряд. І. М. Рожнятовська. – К. : Шк. світ, 2010. – 128 с.

11. Терещук А. І. Методика організації проектної діяльності старшокласників з технологій : метод. посіб. для вчителів, навч. прогр., варіат. модулі / А. І. Терещук, С. М. Дятленко. – К. : Літера ЛТД, 2010. – 128 с.

12. Тхоржевський Д. О. Методика трудового та професійного навчання / Д. О. Тхоржевський. – Частина І. – К. : РННЦ «ДІНІТ», 2000. – 248 с.

13. Янцур М. С. Практикум з теорії методики трудового й професійного навчання / М. С. Янцур. – Рівне : РДГУ, 2000.

14. http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/651-1415. http://www.mon.gov.ua/ua/often-requested/state-standards/16. http://www.trudove.org.ua/

41

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Бербец В. В. Методика виконання курсових робіт : Методичні рекомендації / В. В. Бербец, Т. М. Бербец. – Умань : КопіЦентр, 2011. – 39 с.

2. Загвязинский В. И. Методология и методика дидактического исследования / В. И. Загвязинский. – М. : Педагогика, 1982. – 160 с.

3. Курсова і дипломна роботи : вимоги України / http://www.kursovaya.kiev.ua/7.html

4. Мазур О. В. Основи наукових досліджень : навч. посіб. для студ. вищих навч. заклад. філол. спец. / О. В. Мазур, О. В. Подвойська, С. В. Радецька. – Вінниця : Нова Книга, 2013. – 120 c.

5. Методичні рекомендації щодо виконання курсових робіт : для студентів, які навчаються за освітньо-професійною програмою підготовки спеціаліста за напрямом підготовки 0601 Право, спеціальністю 6.060101 Правознавство денної та заочної форм навчання / Укладачі : Ю. В. Білоусов, Я. С. Бляхарський, Д. Л. Виговський та ін.. – Хмельницький : Хмельницький університет управління та права, 2009. – 21 с.

6. Науково-дослідна робота в закладах освіти : Методичний посібник / Укл. : Ю. О. Туранов, В. І.Уруський. – Тернопіль : АСТОН, 2001. – 140 с.

7. Організація та методика проведення наукових досліджень студентами / http://kisilmv.if.ua/study/student-research-work.htm

8. Підготовка і оформлення курсових та дипломних робіт : Методичні рекомендації / В. І. Євдокимов, Л. П. Марченко, О. З. Злотін та ін. – Х. : ХДПУ ім. Г.С. Сковороди, 1996. – 29 с.

9. Шейко В. М. Організація та методика науково-дослідницької діяльності : Підручник. – 2-ге вид., переоб. і доп. – К. : Знання-Прес, 2002. – 295 с.

10. Як підготувати і захистити курсову роботу з теорії і методики трудового та професійного навчання : Методичні рекомендації / Укладачі : Р. С. Гуревич, Л. Л. Коношевський, О. В. Шестопалюк. – Вінниця : ВДПУ імені Михайла Коцюбинського, 2003. – 47 с.

ДОДАТКИ

Додаток АПоложення про виконання курсових робіт

Виконання студентами курсових робіт – одна із важливих форм підготовки висококваліфікованих спеціалістів, яка забезпечує формування у майбутніх учителів творчого підходу до організації навчально-виховного процесу у загальноосвітніх закладах.

Курсова робота виконується з профілюючих дисциплін і має навчально-дослідницький характер.

Мета написання курсової роботи: поглиблення, узагальнення і закріплення теоретичних знань та

практичних умінь студентів; вироблення навичок самостійно працювати з навчальною і науковою

літературою, електронно-обчислювальною технікою, лабораторним обладнанням, використовувати сучасні інформаційні засоби та технології;

розвиток творчого підходу до застосування на практиці набутих знань та розв’язування практичних завдань;

систематизація та узагальнення навчального матеріалу; здійснення наукового пошуку при проведенні дослідження; вироблення у студентів навичок самостійних творчих досліджень; виявлення наукових здібностей студентів і залучення їх до

дослідницької роботи.Курсова робота – окремий заліковий кредит навчальної дисципліни, що

оцінюється як самостійний вид навчальної діяльності студента і виконується після закінчення вивчення певного предмета або групи дисциплін.

Тематика курсових робіт формується на початку навчального року, затверджується на засіданні кафедри і поновлюється щорічно. Вона повинна відповідати навчальним завданням профілюючої дисципліни, пов’язуватися з практичними потребами певної галузі науки і виробництва, бути актуальною і тісно пов’язаною з вирішенням практичних фахових завдань.

Студентам надається можливість подавати власні пропозиції щодо тематики курсових робіт на розгляд відповідної кафедри. Після того, як розгляд пропозицій студентів і затвердження тем відбулися, студенти можуть вибирати теми лише зі списку, запропонованого кафедрою.

Керівниками курсових робіт призначаються найбільш кваліфіковані та досвідчені викладачі кафедри, здебільшого з числа кандидатів і докторів наук.

Кожна кафедра повинна розробити методичні вказівки щодо написання курсових робіт, в яких передбачити завдання курсової роботи, особливості, обсяг і зміст окремих частин та порядок її виконання.

Курсова робота має характер цільної завершеної роботи як стосовно змісту, вичерпаності теми, так і форми, структури тощо.

43

Курсова робота умовно складається зі вступу, кількох розділів теоретичної і практичної частини, висновків, списку використаних джерел та додатків.

У вступі потрібно довести актуальність певної проблеми для даної галузі науки і практики; вказати, хто з вчених займався цією проблемою; визначити науковий апарат дослідження (визначити об’єкт, предмет, мету, завдання та методи дослідження, вказати базу проведення дослідження).

Основна частина складається з теоретичної та практичної, де розкривається зміст теми дослідження.

Зокрема, у першій частині (теоретичній) курсової роботи з психолого-педагогічних дисциплін або методик дається аналіз наукової літератури, що включає: а) історико-педагогічний аспект проблеми; б) її філософське і психологічне обґрунтування з позицій педагогічної науки; в) провідні концепції сучасної педагогічної теорії з певної проблеми.

У другій частині (практичній (експериментальній)) варто описати засоби, технології, методи і форми удосконалення певного аспекту навчально-виховного процесу, педагогічний досвід роботи з відповідної проблеми навчально-виховного закладу (окремого вчителя), використовуючи матеріали спостережень, бесід із учителями, дітьми, батьками або публікації в педагогічній періодиці. Особливо цінним у цій частині роботи є описання власного дослідження.

Кожен параграф і розділ необхідно завершувати лаконічними висновками, що логічно узагальнюють викладене. При цьому треба пам’ятати, що дослівне запозичення чужого тексту, яке не супроводжується посиланням на джерело, називається плагіатом і суворо карається у науковому середовищі. Робота, автор якої допустився плагіату, знімається з розгляду незалежно від стадії підготовки без права її повторного захисту.

Зміст курсової роботи передбачає назву розділів й основних параграфів та нумерацію сторінок.

Список використаних джерел складається студентом як результат перегляду наукового апарату, який послужив методологічною, спеціальною теоретичною і методичною опорою при написанні роботи. У список використаної літератури включаються тільки ті праці та джерела, на які робилися посилання, чи які використовувалися у роботі.

Додатки передбачають таблиці, схеми, малюнки, зразки планів-конспектів уроків, дидактичного матеріалу, робіт учнів, анкети, тести тощо. Вони розміщуються в кінці роботи після списку використаних джерел.

Курсова робота повинна бути представлена в електронному вигляді або чітко написана від руки, роздрукована і вкладена у стандартну папку. Середній її обсяг – до 30 - 35 сторінок з параметрами сторінки: ліве поле – 2,5-3 см, праве – 1,5 см, верхнє – 2 см, нижнє – 2 см., шрифт: Times New Roman, розмір символів: 14, міжстрічковий інтервал: 1,5 («полуторный»). Обов’язкова нумерація сторінок.

Курсова робота починається з титульної сторінки, на якій номер сторінки не ставиться. Зразок оформлення титульної сторінки. На другій сторінці подається зміст. Зміст - це остаточно відредагований план курсової роботи з

вказівкою сторінок кожного розділу і параграфа в тексті. На наступних сторінках номери проставляються у правому верхньому куті сторінки без крапки після цифри.

У процесі написання курсової роботи керівником надаються консультації щодо її виконання. Повністю оформлену курсову роботу потрібно здати науковому керівникові на перевірку. При необхідності вона доопрацьовується згідно з його зауваженнями, а потім допускається до захисту.

Курсова робота перед здачею повинна бути підписана студентом і подається керівнику за два тижні до захисту на рецензування.

Порядок захисту курсової роботи:1. Виступ автора (до 10 хвилин), в якому розкривається основний зміст

роботи, результати експериментального дослідження, висловлюються власні пропозиції та методичні рекомендації.

2. Відповіді автора на запитання щодо досліджуваної проблеми членів комісії та присутніх на захисті студентів.

3. Оцінювання членами комісії змісту та захисту курсової роботи студента.При оцінці курсової роботи враховуються:

1. Науково-теоретичний рівень змісту, теоретична обґрунтованість теми, чітко розроблений науковий апарат.

2. Вироблення навичок щодо розробки і вирішення наукової проблеми: вміння самостійно працювати з літературними джерелами, виділяти й аналізувати провідні концепції, ставити експеримент, грамотно оформляти бібліографію.

3. Використання методів дослідження, самостійний і творчий підхід до аналізу явищ і процесів.

4. Планомірний і систематичний характер роботи студента над темою.5. Правильність оформлення курсової роботи і своєчасність її здачі.Якість виконання курсової роботи та результати її захисту оцінюється за

шкалою оцінювання ECTS, для студентів, що навчаються за кредитно-модульною системою.

Для решти студентів курсова робота оцінюється за чотирибальною шкалою: «відмінно», «добре», «задовільно», «незадовільно».

Якщо при захисті курсової роботи студент отримав оцінку «незадовільно», то рішенням кафедри йому пропонується нова тема роботи, яку повинен виконати у встановлений комісією термін.

У випадку порушення термінів здачі робіт без поважних причин на кафедру (терміни визначені кафедрою), курсова робота лаборантом не приймається, а студент не допускається до захисту і вважається академічною заборгованістю. Ліквідація академзаборгованості здійснюється аналогічно до інших форм підсумкового контролю. В інших випадках (хвороба тощо) студент має право на продовження сесії.

Після захисту курсова робота здається викладачем лаборанту для зберігання.

45

Курсові роботи, що мають теоретичну та практичну цінність, подаються на конкурси студентських наукових робіт, пропонуються до впровадження.

Після закінчення терміну зберігання курсових робіт (1 рік) вони списуються за актом.

Склад комісії для списування курсових робіт: керівник курсової роботи, завідувач кафедри, лаборант, один-два викладачі кафедри.

Завідувач кафедри в кінці навчального року за клопотанням викладачів може залишити для подальшого зберігання кращі курсові роботи, про що приймається рішення на засіданні кафедри.

Додаток БЗразок титульного листа

ВІННИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТІМЕНІ МИХАЙЛА КОЦЮБИНСЬКОГО

Навчально-науковий інститут педагогіки, психології, підготовки фахівців вищої кваліфікаціїКафедра інноваційних та інформаційних технологій в освіті

КУРСОВА РОБОТАз методики професійного навчання

на тему: _________________________________________________________________________

_________________________________________________________________________________

Студента (ки) ___________ курсу _______ групиНапряму підготовки: 6.010104 Професійна освіта

(комп’ютерні технології)_______________________________________________ (прізвище, ім’я, по батькові)

Керівник _______________________________________ ________________________________________________ (посада, вчене звання, науковий ступінь, прізвище та ініціали)

Національна шкала ____________________Кількість балів __________ Оцінка: ECTS _________

Члени комісії: __________ ________________ (підпис) (прізвище та ініціали)__________ ________________ (підпис) (прізвище та ініціали)__________ ________________ (підпис) (прізвище та ініціали)__________ ________________ (підпис) (прізвище та ініціали)

м. Вінниця – 2014 рік47

Додаток ВЗразок змісту курсової роботи

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………….. 4

РОЗДІЛ I ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ПОЗАУРОЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ ПТНЗ………………………………. 7

1.1 Науково-технічний напрям в професійній освіті – основа учнівської технічної творчості……………………………… 7

1.2 Компетентний підхід у професійній освіті науково-технічного напряму…………………..…………..………..… 9

1.3 Організація технічної творчості у професійних закладах освіти………………………………………..……..………..…. 11

1.4 Організаційні особливості роботи гуртків технічної творчості………………………………………..…………..….. 14

РОЗДІЛ II ФОРМУВАННЯ ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ УЧНІВ У ПРОЦЕСІ ПОЗАУРОЧНОЇ РОБОТИ В ПТНЗ………… 17

2.1 Мета і завдання позаурочної діяльності учнів та її вплив на розвиток творчої особистості..……..………..……

19

2.2 Методи розвитку творчих здібностей учнів у гуртковій роботі…………………………………………………………....

23

2.3 Форми позаурочної роботи учнів з технічної творчості…. 30

РОЗДІЛ ІIІ. ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО ДЕКОРАТИВНО-УЖИТКОВЕ МИСТЕЦТВО……………………………………………………………. 31

3.1 З історії розвитку декоративно-ужиткового мистецтва …… 313.1.1 Історичний розвиток ремесел…………………….…… 313.1.2 Розвиток народного декоративного мистецтва у формі домашнього й організованого виробництва……………….…. 33

3.2 Види народно-ужиткового мистецтва………………..……... 343.3 Народні вироби з бісеру: силянки, гердани………………….. 393.4 Сучасний стан декоративно-ужиткового мистецтва в

Україні та перспективи його розвитку………………………... 41

РОЗДІЛ ІV МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ВИВЧЕННЯ МИСТЕЦТВА БІСЕРОПЛЕТІННЯ В ПОЗАУРОЧНИЙ ЧАС……………………………………………………………… 43

4.1 Бісерне рукоділля у процесі позаурочної роботи на базі професійного закладу освіти …….…….………............................ 43

4.2 Аналіз змісту навчальних програм з мистецтва бісероплетіння… 484.3 Розробка плану-конспекту заняття гуртка з теми

«Оздоблення виробів. Бісер»………………………………… 514.4 Плетіння з бісеру чотиригранного джгута …..…………….. 55

ВИСНОВКИ…………………………………………………… 58

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………… 60

ДОДАТКИ……………………………………………………… 62

Додаток А Приклади інструкційно-технологічних карт на виготовлення виробів з бісеру………………………………. 63Додаток Б Майстер-клас «Бісерова писанка». З досвіду роботи майстра виробничого навчання Вінницько центру професійно-технічної освіти технологій та дизайну Савчук Наталії Валеріївни…………………………………………….. 66

49

Додаток ДЗразок вступу та першого розділу до курсової роботи

ВСТУП

На сучасному етапі національного духовного відродження вагомою стає проблема управління позаурочною діяльністю учнівської молоді. У «Національній доктрині розвитку освіти / Україна ХХІ століття» порушується питання про забезпечення розвитку здібностей, талантів та обдарувань дітей і молоді, задоволення їхніх інтересів, запитів, пріоритетів. Доречно зазначити, що в наш час актуалізуються пошуки змісту і форм позаурочної діяльності школярів. Природно, що все це вимагає кардинальних змін як у завданнях, змісті, так і в формах організації позаурочної роботи.

У вітчизняній педагогіці в усі часи приділялася значна увага організації виховання дітей в позаурочний час. Ці проблеми досліджували К.Ушинський, П.Блонський, Т.Лубенець, А.Макаренко, І.Огієнко, С.Русова, В.Сухомлинський, Я.Чепіга. С.Шацький та ін.

На сучасному етапі розвитку освіти деякі аспекти позаурочного виховання досліджували Л.Бабенко, І.Безкоровайний, Н.Рубанова, М.Рябко, М.Соловей та ін.

У роботі сучасного вчителя важливе місце належить управлінню позанавчальною діяльністю дітей. Оскільки серед основних функцій дозвільної життєдіяльності є розвиток особистості через залучення до різних занять, задоволення потреб у радості і розвагах, спілкування у процесі життєтворчої діяльності, передача життєвого досвіду, відновлення для подальшої продуктивної праці, то адміністрація школи повинна відіграти першочергову роль у задоволенні цих потреб.

Актуальність реформування існуючих раніше форм і методів організації дозвілля дітей та молоді порушує і «Концепція позашкільної освіти та виховання». Це обумовлено тим, що в умовах демократизації суспільства, переходу до ринкових відносин відбуваються значні зміни у суспільній свідомості, тому вагомого значення набуває погляд на особистість з позиції культурно-історичної педагогіки розвитку. Актуалізується необхідність виховання особистості творчого типу, здатної до сприйняття інноваційних процесів у суспільстві, використання нових технологій. Оскільки в сучасних умовах дозвільно-розважальні послуги користуються дедалі більшим попитом, то це вимагає концептуального місця і специфіки організації дозвілля в цілісній системі гармонійного розвитку особистості.

Перехід нашого суспільства до ринкових відносин, нові соціально-економічні умови життя вимагають нових технологій роботи всіх соціальних інститутів, які працюють з дітьми у сфері їх позанавчальної діяльності. Все це зумовлює необхідність оптимізації змістовних способів наповнення вільного часу дітей, підвищення якості роботи закладів, що займаються організацією їх дозвілля.

Для успішного навчання теоретичним і практичним знанням необхідно розвивати певний перелік умінь і навичок, сприяти формуванню в учнів навичок творчої діяльності, технічного та технологічного світогляду, комплексу особистісних якостей, потрібних людині як суб’єкту сучасного виробництва і культурного розвитку суспільства.

Основною і первинною формою організації колективної творчої роботи учнів в тій або іншій області науки, техніки, технічної праці є гурток. Неодмінна умова його існування – добровільність. Це відноситься не тільки до факту вступу учнів в гурток, але і до визначення конкретного змісту їх діяльності, вибору теми, об'єднанню в групи і бригади і ін.

При всьому багатоманітному змісту роботи, форм і методів діяльність кожного технічного гуртка сприяє рішенню певних педагогічних задач. Функціонально їх можна розділити на три групи – освітні, виховні і практичні.

Технічна самодіяльність, як показав багаторічний досвід, допомагає вирішувати також ряд практичних задач підготовки школярів до трудової діяльності. Вона сприяє оволодінню мовою техніки – ескізами і кресленнями, виробленню умінь і навичок користування різними інструментами, робочими пристосуваннями, контрольно-вимірювальними приладами, апаратами і машинами, тобто всім тим, що служить базою для технічно грамотного будування моделей, приладів, пристроїв, пристосувань і машин. Участь в творчому процесі допомагає школярам бачити і вирішувати технічні задачі в навколишньому житті, формулювати їх, шукати кращі варіанти рішення, спираючись на знання, отримані на уроках і гурткових заняттях

Рішучий поворот професійних закладів освіти до корінного поліпшення трудового навчання, виховання і професійної орієнтації вимагає наукового і практичного рішення багатьох проблем комплексного характеру. До їхнього числа відноситься підготовка молоді до трудової діяльності.

Про систему позакласної технічної діяльності дітей та підлітків, що сформувалася в Україні і в інших країнах і є активною складовою суспільно-державної системи виховання, освіти та професійної орієнтації підростаючого покоління говориться в статтях Драчинського А.Г. Альбрехта В.К., Ємельянової П.Г., Зеленцової В.М.

Однією із складових трудової підготовки та позаурочної діяльності є проектно-технологічна система. Під проектом розуміється обґрунтована, спланована і усвідомлена діяльність, спрямована на формування в учнів певної системи творчо - інтелектуальних і перетворювальних знань та вмінь. Ця діяльність включає в себе вибір об’єкта проектування, розробку конструкції, технології, виготовлення і оцінку. Проекти учні можуть розробляти індивідуально, у складі груп або колективно цілим класом з розподілом певних частин проекту. Об’єкти проектування мають бути посильними для учнів відповідних вікових груп і суспільно корисними. Після завершення проекту у кожному класі учні здійснюють його публічний захист. Форма захисту учнівських проектів може бути різною: організація виставки, ярмарки-продажу.

51

У процесі виконання проектів можуть бути застосовані різні види технологій : обробки конструкційних матеріалів, електроніки, інформаційних технологій. Такий широкий спектр вибору технологій, які застосовуються при виконанні проектів створює сприятливі умови для здійснення практичної діяльності учнів відповідно до їх бажань, нахилів, навчально-матеріальної бази, виробничого оточення. Раніше навчання проводилось за такими системами: предметна; операційна; моторно-тренувальна; операційно-комплексна; конструкторсько-технологічна системи і по них розроблено багато посібників, методичної літератури. Зараз навчання відбувається за проектно-технологічною системою [19].

Об’єктом нашого дослідження є рівень знань, умінь та навичок учнів з мистецтва бісероплетіння у процесі позаурочної роботи в ПТНЗ.

Предметом дослідження є зміст, форми і методи позаурочної діяльності учнів ПТНЗ під час вивчення бісероплетіння.

Мета дослідження – теоретично обґрунтувати і експериментально перевірити сучасні технології навчання учнів мистецтву бісероплетіння у процесі позаурочної роботи.

Завдання дослідження: 1. Проаналізувати літературу з проблеми навчання мистецтву

бісероплетіння та організації позаурочної роботи з трудового навчання. 2. Визначити роль та значення організації позаурочної роботи.3. Дослідити формування творчих здібностей учнів у процесі вивчення

бісероплетіння.4. Розглянути форми організації діяльності учнів в процесі оздоблення

виробів видами декоративно-вжиткового мистецтва.5. Охарактеризувати ефективні форми і методи навчання учнів мистецтву

бісероплетіння. 6. Виявити проблеми організації роботи гуртків технічної творчості в

ПТНЗ та перспективи їх вирішення.Гіпотеза дослідження базується на припущенні, що формування знань і

вмінь творчої діяльності з мистецтва бісероплетіння буде ефективнішим за умов використання проектно-технологічного методу навчання у процесі позаурочної діяльності учнів ПТНЗ. А також позаурочна робота буде носити більш диференційований характер.

У курсовій роботі використано комплекс методів дослідження: спостереження, аналіз літератури, вивчення досвіду роботи технічних гуртків, бесіди, анкетування, аналіз навчальних програм та продуктів творчої діяльності.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ПОЗАУРОЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ ПТНЗ

1.1 Науково-технічний напрям в професійній освіті – основа учнівської технічної творчості.

Освіта у XXI ст. — це освіта для кожної людини. У наш час основною метою освіти є створення умов для особистісного розвитку та самореалізації кожного учня, виховання громадянина демократичного суспільства, який би вмів критично мислити, використовувати набуті знання та вміння для творчого розв’язання проблем.

Професійна освіта України як, одна з важливих складових системи освіти, здатна задовольнити різноманітні потреби особистості у творчій самореалізації, забезпечити її інтелектуальний, духовний і фізичний розвиток. Особливого значення в період переходу до високотехнологічного інформаційного суспільства набуває науково-технічний напрям.

Дитяча технічна творчість — наймасовіша форма залучення дітей і молоді до творчості. Вона спрямована не тільки на ознайомлення вихованців із різноманітним світом техніки, розвиток їхніх здібностей, а й на трудову пілготовку та політехнічну освіту.

Дитяча технічна творчість — це опанування технікою й технологією креслення, моделювання, конструювання, цілеспрямований процес навчання і розвитку творчих здібностей учнів (вихованців, слухачів).

Дитяча технічна творчість — це формування готовності вихованців до обґрунтованого вибору професії, усвідомлення значення новаторства й винахідництва, цілеспрямованість, готовність до подолання труднощів на шляху досягнення мети.

53

Додаток Е

Приклади оформлення бібліографічного опису у списку джерел

Книги:Один автор Василій Великий. Гомілії / Василій Великий ; [пер. з давньогрец. Л.

Звонська]. — Львів : Свічадо, 2006. — 307 с. — (Джерела християнського Сходу. Золотий вік патристики ІV—V ст. ; № 14).

1. Коренівський Д. Г. Дестабілізуючий ефект параметричного білого шуму в неперервних та дискретних динамічних системах / Коренівський Д. Г. — К. : Ін-т математики, 2006. — 111 с. — (Математика та її застосування) (Праці / Ін-т математики НАН України ; т. 59).

2. Матюх Н. Д. Що дорожче срібла-золота / Наталія Дмитрівна Матюх. — К. : Асамблея діл. кіл : Ін-т соц. іміджмейкінгу, 2006. — 311 с. — (Ювеліри України ; т. 1).

3. Шкляр В. Елементал : [роман] / Василь Шкляр. — Львів : Кальварія, 2005. — 196, [1] с. — (Першотвір). 

Два автори 1. Матяш І. Б. Діяльність Надзвичайної дипломатичної місії УНР в

Угорщині : історія, спогади, арх. док. / І. Матяш, Ю. Мушка. — К. : Києво-Могилян. акад., 2005. — 397, [1] с. — (Бібліотека наукового щорічника «Україна дипломатична» ; вип. 1).

2. Ромовська З. В. Сімейне законодавство України / З. В. Ромовська, Ю. В. Черняк. — К. : Прецедент, 2006. — 93 с. — (Юридична бібліотека. Бібліотека адвоката) (Матеріали до складання кваліфікаційних іспитів для отримання Свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю ; вип. 11).

3. Суберляк О. В. Технологія переробки полімерних та композиційних матеріалів : підруч. [для студ. вищ. навч. закл.] / О. В. Суберляк, П. І. Баштанник. — Львів : Растр-7, 2007. — 375 с.

Три автори 1. Акофф Р. Л. Идеализированное проектирование : как предотвратить

завтрашний кризис сегодня. Создание будущего организации / Акофф Р. Л., Магидсон Д., Эддисон Г. Д. ; пер. с англ. Ф. П. Тарасенко. — Днепропетровск : Баланс Бизнес Букс, 2007. — XLIII, 265 с.

Чотири автори1. Методика нормування ресурсів для виробництва продукції

рослинництва / [Вітвіцький В. В., Кисляченко М. Ф., Лобастов І. В., Нечипорук А. А.]. — К. : НДІ «Украгропромпродуктивність», 2006. — 106 с. — (Бібліотека спеціаліста АПК. Економічні нормативи).

2. Механізація переробної галузі агропромислового комплексу : [підруч. для учнів проф.-техн. навч. закл.] / О. В. Гвоздєв, Ф. Ю. Ялпачик, Ю. П. Рогач, М. М. Сердюк. — К. : Вища освіта, 2006. — 478, [1] с. — (ПТО: Професійно-технічна освіта).

П’ять і більше авторів 1. Психология менеджмента / [Власов П. К., Липницкий А. В., Лущихина И.

М. и др.] ; под ред. Г. С. Никифорова. — [3-е изд.]. — Х. : Гуманитар. центр, 2007. — 510 с.

2. Формування здорового способу життя молоді : навч.-метод. посіб. для працівників соц. служб для сім’ї, дітей та молоді / [Т. В. Бондар, О. Г. Карпенко, Д. М. Дикова-Фаворська та ін.]. — К. : Укр. ін-т соц. дослідж., 2005. — 115 с.  — (Серія «Формування здорового способу життя молоді» : у 14 кн. ; кн. 13).

Без автора1. Історія Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря / [авт. тексту В.

Клос]. — К. : Грані-Т, 2007. — 119 с. — (Грані світу).2. Воскресіння мертвих : українська барокова драма : антологія /

[упорядкув., ст., пер. і прим. В. О. Шевчук]. — К. : Грамота, 2007. — 638, [1] с.3. Тіло чи особистість? Жіноча тілесність у вибраній малій українській

прозі та графіці кінця ХІХ — початку ХХ століття: [антологія] / упоряд.: Л. Таран, О. Лагутенко]. — К. : Грані-Т, 2007. — 190, [1] с.

4. Проблеми типологічної та квантитативної лексикології : [зб. наук. пр. / наук. ред. Каліущенко В. та ін.]. — Чернівці : Рута, 2007. — 310 с.

 Багатотомний документ 1. Історія Національної академії наук України, 1941—1945 / [упоряд. Л. М.

Яременко та ін.]. — К. : Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського, 2007 —    . — (Джерела з історії науки в Україні).              Ч. 2 : Додатки. — 2007. — 573, [1] c.

2. Межгосударственные стандарты : каталог : в 6 т. / [сост. Ковалева И. В., Рубцова Е. Ю. ; ред. Иванов В. Л.]. — Львов: НТЦ «Леонорм-Стандарт» , 2005 —    . — (Серия «Нормативная база предприятия»).      Т. 1. — 2005. — 277 с.

3. Дарова А. Т. Неисповедимы пути Господни... : (Дочь врага народа) : трилогия / А. Дарова. — Одесса : Астропринт, 2006 —    . — (Сочинения : в 8 кн.; кн. 4).       Ч. 1 : Старый двор (Та Одесса). — 2006. — 369, [1] с.

4. Кучерявенко Н. П. Курс налогового права : Особенная часть : в 6 т. / Н.П. Кучерявенко. — Х. : Право, 2002 —  . —       Т. 4: Косвенные налоги. — 2007. — 534 с.

5. Реабілітовані історією. Миколаївська область : [у 7 т.]. — Житомир : Полісся, 2006 —    . — (Науково-документальна серія книг «Реабілітовані історією» : у 27 т. / голов. редкол. : Тронько П. Т. (голова) [та ін.]).       Кн. 1 / [обл. рекол. : Синявська І. М. (голова) та ін.]. — 2006. — 721, [2] с.

6. Бондаренко В. Г. Теорія ймовірностей і математична статистика. Ч.1 / В. Г. Бондаренко, І. Ю. Канівська, С. М. Парамонова. — К. : НТУУ «КПІ», 2006. — 125 с.

55

Матеріали конференцій, з’їздів1. Економіка, менеджмент, освіта в системі реформування

агропромислового комплексу : матеріали Всеукр. конф. молодих учених-аграрників [«Молодь України і аграрна реформа»], (Харків, 11—13 жовт. 2000 р.) / М-во аграр. політики, Харків. держ. аграр. ун-т ім. В. В. Докучаєва. — Х. : Харків. держ. аграр. ун-т ім. В. В. Докучаєва, 2000. — 167 с.

2. Кібернетика в сучасних економічних процесах : зб. текстів виступів на республік. міжвуз. наук.-практ. конф. / Держкомстат України, Ін-т статистики, обліку та аудиту. — К. : ІСОА, 2002. — 147 с.

3. Оцінка й обгрунтування продовження ресурсу елементів конструкцій : праці конф., 6—9 черв. 2000 р., Київ. Т. 2 / відп. ред. В. Т. Трощенко. — К. : НАН України, Ін-т пробл. міцності, 2000. — С. 559—956, ХІІІ, [2] с. — (Ресурс 2000).

4. Проблеми обчислювальної механіки і міцності конструкцій  : зб. наук. пр. / наук. ред. В. І. Моссаковський. — Дніпропетровськ : Навч. кн., 1999. — 215 с.

5. Ризикологія в економіці та підприємництві : зб. наук. праць за матеріалами міжнар. наук.-практ. конф., 27—28 берез. 2001 р. / М-во освіти і науки України, Держ податк. адмін. України [та ін.]. — К. : КНЕУ : Акад. ДПС України, 2001. — 452 с.

Препринти1. Шиляев Б. А. Расчеты параметров радиационного повреждения

материалов нейтронами источника ННЦ ХФТИ/ANL USA с подкритической сборкой, управляемой ускорителем электронов / Шиляев Б. А., Воеводин В. Н. — Х. : ННЦ ХФТИ, 2006. — 19 с. — (Препринт / НАН Украины, Нац. науч. центр «Харьков. физ.-техн. ин-т» ; ХФТИ 2006-4).

2. Панасюк М. І. Про точність визначення активності твердих радіоактивних відходів гамма-методами / Панасюк М. І., Скорбун А. Д., Сплошной Б. М. — Чорнобиль : Ін-т пробл. безпеки АЕС НАН України, 2006. — 7, [1] с. — (Препринт / НАН України, Ін-т пробл. безпеки АЕС ; 06-1).

Словники1. Географія : словник-довідник / [авт.-уклад. Ципін В. Л.]. — Х. : Халімон,

2006. — 175, [1] с.2. Тимошенко З. І. Болонський процес в дії : слов.-довід. основ. термінів і

понять з орг. навч. процесу у вищ. навч. закл. / З. І. Тимошенко, О. І. Тимошенко. — К. : Європ. ун-т, 2007. — 57 с.

3. Українсько-німецький тематичний словник : [близько 15 000 термінів / уклад. Н. Яцко та ін.]. — К. : Карпенко, 2007. — 219 с.

4. Європейський Союз : словник-довідник / [ред.-упоряд. М. Марченко]. — 2-ге вид. — К. : К.І.С., 2006. — 138 с.

Атласи1. Україна : екол.-геогр. атлас : присвяч. всесвіт. дню науки в ім’я миру та

розв. згідно з рішенням 31 сесії ген. конф. ЮНЕСКО / [наук. редкол. : С. С. Куруленко та ін.] ; Рада по вивч. продукт. сил України НАН України [та ін.]. — К. : Варта, 2006. — 217, [1] с.

2. Анатомія пам’яті : атлас схем і рисунків провідних шляхів і структур нервової системи, що беруть участь у процесах пам’яті : посіб. для студ. та лікарів / О. Л. Дроздов, Л. А. Дзяк, В. О. Козлов, В. Д. Маковецький. — 2-ге вид., розшир. та доповн. — Дніпропетровськ : Пороги, 2005. — 218 с.

3. Куерда Х. Атлас ботаніки / Хосе Куерда ; [пер. з ісп. В. Й. Шовкун]. — Х. : Ранок, 2005. — 96 с.

Законодавчі та нормативні документи1. Кримінально-процесуальний кодекс України : станом на 1 груд. 2005 р. /

Верховна Рада України. — Офіц. вид. — К. : Парлам. вид-во, 2006. — 207 с. — (Бібліотека офіційних видань).

2. Медична статистика : зб. нормат. док. / упоряд. та голов. ред. В. М. Заболотько. — К. : МНІАЦ мед. статистики : Медінформ, 2006. — 459 с. — (Нормативні директивні правові документи).

3. Експлуатація, порядок і терміни перевірки запобіжних пристроїв посудин, апаратів і трубопроводів теплових електростанцій : СОУ-Н ЕЕ 39.501:2007. — Офіц. вид. — К. : ГРІФРЕ : М-во палива та енергетики України, 2007. — VІ, 74 с. — (Нормативний документ Мінпаливенерго України. Інструкція).

4. Україна. Верховна Рада. Кабінет Міністрів. Державний бюджет України на 1997 рік : (уточнений) / Кабінет Міністрів України. – К. : [б.в.], 1996. - 10 с.

Стандарти1. Графічні символи, що їх використовують на устаткуванні. Покажчик та

огляд (ISO 7000:2004, IDT) : ДСТУ ISO 7000:2004. — [Чинний від 2006—01—01] . — К. : Держспоживстандарт України, 2006. — ІV, 231 с. — (Національний стандарт України).

2. Якість води. Словник термінів : ДСТУ ISO 6107-1:2004 — ДСТУ ISO 6107-9:2004. — [Чинний від 2005—04—01]. — К. : Держспоживстандарт України, 2006. — 181 с. — (Національні стандарти України).

3. Вимоги щодо безпечності контрольно-вимірювального та лабораторного електричного устатковання. Частина 2-020. Додаткові вимоги до лабораторних центрифуг (EN 61010-2-020:1994, IDT) : ДСТУ EN 61010-2-020:2005. — [Чинний від 2007—01—01]. — К. : Держспоживстандарт України, 2007. — IV, 18 с. — (Національний стандарт України).

Каталоги1. Межгосударственные стандарты : каталог : в 6 т. / [сост. Ковалева И. В.,

Павлюкова В. А. ; ред. Иванов В. Л.]. — Львов : НТЦ «Леонорм-стандарт, 2006—    . — (Серия «Нормативная база предприятия»). — ISBN 966-7961-77-Х.       Т. 5. — 2007. — 264 с.       Т. 6. — 2007. — 277 с.

2. Пам’ятки історії та мистецтва Львівської області : каталог-довідник / [авт.-упоряд. М. Зобків та ін.]. — Львів : Новий час, 2003. — 160 с.

3. Університетська книга : осінь, 2003 : [каталог]. — [Суми : Унів. кн., 2003?]. — 11 с.

57

4. Горницкая И. П. Каталог растений для работ по фитодизайну / Горницкая И. П., Ткачук Л. П. — Донецк : Лебедь, 2005. — 228 с., [4] л. ил.

Бібліографічні покажчики1. Куц О. С. Бібліографічний покажчик та анотації кандидатських

дисертацій, захищених у спеціалізованій вченій раді Львівського державного університету фізичної культури у 2006 / О. Куц, О. Вацеба. — Львів : Укр. технології, 2007. — 74 с.

2. Систематизований покажчик матеріалів з кримінального права, опублікованих у Віснику Конституційного Суду України за 1997—2005 роки / [уклад. Кирись Б. О., Потлань О. С.]. — Львів : Львів. держ. ун-т внутр. справ, 2006. — 11 с. — (Серія: Бібліографічні довідники ; вип. 2).

Дисертації1. Петров П. П. Активність молодих зірок сонячної маси : дис. … доктора

фіз.-мат. Наук : 01.03.02 / Петров Петро Петрович. – К., 2005. – 276 с.Автореферати дисертацій1. Новосад І. Я. Технологічне забезпеченя виготовлення секцій робочих

органів гнучких гвинтових конвеєрів : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. техн. наук : спец. 05.02.08 «Технологія машинобудування» / І. Я. Новосад. — Тернопіль, 2007. — 20, [1] с.

2. Нгуен Ші Данг. Моделювання і прогнозування макроекономічних показників в системі підтримки прийняття рішень управління державними фінансами : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. техн. наук : спец. 05.13.06 «Автоматиз. системи упр. та прогрес. інформ. технології» / Нгуен Ші Данг. — К., 2007. — 20 с.

Авторські свідоцтва1. А. с. 1007970 СССР, МКИ3 В 25 J15/00. Устройство для захвата

неориентованніх деталей типа валов / В. С. Ваулин, В. Г. Кемайкин (СССР). — № 3360585/25-08 ; заявл. 23. 11. 81 ; опубл. 30.03.83, Бюл. № 12.

Патенти1. Пат. 2187888 Российская Федерация, МПК Н 04 В 1/38, Н 04 J 13/00.

Приемопередающее устройство / Чугаева  В.И. ; заявитель патентообладатель Воронеж. Науч.-исслед. Ин-т связи. - № 2000131736/09 ; заявл. 18.12.00 ; опубл. 20.08.02, Бюл. № 23 (II ч.)

Частина книги, періодичного, продовжуваного видання1. Ярошенко Т. О. Електронна інформація для бібліотек України / Т. О.

Ярошенко, О. В. Васильєв, О. І. Сегін // Библиотеки и ассоциации в меняющемся мире : новые технологии и новые формы сотрудничества : матеріали 10-ї ювіл. міжнар. конф., м. Судак, Автономна Республіка Крим, Україна, 7–15 черв. 2003 р. — М., 2003. — Т. 3. — С. 1118—1124.

2. Козіна Ж. Л. Теоретичні основи і результати практичного застосування системного аналізу в наукових дослідженнях в області спортивних ігор / Ж. Л. Козіна // Теорія та методика фізичного виховання. — 2007. — № 6. — С. 15—18, 35—38.

3. Гранчак Т. Інформаційно-аналітичні структури бібліотек в умовах демократичних перетворень / Тетяна Гранчак, Валерій Горовий // Бібліотечний вісник. — 2006. — № 6. — С. 14—17.

4. Валькман Ю. Р. Моделирование НЕ-факторов — основа интеллектуализации компьютерных технологий / Ю. Р. Валькман, В. С. Быков, А. Ю. Рыхальский // Системні дослідження та інформаційні технології. — 2007. — № 1. — С. 39—61.

5. Бруй О. Каталогізація електронних ресурсів : досвід Наукової бібліотеки Національного університету «Києво-Могилянська академія» / О. Бруй // Бібліотечний форум України. – 2005. – № 3. – С. 24–28.

6. Ярошенко Т. О. Електронний журнал у дзеркалі публікацій у професійній пресі / Тетяна Ярошенко // Вісник Книжкової палати. – 2006. – № 5. – С. 29–32.

7. Регіональні особливості смертності населення України / Л. А. Чепелевська, Р. О. Моісеєнко, Г. І. Баторшина [та ін.] // Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров'я України. — 2007. — № 1. — С. 25—29.

8. Валова І. Нові принципи угоди Базель ІІ / І. Валова ; пер. з англ. Н. М. Середи // Банки та банківські системи. — 2007. — Т. 2, № 2. — С. 13—20.

9. Зеров М. Поетична діяльність Куліша // Українське письменство ХІХ ст. Від Куліша до Винниченка : (нариси з новітнього укр. письменства) : статті / Микола Зеров. — Дрогобич, 2007. — С. 245—291.

10. Третьяк В. В. Возможности использования баз знаний для проектирования технологии взрывной штамповки / В. В. Третьяк, С. А. Стадник, Н. В. Калайтан // Современное состояние использования импульсных источников энергии в промышленности : междунар. науч.-техн. конф, 3—5 окт. 2007 г. : тезисы докл. — Х., 2007. — С. 33.

11. Чорний Д. Міське самоврядування : тягарі проблем, принади цивілізації / Д. М. Чорний // По лівий бік Дніпра : проблеми модернізації міст України : (кінець ХІХ—початок ХХ ст.) / Д. М. Чорний. — Х., 2007. — Розд. 3. — С. 137—202.

Електронні ресурси1. Богомольний Б. Р. Медицина екстремальних ситуацій [Електронний

ресурс] : навч. посіб. для студ. мед. вузів III—IV рівнів акредитації / Б. Р. Богомольний, В. В. Кононенко, П. М. Чуєв. — 80 Min / 700 MB. — Одеса, 2003. — (Бібліотека студента-медика) — 1 електрон. опт. диск (CD-ROM) ; 12 см. — Систем. вимоги: Pentium ; 32 Mb RAM ; Windows 95, 98, 2000, XP ; MS Word 97-2000. — Назва з контейнера.

2. Розподіл населення найбільш численних національностей за статтю та віком, шлюбним станом, мовними ознаками та рівнем освіти [Електронний ресурс] : за даними Всеукр. перепису населення 2001 р. / Держ. ком. статистики України ; ред. О. Г. Осауленко. — К. : CD-вид-во «Інфодиск», 2004. — 1 електрон. опт. диск (CD-ROM) : кольор. ; 12 см. — (Всеукр. перепис населення, 2001). — Систем. вимоги: Pentium-266 ; 32 Mb RAM ; CD-ROM Windows 98/2000/NT/XP. — Назва з титул. екрана.

59

3. Бібліотека і доступність інформації у сучасному світі : електронні ресурси в науці, культурі та освіті [Електронний ресурс] : (підсумки 10-ї Міжнар. конф. «Крим-2003») / Л. Й. Костенко, А. О. Чекмарьов, А. Г. Бровкін, І. А. Павлуша // Бібліотечний вісник.  — 2003. — № 4. — С. 43. — Режим доступу до журн. :http://www.nbuv.gov.ua/articles/2003/03klinko.htm.

4. CrossRef [Electronic Resource]. – Mode of access : URL : www.crossref.org./  Title from the screen.

5. Інформаційно-аналітична довідка про стан книговидання та книгорозповсюдження в Україні [Електронний ресурс]. – Режим доступу : URL : http://www.kniga.gov.ua/index.php?7901200200000000010.  – Назва з екрана.

6. Статистичні дані про друковані засоби масової інформації в Україні [Електронний ресурс]. – Режим доступу : URL :comin.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article. – Назва з екрана.

Додаток ЄОцінювання курсової роботи

З дисципліни «Методика професійного навчання»за ЕСТS (кредитно-модульна система організації навчання)

Студент (ка)__________________________________________________________Прізвище, ім’я по батькові

Освітньо-кваліфікаційний рівень бакалавр Семестр 7Тема курсової роботи:_________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________Науковий керівник (кафедри ІІТО)_____________________________________________

Прізвище, ім’я по батькові

№п/п Зміст роботи Максимальна

сума балів

Кількість балів

виставлених комісією

1. Формування мети і завдань курсової роботи 52. Своєчасність і оформлення відповідно до вимог

методичних рекомендацій 10

3. Аналітичний огляд використаних джерел 304. Наявність власних досліджень, висновків і

міркувань 20

5. Наявність дидактичних та супроводжувальних матеріалів (відео презентації, вироби, тези, плани-конспекти, графіки тощо)

10

6. Кількість та новизна використаних джерел 57. Захист курсової роботи перед комісією 20Загальна кількість балів 100

Додаткові запитання1.________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________2.________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________3._______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

Кількість балів за результатами захисту курсової роботи

Загальна оцінка за курсову роботу

Оцінка за шкалою ЕСТS

Оцінка за національною.

шкалою

Підписи членів комісії

100

61

Додаток ЖЗразок відгуку на курсову роботу

ВІДГУКна курсову роботу з методики

професійного навчання

студента(ки) 4 курсу освітнбо-кваліфікаційного рівня «бакалавр»

________________________________________________________________

з теми_________________________________________________________________________________________________________________________________

________________________________________________________________

Аналіз роботи за компонентами:

1. Обґрунтування актуальності вибраної теми.2. Якість аналітичного огляду літератури.3. Самостійність, повнота і глибина розкриття теми, науково-методичний

рівень роботи.4. Підтвердження теоретичних положень конкретними прикладами, що

запозичені з досвіду роботи вчителів, майстрів виробничого навчання, викладачів; відображення власного досвіду роботи.

5. Структура (план) роботи, розкриття основних положень.6. Достатність використаної літератури.7. Культура оформлення роботи (стиль, грамотність та ін.); бібліографічна

культура (грамотність опису джерел, наявність і правильність посилань на них).

8. Недоліки роботи (за тими ж пунктами).

Робота допускається до захисту з оцінкою « _______________».

Керівник курсової роботи________________________________________ (посада, підпис, прізвище, ім’я, по-батькові)

Додаток И

Орієнтовна тематика курсових робіт

1. Дидактичні принципи професійного навчання і їх використання в навчальному процесі ПНТЗ.

2. Інноваційні технології професійного навчання.3. Методика використання смарт-середовища у професійній освіті.4. Методи виробничого навчання: контроль і самоконтроль за

формуванням професійної компетентності учнів.5. Нормативна та робоча документація майстра виробничого навчання в

ПТНЗ.6. Методи виробничого навчання: активізація навчальної діяльності

учнів.7. Організаційні форми виробничого навчання.8. Методи виробничого навчання: передавання і засвоєння навчальної

інформації.9. Діагностика якості підготовки майбутніх фахівців у ПТНЗ.10. Порівняльна характеристика систем виробничого навчання.11. Майстер виробничого навчання в ПТНЗ – ключова фігура процесу

професійного навчання.12. Праця майстра виробничого навчання в навчальній групі в ПТНЗ.13. Головні типи уроків виробничого навчання й їх особливості.14. Планування процесу виробничого навчання в ПТНЗ.15. Планування проведення занять у ПТНЗ.16. Технологічна документація з виробничого навчання в ПТНЗ.17. Нормування навчально-виробничої праці учнів у ПТНЗ.18. Органзація роботи навчальних майстерень (за профілями) у ПТНЗ.19. Санітарно-гігієнічні вимоги до умов навчання в навчальних

майстернях ПТНЗ.20. Організація навчання та виробничої практики учнів ПТНЗ на

виробництві.21. Виховна робота майстра виробничого навчання з учнями ПТНЗ.22. Методична робота майстра виробничого навчання в ПТНЗ.23. Методика створення та використання інтерактивних плакатів в

професійній діяльності сучасного фахівця.24. Методика  застосування ІКТ для моніторингу результатів навчальної

діяльності учнів.25. Методика навчання учнів конструюванню та проектуванню виробів

на уроках виробничого навчання26. Методика вивчення конструкційних матеріалів учнями професійних

закладів освіти.27. Методика вивчення майбутніми робітниками конструкційних

матеріалів на заняттях із спецдисциплін. 63

28. Методика проведення лабораторно-практичних і практичних робіт під час вивчення конструкційних матеріалів учнями ПТНЗ.

29. Методика вивчення основ техніки і технологій на уроках виробничого навчання.

30. Методика вивчення основ техніки і технологій учнями професійних навчальних закладів.

31. Методика вивчення розділу «Технологія виготовлення та оздоблення виробів вишивкою» учнями професійних навчальних закладів.

32. Методика вивчення розділу «Проектування, виготовлення та оздоблення виробів вишивкою» учнями професійних навчальних закладів.

33. Методика вивчення на заняттях гуртка учнями професійних навчальних закладі виготовлення виробів в’язаних спицями.

34. Методика навчання учнів ПТНЗ проектуванню та виготовленню швейних виробів машинним способом.

35. Методика навчання учнів ПТНЗ проектуванню та виготовленню комплексних виробів.

36. Методичні основи вивчення матеріалів та способів їх обробки за зразком на уроках виробничого навчання.

37. Методика вивчення розділу «Конструювання та виготовлення виробів з фанери» на уроках виробничого навчання майбутніми деревообробниками.

38. Методичні основи вивчення матеріалів та способів їх обробки за зразком на уроках виробничого начання.

39. Методика вивчення розділу «Проектування та виготовлення виробів з тонколистового металу або дроту» на уроках виробничого навчання учнями ПТНЗ.

40. Методичні основи вивчення матеріалів та способів їх обробки майбутніми робітниками в умовах сучасного професійного навчального закладу.

41. Методика вивчення розділу «Проектування та виготовлення виробів з деревини» на уроках виробничого навчання.

42. Методичні основи вивчення учнями професійних закладів освіти матеріалів та способів їх обробки з використанням комп’ютерних технологій.

43. Методика вивчення розділу «Проектування та виготовлення виробів з металу» майбутніми робітниками.

44. Методика навчання учнів ПТНЗ проектуванню та виготовленню комплексних виробів.

45. Методика вивчення учнями професійних навчальних закладів технології виготовлення м’якої іграшки на заняттях гуртка.

46. Методика вивчення теми «Технологія вирощування рослин (квітів) та догляд за ними» майбутніми флористами.

47. Методика вивчення технології виготовлення виробів з текстильних і нетканих матеріалів ручним способом учнями професійних навчальних закладів.

48. Методика вивчення технології виготовлення народної ляльки учнями професійних навчальних закладів у процесі грткової роботи.

49. Методика вивчення технології ажурного випилювання майбутніми

деревообробниками.50. Методика вивчення технології виготовлення вишитих виробів

учнями професійних навчальних закладів.51. Методика вивчення технології виготовлення дерев’яної іграшки

учнями професійних навчальних закладів.52. Методика вивчення учнями ПТНЗ технології виготовлення швейних

виробів (машинним способом). 53. Методика вивчення технології електротехнічних робіт учнями

професійних навчальних закладів.54. Методика вивчення технології обробки тонкого листового металу

учнями професійних навчальних закладів.55. Методика вивчення технології художнього випалювання учнями

професійних навчальних закладів.56. Методика вивчення учнями ПТНЗ технології виготовлення виробів у

техніці «Макраме» на заняттях гуртка.57. Методика вивчення технології виготовлення виробів плетених

гачком та в’язаних спицями на заняттях гуртка в професійних закладах. 58. Методика вивчення технології приготування страв учнями

професійних навчальних закладів.59. Методика вивчення технології оздоблення одягу учнями

професійних навчальних закладів.60. Методика вивчення технології писанкарства у процесі позаурочної

діяльності учнями професійних навчальних закладів.61. Методика вивчення технології виготовлення швейних виробів

(машинним способом). 62. Методика вивчення технології вишивання мережками на заняттях

гуртка учнями професійних навчальних закладів.63. Методика вивчення технології оздоблення виробів геометричним

різьбленням майбутніми різьбярами.64. Методика вивчення технології електротехнічних робіт з

використанням комп’ютерних технологій.65. Методика вивчення технології заготівлі та зберігання продуктів

учнями професійних навчальних закладів.66. Методика вивчення технології інтарсії, інкрустації майбутніми

деревообробниками.67. Методика вивчення технології плетіння з лози у процесі занять в

гуртку.68. Методика вивчення технології мозаїки по дереву (маркетрі) учнями

ПТНЗ деревообробних спеціальностей. 69. Методика вивчення технології обробки деревини учнями

професійних навчальних закладів. 70. Методика вивчення технології приготування страв на основі

традицій української народної кухні учнями професійних навчальних закладів.

65

71. Методика вивчення технології природного землеробства учнями професійних навчальних закладів.

72. Методика вивчення технології слюсарної обробки металів учнями професійних навчальних закладів.

73. Методика вивчення технології плетіння з соломи під час занять в гуртку учнями профтехучилищ.

74. Методика вивчення технології токарної обробки деревини учнями професійних навчальних закладів.

75. Методика вивчення технології токарної обробки металів учнями професійних навчальних закладів.

76. Методика вивчення технології української народної вишивки учнями професійних навчальних закладів.

77. Методика вивчення розділу «Проектування як складова сучасного виробництва та життєдіяльності людини» на уроках технології у ПТНЗ.

78. Методика вивчення розділу «Інформаційні джерела та інформаційні технології в проектній діяльності» на уроках технології у ПТНЗ.

79. Методика вивчення розділу «Художнє конструювання об’єктів технологічної діяльності» учнями професійних навчальних закладів

80. Методика вивчення розділу «Проектування професійного успіху» на уроках технології в ПТНЗ.

81. Методика вивчення учнями професійних навчальних закладів технології бісерного плетіння на дротяній основі на заняттях в гуртках.

82. Методика вивчення технології різьблення деревини учнями професійних навчальних закладів.

83. Методика вивчення майбутними різьбярами технології геометричного різьблення.

84. Методика навчання учнів ПТНЗ основам лісового господарства.85. Методика вивчення технології виготовлення малих архітектурних

форм учнями професійних навчальних закладів. 86. Методика вивчення технології художнього набивання на тканині

учнів професійних навчальних закладів87. Методика вивчення технології плетіння спицями учнів професійних

навчальних закладів.88. Методика вивчення технології рельєфного різьблення учнями

професійних навчальних закладів.89. Методика вивчення технології розпису на склі учнями професійних

навчальних закладів.90. Методика вивчення технології соломоплетіння учнями професійних

навчальних закладів.91. Методика вивчення технології інкрустації виробів з деревини

учнями професійних навчальних закладів.92. Методика вивчення технології токарної обробки деревини учнями

професійних навчальних закладів.93. Методика вивчення технології вишивання стрічками учнями

професійних навчальних закладів..

94. Методика вивчення технології виготовлення м’якої іграшки учнями професійних навчальних закладів.

95. Методика вивчення технології вишивання шовковими стрічками учнями професійних навчальних закладів.

96. Методика вивчення технології писанкарства учнями професійних навчальних закладів.

97. Методика вивчення технології клаптикового шиття (печворк) учнями професійних навчальних закладів.

98. Методика вивчення технології хлібопекарського та кондитерського виробництва учнями професійних навчальних закладів.

99. Методика вивчення технології об’ємної вишивки учнями професійних навчальних закладів.

100. Методика вивчення технології виготовлення листівок учнями професійних навчальних закладів.

101. Методика вивчення технології ниткової графіки в 10-11 класах102. Методика вивчення технології художньої обробки деревини

випилюванням в 10-11 класах103. Методика вивчення технології в’язання гачком учнями професійних

навчальних закладів.104. Методика вивчення технології дизайну інтер’єру учнями

професійних навчальних закладів.105. Методика вивчення технології пірографії (випалювання на деревині)

учнями професійних навчальних закладів.106. Методика вивчення технології дизайну меблів учнями професійних

навчальних закладів.107. Методика вивчення технології ручного розпису тканини учнями

професійних навчальних закладів.108. Методика вивчення технології виготовлення штучних квітів учнями

професійних навчальних закладів.109. Методика вивчення технології ліплення учнями професійних

навчальних закладів.110. Методика вивчення технології ручного ткацтва учнями професійних

навчальних закладів.111. Методика вивчення технології виготовлення подарункових упаковок

учнями професійних навчальних закладів.112. Методика вивчення технології виготовлення дитячого одягу учнями

професійних навчальних закладів.113. Методика вивчення технології дизайну предметів інтер’єру учнями

професійних навчальних закладів.114. Методика навчання об’ємному комп’ютерному моделювання учнями

професійних навчальних закладів.115. Методика вивчення технології виготовлення виробів із сучасних

деревних матеріалів учнями професійних навчальних закладів.

67

116. Методика вивчення технології аплікації з текстильних матеріалів та фурнітури учнями професійних навчальних закладів.

117. Методика вивчення технології виготовлення народної ляльки-оберега учнями професійних навчальних закладів.

118. Методика вивчення технології матчворку (конструювання із сірників) учнями професійних навчальних закладів.

119. Методика організації проектно-технологічної діяльності учнів професійних навчальних закладів

120. Розвиток творчих здібностей учнів професійних навчальних закладів засобами ігрової діяльності.

121. Методика навчання учнів професійних навчальних закладів технології виготовлення виробів із фанери та ДВП.

122. Методика навчання учнів професійних навчальних закладів технології виготовлення виробів з аплікацією.

123. Методика навчання учнів професійних навчальних закладів технології виготовлення виробів із тонколистового металу та дроту.

124. Методика навчання учнів професійних навчальних закладів технології виготовлення вишитих виробів.

125. Методика навчання учнів професійних навчальних закладів технології виготовлення виробів із деревини .

126. Методика навчання технології виготовлення виробів в’язаних гачком у прочесі позаурочної діяльності учнів ПТНЗ.

127. Методика навчання учнів професійних навчальних закладів технології виготовлення виробів із сортового прокату та листового металу.

128. Методика навчання учнів професійних навчальних закладів технології виготовлення виробів інтер’єрного призначення.

129. Методика навчання учнів професійних навчальних закладів технології виготовлення комплексного виробу.

130. Методика навчання учнів професійних навчальних закладів технології використання та ремонту побутових електроприладів.

Навчально-методичне видання

ГУРЕВИЧ Роман Семенович БОЙЧУК Віталій Миколайович

КУРСОВА РОБОТАЗ МЕТОДИКИ ПРОФЕСІЙНОГО НАВЧАННЯ

Методичні рекомендації

Курсова робота з методики професійного навчання / Укладачі В. М. Бойчук, Р. С. Гуревич. - Вінниця: ВДПУ імені Михайла Коцюбинського, 2016. - 69 с.

Відповідальний за випуск - М.Ю. КадеміяОригінал-макет - В.М. Бойчук

Підписано до друку 3 листопада 2016 р.Формат 60х84/8.

Папір офсетний. Друк різографічний.Гарнітура Times New Roman. Ум. др. арк. 3,7

Наклад 100 прим.Видавництво ТОВ фірма «Планер»

Реєстраційне свідоцтво серія ДК №3506 від 26.06.2009 р.Віддруковано з оригіналів замовника

ТОВ фірма «Планер»21050, м. Вінниця, вул. Визволення, 2

Тел.: (0432) 52-08-64; 52-08-65e-mail: sale@planer.com.ua http://www.planer.com.ua