№3 (003) 11 - 18 червня 2009 року

ПРАВОЗАХИСНИК ЛЬВІВЩИНИ

Закінчення на 2 стор.

У наступних номерах- Злет і падіння Валентина Го-

сударськоГо

- афера по-Галицьки. львівські чиновники вирішили перекласти вит-рати на будівництво стадіону на плечі львів’ян

- ліс оптом і В роЗдріб. як проку-рор і начальник міліції сколівського району „кришують” крадіїв лісу

- ВбиВстВо ЧорноВола. як ре-ально планували і усунули незручного політика – ретельно приховані факти

- Гроші на ЗдороВ’ї населен-ня. схеми шахраювання і розкрадан-ня коштів львівським обласним управ-лінням медицини

- Хто сидить В українськиХ тюр-маХ – „закрита” інформація

«Вітаємо, що написали про Государського»

судоВе сВаВілля

ми й не сподіВа-лися на такий Вал першиХ ВідГукіВ

Зізнаюсь чесно, не сподівався, що вже перші номери викличуть таку бурхливу читацьку реакцію. Тим паче, що ми (поки вирішуєть-ся питання з офісом) не залиша-ли координат редакції. Але люди розшукали нас за партійними те-лефонами.

Видно, актуальність тем, пору-шених у „Виборі” зачепила гали-чан за живе. Дзвінків та відгуків було дуже багато. Зупинюсь лише на характерних.

„Дуже добре, що ви почали пи-сати про судовий безкрай, - за-телефонував нам дрогобичанин Сергій Івченко. – Ці лиходії в суд-дівських мантіях – не Феміда, а найбільші нині злочинці в Україні. Саме з їхньою допомогою різні пройдисвіти нещадно грабують народ, а шукати справедливості в судах всі давно переконалися – марна справа. Долар або євро – ось критерій закону для українсь-ких суддів. Одні „колядники” типу Зварича розвелися, яким кабінети „освячують” мільйонами та щед-рими подарунками. До людських бід їм діла немає. Таке враження, що повернулися до старозавітніх часів, коли Сам Господь називав серед найбільших грішників саме суддів і митарів”.

„Ніколи не вірили, що хтось на-важиться написати про злодіян-ня голови Львівського апеляційно-го суду Валентина Государського, - зателефонувала людина, яка на-звалася львівським адвокатом. – Вам аплодують судді і адвокати. Шкода, що виходите малим тира-жем, але газету розксерили і пе-редавали з рук в руки. Статтю про Государського прочитали практич-

Закінчення на 2 стор.

рейдерство – слово, яке років десять тому мало хто знав. тепер воно на вустах у всіх. бо мова йде не лише про захоплення підприємств і фірм, а й про нахабне відбирання приватних помешкань і навіть цілих будинків. особливо в центральних частинах міст, де оселі та споруди є особливо цінними, часто історичними пам’ятками. при повному потуранні місцевої влади і силових структур. діють за принципом: хто при владі, той і правий. а хто не згідний на відселення чи поступки, того або фізично калічать, або цькують. і найстрашніше, що в цьому чи не найактивнішу участь беруть люди, наближені до батьків міста.

сусід-терористЖертвами такого рейдерства

стали й мешканці будинку № 12 по вул. І. Франка у Львові. Коли сім’ї Світлани Горбач та Петра Шкун-ди наприкці 90-х придбали у ньо-му квартири, то не сподівалися, що незабаром радість новосілля

перетвориться у справжнє жахіт-тя. А переслідувачем стане їхній сусід - бізнесмен, радник голови Львова Андрія Садового з питань інвестиційної діяльності, почесний консул Королівства Бельгія Ярос-лав Гарцула. В очах громадськості цей пан любить продемонструва-ти себе не тільки поважним під-приємцем, а й активним спортсме-ном (він є засновником та головою правління Львівського відділення Федерації водно-моторного спор-ту України та професійним аква-байкером).

І водночас ретельно приховує іншу сторінку діяльності – актив-ну війну, що проголосив сусідам, виживаючи їх із будинку. Причому обрав далеко не джентльменсь-ко-спортивну тактику. Адже його опонентами, які ще тримаються у протистоянні, є сім’я інвалідів з грудним дитинчам на руках та ро-дина тендітних жінок, які не мають таких фізичних кондицій, аби зу-пиняти безправні діяння майстра спорту. Один із підсумків такої не-рівноправної війни можна побачи-ти на фотографії (див. 4-ту стор.).

Навіть лікарі були шоковані звіря-чим побиттям інваліда.

консульстВо В „аВарійному” будинку

Втім, все по порядку. Сім’я Світлани Горбач, придбавши по-мешкання, вирішила відкри-ти невеликий магазин. Зара-зом домовилися з управлінням комунального майна про орен-ду підвальних приміщень. Угода була такою: сім’я зробить за влас-ні гроші ремонт, а при приватиза-ції їм „спустять” ціну. У 2005 р. Гор-бачі відкрили магазин. На руках була ухвала, в якій йшлося, що в тримісячний термін на сесії місь-кої ради мають затвердити оцін-ку приватизації відремонтованих підвальних приміщень. Та „три мі-сяці” розтягнулися на роки. А Гор-бачам в деяких владних кабінетах популярно пояснили, що їм краще знятися з будинку, бо Гарцула хоче його „прихопити”. І справді деякі сусіди до того вже з’їхали. Гарцу-

ла ходив, залякував, мовляв, кра-ще продайте квартири, поки щось пропоную, інакше - „допоможу”. І справді „допомагав”: пересліду-вав, погрожував. Потім заявив: не з’їдете – зроблю будинок аварій-ним, все одно відселять. Інші не витримали. Ці дві сім’ї ще наївно вірили у якусь справедливість.

Та 14 серпня 2007 року раптом з’явився за підписом директора департаменту житлового госпо-дарства та інфраструктури місь-кради М. Жаліско наказ №409 про визнання будинку аварій-ним (пізніше вона стане фігуран-том кримінальної справи за фак-том недостачі коштів). Хоч перед тим і в Галицькій райадміністра-ції і в жеку їх запевняли, що погро-зи Гарцули є ніщо іншими як „стра-шилками”. А в жеку навіть видали довідку, що будинок не вважаєть-ся аварійним. Мало того, у наказі йдеться, що він загрожує обвалом і усіх негайно слід відселити. Так само аварійним є й сусідній буди-нок № 14. Втім, пану Гарцулі це не

«Гарцування» Гарцулирадник ГолоВи міста льВоВа садоВоГо при поВному потуранні праВооХоронниХ і судоВиХ інстанцій Знищує сусідіВ, аби приХопити престижний будинок

Закінчення на 4 стор.

Сьогодні так само складно в тих “Свободах” розібратися. Годі не лише їх відрізнити між собою,

а й збагнути хід ведення кожної окремої дискусії. Все це політики роблять для того, кажуть обізнані

експерти, аби публічно “парити народу мізки”, а в темних кабіне-тах вигідно “продавати” одне од-ного...

Чи справді це так, а може й гір-ше, ми запитали в директора Інс-титуту трансформації суспільства Олега Соскіна та голови моніто-рингового комітету “Рівність мож-ливостей” Олександра Чекмише-ва.

- За яким принципом добира-ють учасників ток-шоу?

о. соскін: - У кожного каналу – свій. У Шустера є група улюб-ленців – ядро, яке робить обличчя программи. Таких собі Шуфричів.

Іллюзія «Свободи»шоу, біЗнес та маніпуляції сВідомістю В одному флаконіВажко знайти програму, здатну конкурувати з першою “свободою слова” у часи її появи на телебаченні. більшість із нас не їли, не спали, лише сиділи прикутими до екранів, спостерігаючи за баталіями політиків. між тими, хто отримав владу від народу на майдані, і тими, хто цю владу тим же шляхом втратив...

«Ремонт» сів у калюжуте, чого п’ять років не вдавалося львівській обласній і міській радам, команда голови партії Захисників Вітчизни юрія кармазіна здійснила протягом двох місяців

Сало виринув із небуттяЗакінчення на 2 стор.

„ВідмиВшись” Від криміналу, екс-наЧальник умВсу у льВіВській області ВимаГає поноВити йоГо на посадіпараліч влади і повальна корупція, що охопили країну, створили сприятливі умови для реваншу „колишніх”, яким В. ющенко свого часу, отримавши довіру у народу, обіцяв тюрми. Хто б міг подумати, що спливе ім’я вірного посіпаки медведчука – екс-начальника львівського обласного управління міліції олега сала – фігуранта

Закінчення на 3 стор.близько десятка кримінальних справ і якому із ганьбою було вказано на двері.

На фото: Павло Барнацький, Віра Лясковська, Юрій Кармазін, Тетяна Крушельницька

2

Закінчення. Поч. на 1 стор.

„Нас тримають За “лохів”,

створюючи ілюЗію свобо-

ди слова. НасПравді її Не-

має, лише – маНіПуляції сві-

домістю людей… Нам Не

дають Побачити дійсНості:

ЗміцНеННя клаНово-корПо-

ративНих груП і тотальНого

ПограбуваННя україНи”.

Закінчення. Поч. на 1 стор.

но всі судді. В який кабінет не заходив, усюди питали: читав? Ви правду написа-ли, що Государський Львівщину вважає своєю вотчиною і кожному натякає, що він тут ледь не государ. Вітаємо вас із такою сміливою позицією. І скажіть, чи можна буде підписатися на „Вибір”?”

Відразу відповідаємо, що питання під-писки на „Вибір” вже вирішується. Якщо ми ще сумнівалися, чи вартує саме з цьо-го року вносити її у підписний реєстр, то ваша активна реакція на перші номери ос-таточно переконала нас, що це слід зро-бити. Тож, наприкінці літа повідомимо пе-редплатний індекс.

„Шкода, що ви не назвали прізвища „ку-раторів” від Генпрокуратури, МВС, які по регіонах прикривають свавілля і безкрай, - поділився львів’янин Олександр Ганус. – Країна повинна в обличчя знати своїх «ге-роїв» - злодіїв. Не дивно, що у світі Україна за корупцією посідає 148 місце. Прохання: напишіть, хто „курує” Львівщину на рівні Генпрокуратури, МВС, і які щомісячні „так-си” відправляють силовики на столицю”.

Цікаве питання. Ми обов’язково і на-далі розповідатимемо про зловживання і корупцію не тільки в силових відомствах, а й на рівні чиновницького апарату.

„А чого ви тільки про кримінальні витів-ки Лавейкіна розповіли? - поцікавився один із депутатів Львівської міської ради. – Ви подивіться, яку боротьбу за розкра-дання земельних ділянок по всій Львів-щині розгорнули нинішні товстосуми і чинуші з обласної та місцевих рад. Розп-родаж землі – це справжній клондайк, не треба їздити на золоті копальні”.

Мусимо визнати, це справді так. Ос-новні цінності в Україні розкрадені або пе-ребувають в руках магнатів. Залишилось прихопити ще землю, яка вважається най-більшою цінністю України. Ми не збирає-мось зупинятися на зловживаннях лише Лавейкіна та його компаньйонів, а роз-повідатимемо й про інших любителів зе-мельки за дармові народні кошти.

Приємно, що знайшли перших друзів серед читачів. Обов’язково найближчим часом вирішимо питання з контактами, щоб із нами легше було зв’язатися. Ми - за активне спілкування. Не залишимо без реагування і ваші „сигнали” про свавілля і безкрай на місцях. А наразі дякуємо за перші теплі слова підтримки і щирі поба-жання.

Павло Барнацький

Іллюзія «Свободи»«Вітаємо, що написали про Государського»

Зважаючи на бородатість цієї проблеми, а також зацікавленість певних посадових осіб, у це мало хто вірив. І коли на початку квіт-ня 2009 року помічник-консуль-тант Ю. Кармазіна, Заслужений юрист України Павло Барнаць-кий у радіоефірі висловив впев-неність у позитивному вирішенні скандального питання, то бага-то хто таку позицію сприйняли з певною долею скепсису. Втім, те-пер львівська громада може по-легшено зітхнути - унікальна лі-сопаркова зона, яку група ділків шахрайським способом прагнула захопити, залишиться у власності міста.

У попередніх номерах ми роз-повіли про перипетії цієї нахабної оборудки. Йдеться про відпочин-кову зону, яка для львів’ян відіграє унікальні лікувальні та оздоров-чі функції. Мало того, ця місцина розташована в межах Головного Європейського вододілу і формує кліматичні умови не лише в Захід-ній Україні, а й у басейнах Чорного

«Ремонт» сів у калюжута Балтійського морів. І якщо наші діди-прадіди робили все можли-ве, аби зберегти її для нащадків, то нинішні шахраї із кооперативу „Ремонт” вирішили цинічно загра-бастати під себе та звести на ній дачі для „новітніх українців”. При-чому планували захопити 328 га особливо цінних земель букваль-но за копійки. А аргументом на право власності, яким оперували представники кооперативу, висту-пали грубо сфабриковані ухва-ли Львівської облради і Грибови-цької сільради, що нібито ці землі ще в 1993 році були вилучені із Де-ржлісфонду та долучені до сіль-ради.

Ясна річ, будь за цією фірмою якісь аматори-бізнесмени, їх би давно відправили вивчати смак баланди десь на зоні. Але за „Ре-монтом” маячили такі скандаль-но відомі на Львівщині фігури, як, зокрема, колишній начальник об-ласного управління земельних ре-сурсів Лавейкін, що прославився під час перебування на цій посаді численними зловживаннями, які

завдали державі збитків на сотні мільйонів гривень. Проте зв’язки в правоохоронних органах дозво-ляли йому уникнути кримінальної відповідальності. А тепер, ство-ривши з десяток технічних фірм, він разом із такими ж шахраями-спільниками замахнувся на захоп-лення цінних земельних лісопар-кових ділянок як у Львові, так і в області.

На жаль, численні звернення навіть мера Львова Андрія Садо-вого до Генеральної прокуратури, а також Адміністрації Президента нічого не дали. П’ять років трива-ло протистояння з різними судови-ми інстанціями, через які “Ремонт” настирливо намагався привлас-нити міські території. Ігнорували-ся навіть неодноразові вказівки Президента з вимогою розібра-тись за законом. І лише втручан-ня особисто Юрія Кармазіна та його команди дозволило зупинити злочинні наміри „Ремонту”.

Спочатку 6 травня 2009 року Господарський суд Львівської об-ласті задовольнив у повному об-

сязі позов Львівської міськради про визнання нечинною ухвали Львівської облради № 278 від 1 лютого 1993 року у частині неза-конної передачі 328 га лісопарко-вої зони у власність Грибовицької сільради, що розв’язувало “Ре-монту” руки.

А 27 травня відбулось засі-дання Вищого адміністративного суду, але уже за позовом “Ремон-ту” до Грибовецької сільської ради про спонукання заключити уго-ду про оренду 28 га із тих спір-них 238. Причому на суді за до-рученням Львівської міської ради інтереси львівської громади при-йшов захистити особисто Юрій Кармазін. Якщо перед початком судового засідання представники „Ремонту”, як завжди, вели себе доволі нахабно, заявляючи, що рі-шення на їхню користь у них вже в руках, то під час судового засідан-ня їхній оптимізм розвіявся, наче примара.

Сама поява в суді Юрія Карма-зина викликала резонанс. Судове засідання пройшло у повній від-повідності до закону. Шансів на виграш у “Ремонту” не було жод-ного, оскільки закон був на сто-роні львівської громади. Тож, вер-дикт суду був одностайним – фірмі

відмовити. Без сумніву, радості представ-

ників Львівської міської ради В. Лясковської, Т. Крушельницької та інших не було меж: багаторічні по-невіряння по судах нарешті завер-шилися.

- У цій історії, - прокоменту-вав Юрій Кармазін, - дивує інше – повна бездіяльність правоохо-ронних органів. Навіть без лупи видно ознаки серйозних злочинів з боку власників і керівників фір-ми „Ремонт” – груба фальсифі-кація документів, шахрайство і т.д., а прокуратура закриває на це очі. Звичайно, якщо таким ла-вейкіним давати свободу дій, то українці скоро взагалі залишать-ся без відпочинкових зон і неза-баром їх оберігатимуть злі пси та охоронці „новітніх українців”. Але я гарантую, що Партія захисників Вітчизни доведе цю справу до ло-гічного завершення і кожний отри-має своє - громада землю, а зло-чинці тюрму.

На чисельні звернення чита-чів газети в наступному номері будуть опубліковані прізвища депутатів Львівської обласної ради – ворогів львівської грома-ди і посібників кооперативу „Ре-монт”.

Далі йдуть люди, які “тусують-ся”, оплачуючи свою участь. Третя категорія – експерти, яким він прописує конкретні ролі. Це – Балакірєва, Небоженко, Кара-сьов – так звані придворні полі-тологи-експерти, для антуражу. Ще набирають “плепс” – кноп-кодавів. “Підсолюють” все для смаку такими як Марков, Суп-рун, Бродський, які здатні на рівному місці накрутити скан-дальчик. Ну і в центрі – сам Шустер – могутній “маг і чарів-ник”. Головне, щоб у всіх були окуляри, що нагадують смараг-ди, додаючи інтелектуального блиску шоу.

На “Інтері” працюють під пре-зидентський секретаріат. Кого б не запросили, в центрі незри-мо присутній “месія” - Ющенко, всі його обслуговують. Це – мо-дель “оракула”. Такі як “Свобо-да” на ICTV, ток-програми на “5 каналі” і шоу з Безуглик я б на-звав другорядною системою, профанацією. Вони “харчують-ся” крихтами з барського сто-лу – тими, кого пани з провідних шоу не взяли.

о. чекмишев: - Журналіст-ським проектом можна назвати лише “Свободу” на ICTV з Кули-ковим, де добирають учасників за принципом представлення аудиторії широкого політично-го спектру та шанованих людей. Інші “Свободи” “хворі” на полі-тичну заангажованість власни-ків каналів. Кожну окрему про-граму тут роблять коли під Президента, коли під групу “ре-гіоналів” Льовочкіна-Фірташа, де експертне середовище ство-рює для них виграшне тло.

Програма Шустера – чистий бізнес. Його участь у програмі є джерелом прибутку для замов-ників. Створення преференцій (коли одним ведучий дає біль-ше можливостей розкрити свою позицію, а іншим – затуляє рота гримасами і ужимками) має та-риф. Участь у програмі експер-тів теж коштує.

- Про що свідчать рекор-ди відвідуваності ток-шоу такими учасниками як гер-ман, шуфрич, москаль, бо-гословська, григорович, кен-дзьор, доній, Зарубінський, ляпіна, голуб, кріль, шкіль,

соболєв?о. соскін: - Це ті, що від-

волікають увагу мас, щоби кла-ново-корпоративні групи мог-ли спокійно споживати “чесно вкрадене”. Це професійні “тріпа-чі”. Перебуваючи в різних полі-тичних холдингах, вони вико-нують однакову місію: збивати людей з правильного мислення, нав’язувати їм певні стереотипи сприйняття реальності й оцін-ки. Заплутувати, аби не бачи-ли справжніх причин і винуват-ців суспільно-політичних подій. Для цього їм провели відповід-ний вишкіл – акторський, психо-логічний і риторичний.

- а яку роль виконують інші “рекордсмени” - червоненко, Жванія, Порошенко, яценюк, азаров, мороз?

о. соскін: - Це, здебільшо-го ті, хто платять за себе. А та-кож ті, що претендують на са-мостійну роль. Коли зміниться ситуація, вони розраховують на першість. Ті, хто борють-ся за власне місце під сонцем, мріють стати господарями ситу-ації й не хочуть коритися існую-чим групам.

о. чекмишев: - В оплачу-ваній участі нічого дивного не-має. Перед достроковими вибо-рами фінансували навіть появу на екрані Президента.

- у нас 450 депутатів, 20 міністрів, кілька сотень чи-новників, експертів, соціоло-гів. більшість із них ніколи не побачиш на шоу...

о. со-скін: - Їх не запро-ш у ю т ь . Н е з а л е ж -ні нікому не потрібні. Бо небезпечні. Вони не під-п о р я д к о в у -ються сценаріям.

о. чекмишев: - Істинно неза-лежних дуже мало. Просто де-яких наших політиків соромно випустити “на люди” через їх-ній освітній та публічний рівень. Тому кожна політсила має штат-ну обойму ньюзмейкерів, які “вигавкалися” і можуть як, ска-жімо, Чечетов “включитися” на-віть серед ночі.

- для чого взагалі існу-ють такі програми?

о. соскін: - Фактично всі канали в руках фінансово-корпоративних груп. ICTV, СТБ і “Новий канал” - це Пін-чук. “1+1” - це Коломойський і трошки Роднянський. “Ін-тер” - це Хорошковський. “ТРК Україна” - це Ахметов. Всі ці групи, хоч ворогують між собою, але не можуть допустити зламу системи і появи конкурентів. Тому всі шоу відбуваються за єди-ним сценарієм.

Нас тримають за “лохів”, створюючи ілюзію свобо-ди слова. Насправді її не-має, лише – маніпуляції сві-домістю людей. Для цього застосовують відповідні психологічні техніки впли-ву. Людина врешті приймає створену віртуальну мо-дель за реальність. Таким

чином нам не дають побачити дійсності: зміцнення кланово-корпоративних груп і тотально-го пограбування України.

Від редакції: Усі ці „свободи з шустерами і без” - не просто маніпуляція громадською свідо-містю. Це - н а с т і й -

л и в е в т о в к -м ач е н -ня дум-ки про те, що жодн і нама-г а н -н я

н а р о -ду змінити щось у

суспільстві не принесуть ре-зультату. Тобто - породжують суцільну апатію до політично-го життя і прагнуть перетво-рити людей в зручне стадо. А найстрашніше те, що відо-мі, відносно порядні політики, яким ще довіряють, замість того, аби пояснити населенню суть цього телевізійного зом-бування, самі беруть участь у цих шоу.

Закінчення. Поч. на 1 стор.

3

Закінчення. Поч. на 1 стор.Втім днями у Вищому ад-

міністративному суді України з’явилася унікальна заява з вимо-гою… поновити його на посаді на-чальника УМВС України у Львівсь-кій області. Можливо, цей факт на фоні нинішніх високовладних бу-ревіїв і залишився б непоміченим, якби 5 червня з трибуни Верхов-ної Ради про нього не повідомив у своєму депутатському запиті на ім’я начальника Генерального про-курора України і СБУ голова ПЗВ Юрій Кармазін.

Львівщина ще довго згадува-тиме „витівки” цього скороспі-лого генерала. Як за вказівкою Сала правоохоронці в часи Май-дану блокували львівські колони, що прямували до Києва, підкида-ли студентам в гуртожитки грана-ти, підсипали шипи під колеса. Як пресували тих, хто прагнув під-тримати „помаранчеві” сили. Не маючи можливостей вплинути на принципову позицію батьків, Сало та його поплічники фальсифікува-ли кримінал на їхніх дітей, чого не дозволяли собі навіть закоренілі

Сало виринув із небуттязлочинці. Іншу людину по тих ма-теріалах, що лежали в Генераль-ній прокуратурі і прокуратурах різ-них областей, давно б на десятки років засадили за грати. А він, ко-ристуючись підтримкою всесиль-ного тоді Медведчука, намагався возвести правоохоронну практику в ранг криміналу.

Тоді, на початку 2005 року, коли Сало, відчувши, що над ним на-вис меч правосуддя, перехову-вався в тубдиспансері, багато хто був переконаний, що цей генерал-вискочка нарешті відповість пе-ред законом за свої численні зло-діяння. Тим паче, що прокуратура Львівської області мала на руках всі підстави, аби заарештувати його і запроторити в одну з камер СІЗО. Однак, як не дивно, на „за-хист” стала… Генеральна проку-ратура.

Сало, зокрема, проходив по кримінальній справі №124-1635, порушеній у квітні 2005 р. Гене-рала звинувачували у розкра-данні і нецільовому використан-ні державних коштів в особливо великих розмірах. Користуючись

владними повноваженнями на-чальника УМВСУ у Львівській об-ласті, він незаконно витратив близько півмільйона гривень на будівництво дачного комплексу тодішньому шефу МВС М. Біло-коню (який нині переховується від криміналу в Росії) в урочищі „Ро-жанка” Сколівського району. Ці кошти, як з’ясували слідчі, були отримані в 2004 році від Львівсь-кої залізниці в якості допомоги на ремонт приміщень обласного уп-равління міліції. Однак Сало осо-бисто розпорядився витратити їх на будівництво дерев’яних будин-ків у “Рожанці”. Аби приховати слі-ди злочину, генерал підписав низ-ку бухгалтерських документів про нібито виконання ремонтних робіт в обласному управлінні міліції. Су-дово-почеркознавча експертиза, проведена Львівським науково-дослідним інститутом судових ек-спертиз, підтвердила, що підписи на цих документах виконані осо-бисто Салом. Отримавши на руки всі докази злочину з боку екс-на-чальника, Львівська прокуратура вирішувала питання про взяття

його під варту і скерування кримі-нальної справи до суду. Коли рап-том матеріали нібито для вив-чення (чого саме – невідомо!!!) витребувала Генеральна проку-ратура. Ще більший подив викли-кав той факт, що з Генпрокуратури справу не повернули на Львів-щину, а скерували в прокурату-ру Житомирської області. Мотиви стали зрозумілими пізніше. Поки матеріали „подорожували”, з них зникла уся доказова база злочин-ної діяльності Сала, а саме – бух-галтерські документи.

Здавалось би, Генпрокурату-ра повинна була порушити кримі-нальну справу за фактом крадіж-ки документів і притягнути винних працівників ГПУ до відповідаль-ності. Так принаймні диктує право-ва логіка. Натомість вирішують… закрити кримінальну справу проти Сала! І це при тому, що було до-питано близько 50-ти свідків, які підтвердили злочинні діяння гене-рала, проведені експертизи, інші слідчі дії.

Хоча чого дивуватися, коли в народі давно відома ціна ниніш-

нього правосуддя, а в кулуарах Генпрокуратури злі язики плітку-ють, що „бюджет” організації „ви-крадення” документів по справі Сала становив близько мільйона доларів.

Втім, екс-начальник рано вті-шився. І надто рано поспішив за-нести заяву у Вищий адміністра-тивний суд з вимогою про своє поновлення на посаді. В процесі депутатської перевірки, яку Ю. Кармазін доручив провести своє-му помічнику П. Барнацькому, за фактом крадіжки документів вда-лося відновити всі зниклі бухгал-терські документи, і представники ПЗВ готові надати Генпрокуратурі (звичайно, не для нового викра-дення) всю доказову базу про зло-чинну діяльність Сала на посаді начальника УМВСУ у Львівській області.

- Однак більш ніж очевидно, що дехто в Генпрокуратурі заці-кавлений в закритті кримінальної справи і намагається надати гене-ралові можливість уникнути судо-вого переслідування, - заявив Ю. Кармазін. - Тож, у своєму депу-татському запиті я попросив СБУ організувати перевірку фактів ко-рупційних діянь з боку окремих працівників Генпрокуратури і при-тягнути їх до кримінальної відпові-дальності разом із Салом.

Він відлітав у Гімалаї в складі української групи в піднесеному настрої. Ідея здавалась чудовою – в чергове прославити Україну на весь світ неординарним дійством – зійти на плато, зіграти з росіянами в умовах високогір’я у футбол (звичайно, обов’язково виграти) і встановити жовто-синій стяг.

Напівприватна поїздка набула ледь не державного рівня: в Борисполі їх прово-джав віце-прем’єр-міністр України Іван Васюник. Про-воджав тепло, з обіймами і, як годиться, з побажаннями успішного здійснення заду-маного та якнайскорішого повернення. Вони й плану-вали повернутися додому днів через десять. У кише-нях лежали квитки назад. Однак в Україну львів’янин, народний депутат треть-ого скликання, заступник начальника Департаменту МВС України БНОН, полков-ник міліції Ігор Пилипчук по-вернувся… у труні. Безглуз-да трагедія обірвала життя на злеті. Трагедія, якої мог-ло й не бути. Вдома у Ігоря Мар’яновича залишилася дружина і син.

У цій поїздці все від по-чатку було організовано на диво на аматорському рів-ні. Формував групу відомий спор-тивний оглядач Валентин Щер-бачов. Все робилося ніби під брендом телебачення: мовляв, з’їздимо, зіграємо, а потім пока-жемо на весь світ. Набирали доб-ровольців. З кожного – по 3500 доларів, хоча переліт туди і на-зад – 750 доларів. А от органі-зація… Будь-який навіть непро-фесійний альпініст пояснить, що Гімалаї – гори найвищої категорії складності і вважаються найне-безпечнішими у світі. Їх ще нази-вають могильником альпіністів, оскільки тут за останнє сторіччя загинуло понад сотню найдосвід-ченіших і найавторитетніших під-корювачів вершин. Тіл багатьох

із них так і не знайшли. Тож, для виходу в такі гори група повин-на мати досвідченого інструкто-ра із відповідним дозволом і осна-щенням. Щербачов, незважаючи на свій журналістський фах, жод-

ного відношення до альпінізму не мав. Не дивно, що з перших хви-лин формування групи все пішло на перекіс.

Окрім Щербачова, зголосилося їхати семеро. У групу увійшли та-кож заступник мера Києва Сергій Рудик, колишній голова Держком-рибгоспу України Володимир Вол-ков, та інші. Дикість, але перед та-кою небезпечною поїздкою з ними ніхто не провів найелементарні-шого інструктажу. Вони вилетіли без найпростішого альпіністсько-го спорядження. Ігор Мар’янович взагалі відправився у Гімалаї в… туфельках. Лише у Непалі перед безпосереднім виходом у гори Щербачов дав йому „кішки”. Од-

нак в таких „кішках” жодний аль-пініст зі стажем нині не ризикне вийти навіть на льодові тренуван-ня, не кажучи вже про сходження. А їм належало піднятися на 5000 метрів, у царство вічних льодови-

ків, ущелин і прірв.Не отримала група і льодо-

рубів – одного з необхідних еле-ментів спорядження, яке допома-гає у разі падіння утримуватися на слизьких схилах. Але найгір-ше у цій історії те, що Щербачов вирішив заощадити на тому, що не придбав дозвіл на весь марш-рут. Такий дозвіл давав право про-водити сходження під контролем і підтримкою держави, групі виді-ляли такі необхідні в горах рації і головне – санітарний вертоліт у супроводження. Українці фактич-но пішли в гори нелегально. При-чому без лікаря і навіть без еле-ментарних аптечок. Досвідчені альпіністи таких шибайголів нази-

вають „смертниками”. Усе це пізні-ше і зіграло фатальну роль у заги-белі Ігоря Пилипчука.

За шість днів група пройшла 90 км і піднялась на висоту 4200 м. Потім вирішили піднятися ще на

600-700 м. Перед останнім ривком Ігор Мар’янович відчував щось не-добре. Завжди до того веселий і жит-тєрадісний, в ос-танню добу він якось дивно жар-тував зі знайо-мою по групі. Мо-вляв, давай віддам тобі всі свої доку-менти і перепишу на тебе усе своє майно. І таки від-дав. Лише міліцей-ське посвідчення знайома відмови-лася взяти. Пізні-ше з’ясувалося, що в дорозі Ігор Пи-липчук вів також щоденник, у яко-му нотував свої враження. І остан-ні сторінки, за сло-вами тих, хто піз-ніше ознайомився

із записами, також сповнені були нелогічними для його енергійного характеру сумом і ностальгією за життям.

Щербачов і перед тим кілька разів водив групи у Гімалаї. У ньо-го, до речі, спитали, а чи були не-щасні випадки? Він відповів, що серйозних не було, хіба що одна жінка зникла, очевидно, здуло віт-ром, її так і не знайшли.

Цього трагічного дня зран-ку піднялися о четвертій. Одна із учасниць вирішила не ризикувати і залишилася у таборі. Замість неї приєдналося двоє росіян.

Належало здолати доволі кру-тий підйом висотою у 600 метрів, де смугами чергувалися льодо-

вики і гострі валуни. По камінню вони ще могли якось іти, а от для сходження по льодових схилах спорядження було не пристосо-ване. І коли піднялися метрів 300 вгору, Ігор Мар’янович ще запро-понував, може обійдемо ризико-ваний схил. Але Щербачов обрав шлях прямо. Всі рушили за ним. А далі сталося те, до чого не були готові ніхто з групи. Ігор Пилипчук підслизнувся і полетів униз. Гру-па не мала навіть мотузки, що пе-редбачено найелементарнішими правилами безпеки. Тож, підстра-хувати його ніхто з учасників сход-ження не зміг. 300 метрів падіння по крутосхилам. Потім ще 20-30 метрів у гірському потічку, поки він не зміг зачепитися за якийсь го-стрий камінь. Травмувався силь-но. Рацій ні в кого не було, тож годі було сподіватися на кваліфікова-ну медичну допомогу. Він ще був живий і при свідомості. Його знес-ли на руках у табір. У наметі пок-лали на бік. Видно було, наскільки важкі муки він переживав. Але на-магався триматися, лише просив, щоб його врятували, бо дуже хотів жити. Жодних знеболюючих група із собою немала, як і найелемен-тарніших медичних засобів. Коли через 40 хвилин його переверну-ли на інший бік, Ігор Мар’янович вже більше не говорив.

За цей час збігали до сусідньої стоянки альпіністів, де був техніч-ний вертоліт. Ледве вмовили піло-та, відвезти пораненого в лікар-ню у Катманду. Коли переносили на борт, Ігор Пилипчук вже був без свідомості. А в Катманду лікарі лише розвели руками – надавати допомогу вже було пізно.

Поховали Ігоря Пилипчука на Брюховецькому кладовищі у ро-динному склепі. Проводити в ос-танню путь приїхало чимало колег і друзів. От тільки про обстави-ни загибелі усі говорили неохоче, наче відчуваючи загальну вину за те, що він скористався квитком лише в один бік.

ІГор ПилиПчУк ПолетІВ ПрослаВити УкраїнУ, а ПоВернУВся У трУнІ

Квиток в одну сторону

Одна з останніх фотографій Ігоря Пилипчука, зроблена у Катманду за кілька днів до загибелі

4

Засновник: Львівська обласна органцізація Партії захисників ВітчизниВидавець: обласна організація ПЗВ

Шеф-редактор: П. С. Барнацький Виходить: 4 рази на місяць

Реєстраційне свідоцтво ЛВ № 539 від 26 грудня 2001 р., видане Держкомітетом телебачення і радіомовлення УкраїниЦіна договірна C

MYKНадруковано: з готових діапозитивів

у друкарні ЛА «ПІРАМІДА», свідоцтво державного реєстру: серія ДК № 356 від 12.03.2001 р.

Закінчення. Поч. на 3 стор.

№ замовлення: 229. Тираж: 15000 екз.

СудоВе СВаВілля

завадило у тому „аварійному” бу-динку відкрити в лютому 2009 року консульство Бельгії у Львові.

Звичайно, дві сім’ї оскаржи-ли це рішення у суді. Свідком по справі проходив депутат міської ради, член комісії з питань кому-нального майна І. Василишин. Він відверто заявив, що це є замовна справа. Крім того, мешканці нада-ли технічні висновки, що будинок не є аварійним. Однак суд навіть не зважив на ці аргументи і виніс рішення не на їхню користь.

РейдеРСтВо для Суду – не аРгумент

Паралельно на голови двох сі-мей з боку Гарцули посипалися погрози – з’їжджаєте, бо буде гір-ше. Що означає „гірше”, Шкунда відчув незабаром. У нього саме народилася друга дитина. Дружи-на також інвалід. Так Гарцула зла-мав усі перила, пошкодив сходи, забив двері, що виводили на внут-рішнє подвір’я. Зносячи з верх-нього поверху колиску, жінка кіль-ка разів лише чудом не падала вниз. Після того радник Садово-го пошкодив ринви на даху, і квар-

«Гарцування» Гарцули

тиру під час дощів почало залива-ти. Постійна сирість призвела до частих захворювань немовляти. Полагодити ринву не було мож-ливості, бо Гарцула забив і двері на дах. А взимку через працівни-ків Львівгазу намагався в їхньому

помешканні відключити газ і поз-бавити тепла.

Побачивши, що й це не діє, Гар-цула почав погрожувати фізичною розправою і підпалом квартири. П. Шкунда звернувся зі скаргою до Галицького райвідділу і район-

ної прокуратури, у якій попередив, що „постійно пе-ребуває в стані не-безпеки він і його сім’я”. І попросив порушити кримі-нальну справу про-ти кривдника за ст. 195 ККУ.

Правоохорон -ні органи не ризик-нули зупинити поп-лічника Садового. А незабаром Пет-ра у під’їзді пере-стріли двоє неві-домих і жорстоко побили. Та так, що він місяць проле-жав у лікарні, і лі-

карі не давали жодних гарантій, що такі важкі побої не позначать-ся на здоров’ї безслідно. Кримі-нальну справу порушили через місяць, лише після втручання Киє-ва. Але ходу так і не дали, навпаки роблять все, щоб закрити її. Тепер

інвалід втратив роботу, сім’я пере-бивається з копійку на копійку. А Гарцула й далі погрожує: якщо не з’їдеш, влаштую справжній Арма-геддон.

Судові інстанції на місцевому рівні, незважаючи на аргументо-вані позиції обох сімей, не ризик-нули відмінити ухвали міськради про визнання будинку аварійним. Тож, сім’ї звернулися із касаційни-ми скаргами до Верховного Суду і, як остання надія, із заявами на ім’я голови ПЗВ Юрія Кармазіна з проханням допомогти зупинити знахабнілого радника Садового, який і далі продовжує погрожува-ти фізичною розправою. Наприкін-ці травня Ю. Кармазін скерував де-путатське звернення в Генеральну прокуратуру і МВС щодо перевір-ки фактів неналежного розсліду-вання справи і вжиття заходів із встановлення злочинців.

P.S. Про подальшій розвиток

цієї кримінальної драми розпові-мо у наступних номерах.

Партійне життя30 травня відбулися збори голів і секре-

тарів міських та районних партійних органі-зацій Партії Захисників Вітчизни Львівської області, на яких було присутні більше 80-ти керівників. На зборах було розглянуто питан-ня політичної ситуації та соціально-економіч-ного стану в державі та області. Прийнято, зокрема, рішення протягом місяця провести збори депутатів міських, районних, сільських рад від Блоку Юрія Кармазіна та заслухати звіт про їхню роботу і винести питання про відкликання окремих депутатів із міських та районних рад, які не беруть участі в роботі та виконанні програми партії.

Днями Митрополит Київський і Всієї Украї-ни Блаженніший Мефодій, Предстоятель Ук-раїнської Автокефальної Православної Цер-кви нагородив голову ПЗВ Юрія Кармазіна Золотим орденом Святого великомученика Юрія-Переможця 1-го ступеню за значний внесок у розвиток християнської віри.

Вітаємо - Василь, ти що, зі своєю дівчиною розлучився?

- Так... У неї сміх якийсь бридкий.

- Треба ж, не звертав ува-гу.

- Ти ж при ній не роздягав-ся!..

* * * Хлопець - дівчині:- У мене до вас таке почут-

тя, що його не передати сло-вами!

- Передайте купюрами.* * * Старий друг кращий за но-

вих двох.Із подругами все навпаки.* * * Хлопець і дівчина після

бурхливої ночі...Хлопець збирається

йти, і раптом біля вихо-ду бачить фотографію чоловіка... Запитує:

- Люба, хто він?- Давай не будемо

про це...- Я ж тебе так люб-

лю, довірся мені, я все зрозумію...

- Ну, добре, це я в минулому...

* * * Зустрічаються два

приятелі. Один - весь невдоволений, і запах від нього, як із туалету. Другий запитує:

- Що сталось?- Та зустрів знайомо-

го, він говорить - анек-дот розповім - уписяєш-ся!

- Ну і?!- Обдурив, гад!* * * Якщо припустити, що фі-

зично здоровий 20-річний па-рубок за день може назбирати 5 кг чорниць, і фізично здоро-ва 18-річна дівчина за день може назбирати 3 кг чорниць, то із цього зовсім не випли-ває те, що, пішовши разом до лісу, вони вдвох назбирають 8 кг чорниць...

* * *

- Поміняйте мені в машині масло, фільтри, колодки й ді-вок у салоні...

* * * Вовочка приходить до ап-

теки:- Дайте мені пачку презер-

вативів!- По-перше, це не для ді-

тей, - відповідає аптекар, - а по-друге, нехай прийде бать-ко й візьме потрібний розмір.

- По-перше, це не для ді-тей, а від дітей, а по-друге, це не для батька, а для мами. Вона їде на курорт, а які там розміри будуть, ще не знає...

* * * Прийшов мужик до чаклуна

й запитує:- Ви знімаєте найстрашніші

прокляття?- Так, а ви припускаєте, що

це за прокляття і хто його на вас наслав?

- Це була відьма, що 30 років тому промовила: “Про-голошую вас чоловіком і дру-жиною”.

* * * Приходить дружина о

шостій ранку додому п’яна в мотлох. Чоловік, що не спав всю ніч, бігає навколо неї й кричить:

– Якби в мене був ніж, я б тебе зарізав! Якби пістолет - застрелив!

Дружина: – А ти забодай! * * * Ніч. Тиша. Раптом мото-

рошний крик: – Допоможіть! Я вбив лю-

дину! Минає пару хвилин. Знову

крик, ще жахливіший: – Допоможіть! Я вбив ще

одну!!! * * * Затримав інспектор рибна-

гляду рибалку й каже:– Влетів ти, мужик! Рибку-

то тут не можна ловити!– А я й не ловлю.– А це що?

– А це моя риба, я її погу-ляти привіз. Випускаю, потім свищу – вона й вертається. І ми разом їдемо додому.

– Доведи!Мужик випустив рибу в річ-

ку. Чекають. Нарешті інспек-тор говорить:

– Ну давай, свисти.– Навіщо?– Щоб риба повернулася.– Яка риба?* * *

Якщо на рекламних носіях почали з’являтися якісь мер-зенні пики - виходить, незаба-ром вибори.

* * * З автобуса, що від’їжджає,

кричать:– Дівчино! Ви сумку забу-

ли!– Аллах акбар!* * * Підходить мужик до дівчин-

ки, яка їсть цукерки, і каже:– Дівчино, а ти знаєш, що

цукерки їсти шкідливо? По-товстієш, зуби жовті будуть...

– А мій дідусь прожив до 106 років!

– І що, щодня їв цукерки?– Ні, він просто не ліз не в

свої справи. * * * Ранок. У ліжку ле-

жать режисер і моло-да акторка. Вона в сль-озах:

– Що ж ти, виродку, відразу не сказав, що ти мультиплікатор?!

* * * – Доброго дня! Ми б

хотіли записати нашу дівчинку в секцію вод-ного поло...

- Без проблем! У нас саме одна потонула.

* * * Батько запитує в

сина:– Як успіхи в школі? - Відмінно! Контракт

із п’ятим класом про-довжено ще на рік!

* * * Зараз модно: діряві майки,

діряві куртки, діряві джинси. Коли ж прийде мода на діряві шкарпетки?

* * * Не так страшна мама, як її

малюють першокласники.* * * Блондинку, що здавала на

права, запитують:– Ну як, здала?- Не знаю. Інспектор заги-

нув...

От за цей будинок Гар-

цула і розгор-нув вправж-

ню війну

Петро Шкунда одразу піс-ля побиття

Ми знову позаду всіхНайгірша за рівнем корупції і передостан-

ня за конкурентоспроможністю. Так негатив-но оцінюють Україну в лавині рейтингів.

Ганебні останні місця для України стають традицією. Зокрема, Україна остання за рів-нем корупції. Вона опустилася на найгірше місце серед усіх шістдесяти дев’яти країн, де проводили дослідження міжнародної органі-зації Transparensy International.

А за рейтингом швейцарського Міжнарод-ного інституту менеджменту, Україна посідає передостаннє - 56 місце за рівнем конкурен-тоспроможності. Після - тільки Венесуела.