№ 12 (029) 23 - 30 червня 2010 року ціна 45 коп.

ПРАВОЗАХИСНИК ЛЬВІВЩИНИ

Закінчення на 2-й стор.

Павло Барнацький, заслужений юрист

України, голова Львівської

обласної організації ПЗВ

Що не кажіть, а не перевелися в Україні Ейнштейни. Особливо в політиці. Такі часом геніальні ідеї озвучують, що мізки заклинює.

Як в анекдоті. Бабуся вчить онука: «Івасю, ніколи не пий чай гарячим». «Чому?» «Бо може лоп-нути сечовий міхур, і ти ошпариш ноги». Так і більшість наших полі-тики, діставшись трибуни, пробу-ють повчати нас, що пити. А точ-ніше, як жити. І такими рецептами діляться, що сечовий міхур і без гарячого чаю ризикує лопнути. Чи то від сміху, чи то від мозко-вих спазмів.

Ну скажіть, що є найбільшим злом для українців? Не вгадаєте ніколи. Бо для цього слід пройти спочатку лікбез у нардепа-регіо-нала Юрія Болдирєва. Інакше – жодної уяви забракне. Ніякі фан-тазії не врятують. Вся українська нація зі своїм розумовим «айк’ю» най сховається від геніальних прозрінь партійного соратника Віктора Федоровича.

Бо, на глибоке переконання Болдирєва, найбільшим злом для України є… Галичина! Не багато і немало. Саме в ній виявляється приховуються всі причини нега-раздів, із яких наша держава не може вилізти вже двадцять років незалежності. І щоб нарешті ук-раїнці зажили повноцінним жит-тям, як у цивілізованих країнах, треба Галіцію… віддати Польщі.

Одне слово, сказонув! І не де-небудь, а на фестивалі «Велике російське слово» у Левадії. Про-цитую дослівно. «Боротьба в Ук-раїні точиться між спадкоємцями

www.vybir- lviv.com

Закінчення на 2-й стор.

«Чому ми перейшли із НСНУ до ПЗВ?»До переходів депутатів із однієї

політичної структури в іншу виб-орці поступово звикли. Як, зреш-тою, і визначились зі своїм став-ленням до таких обранців.

Більшість нарекли «перебіжчи-ками» або «повіями». Це тих, хто тримає носа по вітру: як тільки до влади приходить інша політична сила, вони тут же намилюються до неї. Причім, в черги вишикову-ються. Готові лизати все, що за-вгодно, аби тільки взяли. Як ка-жуть, ні совісті, ні принципів.

Ще одну групу – «коньюктурни-ками». Це так звані нові українці, що керуються в своєму житті лише бізнесовими інтересами. І до зако-нодавчої влади прориваються за-вдяки своїм статкам або «маніпу-ляціям» із законами. Їм так само чхати з висоти своїх доларових на-

громаджень на людські проблеми. Але є ще невелика група депу-

татів, які у своєму житті, незважа-ючи на нинішню повальну продаж-ність, залишаються донкіхотами. І у виборі керуються, як це не див-но чути у наш час, принциповістю і прагненням реально скористати-ся своїм мандатом для відстою-вання інтересів громади.

У попередньому номері «Вибо-ру» в інтерв’ю «100 днів без опози-ції» голова Львівської організації ПЗВ Павло Барнацький розповів, що після президентських виборів почастішали випадки переходу до їхньої політичної сили як де-путатів місцевих органів влади, так і громадян з інших політичних структур. Зокрема, з НСНУ та на-віть БЮТ. І таких людей перебіж-чиками не назвеш, оскільки НСНУ

і БЮТ у Західній Україні – не на ос-танніх позиціях. Сам Павло Бар-нацький пояснив це тим, що на-віть виборці, переконавшись, що представники їхньої партії реаль-но беруть участь у вирішенні про-блем на місцях, тепер шкодують, що на попередніх виборах голосу-вали за інших.

А як же пояснюють свої кроки народні обранці? Про це поділи-лася депутат Стебницької міської ради Марія Губська, яка в трав-ні 2010 року разом із заступником міського голови Лілією Шологон вийшли із «Нашої України» і всту-пили до ПЗВ.

- Я не з тих, кого цікавлять шкурні інтереси, - розповіла вона. - Спроби звинуватити нас у зраді чи якихось «перельотах» - безпід-ставні. Ми зробили свій крок свідо-

мо, за покликанням совісті. Хоч до того нам надходили різні «принад-ні» пропозиції від інших партійних організацій. І скажу відверто, виго-ди були відчутні. Нам пропонува-ли – протекцію, грошовиті посади, прикриття, аби відповідні органі-зації закривали очі на відмиван-ня «чесно» зароблених статків. Перед цим не встояли чимало де-путатів. Мене ж навіть міський го-лова Роман Калапач «влещував» не однією посадою, аби затулити рота.

Але ПЗВ «не купує» посадами, протекціями, можливостями дери-бану місцевого бюджету. Там про-понують одне – по-справжньому попрацювати на розвиток регіону і на відстоювання інтересів місце-вої громади. Чесно скажу, навіть дивно, що залишились непідкуп-ні люди.

Адже як часто відбувається? Сьогодні представники політич-

Ресторан на… кісткахвлада сколівщини вирішила екскаваторами пройтися по пам’яті предківЗагребущі лапи новітніх нуворишів не знають меж. не зупиняє їх навіть національно-історична цінність місцевостей, на які вони кинули свої ненаситні очі. Чхати вони хотіли й на те, що наші діди-прадіди віками відстоювали і бережливо доносили до нас культурну спадщину. Грошовиті інтереси засліплюють останні краплі розуму. під загрозою непоправимого удару опинився тепер і державний історико-культурний заповідник міста-фортеці тустань, що в с. Урич на сколівщині.

ковшами по історії

Це той самий Урич, який про-славився далеко за межами Ук-раїни своєю неприступною форте-цею на знаменитих скелях. Втім, унікальна сторінка нашої славет-ної історії мало цікавить нинішніх товстосумів. Як і прагнення сучас-ників зберегти для наступних по-колінь у недоторканому вигляді саму місцевість, щедро политу кров’ю захисників української де-ржавності.

А останнім часом її нещадно

почали розривати ковші екскава-торів, карпатське повітря напов-нилось смородом і гуркотом са-москидів та тракторів. Місцеві ґазди, спостерігаючи за таким свя-тотатством, лише набожно хрес-тяться та докірливо кивають голо-вами. У розмові з нами один із них

прикро мовив: «Невже перевела-ся влада в Україні, що дозволяє будувати ресторани на українсь-ких кістках?»

І справді ще кілька років тому в страшному сні не могло насни-тися, що поблизу Урицьких скель комусь збреде в голову влашто-

вувати ресторанно-готельні ком-плекси. Навіть за радянських часів безбожна влада не нава-жилася замахнутися на українсь-ку пам’ять. А тепер свої ж траками екскаваторів нещадно полосують

Закінчення на 2-й стор.

Шановні краяни!Від усієї душі вітаю Вас із Днем конституції! 14 років тому Україна отримала вистражданий віками Основний Закон, який приніс нам права та свободи вільної держави і наблизив нас до європейських стандартів. нехай демократичні засади, закріплені цим документом, стануть реаліями нашого сьогодення, а дух законності прийде до серця кожного громадянина!Від щирого серця зичу Вам міцного здоров’я, бадьорості духа та впевненості у безхмане конституційне майбутнє України.

Павло Барнацький,Голова Львівської організації

ПЗВ

«Боротьба масштабів» у мізках влади

2

Закінчення. Поч. на 1 стор.

«Чому ми перейшли із НСНУ до ПЗВ?»них сил заявляють про свою при-нциповість, а завтра забирають слово назад. Так було з повер-ненням до влади міського голо-ви Калапача. У Стебнику добре пам’ятають, як активно більшість депутатського корпусу голосува-ла за припинення його повнова-жень. І незабаром (за обіцяні по-сади, участь у розкраданні такого ласого громадського майна, тощо) та ж сама більшість з не меншою «принциповістю» проголосувала за його повернення.

Де логіка? Вона – у приват-них інтересах. Бо ж як ще по-яснити, скажімо, чому майно на суму 5 млн. грн. раптом опини-лося у власності певних юри-дичних структур, що використо-вують депутатський майдан, як прикриття. Лише такий «подару-ночок» обійшовся громаді міста втратою щонайменше в 7 млн. грн.

А в нас депутати хничуть про брак бюджетних коштів на потре-би міста. Однією рукою роздають, іншою витирають псевдосльози.

Про маніпуляцію посадами годі й говорити.

До речі, саме зрада наших од-нопартійців і спровокувала наш перехід до ПЗВ. Набридло спос-терігати, як народні обранці на сесіях спекулювали своїми голо-сами, переслідуючи лише меркан-тильні інтереси. Громада не слі-па – все бачить. І, зокрема, ефект від сесійних засідань міськради. Хтось із депутатів пересідає на більш престижні іномарки, чиїсь родини «обростають» новими ма-газинами, фірмами, угіддями. А

проблеми міста тільки накопичу-ються.

Лише місяць нашого перебуван-ня у ПЗВ ж призвів до конкретних результатів. За моїм клопотанням народний депутат України, голова ПЗВ Ю. Кармазін та його помічник П. Барнацький організували пере-вірку фактів зловживання владою та перевищення службових пов-новажень міським головою Р. Ка-лапачем та рейдерського захоп-лення державного підприємства роздрібної торгівлі. Одна річ – го-лослівні заяви, інша – дієві кроки. Радує, що ще є політичні організа-ції, які не загрузли в коньюнктур-них і шкурницьких прагненнях, а живуть інтересами громади.

Ех, дороги!..Представники редакції про-

їхали дорогами Дрогобиччини. Зізнаємось, такі розбиті автотра-си рідко де зустрінеш в Україні. І це тоді, як в районі діють відомі далеко за межами країни курорти у Трускавці, Східниці і Майдані. Не говоримо вже про те, що на Львів-щині заплановано провести фут-больні матчі Євро-2012.

Сказати, що не виділяються кошти на ремонт доріг на Дрого-биччині, значить, збрехати. Пи-тання: хто і куди їх закопує? Про це - читайте у наступному номері «Вибора»

Ресторан на… кістках

Закінчення. Поч. на 1 стор.

славетну урицьку землю, плюючи на пам’ять предків.

В голоВах – одна нажиВа?

Ми приїхали в обідню перерву, коли, кинувши техніку, робочі від-правилися на відпочинок. Уриць-кі скелі похмуро спостерігали за людською наругою. Наповнений землею самоскид чекав біля ви-ритого котловану на водія.

Нам не раз доводилося бути в

цих місцях. Ще у далекі 80-ті сюди, до наскельного міста-фортеці Тус-тань, виїжджали дитячі табори, і юні голови довідувалася про ге-роїчну бувальщину свого народу. Тепер місцевій владі не до пат-ріотичного виховання молоді. Їхні мізки забиті більш приземленими речами – наживою і вигодою. Бо інакше ніколи б не з’явився дозвіл на проведення будівельних робіт на території комплексної охорон-ної зони пам’ятки археології «Го-родище літописного міста Тус-тань».

Оглядаючи місце будівниц-тва, навіть важко повірити, що ця карпатська земля, яку з таким ге-роїзмом захищали наші предки, з дозволу місцевих депутатів пере-буває у приватній власності. Нев-же для цього проливали кров ук-раїнські опришки? І невже саме поняття «охоронна зона» нічого не значить для місцевих народ-них обранців? Та й чи підходить їм поняття «народні», оскільки доз-волили наругу над своїм же наро-дом?

Є наказ міністерства культури і туризму України, є чимало держав-них документів, які забороняють на території пам’ятки археоло-гії будь-які будівельні та земельні роботи. Але, мабуть, закони і на-кази в Україні приймаються для ідіотів, якими представники вла-ди Сколівщини себе не вважають. Вони ж також влада, хай і місцева, а хто їм забороняє не прислухову-ватися до законів і заборон цент-ральної влади?

Нонсенс на межі з криміналом? Але хто ж буде заводити кримінал на місцевих владоможців, коли представники тутешніх правоохо-ронних органів займають страуси-ну позицію.

ПлюВали чинуші на табу

От і в’їхала техніка на тери-торію історико-культурного за-повідника, аби нищити його. Та й в принципі, тепер, якщо вірити документам, оформленим у міс-цевих органах влади, ця ділянка

площею 0,4 га не має відношен-ня до національної спадщини, а належить такій собі Орисі Щ. Чу-дасія та й годі! Місцевість, яку охо-роняє держава, з подачі місцевих начальничків і депутатів, збута в приватні руки.

І це при тім, що кожного з них неодноразово повідомили згори: розпоряджатися землею пам’ятки археології національного значен-ня ніхто з них немає права. Табу! Про це попереджали Міністерство культури і туризму, Львівська обл-держадміністрація, Державний іс-торико-культурний заповідник

«Ту с т а н ь » . В і д п о в і д -ні листи ске-р о в у в а л и Скол івськ ій райдержад -мін і с трац і ї , Скол івськ ій райраді та Підгородець-кій сільраді.

Але що для них вказівки згори, коли вони – ВЛА-ДА на місці! Як наслідок – для будівниц-тва Орисею Щ. готельно-ресторанного комплексу у 2009 році змі-нили цільове призначення земельної ділянки на території за-повідника. Так і хочеться після та-кого рішення вигукнути: «Овації – в студію!» От тільки язик не по-вертається. Навіть в облдержад-міністрації та облраді не відразу повірили, що місцеві чиновники наважились на такий нахабний крок.

Для з’ясування законності прий-нятих рішень начальникові відділу регіонального розвитку, містобу-дування та архітектури Сколівсь-кої райдержадміністрації, голо-вному архітекторові Сколівського району полетіли депутатські звер-нення з проханням надати копії висновків щодо зміни цільово-го призначення земельної ділян-ки площею 0,4093 га, а містобудів-ного обґрунтування території під будівництво індивідуального жит-лового будинку в с. Урич, видано-го Орисі Щ., з відповідними вис-новками служб.

Незабаром із відділу регіо-нального розвитку, містобуду-вання та архітектури Сколівської райдержадміністрації надійшла відповідь з копіями висновків про погодження проекту землеустрою щодо зміни цільового призначен-ня цієї ділянки. А от висновків сто-

совно погодження містобудівного обґрунтування, передбаченого за-коном, та проведення його експер-тиз у Львові так і не дочекалися.

ФальсиФікація на ФальсиФікації

Неважко було збагнути, що їх просто не існує, а в отриманій до-кументації фахівці винайшли чи-мало суттєвих порушень. Зок-рема, у довідці-характеристиці земельної ділянки, затвердженої сільським головою с. Підгород-ці, є сфабриковані дані. Привати-

зована ділянка насправді пере-буває на відстані не 1000 м від пам’ятки культури, як вказано в довідці, а лише 160 м. І відстань до річки становить не 200 м, як за-значено, а лише 15 м. У документі фахівці взагалі не відшукали відо-мості про відстань до заповідних об’єктів, хоча голова Підгородець-кої сільради був зобов’язаний це зробити.

Білими нитками «зшиті» й інші документи. Скажімо, в містобудів-ному обґрунтуванні немає жод-них висновків про погодження від-повідними службами. Більше того, в схемі генплану відсутні дозволи управління охорони культурної спадщини Львівської ОДА та уп-равління держкомзему у Сколівсь-кому районі. А саму схему по-годив чомусь держекоінспектор Сколівського району, а не Держав-не управління охорони навколиш-нього природного середовища у Львівській області.

Звісно, це викликало у депу-татів Львівської облради чимало додаткових запитань. Зокрема, чи взагалі звертався із цього питан-ня хтось, як належить за законом, за погодженням до обласного де-ржуправління охорони навколиш-

нього природного середовища? Здогадатися неважко, що сприт-ники вирішили обійтися без цього.

Коли незаконна оборудка на-була розголосу, то ті, хто брав у цьому участь, вирішили відсто-ронитися. Та настільки незграб-но, що просто почали ігнорувати депутатські запити і листи згори. Підгородецька сільрада, до якої звернулися за копією докумен-тації-дозволів, взагалі в рот води набрала і не відповідає на корес-понденцію. Дивно, про яку законну політику місцеві депутати можуть вести мову, коли не знають еле-

ментарного: від-повіді зобов’язані надавати в деся-тиденний термін. Інша річ, коли при-пустити, що вони просто злякалися відповідальності, адже розуміють, що в разі запуску правового механіз-му, кожному з них доведеться дава-ти пояснення слід-чим. А страхати-ся є чого, бо така страусина позиція свідчить про одне: сільрада без на-лежних підстав, а простіше – неза-конно, цинічно доз-волила нищити за-повідну зону.

Аби зупинити цю наругу на по-чатковій стадії, уп-равління охорони культурної спад-щини Львівської ОДА своїм роз-порядженням №

1-Д від 27 травня 2010 р. «Про забезпечення заходів щодо охо-рони об’єктів культурної спадщи-ни» зобов’язало пані Щ. припини-ти будь-які будівельно-земельні роботи, а також подати проектну документацію на розгляд та по-годження. Згідно із Законом «Про охорону культурної спадщини», приписи органів охорони культур-ної спадщини є обов’язковими до виконання. Незважаючи на це, як бачимо, роботи не припиняються.

В день, коли ми побували в Під-городцях, нам нікого не вдалося знайти із місцевої влади. Шкода, бо хотіли почути, на підставі чого там видавали дозволи всупереч українським законам?

Тим часом, народний обранець України Юрій Кармазін, до якого звернулися депутати Львівської облради із заявою, скерував депу-татське звернення на ім’я прокуро-ра Львівської області О. Баганця з проханням негайно розібрати-ся в ситуації, вжити відповідних заходів із припинення будівель-но-земельних робіт у заповіднику та притягнути винних до відпові-дальності. От тільки чи виявить облпрокуратура належну принци-повість?

імперії й тими, хто мислить над-звичайно вузько. Тими, хто вва-жає своїми Сибір, Далекий Схід, і тими, хто впевнений, що Кар-пати є вищими від Евересту. Це - боротьба масштабів. Наші опо-ненти - бандерівці на тваринно-му рівні - є мудрішими. Вони да-дуть нам час підняти економіку. Адже це саме вони завалили її… Від’єднавши Прибалтику, Росія змогла віднайти стабільність, пе-реборовши наслідки пакту Моло-това-Ріббентропа. Допоки західні області залишатимуться у складі України – ця бовтанка триватиме, країна перебуватиме у перманен-тній політичній кризі і ніколи не відбудеться як повноцінна держа-ва», - заявив Болдирєв.

Як в іншому анекдоті. Повер-тається Сара із поліклініки: «Аб-раме, ти знаєш, те, що ми з тобою тридцять років вважали за оргазм, насправді – астма». Це й пробує нав’язати нації новоявлений нар-деп, що недавно продерся до пар-ламенту, замінивши колегу.

Не заява, а справжня міна. Пи-тання: під кого? Чи не під свого партійного лідера Віктора Яну-ковича? Адже сам спіч – визив-ний, різкий і підривний. Особливо, якщо врахувати, що автор – полі-тик від чинної влади.

Президент у Львові перекону-вав, що – за цілісність держави. А тут такий демарш від його ж со-ратника: віддати західні області, що до Прикарпаття, – Польщі, За-карпаття – Угорщині, Чернівецьку область – Румуні.

Якби Болдирєв повів мову про віддачу особистих маєтків, зе-мельних наділів: хазяїн – пан. Але навіщо розписуватися чужими до-лями? Причому, перебуваючи в статусі не пана, а слуги українсь-кого народу.

Чи, можливо, необережно оз-вучив те, що закулісно обгово-рюється в кулуарах ПР? Тоді це непробачний ляп, який може чин-ній владі дорого обійтися. Адже такі болдирєві вже пнулися на трибуни, а потім не знали де хо-ватися.

Наразі для таких серед україн-ців поширений ще один анекдот. Сидять у Львові в центрі злиденні Іван і Мойша. Перехожі, бачачи цю картину, щедро подають земля-кові і зневажливо крутять носом від єврея. Нарешті один турист зглянувся, дав євреєві долар і ви-рішив підказати: «Дурний, ти, дур-ний. Ти ж тут нічого не збереш». І йде собі геть. Єврей дивиться ус-лід і, звертаючись до напарника-українця: «Іване, і ці люди вчити- муть нас комерції…»!

«Боротьба масштабів» у мізках влади

Закінчення. Поч. на 1 стор.

подробиці читайте на сайтах www.pzv.lviv.ua та www.vybir-lviv.com

3подробиці читайте на сайтах www.pzv.lviv.ua та www.vybir-lviv.com

Ця аварія сталася ще 11 грудня 2006 року. На автошляху Київ-Чоп у Миколаївському районі випадко-во зіткнулися «ВАЗ-2104» і «Мер-седес Бенц», за кермом яких сиді-ли М. Іванів і М. Вороновський. Неподалік від аварії опинився міс-цевий мешканець Я. Одноріг, який кинувся допомогти водіям, хоч ті більше відбулися переляком. І тут на повній швидкості в них врі-зався Д. Крушинський, який мчав на «Део-Ланос». Все сталося на очах кількох свідків. Вороновсь-кого, Іваніва та Однорога, які за-знали значних травм (пізніше на-віть прокуратура визнає, що вони отримали травми середньої тяж-кості), швидка забрала до лікарні. А головний винуватець наїзду за-лишився на місці пригоди.

Працівники ДАІ не вельми на-пружувалися, розбираючись із об-ставинами аварії, і знявши пер-винні покази, спокійно відпустили Крушинського. А от машину Воро-новського, мешканця с. Муроване Пустомитівського району, чомусь відігнали на арештмайданчик, де вона й перебувала, поки потерпі-лого кілька тижнів лікували в ста-ціонарі.

Здавалось би, для правоохо-ронців не мало б становити вели-ких труднощів розібратися, хто є хто. Тим паче, на місці пригоди ав-тоінспекторів дочекалося близь-ко десяти свідків, які одностайно розповідали, як усе сталося. Втім, потерпілі зустрілися із повальною корумпованістю Миколаївського райвідділу міліції.

Тривалий час правоохоронці не порушували кримінальної спра-ви, дозволивши Крушинському та його батькові «переговорити» з потерпілими. Коли ж з’ясувалося,

що Вороновський навідріз відмо-вляється брати від них гроші за відмову від кримінального пере-слідування, то вирішили «зіграти» в свою гру. Кримінальна справа після його неодноразових напо-лягань таки з’явилася. Аж через чотири місяці. Але старший слід-чий С. Волощак, якому доручено було вести розслідування, вла-штував справжній цирк. Тривалий час він ініціював бурхливу діяль-ність, викликаючи обидві сторони для з’ясування обставин. Та мину-ло 2,5 роки, а слідство ніяк не мог-ло зрушити з мертвої точки.

Торік, не витримавши знущань, Вороновський подав цивільний позов на відшкодування мораль-ної шкоди у Синівський райсуд м. Львова. І тільки тут з’ясувалося, чим насправді займався слідчий. А виявилось, що справи давно не-має (він закрив її ще 7 березня 2008 р.), забувши чомусь надісла-ти Вороновському копію поста-нови про це. А чому, стало зро-зумілим, коли суддя і потерпілий ознайомились із нею.

Доблесний старший слідчий просто нахабно сфабрикував ма-теріали справи, перетворивши кривдника на потерпілого, а Во-роновського… на винуватця авто-аварії.

Ще два роки мешканець Муро-нованого даремно оббивав пороги Миколаївського РВ, сподіваючись на справедливість. Аж поки в цьо-му році не звернувся за захистом до народного депутата Юрія Кар-мазіна. Ще двічі Ю. Кармазін ске-ровував депутатські звернення на ім’я прокурора Львівської області О. Баганця з вимогою розібратися в скандальній ситуації.

І от редакція отримала копію

в і д п о в і д і від облпро-к у р а т у р и . П е р е в і р -ка показа-ла, що «рі-шення про з а к р и т т я криміналь-ної справи п р и й н я т о передчас -но, в пору-шення ви-мог чинного криміналь-но -проце -суального законодавс-тва Украї-ни, а тому 8 квітня 2010 року пос-танову ска-с о в а н о . Матеріали справи скеровано Ми-колаївському міжрайонному про-куророві для організації подаль-шого досудового слідства».

«Разом із тим, - зазначив у своїй відповіді О. Баганець, - пові-домляю, що 25 травня 2010 року стан досудового слідства у вка-заній кримінальній справі був предметом розгляду в прокура-турі області, на якій Миколаївсь-кого міжрайонного прокурора зобов’язано вжити всіх заходів прокурорського впливу для за-безпечення прийняття законно-го рішення у максимально стислі строки… При цьому повідомляю, що за допущені порушення вимог кримінально-процесуального за-конодавства України під час роз-слідування кримінальної справи, а також за неналежне здійснення

прокурорського нагляду підляга-ють притягненню до відповідаль-ності слідчий СВ Миколаївського РВ Волощак С. З. та заступник Ми-колаївського міжрайонного проку-рора Герей О. Д. Однак, враховую-

чи, що вони звільнені із займаних посад, вирішено цим обмежи-тись».

Здавалось би, нехай і через 4 роки нахабного знущання над по-терпілим, нарешті з’явилася надія на справедливий розгляд спра-ви. Втім, цією паузою вирішив скористатися Крушинський, який зібравши сфабриковані слідчим документи, подав позовну заяву в Пустомитівський райсуд вже на Вороновського про відшкодуван-ня матеріальної шкоди. І що ж? А те, що головою цього суду є відо-мий на всю область своєю безп-ринципністю В. Нерознак. Ми вже писали про витівки цього служи-теля Феміди. От і тепер він вирі-шив провести слухання справи однобоко, навіть не повідомивши про надходження позовної заяви Вороновського, що є грубим пору-шенням не тільки низки законів Ук-раїни, а й прав людини, чим поз-бавляє її їх захистити. Тим більше, він взагалі не мав права брати справу до розгляду. Це стало під-ставою для нового депутатсько-го звернення Ю. Кармазіна вже на ім’я голови Кваліфікаційної комісії суддів загальних судів Львівського апеляційного округу М. Даниляка. У ній нардеп просить організува-ти всебічну перевірку порушен-ня вчергове Нерознаком Прися-ги суддів і прийняти рішення про притягнення його до відповідаль-ності.

От тільки, хто компенсує втра-чене Вороновським здоров’я і не-рви за чотирічне знущання?

цей лист надійшов до «Вибору» від мешканки Городка наталії Вознюк.

«Шановна, редакціє! читаю вашу газету з лютого. подо-бається вона своєю принциповістю і тим, що допомагає людям в їхніх проблемах. от і мене змусила написати до вас біда. і я не одна така. президент і уряд люблять говорити про те, як тур-буються про найбільш незахищені верстви населення – літніх людей. навіть прийняли Закон «про встановлення прожитково-го мінімум», у якому записали, що він «забезпечить належний со-ціальний захист кожного громадянина України у період фінансо-во-економічної кризи». сьогодні середній прожитковий мінімум в Україні – 839 грн. (для пенсіонерів – 706 грн.). Гроші нібито великі, але це 20 грн. на день. і це, якщо не рахувати квартплати, проїз-ду на автотранспорті. а реально виходить по 10-12 грн. із ваших матеріалів бачу, що у вас є можливість спілкуватися з політи-ками Верховної ради, уряду. Запитайте в них, що вони порадять купувати пенсіонерам за такі гроші щодня (коли ціни на основні продукти зростають щомісяця), аби нація не вимерла?»

Масло й Мед - недозволена розкіш

Зізнаємось, лист схвилював. Для справедливості відзначимо, бідні є у всіх, без винятку, держа-вах. Але якщо в розвинених краї-нах їх не більше 16% від загаль-ної чисельності населення, то в нас навіть за офіційним даними третина громадян живе за межею бідності. І більшість із них - пенсіо-нери, для яких кожна копійка пе-

ретворюється на золоту. Як справді можна вижити на такі

гроші? Відгукнувшись на лист, ми провели експеримент, з’ясувавши, що може дозволити собі літня лю-дина, яка все життя пропрацюва-ла на державу, купити на мізерну «подачку»?

Як поінформували нас в Управ-лінні рівня життя та моніторингу бідності Мінпраці, фахівці підра-хували необхідні калорії, вітамі-ни, жири, білки, щоб громадяни не втрачали свідомість від голоду.

Так от енергетична цінність що-денного «життєвого набору» ста-новить 2009 ккал. Із калькулято-ром ми підрахували, що держава дозволила пенсіонерові спожити в їжу за місяць (із вирахуванням квартплати та інших поточних платежів)? І вийшло, що за 30 днів дозволено не більше 1 кг яловичи-ни, 688 г свинини, 15 яєць, 166 г (!) гречки, 341 г макаронів, 22 г – ков-баси, 0,058 г – оселедця.

Тож, сніданок для родини пенсіонерів, мабуть, має вигля-дати так. Господарка сірниковою коробкою відміряє гречану кру-пу, а потім намагається розділити на двох добову норму вершкового масла - 0,01 г. У цей час глава ро-дини за допомогою аптекарської ваги і пінцета ділить на мікро шма-точки ковбасу, кладучи її на бу-терброди.

Наїстися можна хіба що овоча-ми: у рік літнім належить 22 кг по-мідорів та огірків, 27,5 кг - капус-ти, 16 кг - буряка й моркви та аж 108 кг картоплі. Не забули й про цукор та кондитерські вироби. Їх вони можуть придбати за рік 22,5 кг. Тепер поділіть цю цифру на 12 місяців і вийде – 1,8 кг на місяць. При цьому в списку взагалі не зга-

дуємо чай, мінералку, соки, сіль, мед, спеції. Для того, щоб мати на столі ще й їх, мабуть, треба до-датково виходити і просити ми-лостиню.

на два роки – 4 трусів

Гардероб пенсіонерів вигля-дає не менш «зворушливо». Так, дідові на одні напівшерстяні шта-ни можна розраховувати раз у 5 років, на светр - раз у 6 років. 3 со-рочки варто купувати не частіше, ніж у п’ять років. За два роки він може зносити лише 5 пар шкар-петок, а зимове взуття має збері-гати 6 сезонів поспіль. І справді, навіщо йому нові черевики, коли Закон виділив йому четверо трусів на два роки?

Пенсіонеркам теж неперелив-ки. Про моду не варто й думати. У напівшерстяну спідницю, джем-пер і дві блузи їм доведеться на-ряджатися шість років. На цей же строк розрахована пара зимових чобіт. Раз у 3,5 роки можна дозво-лити собі осінні мешти.

А от на купальник і плавки де-ржава не розщедрилася: мабуть, державні мужі не хочуть бачити пенсіонерів на пляжах. А ходи-ти туди жінкам у бюстгальтері, що проносила 4 роки, якось не есте-тично. Та й стригтися літнім мож-на лише раз у квартал, а помитися в лазні - раз у рік.

Життя «по-мінімуму»боляче

те, як наші доблесні правоохоронні органи, погрузнувши в корупції, навчилися відмивати злочинців і порушників, а потерпілих перетворювати на зловмисників, ми вже неодноразово писали. і все ж, зустрічаючись щораз із такими фактами правоохоронців, не перестаєш вражатися їхній нахабності не лише з маніпуляцією законів, а й безсердечністю щодо людської біди.

на кефірі, кропі, але без ліків

У принципі законодавці розра-хували логічно. Навіщо повнота пенсіонерам – здоров’ю не спри-яє. Адже з роками потреба в гро-шах на ліки лише зростає. А го-лодування, як стверджують нові медичні віяння, зменшує ри-зик захворювань. Втім, без апте-карського мінімуму не обійтися. На думку медиків, середньоста-тистичній літній людині потріб-ні серцеві краплі, знеболювальні, снодійне, медпрепарати від ви-сокого тиску й для лікування суг-лобів. Плюс вітаміни, які необхід-но приймати взагалі постійно!

Це – думка лікарів. На практиці ж літній людині для цього джент-льменського аптекарського набо-ру доведеться жертвувати чимось із прожиткового кошика.

Для більшої справедливості ми завітали в магазин із 12 грн. в кишені. І придбали на них півкіло молодої картоплі, літр молока, пів буханця хлібу й трохи зелені. Не розкіш – але прохарчуватися мож-на. От тільки не будеш же сидіти на такому меню рік?

А тут ще повідомлення від фах-івців ООН, що найближчим часом ціни на продовольчі товари у світі можуть зрости на 40%. Динаміки зростання прожиткового мінімум наших пенсіонерів цей показник явно не врахував…

Хто на кого наїхав?

прокоментувати ситуацію ми попросили голову Львівської організації пЗВ п. барнацького:

- Розумію, що Львівська обласна прокуратура не в стані кваліфіко-вано проводити перевірку всіх сигналів, які надходять від народних депутатів. Але вже не секрет, що більшість міжрайонних прокурорів давно зжилися із місцевими князьками як від влади, так і від бізнесу, й не здатні повноцінно захищати інтереси рядових громадян. Про це свідчить і ця історія, коли народний депутат Юрій Кармазін декілька разів скеровував у Львівську облпрокуратуру свої звернення з прохан-ням перестати знущатися над людиною, відновити справедливість і притягнути винних до відповідальності. Добре, що хоч після цього прокуратура відреагувала належно.

А по Нерознаку – окрема розмова. Замість того, аби як голова суду надавати іншим суддям приклад принципового служіння Зако-нові, він не перший рік дискредитує звання судді. Сподіваюсь, що 25 червня на кваліфікаційній комісії його діяльності буде надано принци-пову оцінку.

4

Засновник: Львівська обласна органцізація Партії захисників ВітчизниВидавець: обласна організація ПЗВ

Шеф-редактор: П. С. Барнацький Виходить: двічі на місяць pzv_lviv_obl@ukr.net

Реєстраційне свідоцтво ЛВ № 892/145 від 19 листопада 2008 р., видане Держкомітетом телебачення і радіомовлення УкраїниЦіна договірна C

MYKНадруковано на партійному ротопринтері, свідоцтво

державного реєстру: серія ДК № 356 від 12.03.2001 р.

№ замовлення: 29. Тираж: 20 000 екз.

Коли у вас з’являються гро-ші - у вас з’являються жінки! З’являються жінки - зникають гроші! Зникають гроші - зни-кають жінки! Зникають жінки – з’являються гроші...

Якщо ви зможете із цього за-мкненого кола вилучити жінок - ви будете казково заможні!

* * * - Чим відрізняється прагма-

тик від пофігіста?- Одні відкладають на чор-

ний день, інші - кладуть!* * *

Запрошує «новий украї-нець» іншого в гості. Той захо-дить, роззирається й каже:

- Ну, добере, Велика кім-ната обставлена за останнь-ою модою. Маленька, кухня по дизайну не поступаються. Але все якось дрібно, наче коштів шкодуєш.

- Та ти не поспішай роби-ти висновки: ми ще з ліфта не вийшли.

* * * На пляжі.- Жінко, це не ваш хлопчик

зарив у пісок мого капелюха?- Ні, що ви! Мій о-он там: про-

палює збільшувальним склом ваш надувний матрац.

* * * Мама:- Хто з’їв грушу?Дочка (перелякано):- Не знаю!- А ще хочеш?- Хочу!

* * * Мати лає дочку. Дівчинка

кричить крізь сльози:- Неню, не лай мене! Я дуже

гарна дитина.- Чому ти так думаєш?- Тому що жодна домробіт-

ниця не витримує в нас більше місяця, а я з вами шість років.

* * * Хлопчина приходить додо-

му із синцем під оком. Мати: - Я ж казала, щоб ти був

розважливішим і рахував до ста перш, ніж вплутуватися в бійку?

- Поки я, як дурень, рахував до ста, Петро мені в око влу-пив! Йому батьки казали раху-вати тільки до п’ятдесяти...

* * * Петрик, розвинений не по

роках, приніс з бібліотеки кни-гу «Нагляд за дітьми і їхнє ви-ховання».

- Боже мій, що ти будеш ро-бити з цією книгою? - вигукну-ла здивована мати.

- Як що? - відповів малень-кий мудрагель. - Хочу переко-натися, чи правильно ви мене виховуєте.

Кожен сприймає владу по-своєму. І йде до неї по своє. Один, щоб відстоювати інтереси громади, виправдовуючи довіру. Інший, аби скористатися моментом на користь власних інтересів.

Загребущі лапи КалапачаМожна лише здогадуватися,

для чого рвався до посади голо-ва Стебницької міськради Р. Ка-лапач. Передвиборча програма, з якою він агітував за себе під час виборів, була солодшою за ме-дові уста. Ледь не на Нові Васю-ки обіцяв перетворити місто. А коли всівся в крісло, то про жод-ну обіцянку з неї не згадав. Мало того, незабаром продемонстру-вав своє реальне обличчя. Насам-перед в діяльності: для чого і на-віщо йому було потрібне мерське крісло.

Лише один факт. 3 квітня 2007 року міський голова підписав рі-шення № 119 про створення ТзОВ «Стебникводоканал». Мета нібито благородна – спільно із громадою займатися підприємством із водо-постачання. При цьому Калапач знову застосував свої ораторські здібності, активно агітуючи за нову форму власності на зборах засновників. Населення він пере-конував у доцільності створення ТзОВ тим, що частка територіаль-ної громади м. Стебника у статут-ному фонді буде не меншою, аніж 51%. І, звичайно ж, гарантував по-

рядність. Та ще й власноруч за-твердив підписом статут.

Де місцевій громаді розбира-тися в аферистичних тонкощах. Слова міського голови були пе-реконливими, обіцянки – щедри-ми, намальовані ним перспективи – райдужними. Люди знову пові-рили, що саме з переходом на ТзОВ «Стебникводоканал» запра-цює краще, жити стане заможні-ше. Тим паче Калапач на зборах, де особисто забажав представ-ляти інтереси громади, оперував красномовними цифрами майбут-ніх прибутків.

Прибутки незабаром і справді з’явилися. От тільки не в кишенях громади. Як тільки висохли чор-нила печаток під статутними до-кументами, «Стебникводокана-лу» раптом передали майновий комплекс водозабору, водопідго-товки та водопостачання. Причім, тихцем, відповідно до залишко-вої вартості, незважаючи на необ-хідність проведення незалежної оцінки майна. І звісно, всупереч змісту рішення Стебницької місь-кої ради № 119 від 3 квітня 2007 року та в порушення вимог Закону

України «Про оцінку майна, май-нових прав та професійну оціноч-ну діяльність».

А згодом було виявлено копію договору № ФП-18/16 від 18 чер-вня 2007 року про надання пово-ротної фінансової допомоги в сумі 250 тис. грн. Згідно із п. 9.1 цьо-го договору, гарантом виконання його виступає Стебницька міська рада в особі міського голови Ка-лапача.

Це вже - не жарти, а грубе по-рушення цілої низки законів Украї-ни - ст. 19 Конституції, ст. 4, п. 1 ч. 3 ст. 42 Закону «Про місцеве са-моврядування», ст.ст. 1, 4, 5 За-кону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фі-нансових послуг» та ч. 3 ст. 14 на той час чинного Закону «Про де-ржавний бюджет на 2007 рік».

У зв’язку з невиконанням умов договору спір зі стягнення забор-гованості поворотної фінансо-вої допомоги розглядали в госпо-дарському суді Львівської області.

Зважаючи на те, що будь-які зловживання рано чи пізно вип-ливають на поверхню, зі скаргою до народного депутата Юрія Кар-мазіна звернулася група місцевих мешканців. Він доручив на місці перевірити викладені у заяві фак-

ти своєму помічникові-консуль-тантові, голові Львівської органі-зації Партії захисників Вітчизни Павлу Барнацькому.

Як наслідок, Ю. Кармазін під-готував депутатський запит на ім’я Генерального прокурора О. Медведька щодо перевірки фак-тів зловживання владою та пере-вищення службових повноважень головою Стебницької міської ради Р. Калапачем, нецільового вико-ристання ним коштів місцевого бюджету, що призвело до грубо-го порушення прав та інтересів те-риторіальної громади міста, вжит-тя відповідних заходів з усунення порушень чинного законодавс-тва України та притягнення вин-них осіб до кримінальної відпові-дальності. У запиті йдеться, що міський голова діяв всупереч ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу, підпи-суючи договір від імені гаранта – Стебницької міської ради, оскіль-ки міськрада не наділена обсягом цивільної праводієздатності, вста-новленої ст.ст. 91, 92 Цивільного кодексу України. Тож, в діяннях Р. Калапача наявні ознаки злочинів, передбачених ст.ст. 190, 364, 365 Кримінального кодексу. Ю. Кар-мазін попросив Генпрокурора ор-ганізувати перевірку кричущих фактів зловживань головою Стеб-ницької міської ради силами цен-трального апарату та притягнути винних до відповідальності.

Відвідавши Україну, співак розповів кореспонденту «Вибора», чому і далі, незважаючи на вік та заможність, продовжує колеси-ти світом ыз концертами. На зустріч він прийшов, трохи кульгаю-чи і спираючись на тростину. Але в пречудовому гуморі й стиль-ному одязі.

- Містере Демісе, ви відома заможна людина, яка може доз-волити собі багато що. Чому не сидиться вдома?

- Вдома нудно. Звик бути у вирі подій, із людьми. Я насампе-ред багатий серцем. У молодос-ті мав жагу до подорожей. Побу-вав скрізь. Тепер мотаюся по світу виключно для того, аби знайомити-ся з новими людьми. Я дуже хочу бачити обличчя тих, кому стільки часу дарував музику й пісні.

- Ви починали як інструмен-таліст - грали на гітарі. Потім різко заспівали. Що спонукало?

- Я справді спочатку грав на трубі й на гітарі. Мені подобало-ся дарувати музику, під яку тан-цюють. А потім зустрів класних хлопців, і ми в 1963 році створи-ли «Aphrodite’s Child». Там я і за-співав. Хоча спочатку це були до-машні жарти, від яких усім було весело. А потім у вигляді експери-менту вирішив заспівати на одно-му з концертів. Ми й не сподівали-ся, що це викличе бум.

- Ще за радянських часів ви відвідували Україну з туром. На-скільки наша країна змінилася?

- О, то був чудовий тур! Тоді я виступав у шести чи семи містах. Для цього мені орендували осо-бистий потяг. У мене залишилися пречудові спомини. Понад двад-цять років позаду… Україна силь-но змінилася. Вона стала віль-нішою. У всьому: в архітектурі, в стилі життя. Змінилися люди. Не-має тієї скутості. Мені зараз дуже сподобається спілкуватися на ву-

лиці. Я вражений, що мене всюди впізнають, просять автографи. А я думав, що настільки постарів, що навіть не помітять (сміється).

- А здоров’я не підводить, зважаючи на тростину?

- Це вік, від нього не втечеш. Але нудьгую я лише тоді, коли вдо-ма. Під час гастролей мені весе-ло. Я вже займаюся цим бізнесом з молодості, але не зупиняюся. У мене є нове шоу, в якому будуть хіти починаючи від 60-х і закінчую-чи нинішнім днем. А останній аль-бом - «Доля & блюз». Тур по Греції почнеться 25 червня в Акрополі. Найближчим часом я хочу проспі-вати це й для українців.

- А не виникало бажання ку-пити невеликий ресторанчик і співати там для душі?

- Моя музика для людей, а не для ресторанів. Для мене немає різниці - виступати для 50 000 ти-сяч глядачів чи для десяти. Інша справа, що від багатотисячної

публіки я отримую більш серйозну віддачу, більше заряджаюся пози-тивом.

- Разом із «Aphrodite’s Child», ви стали заручником теро-ристів. Чи залишають такі мо-менти відбиток на творчості?

- Звичайно залишають! Я на-родився після війни і не знав, що це таке. А коли опинився заручни-ком, то на своїй шкірі відчув, що війна не припиняється. Це змуси-ло мене змінити своє мислення в принципі, після цього я перегля-нув всі свої ідеї.

- Ні для кого не секрет, що артисти нині виходять на сце-ну здебільшого заради грошей. На зорі вашого творчого шля-ху було інакше... Вам не при-кро, що у стосунках артист-гля-дач усе перевернулося з ніг на голову?

- Так, зараз артисти не спілку-ються зі своїми слухачами так, як це було раніше. Але це стосуєть-

Ім’я: Деміс Руссос Народився: 15 червня 1946

року в Олександрії (Єгипет) Кар’єру: Поп-співак Артеміос Вентуріс Руссос ви-

ріс у родині з багатими музични-ми традиціями - мати була спі-вачкою, а батько грав на гітарі. В музичній школі освоїв гру на гі-тарі, трубі, контрабасі й органі. У 1963 р. разом із Вангелісом і Лу-касом створили групу «Aphrodite’s Child». В 1971 р. залишив групу й почав сольну кар’єру. У 1974 р. до ньо-го прийшов успіх з альбомом «Forever & Ever». Деміс Руссос тричі був у шлюбі, має двох дітей - дочку Емілі й сина Сиріла. Мешкає в Греції.

ся не тільки музикантів - це гло-бальна світова проблема. Ми на-віть між собою не знаходимо часу на спілкування: віддаємо перева-гу смс.

- У вас дуже стильна зов-нішність. Поділитесь, хто ваш стиліст?

- Хм, а що – подобається? Так я сам собі стиліст вже понад 30 років (сміється).

Деміс Руссос: «Моя музика -не для ресторанів»

подробицІ читайте На сайтах www.pzv.lviv.ua та www.vybir-lviv.com