ЖовтЕнЬ 2014 № 9 (21)

СОЛОМ’ЯНКАСОЛОМ’ЯНКАСОЛОМ’ЯНКАПРАВОСЛАВНАПРАВОСЛАВНАПРАВОСЛАВНА

«Дева днесь предстоит в Церкви,

и с лики святых невидимо за ны молится Богу «

(кондак Покрову Богородицы)

История праздника Покрова Пресвятой Богородицы берет свое

начало с Константинополь­ского чуда, которое произошло в 910 году. Его описание сохра­нилось в житии святого Анд­рея Константинопольского, Христа ради юродивого. В житии рассказывается, что когда святой Андрей вместе с Епифанием, его учеником, молились в храме, вдруг как бы раскрылся над ними свод храма, и святой Андрей увидел Пресвятую Деву, окруженную множеством ангелов и святых. Она молилась и простирала над богомольцами храма омо­фор. «Видишь ли ты Царицу всех?» — спросил Андрей уче­ника, не веря своим глазам. «Вижу, отче святый, и ужаса­юсь», — ответил Епифаний.

Первым автором жития был священник храма Святой Софии Константинопольской, духовник святого Андрея и его ученика Епифания. Подлинник жития до нас не дошел, а позд­ние списки и переводы проти­воречат друг другу. Так, в неко­торых говорится о нападении сарацин (арабов) на Констан­тинополь в 910 году, в других видение св. Андрея ни с какими нападениями врагов не свя­зано, в третьих рассказывается о нападении неназванных по имени «врагов» и действие переносится в 911 год. Это совершенно обычное дело – средневековый переписчик часто изменял текст по своему усмотрению, поскольку считал своим долгом дополнить содер­жание тем, что слышал или читал, если, конечно, работал не со Священным Писанием.

Что же происходило в 910 – 911 годах в Ромейской (Визан­тийской) Империи? На пре­столе был второй император Македонской династии Лев VI Философ, прозванный так за любовь к книжной мудрости, ничем особенно не выдаю­щийся правитель: не полково­дец, не реформатор, не строи­тель. На патриаршем престоле

– Евсевий, сменивший суро­вого и категоричного патри­арха Николая Мистика, отка­завшего императору в благо­словении на четвертый брак. Дела в империи идут не то, чтобы плохо, но и не очень

хорошо. Арабский халифат распался и серьезной угрозы не представлял. Императоры до Льва VI даже отбирали у ара­бов потихоньку свои земли – в общем, шла затяжная вялоте­кущая война. Империя не сла­

бела, но как­то топталась на перепутье. Православная Цер­ковь в это время проводит активную и мудрую миссио­нерскую деятельность в сла­вянских землях, распростра­няет и веру, и культуру.

О событиях 910 – 911 годов рассказывают несколько визан­тийских летописей, по­грече­ски «хронографов». Перед нами в деталях раскрывается жизнь Влахернского дворца, отноше­ния императора и патриарха, придворные интриги и благо­честие монахов. Нет только о нападении врагов на Констан­тинополь. Из крупных военных операций этих лет можно отме­тить неудачную попытку византийской армии выбить арабов с Крита и из Сирии.

Все­таки было одно событие, которое могло вызвать тревогу в городе и дворце. Где­то около этого времени в Константино­поль прибыло посольство из Киева от правителя Олега («Вещего»), незадолго перед тем совершившего дерзкий гра­бительский набег на Империю. Свирепые викинги Олега и ведомые ими славяне, опусто­шительные нашествия которых крепко отметились в памяти греков, были гораздо страшнее относительно цивилизованных арабов.

В 911 году мирный договор между Русью и Византией был подписан. Мы не знаем, какие события сопровождали перего­воры и подписание, но не исключено, что именно общая тревога греков и послужила причиной явления Божией Матери, из которого следовало, что Она предстательствует перед Господом за греческое православное царство.

Через 78 лет внуки тех, над кем Божия Матерь держала омофор во Влахернском храме, отправились на великий и опас­ный подвиг – крестить славян язычников. В современном Кон­стантинополе уже почти ничто не напоминает о событиях тысячелетней давности, связан­ных с праздником Покрова Пресвятой Богородицы. Но теперь событие, которое фор­мально можно назвать военным поражением наших предков, Православная Церковь отме­чает как праздник заступниче­ства Божией Матери, ее защиты за всех православных христиан. И праздник Покрова стал на Руси одним из самых любимых.

Г А З Е Т А Б Л А Г О Ч И Н Н Я С О Л О М ’ Я Н С Ь К О Г О Р А Й О Н У

офіційне виданняСолом’янського благочиння м. києваукраїнської Православної ЦерквиАдреса: 03087, м. Київ, вул. Уманська, 14.тел.: 242-07-27, Факс: 255-12-32

Шеф-редакторпротоієрей Ярослав Шовкеникголовний редактор Денис Репік

редагування і коректура:Марина Бурдейна, Олена Кукуішковерстка та дизайн:Віталій Сидоркін

Підписано до друку20.10.2014Наклад 1000 прим.

Редакція залишає за собою право редагувати та скорочувати матеріали, що публікуються в газеті

Газетні матеріали Ви можете переглянути

також на сайті

prp-sergiy.kiev.ua

Окончание на с. 3

ПОКРОВ ПРЕСВЯТОЙ БОГОРОДИЦЫ

икона Покрова богородицы (казацкая). киевщина XVII в.

новини благочиння2

№ 9 (21), жовтень 2014

СОЛОМ’ЯНКА ПРАВОСЛАВНА

УСІКНОВЕННЯ ГЛАВИ ІОАННА ПРЕДТЕЧІ

11 вересня, в день Усікновення глави Про­рока, Предтечі та Хрестителя Господнього Іоанна, в храмі на честь ікони Божої Матері «Всіх скорботних Радість» була звершена Боже­ственна літургія яку очолив благочинний Солом’янського району та настоятель храму протоієрей Ярослав Шовкеник. Під час богослу­жіння всі присутні в храмі піднесли колінопре­клонну молитву за мир в Україні.

ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ БЛАГОВІРНОГО КНЯЗЯ ОЛЕКСАНДРА НЕВСЬКОГО

12 вересня, в день пам’яті благовірного князя Олександра Невського, в храмі на честь ікони Божої Матері «Всіх скор­ботних радість» була звершена Божественна літургія, яку очо­лив благочинний Солом’янсь­кого району та настоятель храму протоієрей Ярослав Шовкеник.

Йому співслужили благо­чинний Свято­Преображен­ського монастиря (с. Піс­

ківка, Київської області) архімандрит Яків (Галан­д з ов с ь к и й ) , на с тоя тел ь храму на честь арихістратига Михайла в селі Білогородка Київської області протоієрей В’ячеслав Лазорик, духовен­

ство храму та гості в священ­ному сані.

В кінці Богослужіння був звершений молебень, після якого настоятель храму привітав усіх присутніх з престольним святом та подякував за спільну молитву.

РІЗДВО ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ

21 вересня, в день Різдва Пресвятої Богородиці, в дерев’яному храмі на честь ікони Божої Матері «Всіх скор­ботних Радість» священик Миколай Скрижалін очолив Божественну літургію в співслужінні диякона Дмитрія Ропчана. Після літургії було звершено молебень по закінченні якого отець Мико­лай звернувся до присутніх парафіян з словом проповіді та поздоровив зі святом.

ЗІБРАННЯ ДУХОВЕНСТВА СОЛОМ’ЯНСЬКОГО БЛАГОЧИННЯ

1 жовтня, на парафії в честь преподобного Сергія Радо­незького відбулось зібрання духовенства Солом’янського благочиння, яке очолив благо­

чинний Солом’янського району протоієрей Ярослав Шовкеник. На зустрічі були обговорені нагальні питання з церковного життя парафій.

ДЕНЬ ПРЕСТАВЛЕННЯ ПРЕПОДОБНОГО СЕРГІЯ

8 жовтня, в день престав­лення преподобного Сергія Радонезького, парафія на його честь відмітила престольне свято. По благословінню Бла­женнішого Митрополита Київ­ського і всієї України Онуфрія, Божественну літургію в храмі на честь ікони Божої Матері «Всіх скорботних Радість» очо­

лив єпископ Ровеньківський і Свердловський Пантелеймон. Його Преосвященству співслу­жили: єпископ Львівський і Галицький Філарет, керуючий Південним київським вікаріат­ством єпископ Васильківський Микола й, бла г очинний Солом’янського району та настоятель храму протоієрей

Ярослав Шовкеник, духовен­ство храму, а також гості в свя­щенному сані.

Після літургії навколо храму був звершений Хресний хід, по закінченні якого, єпископ Пан­телеймон поздоровив настоя­теля та прихожан з престоль­ним святом і вручив церковні нагороди.

СВЯТО ВОЗДВИЖЕННЯ ХРЕСТА ГОСПОДНЬОГО

27 вересня, в день свята Воздвиження Чесного і Живо­творящого Хреста Господ­нього, в дерев’яному храмі на честь ікони Божої Матері «Всіх скорботних Радість», Боже­ственну літургію звершив бла­гочинний Солом’янського району та настоятель храму

протоієрей Ярослав Шовкеник в співслужінні духовенства парафії.

Напередодні ввечері було звершене всенічне бдіння разом з чином Воздвиження Хреста, що складає головну богослужбову особливість цього дня.

ДЕНЬ ЦЕРКОВНОГО НОВОЛІТТЯ 14 вересня, в день церков­ного Новоліття, в храмі на честь ікони Божої Матері «Всіх скорботних Радість» була звер­шена Божественна літургія яку очолив настоятель храму та благочинний Солом’янського району протоієрей Ярослав Шовкеник.

По закінченні літургії було звершено молебень, після якого настоятель храму звер­нувся до прихожан з словами проповіді та поздоровив усіх присутніх зі святом.

Свята 3

№ 9 (21), жовтень 2014

СОЛОМ’ЯНКА ПРАВОСЛАВНА

ПОКРОВСКАЯ ЖЕМЧУЖИНА ПОДОЛАОдно из красивей­

ших сооружений ХVIII века на

Подоле — киевская Покров­ская церковь. Это древнейшая церковь столицы в честь Покрова Богородицы. В сере­дине XV века рядом с сущест­вующим ныне зданием храма располагалась армянская цер­ковь Рождества Богородицы. 17 августа 1651 года в Киев ворвалось войско литовского гетмана Януша Радзивилла, в результате чего армянская церковь была сожжена. В 1685 году рядом с этим местом была построена деревянная Покровская церковь, которая простояла почти 100 лет. А в 1772 году на ее месте постро­ена нынешняя каменная цер­ковь, по проекту архитектора И. Г. Григоровича­Барского.

Церковь Покровы Богоро­дицы возводилась во времена расцвета стиля барокко. В Украине он распространился во второй половине ХVII в. Для этого стиля характерна динамичность в построении и пышная декоративность. Сочетание барокко с элемен­тами народной архитектуры стало основой своеобразного направления — «украинского барокко». Именно украинское барокко характеризовалось сочными формами, любовью к роскошному орнаменту и насыщенным цветам. Одним из наиболее ярких мастеров,

который творил в данном стиле, был И. Григорович­Бар­ский.

Он родился в 1713 году в городе Киеве на Подоле, ско­рее всего в семье священника Киево­Подольской Успенской церкви. Существует гипотеза, что родом он из многодетной семьи киевского лавочника, но это сомнительно, потому что лавочники в Украине не могли иметь двойных фами­лий. Такую фамилию мог иметь дворянин или священ­нослужитель. И. Григорович­

Барский получил образование в Киево­Могилянской акаде­мии. Он формировался как художник в среде талантливых художников, живописцев, и архитекторов. Но особое вли­яние на молодого зодчего ока­зала архитектурная школа К.Б. Растрелли. Талант Григоро­вича­Барского расцветал в период наивысшего подъема украинского барокко, что повлияло на творческие вкусы архитектора. Можно сказать без преувеличения, что во вто­рой половине ХVIII в. архи­

тектура Подола определялась, в основном, его сооружени­ями. Как говорил историк М. Холостенко : «Григорович­Барский никогда не был про­сто последователем, он всегда сохранял свою творческую индивидуальность и истори­ческие традиции украинской культуры».

Особенно это ощутимо в архитект уре Покровского храма. Сооружение отлича­ется гармоничным единством и изысканностью традиций народной архитектуры. Цер­ковь двухэтажная — одна из характерных композиционных особенностей, свойственных И. Григоровичу­Барскому. Но наибольшей оригинальностью в Покровском храме выделя­ются живописные крылечки. К нашему времени их сохрани­лось два. Хотя допускается, что было третье, главное, которое находилось в запад­ной части строения. Церковь построена по принципу укра­инских деревянных храмов. Это, вроде, трехсрубный казацкий храм, воплощенный в камне. Творческое переос­мысление народной украин­ской архитектуры воплоти­лось и в декоративном убран­стве Покровской церкви ­ четко прослеживаются укра­инские мотивы, но несмотря на это, все исследователи под­черкивают невероятную гар­моничность синтеза украин­ского народного стиля с евро­пейским барокко.

После революции помеще­ния Покровской церкви в раз­ные времена использовали для разных нужд. С 1933 года там находилось отделение Киев­ского областного архива, но в 1941 году, немцы, оккупировав­шие Киев, восстановили бого­служения ( правда, только в приделе Иоанна Воина). Свя­щенником храма был извест­ный киевский пастырь Алексей Глаголев. Его стараниями, в годы оккупации храм стал цен­тром спасения евреев и, воз­можно, именно это стало при­чиной снисходительного отно­шения советского руководства к Покровскому храму в после­военные годы ­ храм не закрыли, а Глаголев продолжал служить в нем. Во времена Хрущева снова возобновились преследования Церкви и храм закрыли. В 1960­1970­е годы Покровская цер­ковь стояла заброшенной и раз­рушалась. Но в 80­е был прове­ден значительный комплекс реставрационных работ, во время которых, сводами на металлическом каркасе, спустя почти два века после разруше­ния, перекрыли нижний ярус. Храм вновь стал двухъярусным.

В 1991­92 годах Покровский храм выполнял функции кафе­дрального собора раскольни­чьей Украинской Автокефаль­ной Православной Церкви. Позже, кафедру перенесли в Андреевскую церковь, на Спуск, и Покровская вновь стала при­ходским храмом, но осталась в юрисдикции УАПЦ.

Первым храмом, постро­енным в честь этого дня, при­нято считать храм Покрова на Нерли. Он был возведен в 1165 году Андреем Боголюб­ским в память о старшем сыне Изяславе, умершем от ран после похода в Волжскую Булгарию. Храм небольшой, но по своей красоте он по праву носит название жемчу­жины церковной архитек­туры. Здание возведено на рукотворном холме. К сожа­ле н и ю , о ри г и на л ь на я роспись утеряна навсегда, но сохранились скульптурные изображения XII века. Каждый фасад церкви украшен резьбой. В самом верху — библейский царь Давид с гуслями. По сто­ронам симметрично располо­жены орлы, а под ними — фигуры львов. Смирные изо­бражения хищников символи­зируют собой мир и единение под властью князя. Чуть ниже — женские маски. Их считают символами посвящения храма Божией Матери. Сама церковь Покрова на Нерли входит с 1992 года в объект Всемирного

наследия ЮНЕСКО под назва­нием «Белокаменные памят­ники Владимира и Суздаля».

Еще одним храмом в честь Покрова Богородицы, который также включен во всемирное наследие ЮНЕСКО и считается визитной карточкой Москвы, является храм Покрова на Рву. Он построен в память взятия войсками Ивана Грозного Казани в 1552 году. По замыслу создателей храм должен был символизировать Небесный Иерусалим, правда, необычная цветовая гамма куполов по сей

день не находит исчерпываю­щего объяснения.

Первые монастыри в честь Покрова Богородицы также возникли в Северной Руси – женский Зверин Покровский монастырь в Новгороде (построен в ХII веке) и обитель в Суздале (построена в 1364 году).

Отдельно свою историю празднования день Покрова Божией Матери имеет на Укра­ине. Самой древней церковью, которая была построена в честь этого праздника, является храм в селе Суткивцы, Хмельницкой области, который был возведен в 1467 году.

Праздник Покрова Божией Матери был одним из самых главных праздников Запорож­ского казачества. В 1659 году, еще до основания Новой Сечи, запорожские казаки построили на острове Чертомлык храм на честь Покрова Богородицы. Но особенно глубоко начинает почитаться этот праздник уже в Новой Сечи, где также был возведен Покровский храм. В целом, на всех территориях казацких вольностей, было больше десяти храмов на честь

Покрова Божией Матери. Бла­годаря такому глубокому почи­танию даже возник особенный иконографический тип – «Казацкая Покрова». На иконе изображалась Божия Матерь, покрывающая омофором гет­мана, казацкую старшину, духовенство и народ, который с мольбой к Ней обращается. Несколько Покровских храмов, построенных еще со времен казачества, сохранились до наших дней. Жемчужиной украинской церковной архи­тектуры можно считать Харь­

ковский Покровский собор, который был возведен каза­ками в 1689 году.

Празднование Покрова Богородицы богато и народ­ными традициями. С этого дня начинался так называемый «свадебный сезон». Поскольку заканчивался сбор урожая и за вырученные средства игрались свадьбы. Деревенская жизнь перестраивалась на зимний ритм, в котором больше внима­ния уделялось работам в доме – шитью, пряже и разного рода рукоделиям.

Окончание. Начало на с. 1

Покровский храм на Подоле (1772 г.)

Покровский собор в Харькове (1689 г.)

літургіка4

№ 9 (21), жовтень 2014

СОЛОМ’ЯНКА ПРАВОСЛАВНА

Прохання не використовувати газету з побутовою метою

ТАЇНСТВО ХРЕЩЕННЯШановні читачі

нашої газе ти, п о ч и н а ю ч и

з  цього номеру, за ініціативи шеф­редактора «Солом’янки православної», благочинного Солом’янського району протоі­єрея Ярослава Шовкеника, ми розпочинаємо серію публікацій присвячених церковним Таїн­ствам, їх встановленню, істо­ричному розвитку та місці в  церковно­літургічному і християнському житті. Бого­службове чинопослідування таїнств є результатом творчості кращих християнських гімно­графів та втіленням багатовіко­вого досвіду літургічного життя Церкви.

Таїнство Хрещення, в сучас­ному церковному розумінні, було встановлено Спасителем перед Його Вознесінням, а саме коли Він сказав учням: «Отож ідіть, навчіть всі народи, хрес­тячи їх в ім’я Отця і Сина і Свя­того Духу, навчаючи їх берегти все, що Я звелів вам, і Я з вами у всі дня до закінчення віку». (Мф. 28; 19)

Взагалі, згідно церковно­богословській думці, всі існу­ючі таїнства встановлені Спа­сителем, але в Євангелії Він ясно говорить про три найваж­ливіші: Хрещення, Євхаристію та Покаяння. Зі слів Христа, сказаних Ним в нічній бесіді Никодиму, зрозуміло, що Таїн­ство Хрещення має виключне значення для людини: «Якщо хто не народиться від води та Духу, не може увійти в Царство Боже. Народжене від плоті є плоть, а народжене від Духу є дух. Не дивуйся тому, що Я ска­зав тобі: повинно вам народи­тися звище» (Ін.3; 5­7).

Необхідно зазначити, що сам ритуал священних зану­рень у воду існував майже у

всіх народів древності: фінікій­ців, єгиптян, персів, греків та римлян. Символічно йому надавалось значення мораль­ного очищення. Як особливий сакраментальний акт, хре­щення існувало і в іудеїв. Його появу пов’язують з періодом правління династії Маккавеїв (II­I ст. до Р. Х.). Для віруючих від язичників, так званих «про­зелітів», воно інколи практику­валось замість обрізання. Окремо необхідно виділити хрещення, що звершував в Іудейській пустелі Іоанн Перд­теча, який проповідував іудеям пришестя Месії і всіх, хто при­ходив до нього хрестив в Йор­дані. Спасительне служіння Христа, яке почалось і з Його хрещення, наповнило цей сим­волічний обряд новим змістом та перетворило його в Таїнство. Слова Спасителя про «наро­дження звище», найповніше визначають необхідність і зна­чення хрещення в житті кож­ного християнина. Тепер це вже не символічне омовіння, а  початок нового життя в Церкві Христовій, котра від самої першої проповіді христи­янства, з вуст апостола Петра в день П’ятидесятниці, саме через хрещення приймала тих, хто увірував у Христа: «Петро ж сказав їм: покайтесь і нехай хреститься кожний з вас в ім’я Ісуса Христа для прощення грі­хів і ви отримаєте дар Святого Духу». (Діян. 2;38).

Хрещення в древній Церкві по своєму чинопослідуванню та традиції звершення відріз­нялось від сучасної практики. В  апостольський період спеці­ального місця для звершення Таїнства, як правило, не виби­рали – Хрещення звершувалось в любому місці та в любий час, головне, щоб там було достат­

ньо води. Перші згадки про спеціально виділені місця для Хрещення з’являються в II сто­літті. Очевидно, що це пов’язано зі зростаючим рівнем організації церковного життя та збільшенням числа бажаю­чих прийняти хрещення. Почи­наючи з IV століття – періоду відкритого будівництва храмів, баптистерії (приміщення для хрещення), частіше за все, будувались навпроти голов­ного входу. Відомий дослідник, професор канонічного права Московської духовної академії Олександр Іванович Алмазов, пояснює таку практику тим, що: «в такий спосіб Церква через архітектуру давала всім зрозуміти, що Хрещення є тими дверима, які вводять вірних до Христа». Необхідно відзначити, що така практика проіснувала не дуже довго і починаючи з VI століття будів­ництво окремих приміщень, для здійснення таїнства Хре­щення, поступово перестає практикуватися, або вони переносяться в середину храму та виділяються як окрема кім­ната. Пояснення цьому досить просте – більшість дорослих вже були охрещені, а в цер­ковно­літургічне життя вхо­дить практика хрещення дітей.

Важко сказати яким було саме чинопослідування Хре­щення в апостольській Церкві, оскільки збереглося надто мало свідчень та документів того часу. Достеменно відомо, що вже починаючи з кінця II сто­ліття чинопослідування Хре­щення зазнає певних змін. В  окремий етап виділяється підготовка до Хрещення кате­хуменів – людей, що ще не при­йняли таїнство, але готуються до його прийняття та повча­ються в християнському віров­ченні. Вона триває від кількох місяців до року. З III століття

молитви таїнства Хрещення доповнюються відреченням від сатани, поєднанням з Христом та помазанням новохрещеного єлеєм. Варто зазначити, що символізм, пов’язаний з при­йняттям таїнства Хрещення, відрізнявся в Східній та Захід­ній частині імперії, а також був, практично, зовсім іншим в Африканських церквах. Так, наприклад, після звершення таїнства на нового члена Церкви одягали білий одяг (символ чистоти) та натільний хрест, або вінець (в Західній традиції). Цей одяг носили до восьми днів, а в Єгипті його зберігали до самої смерті, інколи одягаючи в самі свят­кові моменти життя. В північ­ній Африці була практика на руку новохрещеного одягати перстень, що символізувало повернення блудного сина та поновлення його в синівському достоїнстві. Після чого єпис­коп, а інколи пресвітер або дия­кон витирали ноги новохреще­ного і він, разом з процесією, йшов з баптистерію в храм де причащався Святих Таїн, а потім йому давали мед зміша­ний з молоком, в знак того, що через Хрещення людина всту­пає в Церкву, як нову «землю обітовану в якій тече мед і молоко».

Доповнення чинопосліду­вання Хрещення, яке відбува­лось в II та III століттях продо­вжувалось і далі, проте не так динамічно. До VIII століття літургічна сторона таїнства досягла повного розвитку та оформлення і процес форму­вання практично завершився.

Хрещення звершувалось під час Літургії у певні дні, пере­важно на Пасху, П’яти­десятницю, Богоявлення, а також в дні пам’яті апостолів та мучеників. Приблизно з  VII  століття час прийняття Хрещення у Східній Церкві стає все менш прив’язаним до церковних свят, а починаючи з  IX століття такий зв’язок повністю втрачається, правда, в  Західній Церкві він продо­вжує зберігатись ще майже протягом трьох століть.

В сучасній практиці Право­славної Церкви хрещення звер­шується над людиною в любому віці, починаючи з новонаро­джених дітей. Звісно, для Хре­щення потрібно мати осмис­лену віру, чого від дітей такого віку вимагати неможливо, але щоб не позбавляти дитину можливості брати участь в цер­ковному житті та таїнстві Євха­ристії, канонічні норми дозво­ляють хрестити новонародже­ного по вірі його хрещених батьків, які під час звершення таїнства від імені свого похрес­ника відрікаються від диявола та сповідують віру в Христа (саме тому, від хрещених бать­

ків вимагається знання Сим­волу віри). На хрещених бать­ків також покладається відпо­відальність за християнське виховання похресника та його участь у церковному житті. Що,  відповідно, пояснює чому хрещеними батьками, по пра­вилах Церкви, не можуть бути невіруючі, люди відверто неблагочестивого життя, іно­вірці та монахи, оскільки останні обмежені чернечими обітницями та монастирським життям і  позбавлені можли­вості в  достатній мірі піклува­тися про християнське вихо­вання похресника.

Варто зазначити, що таїн­ство Хрещення є єдиним таїн­ством Православної Церкви, яке у крайніх випадках (напри­клад, якщо є загроза життю новонародженого) може звер­шувати і мирянин (звичайно, при умові, якщо він сам є хре­щеним). У випадку одужання людини, яка була хрещена мирянином, священик лише доповнює вже звершене таїн­ство молитвами чинопосліду­вання та миропомазанням. У випадку смерті, таїнство Хре­щення звершене мирянином вважається дійсним і дає мож­ливість для церковного погре­біння та молитовного поми­нання.

БОГОСЛОВСЬКІ КУРСИ

при храмі преподобного Сергія Радонезького за

адресою вулиця Уманська 14продовжують набір

на новий навчальний рік на курсах викладатимуться

наступні предмети:1. Новий Завіт2. Старий Завіт.3. Історія Церкви4. Догматика 5. Літургіка6. Основи церковного мистецтва7. СектознавствоЗаняття проходять 2 рази на

тиждень у вечірній час, в формі лекцій та семінарів.Термін навчання – 2 роки.

Телефон для довідок: 097–140–33–68

«БЛА ЖЕННІ МИЛОСТИВІ,

БО ВОНИ ПОМИЛУВАНІ

БУДУ ТЬ» (Мф. 5, 7)

Парафія преподобного  Сер-

гія Радонезького (вул.  Уманська

14) проводить збір гуманітар-

ної допомоги (продукти, речі

першої необхідності, засоби

гігієни) та коштів для поране-

них бійців і жителів східних регі-

онів України.