лиПЕнЬ 2014 № 6 (18)

СОЛОМ’ЯНКАСОЛОМ’ЯНКАСОЛОМ’ЯНКАПРАВОСЛАВНАПРАВОСЛАВНАПРАВОСЛАВНА

Прославляя апостолов Петра и Павла в один день, Церковь, по-

видимому, желает напомнить нам о разнообразии человече-ских характеров и путей, веду-щих к Богу. Обоих апостолов называют первоверховными, но и первенство у них совсем неодинаковое. Петр был одним из ближайших учеников Хри-ста при Его земной жизни, а Павел вовсе не имел никакого отношения к евангельским событиям. Он начал пропове-довать намного позднее. И все-таки мы можем сравнить в самых общих чертах две эти судьбы.

Симон, позднее прозванный Петром, как и его брат, Андрей, был простым галилейским рыбаком. Галилея — отдален-ная от Иерусалима область Палестины, где проживало немало язычников. Столичные жители относились к галилея-нам свысока, как к провинциа-лам. Те даже говорили с замет-ным акцентом, по которому Петра однажды опознали во дворе первосвященника. А рыбак — самая простая и непритязательная профессия. Ловили рыбу на Галилейском озере в основном ночью, так что рыбак не всегда успевал выспаться, он пропах рыбным запахом, доходы у него были слишком непредсказуемы, и все зависело от удачи. В общем, жизнь галилейских рыбаков была незавидной, и, может быть, именно поэтому Симон и Андрей, едва заслышав пригла-шение странствующего Пропо-ведника: «Идите за Мною, и Я сделаю вас ловцами человеков», сразу послушались Его, бро-сили даже сети, которые после каждой ловли полагалось чистить и чинить. И так стали первыми призванными апосто-лами.

Павел, или, точнее, Савл (как назывался он прежде обраще-ния ко Христу), напротив, про-исходил из тогдашней элиты. Родился он в эллинистическом городе Тарсе, столице провин-ции Киликия, был из колена Вениаминова, как и царь Саул, в честь которого его назвали. Вместе с тем от рождения он

имел римское гражданство — редкую для провинциалов при-вилегию, дававшую ему множе-ство особых прав (например, требовать суда лично у импера-тора, чем он впоследствии и воспользовался, чтобы попасть в Рим за казенный счет).

«Paulus», т. е. «малый» — рим-ское имя, которое, вероятно, было у него с самого начала, но лишь после обращения в хри-стианство он стал использовать его вместо прежнего имени Савл. Образование он получил в Иерусалиме, у авторитетней-

шего богослова того времени Гамалиила. Савл принадлежал к числу фарисеев — ревнителей Закона, стремившихся в точно-сти исполнить все его требова-ния и все «предания старцев». Хотя Христос обличал фари-сеев, но известны несколько

примеров, когда именно фари-сеи становились Его предан-ными учениками, так что Савл-Павел не являлся исключением.

А вот в характерах у Симона и Савла имелось немало общего. Выучившись у Гамалиила, Павел не просто погрузился в толкова-ние Моисеева Закона. Нет, он стремился применять и даже насаждать этот Закон на пра-ктике — а самой подходящей областью применения ему пока-залась борьба с недавно возник-шей «ересью», сторонники которой рассказывали о некоем воскресшем Иисусе и о том, что вера в Него куда важнее дел Закона! Такого Савл снести не мог. Когда за подобную пропо-ведь побивали камнями диа-кона Стефана, он всего лишь сторожил одежду побивающих, но вскоре ретивый юноша сам выступил в путь, чтобы пока-рать неверных в Дамаске. Именно на этом пути произой-дет встреча, навсегда изменив-шая его жизнь.

Апостол Петр, с самого начала бывший учеником Хри-ста, такой же пламенный и нетерпеливый. Вот Христос приказывает ему, еще рыбаку, а не апостолу, заново закинуть сети после безуспешного ноч-ного лова — и он повинуется, а когда сеть приносит необычай-ный улов, говорит Учителю: «Выйди от меня, Господи! потому что я человек греш-ный» (Лк. 5: 8). Настолько глу-боко ощущал он свое недосто-инство и свою нечистоту… Зато позднее, увидев Спасителя идущим по воде, он, наоборот, немедленно просит: «… Повели мне прийти к Тебе по воде» (Мф. 14: 28). Да, потом он усом-нился и начал тонуть, но ведь остальные апостолы даже попробовать не решились! Когда рядом с Симоном проис-ходит чудо, он немедленно должен отреагировать на него, все для него свершается здесь и сейчас. И не случайно

именно он без колебаний про-износит свое вероисповедание, еще задолго до Воскресения Христова: «Ты — Христос, Сын Бога Живого» (Мф. 16: 16).

Г А З Е Т А Б Л А Г О Ч И Н Н Я С О Л О М ’ Я Н С Ь К О Г О Р А Й О Н У

офіційне виданняСолом’янського благочиння м. києваУкраїнської Православної ЦерквиАдреса: 03087, м. Київ, вул. Уманська, 14.Тел.: 242-07-27, факс: 255-12-32

Шеф-редакторпротоієрей Ярослав Шовкеникголовний редактор Денис Репік

редагування і коректура:Марина Бурдейна, Олена Кукуішковерстка та дизайн:Віталій Сидоркін

Підписано до друку14.07.2014Наклад 1000 прим.

Редакція залишає за собою право редагувати та скорочувати матеріали, що публікуються в газеті

Газетні матеріали Ви можете переглянути

також на сайті

prp-sergiy.kiev.ua

ВидаєтьсязаблагословеннямБлаженнішогоМитрополитаКиївськогоівсієїУкраїниВолодимира,ПредстоятеляУкраїнськоїПравославноїЦеркви

Окончание на с. 2

СВЯТЫЕ ПЕРВОВЕРХОВНЫЕ АПОСТОЛЫ ПЕТР И ПАВЕЛ

новини благочиння2

№ 6 (18), липень 2014

СОЛОМ’ЯНКА ПРАВОСЛАВНА

ДЕНЬ СВЯТОЇ ТРІЙЦІ8 липня, у день Святої

Трійці, в нашому храмі було звершено святкове богослу-жіння, яке очолив благочин-ний Солом’янського району та настоятель храму протоієрей Ярослав Шовкеник у співслу-жінні духовенства храму.

Після Літургії була звершена вечірня з читанням колінопре-клонних молитов, що написані святителем Василієм Великим у IV столітті.

По завершенні богослу-жіння отець Ярослав звер-нувся до віруючих зі словами проповіді та привітав присут-ніх зі святом.

УЧНІ НЕДІЛЬНОЇ ШКОЛИ ВІДВІДАЛИ ПАРК-МУЗЕЙ «МАМАЄВА СЛОБОДА»

17 травня учні недільної школи храмового комплексу на честь преподобного Сергія Радонезького відвідали музей-ний комплекс «Мамаєва Сло-бода». Під час екскурсії діти мали можливість ближче познайомитися з традиціями козаків, їх побутом та подви-гами. Фольклорні колективи, що виступають у музеї, при-красили цей візит козацькими піснями та ліричними народ-ними мелодіями.

А ведь даже Иоанн Кре-ститель посылал ко Христу учеников с

вопросом, Он ли то был на самом деле… Петр не сомнева-ется, и в ответ на эти слова Христос и называет его камнем, на котором Он созиждет Свою Церковь. Арамейское и грече-ское слова для обозначения скалы, соответственно Кифа и Петр, становятся новыми име-нами Симона.

В жизни каждого из них слу-чился переломный момент, сде-лавший их тем, кем они стали. Савлу явился по дороге в Дамаск Воскресший Христос и спросил его: «Савл, Савл! что ты гонишь Меня?» (Деян. 9: 4). С этого момента в его жизни изменилось все — точнее, его собственной эта жизнь уже не являлась, она была посвящена проповеди о Том, Кого он пре-жде гнал.

А для Петра таким момен-том стало, наоборот, отрече-ние. Накануне Распятия он обещал Христу, что и под стра-хом смерти не оставит Его, но Христос ответил: «…в эту ночь,

прежде нежели пропоет петух, трижды отречешься от Меня» (Мф. 26: 34). Может быть, если бы к Петру тут же приступили палачи, он мужественно пошел бы на казнь, но впереди пред-стояла долгая ночь, полная страхов и неизвестности… И Петр, сам того не заметив, отрекся от Христа, по-буднич-ному,— вплоть до самого пету-шиного крика. На собственном примере первый из апостолов увидел, как легко можно стать последним. И только после покаянных слез Петра прозву-чали обращенные к нему слова Спасителя: «…паси овец Моих» (Ин. 21: 17). Но прежде Он задал ему очень простой вопрос: «любишь ли ты Меня?». Задал его трижды, так что Петр даже расстроился, но после той ночи, во дворе первосвящен-ника, это выглядело символич-ным: трижды отрекшийся три-жды исповедал свою любовь.

А то, что эта любовь подра-зумевает жертвенное служение и готовность к лишениям, оба они, и Петр, и Павел, прекрасно знали. Сразу же после испове-

дания Петром своей любви Иисус пророчествует о его смерти: «Прострешь руки твои, и другой препояшет тебя и поведет, куда не хочешь» (Ин. 21: 18).

Мученическая смерть яви-лась венцом апостольского слу-жения апостолов Петра и Павла. Оба апостола казнены в Риме в шестидесятые годы по Рождестве Христовом, еще даже прежде, чем была закон-чена последняя книга Нового Завета.

Об их проповеди рассказы-вает книга Деяний. С самого начала благовестие было обра-щено, прежде всего, «к погиб-шим овцам дома Израилева», и Петру потребовалось чудесное видение, чтобы убедиться: язычников Бог точно так же призывает к вере, как и иудеев. Тем не менее, он в основном проповедовал своим собратьям по вере, да и трудно, пожалуй, было простому галилейскому рыбаку обращаться к иноязыч-ной и иноверческой аудитории. Зато это хорошо получалось у образованного Павла, который

и сказал: «…Мне вверено благо-вестие для необрезанных, как Петру для обрезанных» (Гал.  2: 7).

Вообще, различий между ними довольно много. Напри-мер, Петр еще до встречи со Христом был женат, а Павел решил всегда оставаться холо-стым, чтобы семейные обязан-ности не препятствовали его главному призванию. Впрочем, и о Петре сам Павел говорил, что жена была его спутницей (см. 1 Кор. 9: 5), значит, семей-ная жизнь не обязательно должна быть помехой миссио-нерству.

Сравнивать двух апостолов, которые впоследствии Церковь стала называть первоверхов-ными, можно долго и под-робно, отмечая общее и осо-бенное в жизни каждого из них. Но лучше обратиться к словам самих первоверховных апостолов, в которых они сви-детельствовали о себе и служе-нии апостольском.

Петр: «Пастырей ваших умоляю я, сопастырь и свиде-тель страданий Христовых и

соучастник в славе, которая должна открыться: пасите Божие стадо, какое у вас, над-зирая за ним не принужденно, но охотно и богоугодно, не для гнусной корысти, но из усердия, и не господствуя над наследием Божиим, но подавая пример стаду; и когда явится Пасты-реначальник, вы получите неу-вядающий венец славы» (1 Пет. 5: 1–4).

Павел: «…Я, обрезанный в  восьмой день, из рода Израи-лева, колена Вениаминова, Еврей от Евреев, по учению — фари-сей, по ревности — гонитель Церкви Божией, по правде закон-ной — непорочный. Но что для меня было преимуществом, то ради Христа я почел тщетою. Да и все почитаю тщетою ради превосходства познания Хри-ста Иисуса, Господа моего: для Него я от всего отказался, и все почитаю за сор, чтобы приобре-сти Христа… Говорю так не потому, чтобы я уже достиг или усовершился; но стремлюсь, не достигну ли я, как достиг меня Христос Иисус» (Флп. 3: 5–8, 12).

ПРЕСТОЛЬНЕ СВЯТО ВОЗНЕСЕНСЬКОГО ХРАМУ НА ДЕМІЇВЦІ

29 травня, з благословення Місцеблюстителя Київської мит р ополичої каф едри митрополита Чернівецького і Буковинського Онуфрія, віка-рій Київської Митрополії єпископ Васильківський Миколай, керуючий Півден-

ним Київським вікаріатством, звершив Божественну літур-гію в храмі на честь Возне-сіння Господнього (на Демі-ївці) Голосіївського благо-чиння столиці.

Його Преосвященству спів-служили секретар єпархії по

місту Києву протоіє-рей Віктор Іващук, благочинний Голосі-ївського благочиння та настоятель храму протоієрей Павло Кирилов, благочин-ний Солом’янського благочиння протоіє-рей Ярослав Шовке-ник, духовенство храму та гості у свя-щенному сані.

Окончание. Начало с. 3

СВЯТЫЕ ПЕРВОВЕРХОВНЫЕ АПОСТОЛЫ ПЕТР И ПАВЕЛ

іконографія 3

№ 6 (18), липень 2014

СОЛОМ’ЯНКА ПРАВОСЛАВНА

ХОР ХРАМУ В ІМ’Я ПРЕПОДОБНОГО СЕРГІЯ РАДОНЕЗЬКОГО ЗДОБУВ ПЕРЕМОГУ НА ВСЕУКРАЇНСЬКОМУ ФЕСТИВАЛІ-КОНКУРСІ «ПЕНТІКОСТІЯ»

9 червня, коли Православна Церква відзначає День Святого Духа, у Києві відбувся IV Все-український фестиваль-кон-курс парафіяльних колективів «Пентікостія».

Цього дня в Національному культурно-художньому комп-лексі «Мистецький арсенал» зібралось 13 церковних хоро-

вих колективів з Київської, Одеської, Волинської, Овруць-кої та Кіровоградської єпархій.

До складу журі входили Народна артистка України Ніна Матвієнко, регент архіє-рейського хору КДАіС архіманд рит Роман (Підлуб-няк), а також відомі фахівці з церковного співу — протодия-

кон Димитрій Болгарський, Олександр Одинець та Олена Соловей.

Хор парафії на честь препо-добного Сергія Радонезького під управлінням регента Веро-ніки Воловникової також брав участь у конкурсі та здобув пер емогу в номінаці ї «Ансамблі».

ІКОНОГРАФІЯ СВЯТИХ АПОСТОЛІВ ПЕТРА І ПАВЛА

Іконографія первоверхов-них апостолів досить різна. Їх зображення

з’являються у християнському мистецтві порівняно рано, практично на витоках історії власне цього мистецтва. Образи апостолів входили до композицій євангельських сцен, зокрема на рельєфах ранньохристиянських сарко-фагів і фрескових розписах катакомб. Також там трапля-лися сюжети присвячені їхньому життю, наприклад «Взяття Петра під варту».

Зустрічалися символічні образи на тему отримання апостолами духовної влади. Так, у центральній частині сар-кофагу Юнія Басса1 зображе-ний Христос на небесному пре-столі, що вручає апостолам Закон та ключі. Ці ключі алего-рично трактуються як ключі від Небесного Царства і симво-

1 Мармуровийранньохристиянськийсаркофаг,уякомув 359 р.похованоримськогочиновникаЮнія Басса

лізують право апостолів судити життя людини.

Відомі й окремі зображення апостолів, що зустрічаються в різних видах мистецтва: пам’ятниках монументального живопису, станкового живо-пису та декоративно-приклад-ному мистецтві. Очевидно, що древні передання достатньо точно описували зовнішність апостолів Петра і Павла, оскільки вже найбільш ранні з існуючих образів передають ті характерні риси, які потім копі-ювали художники протягом століть. На енкаустичній іконі Петра (одній з перших, написа-них на дошці) присутні ті ж риси, що і на фресках римських катакомб та мозаїках базилік. Великі очі, характерне хвилясте волосся та форма сивої бороди — риси, в яких безпомилково пізнається постать апостола Петра. Навіть якщо іконописець не зобразив ключі в руці апос-тола, помилитися неможливо.

Цікавою деталлю цього образу є хрест, що за розмірами та формою нагадує посох — знак мученицької смерті апос-тола, а також символ пастиря Церкви. Певну роль у створенні іконографії апостолів зіграло мистецтво римського скуль-птурного портрету, де техніка відтворення досягла доскона-лості. Можна порівняти Синай-ську ікону з іншими образами, щоб переконатися в існуванні чіткої типології в зображенні апостола Петра. Неймовірно, що художники різних поколінь, які жили в різних кінцях хрис-тиянської екумени, працювали в різних техніках та ніколи не бачили один одного були так одностайні у відтворенні цього образу.

Особливу групу складають зображення апостолів Петра і Павла разом. У ранніх варіан-тах вони найчастіше зображу-вались оплічно у профіль. Виникнення цього іконогра-фічного варіанту пояснюється значенням для Церкви пропо-віді первоверховних апостолів. Окрім цього, такий тип зобра-ження пов’язаний з обстави-

нами мученицької смерті Петра і Павла, які, за древньоцерков-ним переданням, були вбиті в один день з різницею в один рік. Найдревнішим зображен-ням такої композиції є зобра-ження апостолів на дні скляної посудини, воно виконане золо-том і висвітлює тему небесної слави апостолів. Часто ікона апостолів Петра і Павла в єди-ній композиції зустрічається в декоративному оформленні храмів, особливо там, де архі-тектура передбачає симетричні образи.

У середньовізантійський період за апостолами закріплю-ються певні кольори одягу. В Петра — блакитний хітон і жовтий плащ, а у Павла —

синій хітон і вишневий плащ. У західноєвропейському мисте-цтві апостола Павла тради-ційно зображують з мечем, який у його руках є символом перемоги над смертю, як і хрест, який, як правило, зобра-жують у руках мучеників.

Розвиток вівтарної перего-родки і подальше формування іконостасу стало причиною створення багатьох варіацій ікон первоверховних апостолів, що входили в деісусний ярус. Одна з найвідоміших ікон такого типу — так званий образ Звенигородського чину, напи-саний преподобним Андрієм Рубльовим.

Закінчення на с. 4

апостол Павло. андрій рубльов. ікона Звенигородского чину, початок XV ст. Москва

Енкаустична ікона апостола Петра, VI ст. Монастир святої катерини. Синай, Єгипет

іконографія4

№ 6 (18), липень 2014

СОЛОМ’ЯНКА ПРАВОСЛАВНА

Прохання не використовувати газету з побутовою метою

Починаючи з Візантії, а згодом і на Русі, ікони Петра і Павла стають

обов’язковою складовою фре-сок та ікон будь-якого право-славного храму. У фресках і мозаїках храмів здебільшого відтворюють новозавітні сюжети з життя апостолів. Що ж стосується Святого Пере-дання, то до нього звертаються лише тоді, коли йдеться про обставини мученицької кон-чини святих. Одним із таких мотивів є зустріч Петра і Павла в Римі незадовго до страти. Петро і Павло зображені з характерними рисами зовніш-ності, але без звичних атрибу-тів, натомість вони міцно обі-ймають один одного і див-ляться у вічі. Такі зображення збереглися з XII ст. як на мозаї-ках (наприклад, робота візан-тійських майстрів у Палатин-ській капелі на о. Сицилії), так і фресках (у Ватопедському монастирі на Афоні).

Значно відомішим у Київ-ській Русі стає образ Петра і Павла, які стоять поруч у повний зріст, трішки обернені один до одного. Такими є моза-їки XI ст. у соборі Святої Софії у Києві (щоправда, до наших днів збереглося лише оригі-нальне мозаїчне зображення апостола Павла до пояса). Такою ж є і найдавніша з відо-мих нині православних русь-ких ікон Петра і Павла із собору Святої Софії у Новгороді. Мис-тецтвознавці датують її кінцем XI ст., проте, згідно з перека-

зами, цю ікону привіз Володи-мир Хреститель з Корсуні до Києва і лише потім її передали до Новгородського собору. Апостоли зображені відпо-відно до канонічних схем

зовнішності та із традиційними атрибутами, вони дивляться на образ Нерукотворенного Спаса вгорі ікони. Загалом, попри те, що ікона дійшла до нас у редак-ції XVI ст. (протягом століть її безліч разів оновлювали, допи-сували, «реставрували»), вона, безперечно, належить до зраз-ків візантійського живопису.

Зображення апостолів Петра і Павла належать до надзви-чайно популярних тем як на православному Сході, так і в західноєвропейському релігій-ному та світському мистецтві (живописі, скульптурі, різьбяр-стві). Проте є дві ознаки, що кардинально відрізняють західну традицію таких зобра-жень від східної.

Перша — серед західноєвро-пейських зображень апостолів переважає відтворення певних сюжетів, а не властиві Православ’ю статичні образи на іконах. З цим, зокрема, пов’язана й популярність теми страстей апостолів-мучеників. Проте варто зауважити, що подібна тенденція стає доміну-ючою починаючи з XV ст., до цього в релігійному мистецтві переважають ранньохристиян-ські композиційні моделі. Крім того, у католицькій іконографії розвивається ціла система атрибутів, за якими можна ідентифікувати будь-якого свя-того на будь-якому груповому зображенні. Зазвичай ці атри-бути пов’язані або зі знаряд-дями смерті мучеників, або з найхарактернішими символіч-

ними епізодами їхніх житій. Так, апостол Петро завжди, навіть у скульптурі, постає з ключами (одним, двома чи трьома), найчастіше з двома — від раю і пекла. Апостол Павло

зазвичай тримає в руках меч або книгу. Що ж до сюжетів, то, крім традиційних епізодів, таких як навернення чи смерть Петра або Павла, доволі поши-реними є теми ув’язнення (Ліппі, Рембрандт), проповіді та хрещення язичників (Паніні, Рафаель), чудес та зцілень (Мазаччо, Дюрер), а також багатьох інших новозавітних (наприклад, зречення і каяття Петра) та апокрифічних сюже-тів (наприклад, зустріч Петра із Христом під час утечі з Рима).

Друга — апостолів Петра і Павла у західній традиції знач но частіше, навіть на іко-нах, відтворюють окремо один від одного, а не разом. Така тен-денція пов’язана з наданням у католицизмі особливої ролі святому Петру як першому папі Римському. Відповідно, Петра вважають князем усіх апосто-лів, а ключі (як неодмінний атрибут святого Петра ще від ранньохристиянського живо-пису) подекуди тлумачать як знак головування в Церкві. З цієї ж причини Петра інколи зображають в одязі папи Рим-ського (Рембрандт) і тіарі на голові (скульптура у Шартр-ському соборі).

Попри виокремлення свя-того Петра, тема єдності двох первоверховних апостолів все ж досить помітна у католиць-кому мистецтві на будь-якому етапі його розвитку. Сакральні скульптурні та іконографічні зображення святих апостолів не об’єднані, проте зазвичай парні. Світські художники також звертаються до сюжетів, де задіяні обидва апостоли (Ліппі, Ель Греко).

Первоверховні апостоли Петро і Павло — різні за вда-

чею люди, прожили різне життя й померли різною смертю. Проте їхня однакова відданість Іісусу Христу та над-звичайна важливість обох в утвердженні християнства поєднали Петра і Павла в непо-дільний образ двох «стовпів Церкви», пам’ять яких шану-ють в один день, а присутність на іконі чи картині одного неначе обов’язково вимагає зображення іншого поруч або на іншій половинці диптиху. Навіть у західному християн-

стві подібна симетрія має велике значення. А в сучасній православній свідомості образи апостолів взагалі зли-лися в єдине ціле, тож слова, сказані про Петра і Павла бла-женним Августином понад п’ятнадцять століть тому, зву-чать актуально як ніколи: «Один день був призначений для святкування мучеництва двох апостолів. Але ці двоє були одним цілим. Хоча їхні мучеництва відбулися у різний час, вони були одним цілим».

Закінчення. Початок с. 3

фрески в катакомбах святої фекли. Співставлені фрагменти, IV ст. рим

«Христос вінчає апостолів Петра і Павла». Дно скляної посудини. IV ст. Метрополітен-музей, нью-Йорк, СШа

«Христос вручає ключі та Закон апостолам». Саркофаг Юнія басса, 359 р. Музей ватикану