лиСтоПад 2015 № 17 (29)

СОЛОМ’ЯНКАСОЛОМ’ЯНКАСОЛОМ’ЯНКАПРАВОСЛАВНАПРАВОСЛАВНАПРАВОСЛАВНА

Событие Введения во храм Прес-вятой Богородицы не упомина-ется в канонических Евангелиях

и известно нам из более поздних источ-ников. Полный рассказ о празднике приводится в апокрифе под названием «Протоевангелие Иакова», автор кото-рого повествует о том, как родители Пресвятой Богородицы Иоаким и Анна, желая исполнить данный им ранее обет, отправились с трехлетней Дочерью Марией в Иерусалимский храм. Возле храма их встретил первосвященник, которым, согласно церковному преда-нию, был отец Иоанна Предтечи Заха-рия. Последний, по особому открове-нию от Бога, взяв Святую Деву ввел ее во Святая Святых — главную часть Иерусалимского храма, куда имел право сам входить только раз в год. Этим нео-бычным действием, через первосвящен-ника, Богом была явлена особая роль отроковицы Марии для судьбы всего человечества. С этого дня в жизни Пресвятой Богородицы начался новый этап — пребывание при храме, который продолжался до тех пор, пока Ей не исполнилось 12 лет и согласно ветхоза-ветным еврейским законам дальнейшее нахождение ее там было невозможным. Поскольку Мария изъявила необычное, для того времени, желание навсегда остаться в девстве, она была поручена заботам праведного Иосифа, ее обруч-ника и хранителя девства.

Праздник Введения во храм Богоро-дицы входит в число двунадесятых праздников, но установлен он был в Церкви позднее других из этого числа. Согласно мению многих исследователей византийской литургической традиции, праздник Введения во храм Богородицы появился в богослужебном календаре при императоре Юстиниане I (+565), который построил в 543 году, на разва-линах иерусалимского храма, величест-венную церковь посвященную Персвя-той Богородице. Вскоре, по завершении строительства, ее начали именовать «Новой», для отличия от прежней, кото-рая располагалась недалеко от упомина-емой в Евангелии Овчей купели.

В VIII веке праздник Введения во храм Пресвятой Богородицы был отме-чен в некоторых греческих месяцесло-вах, но без предписаний богослужебных торжеств. Окончательно Введение вхо-дит в число двунадесятых праздников только в конце XIV века, с фиксирован-ной датой празднования 21 ноября (ста-рый стиль). Исключением является Коптская церковь в которой Введение отмечается несколько позже — 29 ноя-бря.

Первые иконографическое изобра-жения праздника появляются, как фрагмент житийных икон Божией Матери. Отдельной иконой событие Введения во храм Богородицы начи-нают изображать, примерно, с конца ХI века. Иконография и принципы распо-ложения этой композиции в системе храмовой росписи, соотношение ее с другими богородичными сценами и сценами земной жизни Христа, соот-

ветствуют основным темам песнопе-ний службы праздника. Важнейшая из них — тема Богородицы, как одушев-ленного храма, вместившего невмести-мого Бога («Днесь Боговместимый храм Богородица, в храм Господень приво-дится, и Захариа Сию приемлет…» — 2-я стихира на литии). Иконографиче-ская композиция праздника Введения представляет собой процессию, направляющуюся к храму, который

изображается внутри невысокой ограды. В открытых (иногда затворен-ных) дверях ограды, которые напоми-нают царские врата иконостаса, навстречу Богородице склоняется пер-восвященник Захария, за ним виден церковный престол. Изображение рас-пахнутых или закрытых храмовых врат также соотносится с праздничными богослужебными песнопениями, в которых Богородицу называют «Двере Господня» (например, « … к Нейже дивяся Захариа вопияше, двере Господня, храма отверзаю Тебе двeри, радующися в нем ликовствуй» — 1-я стихира на стиховне великой вечерни). Такой эпитет Божией Матери основан на видении пророком Иезекиилем таинственного храма, затворенными дверями которого входит и выходит Господь (Иез. 44.1-4). Это пророчество читается в качестве паремии на все-нощном бдении в день праздника и является прообразом приснодевства Богородицы.

В целом мало изменявшаяся на про-тяжении веков композиция «Введения во храм» иногда может быть отмечена некоторыми особенностями. Так, например, современные иконописцы за Богоматерью, справа, в позах молит-венного предстояния, часто изобра-жают праведных Иоакима и Анну, а за праведным Захарией изображается Иосиф Обручник. Его Появление исследователи христиаской иконописи объясняют влиянием другой иконогра-фической композиции, которая назы-вается «Обручение Марии».

Не менее традиции иконописной, также, богата и богословская традиция осмысления праздника у отцов Церкви. Наиболее полно святоотеческое толко-вание введения Богородицы во Храм дано у Григория Паламы в его Слове «На Введение во храм Пресвятой Бого-родицы». В нём святитель рассказывает историю праздника, рассуждает о при-чинах избрания Богом Марии матерью Иисуса Христа, а в заключении объяс-няет причину введения её в Святая свя-тых Иерусалимского храма: «Почему Избранная с начала века среди избран-ных оказалась Святою из святых. Имевшая Своё тело чище самих очи-щенных добродетелью духов, так что оно могло принять Само Ипостасное Слово Пребезначального Отца, — Приснодева Мария, как Сокровище Божие, по достоянию ныне помещена была во Святое святых, чтобы в надле-жащее время, как и было, послужить к обогащению и к премирному украше-нию».

Г А З Е Т А Б Л А Г О Ч И Н Н Я С О Л О М ’ Я Н С Ь К О Г О Р А Й О Н У

офіційне виданняСолом’янського благочиння м. Києваукраїнської Православної ЦерквиАдреса: 03087, м. Київ, вул. Уманська, 14.тел.: 242-07-27, Факс: 255-12-32E-mail газети: solomenka-orthodox@ukr.net

Шеф-редакторпротоієрей Ярослав Шовкеник

головний редактор Денис Репік

Редагування і коректура:Марина Бурдейна, Олена Кукуішко

верстка та дизайн: Віталій Сидоркін

Підписано до друку27.11.2015Наклад 1000 прим.

Редакція залишає за собою право редагувати та скорочувати матеріали, що публікуються в газеті

Газетні матеріали Ви можете переглянути

також на сайті

prp-sergiy.kiev.ua

Видається за благословенням Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія, Предстоятеля Української Православної Церкви

ВВЕДЕНИЕ ВО ХРАМ ПРЕСВЯТОЙ

БОГОРОДИЦЫ

введение во храм Пресвятой богородицы (греция, XVII в.)

новини благочиння2

№ 17 (29), листопад 2015

СОЛОМ’ЯНКА ПРАВОСЛАВНА

ВІДБУЛОСЬ ЧЕРГОВЕ ЗІБРАННЯ ДУХОВЕНСТВА СОЛОМ’ЯНСЬКОГО БЛАГОЧИННЯ

1 жовтня, за благословен-ням Блаженнішого Митропо-лита Онуфрія, на парафії пре-подобного Сергія Радонезь-кого відбулось зібрання духо-венства Солом’янського благо-чиння, яке очолив благочин-ний району протоієрей Ярос-лав Шовкеник. На зібранні, головною темою якого була місіонерська діяльність, висту-пив голова Місіонерського від-ділу Київської єпархії протоіє-рей Валентин Макаров. Коор-динатором Місіонерського від-ділу Київської єпархії від Солом’янського благочиння був призначений клірик пара-

фії преподобного Сергія Радо-незького священик Миколай Скрижалін.

Також під час зустрічі обго-ворювались нагальні питання церковного життя.

ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ ПРЕПОДОБНОГО СЕРГІЯ РАДОНЕЗЬКОГО8 жовтня, в день престав-

лення преподобного Сергія Радонезького, парафія на його честь відмітила престольне свято. Божественну літургію в нижньому храмі на честь бла-говірного князя Олександра Невського, головного собор-ного храму парафії, очолив єпископ Львівський та Галиць-кий Філарет. Його Преосвя-щенству співслужили єпископ Васильківський Миколай, голова адміністративного апа-рату Київської митрополії архімандрит Віктор (Коцаба), секретар Київської єпархії по  місту Київ протоієрей Віктор Іващук, благочинний Солом’янського благочиння та настоятель храму протоієрей

Ярослав Шовкеник, духовен-ство парафії та гості в священ-ному сані.

Наостанок був звершений святковий молебень, після

якого владика Філарет звер-нувся до парафіян зі словами проповіді та поздоровив усіх присутніх з престольним свя-том.

ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ СОБОРУ АРХІСТРАТИГА МИХ АЇЛА ТА ІНШИХ НЕБЕСНИХ СИЛ БЕЗПЛОТНИХ

21 листопада, у день пам’яті Собору Архістратига Михаїла та інших Небесних Сил б е зплотних, благочинный Солом’янсь кого району протоі-єрей Ярослав Шовкеник очолив Божественну літургію у храмі Архістратига Михаїла в Націо-

нальній акалемії внутрішніх справ. Йому співслужив насто-ятель храму протоієрей Віта-лій Приходько.

По завершенні богослужіння отець Ярослав поздоровив про-тоієрея Віталія та парафіян з престольним святом.

ПОСВЯТА В ЛІЦЕЇСТИ ПЕРШОКУРСНИКІВ ЮРИДИЧНОГО ЛІЦЕЮ

13 жовтня, напередодні дня святкування Покрови Пре-святої Богородиці, в юридич-ному ліцеї імені Ярослава Кондратьєва Національної академії внутрішніх справ відбулися урочистості з нагоди приведення до при-сяги першокурсників та вру-чення їм посвідчень ліцеїста.

На початку заходу, після вітального слова ректора академії та вітань від гостей,

до ліцеїс тів звернувся заступник Голови Синодаль-ного відділу Української Пра-вославної Церкви по взаємо-дії зі Збройними силами та іншими військовими форму-ваннями протоієрей Віталій Приходько. По закінченні урочистої частини отець Віталій звершив молебень та разом з присутніми підніс молитви за майбутніх право-хоронців.

АРХІЄРЕЙСЬКЕ БОГОСЛУЖІННЯ

8 листопада, в день пам’яті великомученика Димитрія Солунського, у нижньому храмі на честь благовірного князя Олександра Невського головного соборного храму парафії преподобного Сергія Радонезького була звершена Божественна літургія. Її очо-лив архієпископ Петергоф-ський Амвросій, ректор Санкт-Петербурзьких духо-вних шкіл в співслужінні єпис-копа Львівського і Галицького Філарета та духовенства пара-фії. По завершенні Богослу-жіння почесний настоятель

парафії владика Філарет подя-кував за спільну молитву архі-єпископу Амвросію, який при-

був у Київ на святкування 400-річчя Київських духовних шкіл.

СКЛАДАННЯ ПРИСЯГИ ПЕРШОКУРСНИКАМИ НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

25 вересня настоятель ака-демічного храму при Націо-нальній академії внутрішніх справ протоієрей Віталій При-ходько та клірик храму ієрей Олег Яровий взяли участь у

церемонії складання присяги студентами першого курсу. Після урочистої частини був звершений молебень та свя-щеники окропили курсантів-поліцейських святою водою.

духовне життя 3

№ 17 (29), листопад 2015

СОЛОМ’ЯНКА ПРАВОСЛАВНА

ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ ВЕЛИКОМУЧЕНИКА ДИМИТРІЯ СОЛУНСЬКОГО8 листопада, у неділю 23-ю

по П’ятидесятниці, парафія на честь великомученика Дими-трія Солунського відзначила своє престольне свято.

За благословенням Блажен-нішого Митрополита Київ-ського і всієї України Онуфрія святкове Богослужіння в храмі на честь великомученика Димитрія очолив настоятель парафії — вікарій Київської Митрополії, керуючий Півден-ним київським вікаріатством єпископ Васильківський Мико-лай.

За Божественною літургією його Преосвящентсву співслу-жили: віце-ректор Полтавської духовної семінарії архімандрит Веніамін (Погребний); благо-чинний Святошинського бла-гочиння протоієрей Діонісій Дунаєв, благочинний Голосіїв-ського благочиння протоієрей Павло Кирилов, благочинний Печерського благочиння про-тоієрей Володимир Косточка, благочинний Другого лікарня-

ного благочиння протоієрей Геннадій Батенко, благочинний Кладовищенського благочиння

протоієрей Сергій Вейго, а також духовенство храму та гості в священному сані.

Після читання Євангелія зі словами проповіді до пара-фіян звернувся благочинний

Святошинського благочиння міста Києва протоієрей Діоні-сій Дунаєв, який зазначив, що: «Сьогодні, чи не найбільшою для Церкви стала небезпека оточуючого світу, який нама-гається розчинити Церкву в собі, знівелювати її цінності, приховати принципову від-мінність євангельських чес-нот від цінностей цього світу. І святий великомученик Димитрій повчає нас і відкри-ває дорогу для того, щоб бути безкомпромісним християни-ном, не поступатися у вірі і виконанні заповідей Господ-ніх, як би примарно і лукаво не закликав нас до цього ото-чуючий світ».

По завершенні богослужіння і святкової хресної ходи єпис-коп Миколай подякував духо-венству та парафіянам за молитви, а також передав вітання з престольним святом від Блаженнішого Митропо-лита Київського і всієї України Онуфрія.

РІЗДВЯНИЙ ПІСТРіздвяний піст є останнім

багатоденним постом року. Його початок

завжди припадає на 28 листо-пада за новим стилем, а період говіння триває 40 днів і завер-шується святом Різдва Христо-вого. Часто Різдвяний піст ще називають Пилипівкою, це пов›язано з тим, що заговини перед постом припадають саме на день пам›яті апостола Пилипа.

В історичному вимірі, Різд-вяний піст є давньою христи-янською традицією – перші згадки про нього датуються V століттям. Спершу, такий зви-чай з’являється в Західній церкві, точніше, на історичних територіях Галлії – це сьогод-нішня Франція. Саме в Галлі-канскій церкві збереглись перші відомості про піст перед Різдвом Христовим. Так, наприклад, єпископ Григорій Турський († 594) говорить, що святий Перепетій, який теж був єпископом Турським і жив за століття до нього, ввів за звичай поститись у понеділок, середу та суботу, починаючи від дня пам’яті святого Мар-тіна (11листопада) до Різдва Христового. Дуже швидко ця традиція поширюється на території Англії, Італії та доходить до Риму. Можна з впевнеістю сказати, що почи-наючи з VI століття, піст перед Різдвом стає загальноцерков-ним для західного християн-ства, дещо пізніше він отри-має назву «Адвент» (з лат. прихід), якою визначається і сьогодні.

В літургічній традиції схід-ного християнства перші згадки про піст перед Різдвом Христовим датуються VI сто-літтям і пов’язані вони з діяль-ністтю Патріарха Іоана Постника († 595). Необхідно зазаначити, що Різдвяний піст спочатку мав неоднакову три-валість. Сорокаденним він став після собору 1166 року, який був скликаний в Константино-полі за ініціативою Патріарха Луки.

По календарному обсягу Рід-вяний піст займає перше місце після Великого посту, але по своїй суворості він співвідно-ситься більше з Петровим постом, поступаючись не лише Великому а й Успенському. Припадаючи на зимовий період, говіння перед Різдвом, за думкою святителя Льва Великого, покликане освятити цю пору року таємничим онов-ленням духовної єдності з Богом. Папа Лев пише, що: «Саме утримання символізує чотири пори року, щоб ми зро-зуміли, що постійно маємо потребу в очищені, та що при життєвій розсіяності нам завжди потрібно намагатися постом і милостинею викорі-нювати гріх, який примножу-ється тлінністю плоті та нечи-стотою бажань», продовжуючи думку святитель вважає, що Різдвяний піст – це наша жертва Богу за зібраний уро-жай та плоди землі, які Він нам дав: «Як Господь ущедрив нас плодами землі, – пише він, – так і ми під час цього посту пови-нні бути щедрими до бідних».

Інший святитель, Симеон Фессалонікійський (†  1459), повчає, що піст різдвяної Чоти-ридесятниці – це «символ говіння Мойсея, який говів сорок днів і сорок ночей перед тим, як отримати на кам’яних скрижалях Божі заповіді. А ми, коли постуємо сорок днів, бачимо і приймаємо живе Слово від Діви, не на каменях написане, а таке, що втілилося і народилося. Ми залучаємося до Його Божественної плоті».

Варто зауважити, що піст тілесний без посту духовного нічого не приносить для спа-сіння душі, а навіть навпаки, може бути духовно шкідливим. Трапляється це тоді, коли людина, утримуючись від їжі, сповнюється відчуттям власної зверхності від усвідомлення того, що вона постить. Справ-жній піст завжди пов’язаний з молитвою, покаянням, утри-манням від пристрастей і поро-ків та прощенням образ. Піст – не мета, а засіб упокорити свою плоть і очиститися від гріхів, а тому без молитви і покаяння він перетворюється виключно на дієту.

Загалом, святі отці одно-стайні в думці, що Різдвяний піст встановлений для того, щоб ми до Різдва Христового очистили себе покаянням, молитвою і постом, щоб з чис-тим серцем, душею та тілом могли благоговійно зустріти Сина Божого, який явився в світ, і щоб окрім звичайних дарів і жертв принести Йому наше чисте серце та бажання слідувати Його вченню.

Свята4

№ 17 (29), листопад 2015

СОЛОМ’ЯНКА ПРАВОСЛАВНА

ТАИНСТВО СВЯЩЕНСТВА

(продолжение, начало в предыдущем номере)

Третьей и самой высшей степенью священства в Церкви есть епи-скопство. Служение епископа

вмещает всю полноту апостольской власти, которая проявляется в том, что епископ выступает учителем местной Церкви, как для мирян, так и для клира. Кроме учительства, епископ, также, уполномомчен совершать все таинства Церкви и освящать миро, правда, необ-ходимо заметить, что в современной православной традиции, миро освящает не каждый епископ, а только глава Поместной Церкви. Богослужебная тра-диция, идущая еще со времен апостоль-ских, видела исключительно в епископе также и совершителя Евхаристии. Об этом свидетельстыует, например, посла-ние, священномученика Игнатия Бого-носца (+107 г.) к Смирнянам, где Игна-тий, обращаясь с чадам Смирнской Церкви, пишет: «Только та Евхаристия должна почитаться истинною, которая совершается епископом или тем, кому он сам предоставит это». В современной православной богослужебной практике это требование выражается в запрете совершать Евхаристию без освященного и подписанного епископом антиминса.

Само слово «епископ», которым обо-значается представитель высшей иерар-хической степени, переводится с грече-ского языка, как «блюститель». Это слово встречается еще в Ветхом Завете ( II Ездр. 9, 39-40), откуда оно и было заимствовано новозаветной Церковью, в которой апостольское звание, по характеру и обязанностям его служе-ния, именуется епископством (Деян. 1:20). От апостолов звание епископа преемственно передается их ученикам через посящение.

Порядок избрания и посвящения в епископство призван подчеркнуть высоту и ответственность этого служе-

ния. К кандидатам Церковь всегда предъявляла особые требования, кото-рые впервые были сформулированы еще апостолом Павлом (I Тим 3. 2-7; Тит 1. 7-9). Вкратце они сводятся к тому, что желающий стать епископом, должен обладать безупречным нравственным обликом, достаточными богословскими познаниями, хорошей репутацией (в том числе и среди «внешних»), быть единобрачным и не принадлежать к числу недавно крещеных. В ходе исто-рического развития церковного права эти требования несколько изменились и расширились. Так, например, был вве-ден возрастной ценз для кандидатов, который изначально составлял 50 лет, но затем, указом императора Юстини-ана (+565 г.), уменьшен до 30 – эта норма действует и сегодня. Кроме возраста существенно изменились требования и к семейному положению будущего архипастыря. Если еще в IV веке много епископов избирались из женатых людей, которые и после рукоположения продолжали вести семейную жизнь и имели детей, то к V веку предпочтение начинает отдаваться безбрачным и монахам. Зконодательно эта норма была утверждена на Трульском соборе, кото-рый был созван в Константинополе в 691 году.

Историческое развитие норм, кот-рыми регулируется порядок избрания епископа, характеризуется постепен-ным устранением мирян и клириков от участия в выборах. В I-III веках выборы епископа, как главы общины, произво-дились всеми ее членами, при участии епископов соседних епархий, которые затем совершали рукоположение избранного кандидата. Начиная с IV века этот обычай постепенно теряет свою актуальность. В решениях Пер-вого Вселенского собора (325 г.), есть

постановление о том, что избирать епи-сокпа имеют право епископы даного церковного округа, а митрополит, впо-следствии, утверждал результаты выбо-ров. При этом в особом послании Собор отметил, что в выборах, как и прежде, должно участвовать население епархии. Однако уже Лаодикийский Собор (343 г.) запрещает участие народа в избрании священнослужителей. Причиной тому были участившиеся факты подкупа голосов и другие манипуляции, к кото-рым заинтересованные лица иногда прибегали, для продвижения того или другого кандидата.

Согласно ныне действующим нормам церковного уства, епископ избирается Синодом и утверждается Святейшим Патриархом. Участие народа сохрани-лось только в современной процедуре выборов Патриарха, который избира-ется Поместным собором, а формат созыва последнего, предусматривает участие также делегатов от мирян.

Блаженный Иероним Стридонский (+420) писал о том, что епископское посвящение уже в его время предваря-лось «наречением» –чинопоследова-нием, во время которого, будущий епи-скоп нарекался, то есть официально провозглашался собранием епископов, главой своей будущей кафедры. Согласно Апостольским правилам и постановлениям Первого Вселенского собора рукоположение епископа совер-шается двумя или более епископами. Перед началом литургии, на которой будет совершено рукоположение, став-ленник читает Символ Веры и приносит архиерейскую присягу, в которой, перед собором епископов, обязуется неукос-нительно соблюдать каноны святых апостолов, семи Вселенских соборов, девяти поместных соборов, а также пра-вила святых отцов. После этого, текст присяги ставленик вручает главенству-ющему на хиротонии епископу. По чинопоследованию совершения, посвя-щение во епископы начинается после пения «Трисвятого». Поставляемый вводится в алтарь двумя священниками, где становится на колени перед престо-лом и на его главу возлагается Еванге-

лие – в ознаменование того, что посвя-щаемый принимает благодать от Самого Христа. В первой тайносовершительной молитве Патриарх, или первенствую-щий на хиротонии епископ, просит Вла-дыку и Господа «наитием благодати Святого Духа» укрепить посвящаемого, как Он укреплял апостолов, пророков и архиереев. Вторая тайносоврешитель-ная молитва, также, содержит прошение к Богу, дабы Он сотворил рукополагае-мого подражателем истиннного Пас-тыря, «душу Свою положившего за овцы», а также «соделал его путеводите-лем слепых, воспитателем немудрых, вразумителем непокорных, светильни-ком в мире, право правящим вверенные ему души ко спасению». По произнесе-нии этих молитв, новопоставленный епископ облачается в архиерейские оде-жды и в месте с епископами, которые совершали его хиротонию, заврешает богослужение. После окончания Литур-гии, Патриарх или епископ, который возглавлял хиротонию, произносит новопосвященному поучение и вручает архиерейский жезл, призывая мудро и кротко управлять Церковью, а также всегда помнить о словах своей архие-рейской присяги, которую он давал в преддверии посвящения.

Публикацию подготовилРепик Денис

Прохання не використовувати газету з побутовою метою

епископская хиротония

вручение архиерейского жезла новопоставленному епископу