вЕрЕСЕнЬ 2014 № 8 (20)

СОЛОМ’ЯНКАСОЛОМ’ЯНКАСОЛОМ’ЯНКАПРАВОСЛАВНАПРАВОСЛАВНАПРАВОСЛАВНА

Обретение Честного и Животво­рящего Креста состоялось в цар­ствование рав ноапостольного

императора Константина Великого. По свидетельству церковных историков IV в., мать Константина, равноапостольная Елена, отправилась по просьбе царствен­ного сына в Иерусалим, чтобы найти места, связанные с событиями земной жизни Христа, а также святой Крест, чудесное явление которого стало для святого Константина знаком победы над противником.

После обретения святого Креста Кон­стантин начал строительство в Иеруса­лиме целого ряда храмов, где должны были совершаться богослужения с подо­бающей Святому городу торжественно­стью. Около 335 г. была освящена воз­двигнутая непосредственно возле Гол­гофы и пещеры Гроба Господня большая базилика Мартириум. День ее обновле­ния (т. е. освящения), а также ротонды Воскресения (Гроба Господня) и других построек на месте Распятия и Воскресе­ния Спасителя 13 или 14 сентября стал праздноваться ежегодно с большой тор­жественностью, а воспоминание обрете­ния Честного Креста вошло в празднич­ное торжество в честь обновления.

Уже в конце IV в. праздник обновле­ния базилики Мартириум и ротонды Воскресения был в Иерусалимской Цер­кви одним из трех главных праздников года, наряду с Пасхой и Богоявлением.

Начиная с VI в. Крестовоздвижение стало обретать свойства более значи­мого праздника, чем праздник обновле­ния. Если в житии преподобного Саввы Освященного, написанном в VI столе­тии преподобным Кириллом Скифо­польским, еще говорится о празднова­нии обновления, но не Воздвижения, то уже в житии преподобной Марии Еги­петской, традиционно приписываемом святителю Софронию Иерусалимскому (VII в.), есть точное указание на празд­нование именно Воздвижения.

К VII в. тесная связь праздников обновления и Крестовоздвижения пере­стала ощущаться — возможно, по при­чине нашествия персов на Палестину и разграбления ими Иерусалима в 614 г., когда Честной Крест был пленен, а арха­ичная иерусалимская литургическая традиция разрушена. Впоследствии историческая ситуация сложилась так, что именно Крестовоздвижение стало основным праздником. Празднование же обновления иерусалимского храма Воскресения хотя и сохранилось в бого­служебных книгах вплоть до настоящего времени, но сделалось предпраздничным днем перед Крестовоздвижением.

Изображения события обретения Креста равноапостольной императри­цей Еленой известны с IX века. Как пра­вило, это миниатюры, композиционной основой которых является не историче­ская сцена с патриархом Макарием, а чин воздвижения Креста в соборе Свя­той Софии в Константинополе.

На русских иконах ХV–ХVI столе­тий изображение воздвижения Креста получает дальнейшее развитие. Мно­голюдная сцена предстает на фоне одноглавого храма, в центре на полу­круглом амвоне стоит патриарх с под­нятым над головой Крестом, украшен­ным веточками растений, его поддер­

живают под руки диаконы, справа — царь и царица, на первом плане — певцы. Этот изобразительный вариант развился под влиянием парных изо­бражений равноапостольных Конс­тантина и Елены с Крестом в руках, известных с X в. на росписях церквей в Каппадокии.

Г А З Е Т А Б Л А Г О Ч И Н Н Я С О Л О М ’ Я Н С Ь К О Г О Р А Й О Н У

офіційне виданняСолом’янського благочиння м. києваукраїнської Православної ЦерквиАдреса: 03087, м. Київ, вул. Уманська, 14.тел.: 242-07-27, Факс: 255-12-32

Шеф-редакторпротоієрей Ярослав Шовкеникголовний редактор Денис Репік

редагування і коректура:Марина Бурдейна, Олена Кукуішковерстка та дизайн:Віталій Сидоркін

Підписано до друку24.09.2014Наклад 1000 прим.

Редакція залишає за собою право редагувати та скорочувати матеріали, що публікуються в газеті

Газетні матеріали Ви можете переглянути

також на сайті

prp-sergiy.kiev.ua

Видається за благословенням Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, Предстоятеля Української Православної Церкви

ВОЗДВИЖЕНИЕ КРЕСТА ГОСПОДНЯ

новини благочиння2 Свята 3

№ 8 (20), вересень 2014 № 8 (20), вересень 2014

СОЛОМ’ЯНКА ПРАВОСЛАВНА СОЛОМ’ЯНКА ПРАВОСЛАВНА

ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ СВЯТОГО ВЕЛИКОМУЧЕНИКА ПАНТЕЛЕЙМОНА

9 серпня, в день пам’яті свя­того великомученика і цілителя Пантелеймона, єпископ Василь­ківський Миколай, керуючий Південним київським вікаріат­ством, звершив Божественну літургію в храмі на честь вели­комученика при Київській місь­кій клінічній офтальмологічній

лікарні «Центр мікрохірургії ока» Солом’янського району міста Києва.

Його Преосвященству спів­с л у ж и л и бла г оч и н н и й Солом’янського району протоіє­рей Ярослав Шовкеник, настоя­тель храму ієрей Валерій Коваль та гості у священному сані.

На Літургії, після сугубої єктені ї , була піднесена молитва про мир в Україні, а по завершенні богослужіння єпископ Миколай очолив хресний хід навколо храму та привітав духовенство і парафіян із престольним святом.

ЄПИСКОП ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ МИКОЛАЙ ЗВЕРШИВ ЛІТУРГІЮ У ХРАМІ НА ЧЕСТЬ ПРЕОБРАЖЕННЯ ГОСПОДНЬОГО НА СОЛОМ’ЯНЦІ

19 серпня, в день свята Преображення Господнього, з благословення Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія, вікарій Київської Митрополії єпископ Васильківський Миколай, керуючий Південним київ­ським вікаріатством, звершив Божественну літургію у храмі на честь Преображення Гос­поднього Солом’янсь кого бла­гочиння міста Києва з нагоди престольного свята.

Його Преосвященс тву співслужили: благочинний Солом’янського благочиння протоієрей Ярослав Шовке­ник, настоятель храму протоі­єрей Сергій Дегтярьов, свя­щеники храму та гості парафії у священному сані.

Після читання Євангелія владика звернувся до вірян з архіпастирським словом, а на завершення Літургії освятив плоди нового врожаю та пере­дав усім благословення Пред­стоятеля Української Право­славної Церкви Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія.

МОЛИТОВНЕ БЛАГОСЛОВЕННЯ НА НОВИЙ НАВЧАЛЬНИЙ РІК

31 серпня у храмі на честь ікони Божої Матері «Всіх скор­ботних Радість» після Боже­ственної літургії, яку очолив благочинний Солом’янського району та настоятель храму протоієрей Ярослав Шовкеник, було звершено молебень для учнів та студентів перед почат­ком нового навчального року.

СВЯТО ПРЕОБРАЖЕННЯ ГОСПОДНЬОГО У СОЛОМ’ЯНСЬКОМУ ТЕРИТОРІАЛЬНОМУ ЦЕНТРІ СОЦІАЛЬНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ НАСЕЛЕННЯ

19 серпня, в день свята Преображення Господнього, клірик храму на честь препо­добного Сергія Радонезького священик Миколай Скрижа­лін відвідав Територіальний

центр соціального обслу го­в у в а н н я н а с е л е н н я Солом’янського району в м.  Києві, де звершив освя­чення плодів та привітав при­сутніх зі святом.

СВЯТО ПРЕОБРАЖЕННЯ ГОСПОДНЬОГО19 серпня, в день

свята Преобра­ження Господнього, у храмі на честь ікони Божої Матері «Всіх скорботних Радість» була звер­шена Літургія, яку очолив священик Костянтин Вов­ченко у співслу­жінні диякона Димитрія Ропчана.

Після заамвонної молитви отець Кос­тянтин освятив виноград та плоди, принесені парафія­нами до храму, після чого звернувся до присутніх зі словом проповіді та приві­тання.

ДЕНЬ ПАМЯТИ УСЕКНОВЕНИЯ ГЛАВЫ ПРОРОКА, ПРЕДТЕЧИ И КРЕСТИТЕЛЯ ГОСПОДНЯ ИОАННАИоанн Креститель является

одним из самых почитае­мых святых Православ­

ной Церкви — пророк, стоящий между двумя Заветами. В христи­анской и святоотеческой пись­менности образ Иоанна Пред­течи раскрывается многогранно: преподобный Дамаскин Студит называет Иоанна Предтечу «ангелом и мучеником», а препо­добный Иоанн Дамаскин, помимо более традиционных эпитетов, именует его «апосто­лом». Евангелие сохранило о жизни Иоанна Крестителя очень мало сведений. Главным образом только то, что было непосредст­венно связано с жизнью Спаси­теля.

Обстоятельства рождения и детства Предтечи Спасителя известны только по рассказу еван­гелиста Луки. Вся жизнь Иоанна Крестителя, начиная с зачатия и заканчивая мученической смер­тью, была окружена чудесами. Его родители — священник Захария и его жена Елизавета, состарились и не имели детей. Бесплодие счита­лось в ветхозаветные времена наказанием Божиим за грехи, и на такие супружеские пары соотече­ственники часто смотрели свы­сока, гордясь своим потомством. Как повествует евангелист Лука, архангел Гавриил, явившись Заха­рии в Храме, возвестил о рожде­нии у него сына, сказав: «многие о рождении его возрадуются, ибо он будет велик пред Господом; не будет пить вина и сикера, и Духа Святаго исполнится еще от чрева матери своей» (Лк. 1: 13–17). Заха­рия выразил недоверие ангелу, и за это был наказан немотой.

Согласно Евангелию, рождение Предтечи случилось на полгода раньше рождения Христа, которому он был родственником. Отец Иоанна Захария все еще оставался немым, до тех пор, пока Елизавета не дала сыну указанное ангелом нетрадиционное для своей семьи имя «Иоанн».

Евангельское повествование упоми­нает о последующем детстве Иоанна Крестителя вкратце, говоря лишь, что он «был в пустынях до дня явления сво­его Израилю» (Лк. 1: 80), то есть до достаточно зрелого возраста. Там он вел аскетичный образ жизни, носил грубую одежду из верблюжьей шерсти, подпоя­сывался кожаным ремнем, питался медом диких пчел и акридами (вид саранчи). Из­за такого, в высшей мере строгого воздержания, впоследствии в византийской письменности Иоанн стал классическим образцом монаше­ства, войдя в историю монашества как его учредитель. Святитель Герман Кон­стантинопольский (VII–VIII в.) пишет: «Монашеский образ осуществляется по подражанию пустынножителя и кре­стителя Иоанна, ибо было одеяние его из шерсти верблюда и пояс кожаный на чреслах его».

Общественное проповедническое служение Предтечи Христова начина­ется, как об этом повествует евангелист Лука, с «глагола Божьего», то есть с повеления идти на проповедь.

С глубочайшей древности проповедь покаяния Иоанна Предтечи считалась даже среди нехристиан не просто при­зывом, но пророческим обращением, школой святости, требованием к чистоте души и тела, обретаемым для того, чтобы принять и исполнить про­роческое слово. По свидетельству Иосифа Флавия, пророк призывал при­ступать ко Крещению но только в чистоте тела и правде души.

Пророческие слова «ветхозаветного евангелиста» Исаии о проповеди Пред­течи, понимаются, как обращенные к человеческой душе — «глас вопиющего в пустыне, уготовайте путь Господень, пря­мыми творите стези Его». По толкованию Прокла Константинопольского: «путь» и «стези» — это человеческое сердце, кото­рое должно быть чистым и приготовлен­ным к сеянию Божественного слова.

Святой Иоанн Предтеча не только проповедовал о покаянии. Его пропо­ведь была предельно убедительна в силу

удивительного совпадения слова и дела, подлинного призыва ко спасению и несомненной самоотверженности соб­ственным примером. Живя в пустыне, он отличался всеми добродетелями, свойственными впоследствии лучшим представителям монашества: абсолют­ным нестяжанием, постом и постоян­ным пребыванием в молитве. Святитель Василий Великий пишет в своем сочи­нении «О посте»: «Жизнь Иоанна была постом. Он не имел ни ложа, ни тра­пезы, ни пахотной земли, ни пашущего быка, ни зерна, ни печи, ни иного чего, требующегося для жизни. Посему боль­ший в рожденных женами не восстал чем Иоанн Креститель». Любое слово Иоанна Предтечи, приведенное в Еван­гелии, воспроизводится впоследствии в святоотеческой письменности как аске­тический призыв.

Крещением Спасителя пророк Иоанн завершил и как бы запечатлел свое про­роческое служение. Он безбоязненно и строго обличал пороки как простых людей, так и сильных мира сего. За это он скоро и пострадал.

Царь Ирод Антипа (сына царя Ирода Великого) приказал посадить пророка

Иоанна в темницу за обличение его в оставлении своей законной жены (дочери аравийского царя Арефы) и за незаконное сожительство с Ироди­адой. Иродиада до этого была заму­жем за родным братом Ирода, Филиппом. В день своего рождения Ирод устроил пир, на который съеха­лось много знатных гостей. Саломия, дочь Иродиады, своей нескромной пляской во время пира до того уго­дила Ироду и возлежащим с ним гостям, что царь с клятвой обещал ей дать все, чего ни попросит она, даже до половины своего царства. Танцов­щица, наученная матерью, просила дать ей тогда же на блюде голову Иоанна Крестителя. Ирод уважал Иоанна как пророка, поэтому он опе­чалился от такой просьбы. Однако постеснялся нарушить данную им клятву и послал стража в темницу, который отсек Иоанну голову и отдал ее девице, а та отнесла голову своей матери. Иродиада, надругавшись над отсеченной святой главой пророка, бросила ее в грязное место. Ученики Иоанна Крестителя погребли его тело в Самарянском городе Севастии. За свое злодеяние Ирод получил возме­здие в 38 г. после Рождества Xристова — его войска были разбиты Арефой, выступившим против него за бесче­стье дочери, которую он покинул ради Иродиады, а в следующем году римский император Калигула сослал Ирода в заточение.

Таким образом, учитывая раз­ность служений и подвига, Иоанн Предтеча трактовался в церковном предании как Пророк (даже «печать пророков», поскольку на нем закан­чивается ветхозаветное пророческое служение), Предтеча, то есть пред­возвестник Христа, и Его Креститель. Иоанна Крестителя церковно­бого­словская мысль считает создателем

квинтэссенции христианства — мона­шеской традиции. Он, как Креститель Христа, был величайшим святым, достигшим при жизни максимальной чистоты и святости. Кажущееся здесь противоречие разрешается многогран­ностью подходов, основная задача кото­рых, не исключая исторической и догматической точности, предоставить глубочайшее назидание и начертать путь христианской жизни, важный не только для монахов, но и для всех веру­ющих, стремящихся к христианскому совершенству.

Священник Олег Щербатюк,настоятель храма в честь

святого пророка Иоанна Предтечи

літургіка4

№ 8 (20), вересень 2014

СОЛОМ’ЯНКА ПРАВОСЛАВНА

Прохання не використовувати газету з побутовою метою

БОЖЕСТВЕНА ЛІТУРГІЯ — СЛАВОСЛІВ’Я ПРЕСВЯТОЇ ТРІЙЦІ(продовження)

Третій антифон – «Бла­женні…» ­ починаються словами розсудливого

розбійника: «У Царстві Твоєму пом’яни нас, Господи, коли прийдеш у Царство Твоє». Зга­даймо, що Господь відповів йому: «Істинно кажу тобі, нині ж будеш зі Мною в Раю» (Лк. 23, 42, 43). І ми, оспівуючи це розсудливе сповідання, споді­ваємося бути з Господом. До цього блаженства і ведуть дев›ять головних євангель­ських заповідей, проголошених Спасителем в Його Нагорній проповіді (Мф. 5, 2­12), вико­нання яких приводить людину до досконалості духовного життя у Христі. Істинний учень Господа, що просить у Нього милість для себе, повинен бути смиренний духом, лагідний, справедливий, милосердний, терплячий у випробуваннях, вірний Господу до самопо­жертви.

Підчас співу третього анти­фону звершується Малий вхід.

Підчас   Малого входу з пів­нічних врат вівтаря виходять вівтарник зі свічкою, диякон з Євангелієм та священик, який промовляє молитву: «Господи, Боже наш! Ти всі небеса напо­внив впорядкованими чинами воїнств ангелів і архангелів для служіння Твоїй Славі! Звели ж, Владико, святим Твоїм ангелам ввійти з нашим входом (до свя­тилища), щоб співслужити і прославляти Твою Славу».

Свята Євхаристія ­ справа всієї Церкви, на землі і на Небе­сах. Ми, грішні люди, для при­несення «Жертви хва­ління» потребуємо небесних заступників – ангелів і святих, тому під час Малого входу свя­щеник просить Бога надіслати нам їх в допомогу. Вони не тільки допомагають нам в зем­ному нашому житті, але і разом з нами, в Літургії, отримують Божественну благодать. Автор літургійних текстів святитель Іоанн Златоуст пише: «Нині радіють ангели, нині радіють архангели, нині херувими і серафими святкують з нами справжнє свято ... Хоча отри­мана ця благодать від Владики нами, але задоволення спільне у них з нами». 

«Благословен вхід святих Твоїх...» ­ вимовляє священик, благословляючи вхід в царські врата хресним знаменням. Під «святими» тут маються на увазі священнослужителі, що вхо­дять у вівтар, а в розширюваль­ному сенсі – вся церковна гро­мада. Однак грецький оригінал – допускає і інший переклад: «Благословенний вхід у святи­лище», тобто у вівтар. Єванге­

ліє, яке несуть священнослу­жителі, символізує собою Христа, що виходить на пропо­відь. Диякон виголошує: «Пре­мудрость, прости!» («Мудрість, станьте прямо»!). Це заклик до віруючих в простоті серця, сто­ячи благоговійно, слухати пре­мудрості Божої, явленої світу проповіддю Спасителя. В цей час хор співає: «Прийдіть, поклонімся і припадемо до Христа».

Після входу хор співає тро­парі та кондаки – богослужбові піснеспіви, на честь святих дня. Згідно думці професора літур­гійного богослов’я М. Скабала­новича: «Ця група пісноспівів намагається обійняти пам’ять всіх святих, що поєднані з днем здійснення літургії, показавши те, що Безкровна Жертва при­носиться за всіх і за все».

В цей час священик біля пре­столу в таємній молитві про­сить Отця Небесного, оспіва­ного від херувимів і серафимів, щоб Він милостиво прийняв Трисвяту пісню, простив гріхи наші вільні й невільні, щоб освятив нас і дав сили служити Йому до кінця життя. На завер­шення цієї молитви священик виголошує: «Бо Ти є Святий, Боже наш, і Тобі славу віддаємо – Отцю і Сину і Святому Духу, нині, і повсякчас ....». А диякон орарем, як ангельським кри­лом, наводить від ікони Спаси­теля до присутніх віруючих, проголошуючи: «і на вічні віки». Свята Церква молиться про всіх, що благочестиво живуть, про дарування їм порятунку – всіх, не тільки тих, хто стоїть в даний момент у храмі, а й про майбутні поко­ління людей.

   Хор співає Трисвяту пісню: «Святий Боже, Святий Креп­кий,70 Святий Безсмертний! Помилуй нас!». Історія виник­нення цього пісноспіву наступна: На початку V сто­ліття в Константинополі, під час страшного землетрусу, від­

бувалося богослужіння і хресна хода. У видінні однин юнак побачив ангелів, які співали цю пісню. Християни, почувши про це, приєднали до ангель­ському співу та доповнили його словами: «Помилуй нас!», і зем­летрус припинився. Промовля­ючи Трисвяту пісню разом з безтілесними Силами, ми при­носимо Господу каяття в гріхах і просимо допомоги та милості Божої.

Під час співання Трисвятої пісні чтець за престолом бере у священика благословення на читання Апостола і виходить на середину храму, тим само символічно звертаючись мов би до народів усього світу.

«Мир всім!» – Виголошує священик. Саме цими словами Господь після Свого славного Воскресіння вітав Своїх учнів (Лк. 24, 36). З цим Божествен­ним привітанням Він послав їх на всесвітню проповідь Єванге­лія. «Мир, ­ за словом святого Іоанна Златоуста, ­ є матір’ю всіх благ і підстава радості». У слові «мир» Господь дав Своїм учням, а через них усім пасти­рям Христової Церкви, силу духовного миру (Ін. 14, 27). До пришестя Господа, мир між людиною і Богом був поруше­ний гріхом. Гріх, опанувавши людиною, порушив взаємини і між людьми. Спаситель після Свого Воскресіння дарує, через Святу Церкву, людству Боже­ственний мир, для возз›єднання людей з Богом, один з одним та з усім творінням (Ін. 16, 33).

На слова священика «Мир всім!» ­ Чтець, від імені всіх присутніх, відповідає: «І духові твоєму!» – ця відповідь є поба­жанням священнослужителю благодатного миру від Господа.

Під час читання Апостола звершується кадіння. Воно встановлено на знак благого­віння перед наступаючим читанням Євангелія і симво­лічно вказує на те, що через проповідь євангельську благо­

дать Святого Духу, поширив­шись у всі кінці світу, просві­тила серця людей. (ІІ Кор. 2,14).

По закінченні читання Апостола чтець виголошує «аллілуіарій» – вибрані рядки з псалмів, які сповіщають людям про спасительну благодать Божу. Під час співу аллілуіарія священик читає таємну молитву, в якій просить Бога дарувати йому розуміння єван­гельського читання і страх бла­женних заповідей, щоб перебо­роти плотські похоті і богоу­годно та мудро проводити духовне життя.

На амвоні перед аналоєм, на який диякон кладе Євангеліє, ставиться запалена свічка на знак благоговіння до Слова Божого та на ознаменування того, що в Євангелії світло розуму, яке просвітлює слуха­чів пізнанням спасительних таїн Божих.

Після прочитання Євангелія в Древній Церкві єпископ або священик проголошував слово повчання. Так слово Боже, яке прозвучало в читанні Єванге­лія, є живим та діяльним і дає духовне піднесення через слово єпископа – живе передання Церкви.

Нині цей стародавній звичай відроджується. Хоча часто на практиці відразу після читання Євангелія слідують єктенії. Саме підчас проголошення єктеній, Свята Церква, долу­чивши віруючих до Боже­ственної мудрості через читання слова Божого, спону­кає їх до особливого молитов­ного прохання. У цей час свя­щеник знову читає таємно молитву, в якій просить Гос­пода Бога, щоб Він милостиво прийняв посилене сердечне моління Своїх рабів про про­щення гріхів і подав їм Свої щедрі благодіяння.

У наступній єктенії, «за спо­чилих», ми молимося про своїх покійних родичів, близьких і всіх померлих у вірі. «Не даремно встановили апостоли, – каже святитель Іоанн Злато­уст – щоб при звершенні Боже­ственної Літургії поминати спочилих, оскільки знали про користь для них від цього».

Далі виголошуються єктенія за тих, хто готується прийняти хрещення, щоб Господь поми­лував їх, настановив їх у святій вірі, відкрив їм Євангеліє правди і сподобив святого хре­щення. Під час цієї єктенії свя­щеник розгортає на престолі антимінс, а єктенію закінчує виголосом: «Щоб ми разом сла­вили найдостойніше й величне Ім’я Твоє – Отця і Сина і Свя­того Духа – й нині, і повсякчас, і на вічні віки!» ­ Просячи, щоб

і ті, хто збирається вступити в Церкву, разом з нами (вірними) прославляли найдостойніше і величне Ім›я Отця, і Сина, і Святого Духа.

Далі, по древній церковній традиції, всі не хрещені поки­дали храм і співом «Херувим­ської пісні» починалась друга частина богослужіння – літур­гія вірних.

Публікацію підготовивкандидат богослов’я

протоієрей Валерій Ковальнастоятель храму

святого великомученика Пантелеімона

при Київській міськийклінічній офтальмологічні

лікарні«Центр мікрохірургії ока».

Продовження в наступному номері

БОГОСЛОВСЬКІ КУРСИ

при храмі преподобного Сергія Радонезького за

адресою вулиця Уманська 14продовжують набір

на новий навчальний рік на курсах викладатимуться

наступні предмети:1. Новий Завіт2. Старий Завіт.3. Історія Церкви4. Догматика 5. Літургіка6. Основи церковного мистецтва7. СектознавствоЗаняття проходять 2 рази на

тиждень у вечірній час, в формі лекцій та семінарів.Термін навчання – 2 роки.

Телефон для довідок: 097–140–33–68

«БЛА ЖЕННІ МИЛОСТИВІ,

БО ВОНИ ПОМИЛУВАНІ

БУДУ ТЬ» (Мф. 5, 7)

Парафія преподобного  Сер-

гія Радонезького (вул.  Уманська

14) проводить збір гуманітар-

ної допомоги (продукти, речі

першої необхідності, засоби

гігієни) та коштів для поране-

них бійців і жителів східних регі-

онів України.